Національно-історичний колорит: німецько-українські перекладацькі паралелі

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ КОЛОРИТ: НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ПАРАЛЕЛІ

Тетяна Зданюк

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка Україна, м. Кам'янець-Подільський,

Тетяна Калинюк

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка Україна, м. Кам'янець-Подільський

Тетяна Гавловська

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка Україна, м. Кам'янець-Подільський

Анотація

У статті визначено основні підходи до тлумачення поняття «безеквівалентна лексика» та з'ясовано, що більшість науковців розглядають її як специфічний спосіб презентації національної культури певного лінгвосоціуму. До основних видів безеквівалентної лексики відносимо: лакуни, слова-реалії, фонові значення. Проаналізовано прийоми перекладу слів-реалій та на прикладі оповідання «Терен у нозі» Івана Франка простежено особливості їх використання. Узагальнено, що контекстуальний переклад є найчастотнішим. Перекладаючи власні назви, автор уміло користується транслітерацією, що дозволяє зберегти національно-історичний колорит новели.

Ключові слова: безеквівалентна лексика, слова-реалії, прийом, переклад, німецька мова, національно-історичний колорит.

Аннотация

НАЦИОНАЛЬНО-ИСТОРИЧЕСКИЙ КОЛОРИТ: НЕМЕЦКО-УКРАИНСКИЕ ПЕРЕВОДЧЕСКИЕ ПАРАЛЕЛЛИ.

Татьяна Зданюк, Каменец-Подольский национальный университет имени Ивана Огиенко Украина, г. Каменец-Подольский, ул. Огиенко, 61 e-mail: zdanyuk.tetyana@kpnu.edu.ua ORCID: 0000-0002-8134-4459.

Татьяна Калынюк, Каменец-Подольский национальный университет имени Ивана Огиенко Украина, г. Каменец-Подольский.

Татьяна Гавловская, Каменец-Подольский национальный университет имени Ивана Огиенко Украина, г. Каменец-Подольский.

В статье определены основные подходы к толкованию понятия «безэквивалентная лексика» и установлено, что большинство ученых рассматривают ее как специфический способ презентации национальной культуры определенного лингвосоциума. К основным видам безэквивалентной лексики относим: лакуны, слова-реалии, фоновые значения. Проанализированы приемы перевода слов-реалий и на примере рассказа Ивана Франко «Терновник в ноге» прослежены особенности их использования. Подытожено, что наиболее частым является контекстуальный перевод. При переводе имен собственных автор умело пользуется транслитерацией, позволяющей сохранить национально-исторический колорит новеллы.

Ключевые слова: безэквивалентная лексика, слова-реалии, прием, перевод, немецкий язык, национально-исторический колорит.

Abstract

NATIONAL-HISTORICAL COLOUR: GERMAN-UKRAINIAN TRANSLATION PARALLELS

Tatiana Zdanyuk, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University Ukraine, Kamianets-Podilskyi.

Tatiana Kalinyuk, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University Ukraine, Kamianets-Podilskyi.

Tatiana Gavlovskaya, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University Ukraine, Kamianets-Podilskyi.

The article identifies the main approaches to the interpretation of the concept of «non-equivalent vocabulary». It has been found that most scholars consider it to be a specific way of presenting the national culture of a particular linguistic society. The main types of nonequivalent vocabulary are lacuna, realia, background meanings. The methods of translating realia are analyzed and the peculiarities of their use are investigated on the example of the story «Blackthorn at the Foot» of Ivan Franko. It is generalized that contextual translation is the most frequent. The author skillfully uses transliteration in the translation of proper names, which allows to preserve the national-historical colour of the short story.

Relevance. In the context of the integration processes that are currently actively taking place, translated works are of particular importance, their purpose is to establish equivalent relations between the lexemes of different languages. The relevance of the study lies in the significant difficulties that arise in the process of translating units that do not have counterparts in the language of translation, so non-equivalent vocabulary. Considering the problem of the relationship between word and denotation, linguists also try to answer the question of the existence of a kind of ethnocultural layer of vocabulary, but the peculiarities of the functioning of nationally marked vocabulary in the text are still insufficiently studied.

Purpose of the article is to highlight the phenomenon of realia, a description of the main scientific approaches to the disclosure of methods and ways of their translation, analysis of translation features of non-equivalent vocabulary on the example of realitia in Ivan Franko's novel «Blackthorn at the foot».

Conclusion. So, translation is difficult work that requires not only skillful use of language, but also knowledge of culture, the specifics of the language of translation. Non-equivalent vocabulary, in particular the realia that represent it, this special layer of the lexical structure of the language, preserves the «spirit» of the people, its national colour. The novel «Blackthorn at the foot» by Ivan Frankow successfully demonstrated the author's skill in selecting German equivalents identifying Ukrainian realia.

Keywords: non-equivalent vocabulary, realia, method, translation, the German language, national-historical colour.

Постановка проблеми

У контексті інтеграційних процесів, які наразі досить активні, особливого значення набувають перекладні праці, мета яких полягає у встановленні еквівалентних відношень між лексемами різних мов. Актуальність дослідження зумовлена значними труднощами, які виникають у процесі перекладу одиниць, які не мають відповідників у цільовій мові, тобто безеквівалентної лексики. Розглядаючи проблему співвідношення слова і денотата, лінгвісти намагаються також дати відповідь на питання про існування своєрідного етнокультурного шару лексики, але особливості функціонування національно маркованої лексики в тексті залишаються сьогодні ще недостатньо вивченими.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Першопрохідцями в дослідженні проблем перекладу слів-реалій були С. Влахов, С. Флорін, Л. Латышев, Я. Рецкер, В. Комісаров, С. Бархударов, В. Виноградов. Наукові напрацювання в українському перекладознавстві в контексті інтерпретації лінгвістичної сутності реалій зробили такі науковці, як Р. Зорівчак, Р. Кісь, В. Бабич, О. Яскевич, А. Гнатюк та ін.

Метою статті є висвітлення феномену реалія, опис основних наукових підходів щодо розкриття методів і способів їхнього перекладу, аналіз особливостей перекладу безеквівалентної лексики на прикладі слів-реалій у новелі Івана Франка «Терен у нозі».

Виклад основного матеріалу дослідження

Лінгвокультурний аспект вивчення мови охоплює: реалії (« ...ті факти дійсності, які об'єктивно притаманні лише даній етнокультурній спільноті (назви одягу, будівель, їжі, обрядів тощо»), лакуни, тобто «мінус факти» дійсності, вагомі відсутності певних позначень, ...та фонові значення («змістові характеристики, що потребують для адекватного розуміння додаткової інформації про культуру даного народу») [2, с. 107].

С. Влахов та С. Флорін у праці «Непереводимое в переводе» дають таке визначення поняття реалії: «Словом «реалія» (від лат. realis «речовий», «дійсний») позначають предмет, річ, що матеріально існує або існувала, часто пов'язану з поняттям життя» [2, с. 7]. Лексичний пласт, що співвідноситься з реаліями (денотатами), специфічними тільки для окремої етнічної (чи етнолокальної) культури або для окремого етнокультурного ареалу, лінгвісти зараховують до безеквівалентних слів.

Український етнолінгвіст Р. Кісь розглядає безеквівалентну лексику як «специфічний (ідіоетнічний, ідіогруповий, властивий тільки локальній лінгвокультурній спільноті) спосіб презентації відношень і зв'язків між номенами (чи то дійсних, чи то конструйованих на рівні лінгвокультурної «павутини» сенсів) усередині специфічної картини світу» [ 6, с. 198]. Р. Кісь зазначає, що денотатами (референтами) можуть бути не тільки «специфічні артефакти чи аспекти екосфери та фонових знань, але й специфічні уявлення (ідеологеми, міфологеми, етноейдеми, етнокультурні ситуації (діяльнісно-трудові, обрядові, звичаєві, статусно-рольові тощо), ідіоетнічні дії й способи орудування речами» [6, с. 199].

Аналіз наукових джерел засвідчив, що поняття «реалія» в лінгвістиці має низку синонімів: «локалізм», «побутове слово», «етнографізм», «слова з культурним компонентом», «фонові та конотативні слова», «безеквівалентна лексика», «екзотична лексика» тощо. Проте всі вони позначають не те саме, тому варто окреслити межі і точки дотику таких понять, як «безеквівалентна лексика» та «реалії».

На основі терміна «перекладацька еквівалентність», який увів В. Комісаров, і поділу еквівалентів на повні, часткові, абсолютні й відносні (за Я. Рецкером), було розроблене таке трактування поняття «безеквівалентна лексика», а саме: «лексичні (та фразеологічні) одиниці, які не мають перекладацьких еквівалентів у мові перекладу» [7, с. 42]. Слова-реалії входять до складу безеквівалентної лексики як самостійне коло слів, як її підгрупа. Реалії це слова (і словосполучення), які називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального й історичного розвитку) одного народу і чужі для іншого; у якості носіїв національного або історичного колориту, вони, як правило, не мають точних відповідників (еквівалентів) в інших мовах, і тому не піддаються перекладу «на загальній основі», потребуючи особливого підходу» [2, с. 47].

Р. Зорівчак позначає «реалії» як одиниці з дуже місткою фоновою семантикою, маркери національно-культурного контексту [4, с. 58]. У структурному плані дослідниця класифікує слова-реалії в такий спосіб: реалії-одночлени (наприклад, вечорниці); реаліїполічлени номінативного характеру (наприклад, троїста музика); реалії-фразеологізми (наприклад, стати під вінок). З погляду перекладацької практики Р. Зорівчак виділяє: явні та приховані (скриті, латентні) реалії (наприклад,рушник) [4, с. 71].

Частиною конотативного значення реалії є «колорит» (лат. colorколір) поняття, яке запозичене в літературознавчу та перекладознавчу термінологію із мистецтвознавства. Так, С. Влахов і С. Флорін позначають колорит як «те забарвлення слова, яке воно отримує завдяки приналежності свого референта до певного народу, країни або місцевості, конкретної історичної епохи на відміну від інших країн, народів, епох» [2, с. 105]. Р. Зорівчак уважає національний колорит цілком конкретною особливістю літературного твору, яка може бути виражена більш або менш яскраво та послідовно [4, с. 43].

На основі запропонованих дефініцій пропонуємо визначення «національноісторичний колорит» як фоново-конотативний елемент семантики та прагматики етнічних лексичних одиниць, який відображає особливості предметного та уявного світів певного етносу у відповідний період. безеквівалентна лексика франко переклад

Л. Латишев виділяє такі способи передачі безеквівалентної лексики: транслітерація (варто й ефективніше поєднувати із описовим (пояснювальним) перекладом); калькування (інколи краще поєднувати з описовим перекладом); описовий (пояснювальний) переклад (недолік об'ємність); генералізація, приблизний переклад або уподібнення (підбір поняття із семантичною подібністю); допоміжний прийом примітки перекладача [8, с. 104-107].

Навіть ураховуючи той факт, що слова-реалії належать до «безеквівалентної лексики», немає такого слова, яке не можна було б передати, хоча б описово, іншою мовою.

Дослідник зводить можливості перекладу слів-реалій до таких чотирьох основних випадків:

- транслітерація або транскрипція (повна або часткова) безпосереднє використання слова, яке позначає реалію, або його кореня в написанні літерами своєї мови або в сполученні із суфіксами своєї мови;

- описовий, або перифрастичний, переклад створення нового слова, складного слова або словосполучення на позначення відповідного предмета на основі елементів і морфологічних відношень, які вже реально існують у мові;

- переклад-уподібнення використання слова, яке позначає щось близьке (хоча й не тотожне) до іноземного на функціональному рівні;

- «гіпонімічний», або узагальнено-приблизний, переклад коли слова мови оригіналу, які позначають видове поняття, передаються словами мови перекладу, які називають родове поняття [8, с. 151].

У сучасному перекладознавстві розроблено низку класифікацій методів перекладу слів-реалій. У нашому дослідженні будемо послуговуватися класифікацією, яка запропонована С. Влаховим і С. Флоріним [2, с. 87-92]:

1) транскрипція;

2) переклад (заміни):

а) неологізм (створення нового слова): калька (запозичення шляхом дослівного перекладу слова чи виразу); напівкалька (часткове запозичення, теж нове слово або вираз, що складається із частин власного матеріалу та матеріалу іноземного слова); освоєння (адаптація іншомовної реалії до норм рідної мови); семантичний неологізм (створене перекладачем нове слово або вираз, яке дозволяє передати зміст реалії; на відміну від кальки не має етимологічного зв'язку з оригіналом);

б) приблизний переклад (передача змісту реалії словом з нульовою конотацією, при цьому втрачається національний колорит): відповідність «рід--вид» (заміна видового поняття родовим, прийом генералізації); функціональний аналог (уведення елемента-назви, яка викличе в отримувача тексту перекладу реакцію, схожу до реакції отримувача тексту оригіналу); опис, пояснення, тлумачення (пояснення змісту реалії);

в) контекстуальний переклад (використання відповідників, які слово може мати в контексті на відміну від тих, що наведені в словнику).

С. Влахов і С. Флорін характеризують визначені ними методи за ступенем ефективності та частотністю вживання. Вони вважають транскрипцію найбільш вдалим методом, хоча й зазначають, що він може ускладнити сприйняття змісту отримувачем тексту тоді, коли доречнішим є переклад. Дослідники вважають, що транскрибування всіх слівреалій здебільшого є зайвим та лише відволікає увагу читача. Окрім того, варто враховувати небезпеку перевантаження тексту надлишковими необов'язковими реаліями. Отже, транскрибуються ті слова-реалії, які мають високу «семантичну активність» та стилістичну яскравість [2, с. 97-98].

Переклад, зокрема введення неологізму є, на їхню думку, найменш виправданим після транскрипції. Вчені приходять до висновку: «Приблизний переклад реалій застосовується, згідно зібраного нами матеріалу, частіше ніж будь-який інший прийом» [2, с. 90]. На жаль, цей метод призводить до втрати колориту, а тому не є, на нашу думку, завжди адекватним. Науковці мотивують вибір прийому перекладу слів-реалій з огляду на такі передумови: 1) «характер тексту (ураховуються жанрові особливості, а також тип тексту); 2) значущість реалії в контексті (своя або чужа реалія); 3) характер реалії, її місце в лексичних системах мов оригіналу та перекладу; 4) словотвірні можливості мов оригіналу та перекладу, їхні літературні та мовні традиції; 5) читач перекладу (порівняно з читачем оригіналу)» [2, с. 94].

Дослідниця Р. Зорівчак пропонує такі методи відтворення семантико-стилістичних функцій слів-реалій засобами мови-сприймача, які вона класифікує за кількісним співвідношенням застосування на практиці.

Комбінована реномінація (25 %) -- спосіб передачі семантики реалії, пов'язаний із лінійним розширенням тексту, що полягає в застосуванні транскрипції з описовою перифразою «(кептар -- kеptar (Schaffelljacke), полонина -- polonyna (Bergwiese), гуцул -- Hutsul (jemand, der hoch in den Bergen der Karpatenregion lebt)» [4, с. 123]).

Дескриптивна перифраза (20%) -- описовий зворот, що не тільки вказує на предмет, а й дає йому частково інтенсіональну характеристику: «полонина» -- «eine Bergwiese», «опришок» -- «ein Bauernrebell», «кептар» -- «ein bestickter дrmellose Schaffelljacke» [4, с. 115].

Транскрипція (транслітерація) (15%) -- частий та ефективний спосіб передачі слівреалій мовою перекладу. Невміле його використання зумовлює деякі казуси (наприклад, переклад лексеми «оселедець» англійською мовою як «herring» на початку ХХ ст. [4, с. 104]).

Ситуативний відповідник (12 %) оказіональний відповідник, семантичний континуум у якого немає нічого спільного із семантикою реалії мови-джерела [4, с. 139]. Як приклад, лексема «хазяїн» та її німецькомовні ситуативні відповідники: «der Herr, der Hausherr, der Alte, der Inhaber, der Mietherr, der Brotgeber, der Halter, der Wirt, der Besitzender» тощо.

Калькування (11 %) особливий вид запозичення, коли структурносемантичні моделі мови-джерела відтворюються поелементарно матеріальними засобами мовисприймача [4, с. 128].

Гіперонімічне перейменування (9 %) вид перекладу слів-реалій, пов'язаний із категоризацією денотата, визначенням ізоморфізму частини й цілого, генералізацією. До прикладу, передача українського «лісова німфа» німецьким ,^іе Baumnymphe» (тут видове поняття «ліс» замінено родовим поняттям «дерево» з мовно-естетичних міркувань).

Транспозицію на конотативному рівні (3 %) застосовують, коли сема локальності не актуалізована в тексті оригіналу, тобто реалію мови оригіналу можна замінити лексемою мови перекладу з місткою конотативною інформацією, з іншим денотативним (проте рівновартим конотативним) значенням («Одарка почервоніла як калина» «Odarka errцtete wie Kalyna « з поясненням «Kalyna ist eine Drosselbeere, Symbol der Schцnheit der Frauen» [4, с. 134]).

Метод уподібнення (3%) полягає у відтворенні семантико-стилістичних функцій реалії мови-джерела іншомовним аналогом реалією мови-переймача («Pyrоhу (eine Art der kleinen Knцdel)») [4, с. 135].

Під контекстуальним розтлумаченням реалій (2%) Р. Зорівчак розуміє роз'яснення суті реалій у найближчому контексті. На думку дослідниці, якщо реалія «художній дріб'язок», без вагомого художнього навантаження, то її можна замінювати гіперонімами, відтворювати методом уподібнення, а інколи навіть пропускати. Якщо реалія художня деталь тексту, яка активно функціонує в сюжеті, то її калькують, транскрибують, передають засобами описового або комбінованого перекладу [4, с. 142].

Думки перекладознавців щодо доречності застосування конкретних прийомів і методів перекладу різняться. До прикладу, А. Гнатюк переконаний, що висока частотність транскрибування не завжди виправдовує себе, проте інколи посідає не останнє місце для чіткості та доступності тексту [3, с. 91-92]. Л. Бархадуров наголошує на тому, що під час перекладу потрібно зберігати лише ті елементи специфіки, які можуть бути сприйняті як носії «національної й історичної специфіки» [4, с. 130].

Для аналізу обрано новелу Івана Франка з гуцульського циклу «Der Dornim Fusse» («Терен у нозі») та його авторський переклад на українську мову [10]. Використання в його творах слів-реалій зумовлене тим, що вони передавали колорит, дрібніші, відтінкові ознаки, істотні й важливі характеристики певних явищ, саме вони стали тією великою силою в організації його власних мовних багатств і тими засобами, які вселили в його поетичну мову «національний колорит і душу народу» [9, с. 261].

Німецькомовний варіант оповідання був написаний на початку 1902 року для віденської газети «Die Zeit». Напружений сюжет, психологізм, несподівана розв'язка дали підставу редакції назвати цей твір новелою. 1906 рокуу Львові в «Літературно-науковому віснику», том № 35 новелу «Терен у нозі» надруковано українською мовою [1, с. 242].

Майстерно, з великим наближенням до українського національного колориту Іван Франко вживає реалії, котрі близькі за значенням і структурою до німецьких еквівалентів, зокрема обирає такий прийом, як переклад (контекстуальний), який є у творі найчастотнішим: FloЯ дараба, Gewinsel лемент, Testamen астамент, Springwellen гоци, Artstock топорець, Schluchten звори, Rudel череда, Balke кльоц, Bauch черево, Stocke прут, Erscheinung примара, Ruck штурканець, Talkessel видолинок, Schriftkundiger писарь, Decke джерга, Raufbold забіяка, Junggesellentagen -парубоцькі часи, Teufel дідько, Aussehen подоба, Gedanken гадка, Ruhe супокій, AuЯergewцhnliches дивниця, Ьbersteig перелаз, Taugenichts марнотратник, Vater дєдьо, Oheim стрик, Streitaxt -топірець, Qual мука, Dornenspitze -терняка.

У перекладі антропонімів та топонімів автор вдається до транскрипції та транслітерації: Mykola Kuceraniuk Микола Кучеранюк, Ceremos Черемош, Kuty Кути, Jura Юра, Oleksa Kohutiuk Олекса Когутик, Zabie Жаб'є, Jaseniv Ясенів, Useieriky Устєріки, Krasnoila Красноїла, Petro Петро, Maricka Марічка, Suczawa Сучава. Привертає увагу топонім Kuty, який автор упродовж усього твору при перекладі українською мовою замінює на Вижниця, хоч також і трапляється транслітерація Кути.

Для увиразнення й посилення особливого національно-культурного колориту Іван Франко транслітерує окремі лексичні одиниці з національною символікою: Huzule гуцул, Huzulenleben гуцульське життя, Huzulenfrauen гуцулка, Kermanyc керманич, Arsenik аршинник, Panotez панотець, Klцtze кльоци.

Прийом калькування зафіксовано на прикладі таких лексем: Giftessern отрутоїд, Quart Schnaps кварта горівки, FlцЯerhandwerk керманицьке ремесло.

Не часто автор вдається до прийому пояснення, уживаючи в українськомовному варіанті слова-реалії, як-от; Rasen Platz мурава, lдrmenden Genossen п'яниці та опришки, ist daran gewцhnt не першина, ist tot небіжчик, badender -у купелі, lдrmten галас.

Ураховуючи специфіку світосприйняття німецькомовного читача, Іван Франко свідомо опускає національні деталі, які відображають реалії, у німецькому варіанті, використовуючи прийом приблизного перекладу: крисаня Hut, полонина Gebirge, клекіт Gerдusch, косовиця Feldarbeit, шарпнення deк Ruck, обрубок Balke, парубки Mдnner, нутро Inneres, Тямка -Geist,пазуха -Hemdдrmel, небіжка selige.

Наостанок варто зауважити, що автор уживає в українському перекладі низку реалій, як-от: трембіта, полонина, сарака, зрібне полотно, повстяний капелюх, ожиданка, косарі, молокососи, навпроцапи, сновида, кичера, рінь, гад, кавалок гонталя, вівкання, рівчак, галушки, неньо, неня, припон, ватаги, попри те що вони опущені при відтворенні в німецькомовному варіанті. При цьому, звичайно, втрачається національне забарвлення першотвору, його колорит та відчуття історичної дійсності, часу, у який відбуваються події у творі. Чому Іван Франко вирішив пожертвувати реаліями, які ілюструють національно-культурну ідентичність твору постає питання. Ми можемо лише припустити, що причинами цьому є чи то брак мовних засобів, чи часу, чи ...

Висновки дослідження

Отже, переклад це клопітка робота, яка вимагає не лише вмілого використання мови, але й знання культури, специфіки мови-перекладу. Безеквівалентна лексика, зокрема слова-реалії, які її презентують, цей особливий пласт лексичного складу мови, зберігає «дух» народу, його національний колорит. На прикладі новели «Терен у нозі» Івана Франка продемонстровано майстерність автора добирати українські слова-реалії до німецькомовних відповідників.

Література

1. Вівчарик Н. М. Мотив покути / порятунку в оповіданні Івана Франка «Терен у нозі». Прикарпатський вісник НТШ. Серія: Слово. № 4 (40)-3 (47). Івано-Франківськ: Вид-во Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, 2017-2018. С. 241248.

2. Влахов С., Флорін С. «Непереводимое в переводе» Москва: Международные отношения, 1980. 275 с.

3. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2002. 264 с.

4. Зорівчак Р. П. Реалія і переклад: монографія. Львів: Вид-во при ЛНУ, 1989. 216 с.

5. Зорівчак Р. П. Художній переклад в Україні як чинник формування нації: (Спроба історико-літературного осмислення). Мова, культура та переклад у контексті європейського співробітництва: зб. наук. праць. Спеціальний випуск. Київ: КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 2002. С. 129-133.

6. Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до гіпотези мовного релятивізму). Львів: Літопис, 2002. 304 с.

7. Коммисаров В. Лингвистика перевода. Москва: Международные отношения. 1980. С. 101-111.

8. Латышев Л. К. Перевод: проблемы теории, практики и методики преподавания: кн. для учителей шк. с углубл. изуч. нем. яз. Москва: Просвещение, 1988. С. 14-131.

9. Яскевич О. К. Особливості використання та перекладу реалій (на матеріалі поеми І. Франка «Лис Микита» та її перекладу англійською мовою). Молодий вчений. 2019. № 4.2 (68.2). С. 260-264.

10. Франко І. Збірн. творів: у 50 томах. Київ: Наукова думка, 1976-1986.

11. Paslawska A., Vogel T., Woldan A. (Hrsg.). Vivere Memento: Anthologie deutschsprachiger Werke von Ivan Franko. Lwiw: VNTL-Klasyka, 2016.300 S.

References

1. Vivcharyk N. M. Motyvpokuty/poriatunku v opovidanni Ivana Franka «Teren u nozi». Prykarpatskyi visnyk NTSh. Seriia: Slovo. № 4 (40) / 3 (47). Ivano-Frankivsk:Vydavnytstvo IvanoFrankivskoho natsionalnoho tekhnichnoho universytetu nafty i hazu, 2017-2018. S. 241-248.

2. Vlakhov S., Florin S. «Neperevodymoe v perevode». Moskva: Mezhdunarodnye otnoshenyia. 1980. 275 s.

3. Hnatiuk V. Narys ukrainskoi mifolohii. Lviv: Instytut narodoznavstva NAN Ukrainy, 2002. 264 s.

4. Zorivchak R. P. Realiiaipereklad. Monohrafiia. Lviv: Vyd-vopry LNU, 1989. 216 s.

5. Zorivchak R. P. Khudozhniipereklad v Ukraini yak chynnyk formuvannia natsii: (Sproba istoryko-literaturnoho osmyslennia). Mova, kultura ta pereklad u konteksti yevropeiskoho spivrobitnytstva: zb. nauk. pr. Spetsialnyivypusk. Kyiv: KNU im. T. H. Shevchenka, 2002. S. 129-133.

6. Kis R. Mova, dumkaikulturnarealnist (vid OleksandraPotebni do hipotezy movnoho reliatyvizmu). Lviv: Litopys, 2002. 304 s.

7. Kommysarov V. Lynhvystykaperevoda. Moskva: Mezhdunarodnbie otnoshenyia. 1980. S. 101-111.

8. Latyshev L. K. Perevod: problem teoryy, praktyky i metodyky prepodavanyia: kn. dliauchyteleishk. suhlubl. yzuch. nem. yaz. Moskva: Prosveshchenye, 1988. S. 14-131.

9. Iaskevych O. K. Osoblyvosti vykorystannia ta perekladu realii (na materiali poemy I. Franka «Lys Mykyta» ta yii perekladu anhliiskoiu movoiu). Molodyi vchenyi. 2019. № 4.2 (68.2). S. 260-264.

10. Franko I. Zbir. tvoriv: u 50 tomakh. Kyiv: Naukovadumka, 1976-1986.

11. Paslawska A., Vogel T., Woldan A. (Hrsg.). Vivere Memento: Anthologie deutschsprachiger Werke von Ivan Franko. Lwiw: VNTL-Klasyka, 2016. 300 s.

Размещено на Allbest.ru