Суфіксальні деривати зі значенням опредметненої дії: історія, семантика, структура

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУФІКСАЛЬНІ ДЕРИВАТИ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ОПРЕДМЕТНЕНОЇ ДІЇ: ІСТОРІЯ, СЕМАНТИКА, СТРУКТУРА

Зоряна Мацюк

Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів

Abstract

Suffix derivatives with the meaning of objectified action: history, semantics, structure.

Nouns which name actions and states are derivative suffixal units united by the common word-forming meaning `objectified action'. In the Ukrainian language, the oldest and most numerous are the nouns with the meaning of the objectified action, formed from verbal bases with the suffix -нн(я) and its variants -енн(я) and -інн(я). They are recorded in dictionaries of the Ukrainian language of different historical periods. A large number of derived verbal nouns denoting an action (as well as the result of an action) with the suffix -нн(я), which has a phonetic-graphic expression -на / -нє / -ниє / -нїє / -ньє /-ня, are fixed in the Dictionary of the Ukrainian Language of the 16^th century and the first half of the 17^th century. The derivational basis for them are the verbs which contain the suffixes -ова-, -а-, -ва/-ываin the structure of the infinitive base.

In the system of verbal nouns with the meaning «objectified action», there are derivative and morphological variants, which can be determined only through a deep penetration into the semantics of relative nouns and derivational verbs. The semantic connections between the derivational word and the derived word have played a leading role in the choice of the derived word and have been preserved for centuries. The composition and structure of nouns, which are names of an abstracted action, as well as the nature of their derivative connection with basic verbs may change in the process of historical development.

Keywords: abstract vocabulary, suffixal derivatives, names of objectified action, derivational verbs, word-forming synonyms.

Історія похідних іменників, що є назвами абстрагованих понять, сягає праслов'янської мови, яка успадкувала з індоєвропейської прамови три основні словотвірні класи: назви осіб, назви конкретних предметів і явищ та назви абстрагованих понять [ИТСС 1986: 51]. У всіх слов'янських мовах назви абстрагованих понять поділяють на два словотвірні класи: назви дій і станів та назви властивостей і якості.

За спостереженнями мовознавців, назви з абстрактним значенням, значну частину яких становлять назви дій та станів, наявні в пам'ятках української мови практично усіх давніх періодів, а також на сучасному етапі, оскільки такі одиниці пронизують майже всі найважливіші сфери діяльности людини [Гордійчук 2016; Микитюк 1997; Сіроштан 2019; Шадура 1979].

У сучасній українській мові іменники, що є назвами дій і станів, це похідні суфіксальні утворення, об'єднані загальним словотвірним значенням опредметненої дії, формальним показником якого є суфікси -нн(я) / -енн(я) / -інн(я); -j(a); -н(я) / отн(я); -ин(а) / -нин(а); -няв(а); -к(а) / -івк(а) / -овк(а) / -нк(а) / -ачк(а) / -ячк(а) / -учк(а); -0; -от(а); -б(а) / -об(а); -ств(о); -тв(а); -неч(а); -ощ(і); -ість; -іт; -знь; -ч(а); -ш; -щин(а); -к(и); -н(и), а також суфікси іншомовного походження -аці(я) / -яці(я) / -ці(я) / -кці(я) / -і(я); -аж; -ур(а) / -тур(а), -ад(а) усього понад 40 основних суфіксів та їхніх варіантів [Словотвір 1979].

На думку дослідника української абстрактної лексики Л. Полюги, суфіксальні та безсуфіксальні віддієслівні іменники зі значенням конкретної дії особливо активізувалися в період XVI I половини XVII ст. [Полюга 1991]. Найдавнішими та найбільш чисельними в українській мові є іменники зі значенням опредметненої дії, утворені від дієслівних основ з допомогою суфікса -нн(я) та його варіантів -енн(я) та -інн(я).

«Словник української мови XVI першої половини XVII ст.» фіксує значну кількість похідних віддієслівних іменників на позначення дії (а також результату дії) зі суфіксом -нн(я), який має фонетико-графічне вираження -на / -нє/-ниє/-нїє /-ньє/-ня, наприклад: будоване/ бодованє/ будованиє/будованїє/ будованьє/ будованя / будуванє «1. (спорудження чого-н.) будування: ... вольно дерево брати на будованіе домовъ и на дрова (Краків, 1535 АрхЮЗР 5/1, 29-30). 2. (кам'яна, дерев'яна та ін. споруда для житла, господарських потреб і т. ін.) будівля, будинок, будова» [СУМ^16-17 3: 85].

Твірною базою для абстрактних іменників зі значенням опредметненої дії є дієслова, які містять в основі інфінітива суфікси:

-ова-: блазновати ^ блазнованє; браковати ^ браковане / бракованье; будовати ^ будоване; бунтовати ^ бунтованє; бідовати ^ бідованїе; бірмовати ^ бірмоване і бермовати ^ бермоване; бічеловати ^ бічелованя; ваковати ^ ваковане; вартовати¹ ^ вартоване, вартованье;

-а-: брати ^ бране / бранье / бранъе; бігати ^ бігане; везвати ^ везване; величати ^. величане / величание / величаніе; венчати ^ венчане/вінчание/венчанъе; везвати ^ везване; верещати ^ верещанье / верещанж;

-ва-: бывати¹ ^ быване;

-ыва-: ввязывати ^ ввязыване.

Окрім суфіксів, які є визначальними у виборі словотворчого форманта, у структурі твірного дієслова може бути постфікс -ся. Як частина основи твірного дієслова цей формант у похідних іменниках отримує різні рефлексії, пор.: бісноватися ^ бісноване / біснование і вагатися ^ ваганеса або вертатися ^ вертанж / вертанесж. У староукраїнській мові постфікс -ся непослідовно представлений у структурі іменників, але його наявність чи відсутність не впливає на семантику субстантива, пор.: вертанєсл те саме, що вертанл. Пор. вертатися [СУМ^16-17 3: 235] і вертанл вертання, повернення. Див. ще вертанєсл. Пор. вертатися [Ibid.]. Обидва іменники реалізують семантику дієслова вертатися «1. (іти, їхати, летіти назад) вертатися, повертатися» [Ibid.], пор.: вертанл вертання, повернення: Вєсєлоє вы(й)тл часто см#(т)ноє вє(р) танл роди(т) (Київ 1623 Мог.Кн. 20 зв.) [Ibid.]. Поза словотвірними зв'язками залишається дієслово вертати, семантична структура якого відрізняється від значення похідних іменників, пор.: «вертати 1. (віддавати назад що-небудь узяте) вертати, повертати. 2. Перен. (відновляти, розпочинати наново те, що було) вертати» [Ibid.].

Дослідження засвідчує, що структурно-семантичний взаємозв'язок між твірними дієсловами з постфіксом -ся та похідними іменниками із цим формантом не однозначний, пор.: варованєсл / варованьєсл «(стп. warowaniesi^) остерігання. Див. ще варованя. Пор. вароватися» [СУМ^16-17 3: 179] і варованя / варованьє «1. (захист) гарантія, забезпечення. 2. Уникання чогось, уберігання від чогось, остерігання. Див. ще варованєсл. Пор. варовати» [Ibid.]. Іменники варованя і варованесж можна вважати структурними варіантами, які, однак, мають різні твірні: а) іменник варованесж / варованьесж мотивує однозначне дієслово вароватися «остерігатися, уникати» [СУМ^16-17 3: 181]; б) іменник варованя / варованье переймає різні значення багатозначного дієслова варовати: «2. Ґарантувати, забезпечувати. 4. ... остерігатися... уберігатися...» [Ibid.: 179-180] та семантичний компонент `остерігатися' дієслова вароватися. Отже, його можна трактувати як двомотивоване, а іменник варованєсж як мономотивоване віддієслівне утворення.

Про необхідність брати до уваги структурно-семантичні особливості абстрактних іменників у виборі твірних дієслів, які відрізняються наявністю / відсутністю постфікса -ся, свідчить іменник вінчаниє/вінчанїє/ вінчаньє/венчаньє/венчаньє/винчанє: «1. (здійснення шлюбного церковного обряду) вінчання. 2. Коронування» [СУМ^16-17 6: 143]. Перше значення мотивоване структурно й семантично близькими дієсловами вінчати, венчати та вінчатися, венчатись, які мають спільну сему `шлюбний церковний обряд'. Диференційні семи `виконувати', `влаштовувати', `організовувати', `вступати', на нашу думку, не впливають на вибір твірної бази. Щодо другого значення віддієслівного іменника, то воно вказує на словотвірний зв'язок лише із дієсловом вінчати, венчати «4. (класти на чиюсь голову вінець на знак надання високої влади) вінчати, коронувати» [Ibid.: 144] і є мономотивованим.

Встановити словотвірні зв'язки між дериватами та базовими основами у СУМ^16-17 дає змогу спеціальна позначка Пор., яка «пов'язує деривати з базисними основами» [СУМ^16-17 1: 15], наприклад: вырвано Пор. вырвати; повіданьєПор. повідати; потвержденїє Пор. потверждати. Однак не всі словникові статті до віддієслівних абстрактних іменників містять цю позначку, пор.: боєваньє, будовано, бьіванє, вінчаниє та ін. Причиною може бути процес запозичення готового слова, зокрема з польської мови (стп. biedzenie укр. біджінє, біджіньє або стп. biedzenie sie; укр. біджінєсж). Співзвучність зі словами польської мови, однак, не дає підстави беззастережно вважати такі слова лексичними запозиченнями, оскільки більшість із них має співвідносні твірні дієслова в українській мові, як-от: брижованє «(стп. bryzowanie) оздоблення гафтом, вишивкою: щаплєнїє, тоє(ж) и та(м)жє брижован(є) (1596 ЛЗ 88)» [СУМ¹⁶¹⁷ 3: 72) і дієслово брижевати, брыжовати «(стп. bryzowacj оздоблювати гафтом, вишивкою» [Ibid.], а також брменьє, бриміньє «(стп. brzmieniej звучання, бриніння, дзвеніння. Пор. Брміти» [Ibid.] і дієслова брміти, бриміти, брьміти, брьмяти «1. (видавати, створювати звуки) звучати... 2. (чутися, лунати) звучати... 3. Перен. (поширюватися скрізь, бути відомим усім) лунати. 4. Перен. (бути доказом. свідченням чогось, указувати на щось) промовляти» [Ibid.].

У виборі твірної основи значення формальних та семантичних показників може бути різним. Наприклад, серед семантично близьких дієслів блазновати «(поводитися як блазень) блазнювати» [СУМ^16-17 2: 111] і блазнити, блазніти «(цсл. блазнити) спокушати, ошукувати, обманювати» [Ibid.] для іменника блазнованє «Блазнювання» [Ibid.] лише дієслово блазновати, яке за структурними ознаками є найближчим, може бути твірним. Дієслово блазнити виконує функцію твірного для іменника блазнитель «(цсл. блазнитєль) спокусник, ошуканець, шахрай» [Ibid.]. Іменник блазнь «(цсл. блазнь) спокуса, помилка, обман» [Ibid.], яке відоме старослов'янській мові «стсл. блазнъ `омана, спокуса'» [ЕСУМ: 204], уважають словом, яке не має загальноприйнятої етимології; здебільшого через початкове значення `омана, блукаючий вогник' його зіставляють із лтс. blazt `блимати', blazma `блимання, блиск, відображення'» [ЕСУМ: 204]. Воно може бути твірним для дієслів блазнити, блазніти, блазновати і запозиченням у словотвірній системі української мови XVI І половини XVII ст. Лексикографічні джерела сучасної української мови цієї лексеми не фіксують. Іншу словотвірну структуру та ширшу семантику порівняно з іменником блазнитель мають іменники, зафіксовані у «Словарі української мови» за ред. Б. Грінченка та в сучасному тлумачному словникові, пор.: блазен (блазень): «Блазен, -зна, м. = Блазень. Ном. № 1327 [Гр.: 139]; Блазень, -зня, м. 1) Молокососъ; дуракъ, дурачина, глупецъ, олухъ.

2) Шутъ. Ум. Блазник. Вх. Лем. 392» [Ibid.]; Блазнюк, -ка, м. = Блазень [Ibid.]; блазень «1. заст. 5. діал. Молокосос, малюк» [ВТССУМ: 55] і блазнюк «Те саме, що блазень 3, 4» [Ibid.]. Елементами словотвірної парадигми відіменникових дериватів стають дієслова блазнити «гл. Соблазнять, вводить въ соблазнъ» [Гр.: 139]; блазнувати «гл. Дурачиться. Желех.» [Ibid.], блазнитися «гл. 1) Ребячиться, шалить. 2) Соблазняться» [Ibid.] та блазнювати «1. Бути блазнем (у 2 знач.). 2. перен., зневажл. Удавати з себе дурника, штукаря» [ВТССУМ: 55].

Дослідники словотвірних варіантів абстрактних іменників відзначають, що староросійська мова мала дуже продуктивну систему словотвірних варіантів, формації могли налічувати від двох до шести суфіксальних варіантів, а у XVIII ст. на початку XIX ст. кількість суфіксальних варіантів помітно зменшується [Елитте 1994].

СУМ^16-17 засвідчує значну кількість словотвірних та морфологічних варіантів слова з тим самим значенням. Щоб пов'язати їх у кінці словникових статей, застосовано позначку «Див. ще»: верненє / верненъо / верн!нъо «.(віддавання взятого) повернення. Див. ще вертанл. Пор. вернути» [СУМ^16-17 3: 233]; вертанл «Вертання, повернення. Див. ще вертанєсл. Пор. вертатися» [Ibid.: 235]; вертанєсл «Те саме, що вертанл. Пор. вертатися» [Ibid.: 235]. На нашу думку, формула-покликання «Те саме, що», вжиті в описовій частині словникової статті, теж можуть свідчити про наявність словотвірних варіантів або синонімів. У системі віддієслівних іменників зі значенням опредметненої дії виявлено такі словотвірні та морфологічні варіанти, наприклад: верненє, верненъе, вернЪнъе // вертанж // вертанєсж; верещаньє, верещанж // верескъ; величиє // великость; варованя, варованьє // варованєсж; варенє, вареніє, вареньє, вареньє, варенж //вариво; валенє // валєньєсж; бідствїє// біда; біджіне, біджіньє // біджінєсж; біганє, біганїє, біганьє // бігь; быте'. бытж // бьтиє // бытность // быть; братолюбиє, братолюбіє // братолюбство; бракованє, бракованьє // бракъ та ін.

Дослідження структурно-семантичних ознак похідних іменників зі значенням опредметненої дії та базових дієслів виявило, що для констатації випадків словотвірної варіантности необхідний глибокий аналіз семантики співвідносних іменників і твірних дієслів. Наприклад, іменники верненє/верненьє/верніньє, вертанж / вертанєсж подано як словотвірні варіанти, які утворюють ряди або «формації» [Елитте 1994]. Щоб це підтвердити, важливо виявити спільні семантичні компоненти твірних дієслів вернути і вертатися, пор.: вернути «2. (прийти, приїхати назад) повернутися» [СУМ^16-17 3: 233] та вертатися «1. (іти, їхати, летіти назад) вертатися, повертати» [Ibid.: 235]. Однак дієслова мають також відмінні значення, пор.: вернути «1. (віддати назад що-небудь узяте) вернути, повернути» [Ibid.: 232], а дієслова вертатися із цим значенням не засвідчено. Очевидно, постфікс -сж у словотвірній структурі іменника вертанєсж не є визначальним у виборі твірного з-поміж дієслів вертати і вертатися. Компонент семантики `віддавання взятого', який переймають іменники вертанж і вертанєсж, має тільки дієслово вертати «1. (віддавання назад що-небудьузяте) вертати, повертати» [Ibid.: 235], яке можна вважати твірним. Отже, мотиваційною базою для творення словотвірних синонімів верненє / верненьє / верніньє і вертанж / вертанєсж є співвідносні за видом дієслова вернути і вертати, а не вернути і вертатися.

Морфологічний варіант вертанєсж іменника вертанл має словотвірний синонім верненяся «(відновлення певних дій, справ) повернення, вертання. Див. ще вертанєсл. Пор. вернути, вернутися» [Ibid.: 232]. Твірними для похідного іменника верненяся визначено дієслова вернути, вернутися. Однак лише дієслово вернутися містить компонент значення «5. (відновити, розпочати наново те, що було) вернутися» [Ibid.: 234], яке представлене у похідному іменникові. З огляду на специфіку семантики твірного й похідного слова з-поміж мотиваторів варто вилучити дієслово вернути.

Похідні верненє, верненьє, верніньє «.(віддавання взятого) повернення» [Ibid.: 232] і верненяся «(відновлення певних дій, справ) повернення, вертання» [Ibid.] подано у СУМ^16-17 як словотвірні синоніми відповідно до віддієслівних іменників вертанл і вертанєсл. Однак дослідження формальних показників та семантичних зв'язків показало, що їхня словотвірна історія відрізняється від указаних дериватів. На відміну від іменників, утворених за допомогою суфікса -нн(я) (фонетико-графічне вираження -нж / -нє), вони містять у структурі елемент -н дієслівного суфікса -ну-, який увиразнює формальний зв'язок з дієсловами доконаного виду вернути і вернутися. На цей словотвірний зв'язок вказує спеціальна позначка Пор. у названому словникові. Семантичний зв'язок між твірними дієсловами та похідними віддієслівними іменниками зі значенням абстрагованої дії встановити набагато важче через багатозначність базових дієслів. Відомо, що похідні переймають семантику твірних слів або також можуть розвивати самостійні значення. У виділених абстрактних іменників не виявлено розширення семантики, тож встановити їхнє лексичне наповнення можливо лише на основі значень твірних дієслів. Семантика дієслів вернути і вернутися, які СУМ^16-17 подає як морфологічні варіанти, суттєво відрізняється, що позначається на семантиці похідних іменників. Кожен з іменників вернене і верненяся є мономотивованим утворенням і переймає відповідно значення базових дієслів вернути «1. (віддати назад що-небудьузяте) вернути, повернути» [СУМ^16-17 3: 232] і вернутися «5. (відновити, розпочати наново те, що було) вернутися» [Ibid.: 234]. Для реєстрового слова іменника верненяся «(відновлення певний дій, справ), повернення, вертання» [Ibid.: 232] не цілком коректно подано відсилач (Пор.) до дієслів вернути і вернутися наприкінці словникової статті, який вказує на словотвірний зв'язок між словами. Однак порівняно з іменниками вертанж і вертанесж, які можна кваліфікувати як словотвірні синоніми, девербативи вернене, вертанесж і верненяся, попри формальну близькість, мають різну твірну базу і не перебувають у відношенні словотвірної синонімії. А отже, уточнення потребує також позначка-відсилач до слова вертанєсл, яка вказує, що похідне слово є словотвірним варіантом іменника верненяся [Ibid.: 232, 235].

Щодо іменника верніньє «див. верненьє» [Ibid.: 232, 234], то на підставі особливостей структури словникової статті можна стверджувати про його семантичну тотожність із зазначеним словом.

Словники української мови наступних періодів (Гр. та ВТССУМ) іменника вернення не фіксують, але реєструють видову пару дієслів вернути² «див. вертати» [ВТССУМ: 83] і вертати «1. Віддавати назад що-небудь узяте; повертати» [Ibid.], а також вернутися «див. вертатися» [Ibid.] і вертатися [Ibid.]. До речі, саме дієслово вертатися у сучасній українській мові виражає значення «4. тільки недок. Пас. до вертати 1, 2» [Ibid.], тотожне компоненту значення дієслова вертати. Можна припустити, що з часом відбулася словотвірна декореляція іменника вертання. Через появу в семантичній структурі дієслова вертатися значення, яке зближує його з дієсловами вертати / вернути, воно повертається в мотиваційну базу іменника вертання «Дія за знач. вертати» [Ibid.]. Тому вказівка на його семантичний зв'язок лише з дієсловом вертати в сучасній українській мові необгрунтовано зменшує кількість твірних і звужує межі мотиваційної бази іменника вертання.

По-іншому можна трактувати словотвірний зв'язок іменника вертання «Возвращеніе. Ой то ж мені не гуляння, за ворота та й вертання» [Гр.: 230], яке фіксує Б. Грінченко. У ньому дієслова вертати і вертатися не мають спільних сем, пор.: Вертати «1) Возвращать, возвратить, вернуть. 2) Возвратиться. 3) Поворачивать, заворачивать. 4) Выворачивать, выворотить, воротить, съ силой двигаться впередъ» [Ibid.] і вертатися «1) Возвращаться, возвратиться, воротиться. 2) Вернеться світ кому» [Ibid.]. Твірним для іменника вертання може бути лише дієслово вертати. На можливість зміни специфіки словотвірної структури вказує Ю. Кадькалов, досліджуючи абстрактні іменники на -ие, -ье російської мови в порівнянні з давньоруською: «Етимологія багатьох іменників на -ие (-ье) своєрідна. Однак характер словотвірної структури цих слів необхідно вивчати, виходячи не з їхньої етимології, а із тої семантико-словотвірної співвідносности, яку вони безпосередньо виявляють, функціюючи в синхронній системі мови певного періоду. З цього погляду специфіка словотвірної структури досліджуваних іменників загалом не є однаковою в давньоруській мові і в теперішній час» [Кадькалов 1994: 137]. похідний іменник дієслово суфікс

Отже, суфіксальні іменники зі значенням опредметненої дії становлять значну частину назв з абстрактним значенням. Найдавнішими та найбільш чисельними в українській мові є іменники, утворені від дієслівних основ з допомогою суфікса -нн(я) та його варіантів -енн(я) та -інн(я). Вони засвідчують стійкість словотвірних зв'язків із дієсловами на різних етапах розвитку української мови. У виборі твірного дієслова визначальними є не формальні, а семантичні зв'язки між твірним і похідним словом, які зберігаються впродовж століть. Із часом може відбуватися словотвірна декореляція іменників та дієслів через зміну семантики базових дієслів.

У системі віддієслівних іменників зі значенням опредметненої дії наявні словотвірні та морфологічні варіанти. Для їхньої констатації необхідне глибоке осмислення семантики співвідносних іменників і твірних дієслів.

Джерела