"Лексикон Львівський: поважно і на жарт" як джерело дослідження динамічних процесів української акцентної системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут української мови НАН України

«Лексикон Львівський: поважно і на жарт» як джерело дослідження динамічних процесів української акцентної системи

Галина Кобиринка

м. Київ

Abstract

наріччя наголос мовлення львів'янин

«Leksykon lvivskyi: povazhno i na zhart» as a source for studying dynamic processes in the Ukrainian accent system

The author considers «Leksykon lvivskyi: povazhno i na zhart» as a source for exploring dynamic processes in the twentieth-century Ukrainian accent system. The paroxytonic and proparoxytonic stress of different grammatical classes of words as well as the specific features of stress in derived words, which function in the speech of Lviv residents of various age groups, are focused on. At the accent level, Lviv's twentieth-century speech is not an independent system, but part of the South-Western Ukrainian system, which is an integral part of the all-Ukrainian accent system, because the stress of many words is typical for the whole Ukrainian-speaking space in general and the South-Western dialect in particular.

Keywords: accent system, paroxytonic stress, speech of Lviv residents, dynamic processes.

Основна частина

Сьогодні є чимало джерел для дослідження акцентної системи української мови в діахронному та синхронному аспектах. Закономірності й тенденції наголошування в українській мові проаналізовано у працях О. Потебні, І. Огієнка, Л. Булаховського, В. Скляренка, В. Винницького, В. Задорожного, І. Гальчука та ін. Попри те, що немає спеціального системного дослідження, окрім деяких студій, присвячених акцентній діалектній системі, у сучасній українській діалектології сформовано базу, за допомогою якої можна з'ясувати ознаки й особливості діалектного наголошування. Зокрема це текстологічні, лексикографічні (створено збірники діалектних текстів, словники різних діалектних груп чи однієї говірки), лінгвогеографічні¹ (передусім це «Атлас української мови», окремі карти якого ілюструють діалектні особливості наголошування слів, деяких іменних і дієслівних форм та парадигм; регіональні атласи, а також «Карпатський діалектологічний атлас», «Загальнокарпатський діалектологічний атлас», «Загальнослов'янський лінгвістичний атлас», у яких наголошування відображено також як супровідну рису на фонетичних, морфологічних і лексичних картах), дескриптивні праці. У відкритому користуванні і створений у відділі діалектології Інституту української мови НАН України український діалектний фонофонд, у якому представлено магнітофонні записи говірок з усього українського діалектного континууму - із 900 населених пунктів переважно з теренів України, а також із Росії, Білоруси, Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови, Югославії. Чимало записів відтворює мовлення діалектоносіїв, народжених у ХІХ ст. Цінними також є і фольклорні, етнографічні, художні тексти, у яких відображено діалектні риси та проставлено наголоси.

Кожне із джерел доповнює, уточнює польові дослідження діалектолога (і як відповіді на питальник, і як записи діалектного мовлення), які є незамінними і які відтворюють говірку, її мовленнєвий образ у реальному функціюванні. Використовуючи різні матеріали комплексно, дослідник має змогу проаналізувати акцентну систему діалекту, відтворити її просторову варіативність, територіальну диференційованість.

Одним із джерел вивчення мовної системи в цілому та акцентної зокрема, як уже було зазначено, є словники, у яких лексеми, окрім односкладових, подано з наголосом. До реєстру багатьох діалектних словників входить і та лексика обстеженої території, що відрізняється від відповідних літературних слів місцем наголосу, наприклад: бузина, гарба, долото, клімат [Лисенко]; бат «ко, бат «ко - бат «ку, бат «кови, бат «кови; босеїнча `теля з білими ногами' - Р. одн. босеїнчати; буду, буду - 2 ос. одн. будеш; 3 ос. одн. буде; 1 ос. мн. будемо; 2 ос. мн. будете тощо [Онишкевич]. Закономірності й тенденції наголошування у словозмінній парадигмі, звичайно, не відображено в таких працях, оскільки укладачі словників ставили перед собою інші завдання.

Сьогодні зайвим є пояснення функцій, мети, типів лексикографічних праць. Здавалося, що вже є готова модель репрезентації слова у словнику. Але ж - ні. Мовознавці постійно в роздумах щодо урізноманітнення концепції, структури словника. Нових форм представлення функціювання діалектного слова шукала разом зі своїми колегами й Наталя Хобзей, яка була залюблена у красу рідного слова, у мереживо рядків, відчувала його мелодику, подих, порівнювала слово з людьми, виймала його зі скринь часу і протягувала через простір. Саме творчими ідеями переповнені праці в серії «Діалектологічна скриня». Серед цих доробків - і «Лексикон львівський: поважно і на жарт» - словник не такий, як інші. Вирізняє цю лексикографічну працю форма подання слів, виразів; реєстр, до якого увійшли загальні та власні назви, які вживали різні покоління й соціальні верстви; джерельна база, серед якої і записи, спогади, відомі авторкам Лексикона, їхнім родичам і знайомим, а також цитати, що зберігаються в домашніх бібліотеках. Усе це є складовими незвичайности, «інакшости» Лексикона, які, як зазначала Наталя Хобзей, полягають у тому, що «в ньому зовсім невідомо, що важливіше: слова чи місто» [Хобзей 2015: 9]. Але, мабуть, і не треба їх ставити на ваги значимости, цінности, адже цікавий і реєстр Лексикона, до якого увійшли передусім слова, які не відомі літературному стандартові чи вирізняються від нього вимовою й наголошуванням, і об'єкт вивчення - місто, що стало серцем Галичини, яка впродовж віків належала до різних державних утворень, «жила, - як зазначав Ю. Шевельов, - в іншому політичному організмі, ніж велика частина решти українських земель» [Шевельов 1996: 13], що не могло не відобразитися у мовній структурі цього простору. Місто, у якому творили, формували літературну мову. Місто, мешканці якого свідомо зберігають свій шарм, «родзинку», усе те, що є маркером львівського, галицького, ширше - південно-західного наріччя. Вирізняє це мовлення, як свідчить «Лексикон львівський: поважно і на жарт», не тільки слововживання, граматичні форми, а й вимова і наголос, які надають соковитости львівським виразам².

Авторки з увагою поставилися до наголосу як окремого структурного рівня, що свідчить про те, що укладачі розуміли значення акценту в мовній системі: у реєстрових словах послідовно проставлено наголос, що дає змогу визначити особливості наголошування непохідних та похідних різних граматичних класів слів. Водночас до реєстру словника увійшли й ті слова, які, як зазначають укладачки Лексикона, «відмінні характерним «львівським» наголошуванням трамвай, адвокат, содовий та ін.» [Хобзей 2015: 41]. Закономірно постає запитання: чи лише поодинокі слова вирізняються наголошуванням? Які тенденції наголошування та динамічні процеси репрезентують реєстрові слова Лексикона?

Очевидним і передбачуваним, на нашу думку, є те, що в мовленні львів'ян ХХ століття відображені тенденції, закономірності наголошування, які властиві й говіркам південно-західного наріччя³. Передусім це функціювання парокситонного, пропарокситонного наголошування в різних граматичних класах і їхніх формах, яке й сьогодні є маркером у мовленні діалектоносіїв південно-західної України, зокрема: у словозмінній парадигмі присвійних займенників; дво-, трискладових інфінітивних формах дієслів; у двоскладових формах 1 ос. одн. дієслів теп. часу; у дієслівних формах мин. часу жін. та чол. родів від бути, везти, нести та ін.⁴

Окрім зазначених граматичних форм, у Лексиконі представлено слова з парокситонним та пропарокситонним наголошуванням, яке функціює в мовленні львів'ян різних вікових груп, пор.:

- молодше покоління: балабух⁵ (с. 61), бальон (с. 64), бубнИти (с. 94), всір'ят (с. 102), вЄльон (с. 106), вуйко (с. 139), гаїндель / гЄндель (с. 146), гицель (с. 151), дОтеп (с. 199), кавалер / кавалір (с. 264), перепис (с. 428), перетяг (с. 429), покохати (с. 452), упівський (с. 574);

- середнє покоління: балаїбух (с. 61), балькон (с. 64), баїльон (с. 64), бамбетель (с. 65), баїтяр (с. 69), бронзовий (с. 93), бубнити (с. 94), важка (с. 100), ваір'ят (с. 102), вЄльон (с. 106), вражіння (с. 136), вуйко (с. 139), гаїндель / гЄндель (с. 146), гицель (с. 151), дотеп (с. 199), інтерес (с. 258), кавалер / кавалір (с. 264), перепис (с. 428), перетяг (с. 429), покохати (с. 452), робітник (с. 497), упівський (с. 574);

- старше покоління: адвокат (с. 49), амінь (с. 52), апетик (с. 54), асйста (с. 55), афіш (с. 57), баер (с. 59), балаїбух (с. 61), балькон (с. 64), бальон (с. 64), бамбетель (с. 65), бандаж (с. 65), бсітяр (с. 69), браїтя (с. 92), важка (с. 100), вар'ят (с. 102), вЄльон (с. 106), вуйко (с. 139), гаїндель / гЄндель (с. 146), гйцель (с. 151), дотеп (с. 199), драіґон (с. 200), жовнір (с. 215), жовнірик (с. 215).

Наведені приклади свідчать, що парокситонне та пропарокситонне наголошування здебільшого зберегли мовці старшого покоління, оскільки в їхньому мовленні збережені призабуті слова, які сьогодні не зовсім відомі молодшому поколінню, наприклад: аплявзи `оплески' (с. 55), апашка (опашка) `тонкий шарф або хустина (переважно із шовку)' (с. 54), кабала `ворожіння на картах' (с. 263) та ін.

Водночас чимало слів із парокситонним чи пропарокситонним наголошуванням уживають мовці трьох поколінь; це слова, які не втратили своєї життєдайности, активности й сьогодні, наприклад: бальон (с. 64), вар «ят (с. 102), вЄльон (с. 106), вуйко (с. 139), кавсілєр / кавалір (с. 264) та ін. Деякі слова в мовленні молодшого покоління вжито зі зміненою структурою, що могло вплинути на зміну місця наголосу, пор.: атак - атака (с. 56), афіш - афіша (с. 57), кавал - кавалок (с. 263), кабан - кабанка, кабанськии (с. 263), клетач - клапеїчка (с. 288), парасоль - парасоля (с. 416).

Про динамічні процеси в акцентній системі мовлення львів'ян ХХ ст. свідчить варіантність у наголошуванні слів різних граматичних класів: іменників, прикметників, дієприкметників, прислівників, дієслів. Таке хитання наголосу характерне для різних вікових груп, а саме:

- молодше, середнє і старше покоління: балаґан (с. 61), бурачки (с. 95), забавка (с. 219), квасьний / квасний (с. 281), кіно (с. 285), когут (с. 294), козу (с. 294), мскСрСн (с. 346), пасок (с. 420), презент (с. 466), румбарбар (с. 505), скотина (с. 524), тамтой (с. 555);

- середнє та старше покоління: андрутовий (с. 54), баданє (с. 59), будучність (с. 95), гикавий (с. 150), городина (с. 153), забитий (с. 219), зроблений (с. 254), капбірііти (с. 272), кваскс/вбітий (с. 281), комплет (с. 298), сальон (с. 509), слина (с. 526), спочений (с. 537);

- молодше і середнє покоління: бубнити (с. 94), ксіпЄць (с. 273);

- старше: алькоголь (с. 51), анґлік (с. 53), апаш (с. 54), апропо (с. 55), бузерант (с. 294), ґнипак (с. 175), забити (с. 219), знакомий (с. 251), зрашти (с. 253), зремісувбітися (с. 253), кіндерскій (с. 62), колійовий (с. 296), машинка (с. 354), мотиль (с. 368), папір (с. 302), перфект (с. 430), тлумак (с. 561), фасон (с. 579), фійолєтовий (с. 583), фійолєтово (с. 583).

Функціювання варіантного наголошування не лише в одній, а й у різних вікових групах свідчить про незавершеність формування акцентного типу.

Виразною рисою мовлення львів'ян ХХ ст. є наголошування деяких суфіксів та префіксів, зокрема:

а) суфіксів - ов - (-ев-) якісних і відносних прикметників, а також прислівників, пор.:

- старше покоління: бронзово (с. 93), валковий (с. 101) вальоровий (с. 101), вепрс>вий (с. 106), гецовний (с. 150), зіхеровий (с. 246), зіхерово (с. 246), кокосові (с. 258), контиґентовий (с. 301), концептовий (с. 302), партеровий (с. 418), спірітусовий (с. 536), спортовий (с. 537), тягаровий (с. 48, 571), цератовий (с. 607), содовий (с. 532);

- середнє і старше покоління: алярмовий (с. 52), алярмово (с. 52), андрутовий (с. 54), квадратовий (с. 280), бронзовий (с. 93), ванілевий / ванільс>вий (с. 102), ґранатовий (с. 178), уфризурований (с. 575), філіґрановий (с. 583), яриновий (с. 652);

- середнє покоління: марцьс>вий (с. 286);

- молодше, середнє, старше покоління: взірцевий (с. 106), візитовий (с. 127), ґаляретковий (с. 171), помаранчовий / помаранчевий (с. 455), цитриновий (с. 281);

б) суфікса - еньк- : поволеньки (с. 448), рівненький (с. 494), рівненько (с. 494);

в) префіксів ви-, пере-, під-, по-, при-, роз- : вибічи (с. 108), віівбираний (с. 108), вивіндувати (с. 108), вивінувати (с. 109), вііґлянцувати (с. 110), видати (с. 110), викинути (с. 247), вирихтувати (с. 256); передирка (с. 425), перекуска (с. 427), перестанок (с. 429), перетвір (с. 429), перетяг (с. 429); підставка (с. 440), підстарший (с. 440), підшивка (с. 440); псшоротці (с. 452), покришка (с. 452), помірка (с. 456), почасти (с. 463), пошивка (с. 463), пс>що (с. 464), приятелька (с. 49), рс>зказ (с. 500), розріз (с. 266, 501).

Звертають на себе увагу віддієслівні іменники сер. р. на - ання, - ення, характерною рисою яких є ненаголошений суфікс, пор.: гашення (с. 148), говорення (с. 153), побажання (с. 447), повЄДєння (с. 448), прасовання (с. 465), убрання, уживання (с. 573). Ця риса сьогодні властива мовцям середнього та старшого покоління.

Важливо наголосити, що морфеми, які перетягують наголос на себе, характерні не тільки для мовного простору Львова; це загальноукраїнська риса, наприклад суфікси: - ар - (-яр-), - ець-, - ак-, - ач - (-яч-), - ист-, - аст-, - увсіт-, - ува-, - и - (ти): гандляр // гендляр (с. 146), гарбсір (с. 147), ґлєндзяр (с. 174), шмугляїр (с. 48); амбець (с. 52), брехунець (с. 49); касак (с. 277); козячий (с. 127, 295), телячий (с. 128); драглистий (с. 200), пампулястий (с. 411); жилякуватий (с. 214), мамулуватий (с. 348); авансувати (с. 48), алярмувати (с. 52), аплікувати (с. 54), арбайтувати (с. 55), афішуватися (с. 57), баєрувсіти (с. 59); ганцалити / ганцёлйти (с. 146), ганьбити (с. 146), скреслити (с. 524).

Зауважмо, що в Лексиконі репрезентовано й лексико-семантичну функцію наголосу, яка властива лише мовам із рухомим наголосом, пор.:

баламут 1. тюр. `пакунок, передача'; 2. вул. `гаманець, торбинка з грішми' - баламут 1. `веселий, компанійський хлопець; дурисвіт'; 2. `людина, яка не зважає на усталені звичаї і любить забавлятися'; 3. `ненадійна людина; шалапут' (с. 63);

гарбуз ірон., знев. `вояк' - гарбуз 1. `гарбуз'; 2. ірон., знев. `голова' (с. 147);

капець `хатнє взуття' - капець `безвихідь' (с. 273);

кОвтати `стукати' - ковтати `ковтати' (с. 293);

ко>за вул. `в'язниця' - козеї 1. коза; 2. ірон. `дівчина' (с. 294);

паштет кул. `паштет' - паштет шк. `письмове повідомлення батькам про незадовільні оцінки дитини-гімназиста' (с. 422);

пЄчєння кул. `випікання' - пєчЄня кул. `запечене м'ясо' (с. 433-434);

туман `недотепа, дурень' - туман `туман' (с. 569).

Зазначені приклади ілюструють також стилістичну функцію наголосу, адже відбувається диференціація мовлення різних вікових та соціальних груп.

У реєстрі Лексикона, окрім загальних назв, наведено також топоніми (Батярівка (с. 70), Богданівка (с. 85), Гетьманські вали (с. 149), Дубляни (с. 203), Дунай (с. 203), Жлоби (с. 215), Кастелівка (с. 277), Полтва (с. 454)) та антропоніми, їхні скорочені та пестливі форми (Каська (с. 277), Марина (с. 566), Мариіська (с. 277), Ядаїм (с. 164)), що уможливлює вивчення системи наголошування власних назв.

Надзвичайно цінними є подані до реєстрових слів розлогі ілюстрації, мінітексти, які увиразнюють, уточнюють уживання слова. Однак у таких цитатах не позначено наголосу, що унеможливлює вивчення акцентної системи Львова ХХ ст. у синтагматиці.

Отже, Лексикон документально засвідчує функціювання львівського мовлення ХХ ст. загалом й акцентної системи зокрема, тому ця праця є поважним джерелом для вивчення української акцентної системи.

Оскільки в Лексиконі відображено наголошування різних вікових груп мовців (молодшої, середньої і старшої) та соціальних верств населення Львова - інтелігенції і тих, які вживали «балак», то ця лексикографічна праця допоможе з'ясувати динамічні процеси, які відбуваються в акцентній системі, визначити їх напрямок, вивчити наголошування в стилістичному аспекті.

Проаналізований матеріал свідчить, що львівське мовлення ХХ ст. на акцентному рівні вплетене в канву південно-західної, ширше - української акцентної системи, адже наголошування багатьох слів характерне для всього українськомовного простору.

Вирізняє львівське мовлення ХХ ст. на акцентному рівні частота вживання слів, їх форм із парокситонним та пропарокситонним наголошуванням, а також функціювання із таким типом наголошування давніх слів у мовленні старшого покоління.

Література

1. Лисенко - Лисенко П.С. Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся. Київ, 1961. 72 с.

2. ЛЛ 2009 - Хобзей Н., Сімович О., Ястремська Т., Дидик-Меуш Г. Лексикон львівський: поважно і на жарт / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2009. 672 с. (2-е вид. Львів, 2012. 852 с.; 3-є вид. Львів, 2015. 896 с.; 4-е вид. Львів: ВСЛ, 2019. 896 с.).

3. Онишкевич - Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: у 2 ч. Київ, 1984. Ч. 1-2.

4. Кобиринка 2012 - Кобиринка Г.С. Проблеми дослідження парокситонного наголосу в українських говірках. Акцентологія. Етимологія. Семантика. До 75-річчя академіка НАН України В.Г Скляренка. Київ, 2012. С. 121-132.

5. Кобиринка 2015 - Кобиринка Г.С. Роль акцентуации в дифференциации карпатской группы украинских диалектов. Исследования по славянской диалектологии. Москва, 2015. С. 215-227.

6. Коць-Григорчук 1993 - Коць-Григорчук Л.М. Український діалектний парокси - тонічний наголос. Другий міжнародний конгрес україністів. Львів, 1993. С. 90-95.

7. Огієнко - Огієнко І. Відміни наголосу галицького від літературного. URL: https:// zbruc.eu/node/39797

8. Хобзей 2015 - Хобзей Н. Слова і місто, або місто в словах. Хобзей Н., Сімович О., Ястремська Т., Дидик-Меуш Г. Лексикон львівський: поважно і на жарт / 3-є вид.; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2015. С. 9-45.

9. Шевельов 1996 - Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. Львів; Нью Йорк, 1996.

Размещено на Allbest.ru