МД - структури з підрядними з’ясувальними відношеннями в латинській мові

Размещено на http://www.allbest.ru

Національний університет біоресурсів і природокористування України

МД - структури з підрядними з'ясувальними відношеннями в латинській мові

В. Д. Шинкарук,



Анотація

У статті проаналізовано МД - структури з підрядними з'ясувальними відношеннями в латинській мові, що будуються на основі опорних дієслів у модусній частині із значенням мовлення, думки, почуття, сприймання, оцінки, буття, які вимагають обов'язкового семантичного з'ясування диктумною частиною, де модусна частина без диктумної була б незакінченою ні за формальним складом, ні за значенням. Обгрунтовано, що у МД - структурах з підрядними з'ясувальними відношеннями будь-яка ознака пов'язана з двома типами суб'єктів: диктумним (носієм ознаки) і модусним (мовцем, спостерігачем, тим, хто емоційно вболіває, думає, оцінює), в яких між модусною і диктумною частинами встановлюються з'ясувальні відношення, виразниками яких є з'ясувальні сполучники ut, ne (ut ne) що, щоб, що не, щоб не, neve і щоб не. З'ясовано, що в абсолютній більшості МД-структур з'ясувальна диктумна частина виступає безпосередньо після пояснюваного члена модусної частини; лише зрідка МД- структура буває побудована так, що з'ясувальна диктумна частина відтісняється другорядним або вставним чи вставленим компонентом на певну відстань від пояснюваного слова.

Ключові слова: модус, диктум, речення, реченнєва структура, МД - структури, МД- структури із з'ясувальними відношеннями, модусно-диктумна співвіднесеність, латинська мова.



Актуальність теми дослідження. У мовознавчій науці в останні роки на категорійних засадах впорядковано дві граматичних підсистеми - синтаксис і словотвір, систематизовано семантико- синтаксичні одиниці на нових концептуальних засадах, переглянуто й уточнено деякі наукові поняття, сформульовані впродовж кількох десятиліть.

Вивчення мовних одиниць у семантико- синтаксичній структурі речення є актуальним у сучасному мовознавстві, оскільки безпосередньо пов'язане із становленням семантико-синтаксичної системи, з її національною специфікою та встановлюються певні, характерні для кожної мови відповідності між категоріями думки і граматичними категоріями.

Актуальність наукової статті зумовлена потребою дослідити в латинській мові особливості семантико-синтаксичних категорій, що мають безпосередній стосунок до поняттєвої категорії модальності, що ґрунтується на аналізі мовних фактів у напрямах “від форми до змісту” і “від змісту до форми” та обґрунтувати у латинській реченнєвій структурі категорії модусу і диктуму, що висвітлюють досить цікавий аспект синтаксичної семантики як динамічної системи функціональних одиниць, взаємопов'язаних підрядними з'ясувальними відношеннями.

Аналіз досліджень і публікацій.

Методологічно значущими для нашого дослідження виявилися чотири ідеї, висловлені в мовознавстві: ідея модусу і диктуму речення Ш. Баллі [3], ідея суб'єктивності в мові

Е. Бенвеніста [4], вчення про предикативність як ключове поняття синтаксису В. В. Виноградова, поняття об'єктивного і суб'єктивного змісту в семантико-синтаксичній структурі речення І. Р. Вихованця [6]. Усі вони певним чином співвідносяться: фундаментальна властивість мови - суб'єктивність - локалізується у реченні як його модус, тобто комплекс суб'єктивних змістів та об'єктивність - диктум, комплекс об'єктивних змістів.

Референційно-денотативна концепція семантики речення, представлена в працях Т. П. Ломтєва [12], В. Г. Гака [7],О. В. Падучевої [14], Н. Д. Арутюнової [2], В. І. Кононенка [11] та. ін. зумовили потребу по- новому висвітлити і проблему змістової організації речення, співвідношення в ній диктуму і модусу, що в наукових працях обґрунтовують І. Р. Вихованець [6],К. Г. Городенська [8], Н. В. Гуйванюк [1б],А. П. Загнітко [9], Н. Л. Іваницька [10], М. В. Мірченко [13], М. Я. Плющ [іб], М. М. Телеки [17], В. Д. Шинкарук [18, 19, 20], К. Ф. Шульжук [21] та ін.

У мовознавчих працях найближчі один до одного пари термінів модус / диктум і пропозиція / пропозиційна настанова. У них виражається панівне становище диктуму- пропозиції і підпорядкованість модусу- пропозиційної настанови: перший компонент значення визначається абсолютно (порівн. лат. (dictum - вираження, вислів і propositio - предмет, тема, речення), а другий компонент - відносно: без пропозиції пропозиційна настанова не може існувати (пор. також лат. modus - спосіб). Ця підпорядкованість модусу виявляється в семантичному аспекті.

У класичній філології відсутні комплексні наукові дослідження семантико-синтаксичної латинської реченнєвої структури, де б було розглянуто референційний підхід до вивчення модусу і диктуму, що полягає в з'ясуванні закономірностей відображення дійсності в семантиці речення, у витлумаченні семантики речення за співвідношенням з різними референтами, з погляду репрезентативної функції мови.

Мета наукової розвідки - обгрунтувати особливості модусно-диктумних реченнєвих структур (МД-структур) в латинській мові та здійснити аналіз співвідношення семантико- синтаксичної і формально-синтаксичної МД- структур з підрядними з'ясувальними відношеннями.

Об'єктом пропонованого дослідження є семантико-синтаксичні конструкції, у яких реалізується комунікативний намір, передається ставлення мовця до відображуваного в реченні фрагмента дійсності, де мовець передусім актуалізує передаваний у реченні об'єктивний зміст, тобто “прив'язує” його до ситуації мовлення, а також наповнює речення іншими обов'язковими суб'єктивними значеннями.

Предметом дослідження є семантична й структурна інтерпретація реченнєвих структур з диктумним і модусним змістом в латинській мові у рамках вибудуваних ними підрядних з'ясувальних відношень.

Результати. На римській традиції ґрунтувалися практично всі граматики середньовічної Європи, що підтверджує авторитетність латинської мови і вагомість для сучасних досліджень.

Справжня сутність мови полягає не стільки в його формальній організації, скільки в його здатності через передавання інформації забезпечувати процес комунікації, в останні десятиліття займають усе міцніші позиції [4]. модусний реченнєвий мова

На ідеї вияву змістового боку ґрунтується поняття семантичної структури речення, тобто змісту в певному абстрагуванні від його зовнішнього оформлення. Основою семантико- синтаксичної структури є її предикат, що експлікується предикатними словами. Оскільки така структура являє собою тип відношень, що перебуває в основі численних конкретних висловлень, остільки вона, як і логіко- семантична структура, являє собою віртуальний аспект речення. Семантико- синтаксична структура речення постає позиційною моделлю. Відповідно до свого змісту семантико-синтаксичний предикат визначає кількість актантів та їх функцій. Функції останніх повністю залежать від того, який з актантів виступає в ролі вихідного в реченні, при цьому вибір такого актанта ні в якому разі не випадковий, він повністю окреслюється логіко-семантичною структурою. Семантико- синтаксична структура предиката моделює мовну презентацію речення. Вона відображає всі найзагальніші властивості, які притаманні конкретному типу речення як одиниці мови: загальну його структурну схему і значення, категорійне і субкатегорійне значення кожного з його компонентів, порядок розташування цих компонентів і синтаксичні відношення між ними.

Однак комунікативно-референційний зміст речення не є сумою референтних значень складників його компонентів. Окремі компоненти створюють комплексно нову змістову єдність “згорнутих” і “розгорнутих” змістів, які відображають позамовну сутність ситуацій з найрізноманітнішими значеннєвими відтінками й нюансами.

Значення речення охоплює дві сфери значень - диктумну та модусну. Оскільки усвідомлений відбір необхідних знаків номінації (словоформ, словосполучень, моделей речень) з певної сукупності співвідносних засобів якогось референційного змісту відбувається безпосередньо в реченні, то й питання про диктум і модус в синтаксичній семантиці висвітлюємо, враховуючи функціонально-номінативні особливості реченнєвої структури й “інтерпретаційну” здатність до “моделювання” події, ситуації дійсності.

У латинській мові для різного ступеня експліцитності модусу і диктуму існують різні синтаксичні структури, які об'єднуємо під загальною назвою модусно-диктумна структура (далі - МД-структура).

Ш. Баллі відзначає, що у ролі основного експліцитного модусно-диктумного речення, виступає з'ясувальне складнопідрядне речення зі сполучником що. Усі інші конструкції, на його думку, результат редукції модусу або диктуму. Редукція диктуму пов'язана з переходом з предикативної одиниці в залежний іменник і навіть з усуненням іменування події, коли диктум редукується до імені актанта... Редукція модусу пов'язана з великою кількістю можливостей [2].

У латинській мові сполучники ut, ne (ut ne) що, щоб, що не, щоб не, neve і щоб не вводять підрядні з'ясувальні, або додаткові речення (ut/ne objectivum), які є додатками або підметами до керуючого дієслова. Вживання часів та способів при ut (ne) objectivum таке ж саме, як і при ut (ne) finale. Підрядне з'ясувальне речення українською мовою найчастіше передається аналогічним підрядним реченням або інфінітивом, напр.: Curo, ut ne id facias - Я турбуюся, щоб ти цього не робив.

У реченнєвій структурі між редукцією модусу і диктуму існує взаємозалежність. Оскільки МД-структура пов'язує тільки два компоненти, то редукція одного з них вимагає відсутності редукції іншого. Тому редукція диктуму можлива тільки при модусі, оформленому як незалежна предикативна одиниця (далі - ПО), а редукція модусу вимагає оформлення диктуму як ПО.

Семантико-синтаксичні відношення, які пов'язані з комплексом актантних ролей, встановлюються в МД-структурі між модусною (головною) і диктумною (залежною) частинами. Простий тип таких відношень репрезентують з'ясувальні реченнєві структури, які поєднують диктум - зміст чи тему інформації - з модусом, що є процесом оперування цією інформацією, напр.: Perfice, ut ne minus res publica tibi, quam tu rei publicae debeas (C. Fam. 10. 12. 5) - Роби так, щоб республіка тобі не менше була зобов'язана, ніж ти республіці.

Семантику диктуму можуть мати й іменні сполучення, пор.: Cautio atque provisio, ut ne nimis cito diligere incipiant (C. Lael. 21. 78) - (Необхідні) обережність і передбачливість, щоб не дуже швидко вони сполошилися. Відношення між модусною і диктумною частинами є з'ясувальними.

Проте і ПО, що є диктумною подією, і співвідносні словосполучення можуть вступати у формально аналогічні відношення з предикатами інших семантичних типів, наприклад, з дієсловами, що означають емоційні переживання: Miltiades maxime nitebatur, ut primo quoque tempore castra fierent (Nep. 1,4,5) - Мільтіад найбільше турбувався, щоб спершу облаштували табір.

Відношення “стимул-реакція” без людини, суб'єкта емоцій, загалом неможливі. Ту саму дійсну ситуацію можна тлумачити і як причиново-наслідкову, напр.: Amabo te, mi frater, ne assignes (C. Q. fr. 1. 4. 1) - Я дякую тобі, мій брате, що ти не призначив. Senem compuli et perpuli, mi omnia ut crederet (Pl. Bacch. 643) - Я примушував і переконував старого, щоб він мені в усьому повірив. Синтаксичні відношення частин в останньому реченні оцінюємо як інші, порівняно із з'ясувальними відношеннями.

Модусно-диктумні відношення репрезентують складнопідрядні речення з оцінними предикатами, при яких диктумну, оцінювану, подію виражає ПО в синтаксичній функції підмета. Оцінні предикати представлені кількома типами. Центральний тип становлять предикати “чистої”, універсальної оцінки: Maxime fuit optandum Caecinae, ut controversiae nihil haberet - Для Цецини найбільше було бажаним, щоб не виникло ніякої суперечки. Non sum dignus prae te, ut figam palum in parietem (Pl. Mil. 1140) - Порівняно з тобою я не гідний, щоб забити кілка у стіну.

Модусно-диктумні відношення в реченнєвій структурі стосуються суто її мовленнєвого вияву, оскільки модальні компоненти постають спеціалізованими носіями окремих суб'єктивних значень речення, напр.: Cohortarer vos, quo animo fortiores essetis, nisi vos fortiores cognossem, quam quemquam virum (C. Fam. 14. 7. 2) - Якби я вас переконав, що ви сильні духом, крім того, якщо б я не знав, що ви мужніші за будь-кого із чоловіків.

Модусно-диктумні з'ясувальні відношення будуються на основі опорних дієслів у модусній частині із значенням мовлення, думки, почуття, сприймання, оцінки, буття, які вимагають обов'язкового семантичного з'ясування диктумною частиною. Модусна частина без диктумної була б незакінченою ні за формальним складом, ні за значенням. У таких складних реченнях між модусною і диктумною частинами встановлюються з'ясувальні відношення, виразниками яких є з'ясувальні сполучники чи відносні слова. Напр.: Non est, ut copia major ab Jove donari possit tibi (Hor. Ep. 1. 12. 2) - Не буває так, щоб тобі ще більше багатство могло бути подароване Юпітером. Accidit, ut una nocte omnes Hermae dejecerentur (Nep. Att. 7. 3. 2) - Сталося так, що за одну ніч усі герми були звалені. Ita fit, ut omnino nemo esse possit beatus (C. Tusc. 2. 6. 16) - Так (у світі) ведеться, що ніхто не може бути повністю щасливим. Сполучник ut тут виражає з'ясувальні відношення і приєднує дві диктумні частини до модусної.

У складнопідрядних з'ясувальних реченнях диктумна частина може бути питальною. Пор.: Quid est, cur verear, ne ad eam non possim accomodare Torquatos nostros? - Що це, чому я боюся? Чи не зможу до цього призвичаїти наших Торкватів?

МД-структурам зі з'ясувальними відношеннями властива семантико-

комунікативна цілісність, у їхній модусній частині виражено й окреслено лише загальне поняття про дію або стан, а їхню суть розкриває диктумна з'ясувальна частина.

У модусній частині МД-структури зі з'ясувальними відношеннями як опорні

вживаються дієслова з такими значеннями:

зі значенням бажати, хотіти, сподіватися: volo, malo, opto, ргаеорЬ, cupio, exspecto, opperior, spero: Maxime fuit optandum Caecinae, ut controversiae nihil haberet - Для Цецини найбільше було бажаним, щоб не виникло ніякої суперечки;

зі значенням визнавати, дозволяти, поступатися, зізнаватися: cedo, concedo,

permitto, committo, do, non patior, sino, non sino, proh-o: Lex sociis dabat, ut cives Romani fierent (Liv. 41. 8. 9) - Закон дозволяв союзникам отримувати римське громадянство;

зі значенням турбуватися, старатися: curo, cura mihi est, video, provideo, prospicio, consulo, consilium capio: Ante senectutem curavi, ut bene viverem, in senectute, ut bene moriar (Sen. Ep. 61. 2) - До приходу старості я турбувався, щоб добре жити, а на старість - про те, щоб добре померти;

зі значенням обіцяти, ухвалювати, постановляти, присягатися: statuo, constituo, decerno, propositum est, animum induco, cogito, molior, sancio, voveo, conspiro, paciscor, consentio, censeo: Potuerit animum inducere, ut naturam ipsam vinceret. - Він зміг переконатися, що переміг саму природу;

зі значенням клопотатися, прагнути: studeo, laboro, elaboro, do operam, id ago, tendo, contendo, intendo, nitor, enitor, pugno, tempo, assequor, adipiscor, emo, emercor, impetro, perpetro, insto, vinco, pervinco, teneo, obtineo, retineo, servo, maneo, presto: Vercingetorix animo laborabat, ut reliquas civitates adjungeret (Caes.

G. 7. 31. 1) - Верцингеторикс прагнув, щоб приєднати решту общин;

зі значенням досягати, робити: facio, efficio, perficio, assequor, consequor, impetro, adipiscor, praesto, causa est: Perfice, ut ne minus res publica tibi, quam tu rei publicae debeas (C. Fam. 10. 12. 5) - Роби так, щоб республіка тобі не менше була зобов'язана, ніж ти республіці;

зі значенням примушувати, умовляти, радити, спонукувати: suadeo, persuadeo, auctor sum, consilium do, moveo, permoveo, incito, adduco, induco, compello, cogo, subigo, extorqueo: Senem compuli et perpuli, mi omnia ut crederet (Pl. Bacch. 643) - Я примушував і переконував старого, щоб він мені в усьому повірив;

зі значенням доручати, наказувати: impero, dico, edico, praedico, scribo, praescribo, praecipio, jubeo, nuntio, denuntio, mitto, mando, negotium do, signum do: Mi imperat, ut ego illic oculos exuram (Pl. Men. 841) - Він мені наказав, щоб я в такому разі повипікав очі.

У модусній частині реченнєвої структури при дієсловах зі значенням хотіти, просити, згадувати, радити, запитувати часто вживається кон'юнктив, тому у диктумній частині відсутній сполучник ut/ne: Volo, se efferat in adulescente fecunditas (Tib. 2. 6. 36) - Я хочу, щоб багатство повернуло йому молодість.

Семантичне коло дієслів, які вживаються в модусній частині МД-структур зі з'ясувальними відношеннями, досить широке.

З'ясувальна диктумна частина пов'язується з модусною з'ясувальним сполучником ut/ne. Існує системна група з'ясувальних сполучників, які називаємо системними, бо кожен сполучник має своє точне значення.

Сполучник ut пов'язує з'ясувальну диктумну частину, зміст якої дійсний як у певному часі або потенційно можливий, з модусною, напр.: Ita fit, ut omnino nemo esse possit beatus (C. Tusc. 2. 6. 16) - Так (у світі) ведеться, що ніхто не може бути повністю щасливим.

Присудок чи інший предикативний член модусної частини в таких реченнях буває у формі дійсного, наказового та умовного способу, а в диктумній - тільки у формі дійсного способу.

Сполучник ut виражає також з'ясувальний зв'язок уявного (ірреального) типу. Такий зв'язок спостерігаємо в МД-структурах, що мають модусну частину суб'єктивно-оцінного значення, здебільшого заперечну, а диктумна частина з'ясовує його своїм уявним змістом, напр.: Non est, ut copia major ab Jove donari possit tibi (Hor. Ep. 1. 12. 2) - Не буває так, щоб тобі ще більше багатство могло бути подароване Юпітером.

-олучниковий з'ясувальний зв'язок у МД-структурах постає як система модальних різновидів, утворених унаслідок взаємодії семантики пояснюваного члена модусної частини з певною модальністю диктумної частини та значенням з'ясувального сполучника.

Якщо в МД-структурах зі з'ясувальними відношеннями номінативного зв'язку спостерігаємо різновиди моделювання, породжені відповідністю модального значення диктумної частини, семантикою сполучника і пояснюваного члена модусної частини, то в реченнях вказівного з'ясувального зв'язку поділ на види зовсім інший: тут в основі класифікації лежить зорієнтованість з'ясувального зв'язку на його співвідношення й зближення з усіма основними типами підрядного зв'язку, властивими складнопідрядним реченням.

Здебільшого з'ясувальна диктумна частина виступає в позиції керованого другорядного члена, тобто прямо залежить від дієслів. Від цих дієслів і до з'ясувальної диктумної частини ставлять запитання, напр.: Vetus est lex illa verae amicitiae, ut idem amici semper velint (C. Planc. 2. 5) - У справжньої дружби є давній закон: друзі завжди бажають одного й того ж.

За характером синтаксичного зв'язку з пояснюваним членом модусної частини з'ясувальна диктумна частина буває підметовою, додатково-означальною, означальною та додатковою. Це залежить від морфолого-синтаксичних властивостей пояснюваного члена модусної частини МД- структури зі з'ясувальними відношеннями.



Висновки

Модусно-диктумні з'ясувальні відношення будуються на основі опорних дієслів у модусній частині із значенням мовлення, думки, почуття, сприймання, оцінки, буття, які вимагають обов'язкового семантичного з'ясування диктумною частиною. Модусна частина без диктумної була б незакінченою ні за формальним складом, ні за значенням.

Позиція модусної і диктумної частини в МД- структурах зі з'ясувальними відношеннями залежить від цілого ряду чинників: 1) основне змістове навантаження припадає на диктумну частину речення, тому вона звичайно постпозитивна; 2) для посилення питального значення диктумну частину із сполучником ut, ne (ut ne) що, щоб, що не, щоб не, neve і щоб переставляють у препозицію до модусної; 3) до МД-структур із з'ясувальними відношеннями прилягає кілька різновидів перехідних структур, тобто тих, у яких на основне з'ясувальне відношення накладається ще якийсь тип відношень (МД-структури із з'ясувально- причиновими та з'ясувально-умовними відношеннями між модусною і диктумною частиною).

Перспективою подальших досліджень є аналіз з'ясувально-причинового різновиду перехідних МД-структур, в яких виразниками цих відношень є семантичний сполучник ut, а диктумна причинова частина повідомляє про таку дію (такий стан, процес), що є ґрунтом для реалізації іншої дії (іншого стану, процесу) виражених у модусній чи головній частині МД- структури.



Список використаних джерел

Андерш Й. Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191 с.

Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383 с.

Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.

Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.

Богданов В. В. Соотнесенность семантического и прагматического компонентов в высказывании. IV Міжнародна конференція

“Франція та Україна”. Дніпропетровськ, 1997. С.11--12.

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.

Гак В. Г. О категориях модуса предложения. Предложение и текст в семантическом аспекте. Калинин, 1978. С.19-26.

Городенська К. Г. Симетрія та асиметрія між'ярусних співвідношень. Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць: Донецьк, 1998. Вип.4. С.11-16.

Загнітко А. П. Типологія семантико- синтаксичних відношень. Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецьк: Вид-во

ДонДУ, 1997. Вип. 3. С.22-34.

Іваницька Н. Л. Зумовленість синтаксичної структури двоскладного речення валентністю дієслова-присудка. Мовознавство. 1985. №1. С.39-43.

Кононенко В. І. Семантичні зв'язки в синтаксисі. Мовознавство. 1971. № 1. С.13- 23.

Ломтев Т. П. Предложение и его грамматические категории. М.: Изд-во МГУ, 1972. 199 с.

Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій: Монографія. Луцьк: Ред.-вид. від. „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001.340 с.

Падучева Е. В. Семантические исследования. М.: Наука, 1996. 129 с.

Плющ М. Я. Категорії суб'єкта і об'єкта в структурі простого речення. К.: Вища школа, 1986. 175 с.

Слинько І. І., Гуйванюк Н. В.,

Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. К.: Вища школа, 1994. 6б9 с.

Телеки М. М., Шинкарук В. Д. Соціальні категорії модусу в текстах епістолярного жанру: Монографія. Київ; Миколаїв: Вид-во МАГУ ім. Петра Могили, 2о07. 176 с.

Шинкарук В. Д. Категорії модусу і диктуму у структурі речення. Монографія. Чернівці: Рута, 2002. 272 с.

Шинкарук В. Д. Вираження МД- співвіднесеності у латинській мові. Наукові записки. Серія філологічна. Острог: Видавництво НаУ “Острозька академія”. Вип. 6. 2006. С. 336-342.

Шинкарук В. Д. Модусно-диктумні

відношення в реченнєвій структурі. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія (мовознавство): збірник

наукових праць // гол. редактор Н. Л. Іваницька. Вінниця: ТОВ «фірма «Плапер», 2015. Вип. 21. С. 111-114.

Шульжук К. Ф. Складні багатокомпонентні конструкції в системі речення. Мовознавство. 1986. № 6. С.24-32.



References

Andersh, J. F. (1987). Typolohiya prostykh diyeslivnykh rechen' u ches'kiy movi v zistavlenni z ukrayins'koyu [Typology of simple verb sentences in the Czech language in comparison with Ukrainian]. Kyiv: Nauk. dumka, 191.

Arutyunova, N. D. (1976). Predlozheniye i yego smysl [The proposal and its meaning].

Moscow: Nauka, 383.

Balli, Sh. (1955). Obshchaya lingvistika i voprosy frantsuzskogo yazyka [General linguistics and questions of the French language]. Moscow: Izd-vo inostr. lit., 416.

Benvenist, E. (1974). Obshchaya lingvistika [General linguistics]. Moscow: Progress, 447.

Bohdanov, V. V. (1997). Sootnesennost' semantycheskoho y prahmatycheskoho kompo- nentov v vyskazyvanyy [Correlation of semantic and pragmatic components in utterance]. IV Mizhnarodna konferentsiya “Frantsiya ta Ukrayina”. [IV International Conference "France and Ukraine"]. Dnipropetrovs'k, 11-12.

Vykhovanets, I. R. (1992). Narysy z funktsionalnoho syntaksysu ukrayins'koyi movy [Essays on the functional syntax of the Ukrainian language]. Kyiv: Nauk. dumka, 224.

Gak, V. G. (1978), O kategoriyakh modusa predlozheniya [On the categories of the modus of the proposal]. Predlozheniye i tekst v semanti- cheskom aspekte [Sentence and text in a semantic aspect]. Kalinin, 19-26.

Horodenska, K. H. (1998). Symetriya ta asymetriya mizh"yarusnykh spivvidnoshen' [Symmetry and asymmetry of interstratific proportions]. Linhvistychni studiyi: Zb. nauk. prats. Donetsk, Issue 4, 11-16.

Zahnitko, A. P. (1997), Typolohiya semantyko-syntaksychnykh vidnoshen' [Typology of semantic and syntactic relations]. Vostochno- ukraynskyy lynhvystycheskyy sbornyk [East Ukrainian Linguistic Collection]. Donetsk: Vyd-vo DonDU, Issue 3, 22-34.

Ivanytska, N. L. (1985). Zumovlenist' syntaksychnoyi struktury dvoskladnoho rechennya valentnistyu diyeslova-prysudka [Conditionality of the syntactic structure of a two-sentence by the valence of the verb-predicate]. Linguistics, 1,39-43.

Kononenko, V. I. (1971). Semantychni zvyazky v syntaksysi [Semantic connections in syntax]. Linguistics. 1, 13-23.

Lomtev, T. P. (1972). Predlozheniye i yego grammaticheskiye kategorii [Sentence and its grammatical categories]. Moscow: Izd-vo MGU, 199.

Mirchenko, M. V. (2001). Struktura syntaksychnykh katehoriy: Monohrafiya. [Structure of syntactic categories: Monograph]. Luts'k: Red.- vyd. vid. „Vezha” Volyn. derzh. un-tu im. Lesi Ukrayinky, 340.

Paducheva, Ye. V. (1996). Semantic- heskiye issledovaniya [Semantic research]. Moscow: Nauka, 129.

Plyushch, M. Ya. (1986). Katehoriyi subyekta i obyekta v strukturi prostoho rechennya [Subject and object categories in a simple sentence structure]. Kyiv: Vyshcha shkola, 175.

Slinko, I. I., Guyvanyuk, N. V., Kobylyanskaya, M. F. (1994). Syntaksys suchasnoyi ukrayins'koyi movy. Problemni pytannya [Syntax of the modern Ukrainian language. Problematic issues]. Kyiv: Vyshcha shkola, 669.

Teleky, M. M., Shynkaruk, V. D. (2007).

Sotsialni katehoriyi modusu v tekstakh epistolyarnoho zhanru: monohrafiya. [Social

categories of modus in the epistolary texts: monograph]. Kyiv; Mykolayiv: Vyd-vo MAHU im. Petra Mohyly, 176.

Shynkaruk, V. D. (2002). Kategorii modusu і diktumu u strukturi rechennya: Monografiya. [Categories of the modus and dictum in the structure sentences: Monograph]. Chernivtsi: Ruta, 272.

Shynkaruk, V. D. (2006). Vyrazhennya MD-

Список умовних скорочень при посиланнях на оригінальні твори та імена їх авторів

Caes. B. G. 7. 31. 1- C. Julius Caesar «De bello Gallico»

Fam. 10. 12. 5 - M. Tulius Cicero «Epistulae ad familiares»

C. Lael. 21. 78 - M. Tulius Cicero «Laelius sive de amicitia»

C. Q. fr. 1. 4. 1 - M. Tulius Cicero «Epistulae ad Quintum fratrem»

C. R. Am. 52. 151- M. Tulius Cicero «Pro S.Roscio Amerino»

C. Planc. 2. 5 - M. Tulius Cicero «Pro Plantio»

C. Tusc. 2. 6. 16 - M. Tulius Cicero «Tusculanae disputationes» spivvidnesenosti u latynskiy movi [Expression of MD-correlation in the Latin language]. Scientific Proceedings of the National University of "Ostroh Academy". "Philology" Series. Ostroh: Vydavnytstvo NaU "Ostroh Academy", No. 6, 336-342.

Shynkaruk, V. D. (2015). Modusno-

dyktumni vidnoshennya v rechennyeviy strukturi [Modus-dictum relations in the sentence structure]. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhayla Kotsyubyns'koho. Seriya: Filolohiya (movoznavstvo): zbirnyk naukovykh prats. [Scienti-fic Notes of Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University. Series: Philology (Linguistics)]. Editor in Chief

N. L. Ivanyts'ka. Vinnytsya: TOV «firma

«Plaper», No. 21, 111-114.

Shulzhuk, K. F. (1986). Skladni bahatokomponentni konstruktsiyi v systemi rechennya. [Complex multicomponent constructions in the sentence system]. Linguistics. No. 6, 24-32.

Hor. Ep. 1. 12. 2 - Q. Horatius Flaccus «Epistulae»

Liv 30. 24. 11 - T. Livius «Ab Urbe

condita»

Nep. Al. 1,4,5 - Cornelius Nepos

«Alcibiades»

Nep. Att. 7. 3. 2 - Cornelius Nepos

«Atticus»

Pl. Bacch. 643 - T. Maccius Plautus

«Bacchides»

Pl. Mil. 1140 - T. Maccius Plautus «Miles Gloriosus»

Pl. Men. 841- T. Maccius Plautus «Menaechmi»

Sen. Ep. 61. 2 - L. Annaeus Seneca

«Epistulae»

Tib. 2. 6. 36 - Albius Tibullus

Размещено на Allbest.ru