Функційно-семантична підкатегорія неозначеної предметності в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

ФУНКЦІЙНО-СЕМАНТИЧНА ПІДКАТЕГОРІЯ НЕОЗНАЧЕНОЇ ПРЕДМЕТНОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Петренко Т.В.

Анотація

У статті проаналізовано підкатегорію неозначеної предметності як складника функційно-семантичної категорії неозначеності. Описано засоби її вираження на морфологічному рівні. Установлено, що лексеми на позначення неозначеної предметності позначають різний ступінь вияву цієї ознаки: одні з них мають її як у системі мови, так і в конкретних мовленнєвих ситуаціях, інші передають високий ступінь неозначеної предметності лише поза конкретною мовленнєвою ситуацією, а ще інші набувають її в конкретній мовленнєвій ситуації. На основі цього здійснено ранжування засобів експлікації підкатегорії неозначеної предметності на центральні (ядерні), напівцентральні, напівпериферійні та периферійні. До центральних (ядерних) зараховано лексеми, які зберігають притаманний їм найвищий ступінь узагальненої предметності в конкретних мовленнєвих ситуаціях, а до найпериферійніших - ті, що значення невизначеної предметності набувають лише в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Визначено, що ядро досліджуваної підкатегорії формують питальні, заперечні та неозначені займенникові іменники, а також кілька семантичних груп власне-іменників, у структурі яких визначальною постає сема «хтось» або «щось» (іменники на позначення чогось безглуздого, філософських понять, узагальнених понять; напівцентральна зона - іменники на позначення невизначених істот; напівпериферійна зона - іменники на позначення обрисів когось або чогось, осіб за різними ознаками; периферійна зона - іменники на позначення філософських понять, пов'язаних зі сферою буття; іменники на позначення почуттів, станів, просторових понять, неозначених часових проміжків; багатозначні іменники в переносному значенні тощо), а абсолютну периферію - лексеми інших частин мови, транспоновані в іменникові позиції (субстантивовані прикметники, оказіоналізми тощо).

Ключові слова: функційно-семантична категорія неозначеності, підкатегорія неозначеної предметності, займенникові іменники, власне-іменники, ядерні засоби вираження, периферійні засоби вираження.

Annotation

Petrenko T. V. FUNCTIONAL-SEMANTIC SUBCATEGORY OF INDEFINITE SUBJECTIVITY IN THE UKRAINIAN LANGUAGE

The article analyzes the subcategory of indefinite subjectivity as a component of the functional-semantic category of uncertainty. The means of its expression at the morphological level are described. It is established that lexemes which define indefinite subjectivity denote different degrees of manifestation of this feature: some of them have it both in the language system and in specific speech situations; others convey a high degree of indefinite subjectivity only outside a specific speech situation, some of them get it in the specific speech situation. Based on this, the means of explication of the subcategory of indeterminate subjectivity are ranked into central (nuclear), semi-central, semi-peripheral and peripheral. The central (nuclear) lexemes include those that retain their inherent highest degree of generalized subjectivity in specific speech situations, and the most peripheral include those that acquire the meaning of indefinite subjectivity only in specific speech situations. It is determined that the core of the studied subcategory is formed by interrogative, negative and indefinite pronoun nouns, as well as several semantic groups ofproper nouns, in the structure of which the determining factor is the seme “someone” or “something” (nouns which denote something meaningless, philosophical concepts, generalized concepts; semi-central zone - nouns which represent indefinite beings; semi-peripheral zone - nouns which indicate the outlines of someone or something, people on various grounds; peripheral zone - nouns which denote related philosophical concepts with the sphere ofexistence; nouns which represent feelings, states, spatial concepts, indefinite time intervals; polysemic nouns in a figurative sense), and the absolute periphery is formed by lexeme of other parts of speech which transpose into noun positions (such as substantival adjectives, occasionalism).

Key words: functional-semantic category of uncertainty, subcategory of indefinite subjectivity, pronoun nouns, proper nouns, nuclear means of expression, peripheral means of expression.

Постановка проблеми

У сучасних дослідженнях граматики української мови превалює функційно-категорійний підхід, основи якого випрацювані І. Вихованцем. Функційно-категорійна граматика базується на граматичних категоріях, з-поміж яких виокремлено й категорію означеності/неозначеності. Традиційно цю категорію розглядали в артиклевих мовах (Р. Мурясов, Л. Сізова, Г Удовіченко, Л. Грижак). В українській мові її досліджували на матеріалі односкладних речень (Н. Ясакова, Л. Коваль), на прикладі займенників та числівників (В. Кондратюк, М. Плющ). Варто зазначити, що узвичаєним є розгляд згаданої категорії саме в наведеній вище бінарній опозиції, причому неозначеність розглядають переважно як щось залишкове від означеності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Останнім часом з'являються дослідження, які репрезентують категорію неозначеності як самостійну. Це стосується як германських мов (О. Клименко, М. Залужна), так і української (Л. Тиха, О. Семененко, І. Дудко, І. Поляк). Зокрема, поглиблено та систематизовано знання про функційно-семантичне поле неозначеної кількості на лексичному та синтаксичному рівнях [4]. З'ясовано семантику, засоби вираження й особливості функціювання неозначених займенників [2].

І. Поляк порушує проблему реалізації категорії неозначеності на синтаксичному рівні, розглядає її грамемну структуру [3]. Як бачимо, натепер в українських граматичних студіях окреслені лише деякі аспекти категорії неозначеності, залишається чимало лакун, які потребують вивчення, що й зумовлює актуальність пропонованої статті. Однією з таких проблем є реалізація неозначеної предметності в українській мові.

Постановка завдання

Мета статті - дослідити підкатегорію неозначеної предметності та засоби її репрезентації в українській мові на лексичному рівні. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: 1) з'ясувати природу категорії неозначеності та підкатегорії неозначеної предметності; 2) систематизувати й описати лексичні засоби вираження підкатегорії неозначеної предметності.

неозначений предметність семантичний лексичний

Виклад основного матеріалу

Граматичні категорії тісно пов'язані з морфологічними одиницями, оскільки репрезентують граматичну специфіку слів. І. Вихованець зазначає, що граматична категорія - це збірне поняття, яке об'єднує граматичні значення та граматичні форми вираження цих значень. Граматичні категорії розмежовують на три типи: морфологічні, синтаксичні, словотвірні. Визначаючи категорію, потрібно керуватися семантико-граматичним принципом, оскільки це дає змогу осягнути двобічну сутність мови, а отже, і двобічну природу граматичної категорії, в основі якої лежить семантика. Учений наголошує на тому, що граматичні категорії варто розглядати з урахуванням семантичної або формально-граматичної домінанти їхнього змісту; синтаксичної або несинтаксичної спрямованості; специфічності частини мови; похідності чи непохідності слів. Науковець виокремлює комунікативно, когнітивно, формально спрямовані граматичні категорії [1, с. 28-31].

Категорія неозначеності - функційно-семантична категорія, яка виражає незнання, сумніви щодо визначення чи характеристики предмета дії, ознаки, кількості тощо (А. Беглярова, О. Бондарко, С. Миронюк, І. Хохрякова). У сучасній українській мові її розглядають як самостійну, не підпорядковану іншим лінгвістичним величинам категорію, призначення якої полягає в експлікації чітко не визначених, точно не окреслених реалій об'єктивної дійсності, їхніх ознак, властивостей, кількісних, темпоральних просторових чи інших виявів [3, с. 6]. Засобами експлікації розгляданої категорії постають слова різних частин мови, граматичні форми слів, синтаксичні особливості побудови речення, контекст тощо. До аналізу цієї категорії застосовують два підходи - функційний та когнітивний. Функційний підхід полягає в дослідженні мовленнєвої реалізації категорії неозначеності в конкретній комунікативній ситуації. Когнітивний підхід базується на логічних значеннях, які можуть бути означеними, неозначеними або виражати певну частковість [7, с. 238].

Категорія неозначеності має розгалужену структуру, вона охоплює кілька підкатегорій - неозначеної предметності, неозначеної дії, неозначеної кількості, неозначеної якості тощо. Підкатегорія неозначеної предметності відображає поінформованість мовця чи слухача про певний предмет, явище об'єктивної чи ментальної дійсності. Основними морфологічними засобами її експлікації є іменники. Залежно від ступеня невизначеності предмета засоби реалізації розгляданої підкатегорії можна розмістити на осі в напрямі від повної до часткової невизначеності, відповідно ранжувати їх на ядерні (центральні), напівцентральні, напівпериферійні й периферійні.

Ядро підкатегорії неозначеної предметності формують лексеми, яким властива неозначеність загалом, незалежно від конкретної мовленнєвої ситуації. До ядерної зони входять:

1) займенникові іменники, які у граматичній системі української мови, за І. Вихованцем, утворюють підклас із найбільш узагальненою семантикою предметності, вони лише вказують на предмети, безпосередньо не називаючи їх. Проте таким займенниковим іменникам властива внутрішня семантична градація неозначеної предметності. Найвищий ступінь узагальненої предметності притаманний займенниковим іменникам, питальним (хто, що) та заперечним (ніхто, ніщо), у неозначених (абихто, абищо, дехто, дещо, хтось, щось, будь-хто, будь-що, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що тощо) визначають деяке його зменшення [1, с. 187-188]. Водночас наголосимо, що питальні, заперечні та неозначені займенникові іменники зберігають свою неозначеність і в конкретних мовленнєвих ситуаціях, наприклад: «І враз до нечастого стуку його підборів долучився новий звук, квапливий, знервований, ще далекий, але виразний і чіткий: тук-туктук! Так, наче хтось наздоганяв його. Не зовсім приємне відчуття, коли в темряві, на пустельній дорозі, наздоганяє тебе хтось невідомий. До того ж Отаві ніяк не хотілося, щоб хтось порушував його самотність. Тому він наддав ходи, хоча й так був певний, що навряд чи зможе будь-хто наздогнати його» (П. Загребельний);

2) власне-іменники на позначення чогось безглуздого та незрозумілого. Сюди належать лексеми, які мають у своєму тлумаченні семи «безглуздя», «нісенітниця»: абсурд (безглуздя, нісенітниця [6, Т 1, с. 80], нісенітниці (дурниця [6, Т 10, с. 567], абищиця (дрібниця [6, Т 1, с. 71]), абракадабра (безглуздий набір слів, нісенітниця [Т. 1, с. 75]), невизначеність (іменник до невизначений, тобто той, який точно не встановлений [6, Т 10, с. 142]). Наприклад: «Обростаєм абсурдом» (Л. Костенко), «У магнітофоні марно прокручується плівка, записуючи повну абракадабру» (І. Роздобудько). Крім того, відносимо до цієї групи лексему «чипухерія», яку у словнику не зафіксовано, але з контексту випливає, що йдеться про щось незначне, незрозуміле: «Спершу ніхто теж не вірив, що Кость плакав, та ще й «з такої чипухерії», як сказав кучер <...>» (В. Винниченко);

3) власне-іменники на позначення деяких філософських понять: енергія (філософія, одна із властивостей матерії, загальна міра всіх форм її руху [6, Т 4, с. 62]), матерія (філософія, об'єктивна реальність, що існує поза людською свідомістю й незалежно від неї [6, Т. 8, с. 519]), філософія (абстрактні міркування стосовно чогонебудь [5, Т 10, с. 594]), ідилія (про близьке до природи, мирне, безтурботно-щасливе життя [6, Т. 6, с. 438]), час (одна з основних об'єктивних форм існування матерії [5, Т 11, с. 274]). Наприклад: «Час неосяжний, коли він категорія Вічності» (Л. Костенко); «Слухай, плюнь на всю безконечно велику і малу філософію!» (Г. Косинка);

4) іменники, які містять сему «щось неіснуюче, витвір уяви»: химери (витвір уяви [5, Т 11, с. 57]), фантом (примара, ілюзія [6, Т. 10, с. 562]), мара (істота, що уявляється комусь [6, Т. 8, с. 465]), потвора (страхітлива фантастична істота, страховище [5, Т 7, с. 399]). Наприклад: «Третій місяць прокуратура ловить фантоми: то їй ввижався Ґонгадзе у кав'ярні, то на сходах львівського банку, то у поїзді на Донецьк, - опитує сотні свідків, висуває всілякі версії» (Л. Костенко);

5) іменники на позначення узагальнених понять: істота (живий організм [6, Т. 6, с. 619]), єство (книжне, живий організм [6, Т. 4, с. 701]), предмет (будь-яке конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття [5, Т. 7, с. 527]): «Здалеку це була попеляста, волохата істота, доволі непоказна» (П. Загребельний); «Це якесь дивне єство, що співчуває людському стражданню» (О. Турянський).

Напівцентральну зону підкатегорії неозначеної предметності утворюють вторинні іменники, утворені від прикметників, дієслів, у яких сему неозначеності містить корінь, а сему предметності експлікує суфікс, причому значення предметності постає основним, воно не є суто граматичним. Значення таких іменників розкриваємо через формули «той, що <...>», «той, хто <...>». Так само, як і репрезентанти центральної зони, ці лексеми зберігають свою неозначеність і в конкретних мовленнєвих ситуаціях. До напівцентру зараховуємо власне-іменники на позначення невизначених істот: привид (що-небудь нереальне [5, Т. 7, с. 571]), «те, що привиділося», примара (щось видумане, нереальне [5, Т. 7, с. 665]), «те, що примарилося», створіння (людина або взагалі живе створіння [5, Т. 9, с. 676]), «той, кого створили <.>», страшила (страховище - фантастичні істоти [5, Т. 9, с. 756]), «те, що страшить, лякає», потвора (1. Страхітлива фантастична істота, страховище. 2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. людину, що втратила кращі моральні якості; недолюдок. Лайливе слово [5, Т. 7, с. 399]). Наприклад: «Дві чорні постаті, - одна висока, дебела, а друга коротша, миршава, - облиті мертвотнобілим місячним сяйвом, товклися біля порогу, як опівнічні примари» (Н. Гуменюк).

У переносному значенні такі іменники стосуються конкретної людини, тому ступінь їхньої невизначеності значно зменшується, наприклад: «У маршрутку поперед мене лізе якась потвора в шубі з дохлих котів» (І. Роздобудько). Проте навіть у переносному значенні ці лексеми зберігають деякою мірою сему невизначеності, оскільки залишаються невідомими конкретні характеристики людини, які вкладені в ту чи ту лексему.

Напівпериферійну зону підкатегорії утворюють лексеми, які виявляють високий ступінь неозначеності лише поза конкретною мовленнєвою ситуацією. Сюди належать:

1) особові займенникові іменники. Як і для розглянутих вище питальних, заперечних та неозначених займенникових іменників, для них характерна внутрішня семантична градація узагальнення. Найвищий ступінь узагальнення виявляють особові займенникові іменники він, вона, воно, зворотний займенниковий іменник себе, поступове зменшення узагальнення відзначають в особових займенникових іменниках ми, ви, я, ти [1, с. 188]. «Такі займенники поза контекстом або ситуацією абсолютно не зрозумілі мовцеві або слухачеві, передаючи тільки загальну (категорійну) граматичну інформацію, тобто тільки те, що вони вказують на предмети взагалі, або, точніше кажучи, спеціалізовані на вираженні предметності» [1, с. 187]. Натомість у конкретній мовленнєвій ситуації вони втрачають свою неозначеність, набувають конкретного змісту, пов'язуючись із конкретними предметами, названими в контексті, наприклад: «Повернувся інженер з двома стільцями в руках, за ним ішла кельнерка, яка несла каву для обох жінок і пляшку коньяку» (П. Загребельний); «Художниця звела на Отаву просвітлені від стримуваного реготу очі. Вони були досить дивні в неї» (П. Загребельний);

2) власне-іменники на позначення обрисів когось або чогось: тінь (обриси людини, тварини, різних предметів; силует [5, Т. 10, с. 143]), постать (обриси тіла людини [5, Т 7, с. 371]), силует (контури, обриси кого-, чого-небудь, що помітні або видніються віддалік [5, Т 9, с. 171]). У конкретній мовленнєвій ситуації такі іменники зазвичай поєднуються з іншими іменниками, які вказують на конкретну істоту чи предмет, які спричинюють появу цих обрисів, унаслідок чого ступінь неозначеності значно меншає: Тінь дерева падала на вікна. Лише зрідка в конкретних мовленнєвих ситуаціях розглядані іменники зберігають високий ступінь неозначеності. Це буває, коли вони поєднуються з неозначеними займенниковими прикметниками: З-за рогу раптом випливла чиясь тінь;

3) власне-іменники на позначення осіб за їхніми рисами характеру, різними ознаками: заброда (людина, що прибула звідки-небудь [6, Т 5, с. 46]), «той, хто забрів», заблуда (людина, що збилася зі шляху [6, Т 5, с. 37]), «той, хто заблудився», мурло (невихована людина [6, Т 9, с. 200]), чудак (те саме, що дивак [5, Т 11, с. 373]), бідолаха, бідолашка (нещасна людина [6, Т 1, с. 500]), розмазня (нерішуча, слабохарактерна людина [5, Т 8, с. 733]), невидимка (те, що неприступне зорові [6, Т. 10, с. 140]), неборака (людина, дії якої викликають співчуття [6, Т. 10, с. 120]), пустодзвін (базіка [5, Т. 8, с. 401]), страхопуд (боягуз [5, Т 9, с. 757]), пробийголова (відчайдушний бешкетник [5, Т 8, с. 116]), шибеник (бешкетник [5, Т 11, с. 449]), непотріб (нікчемна людина [6, Т 10, с. 421]), живчик (про вертлявого чоловіка легкої вдачі [6, Т 4, с. 746]), нелюд (бездушна людина [6, Т. 10, с. 338]), зірвиголова (бешкетник [6, Т. 6, с. 134]), задавака (пихата людина [6, Т. 5, с. 167]), забіяка (той, хто починає бійку [6, Т. 5, с. 35]); незнайомець (незнайомий чоловік [6, Т 10, с. 300]). Наприклад: «Якийсь живчик, вогник вічно можна було відчути в ньому» (Ю. Яновський). Зауважимо, що більшість лексем цієї зони є іменниками спільного роду, оскільки саме спільність роду знеособлює й узагальнює, що стає підставою для формування значення невизначеної предметності поза конкретною мовленнєвою ситуацією.

До периферійної зони зараховуємо іменники на позначення понять, які не співвідносні з поняттям «предмет» у звичному, неграматичному, розумінні цього слова, та похідні іменники, у яких корінь відповідає за сему «неозначеність», а сему «предметність» передає суфікс. Предметність у них постає суто граматичною. До цієї зони належать:

1) іменники на позначення філософських, релігійних понять, пов'язаних зі сферою буття: вічність (плин часу, що не має початку й кінця [6, Т 3, с. 151]), небуття (стан, коли припиняється існування [6, Т 10, с. 122]). Наприклад: «Час неосяжний, коли він категорія Вічності» (Л. Костенко);

2) іменники на позначення почуттів, відчуттів та станів, семантика яких не є конкретною, сприймається кожним індивідуально, залежно від досвіду. Сюди відносимо такі лексеми: розпач (стан сильного душевного болю [6, Т. 8, с. 759]), передчуття (неясне відчуття того, що може статися [6, Т 6, с. 179]), добрість (властивість за значенням добрий [6, Т. 2, с. 323]), сумніви (непевність щодо вірогідності чого-небудь [6, Т 9, с. 839]), веселість (стан за значенням веселий [6, Т 1, с. 339]), надія (упевненість у можливості здійснення чогось бажаного [6, Т. 5, с. 70]), екстаз (надмірно збуджений психічний стан [6, Т 2, с. 465]), жах (почуття дуже великого переляку [6, Т 2, с. 513]), млість (почуття знемоги [6, Т. 4, с. 764]), гризота (душевні страждання [6, Т. 2, с. 166]), нетерпіння (небажання довго терпіти [6, Т 5, с. 394]), клопіт (неспокій, хвилювання [6, Т 4, с. 187]), ностальгія (болісна туга за батьківщиною [6, Т. 5, с. 447]). Наприклад: «Може, згадає дядькову добрість та якусь сорочину пошиє» (В. Шкляр). Також лексеми бентега (В. Шкляр), самость (К. Москалець), не зафіксовані у словниках: «Степан зупинився, і Катерина боязко глянула йому в очі, але страшного в них не було нічого - сині ласкавці виплескували на Катерину, теплі й лагідні, і все-таки бентега прохопила її груди - якась лоскітлива до млості» (В. Шкляр); «<...> вода, яка кристалізується у чарівну й неповторну форму самості на верховинах духу, де холод і розріджене повітря <...>» (К. Москалець);

3) іменники на позначення просторових понять, які містять семи «неозначене» чи «незрозуміле», тобто називають невідомі, малоприступні, невизначені місця: нетрі (труднопрохідні місця [6, Т 5, с. 396]), дебрі (малоприступна місцевість [6, Т 2, с. 228]), безвість (невідомі місця [6, Т 1, с. 122]), безкінечність (який не має ні початку, ні кінця; видимих меж [6, Т 1, с. 131]). Наприклад: «Тільки одного разу я пошкодував, що ПОЗА ГРОЮ, що моє життя триває не так, як в інших, що приречений на тривалу самотність замість миті солодкого падіння в безвість» (І. Роздобудько); «Ми заїдемо десь далеко-да-алеко в тайгу. І там, в нетрях, серед квітів і пралісу я збудую затишну хатинку <...>» (І. Багряний). Із таким самим значенням виявлено лексему «ельдорадо», яка не зафіксована у словнику: «Віз, заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь в невідомий і вимріяний край, в дивне золоте ельдорадо» (І. Багряний). Зрозуміло, що «золоте ельдорадо» пов'язане з міфічною країною - Ельдорадо, означає «невідомий, вимріяний, дивний край»;

4) іменники на позначення неозначених часових проміжків: правік (прадавнина [5, Т 7, с. 505]), дні (період у житті людини [6, Т 4, с. 126]), літа (період часу в кілька років; роки [6, Т 8, с. 242]), часина (невеликий проміжок тривалості якоїсь дії, що становить годину або кілька хвилин [5, Т 11, с. 276]), будні (трудове, повсякденне життя [6, Т 1, с. 666]), хвилечка, хвилька (зменшено-пестливе, мить, короткий проміжок часу [5, Т 11, с. 41]), мент (дуже короткий проміжок часу [6, Т 8, с. 601]), день-другий. Лексеми цього мікрополя не називають конкретний проміжок часу, важко визначити, скільки триватиме той чи той період: «Не спіши, Катю, переждемо день-другий, а там воно покаже» (В. Шкляр). Для підкреслення неозначеності використовують форму множини: «У цей вечір Емма гостро відчула, як утомилась від біганини по колу, веремії буднів та блимання меседжів у соціальних мережах <...>» (У Дудок). Одним із прийомів досягнення невизначеності часового проміжку слугує повторення однакових лексем із часовим значенням: «Дні, дні, дні <...>» (У Самчук). Таке нагромадження гіперболізує часовий проміжок та надає семантики неозначеності лексемі з конкретним значенням;

5) багатозначні іменники, використовувані в переносному значенні, коли провідною постає сема «щось дуже неприємне»: гад (1. Земноводна тварина або плазун. 2. перен., зневажл. Про огидну людину; Лайливе слово [6, Т. 3, с. 418]), зараза (1. Мікроорганізми, що є збудниками інфекційних хвороб. 2. заст. Епідемічна хвороба, епідемія. 3. перен. Що-небудь негативне, що може поширюватися, перейматися. 4. розм. Уживається як лайливе слово [6, Т. 5, с. 464]), зомбі (1. Мрець; 2. Про людину, яка беззастережно підкоряється волі іншої людини [6, Т 6, с. 322]). Наприклад: «От <...> зараза! - притулила палець до рота і завмерла, перечікуючи, доки біль притихне, тоді витягнула палець із рота і почала уважно його вивчати» (Н. Гурницька).

До найпериферійнішої зони (абсолютної периферії) підкатегорії неозначеної предметності потрапляють:

1) субстантивовані прикметники, які набувають розгляданого значення лише в конкретній мовленнєвій ситуації. У реченні «Коли вже майже натиснула на ґудзик сьомого поверху, через двері прошмигнув чужий» (Д. Корній) субстантивований прикметник чужий використовується у значенні «незнайомець» [5, Т 11, с. 377], тобто «той, хто є невідомим для інших»;

2) деякі оказіоналізми: голопупенко (В. Шкляр), неліпо (І. Франко), сюся-масюся (Д. Корній), сюсятко (Д. Корній). Наприклад: «Гей, ти, неліпо якась! - крикнула Лесиха до невістки» (І. Франко); «Що, побіжиш жалітися Мариночці Семенівні? Ой-ой-ой! Сюся-масюся! Ги-ги-ги!» (Д. Корній).

Висновки і пропозиції

Підкатегорія неозначеної предметності є складником функційно-семантичної категорії неозначеності. Засобами її вираження постають одиниці морфологічного рівня, марковані семами «предметність» і «невизначеність». Ядро підкатегорії формують питальні, заперечні та неозначені займенники, а також кілька груп власне-іменників, які спеціалізовані на вираженні значення узагальненої предметності та зберігають його в конкретних мовленнєвих ситуаціях. Напівпериферію утворюють особові займенникові іменники та власне-іменники, які виявляють високий ступінь неозначеності лише поза конкретною мовленнєвою ситуацією. Периферійну зону підкатегорії неозначеної предметності формують власне-іменники, у яких неозначена предметність постає суто граматичною. До найпериферійнішої зони (абсолютної периферії) підкатегорії неозначеної предметності потрапляють синтаксичні іменники, які набувають значення невизначеної предметності лише в конкретній мовленнєвій ситуації.

Список літератури

1. Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: академічна граматика української мови. Київ: Пульсари, 2004. 398 с.

2. Дудко І. Семантика і функціонування неозначених займенників у сучасній українській літературній мові: автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 2002. 23 с.

3. Поляк І. Функційно-семантична категорія неозначеності в сучасній українській літературній мові: автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01. Луцьк, 2019. 19 с.

4. Семененко О. Функціонально-семантичне поле неозначеної кількості в українському поетичному дискурсі: автореф. дис.... канд. філол. наук: 10.02.01. Одеса. 2011. 20 с.

5. Словник української мови: в 11-ти т. Київ: Наукова думка, 1970-1980.

6. Словник української мови: у 20-ти т. Київ: Наукова думка, 2010-2019.

7. Теория функциональной грамматики. Субъектность. Объектность. Коммуникативная перспектива высказывания. Определенность/неопределенность / А. Бондарко и др. ; отв. ред. А. Бондарко. СанктПетербург: Наука, 1992. 304 с.

Размещено на Allbest.ru