Етимологічний *а у волинсько-поліських говірках

Размещено на http://allbest.ru

Волинського національного університету імені Лесі Українки

Дружук І.М., аспірант кафедри історії та культури української мови

Науковий керівник: Аркушин Г. Л. доктор філологічних наук,

професор кафедри історії та культури української мови

У сучасному мовознавстві недостатньо уваги звернуто на еволюцію *а в українських діалектах, оскільки, на відміну від інших голосних фонем, /а/ не зазнала суттєвих трансформацій і в говірках здебільшого репрезентована нелабіалізованим звуком заднього ряду низького піднесення [а]. У волинсько-поліському ареалі (ядро західно-поліського говору) для голосного [а], що розвинувся з давнього *а, характерні деякі модифікації.

У закритому й відкритому наголошеному складах у говірках Волинського Полісся *а рефлексував у [а] як після твердих, так і м'яких приголосних: Псісха / Паска, йсіма, баба, вода, брат, гадати `ворожити', Геїн'а `Анна', Йеікоу, фанти грали, дванеідц'ат', жаба, кеім'ін', качан, кеіша, квас, лампада, мак, нужда, спати, ромашка, роса, сажа, сало, йа, смитеїна, сп 'івеїти / сп'івгіли / спувгіли, тато, нога, горОїйут' `орати', ПОівлууна, жлец', жсти `випасати корів, овець', тша `пасовисько', писали / п 'ісгіл 'і, пргізник, йгігода.

Окремі фонетичі зміни *а пов'язані не безпосередньо з відбиттям давнього *а, а з пізнішими трансформаціями звука [а] (< *а). У волинсько-поліському ареалі різний за походженням голосний [а] (< *%, *а) у сильній позиції після м'яких приголосних підвищує артикуляцію до [е]. Наприклад, наголошений [а], що походить з етимологічного *%, після всіх м'яких пердньоязикових і пом'якшених губних переходить в [е]: вд'еганиї `одягнутий', т'ежко / т'ешко / т'ежк'ії, пот'егне, мн'есо, тил'етко, пр'ели / спр'ели / напр'ести, пр'ежа, р'една, мн'ели, гар'ечи, зав'язувала /зав'язана / привежимо / зв'ежиш / в'еска < в'язати, п'ет' `п'ять', м'Єкши `м'якши' тощо. Розвиток [а] > [е] поширено на форми наголошених закінчень іменників пур'Є / пор'Є `пора', кут'Є `кутя', кун'Є `коня', дит'Є `дитя', тил'Є `теля', жит':Є, лис'т'е, цупйе, пурус'е. Законом аналогії зумовлене підвищення артикуляції [а] > [е] в ненаголошених закінченнях: нас'ін':е, на^_Йурйе `на Юрія', п'ірйе, здуровйе, косйн':е, вис'іл':а, Запорожье, пор. ще: корт'е, с'н'ідан':е, колос':е [3, с. 94]. Звук [а], що походить від *а, звужує та підвищує артикуляцію після сонорного [й] у всіх наголошених позиціях (на початку, у середині та кінці слова): йек / нийек `як', йе `я', йермарки, йегоди, чайема `чаями', йеблика, стойело / стойети, йеґже / айеґже, в_ йемку, Йеков `Яків', пор. ще: йестраб, мойе д'іука, стойет', йёдра [2, с. 45]; Йекове, їди-но вїікопаї йему на йеблика; Йе худела по йегоди та ї упала в йемку; Стойела, стойела ї вїістойела йемку [1, с. 76].

Голосний [а < *а] після шиплячих приголосних, які зберігають м'якість (лише в поодиноких прикладах стверділи), заступається [е]: держ'ели / держеу / диржела, д'іуч'ета / диуч'ета / диуч'етами / диуч'ет, обруч'еми, са^'ели, ж'ели / жети / жет'і / ж'ела `жати жито', качелко / кач'елочка / качалки, кач'ел'і / кач'етис'а / кач'ейут < качати, ш'епка, лиж'ели / лиж'ела / лижела, по корч ех, мач ели, ни крич 'ела / накрич ела / крич ети < кричати.

У ненаголошеній позиції відкритих і закритих складів збережено *а: бат'іх/ батох, батух, батїіх, лампада, літа, мал'іна, Марша, садити, слабої `млява, безсила людина', старої / старїії, нашьіл 'ник, одежа, палїіти / спаїл 'увати, пам 'атаїйу. У північних районах волинсько-поліського ареалу зафіксовано підвищення й огублення артикуляції [а] > [о] в ненаголошених відкритих складах у формах пом 'атаїйу / помитаїйу / помнетаїйу, ломпадка, хфортух / хвортух. У говірці с. Річиця Ратнівського району (суч. Ковельський р-н) маніфестовано перехід [а] > [о] у сильній позиції: боба 'баба', помн'ати 'пам'яті', посочка 'пасочка', на Споса 'на Спаса', моти 'мати', моком 'маком', брот 'брат', жоба 'жаба', хота 'хата' тощо [4, с. 306]. У говірках Волинського Полісся зафіксовано й подальший ланцюжок підвищення [а] > [о] > [у] у формах пум'атайем / пум 'етайец ':а / пум 'атайу / зупум 'атайу / пум 'етайу / пумитаю / спумитайу. С. Толстая звернула увагу на такі переходи й припустила, що вони становлять суцільний ланцюжок вокалічних зсувів, що дозволяє пояснити кожне окреме явище цього ряду певною спільною тенденцією, яка мала єдиний внутрішній імпульс див. рис 1. [4, с. 305, 309]. нелабіалізований звук говірка фонетичний мова

Рис. 1.

Отже, етимологічний *а в сучасних говірках Волинського Полісся реалізований нелабіалізованим звуком заднього ряду низького підняття [а]. Рефлексація *а не залежить від наголосу, у ненаголошеній позиції не зазнає суттєвих змін. Звук [а], що походить з *а, так як звук [а] з *%, піддається тенденції до підвищення артикуляції [а] > [е]. У північній частині волинсько-поліського ареалу зафіксовано ланцюжок перезвуку [а] > [о] > [у].

Список використаних джерел

1. Аркушин Г. Складанки-характеристики у західнополіських та суміжних говірках // Український діалектологічний збірник.

2. Залеський А. Континуанти праслов'янських ^ та а після м'яких приголосних у говорах української мови // Мовознавство.

3. Залеський А. М. . Вокалізм південно-західних говорів української мови. Київ, 1973. 156 с.

4. Толстая С. Вокализим полесских говоров в общеславянской перспективе // Gwary mieszane i przejsciowe na terenach slowian- skich. Rozprawy Slaawistyczne. 6. Lublin, 1993. S. 303-309.

Размещено на Allbest.ru