Граматичні та прагматичні функції інфінітивної частки "att" у сучасній шведській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Граматичні та прагматичні функції інфінітивної частки «ATT» у сучасній шведській мові

Стасюк О.С., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри германської філології та перекладу

Хассельстрем А., асистент кафедри германської філології та перекладу

Добродій Д. І., магістрантка

Анотація

У статті розглянуто вживання інфінітивної частки att у сучасній шведській мові. Пояснено граматичні та прагматичні аспекти, що впливають на використання att у конструкції “дієслово-модальний еквівалент + (інфінітивна частка) + інфінітив”. Такий підхід спрямований на встановлення нового контекстуально-орієнтованого принципу тлумачення використання службових слів на прикладі інфінітивної частки у шведській мові. У статті визначено інфінітивну частку як окрему службову частину мови, що вживається перед неозначеною формою дієслова. Інфінітивна частка att володіє непроминальними функціональними характеристиками, які сприяють її використанню навіть за обставин загальної тенденції шведської мови до спрощення. Особливу увагу приділено взаємодії дієс- лів-модальних еквівалентів з інфінітивною часткою att, адже ця група дієслів виявляє двоїстість і контекстуальну залежність у питанні використання інфінітивної частки. Виявлено, що вживання або випущення att залежить від граматичних особливостей функціонування інфінітива. У дієслівних ланцюгах, інфінітив виконує дієслівну функцію і може використовуватись з інфінітивною часткою з метою підсилення та уточнення загальної думки. У цьому разі вживання або випущення інфінітивної частки зумовлене семантикою як дієслова, якому вона передує, так і дієслова, яке вживається після неї, а також прагматичними чинниками. Крім того, частка att може вживатися перед інфінітивом, який виступає додатком у реченні і виконує іменникову функцію. При цьому простежується тенденція до випущення інфінітивної частки att. Крім граматичних особливостей, виявлено низку прагматичних функцій інфінітивної частки. Зокрема att вживається з метою заповнення пауз під час мовлення та з метою смислового зв'язування, допомагаючи передати логічну сутність речення. Крім того, інфінітивна частка вживається для маркування важливості інформації, допомагаючи ідентифікувати, які слова в реченні передають головну думку висловлювання.

Ключові слова: інфінітивна частка, інфінітив, дієсло- ва-модальні еквіваленти, дієслівний ланцюг, прагматичні функції.

Summary

Stasiuk O., Hasselstrom A., Dobrodii D. Grammatical and pragmatic functions of the infinitive marker “att” in the modern Swedish language

The article examines the current use of the infinitive marker att in Swedish and explains the grammatical and pragmatic aspects that influence the use of att in the construction "modal equivalent + (infinitive marker) + infinitive". This approach aims to establish a new, context-oriented principle of interpreting cases of the use of structure words, on the example of the infinitive marker in the Swedish language. Thus, the article explains the uniqueness of the Swedish infinitive marker as a separate part of speech, which indicates the presence of some stable functional characteristics that contribute to the use of att even in circumstances of the general tendency of the Swedish language to simplify. Particular attention is paid to the interaction of modal equivalents with the infinitive marker att, as this group of verbs shows duality in the use of the infinitive marker, and its use is very contextual.

It is established that the use or omission of att is determined by the grammatical functions of infinitive. With an infinitive used in its verbal function, the infinitive marker is used in verb chains to stress or specify the idea of a sentence. In this case, the use or omission of att is determined by the semantics of the verb used before the infinitive marker, by the semantics of the verb used after it, as well as by the pragmatic factors. The infinitive marker att can also be used before a nominal infinitive. In this case, att is mostly omitted. A number of pragmatic functions of infinitive marker are proposed. The infinitive marker is used as a filler word, marking pause or hesitation in speech. Att is also used as a semantic connector that helps to logically structure a sentence. Another pragmatic function of the infinitive marker is its use as an importance marker. In this case att helps to identify the most important words in a sentence, expressed by verbs in a verb chain.

Key words: infinitive marker, infinitive, modal equivalents, verb chain, pragmatic function.

Постановка проблеми

Інфінітивна частка (інфінітивний маркер) - це службове слово, що вживається перед неозначеною формою дієслова [1, с. 745]. У сучасній шведській мові інфінітивна частка є окремою частиною мови, до якої належить лише одне слово - att. Таке лінгвістичне виокремлення свідчить про те, що жодне інше слово не виконує таких самих функцій і не має таких самих характеристик, що й дозволяє розглядати його як окрему частину мови.

Особливої уваги варте вживання інфінітивної частки в дієслівних ланцюгах, зокрема в конструкції “дієслово-модальний еквівалент + (інфінітивна частка att) + інфінітив”. Дослідниця Маріка Лагервалль визначає дієслова-модальні еквіваленти (шв. modalliknande verb, англ. modal equivalents) як дієслова, які завдяки великому семантичному потенціалу залежно від контексту можуть бути модальними або смисловими дієсловами, а отже такими, що виявляють дуалізм у використанні інфінітивної частки [2, с. 5]. Саме природа дієслів-модальних еквівалентів зумовлює ситуацію довільності вживання з ними інфінітивної частки, що на перший погляд не піддається аналізу і систематизації [3, с. 126]. Проте, за більш детального аналізу ми простежуємо закономірності, зумовлені насамперед граматичними та прагматичними чинниками.

З огляду на це, статтю присвячено розгляду граматичних і прагматичних характеристик інфінітивної частки att. Ці характеристики зумовлюють її вживання в часи, коли шведська мова зазнає загального спрощення, що в свою чергу веде до поступової відмови від окремих категорій службових слів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Прагматичний аспект вживання інфінітивної частки att є новим і мало розглянутим у сучасній шведській лінгвістиці. Натомість, загалом питання вживання й опущення інфінітивної частки у шведській мові неодноразово підіймалося в наукових працях у Швеції.

Серед сучасних досліджень тема граматичної взаємодії інфінітивної частки з дієсловами найширше була розвинена науковицею Марікою Лагервалль, яка у своїй дисертації ”Modala hjalpverb i sprakhistorisk belysning' (2014) проаналізувала дієслова, що виявляють дуалізм у використанні інфінітивної частки, і, як зазначалося нами раніше, запровадила у широке використання термін дієслова-модальні еквіваленти на позначення цієї групи [2, с. 5]. Дослідниця довела, що функціонування інфінітивної частки в конструкції з дієсловами- модальними еквівалентами може залежати від контекстуальних чинників і зробила вдалу спробу систематизувати частотність вживання таких дієслів із att.

Іншим знаковим доробком у розгляді функцій інфінітивної частки вважаємо роботу ”Att eller inte att efter hjдlpverbet bцrja” (2009) дослідниці Сів Б'єрклунд [4, c. 201]. У цій науковій праці було розглянуто функціонування інфінітивної частки att із дієс- ловом-модальним еквівалентом bцrja. Під час аналізу випадків вживання такої конструкції Б'єрклунд вдалося довести активне використання att у ситуації, коли дієслово-модальний еквівалент і інфінітив були розірвані іншими частинами речення. Таке функціонування ми розглядаємо як логічне продовження спостережень, висунутих дослідником Еріком Лундіном 90 роками раніше. На додаток до підтвердження такої синтаксичної характеристики інфінітивної частки, Б'єрклунд коментує ситуацію з використанням маркера att припущенням, що це службове слово можна вважати інструментом для позначення носіями шведської мови важливості синтаксичних зв'язків між особовою формою дієслова та інфінітивом, що вживається після неї [4, с.195].

Важливою є також праця Арне Улофссона “Framtid i fцrдndring. Hur lдnge kommer att drцja sig kvar?” (2008), у якій лінгвіст досліджує хронологію феномену опущення інфінітивної частки після темпорального дієслова komma. За результатами досліджень, що базуються на порівняльному корпусному аналізі, Арне Улофссон доходить висновку, що помітне зростання частоти вживання конструкцій без інфінітивної частки att відбулося саме на початку ХХІ століття, а саме у період з 1998 до 2004 року [5, с. 146].

Цікаво, що за останні 10 років проблема опущення інфінітивної частки вийшла за межі фахових лінгвістичних кіл і привернула значну увагу шведського суспільства. Дискусії про функціонування інфінітивної частки att ведуться на сторінках науково-популярних видань, свідомими цього мовного явища є й звичайні носії мови.

Так, відомий лінгвіст-публіцист Улле Йосепсон присвятив питанню інфінітивної частки статті “Nationalskalden glцmde 'att'” 2013 року [6] і “Saknade infinitiv-att har nдstan slutat irritera” 2019 року [7], у яких він коротко окреслює перший випадок опущення інфінітивної частки у шведській літературі, а також наводить статистичні факти, що свідчать про те, що опущення інфінітивної частки є процесом, що поступово посилюється: у 2013 році один випадок опущення att з дієсловом komma випадає на чотири випадки вживання цього дієслова, тоді як у 2003 році конструкція без att випадала лише один раз на двадцять випадків вживання того ж дієслова komma.

Інший мовознавець, Ларс-Гуннар Андерссон, у статті “Kommer 'att' vara kvar?” 2017 року вказав на очевидну тенденцію до опущення інфінітивної частки серед молодого покоління шведів і висунув припущення, що конструкція “kommer + att + інфінітив” невдовзі буде спрощена до модальної моделі “kommer + інфінітив” [8].

Як бачимо, шведські лінгвісти неодноразово аналізували вживання інфінітивної частки att, проте дослідження спрямовувались переважно на пошук пояснення взаємодії інфінітивної частки з дієсловами-модальними еквівалентами у дієслівних ланцюгах, або на доказ і передбачення факту активного розвитку цієї мовної тенденції, оминаючи або лише частково підіймаючи питання можливих прагматичних функцій самого службового слова і контексту, у якому такі функції можуть виникати.

Метою статті є висвітлення граматичних і прагматичних аспектів функціонування інфінітивної частки att, які впливають на частотність її вживання в ситуаціях, коли її наявність у фразі вважається довільною (конструкція “дієслово-модаль- ний еквівалент + (інфінітивна частка) + інфінітив”).

Виклад основного матеріалу

Потреба в інфінітивній частці виникає за умови відсутності або малої кількості граматичних закінчень та інших граматичних маркерів у мові. Саме тому інфінітивна частка набула активного вжитку в германських мовах, які є аналітичними, тоді як, до прикладу, у грецькій та слов'янських мовах, які належать до синтетичного типу, така граматична категорія відсутня. В аналітичних мовах відмінність між неозначеною та особовою формою дієслова стає менш помітною або повністю зникає, через що виникає потреба в службовому слові, яке б виконувало смислорозрізнювальну функцію між цими двома формами дієслова, що й робить інфінітивна частка в сучасній шведській мові.

Граматично-функціональні характеристики інфінітивної частки att слід розглядати з огляду на вживання та функції неозначеної форми дієслова, яку інфінітивна частка позначає, а також взаємодію інфінітива з іншими дієсловами в дієслівних ланцюгах.

Інфінітив може мати як дієслівне, так і іменникове вживання [9, с. 84-85]. Виконуючи дієслівну функцію, інфінітив найчастіше трапляється в конструкціях із двома або більше дієсловами. Такі конструкції називають "дієслівними ланцюгами" (шв. \erbkedjor). Зазвичай такі дієслівні ланцюги використовуються з метою підсилення та уточнення загальної думки та відіграють у реченні роль складних дієслівних присудків [10, с. 124-125]. Інфінітивна форма в дієслівних ланцюгах може бути виражена як чистим інфінітивом, так і конструкцією з att залежно від того, з яким дієсловом вжито інфінітив. Після модальних дієслів, які зазвичай уживаються першими в ланцюгу, завжди наявний інфінітив без інфінітивної частки. Якщо ж замість модального дієслова вжито дієслово-модальний еквівалент (за Марікою Лагервалль), то частотність використання att може варіюватися.

Виконуючи функцію іменника, що є результатом походження інфінітиву від девербативів, інфінітив може виступати додатком у реченні. За цієї функції простежується тенденція випущення інфінітивної частки, адже дієслова неозначеної форми в такому разі за значенням близькі до іменників і в реченні можуть замінятися ними. Наприклад, у реченні “Нап Ьдцайв Іаяа det senare кариШ і Ьокеп" (укр. Він почав читати останній розділ у книзі), інфінітив att Іаза (читати) є додатком і може бути використаний без інфінітивної частки, адже його можна замінити іменником Іажіщгп (читання). Отже, виконуючи роль додатка, інфінітив без інфінітивної частки виступає еквівалентом іменникового додатка (читати - читання). Таким чином, робимо висновок, що функціонування інфінітивної частки залежить від функції інфінітива в реченні (іменникової / дієслівної).

Окрім своєї безпосередньої граматичної функції маркування неозначеної форми дієслова, у сучасній шведській мові інфінітивна частка дедалі частіше вживається з прагматичною метою під час розмови та на письмі. За допомогою інфінітивної частки мовець може досягти своїх прагматичних цілей. До таких функцій ми відносимо функцію заповнення мовних пауз, смислового зв'язування та маркування важливості інформації. Саме ці функції можуть пояснити мотивацію як вживання, так і опущення інфінітивної частки залежно від різних мовних контекстів.

З метою з'ясування функціонування інфінітивної частки att у сучасній шведській мові було проведене емпіричне дослідження на матеріалі 26 аудіо- і відеозаписів усного мовлення, а також 30 письмових джерел, що містять автентичні приклади вживання інфінітивної частки att у конструкції “дієслово-мо- дальний еквівалент + (інфінітивна частка att) + інфінітив”.

Функція заповнення мовних пауз (шв. fyllnadsord) простежується під час вживання інфінітивної частки в розмовному стилі мовлення. Вона обмежена граматичною функцією інфінітивної частки att як службового слова і можлива лише в контексті вживання разом із дієсловом-модальним еквівалентом, після якого використання att є опціональним. У випадку, коли існує довільний вибір (вживати att чи ні), інфінітивна частка може бути навмисно вжита за наявності паузи в живому мовленні, аби утримати увагу слухача і позначити, що вимовлена фраза має продовження і зараз буде доповнена.

Наприклад, у репліці "Jagkommer att... Jagkommer att... lдsa resten av dan, typ" мовцю необхідно більше часу, аби висловити свою думку. Тут використано повноцінну, нетипову для розмовного стилю, версію вимови інфінітивної частки [at:], що в свою чергу вказує на те, що мовець несвідомо обирає довший варіант вимови, аби мати змогу заповнити потенційно довгу паузу.

Інфінітивну частку att у ролі слова для заповнення мовних пауз можна трактувати й виходячи від зворотнього результату: коли мовець викладає думку швидко, мовні паузи будуть відсутні, а отже, зникає потреба в інфінітивній частці - ненаго- лошеному слові, що згідно із загальноприйнятою у шведській граматиці думкою, не має змістового навантаження. Це сприяє випущенню інфінітивної частки в усному мовленні. Так, речення "Jagkommer inte hjдlpahenne alls" не має інфінітивного маркера, адже продукування мовлення відбувається дуже швидко й має на меті негайно донести до слухача ключову думку.

Яскравим прикладом контекстуально зумовленого вживання й випущення att як слова для заповнення мовних пауз є такі речення:

"Jag bцrjar... att aka bil nu"

"Jag bцrjar aka bil nu" (укр. Я зараз починаю їхати на автомобілі)

Ці дві репліки промовляються одна за одною й несуть ідентичний зміст: мовець розпочинає поїздку на автомобілі в момент мовлення або ж одразу після завершення розмови. Обидва речення конструюються з дієслівним ланцюгом bцrja + aka і мають однаковий підмет jag. Однак, лише перше речення містить інфінітивну частку att. Аби пояснити основну причину існування двох альтернатив конструювання дієслівних ланцюгів, звернімося до контексту. Мовця попросили без підготовки скласти кілька довільних речень, використовуючи слова зі списку, до якого входили дієслова-модальні еквіваленти, зокрема й bцrja (починати). У результаті, мовець утворив два ідентичних речення, між якими, однак, спостерігається різниця у швидкості продукування реплік: перше речення вимовляється у помірно-повільному темпі з чітко вираженою паузою, тоді як друге речення - у швидкому темпі без пауз. У першому реченні думку було сформовано вперше, що вказує на те, що оратор піддається потенційно трудомісткому мисленнєвому процесу й надає перевагу використанню довшої форми вираження думки, аби уникнути можливих пауз у мовленні. Ризик паузи в першій репліці спостерігається безпосередньо перед другою половиною дієслівного ланцюга bцrja + aka, що змушує мовця звертатися до вживання інфінітивної частки, використовуючи її прагматичну функцію заповнення мовних пауз, що в свою чергу модифікує конструкцію наявного дієслівного ланцюга: bцrja + att + aka (дієслово-модальний еквівалент + інфінітивна частка + інфінітив).

Натомість, другий випадок вимови цього речення створює інші риторичні умови: інформацію вже було озвучено раніше, тож повторюючи ту саму репліку, мовець намагається ствердити свою думку. Він досягає цього завдяки швидшому темпу в новому реченні, що до того ж посилюється впевненішою інтонацією. Як результат, спостерігаємо відсутність інфінітивної частки в дієслівному ланцюзі bцrja + вka. Цей приклад ілюструє вже наведену нами думку, що більшість користувачів мови випускає інфінітивну частку при швидкому мовленні, що мотивується підсвідомим прагненням зменшити кількість службових слів, аби полегшити продукування мовлення.

Таким чином, прагматична функція заповнення мовних пауз пояснює як випадки, коли інфінітивна частка присутня в репліках, так і ситуації, коли її опущено з метою економії часу й мовних ресурсів.

Іншою поширеною прагматичною функцією інфінітивної частки є її вживання з метою смислового зв'язування (шв. tillbakasyftande textbindare). У реченнях, де конструкція “дієслово-модальний еквівалент + att + інфінітив” ускладнена вставною конструкцією, до якої можуть входити як інші члени речення, так і вставні слова, виникає потреба в уточненні синтаксичних зв'язків у дієслівному ланцюзі, посиланні на попереднє дієслово й утриманні уваги читача/слухача на конструкції, яка несе основне смислове навантаження. Інфінітивна частка в цьому випадку виконує функцію синтаксичного сполучника в дієслівному ланцюзі, що надає загальної цілісності реченню та допомагає передати його логічну сутність.

Яскравим прикладом цієї функції є її використання в офіційно-діловому стилі мови, який нерідко характеризується реченнями зі складеними довгими конструкціями, які важко сприймати. Так, у Законі Швеції про свободу друку (шв. Tryckfrihetsfцrordningen) наявне таке речення: ”Om en ansцkan om fцrnyelse har gjorts i rдtt tid, fortsдtter beviset, trots vad som sдgs i fjдrde och femte styckena, att gдlla till dess att beslutet med anledning av ansцkan har vunnit laga kraft”. Завдяки вживанню інфінітивної частки після підмета (beviset) і вставної конструкції (trots vad som sдgs i fjдrde och femte styckena) читач має змогу дотримуватися початкової ідеї речення, повертаючись до головного дієслова, що в цьому разі є дієсловом-модальним еквівалентом fortsдtta (продовжувати).

Таким чином, за допомогою інфінітивної частки підтримуються синтаксичні зв'язки між дієсловами в дієслівному ланцюзі, забезпечується повноцінність сприйняття речення й виразніше передається його основний зміст.

Нарешті, вживання інфінітивної частки може бути зумовлене прагненням маркувати важливість інформації, яку презентує мовець. Інфінітивна частка зазвичай уживається, якщо мовець вважає за важливе позначити відношення дієслова в особовій формі та відповідного інфінітиву. До того ж, att у цій функції може вказувати на слово, яке несе основне смислове навантаження. Така функція базується на основній синтаксичній ролі частки - підсиленні дієслова, а також на семантичних особливостях дієслів, що в дієслівних ланцюгах виражають аспект контролю над виконанням дії.

Ця прагматична функція інфінітивної частки допомагає ідентифікувати, які слова в реченні є важливими для передачі головної думки всього висловлювання. Так, у репліці "Jag kommer nu att tappa en boll" (шв. Я зараз впущу один м'яч) носій мови використовує att, аби окремо виділити важливість дії, яку він збирається виконати: в усному мовленні інфінітивна частка att і неозначена форма дієслова, що стоїть після нього (tappa), отримує сильний інтонаційний наголос, що вказує на те, що інфінітивна частка вжита в реченні свідомо. Мету вживання інфінітивної частки в наведеній ситуації слід шукати в контексті: мовець працює жонглером і хоче продемонструвати публіці володіння м'ячами. Коли приходить час робити новий трюк, мовець попереджає публіку, що він збирається навмисно впустити один із м'ячів. Таким чином, дієслово tappa (впускати) виступає головним у реченні, адже вказує на те, яку саме контрольовану нову дію мовець має намір виконати.

Зрештою, вважаємо важливим зазначити спроможність інфінітивної частки виконувати кілька функцій одночасно. У цьому разі окремі функції підсилюють одна одну і, утворюючи цілісний комплекс прагматичних обставин, результують у вживанні інфінітивної частки. Наприклад, у реченні ”Jag kommeer ... att fцrsццka lдra mig ...att spela piano” спостерігаємо довгий дієслівний ланцюг, що складається з чотирьох дієслів і двох інфінітивних часток (kommer + att + fцrsцka + lдra mig + att + spela). Пояснення такої форми дієслівної конструкції слід шукати в прагматичному контексті, у якому опинився мовець: учаснику дослідження запропонували побудувати довільне речення з дієслова- ми-модальними еквівалентами komma (допоміжне дієслово для вираження майбутньої дії) i fцrsцka (спробувати, намагатися). Ця обставина викликала потребу в додатковому часі для побудови думки. Створене мовцем речення починається з паузи і, аби уникнути її подальшого повторення, мовець робить спробу вимовляти слова в реченні якомога довше (що в нашій транскрипції позначено подвійним “е” і подвійним “ц”) і вживає інфінітивну частку для заповнення мовної паузи. Дієслово fцrsцka в поєднанні з інфінітивною часткою, що передує йому, отримує наголос як слово, що передає ставлення мовця до озвученої інформації: мовець не впевнений, чи вийде в нього навчитися грати на піаніно, проте наголошує, що спробувати в нього вийде. У цьому разі інфінітивна частка вживається з метою маркування важливості інформації. Нарешті, останньому інфінітиву дієслівного ланцюга (spela) також передує інфінітивна частка, вживання якої в цьому контексті може бути розглянуте з позиції іменникової функції інфінітива. Дієслівна фраза spela piano (грати на піаніно) виступає додатком у реченні і утворює одне лексичне ціле, зміст якого може бути передано іменниковою конструкцією pianospel (гра на піаніно). Таким чином, інфінітив без інфінітивної частки виступає тут еквівалентом іменникового додатка (грати - гра).

Отже, у розглянутому прикладі контекстуальна прив'язка стимулює виникнення взаємодії як прагматичних, так і граматичних функцій інфінітивної частки, що в сумі спричиняють включення інфінітивної частки до складу дієслівного ланцюга.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Вживання інфінітивної частки att характеризується низкою функцій як граматичного, так і прагматичного характеру. Так, інфінітивна частка в конструкції дієслівного ланцюга “дієс- лово-модальний еквівалент + (інфінітивна частка) + інфінітив” може бути використана для маркування важливості інформації (att передує дієслову, що несе основне семантичне навантаження фрази), смислового зв'язування (att вказує на синтаксичне відношення дієслів у дієслівному ланцюгу, якщо такий розбито іншими членами речення), а також заповнення мовних пауз (мовець вживає att, аби уникнути небажаної паузи під час усного мовлення). Виконане емпіричне дослідження свідчить про прагматичну вмотивованість вживання інфінітивної частки, що базується на ситуативно зумовлених контекстах.

Результати дослідження відкривають перспективи для подальшої роботи, спрямованої на встановлення нового, кон- текстуально-орієнтованого принципу тлумачення вживання службових слів, зокрема й такої частини мови, як інфінітивна частка у шведській мові. Наступним кроком у вивченні функціонування інфінітивної частки att у сучасній шведській мові може стати дослідження частоти її вживання з дієслова- ми-модальними еквівалентами серед групи мовців-неносіїв. Ми маємо припущення, що ті, хто вивчають шведську мову як іноземну, часто вдаються до надмірного вживання інфінітивної частки, яке може бути спричинене відносно невеликим досвідом мовної практики. Це у свою чергу супроводжується неврахуванням зазначених раніше прагматичних функцій інфінітивної частки.

Література

1. Teleman U. Svenska Akademiens grammatik 2 Ord / Teleman, Ulf; Hellberg, Staffan; Andersson, Erik; Svenska Akademien och fцrfattama. Stockholm: Svenska Akademien, 1999. 768 s.

2. Lagervall M. Modala hjдlpverb i sprakhistorisk belysning. Gцteborg: Gцteborgs universitet, 2014. 405 s.

3. Lagervall M. Jakten pa det fцrsvunna infinitivmдrket. Om definitionen av modala hjдlpverb och infinitiv utan att. Fran dataskдrm till forskarpдrm. Sprвkliga studier tillдgnade Birgitta Ernby i juni 1999 (MISS). 1999. Nr 25. S. 126-134.

4. Bjцrklund S. Att eller inte att efter hjдlpverbet bцrja. Konstruktioner ifinlandssvensk syntax Skriflsprвk, samtal och dialekter. Helsingfors: Svenska litteratursдllskapet i Finland, 2009. S. 193-220.

5. Olofsson A. Framtid i fцrдndring. Hur lдnge kommer att drцja sig kvar? Sprak och stil NF 18 (2008). S. 143-155.

6. Josephson O. Nationalskalden glцmde ”att”. Svenska Dagbladet, 2013.

7. Josephson O. Saknade infinitiv-att har nдstan slutat irritera // Svenska Dagbladet, 2019.

8. Andersson L-G. Kommer ”att” vara kvar? Gцteborgs Posten, 2017.

9. Holm B., Nylund E. Deskriptiv Svensk Grammatik. Malmц: Graphic Systems Malmц, 1993. 211 s.

10. Boknder M. Funktio^H svеnsk grammatik. Stockholm: Liber, 2001. 191 s.

Размещено на Allbest.ru