Здобутки та проблеми сучасної гуманітаристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Здобутки та проблеми сучасної гуманітаристики

Павко А. І.

У статті на основі комплексного, багатофакторного аналізу позитивних і негативних тенденцій розвитку україністики в контексті освітньо-наукового та культурного простору України та Європи з'ясовано реальний стан, творчі здобутки та проблеми вітчизняної гуманітарної науки та освіти. Визначено пріоритетні завдання та окреслено її перспективи в умовах сучасних викликів глобалізованого світу, у тому числі й пандемії коронавірусу.

Ключові слова: гуманітарна наука та освіта, україністика, виклики глобалізованого світу, історія України, мовознавство, художня література, методологічний підхід, національна гідність, історична пам'ять, історична свідомість. гуманітаристика україністика європейська культура

ACHIEVEMENTS AND PROBLEMS OF MODERN HUMANITIES

Pavko Anatoliy

Based on a comprehensive, multiple factor analysis of positive and negative trends in the development of Ukrainian Studies in the context of the Educational, Scientific and cultural space of Ukraine and Europe, the article elucidates the real state, creative achievements and problems of domestic humanitarian science and education. Priority tasks are identified and its prospects are outlined in the context of modern challenges of the globalized world, including the coronavirus pandemic.

Key words: humanitarian science and education, Ukrainian Studies, challenges of the globalized world, history of Ukraine, linguistics, fiction, methodological approach, national dignity, historical memory, historical consciousness.

Сучасна гуманітаристика, яка у термінологічному сенсі являє собою комплекс різноманітних освітньо-наукових знань про людину, людяність, гуманістичні цінності та ідеали, виступає потужним ферментом, своєрідним камертоном інтелектуального життя українського суспільства. Інтегральним чинником багатобарвного гуманітарного знання слугує гуманітарна культура. Авторитетні львівські фахівці у царині культурологічної думки, наприклад, стверджують, що вона ідентифікується як система ідей, цінностей, принципів, методів, засобів тощо, спрямованих на обґрунтування, поширення та практичне втілення гуманітарних знань [6, с.88]. До пріоритетних напрямків вітчизняної гуманітаристики варто віднести, насамперед, українознавство, яке у синтетичному вигляді представлене такими важливими домінантами академічної та університетської гуманітарної думки як історія України, історія культури українського народу, українська мова та література.

Слід зазначити, що гуманітарна наука або ж наука про культуру як у європейській та світовій цивілізаційній спільноті, так і в Україні, стає неодмінним атрибутом, наріжним каменем прогресивного розвитку суспільства, імперативним чинником для утвердження демократичних цінностей, національної гідності, збереження історичної пам'яті. На глибоке переконання колишнього Президента НАН України, академіка НАН України Б. Патона, «наука - це єдино адекватний інструмент пізнання навколишнього світу і створення його достовірної картини».

Дослідження в ретроспективі явищ і процесів вітчизняної історії, проблем мовно- літературної галузі є тим гуманітарним підґрунтям, на якому відбувається зміцнення системи національної безпеки. Вона ж, як відомо, неможлива без інтелектуального потенціалу суспільства. Саме україністика є тією духовно-культурною квінтесенцією, яка виступає каталізатором утвердження суб'єктності України, її позитивного іміджу у європейському гуманітарному просторі.

Теоретико-методологічні і фактологічні аспекти вітчизняної гуманітаристики певною мірою висвітлено на сторінках наукових публікацій Г. Боряка, В. Даниленка, В. Смолія, М. Жулинського, В. Ільїна, С. Кульчицького, В. Мельника, О. Майбороди, М. Наєнка, Л. Остролуцької, Б. Патона, М. Поповича та ін. Проте ґрунтовні комплексні дослідження, присвячені критичному аналізу проблем, викликів, перспективних можливостей україністики, практично відсутні. Тому мета даної статті полягає в тому, щоб спираючись на новітні методологічні підходи, різноманітний емпіричний та інформаційно-аналітичний матеріал, висвітлити з позицій системного та раціонального мислення пріоритетні напрямки і тенденції розвитку гуманітарного знання в сучасних умовах.

Знаковою подією в освітньо-науковому та культурному житті сучасної України, своєрідною інтерактивною лабораторією творчого аналізу інноваційних у сфері гуманітаристики ідей та підходів став ІХ Міжнародний конгрес україністів, який відбувся в липні 2018 р. в місті Києві. В цьому науковому форумі, програма якого була виразно екстрапольована на інтелектуальне, високопрофесійне і разом з тим толерантне обговорення багатоманітних дискусійних теоретичних і практичних проблем вітчизняної та зарубіжної україністики, взяли участь понад 500 дослідників, які репрезентували різні галузі строкатого гуманітарного знання. Це, зокрема, історики, культурологи, педагоги, мовознавці, літературознавці, мистецтвознавці, етнографи та фольклористи як з України, так і з понад 10 країн світу.

Фахівці - гуманітарії з позицій критичного мислення, з врахуванням національного та світового досвіду значно актуалізували та суттєво поглибили сучасну проблематику вітчизняного та зарубіжного українознавства, всебічно проаналізували реальний стан та чітко окреслили перспективні тенденції його розвитку. Акцентуючи увагу присутніх на значенні новітнього поліструктурного гуманітарного знання, Президент міжнародної асоціації україністів, професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер у своєму виступі на конгресі зазначив: «Будь-яке суспільство без гуманітарних наук втрачає дуже багато, фактично - підґрунтя власної ідентичності» [9, с.2]. У цьому зв'язку зазначимо, що гуманітаристика вчить українців шанобливому ставленню до героїчних і драматичних сторінок вітчизняної історії, до своєї мови та культури, допомагає розв'язувати нелегкі, суперечливі питання консолідації українського суспільства. На наш погляд, безпідставно заперечувати ту глибоку, системну кризу, яка охопила як вітчизняне, так і зарубіжне українознавство. Всебічний методологічний аналіз кризових процесів і тенденцій в різних галузях світової науки здійснено відомим американським вченим Джоном Горганом у своєму монографічному дослідженні «Кінець науки» (1996). У ньому він, зокрема, на основі теоретичного аналізу різноманітного емпіричного матеріалу переконливо показав утворення прірви між ідеалами науки та їх реальним втіленням. Це повною мірою стосується й вітчизняної науки. В чому знаходить вияв її кризовий стан? По-перше, це поглиблення процесів деградації та деінтелектуалізації українського суспільства. По-друге, намагання урядових структур формувати науково-освітній та культурний простір країни виключно з допомогою смартфона, проте без книжок, тобто без монографій, підручників, науково- популярної та художньої літератури. По-третє, однією з негативних тенденцій в сучасній українській науці є неухильне, хаотичне зростання кількості неякісних публікацій у виданнях, які не можуть вважатися авторитетними для наукової спільноти. Проте дослідники змушені друкувати псевдонаукові статті, намагаючись поліпшити власні науковометричні показники у відповідності до вимог індексу Гірша. По-четверте, реальною перешкодою, вкрай небезпечним гальмівним чинником для розвитку науки є шалений розмах «дисертаційного бізнесу», учасники якого спотворюють гносеологічну природу наукового знання, об'єктивні імперативні вимоги щодо його продуктивного змістовного наповнення. По-п'яте, порушення дослідниками морально-стичних засад і критеріїв наукового пошуку, принципів академічної доброчесності.

Вкажемо, у тезисному форматі на найбільш гострі, болючі проблеми і української гуманітаристики. Це, зокрема, значне скорочення бюджетного фінансування вітчизняної науки, у тому числі і гуманітарної, значне падіння суспільного престижу наукової праці в системі НАН України та викладацької діяльності у вищих навчальних закладах. Серйозною загрозою для україністики є ігнорування владними інституціями інтелектуального, методологічного, світоглядного та культурно-виховного потенціалу гуманітарних наук, скасування чи суттєве скорочення обсягів їх викладання в університетах України, зменшення кількості фахових журналів гуманітарного профілю, які публікуються національними мовами. Особливо важкими за наслідками для української гуманітаристики виявилися фактично дискримінаційні рішення щодо неї з боку Міністерства освіти і науки України. Наприклад, його не продумані рішення стосовно впровадження рейтингової системи для здобуття наукового ступеня доктора філософії чи доктора наук, публікації в англомовних виданнях можуть звести нанівець науково-дослідну роботу гуманітаріїв, що неодмінно має національну специфіку. Некритичне застосування наукометричних показників щодо гуманітаристики створює викривлене уявлення про реальний науковий потенціал університетів та академічних установ, окремих персоніфікованих представників гуманітарної думки. Адже сьогодні навіть кращі з них мають лише лічені фахові статті у виданнях, що входять до наукометричних баз Scopus i Web of Science.

Проте, незважаючи на кризу сучасної гуманітарної науки, наукові установи НАН України та вищі навчальні заклади загалом демонструють високий рівень фахових досліджень у царині україністики. Потрібно зазначити, що в останні роки авторськими колективами опубліковані глибокі, новаторські дослідження з історії України, її культури, мовознавства та літературознавства. Достатньо сказати, що у рамках фундаментального науково-видавничого проекту «Енциклопедія історії України» вченими НАН України видано першу книгу тематичного тому «Україна - Українці», який є підсумковим, синтетичним завершенням десятитомника та в концентрованому вигляді подає читачеві цілісний образ України в її базових категоріях - держава, територія, народ - з погляду їхнього формування та розвитку з найдавніших часів до сьогодення [10, с. 12-13]. Можна навести й інші переконливі докази наукової активності вчених - гуманітаріїв. Так, вітчизняні історики у ґрунтовній праці «25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави» (2016), запропонували новий погляд на історію України після 1991 р. Новітній період державотворення розглядається дослідниками під кутом суспільно-політичної участі українців в трьох доленосних для України революційних подіях - Революції на граніті, Помаранчевій революції та Революції гідності. Кожна з цих революцій надавала потужні імпульси для розбудови держави. Слід вказати на те, що у зазначеній праці використано унікальний фактичний та ілюстративний матеріал, застосовано методологічну аргументацію, авторські інтерпретації, оновлені термінологічні поняття і сучасні концепції, які відкривають перед вдумливим читачем можливість з позицій новітньої методології осмислити історичний досвід останніх трьох десятиліть [1]. Під керівництвом доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента НАН України, заступника директора Інституту історії України О. Реєнта опубліковано грунтовне і досить оригінальне з точки зору історичної проблематики колективне монографічне дослідження «Від мурів до бульварів: творення модерного міста в Україні (кінець XVШ-початок ХХ ст.)». Воно, зокрема, присвячене творчому осмисленню на новітній методологічній та фактологічній основі тих трансформаційних змін, яких зазнали у процесі довготривалої еволюції від традиційного до індустріального суспільства.

Ключовим подіям ХХ століття, починаючи з Першої світової і закінчуючи кінцем так званої «холодної війни», присвячена книга академіка НАН України Мирослава Поповича «Криваве століття». Відомий вчений у галузі теорії та історії культури прагнув використати результати дослідницької роботи істориків і культурологів для того, щоб зрозуміти сенс подій вітчизняної та світової історії у синхронному та порівняльному вимірі, розглянути хід історії під кутом методологічних традицій модерну і постмодерну. Зокрема, на глибоке переконання відомого вченого, оцінка сенсу чи розуміння історії може бути не тільки смаковою, суб'єктивною і тому непереконливою, але також обґрунтованою і доказовою, як і в природничих науках [11].

Свідченням вагомих наукових здобутків українських гуманітаріїв є опубліковані ними новітні праці, які присвячені таким фундаментальним напрямкам мовознавства як мовна картина світу та особливості мовної політики в Україні; трансформація лінгвонаукових парадигм в граматиці ХХІ століття; стан і перспективи українського мовознавства; термінологічні аспекти української лексикографії. Слід сказати про те, що вчені мовознавці НАН України спільно з університетськими викладачами розробили нову редакцію українського правопису.

Під загальною редакцією директора Інституту української мови НАН України П. Гриценка у 2017 році опубліковано додатковий том у 2-х книгах до «Словника української мови», який вийшов друком в 11 томах протягом 1970-1980 рр. Слід зазначити, що у цьому унікальному за науковими мірками словнику тлумачного типу зафіксовано неологізми, смислове значення слів, особливості словосполучення, фразеологізми. На думку фахівців, зазначена мовна проблематика відображає лексику, яка активно використовується у художньому, публіцистичному, науково-популярному, розмовному, офіційно-діловому стилях української мови. Варто наголосити на тому, що лінгвістичні терміни і поняття словника охоплюють понад 35 тисяч слів.

Глибокі наукові дослідження у царині мовознавства переконливо засвідчують, що мова це «генетичний код і визначальний консолідаційний чинник нації; вона формує її спільну духовно-психологічну орієнтацію, яка й визначає культурно-історичне буття народу як органічно цілісного феномену» [3, с. 8].

Стратегічним інформаційним ресурсом українознавства є фольклор українського народу. До речі, вчені гуманітарії під инауково-організаційним керівництвом академіка НАН України Ганни Скрипник опублікували «Українську фольклористичну енциклопедію», яка стала першим виданням, у якому репрезентовано визначні досягнення народознавчої науки впродовж двохсот років розвитку від початку ХІХ до початку ХХІ ст. [10, с. 13]. Важливо акцентувати увагу й на тому, що вчені Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології імені М. Т. Рильского беруть активну участь у Національному проекті «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі, що здійснюється за сприяння українського культурного фонду».

Значні перспективні можливості відкриває перед вітчизняною гуманітаристикою, зокрема, літературознавством світ художньої літератури. Перш за все вкажемо на антологічні збірники, присвячені літературним портретам письменників і поетів. Вони формують нову художню реальність через наближення до світу життя і творчості митця. Адже справжній художній твір, як вважав німецький філософ Г. Гегель, це та естетична субстанція, «де дух зустрічається з духом» і де досягається єдність «самоусвідомленого духу з собою...». Пізнаючи художній світ української літератури - зазначає в одній із своїх літературних праць академік НАН України Микола Жулинський, - читач неминуче занурюється у духовно- культурний світ митця, переймається емоційним напруженням його думки і потрапляє в чарівну пастку естетичної насолоди від творчого, чуттєвого, осмислення художнього тексту [3, с. 7-8].

На нашу думку, дослідники гуманітарної проблематики повинні не тільки неухильно дотримуватись принципів пошуку об'єктивної, незаангажованої істини, методологічної культури наукового аналізу, але й бути україноцентричними у своїх переконаннях, сприяти формуванню у читачів своїми творами історичної свідомості, національної честі і гідності, щирих патріотичних почуттів. Варто при цьому виходити з того, що критерієм поняття «патріотизм» є праукраїнськість у смисловому розумінні цього слова. На слушну думку академіка НАН України В. Семиноженка, бути патріотом - означає «все робити для благополуччя народу, економічного, інтелектуального і культурного розвитку, цілісності і суверенітету незалежної України» [12, с. 5].

Вважаємо, що альфою і омегою сучасної україністики має бути поглиблення динамічного процесу наукового пошуку інтелектуальної істини та опанування новими методолого-рефлексивними підходами до вивчення багатоманітної гуманітарної проблематики, продуктивних та інноваційних концепцій, удосконалених у модернізаційному сенсі термінологічних понять. Натомість, доводиться констатувати, що у дослідженнях гострих актуальних проблем гуманітаристики, зокрема, історії України, мовознавства та художньої літератури досить чітко викристалізувались два ухили, крени чи тенденції, які гальмують рух дослідницької думки у напрямку до об'єктивного, неупередженого аналізу. З одного боку, це гіперболізований, апологетичний крен у ставленні до всього українського. Прибічники такого підходу намагаються переконати нас у тому, що український народ - найкращий, а його історія - найгероїчніша. Та й узагалі, як саркастично зазначає у своєму прозовому романі «Записки українського самашедшего» видатна українська поетеса Ліна Костенко, «все і всі походять від України» [5, с.26]. Наприклад, етимологія терміну «Україна», за версією прибічників апологетики українства, має генетичне походження від слова «украна», оскільки украдена в Індії, перенесена через гори і долини і гепнута тут. Натомість, представники альтернативного інтерпретаційного підходу до історії та культури України намагаються у своїх працях довести думку про те, що українці поки що не мають нації, а лише «недолугий етнос». Його персоніфікованим втіленням виступають гетьмани - запроданці, псевдопатріотична політична еліта, письменники з антиукраїнською риторикою. Такі автори у своїх творах продукують суцільно негативний підхід до минулого та сьогодення України, дотримуються думки, що українці мають неповноцінну культуру, рабську психологію і взагалі позбавлені національної гідності. Зокрема, українську мову вони сприймають як сурогат української і російської мови, вважають плебейським сленгом, втіленням недолугих понять. Л. Костенко у цьому зв'язку вказує на те, що хоч мова українська солов'їна, проте тьохкають окремі її носії чортзна - що [5, с.26]. Доречно нагадати також про відомий методологічний дороговказ поета - академіка Максима Рильського щодо збереження і розвитку української мови, вишуканого літературного слова: «Як парость виноградної лози, - заповідав він, - плекайте мову. - Пильно й ненаситно політь бур'ян.

Чистіше від сльози вона хай буде» [7, с. 55].

Адже, на думку М. Рильського, «мова не тільки знаряддя думки, а й один із чинників її». [7, с. 54]. Слід наголосити на тому, що слово письменника поета, митця, яке у кожному художньому творі пройняте великою вірою, глибоким емоційним напруженням і національним переконанням, набуває особливої енергетичної сили, тоді коли воно переживає незбагненний процес перетворення на Логос. Відомий вчений-літературознавець, академік НАН України М. Жулинський, наприклад, вважає, що «слово заряджає енергією самоздійснення духовний простір нації, бо слово є універсальною формою буття і свідомості людини». На його переконання, саме слово, мова індивідуалізує культурне обличчя народу, формує його думку, відкриває найпотаємніші глибини історичного і духовного буття етносу [3, с. 9]. Досить дивно, проте в основному тексті проекту Державного стандарту базової середньої освіти (2020) відсутнє таке словосполучення як художня література України та світу. Проте саме художня література є одним із найважливіших чинників виховання гармонійної особистості, патріота своєї держави й культурної людини за геном. На думку професора М. Наєнка, світ без книжок - це світ духовної темряви й безвиході для України [8, с. 7].

Торкаючись історичних проблем вітчизняної гуманітаристики, слід наголосити на тому, що історія як високорівнева духовна реальність не обмежується виключно емпіричним, фактологічним матеріалом. У такому вигляді історія як галузь наукового знання не існує і пізнати її неможливо. В реальній дійсності історичні явища і процеси минулого пізнаються в системі об'єктивних координат гуманітарного знання через історичну пам'ять та історичну свідомість, які доцільно розглядати як певну духовно-культурну та інтелектуальну активність особистості. Загалом, українському суспільству потрібна історія, яка спирається на розум, інтелект, оскільки, на переконання французького філософа Жака Дерріди, «не існує іншої історії, крім історії розуму» [11, с. 6]. Важливо при цьому зважати на мудру пораду М. Рильського, згідно з якою до явищ вітчизняної чи світової історії потрібно підходити «із історичною та діалектичною міркою» [7, с. 26]. У противному випадку аналіз ретроспективного минулого позбавлений будь-якого наукового, об'єктивного сенсу.

Слід наголосити на тому, що смисл української історії полягає у прагненні до критичного засвоєння і практичного застосування засадничих принципів і домінант європейської культури. Творче осмислення гостроактуальних, дискусійних питань вітчизняної гуманітаристики, як в історичному, так і в сучасному вимірі, потребує використання фахівцями- гуманітаріями новітнього методологічного інструментарію історичного пізнання, зокрема, одного з таких важливих методів історичного аналізу як системний підхід. Нагадаємо, що системний підхід як методологія пропонує розглядати світ як комплекс взаємопов'язаних елементів. Рефлексивне усвідомлення його сутності формує системний світогляд дослідника, у тому числі і фахівця-історика. Не менш потужним у науково-пізнавальному аспекті є методологічний потенціал синергетики, яка розглядає природу і світ в цілому в якості самоорганізованої комплексної системи. Слід вказати те, що саме раціональність є інтелектуальним вибором та історичною долею як українства, так і європейської цивілізації, оскільки вона визначає спосіб мислення на основі якого освіта, наука, культура в Європі досягли таких вражаючих успіхів. Заслуговує на увагу точка зору професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. Ільїна, який слушно пропонує дослідникам на основі раціонального вибору відійти від практики вивчення депресивної гуманітаристики, в якій домінує пустопорожня критика, страждання, неповноцінність, плач і вічне незадоволення [4, с. 9]. У будь-якому випадку мислити потрібно оптимістично, позитивно, адже плідна інтелектуальна думка у кінцевому підсумку формує позитивну реальність.

На нашу думку, вчені-гуманітарії у своїх наукових працях не повинні абсолютизувати чи значно перебільшувати смислове значення такої унікальної категорії як українська ментальність. Зауважимо, що ментальність, яка відображає глибинний рівень індивідуального та колективного розуму і свідомості, не можна розглядати в якості вирішального чинника формування раціональних основ європейського життя. Важливим є розуміння того, що системне раціональне мислення продукують не ментальність чи менталітет, а нові методологічні підходи та інноваційні технології в сучасній гуманітарній освіті та науці. Необхідно також зробити акцент на тому, що новітня українська гуманітарна освіта має також дотримуватись загальноцивілізаційних критеріїв та вимог. Так, у ювілейній доповіді Римського клубу (2017) наголошується, що гуманітарні знання в системі університетської освіти мають спонукати молодь до роздумів, міркувань, виваженого, раціонального, мудрого ставлення до майбутнього, повинні сприяти укоріненню в універсальних цивілізаційних цінностях, формуванню поваги до культурних відмінностей різних країн та регіонів світу [2].

Отже, нові виклики глобалізованого світу, зокрема і пандемія коронавірусу, спонукають вчених-гуманітаріїв, професорсько-викладацьку корпорацію до інтелектуального ривка і прогресу. Історичний досвід, як і сучасна практика українського та європейського життя, переконують нас в тому, що перемагає не той, хто використовує лише перевірені часом і належним чином апробовані підходи і методи, а той, хто ще й цілеспрямовано і послідовно веде пошук оригінальних, нестандартних рішень в новій системі цивілізаційних координат, застосовуючи інноваційні ідеї і технології, розширюючи горизонти можливого. В час нових викликів та загроз українознавці повинні здійснювати системне осмислення та глибоку розробку новітніх методологічних підходів до розв'язання проблем утвердження вітчизняної гуманітаристики, її подальшого потужного розвитку. Представники гуманітарної освіти, науки та культури мають плідно і наполегливо працювати над подоланням кризового, переддефолтного стану української науки, створенням і удосконаленням національної наукометричної бази гуманітарних досліджень, відновленням обсягів викладання провідних гуманітарних предметів у вищій школі, активно долучатись до розробки та практичного втілення української гуманітарної доктрини, систематично оновлювати та розширювати дослідницьке поле україністики.

Список використаних джерел

1. 25 років незалежності: нариси історії творення нації та держави / [Г. В. Боряк (кер.авт.кол.), В. М. Даниленко, С. В. Кульчицький, О. М. Майборода, В. А. Смолій (відп. ред.), Л. Д. Якубова, С. О. Янішевський]; НАН України, Інститут історії України. К.: Ніка-Центр, 2016. - 796 с.

2. Доповідь Римського клубу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrrudprom.ua/digest/come оп iubilevnvdok.

3. Жулинський М. Українська література: творці і твори: учням, абітурієнтам, студентам, учителям / М. Жулинський. - К.: Либідь, 2011. - 1152 с.

4. Ільїн В. Раціональність і розум або чи є перспективи в українській ментальності? / В. Ільїн // Освіта і суспільство. - 2019. - № 10. - С. 8-9.

5. Костенко Л. Записки українського сумашедшого / Л. Костенко. - К.: А-БА-БА-ГА- ЛА-МА-ГА, 2016. - 416 с.

6. Альчук М. П. Культурологія:енциклопедичний словник / М. П. Альчук,

Ф. С. Бодевик, І. М. Бойко; за ред. В. П. Мельника. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2013. - 508 с.

7. Мудрості від Максима Рильського. Вислови, поради, роздуми про філософію буття: літературно-художнє видання / упор. М. Г. Рильський. - К.: Успіх і кар'єра, 2018. - Вид. 1. - 192 с.

8. Наєнко М. Лжестандарт освіти плюс дебілізація всієї країни / М. Наєнко // Освіта. - 2020. - 18-25 березня. - С. 7.

9. Остролуцька Л. Без гуманітарних наук народ втрачає підґрунтя власної ідентичності / Л. Остролуцька // Світ. - 2018. - № 25-26. - С. 2.

10. Підсумки діяльності Національної Академії Наук України у 2018 році та завдання на наступний період: доповідь Президента НАН України академіка Б. Є. Патона Загальним зборам НАН України 25 квітня 2019 року. - К.: Академперіодика, 2019. - 55 с.

11. Попович М.В. Кровавый век / М. В. Попович; пер. В. В. Целищева; худож.- оформитель С. Д. Кононученко. - Харьков: Фолио, 2017. - 991 с.

12. Семиноженко В. Украина: шанс есть / В. Семиноженко; худож.-оформитель О. А. Гапон. - Харьков: Фолио, 2018. - 240 с.

References

1. Boryak, H. V., Danylenko, V. M., Kul'chyts'kyy, S. V., Mayboroda, O. M., Smoliy, V. A., Yakubova, L. D., Yanishevs'kyy, S. O. eds., 2016. 25 rokiv nezalezhnosti: narysy istoriyi tvorennya natsiyi ta derzhavy [25 years of independence: essays on the history of the nation and state]. КуА: Nika-Tsentr.

2. Dopovid' Ryms'koho klubu [Report of the Club of Rome]. [online] Available at: http://www.ukrrudprom.ua/digest/come on jubileynydok.

3. Zhulyns'kyy, M. 2011. Ukrayins'ka literatura: tvortsi i tvory: uchnyam, abituriyentam, studentam, uchytelyam [Ukrainian literature: creators and works: pupils, entrants, students, teachers]. КуА: Lybid'.

4. Il'yin, V., 2019. Ratsional'nist' i rozum abo chy ye perspektyvy v ukrayins'kiy mental'nosti? [Rationality and reason or are there prospects in the Ukrainian mentality?]. Education and society, 10, pp. 8-9.

5. Kostenko, L. 2016. Zapysky ukrayins'koho sumashedshoho [Notes of a Ukrainian madman]. КуА: А-ВА-ВА-НА-ЬА-МА-НА.

6. Al'chuk, M. P., Bodevyk, F. S. and Boyko, I. M.; Mel'nyk V. P., ed. 2013. Kul'turolohiya [Culturology]. Lviv: Ivan Franko Lviv National University.

7. Ryl's'kyy, M. H. comp. 2018. Mudrosti vidMaksyma Ryl's'koho. Vyslovy, porady, rozdumy pro filosofiyu buttya [Wisdom from Maxim Rylsky. Statements, advice, reflections on the philosophy of existence]. Ed. 1. Kyiv: Success and career.

8. Nayenko, M. 2020. Lzhestandart osvity plyus debilizatsiya vsiyeyi krayiny [False standard of education plus debilitation of the whole country]. Education, 18-25 March, p. 7.

9. Ostroluts'ka L. 2018. Bez humanitarnykh nauk narod vtrachaye pidgruntya vlasnoyi identychnosti [Without the humanities, people lose the foundation of their own identity]. World, 25-26, p. 2.

10. Pidsumky diyal'nosti Natsional'noyi Akademiyi Nauk Ukrayiny u 2018 rotsi ta zavdannya na nastupnyy period: dopovid' Prezydenta NAN Ukrayiny akademika B. Ye. Patona Zahal'nym zboram NAN Ukrayiny 25 kvitnya 2019 roku [Results of the National Academy of Sciences of Ukraine in 2018 and tasks for the next period: report of the President of the NAS of Ukraine, Academician BE Paton to the General Meeting of the NAS of Ukraine on April 25, 2019]. 2019. Kyiv: Akademperiodika.

11. Popovych, M.V.; Tselyshchev, V. V. trans., 2017. Krovavyy vek [Bloody Age]. Kharkiv: Folio.

12. Semynozhenko, V. 2018. Ukrayna: shans est' [Ukraine: there is a chance]. Kharkiv: Folio.

Размещено на Allbest.ru