Найменування на позначення скелета й кісток в українській мові ХІ - першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найменування на позначення скелета й кісток в українській мові ХІ - першої половини ХХ століття

Приходько І.М.

асистент кафедри англійської філології та методики викладання англійської мови Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Мелітополь, Запорізька область

У статті розглянуто статус остеонімічних (від гр. 6oтєov `кістка') найменувань на позначення частин організму людини і тварини та уточнено їх параметризацію в межах відомих сьогодні класифікацій соматичних назв. Об'єкт дослідження - найменування скелета, кісток та кісткових з'єднань, засвідчені в пам'ятках української мови різних стилів та жанрів, а також у словниках ХІ-першої третини ХХ століть. З-поміж остеонімічної лексики ми, слідом за автором однієї з найпоширеніших класифікацій соматизмів О .Кочеваткіним, виокремлюємо такі підгрупи:

1. Назви кісткової системи організму загалом.

2. Найменування кісток голови.

3. Номени кісток тулуба.

4. Назви кісток верхніх кінцівок.

5. Іменники на позначення кісток нижніх кінцівок.

Однак обґрунтовано думку про те, що номени м'язів та їхніх частин не є складниками кісткової системи, оскільки мускулатура становить окрему систему організму людини й вищих тварин, і тому ці найменування заслуговують на власне, окреме від номенів кісткової системи, місце у класифікації соматичних найменувань. Натомість до остеонімів зараховано назви кісткових з'єднань (артроніми) як пасивну частину опорно-рухового апарату. Формування основного фонду остеонімічної лексики почалося в праслов'янський період. Із-поміж реконструйованих найменувань розгляданої семантики найбільшу кількість становили назви кісткових з'єднань, дещо менше виявлено найменувань кісток та кісткової системи загалом, а також назв кісток голови. Проаналізовані джерела ХІ-ХІІІ століть засвідчують незначну кількість остеонімів, котрі майже всі успадковані з попереднього періоду розвитку української мови. Небагато найменувань кісток зафіксовано і в середньоукраїнській мові (це здебільшого назви суглобів, нижніх кінцівок та найменування плечей та спини). Інтенсивне зростання кількості остеонімічних назв спостерігається із другої третини ХІХ століття, що зумовлено розвитком передусім медичної (як народної, так і академічної) сфери на території України. Зберігши деякі давні назви, активно поповнюються новими лексемами групи найменувань нижніх кінцівок, а також назв кісток тулуба. Менше засвідчено іменників на позначення кісток голови. Основним способом творення найменувань кісток були морфологічні (суфіксація, рідше - конфіскація та основоскладання) та неморфологічні (семантичний) способи.

Ключові слова: остеонім, кістка, лексема, семантика, праслов'янська мова, давньоруськоукраїнська мова, середньоукраїнська мова, нова українська мова.

NAMES TO DENOTE THE SKELETON AND BONESIN THE UKRAINIAN LANGUAGE OF THE11^th - FIRST HALF OF THE 20^th CENTURY

Prykhodko L M.

Assistant at the Department of English Philology and Methods of Teaching English Bogdan Khmelnitsky Melitopol State Pedagogical University, Melitopol, Zaporizhzhia region

The article studies the status of osteonymic (from the Greek ooxeov `bone') names to denote the parts of the human and animal body. It also clarifies their parameterization within the currently known classifications of somatic names. The object of research is the names of the skeleton, bones and bone joints which have been found in various sources of the Ukrainian language that belong to different styles and genres, as well as in the dictionaries of the thellth - first third of the 20th century. Following O. Kochevatkin, the author of one of the most common somatism classifications, we can distinguish the following subgroups in the osteonymic vocabulary: 1. The names of the skeletal system of the body as a whole. 2. The names of the bones of the head. 3. The names of the torso bones. 4. The names of the bones of the upper extremities. 5. The nouns to denote the bones of the lower extremities. The opinion is substantiated that the names of muscles and their parts are not part of the skeletal system, because the muscles are a separate system of the human body and higher animals, and therefore the names of muscles and their parts deserve their own place, separate from the names of the skeletal system, in the classification of somatic names. Instead, the osteonyms include the names of the bone joints (arthronyms) as a passive part of the musculoskeletal system. The examined material gives grounds to claim that the formation of the main part of the osteonymic vocabulary began in the Proto-Slavic period. Among the reconstructed names of the semantics under study, the names of the bone joints were the largest group, the names of bones and the skeletal system in general, as well as the names of the head bones were somewhat less revealed. The examined sources of the 11-13 centuries demonstrate a small number of osteonyms, almost all of which were inherited from the previous period of the Ukrainian language development. Few names of bones were also found in the Middle Ukrainian language (these are mostly the names of joints, lower extremities and the names of shoulders and back). An intensive increase in the number of osteonymic names has been observed since the second third of the 19th century, which is due to the development of the medical (both public and academic) spheres in Ukraine. Preserving some old names, the groups of names of lower extremities, and also the names of the torso bones are actively replenished. There are fewer nouns for the bones of the head. The main way of the word-formation for bones were morphological (suffixation, less often - confiscation and composition) and non-morphological (semantic).

Key words: osteonym, bone, lexeme, semantics, Proto-Slavic language, Old East Slavic Ukrainian language, Middle Ukrainian language, New Ukrainian language.

Соматична лексика для лінгвістів здавна є об'єктом пильної уваги вчених [10; 11]. Проте остеонімічні (від гр. оахЈ^ `кістка') назви, що їх із-поміж усього масиву номенів частин тіла виокремлюють автори найвідоміших класифікацій соматизмів [2; 7, с. 22-34; 4, с. 134-141], предметом розгляду в українському мовознавстві виступають рідко. За винятком наукової студії Н. Дяченко [5], у якій авторка інвентаризує й описує остеонімічні найменування та їхні номінативні поля в українських діалектах, з'ясовує «мотивацію використання цих назв у вторинній для них номінативній функції» [5, с. 78], жодної розвідки, у якій би простежувалося становлення

згаданої підгрупи соматичних найменувань від праслов'янської доби до середини ХХ століття, дотепер не було. Це й зумовило актуальність і мету обраної теми. Об'єкт дослідження - остео- німічні найменування, зафіксовані в пам'ятках української мови різних стилів та жанрів, а також у словниках ХІ - першої третини ХХ століть.

Хронологічні межі для нашої статті ми обрали передусім тому, що саме до кінця першої третини минулого століття лексикографічна палітра української лінгвістики мала передусім національно- мовне опертя, коли «з-поміж наукових термінів перевага надавалася українським відповідникам і до більшості іншомовних слів добирали українські слова» [6, с. 161].

Розглядаючи остеоніми, ми, слідом за О. Коче- ваткіним [7, с. 22], виокремлюємо такі їх підгрупи: 1. Назви кісткової системи людського організму загалом. 2. Найменування кісток голови. 3. Номени кісток тулуба. 4. Назви кісток верхніх кінцівок. 5. Іменники на позначення кісток нижніх кінцівок.

До найменувань скелета й кісток пропонуємо також зараховувати назви кісткових з'єднань (як рухомих, так і нерухомих), оскільки «скелет разом із м'язами виконує функції опори і руху завдяки тому, що всі кістки з'єднані між собою й утворюють рухливі кісткові важелі. Кістки та їх з'єднання представляють пасивну <.. .> частину опорно-рухового аппарату» [1, с. 161]

Окрім наведених груп, російський мовознавець до остеонімічних найменувань зараховує також м'язи з їх допоміжними частинами [7, с. 22]. І далі в розділі, присвяченому аналізові остеоні- мів ерзянської мови, автор із-посеред найменувань скелета й кісток наводить назви як м'язів, так і сухожиль. Вочевидь, О. Кочеваткін мав на увазі передусім групу скелетних м'язів, що «побудовані з посмугованої скелетної м'язової тканини і виконують функцію руху» [8, с. 16, 190, 192]. Однак вважаємо таку позицію не зовсім виправданою, оскільки в тілі людини та вищих тварин є не лише м'язи скелетні. В одній із наших попередніх розвідок [10, с. 206] ми до соматичних назв запропонували відносити й міологічну (найменування м'язів та їх частин) лексику, визнаючи остеонімами лише назви скелета, кісток та кісткових з'єдань.

Лексико семантичні групи остЕонімів

І.Праслов'янська доба.

І.1. Назви кістки та кісткової системи загалом.

У мові розгляданого періоду більшість найменувань цієї групи - похідні від іменника *kostь, а саме: *bulyga(ЭССЯ III 94) `кістка', пор. *ЬаІа `усе кругле' (92); *кostь (ХІ 167) `кістка', що утворене, на думку укладачів Этимологического словаря славянских языков, від дієслівної основи *kes- (пор. *cesati), похідне може бути схарактеризоване як субстантивація -ь (-і-основа) первинного дієприкметника або, скоріше, віддієслівного прикметника *kosto-, утвореного з суф. ^о- та кореневим чергуванням е : о від кореня *кes- (*cesati). Словотворення *кes- : *^-0 може бути схарактеризоване як архаїчне, порівняно з регулярним типом праслов. *cesati : *сеsаnъ [10; 11]. Демінутивами, які, окрім загальної семантики, могли мати й уточнювальне значення, виступали лексеми *кostica / *kostika (155) `маленька кісточка; щиколотка', *kostrica / *kostrika (162) `дрібна риб'яча кістка' від *kostra `скелет, кістяк' та *кostъкa (166) `(маленька) кістка; щиколотка'. Сукупність кісток давні слов'яни позначали іменником*kostьje (174).

Для найменування скелета давні слов'яни використовували субстантиви, що походили від іменника *kostь, а саме: *кostra(ЭССЯ ХІ 158) `скелет, кістяк'; *kosturъ / *kostura (165) `скелет; кістяк' (на думку Ф.Славського, це експресивне утворення від- цит. за (ЭССЯ 165); *kostьcь (173).

1.2. Назви кісток тулуба презентовані невеликою кількістю давньослов'янських іменників.

На позначення хребта, спини використовувалися головно лексеми гнізда *хгіЬ-, а саме: *grьbьtъ та його більш пізній варіант *хгьЬЪъ (ЭССЯ VII 162) `хребет, спина', що їх укладачі «Этимологического словаря славянских языков. Праславянский лексический фонд» виводять із дієслова *grebti (первинни значення девербатива *grьbьtъ мало би бути `гребінь, чесалка') (ЭССЯ VII 162), натомість автори Етимологічного словника української мови виводять останній із наведених субстантивів від іншого іменника *хгіЬь (ЕСУМ VI 209); *хпЬъ(VIII 96) `хребет (коня); спина; загривок - задня частина шиї' від нез- береженого дієслова *хгьЬьН (VIII 96); *хпЬЫъ (VIII 96) `хребет, спина' та його похідний дериват *хгьЬьйпа (107) `хребет; спинна частина'.

Для найменування ребра в мові праслов'янської доби використовувалися такі лексеми *геЬго (ЕСУМ V 39) утворене за допомогою суфікса -го (пор. бедро)від основи *геЬ-, що сягає іє. *геЬ^ `покривати дахом'; назва пов'язана з тим, що ребра є своєрідним дахом, який покриває грудну клітку [10; 11]; *kostrьcь(ЭССЯ ХІ 164) `ребро коня' від *kostra `скелет, кістяк'.

Інші назви: *dymq (V 202) `пах; лобкова кістка' від *dymati `дути, надувати' з гаплологією *dy(ma-)- + -теп(Там само); *киргъ(XIII 114) `нижній кінець хребта', сягає і.-є. *коар-г-о- / кар-г-о, спор. з лит. kaйpms `пагорбок, купина' (Там само; ЕСУМ ІІІ 146).

1.3. Назви кісток голови представлені невеликою кількістю утворень. Для називання щелепи давні слов'яни використовували такі лексеми: композит *сеІ'т^(ЭССЯ IV 43) `щелепа', який виводиться з *сєІо та *ші- (див.: Там само), та девербатив *§сеІра (ЕСУМ VI 503) від *$сєіріґі `розщеплювати'; *сегпь / *сегпо / *сегпа / *сегпъ (IV 69) `щелепа', це слово укладачі «Этимологического словаря славянских языков» пов'язують із розвитком одного зі значень розгляданої лексеми - `корінь, ніжка, стебло' > `корінний зуб, щелепа' (там само). Як бачимо, семантика `щелепа' могла стати результатом метонімійного перенесення.

Інші найменування: *agodica(ЭССЯ I 59) `вилиця' (від *agoda `ягода'; назва зумовлена, очевидно, тим, що, покрита шкірою, вилиця має округлу, подібну до ягоди, форму); *сегръ(IV 72) `череп', спор. із *кьграґі `різати' (Там само 73); *осї§се (ХХХП 14) `очна впадина'; *skula (ЕСуМ

V 290) `вилиця', пов'язане зі *skuliti `стиснути', *киїШ sq `щулитися' як варіантами іє. *(s)kєu- `гнути, гнутися, суглоб' (з рухомим 5-) (Там само).

1.4. Небагато реконструйовано найменувань кісток верхніх та нижніх кінцівок: *ЬаЬъка (ЭССЯ І 116-117) `суглоб над копитом у копитних тварин', пов'язане з ЬаЬ- `набрякати' [див. докладніше: 1959/2007 Рокоту, с. 271; ЭССЯ I 107; ЕСУМ І 105]; *glezna / *glezno /*gleznъ (VI 118) `щиколотка'. Етимологи пов'язують це слово з лит. йежаз (slєsnas, slєsnє) `кісточка', яіеяпа (slєzna) `найвища частина стопи біля суглоба' (відмінність початкових приголосних не з'ясована), а також із дієсл. klakkr `брила; пляма; хмарка' (з *glogno-) [див. докладніше: ЭССЯ VI 118; ЕСУМ II 521]; *mosъlъ, *moslaкъ (ЕСУМ III 407) `велика, переважно стегнова, кістка', спор. із *mqso (див. ЕСУМ Там само).

1.5. Назви кісткових з'єднань представлені кількома не чисельними групами давньослов'ян- ських утворень.

Загальним найменуванням суглоба виступав віддієслівний іменник *gъbezь(ЭССЯ VII 188) `суглоб' від *gъbnдti `гнути' (Там само). !ноді суб- стантиви цієї підгрупи могли мати, паралельно із загальним, більш конкретне значення, наприклад: *хиІа (VIII 115) `плечовий суглоб, грудна клітина' (етимологічно тотожне до девербатива *skula <*skuliti `стиснути', із переходом sk > х. - Див. докладніше: Там само); *gyсalъ / *gyсalь(ЭССЯ VII 219) `товста, міцна кістка' від *gyсь `капуст- ний кочан' (Там само); *sдglobъ / *sъglobъ (ЕСУМ

V 466), пов'язане з *globa `жердина, балка, клин', *globiti `стискати, з'єднувати' (Там само); *sдstavъ / *sъstavъ [9, с. 310] `суглоб' від *staviti; *§сШокоиъка(ЕСУМ VI 508) `кісточка', можлива співвіднесеність із лат. сіссит `серцевина плода з насінням' [див. докладніше Там само].

Ключицю давні слов'яни позначали іменником *кі'исіса(ЭССЯ X 49) `ключиця', походження якого укладачі «Этимологического словаря славянских языков. Праславянский лексический фонд» розглядають як приклад подвійної словотвірної мотивованості. З одного боку, це слово могло утворитися від іменника *Ы'иЫ`гак, ручка дверей, дверний засув' [див. Там само; ЕСУМ II 468], а з іншого воно могло бути «перекладним терміном книжного походження», оскільки форма ключиці нагадує давньогрецький ключ від будинку [див. докладніше: ЭССЯ Х 50]. В обох наведених етимологіях ми можемо говорити про це утворення не лише як про іменник із «модифікаційним демінутивним значенням» [12, с. 14], а і як про яскравий приклад дедемінутивізації, коли семантика зменшеності втрачена вже на праслов'янському етапі розвитку української мови.

Для називання хряща використовувалися віддієслівні іменники здебільшого з основою *xrqst- / *xrдst- та синонімічними суфіксами, а саме: *dyxadlo (V 199) `кадик, адамове яблуко' від *dyxati; *хгд§сь(ЭССЯ VIII 95) `частина організму, яка складається з пружної й твердої з'єднувальної тканини, хрящ' (<*xrqstati `хрустіти' + ^ь) , *хг^ъъ/ *хг^ґька `те саме' (95); *хгд§ееІь (Там само) `те саме' *хгд§сь (VIII 105) `хрящ'; *хгд§єаІь (VIII 105) `хрящ'.

Сему локативності мала лексема *о1къ!ъ(XXXII 65) `місце з'єднання плечової кістки з кістками передпліччя, де згинається рука; ліктева кістка', можливо, від *о!ко- `міра довжини', з компонентом нез'ясованого походження -Іь [Там само 66], пор. також іє. *еІ-, *оІ- `згинати' [ЕСУМ III 261].

II. У давньоруськоукраїнській мові остеоніми репрезентовані незначною кількістю назв, деякі з них успадковані з попереднього періоду, а саме: дроугыимь абик пощьшимь со бжиимь соудьбамъ. въ такомь телеси исъхъшимь и кдиніми костьми съставлкн^мь приимають. въ роуці погоубителж (XII ЖФСт XII 333); начата же глезнь (XII СлРЯ IV 32) `щиколотка'; мажетьсж рабъ Божии... на вскхъ състав'Ъхъ (1274 ОВладС 93). Семантику збірності має плюратив мощі(1161 СДЯ V 30) `муміфіковані залишки людини, які вважаються святими', пов'язаний зі ст.сл. моть `сила, міць' (мощам святих приписувалась чудодійна сила - див. ЕСУМ III 527). До остеонімічних найменувань це слово відносимо тому, що після висихання тіла людини залишаються тільки кістки.

За спостереженням В. Німчука, чималу кількість праслов'янських назв (у тому числі й остеонімічних. - І.П.) пам'ятки ХКХШ століть не засвідчують [9, с. 310-353], натомість дав- ньослов'янські лексеми фіксуються в церковнослов'янських текстах, наприклад, хржстъкъ (ВостоковСловарь II 272).

III. Значно більшу кількість остеонімів фіксують пам'ятки середньо- та новоукраїнського періодів.

ІІІ.1. Назви кісток тулуба репрезентовані як давно відомими, так і новими лексемами.

Найменування хребта та його частин - це передусім успадковані з попередніх періодів іменники, засвідчені в обстежених пам'ятках із XV століття, а саме: хребтіна (XV ССУМ ІІ 517); хребетъ(к.ХУП МатТимч II 465; 1886 Ж І 1045;

1925 NAnUkr 9), хребет(Гр II 49; 1925 ^п№г 9;

1926 Із 414); хреб (1886 Ж І 1045). Нові субстан- тиви на позначення хребта є головно похідними від основ хреб- та кіст-, наприклад: хребець (1926 Із 414) `осьовий скелет хребетних тварин і людини, який складається з окремих хребців, сполучених між собою міжхребцевими хрящами, суглобами й зв'язками'; хребник, хребетина, похребтина (1920 РУМедГалин 97); кривлення хребника назад (1927 НХвороб 22); окостяк(Гр II 49). Вочевидь, результатом калькування латинського словосполучення соїіитпа vertebralis є українськомовна сполука, що згодом набула статусу термінологічної, - хребтовий стовп, хребет(Гр II 49; 1925 NAnUkr 9), скривлення хребетного стовпа (1937 БравнРо- зенблюм 11); кістяк(Гр II 246; 1917 РуСпГ 32; 1918 ІвШум I 169; 1920 РУМедГалин 119; 1928 МРУС III 139) `хребет'; костяк(1920 РУМедГалин 119). Зрідка твірна основа могла зазнавати правобічного поширення, наприклад, кістняк (1920 РУМедГалин 119), де суфікс -н- вважаємо надлишковим і тим самим виключаємо прикметникову мотивацію аналізованого деривата.

Інколи трапляються лексеми, що могли набути розгляданої семантики внаслідок метафоричного перенесення, наприклад: черен хребовий, парковий, в'язовий (1920 РУМедГалин 97) `хребетний стовп'.

Помітну групу становлять найменування хребців. Це передусім іменники, що утворені від основи в'яз- (мотивація зумовлена, вочевидь, дієсловом в'язати `з'єднувати', пор.: Вязаю... Ligo. Concateno. Vintio. СотМщо - 1650 СлЛекс 438), уперше, за нашим спостереженнями, фіксуються з кінця ХІХ століття, а саме: въязокъ(1896 УмСп ІІІ 83; 1918 ІвШум 316), в'язок (1918 ІвШум II 316; 1920 РУМедГалин 96), вязок(1926 Із 414) `хребець'. Для уточнення локації хребця можуть використовуватися й інші новотвори, наприклад: п[озвонок] грудной-- огрудник, огрудний в'язок (1920 РУМедГалин 96). Множинний іменник в'язи(Гр I 261) використовується лише на позначення комплексу хребців (пор. намилити, скрутити в'язи - ФСУМ ІІ 529, 821), що з'єднують череп із хребтом.

Найменування з основою хреб- фіксуються, починаючи із ХХ ст., рідше, наприклад: хребець (1920 РУМедГалин 96; 1931 СБТ 57), шийні хребці(Гр I 261; 1925 ^п№г 10).

Інші назви хребця: ководка(Гр ІІ 262) (укладачі Етимологічного словника української мови припускають, що це похідне є фонетичним варіантом колодка - ЕСУМ ІІ 485, зумовленим зближенням у вимові [л] та [у]); зворотник (1920 РУМедГалин 96), ця назва, очевидно, зумовлена тим, що шийні хребці, завдяки скелетним м'язам, можуть обертатися. Інколи для іменування хребця використовуються словосполучення, наприклад, в'язова кістка (1920 РУМедГалин 96).

На позначення міжхребцевого диска в першій чверті ХХ століття виступало слово кружало (1920 РУМедГалин 38), що його згодом у цьому значенні обстежені джерела не засвідчують.

Для називання скелета слугували нечисленні найменування, наприклад: кістяк, костяк, шке- лет, снасть(1920 РУМедГалин 119). Інколи твірна основа могла зазнавати правобічного поширення, наприклад, кістняк (1920 РУМед Галин 119), де суфікс -н- уважаємо надлишковим і тим самим виключаємо прикметникову мотивацію аналізованого деривата.

Дещо осібно стоять відіменникові утворення - успадкований із давньокиївської доби церковнослов'янізм мощи(1627 Бер 267) `кістки святих' та десубстантив маслаччя (Гр ІІ 408) `кістки' (маслак `кістка'), котрі мають сему збірності, однак не виступають назвами цілісного скелета.

Для іменування кістки безвідносно до місця розташування використовувалися такі лексеми з давньою твірною основою кост- / кіст-, а саме: рибя костка (1759-1775 ЛО 36), кістка (1886 Ж І 346; Гр II 246; 1918 ІвШум I 169; 1925 ^п№г 8; 1928 СПТ 55), кисть, кистка (1840 Б-Н 184) `кістка', кість (1886 Ж І 346; 1894 Ум-Сп II 40; 1926 Із 231; 1928 СПТ 55); костомаха (1886 Ж І 371; Гр ІІ 291; 1920 РУМедГалин 62) `велика кістка' від кість за допомогою суфіксоїда -маха (ЕСУМ ІІІ 53), за аналогією до сіромаха, у якому, своєю чергою, міг відбутися перерозклад (сірома + -ха) (див. докладніше: Там само). На основі подібності до того, що названо вивідним словом, вочевидь, утворено дериват кукса (1920 РУМедГалин 64) `культя', пор. *kuka `(дерев'яний) гак' (ЭССЯ XIII 86-87), -и - можливо, під впливом лит. kaukas `ґуля, нарив' (див. ЕСУМ ІІІ 129).

У декотрих похідних, вочевидь, відбувалася втрата демінутивної семантики, а саме: кисточка, кистонька (1840 Б-Н 184) `маленька кістка', кісточка (1886 Ж І 346).

Обстежений матеріал засвідчує, що сома- тизм кістка нерідко поширюється означеннями залежно від функцій або розташування тієї чи тієї кістки. Кістка: плескувата (1925 NAnUkr 10); реброва (1925 NAnUkr 11), чолова (лобова) (1925 NAnUkr 14), потилична (1925 NAnUkr 11), решітчаста (губчастка) (1925 NAnUkr 14), слізна (1925 NAnUkr 14), тім'яна (1925 ^п№г 14), віднебінна (1925 NAnUkr 15), під'язикова (1925

NAnUkr 16), носова (1925 NAnUkr 14), сіднична (1925 NAnUkr 19), соромітна (1925 NAnUkr 19; 1928 СПТ 55), грудна (1925 Компендіум 4), горохувата (1928 СПТ 55), гранчаста, многокутня (1928 СПТ 55) місячна, трикутня (1928 СПТ 56) `кістки зап'ястя', лонова (1931 СБТ 36); кістки покрівні (1928 СПТ 56) тощо.

Окрему групу становлять назви кадика, що, за нашими даними, фіксуються головно в діалектних джерелах з кінця ХІХ століття, а саме: імовірно, запозичене зі східнороманських мов (пор. молд. бурлан та рум. Ьигіап `труба, жолоб' - див.: ЕСУМ І 231), слово борлак (1877 ВерхЗСЮР 4; Гр І 87; 1918 Д 2; 1926 МедЛатУкрГалин 3), бурлак (1877 ВерхЗСЮР 4) `те саме', інколи твірна основа могла зазнавати правобічного поширення основи інфіксом -ан-к(а), наприклад, борланка (1877 ВерхЗСЮР 4); кадик (1893 Ум-Сп I 2), гиртан (Гр І 283, 1917 РУСПГ 14), колодка (Гр ІІ 271), дихальце (1920 РУМедГалин 56) `кадик'. Для іменування цієї частини тіла використовувалися й словосполучення, наприклад: пасокова залоза (1920 РУМедГалин 2).

Грудна кістка іменується в обстежених джерелах і субстантивами, вжитими в переносному значенні, наприклад, кість грудна (місток) вистає на перед (1923 Дрималик 6), і дериватами, твірна основа яких указує на розташування кістки, а саме: грудина, грудниця - грудна кістка (1893 Ум-Сп I 167), грудина (Гр I 332), груднина (1918 ІвШум I 84; 1931 СБТ 18) `пласка кістка, до якої кріпляться передні кінці ключиць'. Похідне грудина може мати сему збірності, наприклад: грудина - верхні ребра, що сполучаються з плоскою кісткою (1923 Дрималик 128); пор. також конфік- сальний дериват огруддя - грудна клітка (1928 МРУС III 69).

Для найменування ребра (ребер) використовувався головно успадкований ще з праслов'янського періоду іменник ребро (1896 Ум-Сп III 269; Гр IV 9; 1918 ІвШум II 405; 1920 РУМедГалин 113; 1926 Із 506; 1928 СПТ 119; 1928 МРУС III 131). Інші лексеми в цій функції використовувалися рідко, наприклад: межиребра - центральне ребро (1886 Ж І 433). В одному зі словників природничої термінології першої чверті ХХ століття зі значенням `ребро' фіксується лексемаруб (1917 РУСПГ 29). Однак паралелі з інших мов та аналіз походження цього слова [див. ЕСУМ V 130-131] дають підстави припускати, що до остеоніміч- ної сфери воно не належить, позначаючи край чого-небудь, який сформувався внаслідок дії, названої дієсловом із індоєвропейською основою *гетЬ^/*гатЬ^ `рубати' [див. Там само, с. 131].

Назви кісток плечей та спини засвідчуються в досліджених пам'ятках із XVI століття, а саме: лопатка (1564 МатТимч I 408; 1925 NAnUkr 17;

1928 СПТ 62; 1931 СБТ 36) `парна кістка трикутної форми в складі плечового пояса хребетних тварин і людини', лопатька (XVI СУМ 16 - п.п.17 XVI 101) `те саме'; окість (Ж І 564), окіст (Гр ІІІ 47) `лопатка (у людей або тварин)'; берковець, виросток лопатки (1926 МедЛатУкрГалин 3), хребтовий виросток (1926 МедЛатУкрГалин 285).

111.2. Лексеми на позначення кісток голови представлені переважно назвами лицьових кісток. Із праслов'янської мови успадковані такі утворення: челюсть(1840 Б-Н 386); череп (1925 NAnUkr16) `скелет голови хребетних тварин і людини'; щелепа (1917 РУСПГ 37; 1918 ІвШум II 507; 1928 СПТ 580) `одна з двох лицьових кісток, у яких тримаються зуби'; щелепа: верхня, нижня (1925 NAnUkr14).

Поряд із декотрими відомими з попередніх періодів найменуваннями могли використовутися сино- німині назви, наприклад: скула, ярмо (1920 РУМедГалин 119) `вилиця', скулы выступающие - ягідки, пащеки (Грін.) (1920 РУМедГалин 119).

Нові остеоніми аналізованої підгрупи творилися здебільшого на основі подібності до того, що назване мотивувальним словом, і трапляються в обстежених джерелах із кінця ХІХ століття, наприклад: вилиця - випукла кістка черепа нижче очей (1898 Ум-Сп IV36), кістка, очевидно, подібна до вил(див. ЕСУМ І 375); леміш (1925 NAnUkr14) `непарна кістка лицьової частини черепа, яка разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки утворює носову перегородку' [СУМ Т 4, с. 476], за формою подібна до землеробського інструмента.

Відсоматичних назв виявлено небагато, і мали такі утворення сему локативності, пор.: очня (1920 РУМедГалин 31) `очна ямка'; Arcuspallatimollis-- лук піднебіння, поніб'я (1920 РУМедГалин 6); язулька (1925 NAnUkr16) `під'язикова кістка'; надгортанник - надгорлянник (-ка) (1931 СБТ 43) `хрящ над входом у гортань, що закриває її при ковтанні'.

Інколи для називання кісток голови використовувалися словосполучення, а саме: ямка очна (1920 РУМедГалин 31), носова випуклина (1926 МедЛатУкрГалин 11); коробка черепна (1928 СПТ 55).

111.3. Назви кісток верхніх кінцівок репрезентовані успадкованою з попередніх періодів лексемоюлікоть, локіть (1894 УмСп ІІ 77; Гр ІІ 369; 1920 РУМедГалин 67). Нових номенів - як одно-, так і двокомпонентних небагато, а саме: ліктева кістка (1926 МедЛатУкрГалин 290), лучова кістка (1925 Компендіум 4); променя (1928 МРУС III 67) `парна кістка в складі передпліччя', назва зумовлена, очевидно тим, що обидві частини цієї кістки відходять від грудної клітки подібно до променів.

З кінця ХІХ століття джерела фіксують як власне українські, так і запозичені найменування кісток пальців, наприклад: маслачок (Гр II 408) `кістка пальця, фаланга'; фаланги пальця (1925 Компендіум 5).

На основі подібності виникли такі назви зап'ястних кісток: горошина - кістка яйцеподібної форми на кісті (1928 МРУС III 67), місячко (1928 СПТ 56) `одна з кісток зап'ястя' (подібна за формою до місяця), трикутник (1928 СПТ 56) `тригранна кістка, одна з кісток зап'ястя'; три- гранчаста кістка (1926 МедЛатУкрГалин 287), назва зумовлена пірамідальною формою кістки.

ІІІ.4. Назви кісток нижніх кінцівок представлені головно новими дериватами. Успадкованими є поодинокі, а саме: глєзна конецъ кості голєншхь, которїи сА о(т)пирают кости в стопі (1627 Бер 25) та бабка (1840 Б-Н 48) `кістка в нозі у тварин'.

За нашими даними, активний розвиток лексики на позначення кісток нижніх кінцівок та їх частин припадає на другу половину ХІХ - початок ХХ століття. Приміром, із середини ХІХ століття фіксується досить помітна група назв гомілкової кістки та її частин, а саме: голень (1840 Б-Н 101) `берцо, кістка в нозі', порівняно з праслов'янським *go^m>`частина ноги від коліна до ступні, не покрита одягом' (ЭССЯ VI 201), із часом семантика цього слова звузилася, а відприкметникова (голий) мотивація змістилася в бік анатомічного пояснення - `кістка ноги, не покрита м'язами' [див. ЕСУМ І 549]; ґанджала (1857-1859 ГоловМатСл 501) лайл. `гомілка', ґид- жала (1857-1859 ГоловМатСл 502) `кістка, яка є складником гомілки', ґаджало (Гр І 345) `щиколотка', очевидно, запозичене з польської мови, пор. gizela`велика гомілкова кістка', giczal (giczol) `нога' [див. ЕСУМ І 450]; уживавася цей іменник і в множині - для позначення збірного поняття: ґанджальї (1857-1859 ГоловМатСл 484) `кістки, які складають нижню частину ноги'; цівка - гомілкова кістка (1893 Ум-Сп I 29), пор. *сё\а`трубка, циліндр' (ЭССЯ ііі 190-191); суреля (1894 Ум-Сп II 40) `кістка гомілки' від лат. suralis`який стосується литки', що, своєю чергою, є похідним від sura`литка ноги; мала гомілкова кістка' (ЕСУМ V479); гомілка (1931 СБТ 7), `велика і довга кістка', укладачі Етимологічного словника української мови припускають, що ця лексема є результатом видозміни форми голінка через метатезу (*гонілка) і дисимілятивну заміну зубного н перед дальшим л губним м [див. ЕСУМ І 558-559], що дає нам підставу говорити про вібрування сонорних [про явище див. докладніше: 3, с. 53-68].

Назви п'ятки та її частин репрезентовані головно двокомпонентними сполуками, наприклад:клиша ступакова, к. знадвірня, к. середина (1920 РУМедГалин 92), порівняно із праслов'янським *Ш$а `клешня рака' (див. ЕСУМ ІІ 461), з часом це слово розширило семантику; ступня коняча; клиша ; клиша (1920 РУМедГалин 92); нап'яток, надп'еток (1920 РУМедГалин 76) `надп'яткова кістка'; надступак - надп'яткова кістка (1928 МРУС III 78), плесно (кістки ступні) (1946 Жук 24).

Досить строкату в плані мотивації групу становили назви кісток коліна, засвідчені в обстежених джерелах, за нашими даними, з першої чверті ХХ столітя. Більшість цих найменувань утворена шляхом перенесення семантики на основі подібності, наприклад: наколінок, ріпка, кагнець, ябличко (1920 РУМедГалин 75) `найбільша сесамоподібна кістка; за формою нагадує заокруглений трикутник, верхівка якого обернена вниз, а основа -- вгору'; чашечка (кістка коліна) (1946 Жук 24); наколінок (1925 NAnUkr 10) `плоска округла кістка, розміщена спереду нижнього кінця стегна'; колінна кістка (1925 Компендіум 4).

Менше виявлено назв стегнової та сідничної кістки, які засвідчені, за нашими даними, з кінця ХІХ століття, а саме: костомара (1886 Ж І 371, Гр ІІ 291) `велика кістка ноги' від кість + -мара, який виник у результаті контамінації суфіксо- їда -махай суфікса -ара (котяра, носюра і т.ін.) (ЕСУМ ІІІ 53), що дає підстави припускати експресивний відтінок у значенні розгляданого деривата;клубиця - сидалищна кістка (1894 Ум-Сп II 40) від клуб `стегно' (підмостимо степового сінця в'язку, то й не мулятиме в клуби - 1871 Н.-Лев. ІІ 273), бедрова кость(1916 Кос 5), маслак (1917 РУСПГ 17) `велика, здебільшого стегнова кістка'.

Деякі найменування мають евфемічну природу, а саме: пороги (1918 ІвШум 184) `лобкова кістка', можливо, така назва зумовлена розташуванням цієї кістки - над статевими органами, і тому припускаємо, що аналізована лексема могла бути евфемічним найменуванням;

Кістки нижньої ділянки тазу мали кілька назв, наприклад: Долішня часть черевної ями, обнята бедровими кістьми, крижовою костю і хвостовою костю називає ся лоханею (1916 Кос 5), тут спостерігаємо перенесення за подібністю до лоханя `велика миска, раковина' (1886 Ж І 414); кості лоханні (мидниця) (1923 Дрималик 128), зумовлене, вочевидь, тим, що ця група кісток подібна до миски, яка зазвичай виготовлялася з міді (пор. мідниця `мідний таз' - Гр ІІ 430); лонова кістка (1926 МедЛатУкрГалин 231).

Для називання крижової кістки використовувалися субстантиви з основою криж- (`хрест'), а саме: крижъ(1840 Б-Н 197) `поперечна кістка у тварин у вигляді хреста', крижак (1886 Ж І 379) `те саме' (тут суфіксальний елемент -ак, на нашу думку, виконує модифікаційну функцію, закріплюючи за дериватом семантику подібності до того, що назване мотивувальним словом).

ІІІ.5. Назви з'єднань кісток. У мові розгляда- ного часового відтинку функціонують праслов'янський іменник хрящ (1886 Ж ІІ 1048; Гр IV 417;

1925 NAnUkr 7), ребровий хрящ (1925 NAnUkr 11) `гнучка й пружна тканина, що з'єднує частини кістяка, а в деяких тварин становить сам кістяк'; у першій чверті ХХ століття засвідчено й нові утворення, а саме: хрястка (1926 МедЛатУкрГалин 2) `хрящ', запалення суглобової хрястки (1926 МедЛатУкрГалин 19). Сюди ж - і конфіксальний іменник окість (1920 РУМедГалин 92) `тканина, що оточує кістку іззовні'.

Для називання суглобів із XVIII століття досить активно використовуються відомі ще з праслов'янського періоду субстантиви составь, суглоб та (рідше) їх похідні, а саме: по составахъ (1759-1775 ЛО 29), составь(МатТимч II 340). Інколи обстежені пам'ятки фіксують уточнення до лексем, наприклад: боль ал(ь)бо в(ь) локтю, а(л)бо в(ь) составі, руки (1759-1775 ЛО 70); суглоб (1925 Компендіум 5; 1926 МедЛатУкрГалин 1); полусустав -- півсуглоб'я, півстяв'я (1920 РУМедГалин 98). Інших найменувань із такою семантикою ми не виявили.

Близько до грудних кісток розташовані кістки, що з'єнують грудну клітину з передпліччям. До назв таких кісток належить і давній дериват ключиця, назви якої в обстежених джерелах, за нашими даними, засвідчуються від кінця ХІХ століття, а саме: ключиця (1886 Ж І 351); дужка (Гр І 451; 1920 РУМедГалин 59; 1928 СПТ 51; 1946 Жук 26), очевидно, за подібністю ключичної кістки до дуги; перепело(1918 ІвШум I 160; 1920 РУМедГалин 59; 1928 СПТ 51) `ключиця', неясне, етимологи припускають девербальну природу цієї лексеми - від п'ясти (ЕСУМ IV 345): можливо, тому, що, з'єднуючи лопатку й грудину, ключиці з обох боків ніби напнуті між ними; етимологічно неясним є рідковживаний (за нашими даними, він трапляється лише у словнику Б.Грінченка) номен шляма(Гр IV) `ключиця'.

Давній іменник *^сікокоІїька в проаналізованих джерелах фіксується із суфіксом -ок, наприклад: щиколоток (1898 Ум-Сп IV 219), чиколоток - рухоме з'єднання кісток скелета (1917 РУСТПГ III 33; 1918 ІвШум II 519); ліктівка (1925 NAnUkr 18;

1926 МедЛатУкрГалин 290) `лікоть', `місце з'єднання плечової кістки з кістками передпліччя, де згинається рука' (можливо, утворене від сполуки ліктева кістка шляхом універбації); скулець (Врх.) (1920 РУМедГалин 74) `кулястий край кістки, який за формою відповідає заглибленню в іншій прилеглій кістці так, що утворюється рухливий суглоб'; передплесно (1925 Компендіум 5) `передня частина скакового суглоба'.

Словотвір остЕонімічних назв

Праслов'янська мова. Відіменикові утворення в праслов'янській мові становили більшість. Утворювалися вони головно суфіксальним способом, і найпродуктивнішим у цій функції були форманти -ica (*agodica`вилиця', *kl'ucica`ключиця', *kostica/ *kostika`кісточка; щиколотка', *kostrica/ *kostrika`кісточка; щиколотка'). Рідше у творенні десубстантивів на позначення кісток та кісткових з'єднань брали участь суфікс -ька / -ъка (*kostbka`кісточка; щиколотка', *scikokoltbka`те саме'), -ina (*xrbbbtina`хребет; спинна частина'), -ь1ь/-ъ1ь (*grhbhtb, *xn>bbtb, *xribbtb`хребет, спина', *olkbtb`ліктева кістка'. Спорадично до деривації остеонімів залучалися -isce (*ocisce `очна впадина'), -bje (*kostbje`кістки'), -а1ъ/-е1ъ (*gycalb/ *gycalb`товста, міцна кістка') -urW-ura (* kosturb/ *kostura`скелет; кістяк'), -tb (*olkbtb `ліктева кістка' <*olko-`міра довжини') та ін.

Девербативи в мові давніх слов'ян репрезентовані більшою кількістю похідних, до творення яких, однак, залучався менший арсенал дериваційних засобів, наприклад: протонульсуфіксальний формант -а (*skula`вилиця', пов'язане зі *skuliti `стиснути'), -en (*dymз`пах; лобкова кістка' від *dymati`дути, надувати'), -dlo (*dyxadlo)`кадик, адамове яблуко'.

Інколи до однієї твірної основи для творення однієї й тієї ж назви приєднувалися різні суфікси, що дає нам підстави говорити про суфіксальну синонімію, наприклад: до основи *xrзst- додавалися форманти -jb (*xrqscb`хрящ'), -аіь (*xrзscalb),-еіь (*xrзscelb),-ъкъ (*xrqstbkb),-ъка (*xrqstbka),а дієслівна основа xrib- (<*grebti) могла слугувати базою для похідних *grbbbtb `хребет, спина' ,*xrbbbtb, *xribbtbтощо.

Дієслівну природу, за спостереженням етимологів, мали також суфіксальні похідні *babbka`суглоб над копитом у копитних тварин', *еегрь `череп' (спор. із *kbrpati`різати'), *glezna/ *glezno /*gleznb `щиколотка; суглоб', *rebro(від основи *reb-, що сягає іє. *rebh-`покривати дахом' та ін.)

Конфіксація була малопродуктивним способом творення давньослов'янських віддієслівних або полімотивованих остеонімів, наприклад, *sзstavb/ *sbstavb`суглоб', *sзglobb/ *sbglobb (останній - від *globa`жердина, балка, клин' або *globiti`стискати, з'єднувати').

Траплялися й поодинокі композити (* cel'ustb `щелепа' <*celoта *ust-).

Деякі субстантиви вже в праслов'янську добу демонстрували дію семантичних процесів, у результаті яких розвивалося нове значення відомого слова й переносило його до іншої лекси- ко-семантичної групи (*cemb/ *cerno/ * cerna/ *cernb`щелепа').

Про деривацію остеонімів давньокиївської доби, виходячи з обстеженого нами небагатого в кількісному плані матеріалу, говорити складно, оскільки майже всі виявлені в пам'ятках згаданого періоду похідні були успадкованими праслов'янськими найменуваннями.

Проаналізовані пам'ятки середньоукраїнської мови засвідчують невелику кількість назв кісток та кісткової системи, майже всі з яких є суфіксальними іменниками, успадкованими з попереднього (праслов'янського) періоду розвитку української мови, а саме: хребтіна, хребеть, глєзна, бабка, составь, рибя костка. Новим є утворений лек- сико-семантичним способом дериват лопатка `парна кістка трикутної форми в складі плечового пояса хребетних тварин і людини'.

Дериваційні процеси в підсистемі остеонімів нової української мови відбуваються у двох векторах: афіксальному та лексико-семантичному словотворенні, при цьому останній спосіб є чи не продуктивнішим за морфологічний. Мотивувальною базою для новотворів виступають здебільшого іменники. З-поміж формантів, що виступають у функції творення найменувань кісток та кісткової системи, жоден не відзначається продуктивністю, оскільки на кожен із них припадає по кілька нових слів, наприклад: -ак/-як (кіст- няк, костяк, кістяк борлак бурлак маслак), -ник (хребник зворотник), -ня (ступня, очня), -ка (лік- тівка, гомілка, язулька). Помітна кількість новотворів втратила семантику зменшеності, якої від початку їм надавали суфікси, а саме: -иця (ключиця, вилиця, клубиця), -ок (вьязокь, маслачок), -ець (хребець, скулець), -це (дихальце `кадик'). Водночас деякі назви у джерелах ХІХ століття продовжують зберігати свою демінутивність, пор. кисточка, листонька, кісточка `маленька кістка'.

Активніше до творення нових остеонімів залучалися конфікси, які, приєднуючись до мотивувальної основи, надавали новотворові головно просторової семантики (`дещо, розташоване над тим або на тому, що позначене вивідним словом'), наприклад: наколінок, нап'яток, надп'еток, надгортанник, надгорлянник, надступак, поніб'я, огруддя, огрудник, межиребра, похребтина, пів- суглоб'я, півстяв'я, окість та ін.

Спорадично у творенні нових слів брали участь префікси (передплесно).

Траплялися й синонімічні форманти, а саме: грудина - груднина - грудниця `грудна кістка', костомаха - костомара.

Стосовно ж до іншого, неморфологічного, способу деривації - перенесення семантики на основі подібності, то він уже з кінця ХІХ століття склав конкуренцію афіксальним способам, наприклад: ріпка, кагнець, ябличко `найбільша сесамоподібна кістка, за формою нагадує заокруглений трикутник, верхівка якого обернена вниз, а основа - вгору'; кружало `міжхребцевий диск' (основні значення - `круг; дерев'яна або металева дуга, на якій зводять круглі частини будівлі; деталь машини, механізму тощо, яка має форму круга, кільця; диск' - див. СУМ IV 370); лопатка; ягідки `вилиці'; леміш `непарна кістка лицьової частини черепа, яка разом із перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки утворює носову перегородку', за формою подібна до землеробського інструмента; коробка черепна та ін.

Висновки

Обстежений матеріал дає підстави стверджувати, що формування основного фонду остеонімічної лексики почалося в праслов'янський період. Із-поміж реконструйованих найменувань розгляданої семантики найбільшу кількість становили назви кісткових з'єднань, дещо менше виявлено найменувань кісток та кісткової системи загалом, а також назв кісток голови. Проаналізовані джерела ХІ-ХІІІ століть фіксують незначну кількість остеонімів, що майже всі успадковані з попереднього періоду розвитку української мови. Небагато найменувань кісток засвідчено і в серед- ньоукраїнській мові (це здебільшого назви суглобів, нижніх кінцівок та найменування плечей та спини). Інтенсивне зростання кількості остеоні- мічних назв, за нашими даними, спостерігається з другої третини ХІХ століття, що зумовлено розвитком передусім медичної (як народної, так і академічної) сфери на території України. Збе- рігши деякі давні назви, активно поповнюються новими лексемами групи назв кісток тулуба , а також найменувань верхніх та нижніх кінцівок. Менше засвідчено іменників на позначення кісток голови та з'єднань кісток. Значна кількість соматичних назв у джерелах, датованих від початку ХХ століття, входить до складу двослівних найменувань. У плані словотворення простежується чітка динаміка в бік розширення як кола залучуваних до продукування нових слів формантів, так і неморфологічних способів деривації.

Перелік умовних скорочень використаних джерел

Nominaanatomicaukrainica. Анатомічний словник. Міжнародна та українська анатомічна номенклатура, прийнята в Базелі на дев'ятих зборах Анатомічного товариства. Видання друге : [ред. Ф. Цешківський]. Детройт : Українське Лікарське Товариство Північної Америки, 1971. (перше видання - Київ,1925). 81 с.

Б-Н - Білецький-Носенко П. Словник української мови / підгот. до вид. В.В. Німчук. Київ : Наукова думка, 1966. 423 с.

БравнРозенблюм - Др. Бравн і Др. Розенблюм. Онанізм у чоловіків і жінок та його наслідки. Середники до вилікування онанізму при помочі практичних вказівок медицини. Підручник для батьків і опікунів. Вінніпеґ : Життя і Здоровля, 1937. 78 с.

ВерхрЗСЮР - Верхратський І. Знадоби до словаря южноруського. Львів: Друкарня тов. ім. Шевченка, 1877. 88 с.

Вол - Волынская краткая літопись. Полное собрание русских летописей. Т. 35. Летописи белорусско-литовские. Москва, 1980. С. 119-128.

ВостоковСловарь - Востоков А.Х. Словарь церковнославянского языка. Т. 2. Санктъ-Петербургъ : 2-е отд-ние Имп. акад. наук, 1861. 295 с.

ГоловМатСл - Головацкій Я. Ф. Матеріали для словаря малорусского нарічія. Дзендзелівський Й.О., Ганудель 3., Головацький Я.Ф. Словник української мови// Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Т. 10. Пряшів, 1982. С. 311-612.

Гр - Словарь української мови / зібр. ред. журн. «Киевская старина». Упорядкував, з дод. власн. матеріалу, Б. Грінченко. Київ, 1907-1909. Т. 1 - 4.

Д - Дубровський В. Словник Українсько-московський. Київ : Рідна мова, 1918. 542 с.

Дрималик - Дрималик С. Порадник лікарський у всіх недугах людей. Скрентон, 1923. 288 с. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови / За ред. Л.С. Мельничука: У 7 т. Т. 1-6. Київ : Наукова думка, 1982-2012.

Ж - Желехівський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словник. Львів: Друкарня товариства ім. Т. Шевченка, 1886. Т. 1-2. 1117 с.

Жук - Жук М. Перша допомога. Гайденав : Кооперативне видавництво «Заграва», 1946. 80 с. ІвШум - Іваницький С., Шумлянський Ф. Російсько-український словник. Київ : ТОВ «Видавництво «Обереги»,1918. 524 с.

Із - Ізюмов О. Українсько-російський словник. Харків, 1930. 980 с.

ІлСл - Слово о законі и благодати Илариона. Молдован А.М. «Слово о законе и благодати» Илариона. Київ : Наукова думка, 1984. С. 78-96.

Компендіум - Компендіум з анатомії тварин. Для студентів Української Господарської Академії в Ч.С.Р. Уложив В. Королів-Старий. Подєбради. 1925. 21 с.

Кос - Кос М. Про полові справи. Вінніпеґ, 1916. 80 с.

ЛЛ - Літопись по Лаврентіевскому списку. Санктперербургъ Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1872. 589 с.

ЛО - .Шкарства юписа(нь)ніє, которимы бє(з) мє(ди)ка в дому вс#къ поратоватис# моглєть. Лікарські та господарські порадникиXVIIIст. / підгот до вид. В. А. Передрієнко. Київ : Наукова думка, 1984. С. 17-91.

МатТимч - Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книж-ної української мови ХУ-ХУШ ст. / Підгот. до вид. В.В. Німчук та Г.І. Лиса: У 2-х книгах. Київ-Нью-Йорк: Преса України. Кн. 1-2.

МедЛатУкрГалин - Галин Мартирій. Медичний Латинсько-Український словник. Прага: Видання Спілки Українських лікарів в Чехословаччині, 1926. 302 с.

МРУС - Кисільов В. Ф. Медичний українсько-російський словник. Київ : НАН України, 2008. Вип. III. 172 с.

Н.-Лев. - Нечуй-Левицький І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Київ : Наукова думка, 1965-1968.

ОВладС - Опреділенія владимірскаго собора, изложенныя въ грамоте митрополита Кирилла ІІ. 1274 г. Памятники древнерусского канонического права : Ч. 1 : (Памятники XI-XVв.) / [Ред. А. С. Павлов]. 2-е изд. - Санктъ-Петербургъ : Типогр. М. А. Александрова, 1908. 746 с.

ОЄ - Остромирово евангелие 1056-1057 по изданию А. Х. Востокова. Москва : Языки славянской культуры, 2007. 968 с.

РУМедГалин - Російсько-український медичний словник : матеріали до української медичної термінології / ред. комісія: проф. О. В. Корчак-Чепурківський (голова) [та ін.]; упоряд. д-р мед. М. А. Галин; Київський губерніальний відділ охорони народного здоров'я, Підрозділ медичної та санітарної просвіти. Київ, 1920. 144 с.

РУСТПГ - Дубняк К. Російсько-український словничок термінів природознавства і географії. Кобеляк,1917. 40 с.

СБТ - Паночіні С. Словник біологічної термінології. Харків : Радянська школа, 1931. 89 с.