Інверсія як поняття комунікативної граматики

Размещено на http://allbest.ru

КНУ імені Тараса Шевченка

Інверсія як поняття комунікативної граматики

Ірина Арібжанова, канд. філол. наук, доц.

Київ



Анотація

Присвячено з'ясуванню синтаксичного статусу інверсії. На матеріалі простих речень показано, що зміст поняття інверсії пов'язаний із актуальним членуванням речення-висловлення: з одного боку, інверсія є способом формування висловлення, за якого найвагоміші в комунікативному (смислово-інформаційному) плані частини висловлення переміщаються з кінцевої позиції в ініціальну чи серединну (зсув інтонаційно-позиційного характеру); з другого боку, інверсія є комунікативною структурою, утвореною в результаті реалізації такого способу (інверсоване висловлення, чи експресивне висловлення). Диференційовано поняття інверсії та поняття зворотного порядку слів, що відображають різноаспектне упорядкування речення -- за комунікативними компонентами (наприклад, рема + тема) та за членами речення (наприклад, присудок + підмет). Водночас підтверджено, що зворотний порядок слів функційно підпорядкований комунікативній структурі речення-висловлення, оскільки слугує, як і інверсія-спосіб, для вираження актуального членування речення.

Ключові слова: актуальне членування речення, формальне членування речення, інверсія, зворотний порядок слів, нейтральні висловлення, експресивні висловлення.



Інверсія належить до тих слів, які досить активно використовують у терміносистемах багатьох, причому абсолютно різних, наук. Номінальна етимологічна семантика цього слова - `переміщення, перевертання, перестановка, поворот, переворот, виворіт' (від лат. іпуегею) - стала відправним пунктом для об'єктивації понять, що відображають існування явищ у виявах, які для спрощеного розуміння можна було б назвати виявами “іншого порядку” (“не такими”, “навпаки”), а якщо поглибити розуміння до самого способу (чи то принципу) виникнення явищ, то визначити, услід за тлумачним словником, як “зміну нормального положення елементів, розташування їх у зворотному порядку” (ідеться про перше, загальне, значення полісемантичного реєстру цього слова) [Великий : 494; або див.: Ожегов : 246]. Отже, поняття інверсії акумулює в собі дві невід'ємні сторони: вияв якогось явища в результаті зворотних змін можна умовно розділити на явище-результат (певний вияв у порядку розташування компонентів явища, сам зворотний порядок) та явище-зміну (спосіб вияву явища, шлях його виникнення як зміна вихідного, протилежного до незворотного, порядку). Зазвичай акцентують увагу на інверсії-способі.

Так, наприклад, інверсія в драматургії є прийомом, що демонструє результат конфлікту на початку п'єси (а не в кінці, як це буває за типової конфігурації розвитку дій); астрономічний термін “інверсія магнітного поля Сонця” указує на зміну (південного на північний і навпаки) магнітних полюсів зірки; або метеорологічний термін “інверсія температури” означає підвищення температури повітря у верхніх шарах атмосфери замість звичайного її зниження; за принципом зворотності характеризують поняття на кшталт “статевої інверсії” (біологічний термін), “інверсії сновидінь” (психологічний), “інверсії на площині” (геометричний) і багато-багато інших.

Мета статті - з'ясувати лінгвальну природу інверсії, систематизувати типологічні вияви інверсованих висловлень - простих речень у сучасній українській мові.

У лінгвістиці термін інверсія неоднозначний. Принаймні зафіксовано два розуміння інверсії: широке й вузьке [Лингвистический : 176]. У першому випадку інверсію визначають в аспекті позиційному, тобто в поняттєвому контексті порядку слів, як “будь-яке відхилення” від “найбільш поширеного” розташування слів у реченні [Лингвистический : 176]. Відома в термінах зворотного (оберненого) порядку, який протиставлений домінувальному (“звичайному”) в мові словоладу - прямому порядку слів [Лингвистический : 388]. Із цим значенням поняття інверсії використовують у стилістиці, характеризуючи її як стилістичну фігуру, що “застосовується в художньому та розмовному стилях” [Пономарів : 167] для посилення виразності й емоційної насиченості тексту [Коваль : 190]. У поетичному мовленні непрямий порядок слів, як і всю систему виражальних засобів, підпорядковують ритміко-інтонаційній функції віршових текстів [Томашевский : 269-282; Ковтунова 2002 : 195-234]. У породжувальній граматиці інверсію відносять до трансформацій, які здатні перевести глибинну структуру в поверхневу: наприклад, слугувати вираженням питання в англійській мові (див.: [Тестелец : 525-526].

У синтаксисі інверсію в широкому розумінні розглядають на рівні поділу речення на члени речення, протиставляючи її прямому порядку з “типовими для головних і другорядних членів позиціями” [Шульжук : 176].

У другому випадку, за так званого вузького розуміння, інверсія віднесена до компетенції актуального членування речення [Лингвистический: 176], тобто є поняттям рівня поділу речення на комунікативні (смислові) компоненти (тему й рему). Дослідники актуального членування речення сходяться на тому, що в українській, як і в інших слов'янських мовах, порядок слів є основним граматичним показником комунікативно-смислової структури речення у взаємодії з інтонацією (фразовою просодією) (див. про інтонаційно-позиційні засоби: [Мельничук 1958 : 56-63; Мельничук 1972 : 431-432, 504-509], див. також: про лінійно-інтонаційну (лінійно-акцентну, лінійно-динамічну) структуру речення: [Падучева : 473; Янко : 16; Загнітко : 315]). Характер лінійно-інтонаційної структури речення залежить від позиції акцентоносіїв висловлення, яка може переміщатися, а саме: від позиції носія інтонаційного центру (фразового, рематичного, наголосу), а також від позиції тематичного акцентоносія (за кількаслівного вираження теми). У цьому аспекті інверсію визначають як інтонаційно-позиційну зміну упорядкування слів у реченні, яка проте не приводить до зміни його смислової структури, тобто не змінює актуального членування речення: “один із типів інверсії у 2-ому значенні - постановка реми перед темою з метою емфази, яка звичайно супроводжується інтонаційним виділенням реми (розрядка наша, - І. А.)” [Лингвистический: 176] (докладний розгляд інверсії як поняття комунікативної граматики див. далі). висловлення інверсія український мова лінгвальний

Порівняння двох заявлених інтерпретацій інверсії показує їхню неспівмірність у поняттєвій площині: порушено логічний принцип, коли широке значення мало б включати вузьке. Зокрема, у синтаксисі розуміння інверсії як “відхилення” від прямого порядку слів створює лише ілюзію широкого розуміння її, адже не кожен зворотний порядок є інверсією за актуального членування речення і, навпаки, - не будь-яка інверсована структура характеризується зворотним порядком формальних членів. Наприклад, у нечленованому висловленні з кінцевим фразовим наголосом Прийшла весна - присудок стоїть у препозиції до підмета, але в комунікативному плані це висловлення не є інверсованим; і протилежне: висловлення з ініціальним фразовим наголосом Весна прийшла є інверсованим, хоча порядок формальних членів - прямий.

Якщо абстрагуватися від інтонаційного складника лінійно-акцентної структури речення, то, першою чергою, неодноплановість понять, до яких застосовують термін “інверсія”, диференціюється з погляду взаємного розташування слів у складі функційних компонентів різних рівнів членування речення: членування його на формально-граматичні компоненти (члени речення) і членування на комунікативно-смислові компоненти (тему й рему). Дослідження закономірностей функціонування речення в аспектах формально-граматичному та комунікативному показують, що попри тісну їхню взаємодію, усе ж прямої співвідносності між ними немає (див.: [Мельничук 1972 : 7, 1014, 28, 431] Оскільки О. Мельничук пов'язував смислову структуру речення із синтагматичним членуванням, то поняття “актуального членування речення” в його концепції “виявилося зайвим”, а смислові компоненти висловлення мовознавець розглядав у поняттях “основної синтагми” та “вихідної синтагми” (або, за інверсійного порядку, - “додаткової син-тагми”) [Мельничук 1958 :14, 28, 55].. Тема і рема, формально виражаючись словом або сполукою слів, співвідносні із будь - якими членами речення (також компонентами складених членів) чи граматично зв'язаними членами речення (синтаксичними групами, чи комплексами: групою підмета, групою присудка, групою детермінанта тощо) [Ковтунова 2002 : 52-53, 60-64; Вінтонів : 93-128; Загнітко : 316]. Відсутність однозначних кореляцій між членами речення і їхніми комунікативними функціями отримала назву “функціональної асиметрії” [Абашина : 25]. Однак функціональна асиметрія не заперечує закономірної комунікативної спеціалізованості членів речення (синтаксичних груп) у зв'язку з їхньою граматичною або лексичною семантикою. Для підмета (групи підмета) і додатка, які узагальнено виражають предмет чи суб'єкт повідомлення, та обставин (детермінантів), які називають вихідні фактори чи умови відображуваної у висловленні дійсності, більш типовою є функція теми. Предикативні члени (присудок, присудкова група, головний член односкладного речення) як ознакові формально-граматичні компоненти спеціалізовані на функції реми. Типова рематична функція присудково-підметової синтаксичної групи зі зворотним порядком членів зумовлена її семантикою: присудково-підметові структури із констатувальним, загальнофактичним значенням (у реченнях типу Прийшла весна (модель: Т₀ / Р). Навесні // прилетіли шпаки (Т / Р)) комунікативно не членуються, цілісно виражають конститутивний компонет висловлення (див: [Вінтонів : 98-102; Меркулова; Загнітко : 314, 316]).

Другою чергою, формальна інверсія (зворотний порядок слів) та комунікативна інверсія постають як такі внаслідок зміни різних базових для них (протиставлюваних їм) способів слововпо- рядкування. У зв'язку з цим способи розташування формально-граматичних компонентів та способи розташування комунікативних компонентів потребують і термінологічного розрізнення.

О. Мельничук, зокрема, при синтагматичному членуванні, “що відображає особливості смислової структури висловлюваної в реченні думки” радить послуговуватися термінами “стабілізований порядок” та “інверсивний порядок” (“інверсивне розташування”); терміни ж “зворотний порядок” і “прямий порядок”, з якими пов'язано “перш за все уявлення про взаємне розташування підмета і присудка”, учений застерігає “не плутати” з першими; застосовувати ці терміни в кількох значеннях, як пише дослідник, - “обтяжливо” [Мельничук 1958 : 26, 27; Мельничук 1972 : 451, 453, 457-459].

Прямий і зворотний порядок членів речення характеризують через їхнє розташування (контактне чи дистантне) стосовно інших членів речення, з якими вони вступають у безпосередній граматичний зв'язок. До прямого порядку слів, окрім препозиції підмета та постпозиції присудка, відносять ще такі позиції членів речення: керований додаток стоїть у постпозиції до опорного компонента; узгоджене означення є препозитивним компонентом до означуваного слова, а неузгоджене - постпозитивним; типове місце обставин зумовлене їхньою семантикою, зокрема обставини місця і часу займають препозитивну позицію щодо предикативного члена (про “дотримання норм порядку” узгоджених, керованих і прилеглих форм див.: [Вінтонів : 72]). Зворотний порядок слів як “будь-яке відхилення від найбільш поширеного розміщення членів речення”, відповідно, відображає: препозицію присудка і постпозицію підмета; постпозицію узгодженого означення і т. д. (див.: [Шульжук : 176-180].

Інверсовані структури (зокрема з позиційною моделлю рема + тема, або Р / Т) протиставляються як експресивні варіанти (стилістично марковані) тим висловленням, яким властивий словопорядок, найбільш використовуваний у мовленні: від комунікативно менш вагомої до комунікативно більш вагомої інформації (тема + рема, або Т / Р). “За відсутності настанови на експресію чи стилізацію” [Вінтонів : 71] речення кваліфікують як “стилістично нейтральні” [Ковтунова 2002: 101], або “нейтральні”, висловлення [Сиротинина : 116] зі “стабілізованим порядком” компонентів [Мельничук 1972 : 457] (пор.: “об'єктивний” [Матезиус : 244], “прямий” і “прогресивний” [Лингвистический : 23], “нейтральний” [Єрмоленко : 118; Тестелец : 442] порядок). Інтонаційно-позиційна структура нейтральних висловлень кодифікується автоматичним фразовим наголосом, який “завжди падає на кінець речення, наголошуючи останню синтагму” [Загнітко : 315]. Таким способом “інтонаційно-семантична вагомість слова під фразовим наголосом поєднується з його комунікативною вагомістю як центру актуального членування речення, оскільки це слово (або група слів) стає ремою усього висловлення [Багмут : 55]. Тональний контур нейтральних членованих висловлень (розповідних речень) характеризують у поняттях антикаденції (висхідна інтонація теми, інтонація незакінченості) і каденції (спадна інтонація постпозиційної реми, інтонація закінченості) (з семантично мотивованою паузою між темою та ремою, наявною чи потенційною) [Мельничук 1972, 456457; Багмут : 55; Ковтунова 2002 : 98, 101-102; Падучева : 474].

Вивчення порядку слів на двох рівнях структури речення - рівні членів речення та тема-рематичному рівні - виявляє закономірність: “роль порядку слів як формального засобу мови на цих двох рівнях” полягає в тому, що “перша функція підпорядкована другій” [Ковтунова 2002 : 12]. При зміні порядку слів формальна структура речення не змінюється (показником відношень між членами речення залишається граматичний зв'язок), зміна порядку слів у взаємодії із інтонацією приводить до зміни актуального членування речення. При цьому члени речення (синтаксичні групи) займають комунікативні позиції відповідно до їхньої функції у смисловій структурі висловлення: у нейтральному членованому висловленні вагоміші у смисловому плані члени переміщаються в кінець речення, тобто займають стабілізовану рематичну позицію, інші ж члени, виконують роль препозитивного тематичного компонента. Звідси - висновок про нерелевантність (відсутність розрізнювальної функції) порядку слів для формального членування, і релевантність порядку слів (смислорозрізнювальна функція) для актуального членування [Ковтунова 2002 : 15-16; див. також: Мельничук 1972 : 504-509].

Отже, у структурі речення-висловлення різний формальний словопорядок засвідчує неоднакове актуальне членування речення. Порівняймо, наприклад, різні варіанти комунікативної організації речення з ідентичною формальною структурою, стабілізований порядок яких - тема + рема - виражений, окрім кінцевого фразового наголосу (у висловленнях позначено знаком “наголос” ( ') на рематичному акцентоносії), прямим (А) і зворотним (Б) порядком членів речення:

І. А: Всі (Т) // засміялися (Р) (О. Довженко) - та - Б: Засміявся (Т) // й сам Товченик (Р) (О. Довженко);

II. А: Я (Т) // люблю Україну. (Р) -- (В. Шкляр) - та - Б: Не любив (Ті) / цього (Т2) // лише Себастян (Р) (Т. Прохасько); [Душа твоя завжди юна, і] я (Ті) / тебе (Т2) // люблЮ (Р)! (О. Гончар); Степана. (Т_і) / ми (Т2) // не любили (Р) (В. Нестайко);

III. А: Я (Т) // тільки хотіла знати (Р) (П. Загребельний); Він (Т) // хотів бачити ворога (Р) (І. Багряний) - та - Б: ...хотіла я (Т) // сказати (Р)... (Ю. Андрухович); Я хочу (Т_і) / тебе (Т₂) // бачити (Р).(І. Багряний); Влада (Ті) / говорити з ними (Т2) // не хотіла (Л. Костенко).

IV. А: Андрійко (Т) // вибрав найтемніше мИШ. (Р)... (О. Бердник) - та - Б: ...ми (Т) // виберемо гетьмана достойного (Р)... (Ю. Мушкетик); Коня вже вибрав (Т) // найліпшого (Р) (А. Чайковский). [Видно, що] це місце вибрав (Ті) / для себе (Т2) // великий естетик, великий поет (Р)! (І. Нечуй-Левицький).

Як видно з прикладів, смислорозрізнювальна функція зворотного порядку слів реалізується за актуалізації висловлення, тобто “пристосування його до вимог конкретної мовленнєвої ситуації” та “перетворення синтагматично незалежних висловлень у синтагматично залежні” [Ковтунова 2002 : 56], коли “порядок слів та інтонаційні засоби мобілізуються для безпосереднього вираження актуального членування” [Ковтунова 2002 : 58]. У цьому випадку різний формальний словопорядок є способом диференціації різних комунікативних структур (неоднакового актуального членування) того самого речення, що становлять його комунікативну парадигму.

Водночас словопорядок у реченні може набувати експресивного характеру, а, отже, структурувати і н в е р с о в а н е речення-висловлення.

Поняття інверсії з погляду комунікативної граматики можна кваліфікувати в метамовних контекстах інверсії-результату та інверсії-способу.

Як результат інверсія належить до експресивного варіанта нейтрального висловлення, із яким вступає в типологічну опозицію за емоційно-стилістичним критерієм (у комунікативній парадигмі речення постає як його інтонаційно увиразнений смисловий синонім). Причину формування інверсованого висловлення пояснюють свідомим наміром мовця особливо підкреслити важливість змісту наголошуваної частини повідомлення, а ту частину, якій властива незначна інформативна значущість, навпаки - “сховати”; також інверсія може бути викликана хвилюванням чи іншими емоційними факторами, наприклад, прагненням швидше повідомити цей зміст [Мельничук 1972 : 458; Ковтунова 2002 : 128-129] (див. також про суб'єктивний порядок: [Матезиус : 244-245]).

Обидва варіанти - нейтральний (стилістично нейтральний) та експресивний (стилістично маркований) - відображають те саме актуальне членування речення: з тим самим складом теми і реми. Можливість взаємозаміни одного варіанта іншим є найважливішою передумовою, яка допомагає правильно визначити спосіб комунікативного членування висловлення та виявити механізми утворення експресивного варіанта з нейтрального [Мельничук 1972 : 459, 463; Ковтунова 2002 : 104].

Як спосіб інверсія належить до зміни стабілізованого (нейтрального) порядку комунікативних компонентів, а також зміни стабілізованого порядку в межах синтагм, що утворюють комунікативні компоненти. Здебільшого інверсію трактують як переміщення фразового (рематичного) наголосу з кінцевого позиції в реченні на початкову або серединну: “Перестановка компонентів речення чи словосполучення, за якої слово, що зосереджує на своєму наголошеному складі інтонаційний центр, переміщується з кінцевого положення в реченні чи синтагмі, називається інверсією” [Ковтунова 1982 : 202]. Найчастіше “експресивний порядок слів” пов'язують із “інверсією реми”, “за якої акцентована рема передує темі (або частині теми)” [Тестелец : 442], а саму інверсію відносять до “виразника реми” [Вінтонів : 159-163]. Однак інверсія може відбуватися й у тематичному компоненті висловлення [див.: Падучева].

На відміну від нейтральних, в експресивних висловленнях змінюється їхня інтонаці, вона перестає бути автоматичною. Ця зміна може стосуватися структури висловлення загалом чи окремих синтагм (мовленнєвих тактів, теми, реми). В обох випадках відбувається “зсув акцентованого складника вліво” [Тестелец : 449]: “у першому випадку фразовий наголос переміщається з кінця фрази на її початок або середину. У другому випадку наголос в мовленнєвому такті переміщається з кінця мовленнєвого такту на його початок” [Ковтунова 2002 : 98].

Наприклад: у висловленні Любить // Інна / цей степ (О. Гончар) фразовий наголос перемістився в ініціальну позицію (пор. з нейтральним варіантом: Цей степ / Інна // любить); у фрагменті висловлення [Які дурниці беруться до голови, й] гарне місце та гарний час // вибрав я / для цих своїх мудрувань (Ю. Мушкетик) фразові наголоси перебувають у серединній позиції висловлення (пор.: для цих своїх мудрувань /я вибрав //гарне місце та гарний час); у висловленні Я//постіль хотіла взяти... (С. Андрухович) фразовий наголос змінює позицію в межах рематичної синтагми (пор.: Я//хотіла взяти постіль); у висловленні Ївга наша // й не стямилась (Г. Квітка-Основ'яненко) спостерігаємо переміщення акцентованого слова-іменника в межах тематичної синтагми (пор.: Наша Ї вга // й не стямилась). Тому “зворотний порядок членів (рема - тема), чи зворотне розміщення наголошених і ненаголошених елементів в мовленнєвих тактах” (співвідносних із темою чи ремою) є інтонаційно маркованим способом вираження комунікативного членування, на якому ґрунтується експресивність, а отже, більша виразність висловлення [Сиротиніна : 116; Ковтунова 2002 : 131].

Домінантна смислорозрізнювальна функція інтонації стає очевидною при зіставленні експресивного та нейтрального висловлень з однаковою схемою порядку слів. Порівняймо, наприклад, нейтральне нечленоване висловлення з кінцевою позицією фразових акцентоносіїв у підметовій однорідній групі (1) та інверсоване членоване висловлення з ініціальним фразовим акце- нтоносієм-присудком (2): Жили собі дід та баба (Т₀ / Р). Вже й старі стали, а дітей нема. ²Журяться // дід та баба (Р / Т) : “Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?” (Нар. казка).

За інтонаційно сильну позицію, яка корелює з найвагомішим у смисловому плані словом, фразовий наголос інверсованих висловлень прийнято називати логічним (“услід за широко трактованим висловленням Л. В. Щерби утверджується думка, що якщо наголос не падає на кінець фрази, то це інверсія, або логічний наголос” [Лаптева : 46]). А зважаючи на експресивний характер наголошення, його відносять до одного із засобів вираження експресії - емфатичного наголосу (“тобто посилення інтенсивності і довготи наголошеного складу”) [Вінтонів : 73; див.: Лингвистический : 592].

Якщо в інверсованих висловленнях із членованою структурою Р / Т рема займає сильну інтонаційну позицію, то тема, навпаки, перебуває в інтонаційно слабкій, невиразній, позиції: виявляється ніби “в інтонаційному провалі”. Тональний контур інверсованих членованих висловлень, як правило, має вияв у спадному русі тону на кінцевій частині рематичної синтагми (півкаденція) і збереженні інтонаційної лінії постпозитивної (тематичної) синтагми на тому ж рівні (низькому), на якому закінчується тон препозитивної [Мельничук 1972 : 458-459; Багмут : 56; Ковтунова 1982 : 202; Вінтонів : 73].

До найбільш уживаних у літературній мові інверсованих висловлень належать ті з них, які є результатом зміни інтонаційно-позиційної структури нейтральних синтагматично незалежних висловлень [Ковтунова 2002 : 127, 103-105]. Останні в комунікативній граматиці стандартизовані в комунікативно- синтаксичні типи - лінійні схеми незалежних висловлень, “у яких актуальне членування непорушу є ієрархію синтаксичного членування” [Ковтунова :2002 : 64; пор.: Распопов : 58-75] (тут можна говорити про комунікативну спеціалізацію членів речення), а об'єктивний (“тісно пов'язаний з актуальним членуванням”) порядок слів (прямий і зворотний) у таких висловленнях дістав кваліфікацію узуального [Вінтонів : 72-73]. У комунікативній парадигмі речення комунікативно-синтаксичний варіант речення з узуальним порядком є базовою (інваріантною) структурою як для синтагматично залежних висловлень з нейтральним порядком (див. вище), так і для інверсованих варіантів. Контекстуальну (синтагматичну) незалежність прийнято встановлювати за допомогою повного диктального питання, яке стосується висловлення загалом: У чому справа? Що відбувається?

Що трапилося? і под. Якщо предмет чи обставина, за якої відбувається подія, відомі (у структурі висловлення є темою), повне диктальне питання буде включати відповідні компоненти: Що відбувається з предметом? Що за певних обставин трапилося? Що можна сказати про цей предмет чи особу? і под. (див.: [Ковтунова 2002, 40, 147-148; Вінтонів : 91-92]).

В українській мові можна виокремити такі базові для інверсованих варіантів висловлень комунікативно-синтаксичні типи простого речення:

І. Із комунікативно нечленованими предикативними членами (групами), які мають загальнофактичне значення:

1. Присудково-підметовий тип висловлень (на зразок Іде дощ. Прийшов батько).

2. Детермінантно-присудково-підметовий тип (Надворі // випав сніг; В університеті // відбулася конференція).

3. Предикативний односкладний тип (Весна; Стало прохолодно).

4. Детермінантно-предикативний односкладний тип (Надворі //весна; Мені // було байдуже).

ІІ. Із комунікативно членованими предикативними групами:

1. Підметово-присудковий тип (Я // читаю книгу; Молода жінка // усміхається).

2. Детермінантно-підметово-присудковий тип (Восени / сестра // піде до школи).

І. Комунікативно нечленовані предикативні структури присудково-підметового та предикативного односкладного типу (І.1; І.3) є власне нечленованими висловленнями (Т₀ / Р), оскільки “весь лексичний склад таких висловлень становить рему <...>, а тема <...> існує тільки в свідомості співрозмовників, матеріально вона не виражена” [Меркулова : 168] (пор. інші терміни, які використовують для позначення поняття нечленованого висловлення: “нечленоване речення з нульовою основою” (І. Распопов), “висловлення «з нульовою темою»” (І. Ковтунова), “комунікативна односкладність” (О. Сиротиніна), “моноремні висловлення” (А. Загнітко) тощо).

Присудково-підметова модель із загальнофактичним значенням (тип І.1) інверсується шляхом переміщення підмета (групи підмета) як головного акцентоносія (носія фразового наголосу) в початкову позицію, наприклад: Он весна йде... (У. Самчук) (нейтральний варіант: Он іде весна); - Дикі гуси прилетіли, [мамо, - щасливо каже Соломія] (В. Лис) (Прилетіли дикі гуси).

Інверсія нечленованих висловлень з предикативною моделлю односкладного речення (головного члена односкладного речення) (тип І.3) - це інверсія у структурі складеного предикативного члена, коли міняються місцями виразник лексичного значення та виразник граматичного значення (імперсональна копула типу було / буде, стало / стає / стане, яка в постпозиції перетворюється на енклітику): А взагалі здорово було (О. Гончар) (Було здорово); [Ягнича навіть острах взяв,] аж моторошно стало (О. Гончар) (Стало моторошно); Світати починало (А. Тесленко) (Починало світати).

Детермінантний член у поєднанні з нечленованою предикативною групою утворює членований тип (І.2; І.4) висловлення. У нейтральному варіанті детермінант є препозитивним щодо предикативної групи і виконує функцію тематичного компонента.

У таких структурах можливі два варіанти інверсій. У першому варіанті інверсії зазнає лише рематична (предикативна) частина (див. типи І.1; І.3), залишаючи детермінанту-темі препозитивну позицію; інтонаційний центр переміщується в середину висловлення, напр.: Десь далеко (Т) // вовк завиє, (Р^ / тур зареве (Р₂) (А. Чайковський) (Десь далеко //завиє вовк...). А ген там високо // орел кружляє... (А. Чайковський) (А ген там високо // кружляє орел); [Ага, - кажу, а голос ще ніби не мій, ніби чужий,] - завтра // сонячно буде (В. Дрозд) (завтра // буде сонячно).

У другому варіанті міняються місцями рема (предикативна група чи член) і тема (детермінант), при цьому в самій ремі можливі також інверсивні зміни (у двоскладному реченні міняються місцями присудок і підмет, а в односкладному реченні зміни відбуваються в межах складеного головного члена): Щебечуть солов'ї // по молодих садках (О. Довженко) (По молодих садках // щебечуть солов'ї). Ревуть аероплани // в небі (О. Довженко) (У небі // ревуть аероплани). Могильна тиша стояла // в хаті Петриченків, [ота спресована, здавлена тиша, яка тисне тобі на скроні, муляє в тім'я і відганяє сон дужче за будь-який гомін] (В. Шкляр) (У хаті Петриченків // стояла могильна тиша); Весна // надворі (В. Дрозд) (Надворі весна). Тихо стало //в землянці (О. Довженко) (У землянці //стало тихо).

ІІ. Типи висловлень із комунікативно членованими предикативними групами у формально-граматичному плані є двоскладними реченнями з препозитивним підметом (групою підмета) і постпозитивним присудком (групою присудка).

Нейтральні висловлення підметово-присудкового типу (ІІ. 1) із препозитивним підметом у функції теми та постпозитивним присудком у функції реми належать до найбільш статистично частотних виявів збігу формально-граматичного та комунікативного членування речення, коли комунікативний словопорядок узгоджується з формально-граматичним: тут стабілізований порядок комунікативних членів (Т / Р) підтримується прямим порядком формальних членів (підмет / група підмета + присудок / група присудка).

В інверсованому варіанті (Р / Т) підметово-присудкового типу (ІІ.1) міняються місцями тема-підмет і рема-присудок: тут інверсований словопорядок комунікативних компонентів співвідносний зі зворотним порядком розташування підмета (групи підмета) і присудка (групи присудка). Відповідно, інтонаційний центр висловлення з кінцевої позиції висловлення переміщається в ініціальну чи серединну позицію. Інверсуються різні типи присудків: дієслівні (1); прикметникові (2); іменникові (3); прислівникові (4).

Наприклад: 1. Плаче Саня-Ярославна. [Летить зозулею на східні воронезькі степи] (О. Довженко) (Саня-Ярославна плаче); Ох і розгнівилася ж лисичка! (Нар. казка) (Лисичка розгнівилася); 2. Скупенька наша мачуха історія (О. Довженко) (Наша мачуха історія скупенька); [Але дід на усмішку нашу не відповів...] Суворий був дід Варава (В. Нестайко) (Дід Варава був суворий); - Який гарний весняний день,.. (А. Багряна) (Весняний день який гарний); 3. Сухий океан - степ (М. Рильський) (Степ - сухий океан); Дивна істота людина: [завжди їй все не так] (Л. Олендій) (Людина - дивна істота); Зайвий клопіт - ганяти вітер (І. Роздобудько) (Ганяти вітер - зайвий клопіт); 4. Так утішно дивитися (М. Коцюбинський) (Дивитися так утішно). [Вважав, ] що непристойно дертися в сад через паркани (О. Гончар) (Дертися в сад через паркани непристойно).

У детермінантно-підметово-присудковому типові висловлення синтаксично не пов'язані детермінант і підмет виконують комунікативну функцію комплексної теми (Т₁ / Т₂ // Р). Для цього типу можливі різні інверсовані варіанти, спричинені різними перестановками компонентів, а саме:

1) варіант із інверсованим у серединну акцентну позицію (між детермінантом і підметом) присудком: Біля цього хреста / й зупинився / Григорій (Олександр Довженко) (Біля цього хреста / Григорій // й зупинився);

2) варіант із інверсованою щодо детермінанта підметово- присудковою групою (серединна позиція фразового наголосу): А сад / було як зацвіте / весною! (О. Довженко) (Весною / сад // було як зацвіте); 3) варіант із подвійною перестановкою - підметово-присудкова група переміщається в препозицію до детермінанта і у її межах міняються місцями підмет і присудок (ініціальна позиція фразового наголосу): Осеніємо поволі //ми всі / в житті... (Р. Доценко) (У житті / всі ми // поволі осеніємо); Така ця порожня // весна / без тебе, Така безпритульна /у череді прощ (Є. Маланюк) (Без тебе /весна //така порожня).

Якщо в базовому висловленні в присудковій групі, що функціонує в ролі реми, фразовий наголос падає на кінцевий, залежний від присудка (зазвичай дієслівного вираження) компонент (смислову домінанту реми, власне рему), то в інверсованій структурі такий компонент займає ініціальну позицію: Запорожець вже не чув нічого Нічого вже не чув Запорожець (О. Довженко); Життя для медичок тут позначене звичністю, буденністю ^ Звичністю, буденністю позначене тут для медичок життя (О. Гончар). Як і в багатьох попередніх випадках, лінійні структури наведених прикладів нейтрального та інверсованого варіантів протиставлені за принципом дзеркального відображення, коли всі компоненти (групи) речення розміщуються у зворотному порядку.

Окремим виявом інверсії є часткова інверсія, названа так через те, що “постпозитивний компонент (синтаксична група) виноситься в препозицію не повністю, а частково” [Ковтунова 2002 : 120]. Часткова інверсія відбувається шляхом дислокації (роз'єднання, розміщення на відстані) синтаксично зв'язаних членів речення, у результаті чого виникає рамкова акцентна структура висловлення: дислоковані препозитивна і постпозитивна частини характеризуються більш сильними акцентами порівняно з інтерпозиційною частиною висловлення. Інтонаційна структура висловлення з частковою інверсією, отже, містить два фразових акцентоносії (“інтонаційні центри <...> припадають на перший і останній наголошений склад речення в цілому” [Ковтунова 1982 : 203]).

У присудково-підметових висловленнях загальнофактичного значення (модель Т₀ / Р, тип І.1) рамкова акцентна структура формується в межах самої реми. Можлива за умови, якщо підмет поширений атрибутивним компонентом прикметникового вираження. Інверсований варіант виникає, коли означення з підметової групи переміщається в ініціальну фразову позицію, утворюючи разом з кінцевим підметом два інтонаційних центри висловлення; присудок займає інтонаційно слабку позицію: Який божествоніє ранок! (Є. Пашковський) (Божествоніє який ранок); [Я - до вікна. А там бушує злива,] Броньований ридає мерседес (Д. Павличко) (Ридає броньований мерседес); Погана випала ніч... (Гр-р Тютюнник) (Випала погана ніч).

В інших випадках частковоінверсовані висловлення формуються на базі варіантів з матеріально вираженою темою, яка за часткової інверсії займає інтерпозицію: Р / Т / Р ^ Т / Р.

Так, детермінантно-присудково-підметові структури (тип І.2) зазнають часткової інверсії за умови переривання присудково-підметової групи і переміщення присудка в позицію перед детермінантом (темою).

Попри те, що в базовому варіанті роль фразового акцентоносія виконує постпозиційний підмет, в інверсованій структурі цю роль бере на себе також і переміщений присудок; детермінант зберігає найбільш слабкий у висловленні наголос: Рипів під ногами сніг, [так, як тоді, як колись, коли я, закоханий, ходив у Лисиче] (В. Сосюра) (Під ногами рипів сніг); І стрепенулася у Запорожця нелюдська жадоба життя (О. Довженко) (У Запорожця стрепенулася нелюдська жадоба життя); Розносився з ями над табором тихий чумацький реквієм (О. Довженко) (З ями над табором розносився тихий чумацький реквієм).

Висловлення з комунікативно членованими предикативними групами (тип ІІ) можуть утворювати варіант із частковою інверсією, якщо рема виражена дієслівною присудковою групою. З цієї групи переміщається в препозицію до підмета присудок-дієслово, а залежний (залежні) від нього компоненти залишаються в кінцевій позиції.

Рамкова акцентна структура формується присудком та залежним від нього членом, а підмет перебуває у слабкій акцентній позиції: [Ішов дід лісом, за ним бігла собачка,] та й загубив дід рукавичку (Нар. казка) (Дід загубив рукавичку); Кинулись німці до печі (О. Довженко) (Німці кинулись до печі); Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, [не може ж так буть!] (П. Тичина) (Україна воздвигне свойого Мойсея).

Інверсовані структури можуть утворюватися також на базі нейтральних висловлень синтагматично залежного типу. Останні прийнято співвідносити з частковими диктальними питаннями, які стосуються частини висловлення (“компоненти висловлення, які містяться в питанні, стосуються теми, на питання відповідає рема” [Ковтунова 2002, 148; див. також: Вінтонів : 91]). З формального погляду такі частини висловлення співвідносні з підметами та другорядними членами, які й виконують функцію фразового акцентоносія (реми).

Рематична функція інверсованого підмета (групи підмета) досить часто, крім контексту, підкріплена фразовою часткою (рематизатором): Тільки легенди об'єднують [- автоматизують людей, творять спільноту] (Є. Маланюк). І тільки ахматовська “підказка” допомогла мені свого часу збагнути смисл цього жесту (О. Забужко). Одне рятувало: [почмихи молотарки, що пересіває одну неродючість, чмихає астматично, задихано, стомлено] (Є. Пашковський).

Інверсовані другорядні члени речення в рематичній функції можуть займати як ініціальну акцентну позицію, так і серединну: Нужда закон змінює, [- примружився Лаврін]

(Ю. Мушкетик); Лише небагатьом з чоловіків випало щастя бачити ті уста (П. Загребельний); Даремно шукав Трохим Тараса (А. Чайковський); - Гарно ви нас зустрічаєте, [- сказала, сідаючи, Марта] (Ю. Андрухович); [Вовки моногамні.] Лише раз обирають собі пару (Г. Вдовиченко); З Церери прилетіли (В. Заєць); Але ж і в зал ще треба було глянути (О. Гончар); Завтра вранці повернеш... (Ю. Андрухович); Вже третій день я у Густому Лузі (В. Лис); [На початку дискусії Степан,., міркував про те, що може він написати.] Про що може написати. Як може написати (В. Підмогильний; тут акцентоносії графічно виокремлені самим автором).

Насамкінець таке зауваження. Інакшість інверсії та зворотного порядку членів речення часто трактують у негативному сенсі, коли в них убачають “порушення” [Кротевич, Родзевич : 71; Коваль : 190] чи “відхилення” [Лингвистический : 176; Шульжук : 176] від того устрою речення, результатами змін якого вони є (пор.: “порушення норм об'єктивного порядку слів у випадку інверсії” [Вінтонів : 73].

Таке дефінування змін одного порядку слів - найбільш поширеного, на інший - рідше вживаний, створює враження нормативності першого і ненормативності (неправильності чи то небажаності в ужитку) другого. Як і використання термінів “нормальний порядок” чи “природний порядок”, що навряд чи могло б викликати якісь інші асоціації з протиставлюваними поняттями. Однак “як прямий, так і зворотний порядок слів є нормою української мови” [Українська : 507], і інверсований порядок поряд зі стабілізованим є “досить звичайним” [Мельничук 1972: 458] (лінгвіст через неточність термін “нормальний порядок”, яким він послуговувався раніше, замінив на “стабілізований порядок” [Мельничук 1972: 451]).

Доречно буде нагадати, що історія лінгвістики знає досить тривалу традицію, закладену в граматиці Пор-Рояля (XVII ст.), за якою відхилення від прямого порядку сприймалося як аномальне (неправильне) для граматики явище, оскільки тільки прямий порядок, на думку тодішніх дослідників, міг узгоджуватися з природним відображенням думки (звідси і терміни - “природний”, “універсальний”, “аналітичний”, “нормальний” порядок). Уже з ХУІІІ ст. наукова думка еволюціонує: Е. Б. де Кондильяк формулює положення, що для мови обидва порядки є природними; а в ХІХ ст. А. Вейль, теж французький учений, убачаючи у зміні порядку слів “зміну ходу думки”, уперше пов'язує саму природу порядку слів із комунікативною функцією речення (тобто, за сучасною термінологією, з актуальним членуванням речення) (див.: [Пумпянский : 14-27]).



Література

1. Абашина В. Н. Вопросы коммуникативно-прагматического описания сложного предложения в русском языке: аспект актуального членения / В. Н. Абашина. - Л. : ЛНУ имени Ивана Франко, 2006. - 344 с.

2. Багмут А. Й. Семантика і інтонація в українській мові / А. Й. Багмут. - К. : Наук. думка, 1991. - 161 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. - К. ; Ірпінь : Перун, 2005. - 1728 с.

4. Вінтонів М. О. Актуальне членування речення і тексту: формальні та функційні вияви / М. О. Вінтонів. - Донецьк : ДонНУ, 2013. - 327 с.

5. Ермоленко С. Я. Порядок слів і стилістичні категорії мовлення / С. Я Єрмоленко // Синтаксис і стилістична семантика. - К. : Наук. думка, 1982. - С 115-128.

6. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови : Синтаксис / А. П. Загніт- ко. - Донецьк: ДонНУ, 2001. - 662 с.

7. Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови / А. П. Коваль. - К. : Вища школа, 1987. - 352 с.

8. Ковтунова И. И. Порядок слов / И. И. Ковтунова // Русская грамматика / ред. кол. : Н. Ю. Шведова (гл. ред.). - М. : Наука, 1982. - Т. ІІ. - С. 190-214.

9. Ковтунова И. И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения/ И. И. Ковтунова. - М. : Едиториал УРСС, 2002. - 240 с.

10. Кротевич Є. В. Словник лінгвістичних термінів / Є. В. Кротевич, Н. С. Родзевич. К. : АН УРСР, 1957. - 236 с.

11. Лаптева О. А. Нерешенные вопросы теории актуального членения / О. А. Лаптева // Вопросы языкознания. - 1972. - № 2. - С. 35^7.

12. Лингвистический энциклопедический словарь / гл. ред. В. Н. Ярцева. - М. : Сов. энциклопедия, 1990. - 685 с.

13. Матезиус В. О так называемом актуальном членении предложения / В. Матезиус // Пражский лингвистический кружок : сборник статей. - М. : Прогресс, 1967. - С. 239-245.

14. Мельничук А. С. Порядок слов и синтагматическое членение предложений в славянских языках. Краткая характеристика общих закономірностей / А. С. Мельничук. Киев : АН УССР, 1958. - 64 с.

15. Мельничук О. С. Синтагматичне членування речень // Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / О. С. Мельничук / за заг. ред. І. К. Білодіда. - К. : Наук. думка, 1972. - С. 431-509.

16. Меркулова Н. Ремоідентифікація в нечленованих висловленнях / Н. Меркулова // Українське мовознавство. - 2003. - Вип. 28. - С. 167-170.

17. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова ; Ин-т рус. языка им. В. В. Виноградова.

- М. : ИТИ Технологии, 2006. - 944 с.

18. Падучева Е. В. Порядок слов и фразовая просодия: инверсия в теме / Е. В. Паду- чева // Смыслы, тексты и другие захватывающие сюжеты : сб. статей в честь 80-летия И. А. Мельчука. - М. : ЯСК, 2012. - С. 473-486.

19. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови / О. Д. Пономарів. - К. : Либідь, 1993. - 248 с.

20. Пумпянский А. Л. Информационная роль порядка слов в научной и технической литературе / А. Л. Пумпянский. - М. : Наука, 1974. - 247 с.

21. Распопов И. П. Актуальное членение предложения (на материале простого повествования преимущественно в монологической речи) / И. П. Распопов. - Уфа : Башкир. гос. ун-т, 1961. - 163 с.

22. Сиротинина О. Б. Лекции по синтаксису русского язика / О. Б. Сиротинина. М. : Высшая школа, 1980. - 142 с.

23. Тестелец Я. Г. Введение в общий синтаксис / Я. Г. Тестелец. - М. : Рос. гос. гу- манит. ун-т, 2001. - 800 с.

24. Томашевский Б. В. Стилистика и стихосложение / Б. В. Томашевский. - Л. : Учпедгиз, 1959. - 535 с.

25. Українська мова : Енциклопедія / редкол. В. М. Русанівський та ін. - К. : “Укр. енцикл.” імені М. П. Бажана, 2004. - 824 с.

26. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови / К. Ф. Шульжук. - К. : Академія, 2004. - 406 с.

27. Янко Т. Е. Коммуникативные стратегии русской речи / Т. Е. Янко. - М. : ЯСК, 2001. - 387 с.



References

1. Abashina V.N. (2006) Voprosy kommunikativno-pragmaticheskogo opisaniya slozhnogo predlozheniya v russkom yazyke: aspekt aktualnogo chleneniya [Questions of a communicatively pragmatic description of a complex sentence in the Russian language: the aspect of actual articulation]. Lvov, 344 p. (in Russian).

2. Bahmut A.I. (1991) Semantyka i intonatsiia v ukrainskii movi [Semantics and intonation in the Ukrainian language]. Kyiv: Naukova dumka, 161 p. (in Ukrainian).

3. Busel V.T. (ed.) (2005) Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy [Large explanatory dictionary of the modern Ukrainian language]. Kyiv; Irpin: Perun, 1728 p. (in Ukrainian).

4. Vintoniv M.O. (2013) Aktualne chlenuvannia rechennia i tekstu: formalni ta funktsiini vyiavy [Actual division of the sentence and the text: formal and functional findings]. Donetsk: DonNU, 327 p. (in Ukrainian).

5. Yermolenko S.Ia. (1982) Syntaksys i stylistychna semantyka [Syntax and stylistic semantics]. Kyiv: Naukova dumka, pp. 115-128 (in Ukrainian).

6. Zahnitko A.P. (2001) Teoretychna hramatyka ukrainskoi movy: Syntaksys [Theoretical grammar of the Ukrainian language: Syntax]. Donetsk: DonNU, 662 p. (in Ukrainian).

7. Koval A.P. (1987) Praktychna stylistyka suchasnoi ukrainskoi movy [Practical stylistics of the modern Ukrainian language]. Kyiv: Vyshcha shkola, 352 p. (in Ukrainian).

8. Kovtunova 1.1. (1982) Poryadok slov [Word order]. Russian grammar, vol. II: Syntax (ed. Shvedova N.Yu.). Moskva: Nauka, pp. 190-214 (in Russian).

9. Kovtunova I.I. (2002) Sovremennyy russkiy yazyk. Poryadok slov i aktualnoye chleneniye predlozheniya [Modern Russian. Word order and actual division of the sentence]. Moskva: Editorial URSS, 240 p. (in Russian).

10. Krotevych Ye.V., Rodzevych N.S. (1957) Slovnyk linhvistychnykh terminiv [Glossary of the linguistic terms]. Kyiv: AN URSR, 236 p. (in Russian).

11. Lapteva O.A. (1972) Nereshennyye voprosy teorii aktualnogo chleneniya [Unsolved problems of the theory of actual division]. Questions of linguistics, no. 2, pp. 35-47 (in Russian).

12. Yartseva V.N. (ed.) (1990) Lingvisticheskiy entsiklopedicheskiy slovar [Linguistic Encyclopedic Dictionary]. Moskva: Sov. Entsiklopediya, 685 p. (in Russian).

13. Matezius V. (1967) O tak nazyvayemom aktualnom chlenenii predlozheniya [On the so- called actual division of the sentence]. Prague linguistic circle. Moskva: Progress, pp. 239-245 (in Russian).

14. Melnichuk A.S. (1958) Poryadok slov i sintagmaticheskoye chleneniye predlozheniy v slavyanskikh yazykakh. Kratkaya kharakteristika obshchikh zakonomernostey [Word order and syntagmatic division of sentences in Slavic languages. Brief description of general laws]. Kyiv: AN USSR, 64 p. (in Russian).

15. Melnychuk O.S. (1972) Syntahmatychne chlenuvannia rechen [Syntagmatic division of sentences]. Modern Ukrainian Standart Language. Syntax (ed. Bilodid I.K.). Kyiv: Naukova dumka, pp. 431-509 (in Ukrainian).

16. Merkulova N. (2003) Remoidentyfikatsiia v nechlenovanykh vyslovlenniakh [Remodification in unclassified expressions]. Ukrainian linguistics, vol. 28, pp. 167-170 (in Ukrainian).

17. Ozhegov S.I. (2006) Tolkovyy slovar russkogo yazyka: 80000 slov i frazeologicheskikh vyrazheniy [The explanatory dictionary of the Russian language: 80000 words and phraseological expressions]. Moskva: ITI Tekhnologii, 944 p. (in Russian).

18. Paducheva E.V. (2012) Poryadok slov i frazovaya prosodiya: inversiya v teme [Word order and phrasal prosody: inversion in the rhema]. Meanings, texts, and other exciting stories. Moskva: YaSK, pp. 473-486 (in Russian).

19. Ponomariv O.D. (1993) Stylistyka suchasnoi ukrainskoi movy [Stylistics of the modern Ukrainian language]. Kyiv: Lybid, 248 p. (in Ukrainian).

20. Pumpyanskiy A.L. (1974) Informatsionnaya rol poryadka slov v nauchnoy i tekhni- cheskoy literature [Informational role of word order in scientific and technical literature]. Moskva: Nauka, 247 p. (in Russian).

21. Raspopov I.P. (1961) Aktualnoye chleneniye predlozheniya (na materiale prostogo povestvovaniya preimushchestvenno v monologicheskoy rechi) [Actual division of the sentence (on the basis of simple narration, mainly in monologue speech)]. Ufa, 163 p. (in Russian).

22. Sirotinina O.B. (1980) Lektsii po sintaksisu russkogo yazyka [Lectures on the syntax of the Russian language]. Moskva: Vysshaya shkola, 142 p. (in Russian).

23. Testelets Ya.G. (2001) Vvedeniye v obshchiy sintaksis [Introduction to General Syntax]. Moskva: Ros. gos. gumanit. un-t, 800 p. (in Russian).

24. Tomashevskiy B.V. (1959) Stilistika i stikhoslozheniye [Stylistics and versification]. Leningrad: Uchpedgiz, 535 p. (in Russian).

25. Rusanivskyi V.M. (ed.) (2004) Ukrainska mova: Entsyklopediia [Ukrainian language: Encyclopedia]. Kyiv, 824 p. (in Ukrainian).

26. Shulzhuk K.F. (2004) Syntaksys ukrainskoi movy [Syntax of the Ukrainian language]. Kyiv: Akademiia, 406 p. (in Ukrainian).

27. Yanko T.E. (2001) Kommunikativnyye strategii russkoy rechi [Communicative strategies of the Russian language]. Moskva: YaSK, 387 p. (in Russian).



Abstract

Inversion as the concept of communicative grammar

Iryna Aribzhanova, Candidate of Philology, Doc.

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

The article considers the problem of the syntactic status of inversion. The material of the research is the simple sentences-utterances of the Ukrainian language.

The concept of communicative inversion and the concept of formal inversion are defined. These concepts reflect different aspects of the division of a sentence - by communicative components (for example, rheme + theme) and by the members of a sentence (for example, predicate + subject).

Two meanings of the concept of communicative inversion are defined: firstly, communicative inversion is the intonational-positional transfer of the most important semantic-informational part of a sentence (or the words of the syntactic group, or syntagma) from the final position to the initial or middle position (method of forming the utterance); secondly, communicative inversion is a sentence structure opposed to the basic structure as a derivative (expressive utterance).

Communicative analysis shows that formal inversion is functionally subordinated to the communicative structure of the sentence-utterance. It serves as the main method of forming contextually dependent utterances (changes the actual division of a sentence). Formal inversion is optional in expressive utterances.

The result of the study is the classification of the main types of basic sentences- utterances and the methods of forming communicative inversion (full and partial) in the Ukrainian language. The typology is implemented according to the following principles: communicative non-division / division, contextual indepen