Сучасні акцентні типи прикметників в українських говірках як рефлекси праслов’янських акцентних парадигм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні акцентні типи прикметників в українських говірках як рефлекси праслов'янських акцентних парадигм

Галина Кобиринка

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу

діалектології Інституту української мови НАН України

Статтю присвячено аналізові наголошування якісних прикметників, які диференціюють український діалектний обшир. Про це яскраво свідчать карти Атласу української мови, на яких відображено діалектні особливості наголошування прикметників. Постає питання генези акцентуаційних типів, виявлених в українських говірках, а також напрямів змін наголосу: із кореня на префікс, суфікс, флексію чи навпаки. Підкреслено доцільність не тільки виявити, а й пояснити функціонування сучасних акцентних типів.

Чинниками, які впливали на наголошування прикметників, є: утрати колишніх інтонаційних і часокількісних відношень; зміна інтонацій (спадний наголос у нечленній формі переходив на висхідний - кореневий - у членній формі); змішування двох типів наголосу при утворенні членних форм прикметників від не- членних; зокрема, коли членні і нечленні форми прикметників мають різний наголос. При утворенні членних форм прикметників від нечленних відбувалася не тільки зміна структури слова, а й зміна інтонацій: спадний наголос у нечленній формі перетворювався у членній формі прикметників на висхідний - кореневий.

Підкреслено, що в запропонованій студії представлено лише фрагмент вивчення функціонування в українських говірках сучасних акцентних типів як рефлексів праслов'янських парадигм прикметників. Саме тому досліджувати процеси, явища наголошування прикметників, які і диференціюють й інтегрують український діалектний простір залишається перспективним.

Ключові слова: говірки; прикметники; акцентні типи; акцентні парадигми; український діалектний простір.

MODERN ACCENT TYPES OF QUALITATIVE ADJECTIVES IN UKRAINIAN DIALECTS AS REFLEXES OF PROTO-SLAVIC ACCENT PARADIGMS

Galina KOBYRYNKA

сandidate of Philological Sciences, senior researcher at the Department of Dialectology Institute of the Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine

The article is devoted to the analysis of the emphasis of qualitative adjectives that differentiate the Ukrainian dialect. This is clearly evidenced by the maps of the Atlas of the Ukrainian language, which reflect the dialectal features of the stress of adjectives. The question arises of the genesis of accentuation types found in Ukrainian dialects, as well as the directions of accent changes: from root to prefix, suffix, inflection or vice versa. The expediency of not only identifying but also explaining the functioning of modern accent types is emphasized.

A detailed analysis of the emphasis of adjectives is carried out on the basis of dialect texts as a whole, which are presented in collections of dialect texts, in particular in the textbook of dialect texts - Dialekts of the Ukrainian language. Collection of texts (Texts), which represent the south-eastern, south-western, northern, as well as descriptive works. To clarify the history of the emergence of accent types used works on historical accentology, in particular L.A. Bulakhovsky, VM. Ilyich-Svitich, V.G. Sklyarenko, Z.M. Veselovskaya.

As a result of the research, modern accent types were identified and analyzed as reflexes of late Proto-Slavic accent paradigms.

Based on the analysis, it is concluded that qualitative adjectives in Ukrainian dialects retain the old place of emphasis, and acquired a new type of emphasis.

Factors that influenced the emphasis of adjectives are: loss of former intonation and temporal-quantitative relations; change of intonations (descending emphasis in the non-article form passed to ascending - root - in the article form); mixing of two types of stress in the formation of article forms of adjectives from non-article; in particular, when article and non-article forms of adjectives have different emphasis. In the formation of article forms of adjectives from non-article there was not only a

Key words: dialects; adjectives; accent types; accent paradigms; Ukrainian dialect space.

Постановка проблеми

якісний прикметник український діалектний говірка

В українському мовознавстві до питань, які вимагають докладного вивчення, належить вияв закономірностей, тенденцій наголошування в говірках. Попри те, що є окремі відомості про особливості словесного наголосу в українських діалектах, ґрунтовного дослідження діалектної акцентної системи в цілому й прикметникової зокрема немає. Наголошування прикметників в українському діалектному просторі є однією з диференційних рис. Про це яскраво свідчать дескриптивні, лінгвогеографічні дослідження, зокрема карти Атласу української мови (далі - АУМ ), на яких відображено наголошування.

Сьогодні важливо виявити й пояснити акцентуаційне явище, рису, дати йому мовну характеристику в просторі і часі.

Аналіз досліджень. В українському мовознавстві лексико-граматичні функції прикметника, його особливості неодноразово були об'єктом вивчення дослідників літературного стандарту (праці Ю. А. Кар- пенка, В. Ю. Франчук, В. О. Горпинича, А. П. Грищенка, Н. Ф. Клименко, В. В. Ґрещука, Л. В. Асіїв та ін.) та діалектної системи (праці С. П. Бевзенка, Й. О. Дзендзелівського, Н. П. Прилипко, Ю. В. Громика, Л. Г Гажук-Котик, І. В. Симоненка та ін.).

Наголошування прикметників на матеріалі літературної мови досліджували: А. П. Білоштан, зокрема членних прикметників (Білош- тан, 1958), Г Ф. Щербатюк - прикметників на -овий (-евий) (Щербатюк, 1974); на матеріалі поезії Лесі Українки - М.С. Сачко (Сачко, 2006). Взаємозв'язок наголосу, зокрема і прикметників, із фонетичними процесами, морфологічними особливостями досліджено в колективній монографії «Морфемна структура слова» (Морфемна, 1979). Системний аналіз становлення, розвитку української акцентної системи в цілому і

прикметників зокрема здійснив В. М. Винницький (Винницький, 2002, с. 245 - 312).

Вивченню напрямів розвитку сучасних акцентних типів прикметників з увагою до історичних процесів присвячені праці І. Огієнка (Іларіон, 1952, с. 158 - 177), Л. А. Булаховського (Булаховський ІІ, 1977, с. 366 - 433; 436), а також З. М. Веселовської, яка досліджувала український наголос за акцентованими пам'ятками кінця XVI - XVIII століть (Весе- ловська, 1970). Особливості наголошування прикметників в українській мові у зв'язку з системою праслов'янських інтонацій представлено в праці О. І. Белича «Акценатске студи) е» (БелиЙ, 1914). Спостереження й висновки О. І. Белича доповнив та вніс у них корективи Л. А. Булахов- ський (Булаховський ІІ, 1977, с. 366 - 436). Реконструкцію пізньопрас- лов'янських акцентних парадигм прикметників здійснив В. Г. Скляренко, залучивши для цього давні слов'янські пам'ятки (Скляренко, 1998).

Свого часу Л. А. Булаховський, досліджуючи процеси наголошування в українській мові, зауважив, що обмежився даними зі Словника української мови за ред. Б. Грінченка, не залучивши до аналізу діалектні свідчення, оскільки такий матеріал був позбавлений потрібної повноти (Булаховський ІІ, 1977, с. 366 - 436). Тенденції наголошування прикметників на діалектному матеріалі представлено в працях В. П. Кирилича (Кирилич, 1995), Г С. Кобиринки (Кобиринка, 2012).

Мета статті. Проаналізувати сучасні акцентні типи прикметників в українських говірках, їх походження і зв'язок із праслов'янськими акцентними парадигмами.

Виклад основного матеріалу

Питання генези акцентуаційних явищ в українських говірках, напрями змін наголосу (із кореня на префікс, суфікс, флексію чи навпаки) залишаються сьогодні відкритими. Для їх з'ясування сучасні акцентні типи зіставлено з реконструйованими праслов'янськими акцентними парадигмами, свідченнями писемних пам'яток.

Аналіз наголошування прикметників здійснено на ґрунті дескриптивних, лексикографічних праць, діалектних текстів як цілості. Зокрема, використано і хрестоматію діалектних текстів - Говори української мови. Збірник текстів (Тексти), у якій репрезентовано південно-східні, південно-західні, північні говірки. Для з'ясування історії виникнення акцентних типів використано дослідження з історичної акцентології, зокрема Л. А. Булаховського (Булаховський, 1977), В. Г. Скляренка (Скляренко, 1998), З. М. Веселовської (Веселовська, 1970). В. М. Ілліча-Сві- тича (Иллич-Свитыч, 1963), В. В. Колесова (Колесов, 1972), А. А. Залізняка (Зализняк, 1985), В. А. Дибо (Дыбо, 1981)).

З'ясовано, що в українських говірках якісні непохідні прикметники поділяються на два акцентні типи (далі - а. т.): кореневий а. т. та флективний а. т. Ті самі прикметники в українськомовному просторі можуть мати різну акцентуаційну поведінку.

Постають питання: «Як співвідносяться сучасні діалектні а. т. і праслов'янські акцентні парадигми (далі - а. п.) прикметників? Як постали сучасні а. т. в українських говірках? Який із а. т. - кореневий чи флективний - є давнім, які причини зміни а. т.?».

У пізньопраслов'янський період якісні прикметники могли належати до баритонованої а. п., окситонованої а. п. та рухомої а. п. (Скляренко, 1998). Зміни місця наголосу відбувалися в праслов'янській мові «внаслідок утрати колишніх інтонаційних і часокількісних відношень» (Веселовська, 1970, с. 82). Як зазначає Л. А. Булаховський, «при праслов'янському кінцевому наголосі в нечленній формі членна дістала наголос на корені з новоакутовою інтонацією. В цій категорії слов'янські мови подають досить згідні дані» (Булаховський ІІ, 1977, с. 370). Членні форми прикметників, які утворилися від нечленних форм із акутовою інтонацією (із баритонованою а. п.), зберігали місце наголосу, тобто мали кореневе наголошування (Веселовська, 1970, с. 82).

Кореневий а. т. якісних прикметників, які зафіксовано в українських говірках, може бути рефлексом пізньопраслов'янської окситонованої а. п. та баритонованої а. п. Зокрема, якісні прикметники 'боси¹, г'руби', 'косі, с'в'етли, т'верди є рефлексом окситонованої акцентної парадигми коротких прикметників.

У пізньопраслов'янській мові баритонована а. п. була властива також якісним прикметникам із двоскладовою основою, які в сучасних українських говірках вживаються з наголосом на другому складі від початку слова: багатій (К; С), го'тови (К; С), здорови (К; С); прикметник ви' сели реконструйовано з окситонованою акцентною парадигмою (Бу- лаховський ІІ, 1977, с. 367, 418; Колесов, 1972, с. 5, 11; Скляренко, 1998, с. 302).

Зауважимо, що в українських пам'ятках кінця XVI - поч. XVIII століть якісні прикметники представлено в нечленній та членній формах, із різними а. т. - кореневим, флективним, а також із варіантним наголошуванням. Чинниками, унаслідок яких відбувалися зміни а. т. у прикметниках, були втрата колишніх інтонаційних і часокількісних відношень та зміна структури прикметника - нечленні форми ставали членними.

Нечленні форми прикметників із односкладовою основою: 'мала, 'живи, 'легки, 'пусты, 'тяжка; а також прикметники із двоскладовою основою: ' веселъ, 'зелень, 'молода в українських пам'ятках зафіксовано з кореневим наголошуванням; на думку З. М. Веселовської, кореневий наголос нечленних форм прикметників «це результат узагальнення, відхід від давньої системи; вирівнювання наголосу відбувалося за аналогією до форми чоловічого роду» (Веселовська, 1970, с. 80 - 86).

Членним формам прикметників була властива баритонована а. п. та окситонована а. п.:

- баритоновану а. п. мали членні прикметники, які утворилися від нечленних форм із акутовою інтонацією (іншими словами - від коротких форм із кореневим наголосом);

- окситоновану а. п. мали членні прикметники, які утворилися від: а) нечленних форм із акутовою інтонацією; б) нечленних форм із ци-

ркумфлексовими довготами або мали короткості на кореневому наголошеному складі; у цій позиції наголос на флексії властивий членним прикметникам усіх східнослов'янських мов. Такий висновок робить З. М. Веселовська, зіставивши наголос у пам'ятках кінця XVI - XVIII століть української, російської, білоруської мов (Веселовська, 1970, с. 82).

Чимало непохідних повних прикметників в українських говірках вживаються з варіантним наголосом, який диференціює український діалектний простір, зокрема: ма'лий - 'малий, но'виі- 'повні, ста'риі- с'та- пі/і

риі, твер ииит вериии, тіс ниит іспиіі, цїлиц їлиі.із різними

типами наголошування прикметники зафіксовано і в давніх українських пам'ятках, напр.: ма'лый - 'малый, по'вый - 'новый, с'тарый - ста'рое, твердый - т'вердый, тпс'ное - 'тпсное, цп'лую - цл>лую (Веселовська, 1970, с. 83).

Для з'ясування походження типу наголосу: який є первинним, а який вторинним утворенням, необхідно аналізувати кожне слово зокрема. Наприклад, у прикметнику 'тісний Т Лер-Сплавінський визначає кореневий наголос як первинний (Lehr-Splawinski, 1957, s. 58). Л. А. Була- ховський, залучивши до аналізу сербські й словенські форми, кваліфікує кореневий наголос прикметника 'цілий як вторинний (Булаховський 1977). Із наголошеним закінченням в українських пам'ятках зафіксовано прикметник мертвий; це дає підстави вважати, що говірки карпатської групи, на відміну від інших, зберігають давнє наголошування цього слова. Слушно зауважує Л. Л. Васильєв, що вагання наголосу відбувається внаслідок змішування двох типів наголосу при утворенні членних форм прикметників від нечленних, зокрема, коли членні і нечленні форми прикметників мають різний наголос. При утворенні членних форм прикметників від нечленних відбувалася не тільки зміна структури слова, а й зміна інтонацій: спадний наголос у нечленній формі перетворювався у членній формі прикметників на висхідний - кореневий. Наголос прикметників 'новий, Простий на корені дослідник пояснює аналогією до нечленної форми (Васильев, 1929, с. 44).

Водночас зміна наголосу може бути спровокована і семантичною близькістю прикметників. Наприклад, наголос на корені в прикметнику 'лівий пояснюють асоціацією до прикметника правий; старий - до мо- ло¹дий;¹босий - до 'голий (Веселовська, 1970, с. 84 - 85; Булаховський, 1977).

Дослідники історичної акцентології зауважують, що членні прикметники, які в нечленних формах мали акутову інтонацію, у членних формах або зберігали наголос на корені, або наголос переходив на за-

кінчення; наголос на корені членних форм прикметників, які утворені від нечленних, є давнім (Іларіон, 1952, с. 159; Веселовська, 1970, с. 80 - 86; Булаховський ІІ, 1977, с. 367 - 368). Більшість таких прикметників у пізньопраслов'янський період належали до баритонованої акцентної парадигми (Скляренко, 1998, с. 136-143; Иллич-Свитыч, 1963, с. 154; Дыбо, 1981, с. 107, 23, 107, 188; Колесов, 1972, с. 205, 206, 209; Зализняк, 1985, с. 133).

Висновки і перспективи

Отже, рефлексами пізньопраслов'янських акцентних парадигм якісних прикметників є такі акцентні типи, виявлені в сучасних українських говірках.

Як свідчить проаналізований матеріал, якісні прикметники в українських говірках зберігають давнє місце наголосу й водночас набули нового типу наголошування.

Чинниками, які впливали на наголошування прикметників, є: утрати колишніх інтонаційних і часокількісних відношень; зміна інтонацій (спадний наголос у нечленній формі переходив на висхідний - кореневий - у членній формі); змішування двох типів наголосу при утворенні членних форм прикметників від нечленних; аналогійні зміни; семантична близькість прикметників.

Підкреслено, що в запропонованій студії представлено лише фрагмент вивчення функціонування в українських говірках сучасних акцентних типів як рефлексів праслов'янських парадигм прикметників, які свідчать про те, що наголошування в українських говірках - це процес історичний, який має тяглість у часі і просторі. Саме тому досліджувати діалектні явища наголошування, які диференціюють і водночас інтегрують український діалектний простір, залишається на часі.

Джерела

1АУМАтлас української мови: в 3 т. (1984-2001). Т 1-3. Київ.

2Тексти Говори української мови (Збірник текстів) (1977). За ред. Т В. Назарової. Київ.

ГЧЗГовірки Чорнобильської зони. Тексти (1996). За ред.

3П. Ю. Гриценка. Київ. КРукописні матеріали М. М. Ткачук із говірки с. Корогод Чорнобильського р-ну Київської обл.

4Машеве 1 Говірка села Машеве Чорнобильського району. (2003). Ч. 1. Київ.

5Онишкевич Онишкевич М.Й. (1984). Словник бойківських говірок. У 2-х т. Київ: Наукова думка.

6Панькевич Панькевич І. (1938). Українські говори Підкарпатської Русі та суміжних областей. Ч. 1. Прага.

СРукописні матеріали Г С. Кобиринки з говірки с. Сукачі Іванківського р-ну Київської обл.

7ЧучкаЧучка П.П. (1958). Деякі акцентологічні особливості говірок

околиці Ужгорода. Доповіді та повідомлення Ужгородського державного університету. Серія філологічна. № 3. С. 59-62.

Список літератури

1. Белиіі, А. (1914). Акценатске студи/е. Београд.

2. Бевзенко, С. П. (1980). Українська діалектологія. Київ: Вища школа.

3. Білоштан, А. П. (1958). Наголос членних прикметників у сучасній українській літературній мові. Київ: Вид-во АН УРСР.

4. Булаховський, Л. А. (1977). Вибрані твори в п 'яти томах. Т 2. Українська мова. Київ.

5. Васильев, Л.Л. (1929). О значении каморы в некоторых древнерусских памятниках ХРІ - ХРІІ вв.: К вопросу о произношении звука о в великорусском наречии. Ленинград: Изд-во Акад. Наук.

6. Веселовська, З. М. (1970). Наголос у східнослов'янських мовах початкової доби формування російської, української та білоруської націй (кінець ХРІ - початок ХРІІІстоліть). Харків: Вид-во Харк. держ. ун-ту.

7. Винницький, В. М. (2002). Українська акцентна система: становлення, розвиток. Львів: Бібльос.

8. Дыбо, В. А. (1981). Славянская акцентология: Опыт реконструкции системы акцентных парадигм в праславянском. Москва: Наука.

9. Зализняк, А. А. (1985). От праславянской акцентуации к русской. Москва : Наука.

10. Іларіон, М. (1952). Український літературний наголос. Вінніпег : Вид-во «Наша культура». Ч. 15.

11. Иллич-Свитыч, В. М. (1963). Именная акцентуация в балтийском и славянском. Москва : Изд-во АН СССР.

12. Кирилич, В. П. (1995). Наголошення суфіксальних прикметників у бойківському говорі. Бойківщина: Історія та сучасність. Львів-Самбір. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. С. 172-175.

13. Кобиринка, Г. С. (2018). Современные акцентные типы прилагательных в говорах Чернобыльской зоны как рефлексы праславянских акцентных парадигм. Труды Института русского языка им. В. В. Виноградова. Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и исследования 2015 - 2017. Москва. С. 150 - 161.

14. Колесов, В. В. (1972). История русского ударения. Именная акцентуация в древнерусском языке. Ленинград: Изд-во ЛГУ.

15. Морфемна структура слова: монографія (1979). [Т. О. Грязнухіна, Н. Ф. Клименко, Л. І. Комарова та ін.]. Київ.

16. Сачко, М. С. (2006). Наголошування ступеневих форм прикметників у поезії Лесі Українки. Культура слова. С. 99 - 101.

17. Скляренко, В. Г (1998). Праслов'янська акцентологія. Київ.

18. Щербатюк, Г Ф. (1974). Наголошування прикметників на -овий (-евий). Рідне слово. Вип. 8. Київ: Наукова думка. С. 51-61.

19. Lehr-Splawinski, T. (1957). O praslowianskiej шеіаіопіію Studia i szkice wybra- ne z j^zykoznawstwa slowianskiego. Warszawa. Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, Pp. 52 - 92.

REFERENCES

1. Belyh, А. (1914). Aktsenatske studyje [Accent studies]. Beohrad [in Serbian].

2. Bevzenko, S. P (1980). Ukrainska dialektolohiia [Ukrainian dialectology]. Kyiv [in Ukrainian].

3. Biloshtan, A. P (1958). Naholos chlennykh prykmetnykiv u suchasnii ukrainskii literaturnii movi [Emphasis of adjectives in modern Ukrainian literary language]. Kyiv. [in Ukrainian].

4. Bulakhovskyi, L. A. (1977). Vybrani tvory v piaty tomakh. T. 2. Ukrainska mova [Selected works in five volumes. Vol. 2. Ukrainian language]. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Vasil'ev, L. L. (1929). O znachenii kamory v nekotorykh drevnerusskikh pamyat- nikakh XVI - XVII vekov: K voprosu o proiznoshenii zvuka o v velikorusskom nare- chii [On the significance of the chamber in some ancient Russian monuments of the XVI -XVII centuries: On the question of the pronunciation of the sound o in the Great Russian dialect]. Leningrad. [in Russian].

6. Veselovska, Z. M. (1970). Naholos u skhidnoslovianskykh movakh pochatkovoi doby formuvannia rosiiskoi, ukrainskoi ta biloruskoi natsii (kinets XVII - pochatku XVIII stolit) [Emphasis in the East Slavic languages of the early days of the formation of the Russian, Ukrainian and Belarusian nations (XVII - XVIII centuries)]. Kharkiv. [in Ukrainian].

7. Vynnytskyi, V. M. (2002). Ukrainska aktsentna systema: stanovlennia, rozvytok [Ukrainian accent system: formation, development]. Lviv. [in Ukrainian].

8. Dybo, V A. (1981). Slavyanskaya aktsentologiya: Opyt rekonstruktsii sistemy aktsentnykh paradigm v praslavyanskom [Slavic Accentology: Experience of Reconstruction of the System of Accent Paradigms in Proto-Slavic]. Moscow. [in Russian].

9. Zaliznyak, A. A. (1985). Ot praslovyanskoy aktsentuatsii k russkoy [From Proto-Slavic accentuation to Russian]. Moscow. [in Russian].

10. Ilarion, Mytropolyt (1952). Ukrainskyi literaturnyi naholos [Ukrainian literary emphasis]. Vinnipeh. [in Ukrainian].

11. Illich-Svitych, V. M. (1963). Imennaya aktsentuatsiya v baltiyskom i slavyanskom [Nominal accentuation in Baltic and Slav]. Moscow. [in Russian].

12. Kyrylych, V Р (1995). Naholoshennia sufiksalnykh prykmetnykiv u boikivskomu hovori [Emphasis of suffixal adjectives in Boyko speech]. Boikivshchyna: Istoriia ta suchasnist. Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha NAN Ukrainy - Boykivsh-

13. chyna: History and modernity. Institute of Ukrainian Studies. I. Krypyakevych of the National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv-Sambir. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru