Метафора як засіб вираження мовної особистості арабського лідера (на матеріалах промов президента Лівану Мішеля Ауна)

Усі сучасні дослідження з лінгвістики апелюють в основному до антропоцентризму, адже лінгвістична наука починаючи з ХХст. кардинально змінила вектор своїх досліджень, якщо раніше вчені проводили свої наукові розвідки, описуючи в основному певні мовні явища та їхню специфіку без опертя на людину, то згодом напрям їхніх наукових зацікавлень розшири--вся і набув яскраво вираженого людиновимірного характеру. Таким чином, у сучасній лінгвістиці постало два основних суб'єктів досліджень, а саме: людина та мова, які взаємодіють між собою та не можуть існувати один без одного. Наразі актуальним є дослідження впливу мови на формування людської особистості в цілому та мовної особистості зокрема. Звідси в сучасному науковому дискурсі сформувалося поняття "мовно--ї особистості", як однієї з включових категорій у царині такого напряму лінгвістики як лінгвоперсонологія. Питанням "мовної особистості" у різний час цікавилися такі вітчизняні та зарубіжні дослідники, як: О. Потебня, Л. Вайсгербер, В. Виноградов, Г. Богін, Ю. Караулов, B. Карасик, Й. Стернін, О. Селіванова, В. Кра.сних, І. Голубовська, Ф. Бацевич, О.Мазепова, В. Нерознак, Сухих, А. Загнітко та ін.

У межах окресленої дисципліни вченими проводиться аналіз особливостей мовлення індивіда з лексичного та граматичного аспектів дослідження, а також невід'ємною складовою частиною подібних наукових розвідок є, на нашу думку, поняня "внутрішньої культури мовлення" особистості. Термін "лінгвоперсонологія" до наукового обігу ввів В. Нерознак, який досліджував питання специфіки взаємовпливу окремої мовної особистості на цілий мовний колектив та навпаки. Тож вчений виокремлює кілька видів мовної особистості: 1) індивідуальну, представлену специфікою мовлення конкретного представника того чи іншого етносу; 2) полілектну або універсальну, тобто мовлення цілого етносу або людства в цілому [9, с.113]. Метою нашої наукової розвідки є розглянути мовну особистість арабського політичного лідера з огляду використання ним метафори як одного із елементів впливу на суспільство задля досягнення ним своїх прагматичних цілей.

Уперше поняття "мовна особистість" було вжито німецьким вченим Л. Вайсгербером у його праці "Рідна мова і формування духу" у 20-х рр ХХ ст. Він вважав, що мова нерозривно пов'язана із феноменом культури та є необхідною умовою для існування останньої. На думку німецького дослідника, людина використовує певну мову для підтримання комунікації як істота соціальна, виступаючи представником того чи іншого соціуму. Тобто головним чином дослідник акцентував свою увагу на практичній функції мови.

Майже водночас поняття "мовна особистість" у російських наукових колах вжив В. Виноградов у праці "О языке художественной прозы" у контексті, як видно з назви праці, художньої літератури, де вчений намагався окремо розглянути мовну особистість автора художнього твору та безпосередньо персонажа [3, с. 7]

Як відомо, *сам термін "мовна особистість" був ґрунтовно досліджений у 80-тих рр. у працях російських вчених Г. Богіна та Ю. Караулова. Зокрема, Г. Богін під терміном "мовна особистість" розумів "людину, яка готова здійснювати мовні вчинки, породжувати та приймати мовні твори" [2, с. 32J. Учений Ю. Караулов у своїй праці "Русский язык и языковая личность" вбачає у мовній особистості індивіда, здатного продукувати та розуміти тексти, диференційовані за: 1) рівнем складності змісту; 2) влучністю відтворення дійсності; 3) націленістю на певну аудиторію [ѓvЃCс. 25]. Окрім цього, Ю. Караулов подав класифікацію мовної особистості, згідно з якою людина реалізовує себе як мовця на трьох рівнях: вербально-семантичному (на рівні лексикону), когнітивному (на рівні пізнання та інтелекту людини, а також створення нею із різних мовних елементів, зокрема знаків та символів, певних ідей та концептів) та прагматичному або мотиваційному (на рівні культури мовлення і мовленнєвих стратегій та навичок).

Наразі існує чимало інших класифікацій мовної особистості, тому деякі вчені, зокрема дослідниця І. Голубовська у своїй статті "Мовна особистість як лінгвокультурний феномен", чітко диференціює поняття мовної та мовленнєвої особистості на фоні виокремлення ознак "langue" і "parole" [4ЃC с. 26]. Наприклад, В. Красних у своїй монографії "Свой" среди "чужих": миф или реальность?" [8, с. 50-51] теоретично осмислює людину як суб'єкта мовлення та виокремлює чотири компоненти мовної особистості: 1) "людина, що говорить", тобто людина, яка здатна відтворювати та сприймати інформацію у вигляді усного або письмового тексту; 2) мовна особистість, тобто індивід, який володіє певними мовними знаннями та навичками і здатний їх продукувати; 3) мовленнєва особистість, діяльність якої спрямована на реалізацію ату комунікації з іншими людьми на основі освоєних та набутих нею раніше мовних, мовленнєвих, а також позамовних знань та навичок; 4) комунікативна особистість, реальний учасник комунікативного акту, тобто комунікант.

Ідеї Ю. Караулова знайшли свій подальший розвиток та уточнення у наукових доробках інших дослідників, зокрема Й. Стерніна та В. Карасика. В. Карасик [6, с. 24], опираючись на теорію Ю. Караулова, досліджує та подає свою класифікацію поняттю мовленнєвої діяльності людини, а також наголошує на п'яти важливих засадах для реалізації мовленнєвої діяльності індивіда як такої: 1)здатність людини до вербалізації певних ідей та концептів, тобто до акту говоріння; 2) потреба адресата у донесенні певної інформації до інших учасників комунікативного акту, тобто його потреба у здійсненні акту комунікації; 3) компетентність адресата як сукупність життєво необхідних знань та умінь задля здійснення мовцем ефективної комунікації зі своєю цільовою аудиторією; 4) мовна свідомість індивіда, яка базується на глибинному розумінні та внутрішньому осягненні людиною зовнішніх ідей та концептів, які пізніше вербалізуються в мові; 5) поведінка людини під час здійснення нею комунікативного акту, тобто сукупність вербальних та невербальних дій та вчинків, які розкривають сутність активного учасника комунікації. Ці вищезгадані компоненти входять до понятійного апарату лінгвоперсонології.

У сучасних наукових колах існує тенденція розглядати поняття "мовної особистості" через призму таких дисциплін як психологія та соціологія. Якщо у межах першої дисципліни досліджуються різноманітні психотипи мовної особистості, її поведінка, зокрема ґрунтовно аналізується її невербальний складник. У цьому контексті можна згадати класифікацію С. Сухих щодо типів мовної особистості з огляду на її психоемоційні стани у поведінці, а саме: гармонійний, конфліаний та імпульсивний типи. Зокрема, дослідник Ф. Бацевич звертає увагу на класифікацію різних моделей спілкування і на основі цього виводить свою типологію мовної особистості: гнучкий, ригідний і перехідний типи [1, с. 189]

У той час, як у межах соціології досліджується діаметрально протилежний вектор, а саме реципієнт або ціла цільова аудиторія, її вікова та гендерна специфіка, певні соціальні ролі учасників комунікативного акту, а також низка інших визначальних чинників, які впливають на здійснення ефективного акту комунікації.

А. Загнітко у "Словнику із сучасної лінгвістики: поняття і терміни" подає влучне та вичерпне, на нашу думку, тлумачення мовної особистості, "як конкретної особистості, що досконало знає мову, усвідомлено й творчо володіє нею, сприймає мову в контексті національної ментальності й культури як їхнє духовне осердя, уживає мову як невід'ємний елемент само- творення, самопізнання, самоствердження й самовияву, розвитку та вдосконалення власних інтелектуально-розумових та емоційно-рольових, експресивно-почуттєвих можливостей і як найнеобхідніший засіб соціалізації особистості в людському суспільстві" [5, с. 345-346].

Узагальнюючи усе згадане вище, слід сказати, що поняття "мовної особистості" розуміється як сукупність розумових потенцій індивіда, що дозволяють йому продукувати та розуміти різні тексти, які вирізняються: 1) за ступенем складності, логічності та глибини змісту; 2) метою комунікації; 3) сукупністю стилістичних засобів, які надають тексту естетичної забарвленості; 4) засобами психологічного впливу на реципієнта або цільову аудиторію. Окрім цього, окреслене нами поняття "мовної особистості" є складним та багатоаспектним явищем, яке базується на симбіозі та взаємовпливі таких понять та категорій мови, як: 1) мовних знань та умінь; 2) прагнення до самореалізації; 3) гармонізація стосунків із цільовою аудиторією.

Процес метафоризації мовлення настільки увійшов у звичку навіть пересічної людини, що вона просто перестала помічати метафори у своєму повсякденному мовленні. Метафори оточують нас всюди, вони стали необхідним компонентом не лише нашої мовної свідомості, а й нашого існування в цілому. Вчений-когнітивіст, один із основоположників теорії про когнітивну метафору Д. Лакофф в одній із своїх праць наголошує на тому, що "метафора є частиною нашого щоденного мислення, і тому система, згідно з якою будуються наші думки та міркування, є метафоричними за своєю суттю" [10]. Інший французький вчений-когнітивіст Поль Рікер погоджується з думкою Лакоффа. Для підтвердження цієї думки можна навести цитату з його доробку "Жива метафора": "Метафора відсутня в словнику, залишаючись при цьому всюдисущою у людському мовленні" [11]. Нас же цікавитиме у цій науковій розвідці використання метафори саме арабськими політичними лідерами, зокрема президентом Лівану, адже використання політиками метафор у своїх промовах є явищем повсякчасним та необхідним, яке підсилює ефект впливу їхньої промови на народ, формуючи подекуди навіть їхній політичний образ, тому такі дослідження є наразі досить актуальними та мають практичну користь.

У нашій науковій розвідці ми розглянемо та проаналізуємо використання метафори у промовах президента Лівану Мішеля Ауна, виголошених ним у листопаді 2017 р.[12] та у квітні 2018 р.[13], як одного із компонентів у формуванні мовної особистості цього політичного лідера.

ЫПГ нжг бнУ ЯУЗЖС ЗбГнЗгЎ жЪнП бнУ ЯУЗЖС ЗбГЪнЗПЎ еж нжг ЗбжФ жЪнП

ЗУКЮбЗбе. жЗбЗУКЮбЗб бнУ бНЩЙ гНППЙ ИТгЗд жгЯЗдЎ НХбд жЗдКеКЎ ЗбЗУКЮбЗб еж Ъгб ПДжИ ждЦЗб гКжЗХбє еж ЮХЙ УЪИ ПЭЪ ЗбЯЛнС жбКЗ нТбЎ бнИЮм УДПЗ еж ЪнПЯгЎ ЭбЗ ККСППжЗ Эн ЗбЗНКЭЗб Ие

(Переклад: Завтрашній день не схожий на будь-який інший день, і свято не схоже на інші свята, адже це день Батьківщини і день її незалежності. Незалежність не є конкретним кінцевим моментом у часі та місці, але незалежність - це наполегливість і безперервна боротьба, це історія народу, який заплатив та продовжує платити велику ціну, аби залишатися суверенним та вільним, це ваше свято, не соромтеся святкувати його).

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ - ЦІННІС'ТЬ

БОРОТЬБА-ПЛАтА

У цьому уривку ми бачимо, що свобода та незалежність метафорично осмислюються як цінність, за яку народ змушений боротися, тобто платити величезну ціну - ціну власного життя, аби потім відсвяткувати свято перемоги - День незалежності.

бЮП ЗЪбдК Эн ОШЗИ ЗбЮУг Зде Эн ШбнЪЙ ЗжбжнЗКдЗ гПЪ ЗдКЮЗб Зн ФСЗСЙ гд ЗбднСЗд ЗбгУЛЪбЙ НжЯЗ Збм ЗбПЗОб ЗббИдЗднЎ жЗЯПК ЦСжСЙ ЗИКЪЗП бИдЗд Ъд ЗбХСЗЪЗК

(Переклад: В одному зі своїх виступів я заявив, що перешкоджання руху іскри від величезного полум'я, що оточує Ліван, є нашим пріоритетом, я наголосив на необхідності віддаляти Ліван від конфліктів).

ПОЛУМ'Я-ВІЙНА

ІСКРА-КОНФЛІКТ

Тут ми спостерігаємо також явище метафоризації, тобто переосмислення за допомогою метафори таких політичних феноменів, як політичний конфлікт та війна, у якому народження іскри є метафоричним осмисленням породженню конфліктів, а полум'я виступає ніби уособленням довготривалої війни, яка й сформувалася від іскри.

жгд нСнП ЗбОЗббИдЗд нУЗЪПе Ъбм КНХнд жНПКе бГдеЗ ХгЗг ЗгЗде жНПеЗ жНПКЯг ен ЗбгКЮдЎ ен ГгЗдЯгЎ ен ЗУКЮСЗСЯгЎ жен гУКЮИб жШдЯг жГжбЗПЯг

(Переклад: Ті, хто хоче добра для Лівану, допомагає йому зміцнити свою єдність, тому що це клапан безпеки. Тільки ваша єдність - спаситель, ваша безпека, ваша стабільність, майбутнє вашої країни і ваших дітей).

ЄДНІСТЬ-КЛАПАН БЕЗПЕКИ, ПОРЯТУНОК

У цьому фрагменті промови Мішеля Ауна єдність народу метафорично тлумачиться як клапан безпеки та порятунку, як неодмінний складник для процвітання та кращого майбутнього будь-якого народу, зокрема ліванського.

ФеП ОбЗбеЗ бИдЗд ГНПЗЛЗр МгЙ ШЫм ЪбеЗ ЗбЗСеЗИ Збдн ХСИ ЗбФСЮ ЗбЗжУШ

(Переклад: Ліван став свідком великої кількості подій, в яких панував тероризм, він наніс удар на близькосхідний регіон¦¦:)

держава-свідоК

У цьому реченні Ліванська Республіка метафорично тлумачиться як свідок воєнних подій, тероризму та інших конфліктних ситуацій.

едЗЯ Юнг Эн ЗбНнЗЙ ЭгдН гМЗдЗрЎ ЯЗбНИ жЗбЪЙ жНСнЙ ЗбХгнСЎ бЗ КФСм жбЗ

КИ^ЗЪ

(Переклад: У житті є цінності, які надаються безоплатно, наприклад, любов, довіра і свобода совісті, які не купуються та не продаються...)

ПОЧУТТЯ-цінноСті

Основні почуття людини - любов, довіра та свобода совісті метафорично пояснюються як базові, фундаментальні цінності, які є безумовними, і тому не можуть ані купуватися, ані продаватися.

Як ми бачимо, у мистецтві слова акумулюється весь розумовий та почуттєвий потенціал людини, яка його породжує. Тому мова виступає фундаментальним елементом для належного формування особистості як такої, адже лише завдяки процесу виховання, базисом для якого і постає мова, людина реалізовує себе належним чином у суспільстві. Мова є також необхідним атрибутом для формування мовної свідомості в індивіда, а разом з нею - мовної особистості. Останню лінгвісти розглядають як типового представника мовної спільноти із притаманними йому комунікативними потенціями у вигляді тактик та стратегій, реалізовуючи які мовець досягає своїх прагматичних цілей під час спілкування:1)здійснення необхідного психоемоційного впливу на реципієнта або цільову аудиторію; 2) донесення певної важливої інформації до реципієнтів, зміст та форма якої можуть варіюватися залежно від ситуації та бажання адресанта. Ці моменти якраз яскраво втілюються, коли мова йде про постать політичного лідера, для якого мовлення, його форма та зміст, зокрема активне використання метафор у мовленні, є неодмінним інструментом для психологічного впливу на громадян та формування власного політичного іміджу.

Список використаних джерел

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.С. Бацевич. К.: Видавничий центр "Академія", 2004. 344 с.

2. Богин Г. I. Дослідження мовного мислення в психолінгвістиці / Г.1. Богин. М.: Наука,1985. С. 32.

3. Виноградов В.В. О языке художественной прозы: избранные труды / В.В. Виноградов. М.: Наука,1980. 360 с.

4. Голубовська 1.0. Мовна особистість як лінгвокульт^рний феномен / І.О^Голубовська. // Зб наук. пр. Studia Linguistica. К., 2008. Вип.1. С. 25-33:

5. Загнітко А.П. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни / А.П.Загнітко. Донецьк: ДоНУ, 212. Т. 2. С. 345-346.

6. Карасик В.И* Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В.И. Карасик. Волгоград: Перемена, 2002. 477 с.

7. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность / Ю.Н. Караулов. Изд. 3-е, стереотип. М.: Едитриал УРСС, 2003. 264 с.

8. Красных В.В. "Свой" среди "чужих": миф или реальность? / В.В. Красных. М.: ИТДГК "Гнозис", 2003. 375 с.

9. Нерознак В.П. Лингвистичекая лингвоперсонология: к определению статуса дисциплины / В.П. Нерознак // Сб. науч. тр. Язык. По'этика, Перевод. М.: МЛУ,1996. С. 11'2-116.

10. Lakoff George. Hedges: A Study in Meaning Criteria and the Logic of Fuzzy Concepts / George Lakoff // eds. Donald Hockney et al.; Contemporary Research in Philosophical Logic and Linguistic Semantics. Dordrecht: D.Reidel,1975. p. 221-271.

11. Paul Ricoeur. La metaphore vive / Ricoeur Paul. Paris: Editions du Seuil,1975. Ch. VI "Le travail de la ressemblance". p. 242-272.

12. https://??^w.tayyar.org/News/Lebanon/184055

13. http://www.almanar.com.lb/3694403