Соціолінгвістичні особливості формування дитячого мовлення в Україні

У статті розглядаються чинники формування мовної особистості у ранньому дитячому віці у контексті масової українсько-російської двомовності. Подається характеристика дитячого мовлення на рівні первинного соціуму, що уможливлює репрезентацію загальнонаціональної мовної ситуації; дозволяє виявити основні тенденції та проблеми. Проаналізовано кореляцію між рідною мовою батьків, мовою родинного спілкування та українськомовною компетенцією дітей.

Ключові слова: мовна ситуація, білінгвізм, дитяче мовлення, діти-білінгв, рідна мова, домінантна мова, мовна компетентність.

О. В. Шевчук-Клюжева,

O. V. Shevchuk-Kliuzheva,

NationalUniversityof «Kyiv-Mohyla Academy», DepartmentofUkrainianLanguage

SOCIOLINGUISTIC PECULIARITIES

Keywords: linguisticsituation, bilingualism, childspeech, a bilingualchild, mothertongue, dominantlanguage, linguisticcompetence.

Постановка наукової проблеми та її актуальність

Мовна ситуація в Україні на сьогодні лишається досить специфічною - впроваджені в життя законодавчі ініціативи щодо закріплення пріоритетного становища української мови, розширення сфер і функцій її застосування існують паралельно із реальною комунікативною активністю двох споріднених мов у межах різних соціальних та вікових груп населення. Масова українсько-російська двомовність вимагає ґрунтовного та різноаспектного аналізу, але, насамперед, мають бути здійснені дослідження, спрямовані на вивчення дитячого українського мовлення, яке формується в умовах масового білінгвізму між близькоспорідненими мовами і репрезентує складні та дискусійні питання. Особливості побутування дитячого мовлення в Україні, та чинники його формування майже не досліджувалися у вітчизняному мовознавстві. Сьогодні вкрай важливо здійснити як теоретичний, так і практичний аналіз дитячого мовлення, яке відображає реальну мовну ситацію і безпосередньо демонструє основні прорахунки мовної політики незалежної України, недостатньо ефективне мовне планування.

Аналіз досліджень цієї проблеми

Попри те, що дитячий білінгвізм із малодослідженої тематики ще до середини XX століття (Leopold, 1954) поступово перейшов у категорію одного з найбільш актуальних напрямків сучасної європейської та американської лінгвістики, і зараз уже написана велика кількість досліджень із детальним описом особливостей одночасного чи послідовного засвоєння декількох мов у ранньому дитячому віці. Провокує інтерес до здійснення подібних досліджень мобільність населення, глобальні міграційні процеси, а також внутрішньо політичні кризи в межах різних держав із різною гуманітарною політикою. До найпопулярніших тем подібних досліджень належать: лінгвістичні особливості дитяча дво- та багатомовність, адаптація різномовних дітей в одному колективі тощо. Наукове обґрунтування цих проблемних питань покликано трансформувати загальнодержавні стратегії у гуманітарній сфері відповідно до сучасних викликів, удосконалювати механізми мовної політики. Парадоксально, що складна мовна ситуація нашої країни, де перманентний стан масової українсько- російської двомовності практично не зазнає кількісних змін упродовж не одного десятиліття, не спровокувала появи великої кількості досліджень дитячого мовлення, хоча є певні напрацювання у О. Данилевської, Л. Калмикової, Л. Засєкіної.

Основою нашого дослідження варто вважати фундаментальні праці Л. Виготського, Ч. Осгуда, В. Ламберта, де детально та різноаспектно розглянуто неодномовні ситуації, зокрема і їхній вплив на розвиток мовної компетенції дітей-білінгвів.

Метою статті є розгляд соціолінгвістичних особливостей формування дитячого мовлення у раннього віці на матеріалі масового опитування представників первинного щодо дитини соціуму. Мета роботи передбачає розв'язання конкретних завдань, а саме - висвітлити теоретичний аспект проблеми на матеріалі зарубіжних досліджень; репрезентувати результати опитування дорослого населення у контексті формування мовної особистості дитини; простежити кореляцію між рідною мовою батьків, мовою родинного спілкування та українськомовною компетенцією дітей.

Об'єктом дослідження є дитяче мовлення, яке формується в умовах масового білінгвізму. Предмет дослідження - чинники формування дитячого білінгвізму в Україні.

Опис фактичного матеріалу та методи

Зважаючи на особливості здійсненого дослідження, а саме - збір, аналіз та репрезентація масового матеріалу; основним методом нашої розвідки є анкетування дорослого населення (представників первинного для дитини соціуму), яке було здійснено з метою визначення базових соціолінгвістичних аспектів формування дитячого мовлення в Україні.

Матеріал дослідження репрезентований даними масового опитування дорослого населення, яке ми здійснювали у травні-липні 2019 р. Це дослідження мало широку географію, адже здійснювалася через мережу Інтернет, і охопило понад 100 населених пунктів - від сіл та селищ до обласних центрів. Найбільша кількість респондентів була з м. Києва та Київської області, Одеси, Херсона, Миколаєва, Вінниці, Краматорська, Маріуполя, Львова, Івано-Франківська, Ужгорода, Житомира, Черкас, Харкова, Запоріжжя, Дніпра. Таке територіальне охоплення, що репрезентує, по суті, всі макрорегіони із різними історичними та соціокультурними особливостями, дає можливість говорити про загальнонаціональні тенденції, які формуються у дитячих мовних колективах при зміні пріоритетності первинного та вторинного соціумів. Загалом в опитуванні взяло участь майже 800 респондентів, що беруть участь у мовному вихованні дітей віком від 0 до 17-18 років.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження

Очевидно, що мовна ситуація у кожній родині та мовна поведінка батьків є визначальною для формування / неформування білінгвізму, тому важливим є визначення кількісних показників щодо одномовності / двомовності дорослих. Так, визначаючи рідну для респондентів мову, ми зафіксували, що для переважної більшості рідною є українська (53,5%), для 18,3% - рідна мова російська, а 21,1% вважають рідною як українську, так і російську мову. Близько 5% респондентів визначили своєю рідною мовою «суржик».

Ці дані підтверджують факт, що в Україні мовна ситуація може бути охарактеризована як білінгвальна із поширенням мішаних форм українсько- російського мовлення. Безпосередній зв'язок із поширеністю мішаних форм мовлення варто вбачати у відповідях респондентів щодо перемикання мовних кодів під час щоденної комунікації (у побуті): 32,7% дали ствердну відповідь на це питання; 27,8% зазначили, що інколи переходять з однієї мови на іншу; а для 35,2% респондентів варіант перемикання мовних кодів є неприйнятним, адже вони зберігають свою мовну стійкість незалежно від комунікативних умов. Тут також варто зазначити, що група респондентів, які не перемикають мовні коди, скоріш за все, не є винятково українськомовною, адже з інших питань, що були поставлені респондентам при анкетуванні, варто виокремити частину респондентів, що принципово не використовує російську мову - кількісний показник цієї групи 9,7% від загальної кількості опитаних.

Зважаючи на дані, що репрезентують мовну поведінку дорослих, маємо констатувати той факт, що у кількісному відношенні статистичні дані, які характерні для дитячого мовлення є відмінними, і можуть бути охарактеризовані більш позитивно. Так, при аналізі дитячого мовлення, варто розпочати з того, що переважна більшість батьків приймала рішення щодо впровадження певної стратегії мовного виховання - 67,9%, а для 22,8% респондентів це питання не є актуальним. Говорячи про стратегію мовного виховання, варто чітко розмежовувати загальнонаціональну стратегію мовного виховання українських дітей та індивідуальну (родинну) стратегію. Якщо загальнонаціональну стратегію мовного виховання українських дітей визначає держава (вона ж, тобто держава, і несе відповідальність за ефективність такої стратегії), то індивідуальна стратегія впроваджуєте на рівні первинного соціуму, тобто батьками. Індивідуальна стратегія мовного виховання - це система практичних засобів і підходів, що використовується для засвоєння мови / мов та формує навички продуктивної мовленнєвої діяльності (практика говоріння). Позитивним моментом у складній мовній ситуації України є те, що майже половина респондентів визначило як основну мову дитячого спілкування українську (49,4%), цей показник практично збігається із визначенням домінантної мови для родини в цілому - для 49,7% такою мовою є українська. Таким чином, можемо говорити про те, що впровадження індивідуальної стратегії мовного виховання для значної частини населення - це стратегія українськомовного виховання. Переважна більшість батьків моделюють ситуацію на рівні первинного соціуму у такий спосіб, щоб їхні діти були одномовними, а саме - українськомовними, адже лише 17,9% обрали дві мови - українську мову і російську, очевидно, намагаючись при цьому формувати координативну двомовність та навички перемикання мовних кодів. Варто також зазначити, що для 19,9% опитаних основною мовою спілкування в родині є російська.

При описі соціолінгвістичних особливостей формування дитячого мовлення в Україні варто звернути також увагу на той факт, що серед дорослого і дитячого населення є відносно стійка група людей, для яких рідною і домінантною мовою виступають мішані форми українсько-російського мовлення, тобто суржик. Кількісні показники використання респондентами та їхніми дітьми мішаного мовлення практично збігається у декількох позиціях, цей показник знаходиться у межах 4,55,5% від загальної кількості опитаних. На нашу думку, це свідчить про нейтральність сприймання мішаної форми двомовності, усвідомлення особливостей її формування та небажання змінювати форму двомовності, докладаючи певних зусиль.

Таким чином, бачимо, що мова родинного спілкування є безпосереднім віддзеркаленням того, як говорять діти в Україні, принаймні на певному етапі розвитку чи при певних обставинах; і її показники корелюють із кількісними показниками рідної для батьків мови. Варто зазначити, що зміна пріоритетності первинного та вторинного соціумів впливатиме на подальший розвиток комунікативних навичок і практик, адже із входження в мовне життя дітей осіб із відмінною рідною/домінантною мовою відбуватиметься стихійне опанування мови у безпосередньому контакті з її носіями. Це, насамперед, стосується дітей із базовою українською мовою, які стають білінгвальними через вторинний соціум - інші діти/дорослі, розважальний контент. Ситуація із дітьми, чия домінантна мова може бути визначена як російська, є відмінною, адже такі діти в Україні апріорі є білінгвальними, оскільки здобувають освіту державною мовою.

Переважна більшість респондентів на питання про перемикання мовних кодів дало ствердну відповідь: 34,7% респондентів визначили, що їхні діти у повсякденному спілкуванні використовують як українську, так і російську мову; 23,5% опитаних вважають, що діти може змінити мовний код залежно від зміни обставин. Разом ці показники становлять 58,7% від загальної кількості, натомість лише 33,6% респондентів зазначили, що їхні діти не переходять на мову співрозмовника.

Такі дані, по-перше, свідчить про відсутність мовної стійкості серед дитячого населення і готовність дітей пристосовуватися під умов комунікативних актів, а, подруге, про те, що більшість дітей в тій чи іншій мірі знає та використовує у повсякденній комунікації російську мову, і це наштовхує на думку, що мовна стратегія, зокрема українськомовна, що обиралася батьками, буде змушена зазнавати коректив, залежно від бажання/небажання формувати дитячий координативний українсько-російський білінгвізм.

Неформальна комунікація у дитячих мовних колективах, що часто супроводжується перемиканням мовних кодів у різних комунікативних ситуаціях призводить до того, що переважна більшість респондентів фіксує в українському дитячому мовленні помилки інтерференційного характеру під впливом російської мови (російські слова, невластиві українській мові граматичні конструкції) - 78,3%, і лише для 12,1% такі прояви мовної взаємодії не є характерними.

Висновки та перспективи дослідження

Отже, кількісні показники взаємодії української та російської мов, як серед дорослого, так і дитячого населення свідчать про масовий характер контактного білінгвізму в Україні, зокрема його різних форм; і є однією з найголовніших особливостей, що безпосередньо впливають на формування українського дитячого мовлення. Попри те, що багато респондентів свідомо обирають стратегію неформування українсько-російської двомовності у своїх дітей, принаймні на рівні первинного соціуму (домінантність української мови в родинах), цей факт не впливає на подальше стихійне опанування російської мови на досить високому комунікативному рівні у безпосередньому контакті з її носіям, на що вказують дані щодо перемикання мовних кодів. Така, по суті, неконтрольована мовна ситуація серед дитячого населення України вимагає більш активного втручання з боку держави, а саме - закладів освіти, що мають враховувати факт комунікативної активності близькоспоріднених мов, їхнього навперемінного чи одночасного використання, стимулювати не розповсюдження мішаних форм українсько- російського мовлення серед дітей-білінгвів. Переважна більшість батьків, які взяли участь в опитуванні, підтверджують тезу про негативний вплив масової українсько- російської двомовності на українськомовну компетенцію дітей, адже часте перемикання мовних кодів призводить до появи помилок інтерференційного характеру, поширення мішаних форм мовлення серед дітей-білінгвів.

Літератури

1. Выготский Л. К вопросу о многоязычии в детскомвозрасте. Проблемыразвитияпсихики. Москва, 1983. Т. 3.

2. Данилевська О. Типи мовної поведінки київських школярів. Українська мова. 2013. №2. С. 56-67.

3. Evrin M., Osgood C.Secondlanguagelearningandbilingualism, JournalofAbnormalandSocialPsychology, Supplementto XLIX, 1954.

4. Lambert W. E.Language, psychology, andculture. PaloAlto, CA, US: Stanford U. Press, 1972. 362 р.

5. Leopold W. F.Speechdevelopmentof a bilingualchild: A linguist'srecord: In 4 vols. - Vol. 1: Vocabularygrowthinthefirsttwoyears. - Evanston, III., 1939. - XIV, 188 p.; 2^nded. 1954.

6. Tchirsheva G. N.Childhoodbilingualism: thesimultaneousacquisitionoftwolanguages. - St. Petersburg: Zlatoust, 2012. 488 p.

Reference

1. Vygotsky, L. (1983). Thequestionofmultilingualisminchildhood. Problemsofdevelopmentofthepsyche [A voprosu o mnogoyazbichy'y' v detskomvozraste. РгоЫетыrazvy'ty'yapsy'xy'ky'].Vоl. 3. Moscow (inRus.).

2. Danylevska, O. (2013). TypesofLinguisticBehaviorofKyivStudents [Ty'py'movnoЇpovedinky'ky'ivs'ky'xshkolyariv]. UkrainianLanguage, 2, рр.56 -- 67.

3. Evrin, M., Osgood, C., (1954), Secondlanguagelearningandbilingualism, JournalofAbnormalandSocialPsychology, Supplementto XLIX..

4. Lambert, W. E. (1972), Language, psychology, andculture. PaloAlto, CA, US: Stanford U. Press, 362 р.

5. Leopold, W. F. (1954), Speechdevelopmentof a bilingualchild: A linguist'srecord: In 4 vols. Vol. 1: Vocabularygrowthinthefirsttwoyears.Evanston, III., 1939. XIV, 188 p.; 2^nded.

6. Tchirsheva, G. N. (2012), Childhoodbilingualism: thesimultaneousacquisitionoftwolanguages. St. Petersburg: Zlatoust, 488 p.

Размещено на Allbest.ru