Порівняльно-історична фонетика як засіб з’ясування української мовної генеалогії (за матеріалами статті Є. Тимченка "Слов’янська одність і становище української мови в слов’янській родині")

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНА ФОНЕТИКА ЯК ЗАСІБ З'ЯСУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВНОЇ ГЕНЕАЛОГІЇ (за матеріалами статті Є. Тимченка «Слов'янська одність і становище української мови в слов'янській родині»)

Людмила Довбня

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української лінгвістики і методики навчання,

доцент кафедри педагогіки, теорії та методики початкової освіти,

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Тамара Товкайло

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри української лінгвістики і методики навчання,

доцент кафедри педагогіки, теорії та методики початкової освіти,

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

У статті аналізується фрагмент мовознавчого доробку Євгена Тимченка, присвячений аргументованому доведенню походження української мови безпосередньо від праслов'янської. Автор статті «Словянська одність і становище української мови в словянській родині» на підставі детального аналізу фактів, що засвідчують розвиток слов'янського консонантизму й вокалізму в порівняльно-історичному аспекті, майстерно підводить до спростування ідеї про виокремлення української мови із східнослов'янської внаслідок розпаду останньої.

У нашій розвідці звертається увага на те, що Є. Тимченко аналізує мову з огляду на її важливість у процесі консолідації нації і робить це не декларативно, а із залученням значної кількості матеріалу, перш за все такого, що стосується порівняльно-історичної фонетики слов'янських мов загалом та фактів розвитку звукового ладу української мови зокрема. Мовознавець ґрунтовно описує та ілюструє прикладами найважливіші історико-фонетичні процеси пізньопраслов'янської епохи та періоду, що хронологічно слідував за нею. Виклад матеріалу праці характеризується науковою точністю і засвідчує високий рівень лінгвістичної ерудиції її автора.

Ключові слова: Євген Тимченко, славістика, історія українського мовознавства, мовна еволюція, сучасна українська мова, історична фонетика, лексикологія, порівняльно-історичне мовознавство, консолідація нації, походження голосних, походження приголосних.

В статье анализируется фрагмент языковедческого наследия Евгения Тимченко, посвященный аргументированному доказательству происхождения украинского языка от праславянского. Автор статьи «Славянское единство и положение украинского языка в славянской семье» на основании подробного анализа фактов, свидетельствующих о развитии славянского консонантизма и вокализма в сравнительноисторическом аспекте, мастерски подводит к опровержению идеи о выделении украинского языка из восточнославянского вследствие распада последнего.

В нашей статье обращается внимание на то, что Е. Тимченко анализирует язык с учетом важности его роли в процессе консолидации нации и делает это не декларативно, а с привлечением значительного количества материала, прежде всего касающегося сравнительноисторической фонетики славянских языков в целом и фактов развития звукового строя украинского языка в частности. Языковед основательно описывает и иллюстрирует примерами важнейшие историкофонетические процессы поздней праславянской эпохи и периода, хронологически следовавшего за ней. Изложение материала анализируемого труда характеризуется научной точностью и свидетельствует о высоком уровне лингвистической эрудиции ее автора.

Ключевые слова: Евгений Тимченко, славистика, история украинского языкознания, языковая эволюция, современный украинский язык, историческая фонетика, лексикология, сравнительно-историческое языкознание, консолидация нации, происхождение гласных, происхождение согласных.

Among the people who deserve profound respect and worldwide approval, we can distinguish Yevhen Kostiantynovych Tymchenko. He is a prominent figure of thepast century, whose linguistic works in different aspects are of great importance even at present days. This scholar 's works, including monographs, manuals, dictionaries and a number of scientific articles, illustrate the diversity of his linguistic interests. The topic under consideration is especially relevant in connection with the genealogy of Slavic and Ukrainian linguistics from comparative-historic point of view.

The researcher's opinion on the processes concerning the development of Ukrainian based on the profound comparative-historic analysis ofphonetic changes is particularly clear in his paper «Slavic similarity and the position of Ukrainian in Slavic family of languages».

In this article, we analyse the part of linguistic works by Yevhen Tymchenko, which is dedicated to a well-founded proof in favour of the fact that Ukrainian descends from the Proto-Slavic language. The author of the article «Slavic similarity and the position of Ukrainian in Slavic family of languages» artfully argues against the idea of the Ukrainian language origin from East-Slavic as a result of its disintegration. The arguments are based on the detailed analysis of the facts demonstrating the development of Slavic consonantism and vocalism from the comparative-historic point of view.

In the paper we emphasize that Ye. Tymchenko analyses the language in view of its importance during the national consolidation. The author's words are not a mere assertion, he works with a large amount of material concerning first of all the comparative-historic phonetics of the Slavic languages and the facts about the development of Ukrainian sounds. The linguist thoroughly describes and gives examples of the most important historic and phonetic processes, which took place during the late Proto-Slavic period and the following one. The way the material of this work is introduced shows the high level of its author's linguistic knowledge as it is scientifically precise.

The analysis of the article «Slavic similarity and the position of Ukrainian in Slavic family of languages» proves that Ye. Tymchenko is well experienced in linguistics (particularly in comparative-historic phonetics); he understands the processes concerning the development of Proto-Slavic and Ukrainian phonology, especially the specificity of vocalic and consonant phenomena. Based on this knowledge, the researcher concludes that the Ukrainian language descended from East-Slavic, not Proto-Slavic.

Key words: Yevhen Tymchenko, Slavonic studies, the history of Ukrainian linguistics, language evolution, modern Ukrainian, historic phonetics, lexicology, comparative-historic linguistics, national consolidation, vowels origin, consonants origin.

«Найчастіше одність язикова буває в тім разі, коли нації відчувають свою одність. Вони для себе творять спільний язик цивілізації». (Тимченко, 1924: 3).

Постановка проблеми в контексті сучасної філологічної науки та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями.

Серед постатей, що заслуговують на глибоку пошану і світове визнання, чільне місце займає видатний діяч минулого століття, різноаспектні мовознавчі здобутки котрого не втратили своєї актуальності й до сьогодні - Євген Костянтинович Тимченко. Різнобічність лінгвістичних зацікавлень ученого засвідчують його праці, серед яких - монографії («Причинки до української діалектології» (К., 1908), «Льокатив в українській мові» (К., 1925)., «Номінатив і датив в українській мові» (К., 1925), «Вокатив і інструменталь в українській мові» (К, 1926), «Акузатив в українській мові» (К., 1928)), підручники («Українська граматика» (К., 1907; 2-е вид. 1918), «Курс історії українського язика. Вступ і фонетика» (К., 1927; 2-е вид. 1930), словники («Русско-малороссийский словарь» (У 2-х т.; К., 1897-1899), «Історичний словник українського язика» (Т. 1-2; Х.-К., 1930-1932; перевидано 1985; редактор), «Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV-XVШ ст.» (У 2 кн.; К., 2002)), низка наукових статей тощо. В аспекті генеалогії слов'янського та українського мовознавства з порівняльно-історичного погляду обрана тема набуває особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання означеної проблеми і на які опираються автори, та виділення не вирішених раніше частин проблеми. На сучасному етапі активізувався інтерес до славістичних здобутків попередників, різноаспектність наукових пошуків яких дає можливість зіставити їхні погляди на становлення, формування й виокремлення української мови 2 поміж низки мов слов'янських. Власне бачення процесів історичного розвитку української мови на підставі глибокого порівняльно-історичного аналізу фонетичних змін засвідчене, зокрема, у статті Є. Тимченка «Словянська одність і становище української мови в словянській родині». Аналізу його доробку присвячені наукові розвідки А. Загнітка, Й. Дзендзелівського, В. Глущенка, І. Рябініної, К. Тищенко, О. Кровицької та ін. учених. Водночас значна кількість праць дослідника, у т.ч. й названа вище розвідка, не охоплена фаховим аналізом, що й зумовлює актуальність нашого дослідження.

Мета статті - здійснити аналіз лінгвістичної інтерпретації історико-фонетичних процесів слов'янських мов Є. Тимченком, на тлі якої вчений робить фаховий висновок про походження української мови.

Постановка завдання. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

- виокремити внесок ученого в історію становлення та розвитку славістики й української мови;

- проаналізувати бачення вченим історико-фонетичних процесів від праслов'янської єдності до української мови;

- визначити роль аналізованої статті у з'ясуванні генеалогії української мови.

Виклад основного матеріалу

«Початок ХХІ ст. ознаменувався поверненням в історію української науки, у т.ч. й мовознавчої, величних постатей минулого, які по праву заслуговують на пошану й визнання» (Довбня, 2015: 171). Серед них одне із провідних місць відводиться Євгенові Костянтиновичу Тимченку - авторові низки монографій, присвячених семантиці й синтаксису відмінків, питанням української діалектології, підручників з української граматики та історичної фонетики, значної кількості наукових статей, укладачеві відомих лексикографічних видань. Різноаспектна зацікавленість питаннями славістики загалом і українського мовознавства зокрема не зменшує наукової вартості його праць - радше навпаки, засвідчує наскрізне бачення вченим кожної конкретної проблеми, якої він торкався у своїх розвідках.

Так, стаття Є. Тимченка «Словянська одність і становище української мови в слов'янській родині» присвячена питанням існування й розпаду праслов'янської мовної єдності та місця української мови у слов'янській генеалогії. Автор аналізує мову з огляду на її важливість у процесі консолідації нації і робить це не декларативно, а із залученням значної кількості матеріалу, перш за все такого, що стосується порівняльно-історичної фонетики слов'янських мов загалом та фактів розвитку звукового ладу української мови зокрема, оскільки переконаний, що «...найважливішим психо-фізіологічним чинником в еволюції язика уважається звичайно звуковий його розвій.» (Тимченко, 1924: 7). Він ґрунтовно описує та ілюструє прикладами найважливіші історико- фонетичні процеси пізньопраслов'янської епохи та періоду, що хронологічно слідував за нею.

Учений у розвідці втілює намір окреслити найзагальніші риси, притаманні фонетиці праслов'янської мови та періоду її діалектного розшарування. Він указує на фонетичну еволюцію звукосполучень *к, *gv; *ЇІ, *бІ; *Ь)', *р|, *т), *у)' в українській мові ([цв], [зв]; [л]; [пл.], [бл], [вл], [мл]: «.цвіт з *куёь, звізда з gvлzda; плів з реїь, молити з *шоб; куплю, люблю з *кирр, *ІиЬіф, земля з *zemja» (Тимченко, 1924: 7)) та зазначає, що ці явища притаманні південно- й західнослов'янській групам мов і розвинулися в доісторичні часи.

Описуючи долю праслов'янських [ї'] і [б'], що сягають індоєвропейських *1), *б), Є. Тимченко називає їхні українські наслідки [ч] і [дж] і зазначає, що останній із плином часу спростився в [ж] (свіча із *svлt'a, межа (меджа) із *шеб'а). Водночас слід зауважити: дослідник не вказує на те, що такого спрощення звук зазнав лише в іменних формах, а в українських дієслівних формах африката [дж] збереглася (саджу, сиджу, ходжу). Виконуючи порівняльно-історичний аналіз, мовознавець пише: «Це явище спільне в укр. з в.-рус., б.-рус. і почасти. з словинськ. і хорвацьк. (кайкавськ.) діалектом сербського» (Тимченко, 1924: 7).

Аналізуючи еволюцію напівпалатальних і палатальних праслов'янських приголосних, автор статті констатує, що вони перед [е] < прасл. [е] і [ь], а також перед [и] зазнали ствердіння (небо, пень, нива). «Це з'явище в укр. переведено систематичніше, як аналогічне в чеськім і словацькім та в болгарськім, сербськім і словинськім, і певно початок його також передісторичної доби» (Тимченко, 1924: 7).

Не оминув учений своєю увагою і питання депалаталізації губних, які на українському ґрунті стверділи у всіх позиціях (голуб, кров, м'ясо, п'ять), зазначивши, що цей процес розпочався ймовірно в ХІ ст. Аналогічні до українських його наслідки зафіксовані в чеській, словацькій та сербській мовах.

У статті «Словянська одність і становище української мови в словянській родині» Є. Тимченко, аналізуючи процес трансформації праслов'янської фонетичної системи в порівняльно-історичному аспекті, згадує і вокалізацію сильних зредукованих [ъ] та [ь], і перехід їх в ^[ЬІ^] перед [j]: «Прасл. міцні ъ і ь між ХІ і ХІІ віком переходять в відповідні о і е: сон з *Sbnb, день з *бьпь. Це явище спільне з в-рус., б.-рус., болгарським, словацьким, гор. лужицьк. і почасти (що до ь) з польським, лужицьким, чеським і словацьким. А перед j вони перейшли в и (первісно и і ы: пий, мий, рийу, добрий, синий (форма синій пізніша по аналогії з іншими відмінками) з *рь|', *mbj, *ryjз, *боЬгъ|'ь, *8Іпь_|'ь; ця риса спільна з усіма словянськими язиками опріч в.-руського (пей, мой, рою, доброй, синей)» (Тимченко, 1924: 7).

Автор приділяє значну увагу праслов'янським процесам різноаспектної взаємодії повних і коротких голосних із плавними приголосними та їх наслідкам в українській та деяких інших слов'янських мовах. Зокрема, він звертає увагу на зміни звукосполучень *ъ, *ь, ов перед твердими приголосними (довгий, повний, вовк < *dblgb, *рь!пь, ^ьікь) та на подібні їм зміни л на в (дав, носив, сидів, був) і вказує, що «...почасти ту саму еволюцію бачимо в словинськім та аналогічну в сербськім.

На місці прасл. в відкритім складі між шелестівками маємо ри, ли: кривавий з *кгьуауьь, гриміти з *grьmeti, глитати з *glbtati. Ця риса спільна з б.-руською мовою» (Тимченко, 1924: 7).

У праці йдеться про поширені у східнослов'янській групі мов зміни праслов'янських дифтонгічних сполучень *or, *ol, *er, *el у середині слова між приголосними, хронологію яких автор окреслює ІХ ст. Є. Тимченко констатує, що в українській мові наслідками вказаних фонетичних трансформацій є сполучення оро, оло, ере (борода < *borda, колода < *kolda, берег < *bergb, молоко < *melko), зафіксовані також у білоруській та російській мовах. Водночас щодо цих сполучень він не вживає терміна «повноголосся» і не наводить південнослов'янських ра, ла, рЬ, лЬ (зокрема, старосл. БРАДА, КЛАДА, БРЪГЪ, МЛЪКО) і західнослов'янських корелятів ro, io, re, le (до прикладу, польс. broda, kioda, brzeg, mleko). У дослідженні згадується також доля початкових *or, *ol, котрі зазнали змін і врешті на українському ґрунті перетворилися в ро, ло (росту (ріст), локоть), як і в російській, білоруській, польській, словацькій, чеській і лужицькій мовах. Водночас слід зауважити, що автор лише констатує наявність описаних змін, однак не розкриває причин, які призвели до них, зокрема не згадує про дію основного закону слов'янської фонетики - закону висхідної звучності складів.

У процесі аналізу історії становлення українського вокалізму Є. Тимченко не оминає своєю увагою зміни праслов'янських голосних [е] та [о]. Дослідник констатує, що на початку слова голосний [е] трансформувався в [о]: *ezero > озеро, одначе причини такої зміни він не називає, як і не вказує, що перед початковим голосним [е] розвивався протетичний [)']. В. Ягич, Л. Булаховський визначають дві умови, за яких початкове [)е] змінюється на [о]:

«- перед складом із голосним переднього ряду (крім ь);

- перед наступним наголошеним складом» (Крижанівська, 2010: 46).

Є. Тимченко згадує і про живе (фонетичне) чергування голосних [е] та [и], і про історичне відбите в орфографії чергування [о] та [е] відкритих складів із [і] закритого складу, і про перехід [о] в [у] тощо: «В відкритім складі ненаголошене е заховується і діалектично має нахил до підвищення артикуляції, себ-то переходить в и: нима, сило, биру. В замкненім складі е перйшло в і: ніс з *пезъ. Прасл. о в замкненім складі перйшло в і: ніс з *иозъ. Обидві ці риси в остаточнім результаті властиві тільки укр. мові, але зміна о в такій позиції в инший звук (напр. у) властива почасти польському, лужицькому, чеському і словацькому, а е через ступінь о переходить в у тільки в польській мові (шіоб wiecz6r). Ці з'явища розвинулися протягом ХІІ - XIV віків. О в відкритім ненаголошенім складі також має тенденцію діалектично до підвищення артикуляції, себто до переходу в у: вугонь, кужух» (Тимченко, 1924: 8).

Згадуючи про злиття [ы] та [і] в одному звукові [и], дослідник проводить паралелі з фактами інших мов. Так, він зазначає, що це явище фіксується в «сербській, словинській, чеській і словацькій мовах», але не має місця в інших. Мовознавець звертає увагу на спільне з білоруським чергування звуків [у] з [в], [и] з [і] і вважає цю рису доісторичною, оскільки вона фіксується найдавнішими писемними пам'ятками.

У процесі діахронічного аналізу слов'янського вокалізму автор згадує і про деназалізацію, якої зазнали звуки [ф] та [§]. Так, на українському ґрунті [ф] > [у] (*бфЬъ > дуб). Аналогічна зміна фіксується в білоруській, російській, чеській, словацькій і лужицькій мовах. В українській мові [ф] > ^['^{а] (}2?ЇІ > жати). «Ця риса спільна з почасти з чеськ., словацьк. і гор. лужицьким» (Тимченко, 1924: 8).

Провівши глибинний порівняльно-історичний аналіз українського вокалізму й консонантизму, Є. Тимченко на підставі об'єктивних наукових даних робить вагомий висновок про походження української мови не із східнослов'янської єдності. Він переконливо доводить, що її витоки - у праслов'янській мові, зокрема в одному з її діалектів: «Та не важко побачити, що еволюція українського язика йшла иншою дорогою і годі її виясняти, виходячи з гіпотези спільно-руського язика: на це не дозволяють спільні у нього зміни з иншими, не східно-словянськими, язиками, зміни, що їх... бути б не повинно, і що могли постати в нім, тільки як в колишнім діалекті спільно-словянського язика» (Тимченко, 1924: 9).

Висновки

український мова тимченко праслов'янський

Аналіз праці «Словянська одність і становище української мови в словянській родині» засвідчує глибоку обізнаність Є. Тимченка у сфері мовознавства (зокрема в порівняльно-історичній фонетиці), лінгвістичну ерудицію вченого, наскрізне бачення ним процесів розвитку праслов'янської і власне української фонології, зокрема специфіку вокалічних і консонантних явищ, на підставі яких дослідник робить висновок про походження української мови не від східнослов'янської, а від праслов'янської.

Перспективи подальших наукових досліджень лінгвістичної спадщини Є. Тимченка вбачаються авторами в опрацюванні низки різножанрових мовознавчих праць ученого, зокрема монографій, підручників, лексикографічних видань і статей та у ґрунтовному їх аналізі й описі.

Список використаних джерел

1. Булахов М. Тимченко Евгений Константинович. Восточнославянские языковеды: биобиблиографический словарь. Минск: Изд-во БГУ, 1976. Т. І. С. 83-84.

2. Глущенко В., Рябініна І., Тищенко К. Джерела вивчення історії української мови у студіях Є. К. Тимченка. (дата звернення: 15.01.2019).

3. Дзендзелівський Й. Тимченко Євген Костянтинович. Українська мова: Енциклопедія. К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000. С.632.

4. Довбня Л., Товкайло Т. Мовознавчий доробок Юрія Шевельова. Теоретична і дидактична філологія. Вип. 18. 2014. С. 170-173.

5. Загнітко А. Синтагматична модель відмінкової системи Юрія Шевельова і Євгена Тимченка: давальний відмінок₁ (ІІ)₂. Записки з українського мовознавства. (дата звернення: 21.01.2019).

6. Крижанівська О. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навч. посіб. К.: ВЦ «Академія», 2010. 248 с.

7. Тимченко Є. Слов'янська одність і становище української мови в слов'янській родині. Україна. Науковий трьохмісячник українознавства. Книга 4. Київ: Державне видавництво України, 1924. С. 3-9.

References

1. Bulakhov M. Tymchenko Evghenyj Konstantynovych. Vostochno- slavjanskye jazykovedy: byobyblyoghrafycheskyj slovarj. Mynsk: Yzd-vo BGhU, 1976. T. I. S. 83-84 (rus).

2. Ghlushhenko V., Rjabinina I., Tyshhenko K. Dzherela vyvchennja istoriji ukrajinsjkoji movy u studijakh Je.K. Tymchenka. (data zvernennja: 15.01.2019) (ukr).

3. Dzendzelivsjkyj J. Tymchenko Jevghen Kostjantynovych. Ukrajinsjka mova: Encyklopedija. K.: Ukrajinsjka encyklopedija im. M. P. Bazhana, 2000. S.632 (ukr).

4. Dovbnja L., Tovkajlo T. Movoznavchyj dorobok Jurija Sheveljova. Teoretychna i dydaktychna filologhija. Vyp. 18. 2014. S. 170-173 (ukr).

5. Zagnitko A. Syntagmatychna model vidminkovoyi systemy Yuriya Shevelova i Yevgena Tymchenka: davalnyj vidminok 1 (II)2. Zapysky z ukrayinskogo movoznavstva. (data zvernennya: 21.01.2019).

6. Kryzhanivsjka O. Istorija ukrajinsjkoji movy: Istorychna fonetyka. Istorychna ghramatyka: navch. posib. K.: VC «Akademija», 2010. 248 s (ukr).

7. Tymchenko Je. Slovjansjka odnistj i stanovyshhe ukrajinsjkoji movy v slovjansjkij rodyni. Ukrajina. Naukovyj trjokhmisjachnyk ukrajinoznavstva. Knygha 4. Kyjiv: Derzhavne vydavnyctvo Ukrajiny, 1924. S. 3-9 (ukr).

Размещено на Allbest.ru