Дискурсивний аналіз і лінгвістика тексту: співвідношення понять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля

НУЦЗ України

Дискурсивний аналіз і лінгвістика тексту: співвідношення понять

Людмила Вороновська

кандидат філософських наук, доцент

старший викладач кафедри суспільних дисциплін

Анотація

внутрішньотекстовий прагматичний переворот

Перехід до складних форм суспільної діяльності дає можливість оволодіти тими засобами мови, що лежать в основі найбільш високого рівня пізнання теоретичного мислення. Цей перехід від чуттєвого до раціонального призводить до вирішення проблеми зв'язку тексту й дискурсу і є тим суттєвим моментом, що поєднує найрізноманітніші концепції дискурсу і підходи до дискурсивного аналізу: від тексту до смислу, від логічної структури дискурсу до його стильових особливостей, від загальних властивостей мови до лінгвоспецифічних особливостей. Розкрито сутність «прагматичного перевороту», який привів до вирішального переміщення дослідницьких інтересів від питань внутрішньотекстової організації до процесів тексто- і смислопобудови.

Ключові слова: дискурсивний аналіз, лінгвістика тексту, комунікація, прагматичний поворот, функціональна теорія тексту, теорія діяльності, теорія мовленнєвих актів, комунікант, інтерпретатор.

Аннотация

Переход к сложным формам общественной деятельности дает возможность овладеть теми средствами языка, которые лежат в основе наиболее высокого уровня познания теоретического мышления. Этот переход от чувственного к рациональному приводит к решению проблемы связи текста и дискурса и является тем существенным моментом, который сочетает самые разные концепции дискурса и подходы к дискурсивному анализу: от текста к смыслу, от логической структуры дискурса к его стилевым особенностям, от общих свойств языка до лингвоспецифических особенностей. Раскрыта сущность «прагматического переворота», который привел к решающему перемещению исследовательских интересов от вопросов внутритекстовой организации к процессам тексто- и смислостроения.

Ключевые слова: дискурсивный анализ, лингвистика текста, коммуникация, прагматический поворот, функциональная теория текста, теория деятельности, теория речевых актов, коммуникант, интерпретатор.

Annotation

The transition to complex forms of social activity makes it possible to master those means of language that underlie the highest level of knowledge of theoretical thinking. This transition from the sensory to the rational leads to the solution of the problem of the connection between text and discourse and is that essential moment that combines the most diverse concepts of discourse and approaches to discursive analysis: from text to meaning, from the logical structure of discourse to its style characteristics, from the general properties of language before lingvospecific features.

The article reveals and argued various scientific approaches to the interpretation of the concepts of discursive analysis and linguistics of the text, as well as their correlation and delineation within the framework of the linguistic paradigm.

The independent subject of the study is textfor linguistics of text, science, which is closely related to discursive analysis. The problem of the ratio of discursive analysis and linguistics of the text is complicated, however, by ambiguous understanding of the tasks of both disciplines and the lack of clear differentiation of the concepts of «text» and «discourse». Because of this, there is a problem of affinity - is there a discursive analysis of the continuation of linguistics of the text, does linguistics of the text itself as an independent discipline arose as a result of increased attention of linguistics to the phenomenon of human communication in general, and to the communicative function of speech directly, became a derivative of discursive analysis? In connection with this, the complex history of the development of the relations of discursive analysis and linguistics of the text, in which conditionally distinguished three stages, characterized by their own approach to the relation of text and discourse.

Attention was also paid to the essence of the «pragmatic coup», which led to the crucial move of research interests from the issues of the intra-textual organization to the processes of textual and semantic construction. The fear of losing the object of linguistics of the text became the reason for the consistent separation of the concepts of «text» and «discourse», first of all, with the parameters «statics, system» (text) - «dynamics, procedurality» (discourse).

It is also incomplete, according to the author, to contrast the text and discourse, based on the greater significance of the text. This approach does not take into account the fact that the text received by the recipient is the starting pointfor its discursive activity, and semantic completeness or integrity of the text is formed in the process of interaction between the author and the reader in the text field. Text and discourse are closely related and define each other.

Key words: discursive analysis, text linguistics, communication, pragmatic turn, functional theory of text, theory of activity, theory of speech acts, communicant, interpreter.

Постановка проблеми

Завдяки мові людина може проникнути у глиб речей, вийти за межі безпосереднього чуттєвого досвіду, організувати власну цілеспрямовану поведінку, розкрити складні зв'язки і відносини, недоступні сприйняттю, передати інформацію іншій людині, - все це є потужним стимулом розумового розвитку шляхом передачі інформації, що накопичилася протягом багатьох поколінь.

Однак мова має і ще одну дуже суттєву роль, що виходить за межі організації сприйняття і забезпечення комунікацій. Наявність мови і її складних логіко-граматичних структур дозволяє людині робити висновки на основі логічних міркувань, не звертаючись кожного разу до свого безпосереднього чуттєвого досвіду. Наявність мови дозволяє людині здійснити операцію виведення, не спираючись на безпосередні враження і обмежуючись лише тими засобами, якими володіє сама мова. Це властивість мови створює можливість найскладніших форм дискурсивного мислення, які є основними формами продуктивної інтелектуальної діяльності людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Пріоритетним і актуальним напрямом сучасних наукових досліджень є вивчення й аналіз однієї з категорій комунікативної лінгвістики - дискурсу, який є складним і поліфункціональним феноменом. Наразі у світовій лінгвістиці існує велика кількість наукових праць зарубіжних мовознавців, які займалися дослідженнями дискурсу: Е. Бенвеніст, Г. Браун, Т. ван Дейк, В. Звегінцев, В. Карасик, В. Красних, О. Менджерицька, М. Макаров, С. Міллз, П. Серіо, М. Стаббс, Д. Шифрін, Г. Юле та ін. Проблемами онтології та евристики дискурсу присвячено наукові праці сучасних українських мовознавців: Ф. Бацевич, Н. Петлюченко, К. Серажим, І. Шевченко. Так, дослідженнями методології аналізу дискурсу займалися такі українські лінгвісти, як І. Шевченко, О. Морозова, Л. Пихтовнікова. Когнітивні аспекти дискурсу вивчали Є.Бондаренко, О.Морозова, а комунікативні - І. Шевченко, Л. Безугла, Л. Солощук, С. Швачко; національно-культурну специфіку дискурсу - П. Донець; проблеми типології дискурсу - І. Шевченко, О. Морозова, І. Фролова, В. Пасинюк, А. Мартинюк.

Однак, незважаючи на велику кількість досліджень дискурсу, однозначного і загальноприйнятого визначення цього поняття досі не існує, також не вирішеним залишається розмежування понять дискурсивний аналіз і лінгвістика тексту, що становить актуальність даної роботи.

Метою статті є дослідження різноманітних наукових підходів щодо трактування понять дискурсивний аналіз і лінгвістика тексту, а також їх співвідношення та розмежування у межах лінгвістичної парадигми.

Виклад основного матеріалу

Текст можна назвати «alter ego» дискурсу, оскільки саме існування дискурсу гарантується наявністю тексту, породження і сприйняття якого є невід'ємною частиною мовно-мисленнєвої і соціальної діяльності. Зв'язок тексту й дискурсу є тим суттєвим моментом, що поєднує найрізноманітніші концепції дискурсу і підходи до дискурсивного аналізу.

Текст виступає предметом вивчення багатьох наук. Розглядаючи текст в якості одиниці дискурсивного аналізу, ми включаємо дискурсивний аналіз у коло тих дисциплін, які через дослідження тексту реалізують власні дослідницькі програми.

Самостійним предметом дослідження текст є для лінгвістики тексту, науки, яка найтіснішим способом пов'язана із дискурсивним аналізом. Проблема співвідношення дискурсивного аналізу й лінгвістики тексту ускладнюється, однак, неоднозначним розумінням завдань обох дисциплін і недостатньо чіткою диференційованістю понять «текст» і «дискурс». Через це виникає проблема спорідненості - чи є дискурсивний аналіз продовженням лінгвістики тексту, чи сама лінгвістика тексту як самостійна дисципліна виникла в результаті підвищеної уваги лінгвістики до феномена людського спілкування загалом, і до комунікативної функції мови безпосередньо, стала похідною дискурсивного аналізу? Беручи до уваги складну історію розвитку стосунків дискурсивного аналізу й лінгвістики тексту, в якій умовно виділяються три етапи, що характеризуються власним підходом до співвідношення тексту й дискурсу:

На думку І. Руберт, «спочатку лінгвістика тексту постулювалася як загальне визначення для будь-якого лінгвістичного дослідження тексту (Т. ван Дейк) письмового чи усного. З цієї причини текст і дискурс розглядалися як взаємозамінні поняття. Виходячи із цього, різниця між лінгвістикою тексту і аналізом дискурсу не розглядалася як принципова».

Термін, який використовується у філології, в першу чергу, для позначення конкретного мовленнєвого акту, виявився вельми придатним для позначення мовленнєвого висловлювання як зв'язної цілісної послідовності речень.

Якийсь час терміни «мова» і «текст» конкурують, допоки кінець кінцем не утверджується термін «текст» і визначення дисципліни «лінгвістика тексту».

У вітчизняній лінгвістиці на першому етапі розвитку лінгвістики тексту (50-60-ті роки ХХ ст.) термін «текст» перед усім використовується для позначення зв'язної послідовності речень. Протиставлення тексту й дискурсу не є в цей час актуальним, так як основне завдання лінгвістики тексту бачиться у відмежуванні тексту від інших одиниць, формальному описуванні організації текстового цілого, вичленовуванні елементів текстової структури, які отримували різноманітні найменування: понадфразові єдності, складні синтаксичні цілі, міжфразові єдності. У центрі уваги лінгвістики знаходяться проблеми збереження формальної зв'язності тексту, встановлення формальних критеріїв визначення текстових кордонів. Комунікативна функція тексту залишається на другому плані.

Пізніше у вітчизняній лінгвістиці починають використовувати й термін «дискурс», використовуючи його в якості синоніма до терміну «текст», намагаючись віднайти аспекти, що специфікують дискурс і визначають його також як текст, але такий, який складається із комунікативних одиниць мови - речень і їх об'єднання у більш масштабні єдності, які знаходяться в безперервному внутрішньому смисловому зв'язку, що дозволяє сприймати його як цілісне утворення. Дискурсами починають вважати, наприклад, текст оповідання, статті, виступу, вірша тощо. У цьому виражається намагання підкреслити комунікативність і смислову цілісність дискурсу, протиставити його формально організованій текстовій структурі, що можна вважати перехідним, таким, що знаменує переосмислення співвідношення понять тексту й дискурсу.

В результаті «прагматичного повороту», що означав перехід від вивчення «мови в собі і для себе» до антропоцентричності, соціальності мови, розвивається комунікативно-прагматична (функціональна) теорія тексту, згідно із якою текст є основним елементом мовно-мисленнєвої діяльності, «вищого ступеня багатоманітну (...) одиницю соціальної комунікативно-когнітивної практики (Адмоні В., 1988, с. 209). Звертає на себе увагу використання В. Адмоні терміну «соціальна комунікативно-когнітивна практика», коли текст розглядається як елемент дискурсивної практики, чим імпліцитно підкреслюється нерозривність тексту й дискурсу, необхідність тексту для самого існування дискурсу.

«Прагматичний поворот» привів до вирішального переміщення дослідницьких інтересів від питань внутрішньотекстової організації до процесів тексто- і смислопобудови. У той же час побоювання втратити об'єкт лінгвістики тексту стали причиною послідовного розмежування понять «текст» і «дискурс», у першу чергу, за параметрами «статика, системність» (текст) - «динаміка, процесуальність» (дискурс). Так, наприклад, Т. Ван Дейк, розмежовуючи поняття тексту й дискурсу, спирається на соссюрівську дихотомію мова - мовлення: «Дискурс - це поняття, що стосується мови, актуального мовленнєвої дії, тоді як текст - це поняття, що стосується системи мови чи формальних лінгвістичних знань, лінгвістичної компетентності» (Т. Ван Дейк, 1998, с. 45).

У деяких підходах до вивчення мови і мовлення це протиставлення звужується до опозиції «письмовий текст - усний дискурс», де дискурс визначається як усна форма мовленнєвої комунікації, пов'язаної із актуальною мовленнєвою ситуацією.

Це визначення сходить до такого напряму дослідження мовленнєвої діяльності як конверсаційний аналіз, або аналіз діалогу, представники якого вивчають тексти, що виробляються у природних (побутових) комунікативних ситуаціях, а також у тих сферах, де мовленнєва інтеракція є основою для інституційної соціальної взаємодії. Інтерес до діалогу пояснюється тим, що саме він є базовою формою соціальної організації.

Не випадково, в конверсаційному аналізі трактовка дискурсу базується на теорії діяльності і теорії мовленнєвих актів. К. Еліх визначає дискурс як послідовність закріплених суспільною практикою зразків здійснення діяльності, які в конкретній ситуації спілкування реалізуються у вигляді послідовності мовленнєвої діяльності або мовленнєвих актів. (Еліх К., 1986, с. 27). Згідно із К.Еліхом, основною умовою розгортання дискурсу є спільна присутність у ситуації спілкування суб'єктів дискурсу - комунікантів, яких К. Еліх називає актантами. Таким чином К. Еліх систематично протиставляє дискурс (усну пряму інтеракцію) як базову форму мовленнєвої діяльності матеріалізованому тексту як вторинній формі мовленнєвої діяльності, завдання якої заключається в «подоланні моментальності мовленнєвої дії» (Еліх К., 1984, с. 18). Лінгвістиці тексту, якій К. Еліх дорікає у відсутності чіткого визначення об'єкта дослідження - тексту, він протиставляє лінгвістику діалогу.

Цікаво, що К. Еліх експліцитно не пов'язує текст із письмовою фіксацією, а особливостями, що визначають текст, називає, по-перше, відсутність прямого контакту між суб'єктами дискурсу, а по-друге, протяжність, тривалість висловлювання.

На наш погляд, протиставлення усного дискурсу письмовому тексту є одностороннім і не враховує того, що письмовий текст, будучи результатом мовно-мисленнєвої діяльності, відображає всю її специфіку. В якості об'єкта інтерпретації реципієнта письмовий текст стає відправною точкою для читацької дискурсії в ході якої відновлюються певні моменти дискурсії авторської, а сам акт інтерпретації слід розглядати як інтеракцію інтерпретатора й автора, тобто як дискурс.

Також неповним, на нашу думку, є протиставлення тексту й дискурсу з опорою на більшу значущість тексту. Такий підхід не враховує того, що для реципієнта отриманий текст є вихідною точкою для його дискурсивної діяльності. Не можна не погодитись із тим, що смислова повнота або цілісність тексту формується в процесі інтеракції автора й читача в полі тексту. Текст і дискурс найтіснішим способом пов'язані і визначають один одного, що визначає В. Філіпов: «.. .текст - це звернутий дискурс, а дискурс - текст у розвитку» (Філіпов В., 2002, с.73).

Вищенаведена теза в стислому вигляді виражає третій підхід до співвідношення понять тексту й дискурсу, в якому поняття тексту включається в поняття дискурсу. В рамках цього підходу також існують різноманітні інтерпретації співвідношення тексту й дискурсу.

Відома концепція, в якій розглядається мова й текст як два нерівнозначних аспекти дискурсу. Дискурс об'єднує мовленнєву дію й і «мовний» матеріал, фіксований на тому чи іншому матеріальному носії з допомогою нарисного письма (зазвичай фонографічного або ідеографічного). Очевидно, що розуміння дискурсу в даному випадку відрізняється від розглянутих вище уявлень про дискурс як про мовленнєву (мовно-мисленнєву) діяльність, продуктом якої є текст.

У ряді випадків відмінності у тлумаченні співвідношення понять «текст» і «дискурс» обумовлені не концептуальними відмінностями, а термінологічними.

Висновки

Підводячи підсумки, можна стверджувати, що на сучасному етапі лінгвістика тексту є інтерактивною поліпарадигмальною дисципліною, що використовує теоретичні розробки і методи дискурсивного аналізу для більш адекватного наукового опису свого об'єкта - тексту. Аналіз тексту орієнтований у такому випадку на уточнюючий опис текстових категорій у когнітивному й комунікативно-прагматичному аспектах, виявлення мовленнєвих засобів текстової реалізації когнітивно-комунікативних стратегій впливу на реципієнта, сигналів прагматичного фокусування тощо. Такий аналіз фактично є спільнонаправленим, так як не може не привести до комунікативної ситуації і комунікативної діяльності, з одного боку, і мовленнєвого «оформлення» комунікативної діяльності, «омовлення» комунікативної ситуації, з іншого. Таким чином, функціонально орієнтований лінгво-прагматичний аналіз тексту стає аналогом «мови в дискурсі» і переростає в аналіз мовно-мисленнєвої діяльності людини в контексті її соціальної діяльності. На сучасному етапі розвитку лінгвістики аналіз тексту й дискурсивний аналіз активно взаємодіють у ній, концентруючись у той же час на вирішенні власних завдань.

Список використаних джерел

1. Адмони В. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Наука, 1988. 238 с.

2. Березин Ф., Головин Б.. Общее языкознание. М.: Просвещение, 1979. 416 с.

3. Ван Дейк Т.А. (1998). К определению дискурса. [WWW-документ] URL http://psyberlink.flogiston.ru/intemet/bits/vandijk2.htm.

4. Вітгенштейн Л. Tractatus Logico-philosophicus. Філософські дослідження. К.: Основи, 1995. 311 с.

5. Парохнюк Л. До проблеми сутності мови: деякі міркування й роздуми. Дивослово. 1996. № 11. С. 12-17.

6. Світ українського слова [Текст]: навч. посіб. для всіх, хто любить і шанує укр. Слово. Ін-т. Тараса Шевченка. К.: Хрещатик, 1994. 416 с.

7. Ситниченко Л. Человеческое общение в интерпретациях современной западной философии (критический анализ). К.: Наукова думка, 1990. 112 с.

8. Соссюр Ф. де. Заметки по общей лингвистике. М.: Прогресс, 2001. 280 с.

9. Тард Г. Социальная логика. Пер с фр. СПб.: Социальнопсихологический центр, 1996. 548 с.

10. Derrida J. Positions. P.: Plon, 1972. 136 p.

11. Geertz C. The Interpretation of Cultures. New-York: Basic Books, 1973. 476 р.

Транслітерація

1. Admoni V. Grammaticheskiy stroy kak sistema postroyeniya i obshchaya teoriya grammatiki. Nauka, 1988. 238 s (rus).

2. Berezin F., Golovin B. Obshcheye yazykoznaniye. M.: Prosveshcheniye, 1979. 416 s (rus).

3. VanDeyk T.A. (1998). Kopredeleniyu diskursa. [WWW-dokument] URL http ://psyberlink. flogiston.ru/internet/bits/vandijk2.htm (rus).

4. Vflgenshteyn L. Tractatus Logico-philosophicus. Filosofs'ki doslidzhennya. K.: Osnovi, 1995. 311 s (ukr).

5. Parokhnyuk L. Do problemy sutnosti movy: deyaki mirkuvannya y rozdumy. Dyvoslovo. 1996. № 11. S. 12-17 (ukr).

6. Svit ukrayins'koho slova [Tekst]: navch. posib. dlya vsikh, khto lyubyt' y shanuye ukr. Slovo. In-t ... Tarasa Shevchenka. K.: Khreshchatyk, 1994. 416 s (ukr).

7. Sitnichenko L. Chelovecheskoye obshcheniye v interpretatsiyakh sovremennoy zapadnoy fllosofii (kriticheskiy analiz). K.: Naukova dumka, 1990. 112 s (ukr).

8. Sossyur F. de. Zametki po obshchey lingvistike. M.: Progress, 2001.280 s (rus).

9. Tard H. Sotsial'na lohika. Per z fr. - SPb.: Sotsial'no-psykholohichnyy tsentr, 1996. 548 s (rus).

Размещено на Allbest.ru