Риторика і мистецтво презентації. Класичні основи риторики: антична риторика, формування нових засад європейського красномовства в епоху середньовіччя

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. К. Д. УШИНСЬКОГО

Кафедра української мови

РЕФЕРАТ

на тему: «Риторика і мистецтво презентації. Класичні основи риторики: антична риторика, формування нових засад європейського красномовства в епоху середньовіччя»

Сторожук Михайло Русланович

Подільськ - 2021р.



Вступ

Знання основ ораторського мистецтва необхідне кожному. Завжди шанували майстрів слова, вони мали вплив у суспільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди тяжковусті.

Виступаючи перед іншими, людина тим само виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів.



1. Поняття про ораторську (риторичну) компетентність

Питання мистецтва мови хвилювали людей ще з давнини. Сам термін «ораторське мистецтво» античного походження. Його синоніми - «риторика» і «красномовство». В древніх творах розповідається про божественне виникненні риторики: за легендою Юпітер закликав до себе Меркурія і наказав «дати людям риторику». Відповідно до цього міфу риторика поклала початок людської цивілізації. За 2500 років існування риторики суть її трактувалася по-різному. Стародавні греки розглядали риторику як «мистецтво переконання».

У Древній Греції ораторське мистецтво нерозривно пов'язували з політикою. Невипадково Аристотель писав: «Слово - найсильніша зброя людини».

За часів римської цивілізації під риторикою стали розуміти «мистецтво добре говорити». Мистецтво тут означало вдосконалення мови і з боку її впливу на слухача, і з точки зору естетичної характеристики.

У II ст. до н. е.. в Римі з'явилися перші школи риторики. Відомі оратори Стародавнього Риму, як і Стародавньої Греції, були політичними діячами (Марк Катон Старший, Марк Туллій Цицерон). Цицерону належить відомий вислів: «Є два мистецтва, які можуть піднести людину на саму вищу сходинку пошани: одне - це мистецтво гарного полководця, інше - мистецтво гарного оратора».

В епоху Середньовіччя та у початковий період Відродження риторика стала трактуватися як «мистецтво прикрашати мову». Таким чином, переконання (думка) відокремилось від виразу (мови).

Українська національна риторична школа увібрала в себе кращі здобутки риторичних шкіл Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії (Аристотель, Платон, Демосфен, Цицерон, Квінтіліан, Іоанн Златоуст та ін.), традиції слов'янських шкіл періоду Київської Русі (Іларіон, Володимир Мономах, Кирило Туровський та ін.), а також праці відомих теоретиків та практиків XVIII-XIX ст. (К.П. Зеленецький, М.В. Ломоносов, О.Ф. Мерзляков, М.М. Сперанський та ін.)

Біля джерел національної школи красномовства стояли могутні постаті основоположників ораторської прози Єпіфанія Славинецького, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Гавриїла Бужинського, Феофана Прокоповіча, Петра Могили, Григорія Сковороди та інших видатних особистостей-мислителів, які правдивим словом (світським і гомілетичним) слугували рідному народові.

Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої - інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

Отже, ритомрика -- це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Риторична компетентність - це сума особистісних якостей, що лежать в основі здатності орієнтуватися в різних мовних ситуаціях, передбачити наслідки власної комунікативної поведінки і брати на себе відповідальність за її результати.

Встановлено, що при першому сприйнятті оратора увагу слухачів розподіляється таким чином:

60% - хто оратор, що він із себе представляє;

30% - як оратор говорить;

10% - що оратор говорить.

2. Публічний виступ як важливий засіб комунікації

Публічний виступ - це монолог, з яким звертаються до великої аудиторії і який має офіційний або діловий характер, орієнтований на переконання. Цей вид тексту може виступати в різних жанрових різновидах (доповідь, лекція, бесіда) та орієнтуватися на різну кількість слухачів.

Монолог людини при зустрічі з двома друзями не буде публічним виступом, а ось монолог прес-секретаря на прес-конференції для журналістів або його промова на телебаченні - це публічний виступ.

Способи монологічного виступу:

Читання тексту

Відтворення його по пам'яті

Вільна імпровізація

Усна мова не може повністю замінюватися письмовою мовою. Усна і письмова мова різно сприймається.

З іншого боку, як правило, не приносить успіху спроба відтворити по пам'яті текст промови. Зазначають, що неефективність такого способу пов'язана з тим, що в промовця стає помітною певна скованість, викликана тим, що процес пригадування гальмує мовну діяльність. На аудиторію переконливо діє тільки безпосередня діяльність мислення, яка залучає слухачів до творчого процесу. Х.Кюн радить: “Той, хто хоче встановити зі слухачами міцний контакт, повинен кожного разу перевіряти свої думки, навіть якщо вони були заздалегідь зафіксовані. Промова повинна мати вигляд не пасивного пригадування уже готових думок, а активного формування ідей, що обговорюються, а це, зрозуміло, можливо лише у випадку імпровізації”.

Імпровізація також передбачає наявність тексту, проте оратор до нього не прикований, він йому тільки допомагає не втрачати думки і послідовно її викладати. Коли використовується цей спосіб виступу, то природними є прислів'я, гумор, іронія. Але це дуже небезпечні засоби, їх треба ретельно дозувати. Що стосується цитат і чисел, то треба мати на увазі: перші (особливо довгі цитати) швидко втомлюють слухачів, а другі - створюють лише видимість вирішення проблеми.

Виступаючи публічно, треба пам'ятати, що слухачі - живі люди, яким властива фізична втома, відсутність чи втрата інтересу до предмета виступу та промовця. Аналізуючи цю проблему, науковці дійшли висновку, що рівень уваги аудиторії змінюється протягом 40 хвилин. Спочатку він високий, потім у перші 10 хвилин знижується повільно, потім швидше, доки не досягне найнижчого рівня (приблизно через 30 хв.). Потім знову різко піднімається і в останні 5 хвилин він знову високий.

На основі цього можна зробити кілька висновків:

Коротший відрізок часу - 25-30 хвилин - має відповідно більший відсоток уваги.

Те, що аудиторії варто запам'ятати, треба говорити на початку або наприкінці виступу.

Після перших 10 хвилин і до початку зростання уваги треба застосовувати засоби активізації уваги.

Структура публічного виступу:

Вступ

Основна частина

Висновок

Вступ потрібний для встановлення зв'язку між темою, слухачами і тим, хто виступає. Від того, як починається виступ, багато залежить: вдалий початок створює атмосферу чекання, інтересу. Для цього використовують різні засоби: ретроспективний огляд теми, роз'яснення понять, обґрунтування актуальності теми, використання прислів'їв, анекдотів, цитат тощо.

Вступ - своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

Початок виступу є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину виступу. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі - привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень виступу необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно речення мають бути короткими і стосуватися сутності питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Вступ має три рівні: структурний - повідомлення теми та мети виступу; змістовий - актуальність та специфіка теми, значення її для цієї аудиторії, стислий виклад історії питання; психологічний - створення атмосфери доброзичливості та зацікавлення.

Залежно від категорії аудиторії використовують: штучний - для критично налаштованої аудиторії; природний - для позитивно налаштованої аудиторії; мішаний види вступу.

Види штучною вступу: притча, легенда, казка, афоризм, аналогія, співпереживання, апеляція до інтересу аудиторії, гумор, проблемне питання, покликання на авторитети, наочний матеріал, раптовий початок.

Види природного вступу: пояснення мети, теми, причини, презентація однодумців, історичний огляд.

Змішаний - поєднання названих вище видів вступу.

Варто уникати у вступі таких висловлювань: Перепрошую, що займаю Ваш час..., Основне було сказане попередніми доповідачем..., Ось тут, як Ви чули, багато говорили і ..., Дякую вельмишановному голові, який люб'язно дав мені можливість... тощо.

Практичні поради доповідачеві:

подякуйте тому, хто вас представив аудиторії;

чітко назвіть тему виступу та проблему, яку розкриватимете;

стисло поясніть, у який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що* І насамперед, звернете увагу. .

В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання промови з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини. Як свідчать психологи, кількість частин не повинна перевищувати семи, щоб не розпорошувати увагу й не стомлювати слухачів. Не варто перенасичувати промову фактами, "засипати" слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстративним матеріалом (цитатами).

В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування відповідно до попередньо визначеної структури виступу. Слід пояснити кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою - нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Статичний опис мусить плавно перейти у динамічну, рухливу оповідь, аби за допомоги системи логічних аргументів розкрити сутність питання, поступово нарощуючи аргументацію так, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші аргументи виголошувати в кінці - це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати уваги аудиторії. Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях виступу потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається, при цьому не слід забувати, що вони мають обов'язково бути лаконічними й ілюструвати виступ.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій. У ньому варто повторити основну думку, заради якої виголошувався виступ, підсумувати сказане, узагальнити думки, висловлені в основній частині. Висновки мають певним чином узгоджуватися зі вступом і не випадати з загального стилю викладу.

Зазвичай під час виступу у слухачів виникають запитання, тому, закінчивши виступ, варто з'ясувати в аудиторії, чи є запитання. Якщо запитання ставлять усно, слід вислухати його до кінця, подякувати і чітко відповісти на нього. Письмові запитання зачитують вголос, після чого відповідають.

Пропонують використовувати такі варіанти висновку:

викладати основну думку виступу у вигляді тез;

робити підсумкові висновки зі своїх висловлювань;

висловлювати своє ставлення до змісту промови;

вказувати на невирішені проблеми;

апелювати до слухачів (заклик до дій, побажання, застереження);

навести “дотепне” висловлювання;

посилаючись на регламент, подякувати за увагу і можливість висловити свої думки.

У цій завершальній частині можуть передувати такі фрази:

"Підсумовуючи викладене вище...", "Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок...", "І нарешті..." та под.

Найважливіші вимоги до публічного виступу

Певні вимоги є спільними як для писемного, так і для усного мовлення. Зокрема, на першому місці за важливістю, безумовно, стоїть зміст письмового тексту чи промови з певної теми, який може забезпечити лише знаюча людина. Цицерон з цього приводу зауважує: Найважливіші показники змісту -- його багатство, глибина, новизна. Тому кожній людині, щоб забезпечити широкий кругозір і водночас фахову кваліфікацію, необхідно, з одного боку, знати трохи про все, а з іншого, про дещо -- все. По-друге, належним чином дібраний зміст необхідно логічно розташувати. Логіка викладу змісту залежить передусім від провідного типу ловлення. Так, якщо це розповідь, то її будова складається з таких елементів: вступ, зав'язка, розвиток дії, кульмінація і розв'язка. Опис потребує спочатку передачі загального вигляду предмета, основного враження про нього, а потімдається характеристика окремих його частин, після чого може наводитися узагальнюючий описовий висновок. Роздум будується двояко: від загального до конкретного (дедукція) або від конкретного до загального (індукція). Якщо обирається дедуктивний виклад, то композиція роздуму така: спочатку формулюється теза, яка потім обґрунтовується доказами (аргументами), після чого наводиться висновок. При індуктивному викладі розв'язання певної проблеми спочатку дається аналіз низки фактів, явищ, предметів, на основі чого робиться узагальнюючий висновок.

По-третє, виклад змісту набирає стрункості, чіткості, прозорості, коли підпорядковується основній думці, а також коли тема розкривається повно і немає зайвих елементів, які її не стосуються.

По-четверте, багатство, глибину й стрункість викладу змісту промовець зможе забезпечити лише тоді, коли добере відповідне мовне оформлення, яке має бути правильним, виразним, доцільним, точним, багатим, свіжим, довершеним.

Загалом цих вимог було б достатньо, якби певна тема розкривалася лише на письмі, але їх замало для усного виступу, для якого велике значення мають такі чинники, як урахування особливостей, аудиторії за різними її характеристиками (вік, стать, професія, рівень обізнаності з темою виступу та ін.), особистість мовця (зовнішність, одяг, поведінка, характер, ставлення до життя), його жести, поза, міміка, а також дикція, тон, гучність мовлення, вміння зацікавити й утримувати увагу слухачів тощо. Досконалий за змістом, будовою і мовним оформленням текст можна виголосити невиразно, мляво, непереконливої тим самим великою мірою ослабити його потенційні можливості впливу на слухачів. І навпаки: слабкіший за змістом текст може справити значно сильніший вплив на аудиторію, якщо промовець виголосить його майстерно.



3. Погані манери та шкідливі звички під час публічного виступу

риторичний компетентність мовний

Мурмотіння: краще бути занадто голосним, ніж занадто тихим.

Запинання - надмірні паузи, заповнені численними “е-е”. Майже завжди це ознака недостатніх репетицій.

Нечітка мова та зниження голосу.

Вислови - паразити (“суть у тому”, “і все таке інше”).

Слабкий візуальний контакт -- не потрібно дивитися вбік від аудиторії, понад нею.

Погані манери - почухування вуха, постукування по стегнах.

4. Підготовка до публічного виступу

Загалом існують чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:

1) написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам;

2) написати текст виступу, кілька разів прочитати його, а потім виголосити по пам'яті, коли-не-коли заглядаючи в рукопис;

3) підготувати лише коротенькі записи;

4) виступати без будь-яких нотаток.

«Рекомендуємо насамперед другий і третій варіанти. До першого й четвертого вдавайтеся лише зрідка» (Іржі Томан).

Передусім необхідно точно визначити тему виступу і дізнатися про склад, кількість, вік, фах слухачів, рівень їх обізнаності з темою ступу.

Щоб виступ справив приємне враження, задумайтеся, що нового знаються з вашого виступу слухачі, чи зацікавляться хоча б ним. Щоб це сталося, аудиторія має повірити, що доповідач допоможе розв'язати виниклу проблему.

Починаючи підготовку до виступу, з'ясуйте мету, якої Ви хочете досягти: поінформувати, переконати, розважити чи спонукати слухачів до чогось.

Після цього найголовніше дібрати матеріал, що стосується обранної теми, осмислити його, вилучити зайве, впорядкувати, логічно його розташувати, виділивши композиційні частини, відшліфувати стиль, запам'ятати текст виступу і на завершення спочатку мовчки, а потім і вголос проговорити, узгоджуючи з виділеним на виступ часом.

Закінчивши запис промови, корисно продовжити її вдосконалення, проглядаючи від початку до кінця і навпаки: від висновків до вступу. У ході таких переглядів міркуємо, Як поліпшити композицію виступу, як зробити виразнішими, чіткішими, дохідливішими окремі фрази.

Наступний етап підготовки -- запам'ятовування промови. У першу чергу намагаємося зафіксувати в пам'яті план виступу, мету і основну думку, її зв'язок із частковішими думками, аргументамиЗавершуємо підготовку виголошенням промови у внутрішньому мовленні, а потім і вголос. Така ретельна підготовка забезпечить успіх публічного виступу.

Безперечно, успіхові будь-якого публічного виступу сприяє виразне мовлення. До технічних чинників виразного мовлення належать дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жести, міміка. Лише досконале володіння кожним складником техніки виразного мовлення може гарантувати високу якість мовлення.

Жести у поєднанні зі словами стають надзвичайно промовистими: вони підсилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння значення кожного жесту. Наведемо загальні рекомендації щодо використання жестів: не жестикулюйте руками упродовж усього виступу, кількість жестів, їх інтенсивність повинна відповідати своєму призначенню тощо.

Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця.

Фахівці з основ красномовства рекомендують обов'язково проводити репетицію перед виступом.

Ораторові-початківцю варто:

Записати текст дослівно і вивчити його.

Вибрати приміщення, у якому ніхто не заважав би, і стоячи, неначе звертаючись до слухачів, спробувати виголосити виступ.

Ще раз раз повторити його, керуючись лише ключовими словами і висловами, виокремлюючи головні тези.

Коли виступ засвоєний у цілому, відпрацьовують частини, які найбільше викликають сумнів, проводячи репетиції цих частин перед дзеркалом. Варто звернути увагу: чи вільно передаєте думки? чи рівно тримаєтесь? чи вільні і легкі ваші рухи? Прислухайтесь до голосу (чи послуговуєтеся паузами, чи виділяєте посиленням голосу головні слова, чи вдається уникати одноманітності).

Фахівці з ділової риторики пропонують ораторові дотримуватися таких порад під час публічного виголошення виступу.

1. Якщо ви прагнете привернути увагу аудиторії:

- активізуйте увагу слухачів, зацікавте їх, переконайте, що ваш виступ буде свіжим, яскравим, образним;

- слухачі повинні заохочено слухати вас; дайте їм зрозуміти, що факти, які ви збираєтеся розкрити, зрозумілі й цікаві;

- не зловживайте під час виступу запитальними формами, оскільки це може ввести в оману слухачів;

- не плутайте основну думку з доказами та ілюстраціями, виокремлюйте її інтонаційно;

- якщо у вас виник сумнів, зробіть паузу, поясніть детально основну думку і лише потім продовжуйте далі.

2. Якщо ви бажаєте завоювати довіру слухачів:

- слова вимовляйте чітко, переконливо;

- у мовленні й поведінці все повинно бути злагодженим: слова, постава, жести;

- зацікавте аудиторію описами, порівняннями, зіставленнями, протиставленнями;

- аудиторія завжди охоче сприймає цікаву інформацію; структу-руйте матеріал на прості і зрозумілі елементи, щоб слухачам було легше їх запам'ятати;

- демонструйте різні підходи до вирішення проблеми.

Щоб набути досвіду справжнього оратора, варто після кожного публічного виступу аналізувати його.

5. Презентація як різновид публічного мовлення

Уміння представляти проекти (презентації), звітувати, переконувати, якісно інформувати аудиторію є досить важливою складовою професіограми майбутнього фахівця.

Презентація - спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через три канали: вербальний - те, що я говорю; вокальний - те, як я говорю; невербальний - вираз очей, жести, рухи. Вплив на аудиторію суттєво посилюється завдяки володінню вокальним і невербальним засобами.

Презентація може бути успішною і неуспішною. Успішна - це презентація, під час якої досягнуто поставлену мету; неуспішна -аудиторію не вдалося переконати, підсумком стало розчарування як аудиторії, так і презентатора.

Основними причинами неуспішної презентації є:

- нездатність подолати хвилювання перед великою аудиторією;

- недоліки у плануванні й підготовці презентації;

- погано організований, неструктурований зміст;

- недостатній контакт з аудиторією;

- неуважність до деталей;

- відсутність відчуття часу;

- неефективне використання наочних засобів;

- перевантаження інформацією.

- Важливим для успіху презентації є її планування.

План презентації

1. Мета і завдання презентації.

2. Тема і предмет презентації.

3. Аудиторія, на яку спрямована презентація.

4. Початок і тривалість виступу.

5. Місце проведення презентації.

Сучасному фахівцеві часто доводиться готувати і виголошувати публічні виступи як у межах своєї установи, так і поза нею. Ефективній підготовці сприяють засоби PowerPoint, що є складовою пакета Microsoft Office. Вони дають змогу за допомоги комп'ютера досить швидко підготувати набір слайдів, що супроводжує виступ. Цей набір називається презентацією.

Слайди можна подати як у чорно-білій гамі, так із використанням різних кольорових схем і видів оформлень, створених як професійними дизайнерами, так і автором презентації. Слайди можуть містити: текст, таблиці, діаграми, рисунки, відеокліпи, звуковий супровід тощо.

Розрізняють такі види презентацій:

Презентація за сценарієм - це традиційна презентація зі слайдами, доповнена засобами показу кольорової графіки й анімації з виведенням відеоматеріалу на великий екран або монітор.

Використання анімаційного тексту в поєднанні з діаграмами, графіками та ілюстраціями дає змогу зосередити увагу слухачів на основних твердженнях і сприяє кращому запам'ятовуванню інформації. Озвучує матеріал зазвичай сам ведучий.

Інтерактивна презентація - це діалог користувача з комп'ютером. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і вибирає на екрані потрібний об'єкт за допомоги миші або натисненням на клавіші. У цьому випадку видається інформація, на яку є запит.

Інтерактивна презентація дає змогу здійснювати пошук інформації, заглиблюючись в неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації. Така презентація захоплює користувача і утримує його увагу.

Автоматична презентація - це закінчений інформаційний продукт, перенесений на відеоплівку, дискету, компакт-диск і розісланий потенційним споживачам з метою виявлення їхньої зацікавленості.

Навчальна презентація призначена допомогти викладачеві забезпечити зручне і наочне викладання теоретичного і практичного матеріалу.

У навчальних можуть використовуватися всі інші види презентацій. Успіх будь-якої презентації, незалежно від її мети, типу, теми, складу аудиторії, визначається умінням доповідача презентувати свій задум.

Структурні компоненти презентації

Експозиція - це встановлення миттєвого контакту з аудиторією, створення атмосфери доброзичливості, утримування уваги та спонукання інтересу до теми презентації. Вона повинна бути короткою, захопливою, оригінальною.

Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації, можна умовно переділити на 2 блоки: початок і вступ. Завдання - встановлення (якщо не вдалося під час експозиції) чи закріплення контакту з аудиторією, виклад лаконічних зауважень стосовно теми презентації.

Вступна частина презентації передбачає такі етапи: 1) привітання, вступні зауваження; 2) пояснення мети презентації; 3) огляд основних етапів презентації, використання допоміжних засобів; 4) пропозиція ставити запитання після або під час презентації.

Основна частина - це серцевина виступу, плануючи яку доцільно виокремити ключові положення, переходи-зв'язки. Будь-яке велике повідомлення для того, щоб бути засвоєним, повинно містити один, іноді два і зрідка три пункти (ключових тез). Це дозволяє логічно структурувати матеріал, аби він був зручним для сприймання.

Основна частина становить 70-85 % презентації. Завдання її - схарактеризувати ситуацію, подати можливі засоби для її покращання й обов'язково запропонувати власний варіант її реалізації - кульмінація презентації. При цьому варто спонукати аудиторію до прийняття рішень і дій, вказавши на переваги своєї пропозиції.

Висновок - вихід з контакту, завершення спілкування. Це не тільки висловлення подяки за увагу, а ще одна фінальна спроба переконати аудиторію, тобто досягти мети презентації. Висновок має бути виразним, коротким й обов'язково оптимістично-мажорним.

Відомо, що промовця слухають більш уважно на початку й наприкінці презентації, це називають "законом краю". Продумуючи експозицію та висновок, важливо виявити почуття міри, бо занадто яскравий, образний початок зобов'язує витримати цю тональність упродовж усієї презентації.

Способи завершення презентації: неочікуване завершення, резюме, жарт, оптимістичний або спонукальний заклик, заклик до дії, комплімент на прощання, висловлення вдячності.

Оскільки презентація - це комунікативний процес,то знавець міжнародних культурних традицій Н. В. Ботвина радить радить використати такі ключові слова і поняття, які мають позитивний вплив на аудиторію і запамятовуються інтервюєрами-організаторами дійства. Таким мовним засобом є акронім-абревіатура, що складається з початкових летер або звуків слів твірного словосполучення, наприклад: ЗАКОН. З-знати фахові навички, вміння; А-аналізувати стан справ; К-конкретизувати завдання; О-оптимально його розвязати; Н-намір перейти до наступного.

Мистецтво презентації вимагає врахування мовленнєвих, стилістичних, композиційних, та комунікативних принципів. Мова виступаючого повинна мати фахові, зрозумілі присутнім терміни. Речення частіше прості, не ускладнені синтаксично, побудованні стилістично правильно, пояснення -виразні, чіткі, продумані, без жаргонізмів. Темп мовлення середній, чітка вимова звуків, висловлювання лаконічні. Логічні доведення емоційні в міру. Допустиме вживання прислівїв і приказок, цікавих афоризмів. Отже, комунікативні принципи презентації повинні бути дотриманні щодо вимог мовної культури при дулових публічних стосунках.



Висновки

Отже, ораторське мистецтво це результат наполегливі праці над собою яка вимагає витримки та самоконтролю. Винагородою за таку важку працю над собою є загальне визнання оточуючими та самоутвердження. Тож навчання ораторському мистецтву принесе велику користь як для себе так і для оточуючих.



Література

1. Абрамович С.Д. Риторика загальна та судова: навч. посіб. / С.Д. Абрамович. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 416 с.

2. Вандишев В.М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять: навч. посіб. / В.М. Вандишев. - К.: Кондор, 2006. - 264 с.

3. http://helpstudenty.at.ua/publ/katalog_dlja_studenta/ukrainskij_jazyk/usne_publichne_movlennja/19-1-0-481;

4. http://rudocs.exdat.com/docs/index-317130.html

5. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: навч. посіб. / С.В. Шевчук. -- К.: Літера, 2000. -- 480 с.

6. http://www.ditky.info/index.php/8kl/8-ukr-mova8/17-orator.

7. Українські підручники он-лайн. [Електронний ресурс],- http://pidruchniki.ws/14000507/menedzhment/nerefleksivne_sluhannya

8. Українські підручники он-лайн. [Електронний ресурс],- http://refs.co.ua/64250-Vidy_i_tehnika_slushaniya.html

9. Українські підручники он-лайн. [Електронний ресурс],- http://pidruchniki.ws/1842112040624/dokumentoznavstvo/kultura_spriymannya_publichnogo_vistupu_vidi_zapitan

10. Українські підручники он-лайн. [Електронний ресурс],- http://pidruchniki.ws/1292052240621/dokumentoznavstvo/ritorika_mistetstvo_prezentatsiyi

Размещено на Allbest.ru