Тактика відмови від відповіді та її мовна репрезентація

Размещено на http://www.allbest.ru

Тактика відмови від відповіді та її мовна репрезентація

Л.А. Білоконенко

The article examines the communicative tactics of refusal to respond, methods and means of its implementation. This is one of the communicative tactics that allows the individual to influence the contractor, aimed at changing his consciousness for a specific existential meaning. Tactics are ambiguous, and it can be co-operative or conflict. Even though different aspects of the manifestation of non-response are considered in the works of domestic and foreign researchers, its description in the Ukrainian language is still insufficient.

The purpose of the article is to determine the peculiarities of designing tactics of a refusal of an answer in the Ukrainian language. Achieving the goal involves performing tasks: to determine the place of tactics in the system of other communication tactics, to establish its characteristic features; to describe the main ways of linguistic representation.

It was established that the tactic of non-response indicated a scenario of linguistic interaction with the contact. It is conscious of the choice of the one who receives a question that is due to a communicative pragmatic plan. It has been established that tactics have two forms of expression. Direct rejection is a simple, directional reception. It is embodied in several linguistic and extra- linguistic means, which, firstly, make it impossible to answer (silence, pause, mimic and sign emblems); and secondly, to deny the whole act of asking, having formulated the reaction by the particles not, nor, no, by denominational pronouns, adverbs, adjectives with non-.

An indirect refusal is a complicated act, it is a chain of decisions and speech actions of a person to evade the answer, such as: a person pretends that he does not recognize, does not hear a question; draws attention to its inappropriateness, negatively assesses the issue or contact person; gives an unclear answer and does not specify it; speaks about the complexity of the question, the lack of information or time; inquires, reassures, hints at the answer.

Further study of tactics has the prospect of clarifying its manifestation in conflict communication.

Key words: communication, communicative tactics, questions, direct and indirect refusal of response, avoidance of response, verbal conflict.

Основна частина

Спілкування - складне явище, у якому індивіди обирають ту чи ту тактичну лінію комунікативної поведінки, тому набуває особливого значення питання про моделі їхніх дій за умови застосування певної тактики. Ці моделі визначає не лише комунікативна інтенція й компетенція мовців, а й вибір особою різного роду мовних комбінацій, спрямованих на гармонійний або конфліктний контакт. Тактики стають реальними завдяки потребам людей у самовираженні, вони скеровані на вплив на адресата. З'ясування причин, що спонукають індивідів до того чи того виду вербального повідомлення, вибору певної тактики й засобів мови, що його забезпечують, є одним з актуальних завдань сучасної української комунікології.

Комунікативні тактики - це мовні дії, що дають змогу особі вплинути на контактера, вони виконують функцію реалізації стратегії. Кожна тактика спрямована на зміну свідомості адресата в потрібному для адресанта напрямі щодо певного буттєвого смислу. Кооперативні тактики - це тактики вибачення, пропозиції, надання інформації, переконання, поступки, обіцянки, прохання; конфліктні - зазначення, докору, зауваження, звинувачення, зміни теми, іронії, незгоди, допитування, заборони, нав'язливих порад, наказу, наклепу, негативної оцінки, обману, образи, погрози, залякування, глузування, шантажу. Кооперативна комунікація - це координація сил, взаємодопомога, таку взаємодію вможливлює повсякчасне злагодження стосунків людей. Конфліктна комунікація - це сукупність мовно-мовленнєвих дій, що орієнтовані на стратегічну конфліктну мету індивіда та перешкоджають дружньому контакту.

Як засвідчує мовна практика, у процесі спілкування суб'єкти застосовують тактики сукупно. Їхня комбінація зумовлена особистістю агентів, сферою, умовами, специфікою розвитку та стадією зв'язку. Серед таких двозначні тактики, що, ураховуючи комунікативну мету особи, зміну ролей, обставини та форми вияву контакту, можуть бути кооперативними або конфронтаційними (обіцянка, прохання, зміна теми, обман, зауваження тощо). Щоб запобігти конфлікту чи послабити його, використовують і мовно-мовленнєву двозначну тактику відмови, що нерідко має вигляд ухилення від відповіді.

Різні аспекти вияву ухилення від відповіді в англійській, німецькій, італійській, російській мовах проаналізовано в наукових розвідках вітчизняних і закордонних лінгвістів. Зокрема досліджено способи та засоби реалізації ухилення від відповіді [1; 2; 4; 7], його конфліктне [6] чи маніпулятивне [3] спрямування, ухилення від відповіді в контексті універсалій ввічливості [8]. Утім, українськомовна царина невиправдано залишається осторонь, водночас ця дія в нашій мові є свідомим вибором людини, схемою руху (нехай і не завжди вдалою) до безконфліктності в стосунках.

У статті ставимо за мету визначити особливості українськомовного оформлення тактики відмови від відповіді. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: схарактеризувати місце тактики в системі інших комунікативних тактик, встановити її характерні риси, систематизувати основні способи мовної репрезентації цієї тактики.

Тактика відмови від відповіді є комплексом мовно- мовленнєвих кроків, що дають змогу зовсім уникнути реакції - пряма відмова від відповіді, уможливлюють приховування дійсного змісту відповідної репліки - непряма відмова від відповіді, чим перешкоджають інтенціям співбесідника. Опанування механізмами імпліцитної чи експліцитної відмови від відповіді засвідчує особливий сценарій мовної взаємодії з контактером, оскільки ці вербальні форми значущі в обставинах досягнення мовцем своєї мети. Тактика є ланцюгом рішень отримувача питання, зумовлених комунікативно- прагматичним аспектом.

У межах нашого дослідження було з'ясовано, що відмова від відповіді має дві форми вияву, що втілені певними прийомами та мовними засобами.

1. Пряма відмова від відповіді.

Реакцію визначаємо як простий за спрямуванням спосіб. Він має низку мовних і позамовних засобів, що дають змогу:

А. Загалом не надавати відповідь, що передбачає мовчання (чи паузу) й невербальні компоненти (дії, міміку, жести тощо).

Мовчання у відповідь на питання переважно є конфронтаційним, виявляється в контексті, це зміст зі «знаком мінус». Подекуди воно може забезпечувати уникнення протистояння. У цьому разі це відповідь для виходу із суперечливої ситуації, коли в особи є складнощі з визначенням лінії своєї вербальної поведінки. Пауза виконує також особливі функції (залучення уваги, наголошення на важливості інформації, відмова від обговорення теми чи від відповіді). Комунікативно значуще мовчання та паузи є своєрідними прагматичними маркерами міжособистісного контакту. В усному мовленні їх фіксують аудіально (насправді аудіальний канал сприйняття має не «нуль інформації»), у писемному - в авторських коментарях (напр.: - Ну, чого ти плачеш і мовчиш? Ти по-людськи не могла прийти? (6, с. 12); - А це що? - беру в неї японську еротику ... Сінта мовчить і, можливо, червоніє (4, с. 28); Аж раптом біля

Ваньки зупинився автомобіль. - Може підвезти? - крикнули звідти. Ванька мовчала. З авто вийшли двоє чоловіків ... - Куди йдеш? ... Сідай в авто - підвеземо. Ванька мовчала (5, с. 80).

Система кінетичних компонентів відмови відбиває те, що відбувається «тут і зараз» у межах певного контексту. У живому спілкуванні їх реєструють візуально.

Такі дії можуть містити відповідь без слів. Зокрема, розведені в різні боки руки означає «немає», а в поєднанні з рухом плечей угору - «не знаю»; різкий рух руки від себе - «не треба (не хочу) про це говорити (це знати)»; рух голови вбік чи її хитання - «не питай»; прикладений до губ вказівний палець - «не будемо про це говорити» чи «не розмовляй» тощо (напр.: Гой впритул підійшов до Жака й зловтішно прошепотів: - Ти ще не знаєш усієї правди? Жак заперечно похитав головою (3, с. 129); - Ти мала колись велику мрію? Таку, за яку готова була заплатити будь-яку ціну? Пані Пінзельова знизала плечима і ... згадала, як палко вона хотіла стати дружиною Іоана Беренсдорфа, який навіть у її бік не дивився. Вона ... похитала головою... (2, с. 177).

Мімічні й жестові емблеми семантично нечіткі, тож рухи важко однозначно інтерпретувати (у тексті Вони завжди собі сміються. І хитають збоку в бік головою. Значень цей жест має безліч... - і ніколи не знаєш напевне, якою є відповідь на твоє питання (4, с. 58) вони функційно обмежені, передумовою їхнього використання є зоровий контакт між агентами. Варто враховувати й вираз обличчя, поставу, міжособистісний простір, напр.: - Правда? А ти ж мені доводив, що немає жодних підстав для занепокоєння. Тоні не відповів. Він стояв лицем до вікна... Мені було видно лише його спину. Цікаво, чи може хороший актор передати почуття своїм ... заднім фасом? Якщо так, то можна сказати, що на його спині проступали глибокі сумніви (10, с. 40).

Щодо очевидної відсутності реакції, то репертуар позамовних засобів є не надто широким. Невербальні дії, жести використовують для вираження внутрішнього стану мовця, його ставлення до адресата, вони несуть чітке семантичне навантаження: небажання відповідати прямо на питання.

Здебільшого фіксуємо заперечний рух головою (напр.: Чому ти ходиш туди? Для чого? Ну поясни, будь ласка, зрозуміти хочу. Він мовчав. Але це було не байдуже мовчання - він хитав головою, тер чоло кулаком. Але не відповідав, слова стояли у горлі (1, с. 142) або отримувач питання залишає місце спілкування під якимось приводом (напр.: Власне ... це була лише підстава. Насправді, ну, ти ж бачиш, ми всі тут на нервах. Досить лише натяку... От вона і ... сказала, що піде до декана, що хоче звідси поїхати... - І що, пішла, сказала? - Не знаю. Я ... просто розвернувся і пішов геть (10, с. 51).

Б. Заперечити саму подію питання. Це відповідь, оформлена частками не, ані, ні; заперечними займенниками і прислівниками з ні- (ніхто, ніяк); прикметниками, прислівниками з не- (неправильно, неможливий), словами немає, не можна тощо. Визначено також реакції, ускладнені різними значеннями (сумніву, здивування, вагання, умови тощо (напр.: - Сенсеною, а ти знаєш, за що його проклято, того Малхі? - цікавиться допитливий Сенгелаф. - Не знаю. А коли б і знав, не сказав би. Ім'я його заборонене, а ті, хто служив йому, втратили пам'ять (11, с. 16). Особи нерідко застосовують заперечення як захист від кризового зв'язку. Не конфронтаційну відмову виявляємо, коли адресат дійсно не знає того, про що його питають (- Хто це зробив? - Я не знаю); конфронтаційне - у ситуації приховування інформації (- Що трапилося? Розкажи! - Не хочу; - Чому ти мене обманюєш? - Я не обманюю).

2. Непряма відмова від відповіді.

Визначаємо як складний за спрямуванням спосіб, оскільки він є ланцюгом рішень і мовно-мовленнєвих дій особи, що дають змогу приховати, завуалювати, пом'якшити справжній зміст відповіді, це форма ухилення.

Досліджуючи прагматичну природу ухилення від оптимальної відповіді в жанрі інтерв'ю з вихідним питальним висловленням, С. Клейман говорить про «систему тактик» (сприймаємо їх як способи), що «застосовують задля управління траєкторією відповідної реакції співбесідника»: 1) зміна фокусу уваги відправника питання через підсумовування інформації, яке передбачає повторне формулювання питання за допомогою незначних змін, але з відривом від вихідного змісту;

2) фокусування уваги контактера на якомусь змісті питання для уникнення відповіді на інший семантичний пласт запиту;

3) відвернення уваги адресанта від змісту питання за допомогою згоди / незгоди з неістотними семантичними елементами питального висловлення [9, с. 159-188]. Отже, ухилення від відповіді це прагматичний вибір людини, яка за допомогою спеціальних комунікативних прийомів сигналізує про те, що не має наміру реагувати на запит. Його основа - імпліцитні смисли. У разі небажання особи надати певну інформацію контактеру, вона відкидає співпрацю, для чого вдається до ухилення, що може зреалізувати певними мовно-мовленнєвими діями:

1) отримувач питання вдає, що не чує, не розпізнає чи не сприймає його: - Е, Дафна, - промовив Еван, - я сподіваюсь, ти на мене не ображаєшся? Ти ж знаєш, я зовсім не думаю, що ти - тупа і пихата. Правда. -1 все-таки, - затято мовила Анна, - Я не розумію, навіщо це все? Це неправильно і неетично (10, с. 24). Тоді особа перепитує, навмисно перемикає увагу на інший предмет розмови, але водночас продовжує дружнє спілкування;

2) звертає увагу на неправильність, недоречність, неадресність питання чи некомпетентність його відправника: - Між іншим, звідки ви знаєте про якийсь нібито... як ви сказали, експеримент? - А хіба я казав про... експеримент? - м'яко заперечив чоловік. - Я сказав, що мене послали попередити про можливу біду (12, с. 75). Людина може відмовитися надати інформацію, висловивши сумнів у праві відправника питання його ставити, або воно висловлене в невідповідній ситуації;

3) негативно оцінює питання чи особу контактера: - А чому не можна анулювати стару візу і видати нову на підставі запрошення? - А дійсно можна, - моя пропозиція зацікавила даму з облущеними нігтями, вона знову притягнула до себе мою анкету і пішла кудись... - Ми можемо анулювати вам візу, - тут вона зробила паузу, в ході якої звичним швидким рухом поставила у моєму паспорті штамп «Анульовано». Відчувалося, що нарешті її робочий день увійшов у звичне русло, коли не потрібно відповідати на якісь дурнуваті запитання, щось з'ясовувати у начальства, яке, можливо, теж не в гуморі... (9, с. 232);

4) дає коротку, неконкретну відповідь з відмовою її уточнити, поширити, додатково прокоментувати: - За що було покарано Малхі-проклятого? - нарешті добирає питання жрець. І Асаті на мить забиває подих... На це питання неможливо відповісти. Хоча й не тому, що відповідь йому невідома. - Я не... - губиться він, але додає затято. - Я не можу сказати (11, с. 20);

5) ухиляється від відповіді через складність питання, потребу додаткової інформації чи допомоги когось іншого: - А може, вина? - запропонувала Луїза і знову покликала офіціанта. - У вас тут є червоне сухе? Забула назву. Дуже хороше... Воно має присмак... шкіряних рукавичок і... ледь відчутну нотку котячої сечі. Молоденький офіціант ... помітно знітився. На розгубленому обличчі виразно читалося запитання: ви це серйозно чи жартуєте? - Піду пораджуся, - знайшов він вихід із ситуації та ... без зайвого поспіху попрямував на кухню (1, с. 39);

6) ухиляється від реакції через брак часу: - А як ви. - почала було журналістка нове запитання. - Вибачте, - зупинила її, - сьогодні їду в гори, мені вже час збиратися... (2, с. 17);