Еволюція правил позиційного чергування голосних і приголосних від "норм" О. Синявського донині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція правил позиційного чергування голосних і приголосних від «норм» О. Синявського донині

З.Й. Куньч

Ключові слова: українська мова, «Норми української літературної мови» О. Синявського, позиційне чергування голосних і приголосних, засоби милозвучності української мови.

Проанализированы правила позиционного чередования гласных и согласных в «Нормах украинского литературного языка» А. Синявского и определены изменения, которые состоялись относительно этих правил в последующих изданиях украинского правописания. Определена необходимость гибкого подхода к применению позиционных чередований гласных и согласных. Сформулированы предложения относительно возможных уточнений в действующем украинском правописании, касающихся средств благозвучия украинского языка.

The rules of positional alternation of vowels and consonants in the «Norms of the Ukrainian Literary Language» by O. Sinyavsky are analyzed, since this work synthesized the most grounded rules of the Ukrainian literary language, which were formulated at the beginning of the XX century. Topicality of the study is provided by the dynamics of changes of the rules of positional alternation of vowels and consonant sounds to ensure the delight of the Ukrainian language is due to the need to improve these norms.

The changes that took place with regard to these rules were found in the Ukrainian spelling of1946-th, 1960-th and 1991-st. It is stated that modern Ukrainian spelling takes into account three main position alternatives: у-в, і--й--та, з--із--зі (зо). In the work «Norms of the Ukrainian literary language» O. Sinyavsky identifies a number of means which helps to avoid the coincidence of vowels and difficult to pronounce consonants, such as: ся--сь, мо--м, ти--ть, те--ть in verbs,, іше--іш in adjectives, particles же--ж, би--б etc. Some of the described regularities the modern Ukrainian language has lost in the early XX century, even in the artistic style of the language. About some (alternation of particles же--ж, би--б, postfix сь--ся, variants of prepositions prefixes від--віді, під--піді, над--наді, etc.) we find information in the manuals of the Ukrainian language. It is noted that modern spelling provides detailed and formalized rules for the use of у--в, і--й--та, з--із--зі (зо), but, the given experience from previous generations of scholars indicates the need for a flexible approach to the application of rules for positional alternation of vowels and consonants.

The new edition of Ukrainian spelling recommends to focus on the need to avoid excessive use of the preposition prefix «у» and to introduce a double rate use of «в--у» at separate positions, which can not be considered difficult to pronounce, for example, at the beginning of the sentence before the next sonoran.

The perspectives of further researches are the elaboration of the means of sonority on the material of prose art.

Key words: Ukrainian language, «Norms of the Ukrainian Literary Language» by O. Sinyavsky, positional alternation of vowels and consonants, means of sonority of the Ukrainian language.

Позиційне чергування голосних і приголосних - це один з важливих засобів милозвучності української мови. Визначний український мовознавець О. Синявський писав: «Збігу голосних наша мова майже не знає і при зустрічі їх у сусідніх словах старанно уникає, групи приголосних же хоч і звичайніші в нашій мові, та все ж супроти інших мов цих груп у ній менше, і деяких вона зовсім не знає та й взагалі не любить великих груп з трьох, чотирьох приголосних, надто ще й важких до вимови» [3, с. 27]. Унормування правил, за якими в нашій мові можна досягти милозвучної вимови в конкретних фразах, завжди було одним з правописних завдань.

Початок XX ст. - це час українського культурно-наукового відродження, коли правопис української літературної мови, ухвалений під час Всеукраїнської правописної конференції (Харків, 1927 р.), було укладено згідно з усталеною народною традицією. Про це влучно зазначав один з укладачів цього правопису - О. Синявський: «Треба було знайти розумний і доцільний компроміс, тобто уніфікувати мову так, щоб вона не відбігала народньої мови принаймні в її найголовніших діялектах, щоби вона була якнайближча до якнайбільшої маси народньої мови, а до всього того, щоб у її правописі і структурі без крайньої потреби не була порушена усталена традиція» [5, с. 96]. Підручник «Норми української літературної мови» О. Синявського в цьому контексті є цінним матеріалом для дослідження, оскільки цей науковець «обстоював і пропагував тоді науково найбільш обґрунтовані правила української літературної вимови» [1, с. 20], а за словами самого автора, цією книгою синтезовано всю його «дотеперішню працю в галузі української літературної мови» [3, с. 7-8].

Проблема позиційного чергування нині набуває актуальності, зважаючи на такі обставини: а) вживання прийменника-префікса у стає типовим навіть у тих ситуаціях, де воно не видається доцільним; б) звужується сфера застосування правил позиційного чергування голосних та приголосних звуків; в) сучасна правописна реформа може врегулювати це питання.

Наша мета полягає в тому, щоб проаналізувати динаміку змін у трактуванні правил позиційного чергування голосних та приголосних звуків для забезпечення милозвучності української мови.

Для досягнення поставленої мети потрібно реалізувати такі завдання:виявити конкретні позиції чергування голосних

і приголосних за «Нормами української літературної мови» О. Синявського; систематизувати подальші зміни, що відбулися в трактуванні цих правил; на основі аналізу динаміки змін та сучасних норм зробити висновок щодо можливих уточнень до чинного українського правопису.

Безумовно, найважливішим позиційним чергуванням, що сприяє милозвучності української мови, є чергування у--в, яке, як зазначає О. Синявський, є «не що інше, як засіб уникати в мові скупчення приголосних чи голосних» [3, с. 26]. У «Нормах» описано на конкретних прикладах ситуації застосування цього чергування, але без чітко сформульованих правил. Мовознавець наголошує, що «міркування про важкі групи приголосних тощо при збігові слів недоречні, коли поміж тими словами є розділовий знак або хоч і без розділового знаку між ними є павза» [3, с. 26].

В «Українському правописі» 1946 р. з'являється невиразне, але цілком слушне, на нашу думку, формулювання: «після голосного перед приголосним, залежно від швидшого або повільнішого темпу мови, а також від ритму її, вживається і в, і у, напр.: Ми були у саду - Ми були в саду. Наша вчителька - Наша учителька» [7, с. 15]. «Правопис» 1960 р. повністю повторює це формулювання [8, с. 18]. Чинний український правопис [9] викладає докладні й чіткі тлумачення цих норм: крім зрозумілих ситуацій, коли у вживаємо в позиції між двома приголосними, а в уживаємо в позиції між двома голосними, тут закладено такі правила: «після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.)» вживаємо в, а «незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також сполученнями літер льв, св, тв, хв і под.» та «після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним», вживаємо прийменник-префікс у [9, с. 17-18].

Чинний правопис, як бачимо, подає найдокладніше пояснення правил позиційного чергування у-в. Утім, у ньому нічого не зазначено про вплив на це чергування пауз, що не пов'язані з наявністю розділових знаків. Крім того, в «Нормах» О. Синявського фіксуємо фразу, яка спонукає, на наш погляд, до подальшого уточнення правил позиційного чергування голосних та приголосних в сучасному українському правописі: «не слід тільки зловживати ці чисто вимовні умови чергування у-в і поширювати їх на те, на що поширювати не можна» [3, с. 27].

Тож виникають слушні запитання: чи наявність паузи в середині фрази впливає на позиційні чергування голосних і приголосних; які збіги приголосних, зокрема на початку фрази, потрібно вважати складними для вимови тощо. Наприклад, чи потрібно вживати у на початку речення перед наступним сонорним: В нашому місті - У нашому місті; В яких умовах - У яких умовах; В річному звіті - У річному звіті. Адже вважати збіг приголосних вр, вл, вм, вн, вй складним для вимоги не виглядає доречним. А надмірне використання прийменника- префікса у порушує правило мовної економії та спричинює перевантаження вислову зайвими складами, адже кожний голосний - це новий склад.

Наголосимо, що навівши як правильний приклад «в умілого руки не болять», О. Синявський допускає як гірший варіант «у вмілого руки не болять», але заперечує «у умілого...». Відповідно до чинних норм, правильним потрібно було б вважати саме другий варіант, який з позиції авторитетного мовознавця позначено як гірший.

Влучно, на наш погляд, сформульовано підхід до правил позиційного чергування голосних та приголосних звуків у праці А. Матвієнко: «Вимоги милозвучності змушують зважати в кожному випадку на конкретні фонетичні умови - на кінцевий приголосний попереднього слова і на початковий звук або звукосполучення - наступного, на темп мовлення, ритміку. Отже, якоїсь єдиної для всіх випадків формули, яка б вимагала вживати у або в тільки залежно від попереднього слова або тільки від наступного, не може бути» (виділення наше - З. К.) [2, с. 72].

Крім цього найтиповішого для української мови чергування, О. Синявський визначає ще кілька способів уникати важких для вимови збігів голосних та приголосних. Окремі з них повторюють подальші редакції українських правописів, але деякі чергування чи то перестали бути нормативними, чи то не пояснено в корпусі правописних норм як засоби милозвучності української мови. Це, зокрема, такі:

1. Чергування і-й (він іде - вони йдуть). Цю норму різною мірою деталізовано подають усі подальші редакції, однак О. Синявський указує також і на відпадання початкового ненаголошеного і (голка, грати), і на зворотній процес появи початкового і там, де його раніше не було (ірве, іллє, ізігнувсь). Останній засіб милозвучності сучасна українська мова засвідчує лише в художніх текстах.

2. Чергування з-із (сестра з нею - брат із братом). Український правопис 1946 і 1960 рр. про цей засіб милозвучності нашої мови зовсім не згадує. А в сучасному правописі так само докладно, як і щодо чергування у-в, розписано правила вживання прийменників-префіксів з-із-зі (зо).

3. Щодо чергування у-в Олекса Синявський виводить ще один засіб милозвучності: із прийменника-префікса у-в походять ув, уві, ві тощо (ує Оксани, уві сні). У «Нормах» наведено ряди дублетних форм: увійти - ввійти - війти, увігнати - ввігнати - вігнати, увесь - ввесь - весь, уві сні - вві сні - ві сні тощо. Останній варіант (війти, вігнати, ві сні) нині можна вважати рідковживаним.

4. Частка -ся в дієсловах може скорочуватися до -сь. Крім того, О. Синявський зазначає норму, яку в сучасному правописі втрачено: «чергування ся-сь в дієсловах спричинилось до того, що почасти й у займенників є воно: якийсь - якийся, чийсь - чийся тощо» [3, с. 28]

5. У дієсловах інфінітивний суфікс -ти після голосних може скорочуватися до -ть (брати - брать, купати - купать); у 1-ій особі множини замість кінцевого -мо можна вживати -м: (купим, ідем); ненаголошене закінчення -є після а, я в 3-й особі однини дієслів дійсного способу може відпадати (пита, гуля); прислівник немає використовує варіант нема. Про ці зміни зазначено, що вони властиві лише для віршованого тексту, а в прозі їх варто уникати. Таку закономірність можна побачити і в сучасних текстах, але форми 1-ї особи множини з кінцевим -м та кінцеві а, я в 3-й особі однини дієслів дійсного способу сучасний правопис не вважає нормативними.

6. Узвичаєне кінцеве -ть 2-ї особи множини наказового способу після голосних може мати форму -те (ідіте, беріте), що в сучасній мові втратило актуальність.

7. Вищий ступінь порівняння прислівників може скорочуватися з -іше в -іш: чорніш, видніш, миліш, гарніш тощо. Як засіб милозвучності названо також випадання голосних або додавання їх і в деяких інших незмінних словах (тута - тут, хоча - хоч, чому - чом, лише - лиш, відтіля - відтіль, тепера - тепер). Очевидно, цей засіб милозвучності притаманний художнім текстам.

8. Частки же і би скорочуються до ж і б після слів, що закінчуються на голосний (вони ж, ми б, хоча б, але він би, такий же). Про це чергування не йдеться в жодній з подальших редакцій правопису, але про це пишуть автори деяких посібників з української мови [4, с. 85].

9. Засіб уникати збігу голосних, притаманний для народної української мови, - відпадання початкового о в словах після голосного попереднього слова, тісно пов'язаного з ним: «Нема мені одрадоньки ні д отця, ні д неньки (д = од), на дин день (дин = один)тощо. Однак О. Синявський зазначає, що такі ситуації трапляються дуже рідко, а в сучасному мовленні цю властивість нашої мови, на жаль, уже втрачено.

10. Поява в перед початковим кореневим голосним (звичайно наголошеним) у (вулиця, вус вулик, вудка, вуж, вузько, вузол, вухо), але перед префіксальним у в ніколи не з'являється (усміх, урвище, устрій). Хоча цю властивість нашої мови О. Синявський подає в контексті засобів милозвучності, він зазначає, що ці слова зазвичай вживають незалежно від кінцевого звука попереднього слова.

Отже, підбиваючи підсумки дослідження динаміки змін у правилах позиційного чергування голосних та приголосних як засобу милозвучності української мови, констатуємо, що сучасний український правопис бере до уваги три основних позиційних чергування: у-в, і-й-та, з-із-зі (зо). У праці «Норми української літературної мови» О. Синявського виокремлено ще низку засобів, які сприяють уникненню збігів голосних та важких для вимови збігів приголосних звуків, як-от: чергування ся-сь, мо-м, ти-ть, те-ть в дієсловах, іше-іш у прислівниках, часток же-ж, би-б і т. ін. Окремі з описаних на початку XX ст. закономірностей сучасна українська мова втратила, навіть у художньому стилі літературної мови. Про деякі (чергування часток же-ж, би-б, постфікса сь-ся, варіанти прийменників- префіксів від-віді, під-піді, над-наді тощо) маємо інформацію в посібниках з української мови для студентів закладів вищої освіти, однак правопис на цьому не наголошує.

У сучасному комп'ютеризованому світі є, безперечно, потреба максимально вкласти мову в певні граматичні формули, вигадати чіткі й недвозначні правила для вживання тих чи тих форм слів. Через це, гадаємо, чинний правопис [9] подає деталізовані й формалізовані правила вживання у-в, і-й-та, з-із- зі (зо). Утім, досвід напрацювань попередніх поколінь науковців змушує замислитися над тим, наскільки можливим є окреслити вузькими межами правил творчі здатності нашої мови. Праця О. Синявського, яка, за влучним висловом Ю. Шереха (Шевельова), є «найвищим авторитетом у справі норм літературної мови» [6, с. 11-12], наголошує на потребі гнучкого підходу до застосування позиційних чергувань голосних та приголосних звуків.

Гадаємо, в новій редакції українського правопису варто було б акцентувати на потребі уникати надмірного вживання прийменника-префікса ута запровадити подвійну норму використання в-ув окремих позиціях, що їх не можна вважати важкими для вимови, наприклад, на початку речення перед наступним сонорним.

Досконале відновлення найважливіших норм українського правопису дасть змогу забезпечити повноцінний розвиток нашої мови.

Перспективи подальших досліджень убачаємо в докладному опрацюванні засобів милозвучності на матеріалі прозової художньої творчості.

Бібліографічні посилання

позиційне чергування голосних синявський український правопис

1. Жовтобрюх М.А. Визначний дослідник української мови (До 80-річчя з дня народження О. Н. Синявського). Українська мова і література в школі. 1967. № 12. С. 18-25.

2. Матвієнко А.М. Префіксальні у-в. Українська мова в школі. 1965. № 1. С. 71-73.

3. Норми української літературної мови / Синявський О. Київ : ВД Дмитра Бураго, 2018. 368 с. [Репринт з видання 1931 р.].

4. Середницька А., Куньч З. Українська мова за професійним спрямуванням. Київ : Знання, 2010. 211 с.

5. Синявський О. Коротка історія «Українського правопису». Культура українського слова. Зб. І. Харків-Київ, 1931.

С.93-112.

6. Шерех Ю. Нарис сучасної української літературної мови. Мюнхен : Вид-во «Молоде життя». 1951. 402 с. (Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Бібліотека українознавства. Ч.3).

7. Український правопис. Київ : Українське державне вид-во, 1946. 179 с.

8. Український правопис. Київ : Вид-во Академії наук Української РСР, 1960. 2-ге вид. випр. й доп. 189 с.

9. Український правопис АН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови. Київ : Наук. думка, 1993. 4-те вид. випр. й доп. 240 с.

Размещено на Allbest.ru