Емотивно-оцінний потенціал просторічної лексики в ідіолекті Олександра Довженка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Емотивно-оцінний потенціал просторічної лексики в ідіолекті Олександра Довженка

І.І. Коновал аспірантка ІІ курсу навчання кафедри української мови Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Анотація

лексема художній мовлення

Статтю присвячено особливостям вербалізації емотивно-оцінного потенціалу просторічних лексем на різних мовних рівнях у процесі дослідження художнього мовлення Олександра Довженка. Розглядаються основні підходи до вивчення просторіччя. Виділяємо три ключові шляхи аналізу просторічної лексики: генетико-історичний, нормативний та стилістичний. Акцентується увага на критеріях виділення просторічної лексики з-поміж інших мовних явищ. Основний зміст дослідження полягає в поглибленому аналізі функиіонально-стилістичних особливостей позанормативних лінгвістичних явищ у мовотворчості Олександра Довженка. Серед позанормативних мовних явищ виділяємо фонетичні модифікацї слів, лайливі слова з негативною емотивною оцінкою, просторічні фразеологічні одиниці, експресивні дієслова, просторічні прізвиська та суржик. Сферою функціонування досліджуваної лексики є монологічне та діалогічне мовлення персонажів.

Ключові слова: просторіччя, розмовно-просторічний, просторічно-вульгарний, лайлива лексика.

Abstract

Emotive and evaluative potential of colloquial lexis in Alexandr Dovzhenko's idiolect

I.I. Konoval Postgraduate student of the second year of study

Departments of the Ukrainian language Nizhyn Mykola Gogol State University

The article is devoted to the peculiarities of verbalization of the emotional and estimating potential of spatial lexemes in the process of researching Alexander Dovzhenko's artistic speech. The main approaches of investigating the common language are considered. Three key ways of analysis of spatial lexemes are destinguished: genetic-historical, normative and stylistic. The emphasis is focused on the criteria for the allocation of spatial vocabulary among other language phenomena. The main content of the study is an in depth analysis of the functional-stylistic features of extra-normative linguistic phenomena of Oleksandr Dovzhenko's idiolect. Among non-normative speech phenomena, we distinguish phonetic modifications of the words, spooky words with a negative emotional estimation, vernacular phraseological units, expressive verbs, spatial nicknames and surzhik. The sphere of functioning of the studied vocabulary is monologue and dialogical speech of characters.

Key words: common language, colloquial, vulgar, abusive language.

У сучасній лінгвістиці проблема функціонування просторіччя окреслена досить широко. Зарубіжні лінгвісти звертають увагу на такі питання, як визначення мовно-соціального статусу просторіччя (В. Жирмунський, Б. Ларін, С. Миронов, Г. Хабургаєв); особливості просторіччя на різних мовних рівнях (М. Китайгородська, В. Колесов та ін.); системна організація просторіччя (Р. Кавецька, Л. Баранни кова); просторіччя як різновид національної мови (Т. Коготкова, О. Блинова); взаємодія просторіччя з іншими мовними системами (Л. Балахонова, Ю. Бельчиков); просторіччя як мовний факт (А. Каташова, Т. Єрофеєва); просторіччя як стилістична категорія в художньому тексті (Г. Митрофанов, М. Смоліна).

Українські мовознавці (Л. Коробчинська, А. Коваль, С. Левчен ко, О. Тараненко, В. Товстенко) досліджують сутність українського просторіччя як лінгвістичної категорії та взаємодію просторічної лексики з літературною мовою.

У процесі дослідження просторічних лексем виділяють ключові підходи до їхнього вивчення: генетико-історичний, для якого характерне закріплення мовних одиниць до певної сфери вживання та конкретних носіїв мови; нормативний, головним критерієм якого є відповідність чи невідповідність мовним нормам; стилістичний, що визначає умови використання та функціонування стилістично маркованих мовних одиниць у тексті.

"Короткий тлумачний словник української мови" подає таке визначення терміна "просторіччя": "різновид не кодифікованої розмовної мови, що характеризується вживанням слів, зворотів, граматичних форм, позначених відтінком зниженості, згрубілості, фамільярності. У мові художньої літератури просторіччя служить засобом соціально-мовної характеристики образів. Просторіччя не закріплене за певною територією чи групою осіб, а входить до некодифікованої розмовної мови [4, с. 142-143].

До просторіччя зараховують усі нелітературні мовні явища, що не мають територіального характеру.

О. Тараненко в енциклопедії "Українська мова" визначає термін "просторіччя" як "один із структурно функціональних некодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не маючи територіальних або вузькосоціальних обмежень, разом з діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовній мові. Основна форма функціонування просторіччя - усно-розмовне мовлення осіб, не знайомих у потрібному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості або просто недостатнього знання цих норм" [9, с. 558].

В. Товстенко основними критеріями просторіччя вважає ненор- мативність, яка розмежовує просторіччя та розмовну літературну мову; стилістичну зниженість; загальнопоширеність - для розрізнення просторіччя й соціальних або територіальних діалектів та індивідуальних мовних дефектів [11, с. 36].

З огляду на те, що просторічна лексика є одним із показників індивідуального стилю письменника, її лінгвостилістичний аналіз має принципове значення для розуміння специфіки індивідуально-авторської художньої мови. Це зумовлено тим, що "індивідуально-художня манера творчості письменника значною мірою характеризує мовний контекст усієї епохи, стан нормування літературної мови та динаміку лексико-семантичних змін і стилістичної диференціації" [10, с. 3].

Специфіка мовотворчості Олександра Довженка в аспекті розмовності як стилістичної категорії української літературної мови досі не була об'єктом спеціальних досліджень, хоча вона є однією з визначальних ознак індивідуального стилю письменника.

Мета наукової статті полягає в поглибленому вивченні функціонально-стилістичних особливостей позанормативних лінгвістичних явищ у мовотворчості Олександра Довженка.

Предметом дослідження є репрезентанти просторічної лексики в ідіолекті Олександра Довженка.

Для просторічної лексики характерне стилістичне зниження в усних та писемних формах літературної мови.

У мовознавстві під терміном "просторіччя" розуміють слова з відтінком згрубілості, у тому числі й вульгаризми та лексеми, що мають відхилення від граматичних і фонетичних норм [6, с. 45].

Б. Томашевський стверджує, що "просторіччя - це така форма мовлення, яка не підтверджується мовно-літературними нормами, але використовується у вільному, інтимному, непублічному мовленні" [і2, с. 152].

І. Кириченко, С. Левченко, А. Бурячок позначають термін "про сторіччя" ремарками "вульгарне", "фамільярне", "розмовно-знижене" чи "розмовно-просторічне" [5, с. 126].

М. Пилинський уживає термін "розмовно-просторічна лексика" у такому значенні: "Слова цієї групи надають мові невимушеного характеру, мають відтінок фамільярності, інколи певної різкості, грубості. У межах групи функціонують жартівливі й презирливо-іронічні слова, вульгаризми та лайливі лексеми" [2, с. 33].

"Словник української мови" містить дещо інші дефініції трактування аналізованого терміна: "1. Побутове мовлення (на відміну від книжної, літературної мови). 2. Слово, граматична форма, зворот, що не є нормою літературної мови, але вживається в побутовому мовленні, а в художніх творах використовується як стилістичний засіб для надання мові зневажливого, іронічного, жартівливого, грубуватого та ін. відтінку" [8, т. 8. с. 301].

Просторічна лексика має високий ступінь пейоративного забарвлення, тому її вживання в художньому дискурсі диктує необхідність зберігати фонетичні, лексичні й граматичні особливості діалогових конструкцій, притаманних розмовному мовленню.

Мовний матеріал досліджуваної прози Олександра Довженка свідчить про активне використання письменником різних лексико-граматичних класів просторічної лексики.

В ідіолекті письменника знаходимо модифікації слів внаслідок різних фонетичних процесів, напр.: явище субституції (заміна звуків): Ну й парахвія! Щовесни отак мокне вже тисячу, може, літ, і чорт їх не втопить і не вижене звідси [3, с. 50]. А бодай би ти не виліз з того тютюну до хторого пришествія [3, с. 27]; дієреза (викидання звука чи складу в слові для зручності вимови): Сталася подія... Драстуйте... Великої ваги. Розпадається наш древній хліборобський світ [3, с. 122]. Я зараз же нагодував би їх мухами й хлібом, аби тільки ластівка бачила, на які діла я здатний, і розказала Сусу Христу [3, с. 33].

Особливою рисою вживання просторічних слів письменником є їх виражена експресивність, яка "репрезентується в мові та мовленні такими субкатегоріями, як емотивність, оцінність, інтенсивність та параметричність" [1, с. 11]. Автор використовує емоційно забарвлену лексику з метою реалістичного зображення дійсності та характеристики й самохарактеристики персонажів, які емоційно реагують на по точні суспільні ситуації, вживаючи у своєму лексиконі лайки, прокльони та обзивання, напр.: Зараз принесу, бодай тебе пранці з'їли, щоб ти їв і не наїдався, щоб тебе розірвало, щоб ти луснув був маленьким [3, с. 29]. Виділений вираз вживається у значенні лайки. Мати божа, царице небесна, - гукала баба в саме небо, - голубонько моя, святая великомученице, побий його, невігласа, святим твоїм омофором [3, с. 28]. Невіглас - неосвічена, незнаюча людина; неук [8, т. 5, с. 262]. Триста років мене мучив, кацап проклятий! [3, с. 74]. Ад'єктивно-субстантивний вираз відтворює зневажливе ставлення до представників російського народу. Віддай, враже, нашу українську шинель! [3, с. 74]. Окопне життя, злигодні, кров, вогонь і рани посіяли в мільйонах сердець тривогу [3, с. 77].

У прозі О. Довженка функціонують і лайливі слова розмовного характеру, належні до різних лексико-граматичних класів: просто річчя, вираженні іменниками та субстантивованими частинами мови: Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і лахміттям [3, с. 40]. Шибенники сховались [3, с. 110]. Радіють куцозорі реставратори історії, тріумфує міщанство [3, с. 95]; позанормативні лексичні одиниці, виражені прикметниками та дієприкметниками: А той почав лаяти проклятого Мину і з криком "Рятуйте, кишки випускає!" упав у калюжу [3, с. 42]. Жалюгідна і страшна людина [3, с. 72]. Кажуть, якийсь хохлацький генерал! Бачиш, як криво в сідлі сидить [3, с. 81]. Без картуза, в самій сорочці на випуск поверх штанів, як навіжений, гнав він полем, сам не знаючи куди [3, с. 124]. А якщо я підійду до тебе, нікчемного й мізерного? [3, с. 94]; просторіччя, виражені дієсловами: Рятуйте, люди добрі! - зарепетувала раптом Харитина [3, с. 109].

У мовотворчості О. Довженка знаходимо лайливі слова з різко негативною емотивною оцінкою, що виражають грубо-зневажливе ставлення до позначуваного суб'єкта чи об'єкта мовлення, напр.: вороже ставлення до загарбницького народу: Будь ви неладні, душогуби! [3, с. 46]. Тікаєте, бісові сини? [3, с. 447]. Га, не здохнеш ти! Киш, нечиста сило! [3, с. 57]. О батьку, тепер куркулям-глитаям кінець! [3, с. 105]; зневажливе ставлення до окремих осіб: Замовч, нечестивцю! - гнівно гукнув отець Кирило, і тут раптом створилася прикрість [3, с. 49]. Мовчати, виродку! Перед ким ти вибачаєшся? [3, с. 323]. Це ж така паскудна людина! Жах! [3, с. 322]. Обридло слухати всяке падло, досить! [3, с. 325]; різко негативне ставлення до поточних подій та осіб, що виражається грубими лайливими виразами: Ну, проклятуща німото, держись! [3, с. 480]. А, гидота проклята! З горбами воювати прийшов, розтаку твою мать нехай! [3, с. 514].

У межах просторічної лексики виділяємо лексеми на позначення нечистої сили, які репрезентують негативний емоційний стан людини, роздратування, незадоволення та ін., напр.: емотивно-оцінне найменування людини: Прибули й такі, сатана б їх душу забрав, що, покинувши землю, чверть століття коптіли десь у канце ляріях або бігали, як приблудні пси, за чужими возами [3, с. 368]. Близькими до аналізованих лексичних одиниць із емотивно-оцінним семантичним планом є стійкі фразеологічні одиниці лайливого змісту, які вживаються для передачі зневажливого ставлення, втрати будь- якого інтересу до когось: Іди ти к такій матері, чорт би твою душу забрав, - сказав Чабан і одвернувся [3, с. 446]. От поставлю на бюро цю пробку, і виженемо тебе к чортам з комсомолу на півроку [3, с. 113]; фразеологічні одиниці, що виражають незадоволення чим-небуть: І раптом - треба ж такої напасті! - трактор запахкав, заторохкотів, чмихнув парою з радіатора й став як укопаний [3, с. 112]; фразеологічні одиниці на позначення великої кількості чогось: Та до чорта! Може, й двадцять набереться, хіба диво [3, с. 109].

О. Довженко активно використовує просторіччя-дієслова з експресивним семантичним наповненням, що характеризують надмірні дії персонажів, напр.: Почувся раптом розпачливий дідів вигук, після чого дід заревів від такого шаленого кашлю, що крейда посипалась зі стелі на долівку [3, с. 41]. А старці вже, чую, рипають у сінях і шарять по дверях, шукаючи клямку [3, с. 41]. Їй же богу, правда, - гукнув я, щасливий, і почав реготати [3, с. 42]. Перевелися й щезли разом з куркулями [3, с. 43]. За дідовим тином буря дуби вивертає з корінням, грім розпанахує тишу [3, с. 102]. Ну стріляйте вже, дядьку, - шепочу я Тихонові, а серце завмерло від страху: ну, зараз трахне! [3, с. 59]. Застрочили кулемети в "Арсеналі" [3, с. 95]. Полум'яний дід довго не міг про чахнути [3, с. 55]. А хмар наперло... Ач, що робиться? Страш ний суд, чи що, починається? [3, с. 471].

О. Довженко використовує емотивно-оцінні прізвиська, які походять від назв професій, частин тіла, страв, птахів тощо. Вони сприяють індивідуалізації персонажа, передають ставлення автора до героя, підкреслюють його домінантну ознаку, напр.: На третій батареї Загнибіда, Борщ і Горобець заряджали гармату втрьох [3, с. 508]. Затулив лице руками Білоконь, потім раптом вхопив сокиру і метнувся в сіни [3, с. 103]. Перше ніж надати слово ораторові, признаємося вже до кінця: Опанас і в хаті любив оцього Чуприну чи Кравчину [3, с. 106]. Називав він його просто "Ячей ка" і не те, щоб не любив, скоріше любив навіть, просто здаля [3, с. 106]. Хома Білоконь і Вовкогоненко збігли на скіфську могилу і повитягали шиї, аж роти роззявились - чи не торохтить-таки машина? [3, с. 111]. А Кавуну, здавалося, тільки того було й треба [3, с. 497].

У мовознавчих працях спостерігається тенденція розглядати суржик як одну із форм українського просторіччя. Т. Кузнєцова зазначає, що суржик є "одним із різновидів українського мовлення, своєрідним субкодом, що містить у собі різнорідні елементи: мовні одиниці літературної [розмовно-побутової] української мови, окремі фрагменти розмовно-побутової лексики російської мови, позалітературні інтерферентні явища різних типів, а також українські діалектизми" [7, с. 80].

Функціонування росіянізмів як стилістичного засобу негативно-оцінної характеристики персонажів найбільше помітне: а] у мові привілейованих верств населення, напр.: Я кажу, що, може, нехай вже грушка залишиться нерубана, бо все ж таки ми... генерали і достойні снісхождєнія [3, с. 374]. Не развитой! - промовив учитель [3, с. 67]; б] у мові селян, що досконало не володіють українською мовою або ж виражають своє зневажливе ставлення до представників певного соціального класу: На чому б не спини лося моє око, скрізь і завжди я бачу щось подібне до людей, коней, вовків, гадюк; щось схоже на війну, пожар, бійку чи потоп [3, с. 38]. В нашій сім'ї майже всі були грішні: достатки невеликі, серця гарячі, роботи і всякого неустройства тьма... [3, с. 30]. Колись козаки, кажуть, були, а зараз тільки званіє зосталось [3, с. 56].

Верблізаторами емотивно-оцінних характеристик персонажів та фрагментів довкілля в О. Довженка служать вигуки, розмовно-про сторічні й лайливі епітети, напр.: Тьху, де ти, в нечистого взявся? [3, с. 63]. Ошельмовані винуваті митці кидались мовчки навтіки, ламаючи тютюн, бодай добра їм не було [3, с. 63]. Поле. Миршаве жито [3, с. 71]. Хто їсть нишком у піст стоянку чи жарить яєчну з салом - той на гарячій сковороді голим задом, хто лаявся, той, навпаки, - лизав сковороду язиком [3, с. 30]. Б'є коня однорукий. Повід у вишкірених зубах [3, с. 71]. Один з них, вгодований, у чумарці, зібрав навколо себе мало не цілий батальйон [3, с. 81]. Сам же батько, хоч і мав вигляд переодягненого в поганючу одежу артиста імператорських театрів, співати не вмів [3, с. 41].

Висновки

Отже, просторічна лексика є органічним структур ним компонентом ідіостилю Олександра Довженка. Деякі риси авторського стилю свідчать про стильову вільність, певну неунормованість української літературної мови серед окремих представників населення. Просторіччя здебільшого функціонує в монологічному та діалогічному мовленні персонажів. Оперуючи зібраним фактичним матеріалом, ми виділили такі типи просторіччя в художньому мов ленні О. Довженка: фонетично модифіковані слова, просторіччя-дієслова з експресивним забарвленням, прокльони, лайливі слова з різкою негативно-емотивною оцінкою, просторічно-вульгарна лексика, росіянізми, прізвиська, фразеологічні вирази просторічного характеру та просторічні вигуки.

Література

1. Бойко Н. Українська експресивна лексика: проблеми семантики і функціонування: автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01; НАН України. Ін-т укр. мови. К., 2006. 36 с.

2. Взаємодія усних і писемних стилів мови / М. Жовтобрюх, Г. Колес ник, К. Ленець та ін.; під заг. ред. М. Пилинського. Київ: Наук. думка, 1982. 180 с.

3. Довженко О. Зачарована Десна. Кіноповісті. Оповідання. Київ: Дніпро, 1969. 570 с.

4. Єрмоленко С., Бибик С. Українська мова. Короткий тлумачний слов ник лінгвістичних термінів / за ред. С. Єрмоленко. Київ: Либідь, 2001. 224 с.

5. Корнієнко І. Просторічні слова як стилістичні засоби мовотворчості ранніх прозових творів В. Винниченка. Науковий вісник МНУ ім. В. Сухом- линського. 2016. № 1 (17). С. 124-129.

6. Коробчинська Л. Розмовна і просторічна лексика української мови та її ремаркування в словниках. Лексикографічний бюлетень. Київ, 1963. Вип. 9. С. 41-55.

7. Кузнєцова Т. Мова білінгвальної сім'ї у функціональному аспекті: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1999. 203 с.

8. Словник української мови: в 11 т. / АН УРСР. Інститут мово знавства; за ред. І. Білодіда. Київ: Наук. думка, 1970-1980.

9. Тараненко О. Просторіччя. Українська мова: енциклопедія. Київ, 2007. С. 558-560.

10. Ткаченко Т. Засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стель маха: автореф. дис. ... спец. 10.02.01. Київ, 2006. 23 с.

11. Товстенко В. Просторіччя в українській мові як структурно-функціо нальне явище. Київ: Інститут української мови НАН України, 2003. 278 с.

12. Томашевский Б. Стилистика и стихосложение. Ленинград: Изд.-во ЛГУ, 1983. 228 с.

References

лексема художній мовлення

1. Boiko N. (2006). Ukrainska ekspresyvna leksyka: problemy semantyky i funktsionuvannia [Ukrainian expressive vocabulary: problems of semantics and functioning]. Extended abstract of Doctjr's thesis. Kyiv [in Ukraine].

2. Pylynskoho M. (Ed.) (1982). Vzaiemodiia usnykh i pysemnykh styliv movy [Interaction of oral and written language styles]. Kyiv [in Ukraine].

3. Dovzhenko O. (1969). Zacharovana Desna. Kinopovisti. Opovidannia [Enchanted Desna. Movie theaters Story]. Kyiv [in Ukraine].

4. Yermolenko S., Bybyk S. (2001). Ukrainska mova. Korotkyi tlumachnyi slovnyk linhvistychnykh terminiv [Ukrainian language. Brief explanatory glossary of linguistic terms]d. S. Yermolenko. Kyiv [in Ukraine].

5. Korniienko I. (2016). Prostorichni slova yak stylistychni zasoby movotvorchosti rannikh prozovykh tvoriv V. Vynnychenka [Strict words as stylistic means of language creation of early prose works by V. Vynnychenko]. Naukovyi visnyk MNU im. V. Sukhomlynskoho - Scientific Herald of the National Academy of Sciences of Ukraine. V. Sukhlylinsky. №1 (17), 124-129.

6. Korobchynska L. (1963). Rozmovna i prostorichna leksyka ukrainskoi movy ta yii remarkuvannia v slovnykakh [poken and versatile vocabulary of the Ukrainian language and its remarkation in dictionaries.]. Leksykohrafichnyi biuleten - Lexicographic bulletin. Kyiv [in Ukraine]. Vyp. 9. S. 41-55.

7. Kuznietsova T. (1999). Mova bilinhvalnoi simi u funktsionalnomu aspekti [The language of the bilingual family in a functional aspect]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukraine].

8. Slovnyk ukrainskoi movy [Dictionary of the Ukrainian language]. vols. 1 11 / AN URSR. Instytut movoznavstva; za red. I. Bilodida. Nauk. dumka, 1970 1980. Kyiv [in Ukraine].

9. Taranenko O. (2007). Prostorichchia. Ukrainska mova. Entsyklopediia [Vernacular. Ukrainian language: Encyclopedia]. Kyiv [in Ukraine].

10. Tkachenko T. (2006). Zasoby stylizatsii rozmovnosti v prozi Mykhaila Stelmakha [Tools for Styling Speech in Prose by Mikhail Stelmakh]. Extended abstract of candidate's thesis. Kyiv [in Ukraine].

11. Tovstenko V. (2003). Prostorichchia v ukrainskii movi yak strukturno- funktsionalne yavyshche [Vernacular in the Ukrainian language as a structural and functional phenomenon]. Kyiv [in Ukraine].

12. Tomashevskyi B. (1983). Stylystyka y stykhoslozhenye [Stylistics and versification]. Lenynhrad [in Russian].

13. Размещено на Allbest.ru