Нові знадоби до українського арго (полтавські записи Порфирія Мартиновича)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НОВІ ЗНАДОБИ ДО УКРАЇНСЬКОГО АРҐО (ПОЛТАВСЬКІ ЗАПИСИ ПОРФИРІЯ МАРТИНОВИЧА)

У статті проаналізовано неопубліковані досі соціолектні матеріали, що їх зібрав на початку ХХ століття видатний український художник Порфирій Мартинович. Особливу увагу приділено типологічному зв'язку полтавського арґо з іншими українськими субстандартними системами. Схарактеризовано основні фонетичні й номінативні особливості досліджуваного соціолекту, закцентовано на вирізнювальних дериваційних рисах полтавського лірницько-кобзарського арґо.

Ключові слова: українські соціолекти; східнослов'янські «таємні мови»; арготичне словотворення; субстандартні афікси; Порфирій Мартинович.

YEVHEN REDKO

NEW FINDINGS ABOUT THE UKRAINIAN ARGOTS (POLTAVA NOTES BY PORFYRII MARTYNOVYCH)

The article deals with the unpublished data written by famous Ukrainian artist Porfyrii Martynovych in Poltava Region and North Sloboda Ukraine in the early twentieth century. These data account for the large argotic dictionary, thus complementing the existing research findings and defining more objective interaction between Ukrainian Argots, as well as other East Slavic secret languages. The aim of this study is to describe the blind musicians' sociolect in Poltava Region and to determine the specific features in comparison with other Ukrainian kobzar and lyrists' Argots. First of all, we pay special attention to typological aspects of the analyzed sociolect, having determined that it has much in common with other Ukrainian Argots, as evidenced both by a large number of similar and variant lexemes.

The closest interaction is between this sociolect and sociolects of Sloboda Ukraine, which combined form a peculiar argotic group. Among the characteristic phonetic features of analyzed sociolect we have mentioned some vowel and consonant alternations, consistent reflex of yat, as well as consonant prothetic. Having studied carefully nominative features of Martynovych argotic dictionary, we have come to the conclusion that it's based on the loan words adapted to local dialects at the phonetic and word formation level.

The article gives a detailed analysis of Poltava Argot nominative characteristics. In that regard, we have focused on standard and substandard derivational features of analyzed sociolect. In our opinion, Poltava blind musicians have formed argotic words by adding a standard affix to the argotic or standard word root with their potential deformation or using specific argotic affixes with standard word root.

Some group in analyzed sociolect represent argotic words without any objective hypothesis about its origin, and its further studying is a very promising area of East Slavic sociolectology that have yet to be fully explored.

Key words: Ukrainian sociolects; East Slavic secret languages; argotic word formation; substandard affixes; Porfyrii Martynovych.

Вітчизняні й закордонні дослідники історичних соціальних діалектів, аналізуючи український субстандартний матеріал, традиційно послуговуються досить усталеним, стереотипним набором соці лектних джерел. Цей арготичний «корпус» ґрунтується передовсім на різнотеренних словниках, що їх зібрали й опублікували наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття українські та російські етнографи (Василь Іванов, Валер'ян Боржковський, Кирило Студинський, Володимир Гнатюк, Павло Тиханов, Олександр Малинка). Набагато рідше до поля зору дослідників потрапляють матеріали діалектологічних експедицій, проваджуваних упродовж 1950-1980 років на Волині під орудою Йосипа Дзендзелівського та Григорія Аркушина, оприявнені широкому загалу на сторінках польських, угорських та югославських лінгвістичних часописів. У такій ситуації будь-яка соціолектна знахідка, будь-яке нове, не досліджене досі арґо має вкрай важливе значення, адже, з одного боку, дає дослідникам новий аналітичний матеріал, що увиразнює наявні набутки в осмисленні субстандартних систем української мови, а з другого - уможливлює встановлення об'єктивніших зв'язків як усередині українського соціолектного ареалу, так і відповідних зв'язків українських арго з іншими східнослов'янськими «таємними мовами».

Власне, до таких, досить несподіваних, арготичних «знахідок» належать два соціолекти, зібрані в першій половині ХХ століття на Лівобережній Україні та збережені як рукописні матеріали у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені М. Т. Рильського НАН України (далі - ІМФЕ). Один із них - записи слобожанської сліпецької мови, що їх здійснив у 1929-1930 роках музикознавець Володимир Харків, ми проаналізували в розвідці, поданій до друку в черговий том «Збірника Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія». Дослідити другий - записи Порфирія Мартиновича, - вочевидь, саме наспів час, тож у цій статті ми спробуємо описати ново- віднайдене арґо полтавських і слобожанських сліпців, установивши його генетико-типологічні та номінативні особливості на тлі інших лірницько-кобзарських соціолектів (з об'єктивних причин ми не мали змоги попрацювати з оригіналами Мартиновичевих записів, тому використовуємо їхній передрук, що його здійснив музикознавець Володимир Кушпет (Кушпет, 2007), подавши ці матеріали з-поміж інших в українсько-старцівському словнику).

Як зазначає Володимир Кушпет (Кушпет, 2007), словник професійної мови старців Порфирій Мартинович зібрав 1907 року на Полтавщині та Слобожанщині (у фонді Мартиновича в ІМФЕ є ще один словник, записаний 1929 року від бандуриста Івана Кучугури-Кучеренка, однак достеменно не знаємо, чи подано його матеріали в Кушпетовому зведеному словнику старцівської мови). Кількісно аналізований словник становить досить обсяжний матеріал (за нашими підрахунками - понад 400 арґотизмів), що дає змогу визнати цей соціолект як одну з найбільших тогочасних «сліпецьких мов» (нарівні із соціолектом подільських лірників, що його записав Валер'ян Боржковський, чи соціолектом галицьких лірників у записах Володимира Гнатюка). Ідею створити такий словник Порфирій Мартинович плекав ще із середини 1870-х років, відколи зацікавився фольклорною спадщиною сліпих мандрівних музик. Зокрема, у листуванні з Василем Горленком він згадує про зошит, у якому записав слова сліпецької мови і який натоді був у Михайла Драгоманова; згодом Мартинович повідомляв Горленкові, що «собрал я от него [миргородський лірник Микола Дорошенко] около 600 слов Слипецкого языка» (Мартинович, 2012, с. 281) (однак достеменно нічого не відомо про долю тих миргородських записів).

Це листування містить також цікаві настанови Мартиновича щодо збирання соціолектного матеріалу, яких він радить дотримуватися своєму кореспондентові: «В расспросах кобзарей о слепецком языке и об Одклинщынах и Вызвилку соблюдайте найвозможнейшую осторожность. И делайте это тогда, когда у Вас думы будут уже записаны...»; «Холодный в совершенстве знает слепецкий язык так, как теперь редко кто из старцев. Он Вам с охотой продиктует его, но только не в присутствии нищих. У Холодного больше слов найдёте, чем 600 потому, что он знает наречия этого языка» (Мартинович, 2012, с. 297). Власне, Мартиновичеві, очевидно, неодноразово вдавалося записувати сліпецьке арго - цьому сприяла його вдача, прикметно змальована у спогадах Опанаса Сластьона: «При дивовижному вмінні розбалакати кожного діда або бабу, розв'язати їм язик, він находить багато цінного матеріялу» (Сластьон, 1931, с. 149). Однак наразі більшість таких матеріалів назавжди втрачена або розпорошена в численних авторських розвідках про тих чи тих кобзарів та лірників; саме тому словник 1907 року залишається неоціненним джерелом для дослідників українського арго. З огляду на це стисло проаналізуймо його основні особливості.

Типологічні особливості

За типологічними особливостями полтавський сліпецький соціолект стоїть досить близько до інших лірницько-кобзарських арґо, про що свідчить велика кількість тотожних і варіантних лексем у їхньому складі (див. таблицю 1).

Таблиця 1

Очевидно, зіставлювані арґо - це територіальні різновиди загального соціолекту, який використовували у професійній діяльності мандрівні сліпі музики. Спільність таких різновидів (субваріантів) ґрунтовано на деякому загальному лексичному фонді, до якого належать переважно адаптовані чужомовні номени (цей фонд ми називаємо «базисна арґотична лексика», зазвичай вона становить третину або половину старцівського лексикону, наприклад, волот 'кінь', корх 'священик', манатка 'сорочка', хаза 'дім' та ін.). На зазначену спільність також указує градація кількісних показників, отримуваних унаслідок зіставлення лексичного складу соціолектів: за нашими спостереженнями, кількість міжсоціолектних збігів корельовано з чисельністю зіставленого соціолекту (зокрема, найбільше спільних і варіантних номенів полтавська «сліпецька мова» має з арґо галицьких лірників, кількісно найбільшим тогочасним українським соціолектом, найменше - з досить невеликим арґо чернігівських лірників, що його записав Олександр Малинка). У такому разі умовна шкала лексичних збігів і варіантів майже точно копіює шкалу чисельності арґо; розходження можливі лише щодо контактних соціолектів, як, наприклад, полтавська та слобожанська «сліпецькі мови» (саме контактами пояснюємо високий показник тотожних лексем у цих соціолектах; до того ж і Володимир Харків, і частково Порфирій Мартинович, на нашу думку, записували свої матеріали на Північно-Східній Слобожанщині, очевидно, у районі Валок, Костянтинограда, Красного Кута, Коломака). Але в наведений таблиці найбільше вражає кількість повних збігів між записами Порфирія Мартиновича та Володимира Гнатюка, особливо якщо зважити на те, що ці соціолекти, очевидно, не мали б контактувати; дивує також те, що саме з арґо галицьких лірників полтавська «сліпецька мова» має найбільше тотожних лексем, наявних лише у двох соціолектах (як порівняти, то цілком закономірно слобожанська «сліпецька мова» має найбільше таких тотожних лексем з арґо харківських «невлів»). Такі високі показники можуть свідчити про кілька дискусійних проблем, зокрема про:

1) усе-таки тісніші контакти між носіями цих соціолектів - не зовсім зрозуміло, чому за таких умов майже немає номенів, наявних лише в цих арґо та очевидному арґо-посередникові - соціолекті подільських лірників; імовірно, контакти відбувалися на Правобережному Придніпров'ї, куди могли заходити як ті, так і ті музики; з другого боку, є переконливі свідчення самих сліпців, що за часів панотця Хведора Вовка (середина ХІХ ст.) музики мандрували на Київщину, Поділля й Волинь, бо ці землі належали до території їхнього цеху; уважаємо, що в такому разі відбуваються полісоціолектні взаємодії, за яких деякі одиниці потрапляють у неконтактні соціолекти;

2) глибшу генетичну спорідненість цих соціолектів - генеза українських арґо - на сьогодні все ще досить дискусійне питання, яке, на нашу думку, може бути взагалі нерозв'язне; вочевидь, українські арґо, якщо визнати за аксіому їхнє окремішнє формування від арґо російських, виникли на північних або північно-західних українських землях (з огляду на відносну незалюдненість Лівобережжя на початку ранньомодерної доби);

3) те, що Мартинович використовував Гнатюкові матеріали у своєму словнику (відомо, що Мартинович мав досить велику бібліотеку етнографічних праць), зрозуміло, що це малоймовірно, однак деякі науковці сумніваються в автентичності фольклорного матеріалу, що його Мартинович записав від кобзарів та лірників; на нашу думку, цю проблему досить добре схарактеризувала Олеся Брицина, зазначивши: «Суперечки про автентичність записів П. Мартиновича триватимуть доти, поки не буде встановлена достовірність чи ж доведена обґрунтованість сумнівів» (Савчук, 2012, с. 9).

Фонетичні особливості

Щодо фонетичних особливостей полтавської «сліпецької мови» маємо відразу зауважити, що встановити їх почасти досить складно, адже Володимир Кушпет не зовсім уважно відчитав рукопис Мартиновичевого словника. На такий наш присуд наштовхують очевидні неточності, виявлені внаслідок зіставлення номенів у межах дериваційних моделей і гнізд, а також зіставлення полтавських ар- ґотизмів з іншими соціолектними матеріалами (подаємо одразу як фонетичні, так і смислові помилки): батурзка 'копійка', пор. батуга 'копійка' (Тиханов, 1899), батузка 'копійка' (Иванов, 1883; Кушпет, 2007); варнавча 'чапля' (має бути 'ципля') варнавка 'курка'; краслівка 'ягода' - краснівка 'кров', пор. красімка 'кров; ягода; черешня' (Гнатюк, 1896); крутамчити 'прясти' крутанчиця 'прядка'; мойлійка 'люлька' - матлійка 'люлька' (Иванов, 1883; Студинський, 1894; Гнатюк, 1896); пастижниця 'спідниця', пор. настижниця 'спідниця' (Малинка, 1903; Кушпет, 2007), настрижник 'штани' (Иванов, 1883), насті 'штани' (Студинський, 1894), насики 'панталони' (Боржковский, 1889), настиги 'штани' (Гнатюк, 1896; Тиханов, 1899); лепсарт 'паламар' - лепсарь 'писар', пор. лепсур 'диякон' (Малинка, 1903), лєпсарь 'дяк, пономар' (Тиханов, 1899); санавка 'качка', пор. сапавка 'качка' (Студинський, 1894), саптавка 'качка' (Гнатюк, 1896), сапка 'качка' (Малинка, 1903); сизха 'воша', пор. сизька 'воша' (Тиханов, 1899), сизка 'блоха' (Кушпет, 2007); шкриф 'дід', пор. шкред 'дід' (Иванов, 1883; Гнатюк, 1896; Малинка, 1903; Дзендзелівський, 1979; Аркушин, 1996; Кушпет, 2007); оштенцурити 'спекти', пор. степурити 'пекти' (Гнатюк, 1896), стіпурити 'засмажити' (Дзендзелівський, 1979); шандре 'шість', пор. шандра 'шість' (Боржковский, 1889; Студинський, 1894; Гнатюк, 1896; Тиханов, 1899; Малинка, 1903; Аркушин, 1996; Кушпет, 2007).

Деякі номени зі словника Мартиновича (у тій формі, як їх інтерпретував Володимир Кушпет) уважаємо досить сумнівними: галютий 'великий' (є в записах Тиханова, однак в усіх інших соціолектах гальомий, гальобний); кипуха 'шапка' кимушник 'бриль', пор. камеха 'шапка' (Студинський, 1894; Гнатюк, 1896), камуха 'шапка' (Боржковский, 1889; Дзендзелівський, 1979; Аркушин, 1996); креметно 'чхати', пор. креметниця 'каша' (Кушпет, 2007); лолпоня 'клуня', пор. лопотня 'стодола' (Студинський, 1894; Гнатюк, 1896), 'рига' (Боржковский, 1889); кирмаж 'ярмарок', пор. хірмаш 'базар' (Иванов, 1883), кермаш 'ярмарок' (Мал); ояниджитися 'свататися', пор. яничитися 'свататися' (Боржковский, 1889), юничитися 'свататися' (Гнатюк, 1896), яничити 'вінчатися' (Тиханов, 1899); яцухч 'кутя' яцун 'ячмінь'.

Загалом на фонетичному рівні полтавський сліпецький соціолект не виказує якихось відмінних рис від літературної мови чи місцевих говірок (навіть якщо порівнювати полтавську «сліпецьку мову» зі слобожанською, бачимо, що остання має виразніші фонетичні риси). Зокрема, до найпомітніших фонетичних особливостей полтавського соціолекту в системі вокалізму та консонантизму належать:

1) послідовний ятевий рефлекс, переданий через і (бігурати 'бігати', віхро 'сіно', шуплій 'овес');

2) етимологічне е інколи реалізовано через а (забатліти 'забути', пор. бетляти 'забути' (Боржковский, 1889; Студинський, 1894; Кушпет, 2007); бацаль, пор. бецак 'солдат' (Боржковский, 1889);

3) інколи поплутано о та у в ненаголошеній позиції (когра 'бандура', пор. кугра 'ліра' (Гнатюк, 1896; Тиханов, 1899); колига 'лавка', пор. кулига (Гнатюк, 1896; Тиханов, 1899); галость 'сіль', пор. галусть (Боржковский, 1889; Студинський, 1894; Гнатюк, 1896; Тиханов, 1899); мускотиря 'полотно', пор. лоскотера (Дзендзелівський, 1979; Аркушин, 1996), локсотира (Гнатюк, 1896), лоскотиро (Боржковский, 1889); студир 'багатий', пор. стодий (Студинський, 1894; Тиханов, 1899), стодонь (Гнатюк, 1896), стотень (Боржковский, 1889);

4) непослідовно передано твердість р у кінці складу чи слова (ковтарь 'горщик', лепсарь 'писар', але оштар 'базар', пихтюр 'мішок');

5) переважно наявний протетичний в (варнавка 'курка', вопотна 'чоботи'); протезу г (гавридити 'говорити', гавлид 'віл') визнаємо натомість як рису, запозичену з правобережних соціолектів;

6) ф передано через хв (хвірт 'двір'), водночас хв може заступати х у деяких словах (хвертюшник 'перстень', пор. хірка (Тиханов, 1899; Малинка, 1903; Дзендзелівський, 1979)).

Інші риси, зокрема міни початкових приголосних, як-от п-б (батерик 'свято', пор. патерик (Гнатюк, 1896; Аркушин, 1996); ж-дж (джуклійка 'склянка', пор. жуклійка (Гнатюк, 1896)), уважаємо спорадичними (може, навіть маємо справу знову-таки з помилковим відчитуванням Мартиновичевого рукопису).

Номінативні особливості

Як і в інших українських арґо, у полтавській «сліпецькій мові» основними способами називання є запозичення номенів (з дальшим їх фонетичним і / чи дериваційним адаптуванням) та словотворення; семантичні деривати одиничні й не виходять за межі звичних моделей (наприклад, главда 'голова' главда 'баня'). На словотвірному рівні в аналізованому соціолекті системно репрезентовані особливості літературно-мовної деривації в усіх наявних моделях і в межах усіх наявних словотвірних категорій (наприклад, волот 'кінь' волотиха 'кобила' володча 'лоша'; вихро 'сіно' вихрятник 'луки'; водночас маємо зауважити, що набір використовуваних словотворчих засобів досить невеликий (хоча проти слобожанських арґо він дещо більший). З-поміж формантів переважають суфікси на позначення предметності -ник/-ниц(я) і -к(а) (дуляска 'свічка', ковтурник 'макітра', махлишниця 'сокира', михтавник 'мисник', псалижник 'оселедець', стеблюшник 'часник' тощо), що загалом тотожне з іншими тогочасними східноукраїнськими соціолектами; нетипові форманти представлені лише в кількох словах і не вказують на якусь виразну тенденцію (бацаль 'солдат', варнаґель 'півень', сапатень 'ніс', скажака 'собака'). Звичні для «таємних мов» криптоформанти використані не часто, і вони загалом не відрізняються від засекречувальних афіксів в інших соціолектах (біось 'ось', діверно 'дев'ять', краснівне 'крашанка', тисярно 'чотири'). Унікальним, очевидно, можна визнати хіба що крипто- префікс крин-, додаваний до іменникових основ (кринпил 'підлога', кринпольша 'Польща').

У контексті дериваційної системності помітні такі її особливості:

1) копіювання традиційних словотвірних моделей (фактично йдеться про заміну загальномовного кореня на арґотичний). У записах Порфирія Мартиновича таке копіювання зреалізоване як в іменниковій, так і дієслівній деривації (пити - пиво: кирити - киро, варити - вареник: курляти - курленик). Водночас набір використовуваних формантів досить різноманітний, особливо на тлі контактних соціолектів: відкаплунювати 'відкривати', збатузитися 'повінчатися', забатузити 'зав'язати', обдермусити 'обідрати', од'юхтити 'відняти', охвеститися 'охреститися', переюхтити 'перейняти', поюртувати 'поїхати', прикнати 'прийти');

2) специфічна арготична «метафоризація» номенів (буцати 'стріляти' буцало 'рушниця' («те, що стріляє»), висіти висля 'кислиця' («те, що висить»), красний 'червоний' краснівка 'ягода' («те, що червоне»); перейортувати 'перейти' перейортовник 'міст' («місце, де переходять»), хатрати 'ховати' хатрак 'кишеня' («місце, де щось ховають»);

3) унікальні для українських соціолектів словотвірно-мотивувальні зв'язки між двома видовими назвами (гавриш 'горох' гавришниця 'квасоля', стеблюк 'терен' стеблючка 'цибуля' стеблюшник 'часник') або родовою та видовою назвою (бікута 'палиця' бікутник 'ціп', кимуха 'шапка' кимушник 'бриль', псалига 'риба' псалижник 'оселедець');

4) дериваційна надлишковість, зумовлена прагненням адаптувати номен на граматичному рівні (колига 'лавка' колижниця 'лавка');

5) оприявнена контамінованість номінування як наслідок "народної етимології" (вкліпки 'очі' - пор. вліпки 'очі' та кліпати; лапость 'капуста' - пор. лопуха 'капуста' і капуста; хлобняк, хлобнячок 'хлопчик' - пор. лобзюк 'очі' і хлопець).

На окрему увагу в полтавській «сліпецькій мові» заслуговують «унікальні» номени, наявні лише в цьому арго (в інших українських соціолектах їх немає; у російських і білоруських арго вони також майже не представлені). Проти слобожанської «сліпецької мови» таких унікальних номенів помітно більше (за нашими підрахунками - приблизно 50 лексем) і з-поміж них можна виокремити кілька груп:

1) номени, утворені внаслідок поєднання арготичної основи та загальномовного форманта: манадливо 'прядиво' манатка 'сорочка'; пострачающий 'чумак' строка 'дорога'; супетниця 'клуня', пор. супеха 'хліб' (Иванов, 1884), супиха 'хліб' (Кушпет, 2007) від гр. фшр.і 'хліб';

2) номени, утворені внаслідок приєднання криптоформанта до загальномовної основи та можливого їхнього деформування: вергульник 'понеділок', пор. моргуля 'неділя' (Боржковский, 1889; Дзендзе- лівський, 1979), морзуля 'цибуля' (Боржковский, 1889; Студинський, 1894; Аркушин, 1996); брахвистник 'хвіст' хвіст; дякрий 'дядько' дядько; кидиня 'скриня' скриня; скуйбо 'рядно', пор. скуміти 'уміти'; совора 'сорок' сорок, пор. дивора 'дев'ять' (Боржковский, 1889); шеверня 'губернія' губернія;

3) номени, утворені внаслідок нетипового поєднання загальномовних основи та форманта: блихтавка 'блоха' блоха; лазник 'рак' лазити; найпірушник 'кухоль' пир, пирувати; павзунка 'гадюка' повзати; яцун 'ячмінь' ячмінь, ячний;

4) етимологічно «затемнені» номени (наприклад, беженет 'горобець', збендючати 'збрехати', бикут 'пісок', блеус 'корчма', бухтій 'живот', вільма 'сіни' та ін.) - наявні текстологічні проблеми, про які йшлося вище, а також особливості історичних соціолектів (велика кількість фонетичних варіантів, деформовані твірні основи тощо) не дають змоги вповні розв'язати проблему походження таких арготизмів - для цього потрібен якомога повніший реєстр східнослов'янських соціолектів, який, на нашу думку, зможе хоча б частково допомогти встановити генетичні зв'язки між окремими лексемами або групами лексем; власне, це і становитиме предмет наших дальших досліджень.

Підсумовуючи, зауважимо, що полтавська сліпецька мова генетично та типологічно пов'язана з іншими українськими сліпецько-старцівськими соціолектами. Основу її лексичного складу становлять запозичені корені, адаптовані на фонетичному та словотвірному рівнях до місцевих говіркових зразків, а також деривати, утворені внаслідок найрізноманітнішого комбінування соціолектних і загальномовних формантів та основ. У такому разі цілком очевидно, що номінативні особливості «полтавського» арго загалом тотожні з відповідними процесами у східнослов'янських арго, водночас виказують оригінальні риси здебільшого в поодиноких лексемах.

порфирій мартинович полтавський арго

Список використаних джерел

1. Аркушин Г. Словник арґотизмів мови сліпців-жебраків Західного Полісся. Slavia orientalis. 1996. Т. XIV, № 2. С. 267277.

2. Боржковский В. Лирники. Киевская старина. 1889. Т. 26, № 9. С. 653-708.

3. Гнатюк В. Лірники. Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. п. про лірників повіту Бучацького. Етнографічний збірник. 1896.Вип. 2. С. 1-76.

4. Дзендзелівський Й. О. Арго волинських лірників. Studia z filologii polskiej i swvianskiej. 1979. T. 16. С. 179-216. Иванов В. В. Невли. Статистический листок. 1883. № 10. С. 153-156.

5. Кушпет В. Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ - поч. ХХ ст.). Київ: Темпора, 2007. 592 с.

6. Малинка А. Кобзари и лирники: Терентий Пархоменко, Никифор Дудка, Алексей Побегайло. Земский сборник Черниговской губернии. 1903. № 4. С. 60-92.

7. Мартинович П. Українські записи. Харків: Видавець Савчук О. О., 2012. 534 с.

8. Сластьон О. Мартинович. Спогади. Харків: Рух, 1931. 173 с.

9. Студинський К. Лірники. Львів, 1894. 56 с.

10. Тиханов П. Черниговские старцы (Псалки и криптоглассон). Труды Черниговской губернской архивной комиссии. 1899-1900. Вып. 2. С. 65-158.

References

11. Arkushyn, H. (1996). Slovnyk argotyzmiv movy sliptsiv-zhebrakiv Zakhidnoho Polissia [Dictionary of West Polissia argot of the blind beggars]. Slavia orientalis, 14(2), 267-277 [in Ukrainian].

12. Borzhkovskyi, V. (1889). Lirnyky [Lyrists]. Kievskaia starina [Kievan Past], 26(9), 653-708 [in Russian].

13. Dzendzelivskyi, Y. O. (1979). Argo volynskykh lirnykiv [Argot of Volyn' lyrists]. Studia z filologii polskiej i siovianskiej, 16, 179-216 [in Ukrainian].

14. Hnatiuk, V. (1896). Lirnyky. Lirnytski pisni, molytvy, slova, zvistky i t.p. pro lirnykiv povitu Buchatskoho [Lyrists. Lyrists' songs, prayer, words, news etc in the Buchach county]. Etnohrafichnyi zbirnyk [The Ethnographic Collection], 2

15. Ivanov, V. V. (1883). Nevli [Blind men]. Statisticheskii listok [The Statistical Paper], 10, 153-156 [in Russian].

16. Kushpet, V. (2007). Startsivstvo: mandrivni spivtsi-muzykanty v Ukraini (XIX - pochatok XX st.) [Beggary: wandering blind musicians (in the nineteenth and early twentieth centuries)]. Kyiv: Tempora [in Ukrainian].

17. Malinka, A. (1903). Kobzari i lirniki: Terentii Parkhomenko, Nikifor Dudka, Aleksei Pobehailo [Kobzars and lyrists: Terentii Parkhomenko, Nikifor Dudka, Aleksei Pobehailo]. Zemskii sbornik Chernigovskoi gubernii [The Zemstvo Collection of the Chernihiv Province], 4, 60-92 [in Russian].

18. Martynovych, P. (2012). Ukrainski zapysy [Ukrainian Notes]. Kharkiv: Vydavets Savchuk O. O. [in Ukrainian]. Slaston, O. (1931). Martynovych. Spohady [Martynovych. Memoirs]. Kharkiv: Ruch [in Ukrainian].

19. Studynskyi, K. (1894). Lirnyky [Lyrists]. Lviv [in Ukrainian].

20. Tikhanov, P. (1899). Chernigovskie startsy (Psalki i kriptoglasson) [Beggars from Chernihiv. “Psalki i kriptoglasson”].

21. Trudy Chernigovskoi gubernskoi arhivnoi komissii [Writings of the Archive Commission of Chernihiv Province], 2, 65-158 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru