Актуалізація проблематики внутрішнього мовлення в психолінгвістиці комунікації: результати систематичного огляду і метааналізу

Модель «аналіз через синтез» (Halle & Stevens, 1962) базується на положенні про те, що в процесі вербального сприймання вхідний сигнал зазнає складних перетворень і трансформується в слуховий образ, який піддається попередньому аналізу. Результат аналізу дозволяє слухачеві висунути передбачення про характер образу. Якщо слуховий образ і його характер збігаються, то відбувається подальша, глибша обробка сприйнятого мовленнєвого сигналу. Проте автори моделі не зазначають, що саме вони розуміють під словом «глибина», який етап внутрішньо-мовленнєвого процесу мається на увазі.

За концепціями «смислових віх» (Соколов, 1968) та «смислових опорних пунктів» (Смирнов, 1966) модель формування динамічного концепту сприйнятого повідомлення представляє результат аналітико-синтаксичної переробки вхідного сигналу. Під час комунікації його опрацювання відбувається шляхом виокремлення адресатом систем «смислових віх» або «смислових опорних пунктів» у внутрішньому мовленні. Ці системи виступають мнемічними опорами в процесі формування смислу сприйнятого повідомлення. Таким чином, формування смислу, за зазначеними концепціями, виступає основною категорією розуміння комунікантами повідомлення комунікатора.

І.О. Синиця (1974) при розкритті своїх концептуальних підходів до функцій внутрішнього мовлення відносить «...всю ту мовну діяльність, яка забезпечує внутрішні психологічні функції» (Там само: 21-22), а саме: планування, підготовку до процесу спілкування, регуляцію власної поведінки, опрацювання мовної інформації, виконання різних мисленнєвих дій, передусім дій про себе тощо. Найважливішою функцією внутрішнього мовлення вважає функцію «підготовки зовнішнього мовлення» та «участь у комунікації», тому що саме завдяки ним готується (планується, формується) основний смисл того, що передаватиметься слухачам. «Внутрішнє мовлення у результаті обслуговує зовнішнє» (Синиця, 1974: 22), забезпечує реалізацію зовнішньомовленнєвого боку комунікативної взаємодії. Внутрішнє мовлення може супроводжуватися, за І.О. Синицею, промовлянням, особливо в складних випадках мисленнєвої діяльності, а може бути мовчазним і нечутним. Проте для самого мовця воно внутрішньо озвучене і відчутне в артикуляційних рухах звукового апарата, зрозуміле мовцю завдяки сформованому ним смислу, незважаючи на те, що перебіг внутрішнього мовлення відбувається в скорочених формах.

Модель Х. Кларк і Е. Кларк (Clark, H. & Clark, E., 1977) відтворює комунікацію з позиції розуміння мовлення комунікантом. На внутрішньо-мовленнєвому рівні цілісної структури розуміння ці співавтори виділяють створення пропозицій на основі ідентифікації змісту сприйнятого повідомлення, реконструкцію прогнозованих значень та збереження їх у довготривалій пам'яті. Отже, ці дослідники оперують поняттям «значення», пов'язуючи з ним процес розуміння мовлення.

Т.В. Чернігівська та В.Л. Деглін (Черниговская & Деглин, 1984) у розробленій на нейролінгвістичному матеріалі моделі процесу продукування висловлювання виявили кілька глибинних рівнів, зокрема найперший з них - глибинно-семантичний. На цьому рівні - рівні зародження внутрішнього мовлення - відбувається глобальне виокремлення «теми» та «реми», формування «індивідуальних смислів», які на наступному рівні - пропозиціювання - переводяться у загальнозначимі поняття і в найпростішому вигляді структуруються.

Коннекціоністська модель породження мовлення Дж. Делла (Dell, 1986) представлена кількома пов'язаними між собою вузлами, які є різними одиницями мовлення (фонеми, морфеми, склади, концепції). Вони взаємодіють одна з одною в будь-якому напрямку від рівня поняття (семантики) до рівня слова (лексичного відбору) і нарешті до рівня звука (фонологічний рівень). Слова, схожі за значенням, будуть пов'язані із загальним семантичним вузлом. Наприклад, слова «кішка» і «собака» мають кілька загальних семантичних ознак (мають шерсть, домашні), тому вони спільно використовуватимуть загальний вузол у семантичній мережі (сітці). Отже, цей дослідник розглядає комунікативний процес однобічно - лише в плані продукування мовлення і виділяє в ньому внутрішньомовленнєвий - концептуальний - вузол і рівень понять.

У загальному вигляді дві моделі, а саме: «побудови в свідомості реципієнта ментальної проекції тексту» (Сорокин, Марковина & Крюков, 1988) та «концепту тексту» (Красных, 2012) - відтворюють те, як у процесі комунікації в свідомості реципієнта досягається результат розуміння, тобто вибудовується ментальна проекція тексту. «Проекція тексту» або «концепт» - це динамічне утворення. Динаміка побудови проекції тексту полягає в постійній зміні змісту цієї проекції, у перегляді як результатів розуміння відрізків дійсності (відтворених у тексті), так і тексту в цілому під іншим кутом зору, з іншої позиції, ніж у автора. Отже, ці автори оперують поняттям «концепт».

В. Левелт (Levelt, 1989) запропонував трикомпонентну модель опрацювання висловлювання під час комунікації: (1) компонент концептуалізатора;(2) компонент утворювача;(3) компонент артикулятора. Перший компонент (на внутрішньому рівні) містить концепцію, яку хоче передати мовець і яка вибирається з масиву семантично пов'язаних концепцій. Цей компонент генерує передвербальне повідомлення в якості введення для наступного компоненту - «Formulator». Автор моделі вдається до терміну «передвербальне повідомлення», не конкретизуючи, що саме розуміється під цим терміносполученням.

Досліджуючи й відтворюючи фрагменти комунікативної дійсності в терміносполученні «набір ключових слів», Л.М. Мурзін і А.С. Штерн (Мурзин & Штерн, 1991) представляють модель розуміння мовлення як результат компресії сприйнятого повідомлення і водночас як опору для його смислового відновлення у внутрішньому мовленні. Ключові слова виступають своєрідним мінітекстом (організованим як і будь-який текст, і лінійно, й ієрархічно), відображаючи предикативну смислову організацію опорного мовленнєвого повідомлення.

Відповідно до «моделі розуміння тексту» Н.В. Чепелєвої (Чепелєва, 1990) в процесі комунікації комунікант виконує багатоаспектну мисленнєву роботу з розуміння мовлення: виокремлює смисл сприйнятого повідомлення й водночас породжує новий смисл, у результаті чого відбувається синтез нового смислу, котрий породжується у внутрішньому мовленні і становить акт розуміння.

Модель М.Ф. Гарретта (Garrett, 1993) передбачає послідовну обробку процесу мовленнєвого продукування, починаючи від семантичної обробки на глибинному рівні - рівні формування повідомлення, де у внутрішньо-мовленнєвому плані генерується намічене для комунікації майбутнє висловлювання.

К. Бок та В. Левелт (Bock & Levelt, 1994), користуючись терміном «ідея», сконструювали чотири рівневу модель обробки висловлювання, за якою на першому - глибинному, внутрішньомовленнєвому - рівні комунікатор у своєму повідомленні генерує основну ідею для передачі її комунікантам. Від основної ідеї на глибинному рівні розпочинається комунікативний акт.

В. Фромкін (Fromkin, 1998) запропонувала модель продукування мовлення, яка складається з п'яти етапів. Її модель відображає лише один бік комунікації, а саме: говоріння адресанта. На першому - семантичному - етапі відбувається (за цією моделлю) генерування передбаченого значення, що доконується у внутрішньому мовленні. Семантичний етап розглядається дослідницею як початковий етап, від якого починається продукування висловлювання в комунікації.

Важливу роль для розуміння внутрішнього мовлення в акті комунікації відіграли дослідження, виконані О.Р Лурією (Лурия, 1998, 2002). Учений зазначав, що внутрішнє мовлення є механізмом, який на основі асоціативних зв'язків перетворює «суб'єктивний смисл» на систему зовнішніх розгорнутих мовленнєвих значень. Методика системного нейропсихологічного аналізу, розроблена і апробована ним на значному експериментальному матеріалі з афазій, дозволила виявити ланку внутрішнього мовлення саме в механізмах комунікативних актів. Адже він вивчав внутрішнє мовлення і в структурі говоріння, і в структурі розуміння висловлювання.

О.Р. Лурія, на відміну від інших дослідників, заперечував, що внутрішнє мовлення - це звичайне висловлювання фраз і слів про себе (мовлення мінус звук), що воно має таку ж будову й виконує такі ж функції, як і розгорнуте зовнішнє мовлення. Внутрішнє мовлення, на його думку, - це суттєвий перехідний етап між «задумом» і розгорнутим зовнішнім мовленням; механізм, що дозволяє перекодувати загальний задум у мовленнєве висловлювання. У цьому сенсі внутрішнє мовлення є процесом, що породжує (генерує) висловлювання і включає початковий задум у систему граматичних кодів мови. Воно спрямоване на самого себе (а не співрозмовника), на перевід у мовленнєвий план тієї схеми, яка була до цього лише загальним змістом «задуму». Цей зміст уже відомий мовцю в загальних рисах, тому що він знає, що саме хоче сказати, хоча ще не знає, у якій формі і в яких мовленнєвих структурах він може сформулювати своє висловлювання. Тому внутрішнє мовлення є швидше позначенням загальної теми або загальної схеми подальшого розгортання висловлювання, але зовсім не її повним відтворенням. Думка в людини «інтимно пов'язана із внутрішнім мовленням», яке втілює, формує певну думку, має скорочений, предикативний характер. Отже, вводячи термін «задум», О.Р. Лурія використовує категорію смислу, надаючи смисловим аспектам генеративного процесу початкову (підготовчу) роль у говорінні.

О.Р. Лурія запропонував гіпотезу, за якою генетичне походження внутрішнього мовлення саме із зовнішнього мовлення дозволяє йому здійснювати зворотний процес:декодувати у внутрішньому плані граматичну схему розгорнутого висловлювання. Цим самим він продемонстрував двосторонній комунікативний ракурс свого нейропсихолінгвістичного дослідження. Учений пише: «Процес розшифрування значення і далі розуміння смислу тексту завжди реалізується в певному контексті, одночасно із сприйманням цілісних смислових відрізків. Успішне розуміння... мовленнєвого повідомлення можливе за умови переходу від зовнішніх поверхневих значень у внутрішні глибинні смисли» (Лурия, 1998: 278).

Щодо аудіювання, то і в цьому контексті комунікативного процесу О.Р. Лурія виділяє смислову структуру як кінцевий результат генеративного процесу на етапі внутрішнього мовлення.

Активні фрагменти внутрішнього мовлення в процесі комунікації виникають при кожному ускладненні мислення і зникають, коли цей процес автоматизується і позбавляється активного творчого характеру. Саме це, на думку О.Р. Лурії, вказує на те важливе значення, яке має внутрішнє мовлення для процесів мовленнєвого мислення в актах комунікації: говорінні й аудіюванні.

Б.Г. Ананьєв, у розділі «Клинико-психологический анализ восстановления речевых функций при моторной афазии» (книга «Психология чувственного познания») (Ананьев, 2001) визначив функцію внутрішнього мовлення, яку вбачав у побудові змісту майбутнього висловлювання. Отже, комунікацію вивчав лише з позиції говоріння. Процес аудіювання як компонент комунікації не був предметом його дослідження, хоча й дослідник торкався проблем аудіювання з огляду на розвиток цього процесу в дітей в онтогенезі. Б.Г. Ананьєв уважає, що в процесі висловлювання розгортання внутрішнього мовлення має послідовні фази. Першою фазою внутрішнього мовлення є «установка на називання», коли вже є усвідомлення «чогось», осмислення того, що «щось» відбулося, але ще не має самого називання. Отже, в першій фазі внутрішнього мовлення цей дослідник виділяє смисловий ланцюг - сенс - осмислене, але ще не номіноване. Другою фазою є процес внутрішнього нарікання. У ньому представлені редуковані фонематичні і логіко-синтаксичні структури. Третьою фазою є вказівне визначення «місця» означеної думки в судженні й умовиводі. Ця фаза, що проявляється в допоміжних «просторових» визначеннях (тут, там), є конструктивно важливою в процесі розгортання внутрішнього говоріння, яке й становить завершальну фазу внутрішнього мовлення.

І.О. Зимняя (Зимняя, 2001) цілісно дослідила роль внутрішнього мовлення у двосторонньому процесі комунікації: як при продукуванні мовлення, так і його розумінні комунікантами. В актах говоріння комунікатора вона виокремила на етапі внутрішнього мовлення рівень формування і формулювання думки, який містить смислоутворювальну та формулювальну фази. У функціональній «моделі смислового сприймання» (Зимняя, 2001) розуміння мовлення представлене як перцептивно-мислиннєво- мнемічна діяльність (продукт взаємодії процесів сприймання, мислення і пам'яті). Результатом цієї діяльності є «видобування» комунікантом у внутрішньому мовленні «загального смислу» повідомлення шляхом здійснення «смислоформування».

Т.В. Ахутіна (Ахутина, 2002) здійснила аналіз комунікативних актів комунікаторів - хворих на афазію (з порушенням внутрішнього програмування та граматичного структурування) й передбачила існування двох форм смислового розгортання висловлювання на етапі внутрішнього мовлення: І. - За правилами ситуативно- смислового розгортання будується ієрархічна структура внутрішніх слів - внутрішньо-мовленнєва схема, смисл якої адекватно передає суттєвий для суб'єкта зміст мисленнєвого уявлення. ІІ. - Ситуативні значення, тобто смисли, і ситуативно-смисловий синтаксис замінюється об'єктивними мовними значеннями, організованими в семантичні структури, що реалізують правила семантичного синтаксису (ці правила дають змогу описувати ситуацію неситуативно). Процес внутрішньо-мовленнєвого розгортання здійснюється як двосторонній. Так, в акті говоріння вперше визначається у внутрішніх словах, тобто «озвучується», мисленнєвий зміст - перша ознака внутрішнього мовлення. Зв'язок внутрішніх слів з наочним уявленням ситуації дає змогу фіксувати одним словом значно більший смисловий зміст, аніж фіксує зовнішнє слово. Оглядовий набір таких слів дає змогу моделювати в загальних рисах майбутнє висловлювання. У подальшому його програма нібито «вислуховується», оцінюється з огляду повноти й адекватності вихідному мисленнєвому змісту - це друга ознака внутрішнього мовлення - акт слухання. За негативної оцінки програми настає її перебудова і повторне порівняння з мисленнєвим образом ситуації. За позитивної оцінки смисл віднайденого набору внутрішніх слів знову зіставляється, але відтепер уже з об'єктивним мовним значенням цього набору. Т. В. Ахутіна нагадує, що смисл внутрішнього слова будується на основі об'єктивного значення. Коли система об'єктивних значень неповно передає смисловий зміст, цей зміст підлягає подальшому розгортанню, тобто знаходженню комбінацій значень і зіставлень. І так до кінцевої позитивної оцінки. Позитивна оцінка означає, що смислове розгортання закінчено і надалі відбувається лексико-граматичне оформлення за правилами зовнішньої мови. Підхід Т.В. Ахутіної із повним правом можна відносити до таких, де формування смислу в генеративному процесі міститься в єдиній схемі мовленнєвого механізму.

Важливим аспектом у розумінні ролі внутрішнього мовлення в комунікації є розмежування О.О. Леонтьєвим понять «внутрішнє мовлення», «внутрішнє програмування», «внутрішнє промовляння». Учений стверджує: «Внутрішнє мовлення є - в загальному випадку - ні що інше, як використання комунікативних структур для когнітивних цілей; у цьому його найважливіша відмінність від внутрішнього програмування, яке становить собою у функціональному плані зворотне явище - використання когнітивних структур для комунікативних цілей» (Леонтьев, 2003: 110).

О.О. Леонтьєв доводить, що внутрішнє мовлення, будучи функціональним поняттям, в генеративному процесі стає першим етапом породження: являє собою ієрархію пропозицій, що знаходиться в основі висловлювань (Леонтьев, 2003: 114). Внутрішня програма є: (а) тим змістом експлікованої в подальшому породженні фази висловлювання, яка утримується в оперативній пам'яті; (б) інваріантом перекладу та (в) кінцевим ланцюгом процесу смислового сприймання висловлювання. Не допускаючи спрощення реального співвідношення процесу мислення, що відбувається у внутрішньому плані, і процесу мовленнєвого спілкування, в якому внутрішнє мовлення виступає однією з фаз продукування мовлення та однією з сторін реалізації комунікативного процесу, О.О. Леонтьєв передбачив, що мовленнєві явища, які належать до внутрішнього мовлення й проявляються раніше зовнішнього здійснення висловлення, «... відповідають етапові Плану (програмування) мовленнєвої дії» (Леонтьев, 1969: 221). У процесі побудови висловлювання він розрізняє етап внутрішнього програмування («смислову структуру») та етап його граматико- семантичної реалізації з кількома підетапами. При цьому етап внутрішнього мовлення розглядається як такий, що безпосередньо відповідає лише за смислову організацію висловлювання.

Свій науковий погляд на характер перебігу процесу мовленнєрозуміння О.О. Леонтьєв розвинув у «моделі побудови образу змісту тексту» (Леонтьев, 2003), за якою суть розуміння мовлення (тексту) полягає в побудові реципієнтом «образу змісту тексту». Суттєвими ознаками цього образу є такі: (1) динамічність, адже «образ змісту тексту не є, а відбувається, і лише в постійному становленні - його буття»; (2) предметність, оскільки «реципієнт оперує з самого початку з тим, що стоїть за текстом; за текстом - світ подій, ситуацій, ідей, почуттів, цінностей - реальний світ, що існує поза і до тексту»; (3) поліфонічність, яка виражена в тому, що «багатоаспектний світ, що стоїть за текстом, осмислюється реципієнтом по-різному, залежно від того, що йому треба побачити, з якою метою і з якою установкою він «вдивляється» у текст» (Леонтьев, 2003: 142). Розуміння тексту, на думку вченого, це процес перекладу смисла тексту в будь-яку форму його закріплення, яка є не кінцем розуміння, а лише «способом опредмечування процесів розуміння» (Там само: 141-142).

«Модель побудови зустрічного тексту» О.І. Новікова (Новиков, 2007) відтворює комунікативний процес з огляду на розуміння мовлення. Комунікант вибудовує «зустрічний текст» - вербалізовані індивідуальні реакції на прослухане повідомлення. Зустрічне продукування висловлювання супроводжується афективними переживаннями щодо розуміння або нерозуміння сприйнятого. Тому емоціонально-почуттєвий компонент вчений уважає важливим елементом процесу зустрічного смилоформування і смислоформулювання. Отже, показником розуміння, на думку цього науковця, є здатність адресата здійснити зустрічне смислоутворення у внутрішньому мовленні.

Значний інтерес для з'ясування ролі сприймання мовлення і створення мовленнєвої продукції в комунікативній взаємодії представляє модель COSMO (Moulin-Frier et al., 2012; Moulin- Frier et al., 2015). Її характерною, важливою для розуміння комунікативних актів, ознакою є те, що це не лише модель сприймання мовлення, а модель всього процесу мовленнєвої комунікації. Будучи інтегральною, COSMO спроможна імітувати і сприймання, і продукування мовлення в єдиній обчислювальній архітектурі та є досить перспективною для пояснення нейрокогнітивних, нейролінгвістичних, нейрофізіологічних результатів досліджень мовленнєвого спілкування. Незважаючи на значущість цієї моделі для вирішення проблем мовленнєвого спілкування, у ній, як і в деяких попередньо проаналізованих моделях, чітко не виділяються внутрішньо-мовленнєві компоненти генерації у слухача і мовця при сприйманні мовлення і його продукуванні. Це стосується й даних байєсовських перцептуально-моторних моделей комунікації (Summerfield, 1987; Schwartz, Robert-Ribes & Escudier, 1998; Ernst & Banks, 2002; Patri, Perrier & Diard, 2016) та результатів повторного аналізу нейрокогнітивних даних про роль рухової системи в сприйманні мовлення (Barnaud et al., 2018).

Група співавторів (Farmer, Brown & Tanenhaus, 2013) розкрила роль прогнозування як глибинного процесу в мовному опрацюванні при сприйманні та інтерпретації мовних сигналів та інших об'єктивних явищ, конкретно не зазначаючи, з яким компонентом внутрішнього мовлення пов'язані глибинні процеси.

«Концепція читацького розуміння» Н.О. Михальчук (2013) відображає об'єктивні властивості цього процесу. Розуміння повідомлення відбувається через емпатію - мисленнєве входження реципієнта в ту чи іншу ситуацію, відтворену в сприйнятому тексті, та мовленнєву інтерпретацію суб'єктом зрозумілого контексту. Розуміння виступає у вигляді комунікації з твором, квазіспілкування з автором та героями твору, відображення тексту в зовнішній чи внутрішній його формах як знаходження реципієнтом особистісних смислів компонентів тексту, розуміння тексту і усвідомлення того смислу, що був закладений автором твору.

Визначаючи «І-Language» як біологічний об'єкт, внутрішній для людини, і розглядаючи її в намірі, Н. Хомський (Chomsky, 2015) звертається у своїй концепції до внутрішніх проявів комунікації людини, які номінує внутрішніми системами: сенсорно-моторною (SM) і концептуально-інтенціональною (CI). Учений уважає, що I-Language «обчислювальною процедурою», яка видає необмежений масив ієрархічно структурованих виразів, пов'язаних із внутрішніми генеративними системами. Дослідник зауважує, що внутрішню структуру слід відрізняти від фактичної ефективності системи, а екстерналізацію мови вважати концептуально-інтенціональною інтерпретацією. Внутрішні генеративні системи, за Н. Хомським, мають доступ до необхідних зовнішніх ресурсів. Цей учений підкреслює необхідність турбуватися при вивченні мови про внутрішні стани користувачів мови, а також зазначає, що кожний підхід до мови передбачає, що мова визначає конкретну звуко- смислову кореляцію, а також використовує внутрішні стани, а власне теорія мови має намагатися охопити зв' язок звука зі смислом і значення зі звуком (або іншою екстерналізацією) (Chomsky, 2015). Отже, Н. Хомський виділяє смисл як структуру, притаманну внутрішній системі.

На думку М. Санчез (Sanchez, 2018)- автора огляду лінгвістичних і психолінгвістичних моделей при продукуванні речень мовці мають перетворити свої комунікативні наміри в послідовність лінгвістичних звуків, які дозволяють їм передати передбачуване повідомлення. Подібна трансформація комунікативного наміру на глибинному рівні онлайн продукування описується цією дослідницею в термінах «виконання низки складних операцій», зокрема однієї з означених операцій, яка номінується як узгодження. Ученою подається інформація про те, як доконується процес мовного продукування, а також презентуються моделі, які дозволяють зрозуміти, як «речення створюється в режимі реального часу» і яке місце займають внутрішньо-мовленнєві інтенційні акти в процесі висловлювання.

Автори дослідження з моделювання й аналізу породжувальної розмовної системи (Tian et al., 2019) розробили нову структурну модель з подвійним кодуванням, що заснована на новій архітектурі Нейромережі Згортання та посилила увагу з намірами. Учені переконані, що вона здатна ефективно виявляти особливості різних за тривалістю послідовностей, а потім встановлювати їх глибоку семантичну інформацію. Модель перебдачає п'ять рівнів, третій з яких - рівень розмовного наміру - підкреслює успішну спробу цих авторів через уведення інтенціонального етапу породження урахувати внутрішньомовленнєві компоненти генеративних діалогових систем.

Розробник «динамічної нейромережевої моделі сприймання мовлення» (Crisan, 2019) побудував клас динамічних SOFM, які спроможні вилучати амплітудно-часові й частотно-часові характеристики фонем, які з'являються при утворенні слів. Це дослідження гіпотетично пов'язується з нейробіологічними даними, за якими просторова організація соматосенсорної кори з лінійною або плоскою топологією є основною опорою для глибинного - внутрішнього - уявлення навколишнього середовища.

За останні роки сучасна наука просунулася далеко вперед у вивченні генеративних процесів. Заслуга в цьому належить багатьом наукам, зокрема нейронаукам, когнітивістиці, психології, психолінгвістиці, кібернетиці, лінгвістиці та ін. Як зазначають О. Колодний, А. Лотем та Ш. Едельман (Kolodny, Lotem & Edelman, 2015), у даний час вирішуються питання розробки універсальної моделі вивчення генеративної граматики мультимодального досвіду, яка для особливого випадку мови буде масштабуватися до натуральних розмірів об'єкта й реалістичних ситуацій та повторюватиме весь спектр розвитку усталених мовних явищ в еволюційно інтерпретованій та нейронно-імовірній архітектурі.

Проте в кількох новітніх лінгвістичних моделях, які відображають процеси реальної комунікації: або тільки аудіювання (Kennington & Schlangen, 2017; Masumura et al., 2019; Gu & Kang, 2018; Gao et al., 2019; Relano-Iborra, Zaar & Dau, 2019), або тільки процесу говоріння (Panzner, Gaspers & Cimiano, 2019), або діалогові аспекти комунікативної поведінки (Chaoran, Carlos & Hiroshi, 2019) - її автори явно й експліцитно не виокремлюють особливі - глибинні - внутрішньомовленнєві компоненти породжувальної системи.

У результаті здійсненого систематичного огляду було встановлено, що дослідники комунікативної поведінки вдаються або до вивчення і моделювання одночасно двох процесів, які утворюють комунікацію (говоріння й аудіювання), або тільки до одного зі складових компонентів комунікативного процесу (чи тільки говоріння, чи тільки аудіювання) (Табл. 1). Дані, представлені в таблиці, стали основою для метааналізу.

Як засвідчує Табл. 1, номінація внутрішньо-мовленнєвих етапів генеративного процесу в актах комунікації здійснюється, в термінах «смисл», «значення», «семантика», «концепція», «внутрішня генеративна система», «внутрішній образ» та інших.

Найбільш уживаним терміном для позначення внутрішньо- мовленнєвих фаз комунікативної поведінки адресантів і адресатів виявився термін «смисл», який представлений в аналізованих теоріях і генеративних моделях не тільки словом «смисл», а й терміносполученнями на зразок «смислові віхи», «смислові структури», «смислоформування», «смислоформулювання», «основний смисл», «смислоутворювальна фаза», «концептуально-інтенціональна система», «індивідуальні смисли», «загальний смисл», «смисловий зміст» та ін. (Табл. 1). Дослідники також використовують такі терміни та їх сполучення, як-от: «задум», «думка», «концепт», «концепція», «зміст», «концептуалізатор», «прогнозування в мовному опрацюванні» - близькі за значенням до терміна «смисл».

Аналіз отриманих узагальнених якісних результатів дає підстави для виділення в методологічно різних комунікативно центрованих дослідженнях шістнадцяти спільних констант - компонентів внутрішнього мовлення в генеративному процесі (див. Табл. 2; Рис. 1). процесі статистичного аналізу отриманих даних за методом обчислення відсоткового співвідношення спільних компонентів внутрішнього мовлення в генеративному процесі виявлено, що найбільш поширеною константою внутрішнього мовлення (при наявності різних концептуальних підходів вчених) виявився «смисл», який виокремлено в 55.2% досліджень (див. Табл. 2). Такі компоненти внутрішнього мовлення, що номіновані як: «концепція», «значення», «семантика», «концепт», «намір» представлено в 6.9% моделях породження мовлення. Найменш поширені назви констант внутрішнього мовлення - «осмислення», «образ», «концептуалізатор», «внутрішня структура», «інтенція», «глибинна обробка», «основна ідея», «глибинна інформація», «внутрішнє уявлення», вибір дослідниками яких у сумі дорівнює 3.4% від усіх 100% аналізованих досліджень. Результати міждисциплінарного аналізу спільних у комунікативно спрямованих дослідженнях констант - компонентів

Таблиця 2. Спільні константи - компоненти внутрішнього мовлення в методологічно різноорієнтованих дослідженнях

У процесі статистичного аналізу отриманих даних за методом обчислення відсоткового співвідношення спільних компонентів внутрішнього мовлення в генеративному процесі виявлено, що найбільш поширеною константою внутрішнього мовлення (при наявності різних концептуальних підходів вчених) виявився «смисл», який виокремлено в 55.2% досліджень (див. Табл. 2). Такі компоненти внутрішнього мовлення, що номіновані як: «концепція», «значення», «семантика», «концепт», «намір» представлено в 6.9% моделях породження мовлення. Найменш поширені назви констант внутрішнього мовлення - «осмислення», «образ», «концептуалізатор», «внутрішня структура», «інтенція», «глибинна обробка», «основна ідея», «глибинна інформація», «внутрішнє уявлення», вибір дослідниками яких у сумі дорівнює 3.4% від усіх 100% аналізованих досліджень. Результати міждисциплінарного аналізу спільних у комунікативно спрямованих дослідженнях констант - компонентів внутрішнього мовлення, що реалізуються в генеративному процесі, представлені також на рисунку (Рис. 1).

Рис. 1. Наявність спільних компонентів внутрішнього мовлення (у %),представлених у різних термінах (%)

Порівняльний аналіз отриманих результатів засвідчив істотну різницю в наукових уявленнях східноєвропейських і західноєвропейських та американських учених про внутрішнє мовлення, а також різницю в його номінації.

Найбільш інформативними назвами компонентів внутрішнього мовлення, спільними для більшості проаналізованих досліджень, незалежно від їх методологічних схем, стали такі, як: «смисл», «концепція», «значення», «семантика», «концепт», «намір», «осмислення» і «внутрішній генеративний процес».

Проте кількісні показники зазначених констант значно відрізняються. Якщо «смисл» виділено у 82.4% східноєвропейських досліджень, то в західноєвропейських та американських дослідженнях цей показник зафіксовано лише у 9.1% від усіх досліджень, що підкреслює своєрідність наукових уявлень різних авторів генеративних моделей про прояв внутрішнього мовлення партнерів з комунікації (Табл. 3; Рис. 2).

Таблиця 3. Порівняльний аналіз констант - назв компонентів внутрішнього мовлення, спільних у різних дослідженнях у %

Результати порівняльного аналізу компонентів внутрішнього мовлення в наукових дослідженнях східноєвропейських і західноєвропейських та американських учених представлено також на рисунку (див. Рис. 2).

Рис. 2. Порівняльний аналіз компонентів внутрішнього мовлення в розвідках східноєвропейських і західноєвропейських та американських учених

Порівняльний аналіз, як засвідчує (Рис. 2) продемонстрував, що такі назви констант як: «концепт», «осмислення» мають місце у 5.9% східноєвропейських досліджень. У західноєвропейських та американських дослідженнях ці номінації компонентів внутрішнього мовлення або не представлені взагалі, або наявні як окремі індивідуальні випадки вживання, наприклад «внутрішній генеративний процес». Порівняння також показало, що у західноєвропейських та американських дослідженнях більшою мірою вживаються такі терміни як: «концепція», «значення», «семантика», «намір» (у 18.2% досліджень), а в східноєвропейських дослідженнях ці терміни або взагалі не використовуються в моделях генеративного процесу, як це характерно, наприклад, для терміна «концепція», або розглядаються як наступний за «смислом» компонент внутрішнього мовлення (це стосується термінів «значення» і «семантики»), або розглядаються як компоненти, що передують внутрішньому мовленню в генеративному процесі, як це має місце стосовно «наміру», «інтенції».

Наступний етап кількісного аналізу отриманих даних за методом характеристичних інтервалів дозволив визначити чутливість різних значень загальних констант за P ± т. У таблиці 4 представлено визначення чутливості (відсоток і його помилка) кожної загальної константи в двох досліджуваних групах: (1) східноєвропейської й (2) західноєвропейської та американської (див. табл. 4).

При ухваленні рішення про статистичну значущість спільних констант за методом зіставлення отриманих відсотків та їх помилок було встановлено, що рівень вірогідності для t за таблицею «Критичні значення t (критерій Стьюдента)» становить t- >3.29 (р<0,001); (99.9%); t- >1,96 (р<0,05); (95%) (див. Табл. 4).

Таблиця 4. Визначення чутливості (відсоток і його помилка) кожної загальної константи в двох досліджуваних групах, (P + т)

Таким чином, виявлено достовірність відмінностей досліджуваних загальних констант у двох досліджуваних групах при р<0,001 і при р<0,05 за таблицею «Критичні значення t (критерію Стьюдента)».

Результати описаного в статті системного огляду і метааналізу перевірялися за критеріями оцінки їх методологічної якості на основі системи AMSTAR і одинадцятибальної системи Кокранівського співробітництва (Salkind, 2007; Field, 2003, 2005). У результаті перевірки було виявлено, що здійснений систематичний огляд і метааналіз оцінюється в цілому за десятьма балами з 11 можливих, що відповідає високому рівню проведеного дослідження. Це пов'язане як з теоретико-методологічним підґрунтям самого дослідження, так і з емпіричними способами отримання об'єктивних експериментальних даних як основи для моделювання генеративного процесу (див. Табл. 3; Рис. 2).

Отже, отримані в метааналізі дані дають підстави для підтримки сформульованої нами гіпотези з огляду на те, що в більшості проаналізованих генеративних моделей комунікативно- мовленнєвих процесів (як говоріння, так і аудіювання) спільним для екстерналізації та інтерналізації внутрішньо-мовленнєвим компонентом виступає «смисл». Від смислів на етапі внутрішнього мовлення починається породжувальний процес - побудова висловлювання. Шляхом трансформації смислу в мовне значення здійснюється розгортання висловлювання адресанта, яке в подальшому доконується (за різними моделями) з використанням різних стратегій і схем. При цьому смисл у цих моделях залишається константним внутрішньомовленнєвим компонентом. Декодуванням смислу у внутрішньому мовленні закінчується і процес вербального сприймання та розуміння адресатом висловлювання, яке проходить трансформаційним шляхом низку породжуючих думку етапів: від почутих висловлювань до розшифрування смислу, сформованого адресантом. І в цьому імпресивному генеративному процесі смисл у переважної більшості досліджень залишається постійною величиною внутрішнього мовлення. Отже, процес комунікації постав як двосторонній процес смислової взаємодії адресанта і адресатів.

Ураховуючи правомірність запропонованої гіпотези та використовуючи уточнену модель породження мовлення (Ахутина, 2002) і побудовану з її урахуванням модель аудіювання (Харченко, 2019), ми змоделювали процес комунікації її суб'єктів на етапі внутрішнього мовлення, навмисно абстрагуючись від конкретизації зовнішньомовленнєвих фаз породжувального процесу, і назвали сконструйовану модель «Від смисла до смисла» (Рис. 3).

При моделюванні ми спиралися на положення, за якими: (а) у породженні мовлення, за уточненою моделлю Т.В. Ахутіної (Ахутина, 2002), виділено два етапи на рівні внутрішнього мовлення: (1). «Смислове синтаксування й вибір смислів»; (2). «Семантичне синтаксування й вибір мовних значень». Операції синтаксування виконуються зовнішніми мовленнєвими зонами головного мозку, а операції вибору - передніми мовленнєвими зонами мозку (Там само: 122); (б) більшість моделей породження говоріння є водночас і моделями сприймання мовлення (Леонтьев, 2003: 131); (в) щоб сприйняти висловлювання, необхідно побудувати його синтаксичну модель, яка або повністю, або частково подібна до тієї моделі, котра використовується мовцем у процесі породження говоріння (там само); (г) «всі моделі слухання є дзеркальним відображенням моделей породження говоріння» (Лебединский, 2009); (д) «процес розуміння мовлення з психологічної точки зору є зворотним до процесу породження говоріння» (Лурия, 1998: 374).

Представлена на рис. 3 модель комунікації подана у формі своєрідного кільця, у якому комунікатор (адресант) на етапі внутрішнього мовлення здійснює смислове синтаксування та вибирає смисли, трансформуючи ці генеративні операції в інші породжувальні операції: семантичного синтаксування і вибору мовних значень слів. Останні у свою чергу розгортаються в зовнішньомовленнєві операції та забезпечують у подальшому озвучування породжених смислів. У такий спосіб встановлюється вербальний зв'язок із комунікантом (адресатом).

Рис. 3. Модель процесу комунікації суб'єктів «Від смысла до смысла»

У результаті прямого зв'язку комунікант здійснює вербальне сприймання й інтерналізацію почутого висловлювання. На етапі внутрішнього мовлення адресат трансформує сприйняті граматично структуровані мовцем речення і вибрані ним слова за формою у внутрішньо-мовленнєві структури, здійснюючи операції семантичного синтаксування і вибору мовних значень, у результаті чого декодує семантичну структуру речення, побудовану мовцем. У подальшому внутрішньому генеративному процесі семантичне синтексування і вибрані мовні значення слів трансформуються відповідно - в операції смислового синтаксування й вибору смислів. Відтак розшифровується комунікантом внутрішня (смислова) програма сприйнятого висловлювання комунікатора. Сформувавши і зрозумівши смисли, комунікант здійснює зворотний зв'язок, взявши відтепер на себе роль комунікатора. Зміна ролей у комунікації підтримує обмежений певним часом неперервний комунікативний процес і забезпечує вербальну інтеракцію, не виходячи за межі цього кола.

Дискусії

Як засвідчив систематичний аналіз, таке мало досліджене й складно досліджуване питання, як внутрішнє мовлення, до цього часу не було обговорено в систематичних оглядах та оцінено за допомогою низки якісних методів дослідження. Це були переважно: (а) або наративні (дискурсивні) літературні огляди з питань внутрішнього мовлення, у яких відомості про способи відбору джерел часто не вказувалися, а власне самі джерела, здебільшого, підбиралися таким чином, щоб підтвердити позицію, близьку автору огляду; (б) або окремі емпіричні дослідження, які висвітлювали не тільки власну позицію дослідника, а й його конкретний погляд на методику отримання результатів у конкретному аспекті і в певній проблемі. Як наслідок, дані таких оглядів були достатньо суб'єктивними і складно відтворюваними.

У проведеному інтегративному дослідженні якісна систематизація інформації про внутрішнє мовлення суб'єктів комунікації, що імпліцитно міститься в теоріях і концепціях та візуально презентована в моделях генерації мовлення, потребувала узагальнення великих обсягів матеріалу з означеного психолінгвістичного питання та статистичного аналізу результатів, включених у систематичний огляд, тобто метааналізу. У метааналіз увійшли переважно гомогенні дослідження. Гомогенність розглядалася як можливість об'єднання результатів одного завершеного незалежного опублікованого дослідження з результатами інших таких же однорідних досліджень у межах узагальнювального дослідження, яке синтезує кілька наукових пошуків і тому менше залежить від окремих наукових знахідок, ніж індивідуальні дослідження. Оцінка неоднорідності окремих досліджень здійснювалася з позицій «здорового глузду»- визначалася «психолінгвістична гетерогенність» окремих генеративних концепцій, теорій і моделей.

Систематичний огляд, виконаний у чіткій відповідності з розробленою методикою, засвідчив, що здійснено достатньо повний пошук даних про глибинні процеси генерації і включення в системний аналіз досліджень високої якості, а також була забезпечена висока гомогенність відібраних для систематичного огляду досліджень, що підтверджує достовірність результатів цього огляду і можливість їх ефективного використання в психологічній науці і практиці.

Отримані в процесі міждисциплінарного аналізу узагальнені дані щодо наукових уявлень східноєвропейських, західноєвропейських та американських учених про внутрішнє мовлення людини, які представлені в моделях породження мовлення та генеративних концептуальних підходах, дають підстави стверджувати, що вивчення цієї проблематики стало певним унеском у розвиток прикладної психології, у розв'язання складних людинознавчих питань, пов'язаних з природою мовленнєво-мовної компетенції людини та її спроможності вступати в комунікацію, породжувати, експлікувати й розуміти смисли.

Результатом цього дослідження є науково обґрунтовані висновки, які допомагають практичному психологу (психотерапевту, консультанту, психоаналітику тощо), викладачу, фахівцям юриспруденції, мас медіа та багатьом іншим працівникам соціономічних професій у виборі доцільної комунікативної стратегії й тактики. Практична цінність здійсненого систематичного огляду також полягає, на нашу думку, ще й у тому, що в ньому презентовані й детально викладені методи його підготовки та реалізації.

Виокремлене на основі запропонованої методики дослідження наукове знання про внутрішнє мовлення індивіда в комунікативних актах розглядається нами як певна психолінгвістична теорія, оскільки в аналізованому знанні: (а) міститься механізм побудови знання; (б) представлено внутрішнє розгортання концептуального змісту; (в) висвітлюється запропонований алгоритм дослідження.

Висновки

Систематичний огляд наукових джерел дав змогу констатувати не тільки великий інтерес психологів до проблеми внутрішнього мовлення та теоретико-методологічну їх різноплановість і роз'єднаність, а й виявив складність вивчення цього феномена.

Дослідницька об'єктивація внутрішнього мовлення потребує ретельного вибору особливих методів і створення спеціальних діагностичних методик, які враховують неможливість використання безпосередніх спостережень і скринінгів, а передбачають використання діагностичного інструментарію, спроможного опосередковано досліджувати його різноманітні функції та прояви.

Для отримання об'єктивних висновків ми керувалися в здійсненому дослідженні такими принципами: (а) систематичний огляд присвячувався певному, доволі вузькому питанню внутрішнього мовлення комунікантів, глибокому аналізу цього комплементарного (мовленнєво-мовного) феномена; (б) використані джерела були максимально всеохоплюючими і методологічно різноорієнтованими, а стратегія пошуку - точно викладеною; (в)відбір джерел ґрунтувався на чітко визначених критеріях, які однаковим чином застосовувалися до всіх знайдених джерел незалежно від національної мови автора публікації; (г) методи оцінки даних були критичними; (д) узагальнення даних відбувалося методом метааналізу - виключення незбігаючих компонентів внутрішнього мовлення і зосередження на тих його константних компонентах, які виокремлюються в переважній більшості досліджень; (е) моделювання комунікативного акту здійснювалося з урахуванням етапів внутрішнього мовлення в породжувальному процесі на даних досліджень щодо говоріння й аудіювання.

Здійснене дослідження дозволило перевірити й підтримати висунуту гіпотезу і сформулювати правильне (на основі високого рівня узагальнення) наукове уявлення про смислоутворювальну роль внутрішнього мовлення в комунікації, про користь моделювання комунікативного процесу з урахуванням генеративного механізму для перевірки результатів та ідентифікації значущих для комунікації закономірностей функціонування внутрішнього мовлення, які випливають із багаточисельних розвідок, та для створення комунікаційних технологій і систем. Запропонована модель «Від смисла до смисла» є відображенням такої психолінгвістичної реальності як комунікація та дає нову інформацію про внутрішнє мовлення людини як смислоутворювальний компонент у комунікативних процесах - говорінні комунікатора та аудіюванні комуніканта, про двосторонню процесуальність комунікації, яка проявляється через почергову зміну їхніх комунікативних ролей і функцій під час вербальної інтеракції.

Аналітично-інтеграційні методи - систематизований огляд, системний аналіз, метааналіз, дослідницький синтез і моделювання, що використані в цьому дослідженні, дали змогу отримати повну, обґрунтовану й надійну інформацію про комунікацію як смислову взаємодію її партнерів, виходячи з різних оригінальних завершених незалежних однорідних опублікованих досліджень, які, як одиничні, знаходяться на більш низькому рівні узагальнення, більш низьких сходинках ієрархії доказів, ніж дослідницький синтез. Використані методи є цінним інструментом для прийняття правильного психологічного рішення щодо ролі внутрішнього мовлення в комунікації, оскільки узагальнюють великі обсяги наукової інформації.

Доведено, що велике значення для вивчення внутрішнього мовлення представляють науковіпошуки, виконані в психолінгвістичному аспекті, за яким внутрішнє мовлення розглядається, по-перше, як стадія в генерації мовлення; по-друге, як взаємозв'язок мови і мислення, мовлення і мислення в комунікації. Саме психолінгвістичний ракурс вивчення внутрішнього мовлення створив підстави для глибшого (ніж традиційне, усталене) розуміння комунікації та ролі й функцій цього внутрішньо-мовленнєвого процесу в комунікативних актах індивідів.

Література

1. Ананьев, Б.Г. (2001). Психология чувственного познания. Москва: Наука.

2. Артемов, В.А. (1969). Психология обучения иностранным языкам. Москва: Просвещение.

3. Ахутина, Т.В. (2002). Нейролингвистический анализ динамической афазии. О механизмах построения высказывания. Москва: Теревинф.

4. Ахутина, Т.В.(2008). Модель порождения речи Леонтьева-Рябовой:1967

5. 2005. Т.В. Ахутина & Д.А. Леонтьев (Ред.), Психология, лингвистика и междисциплинарные связи (с. 79-104). Москва: Смысл.

6. Бахтин, М.М. (1986). Эстетика словесного творчества. Москва: Искусство.

7. Волженцева, И.В., Балко, Е.В., & Бондарь, Л.С. (2015). Математическая статистика в психологии: некоторые параметрические и непараметрические методы.Макеевка:Макеевскийэкономико-гуманитарный институт;

8. Донецк: Норд-Пресс.

9. Выготский, Л.С. (1934). Мышление и речь. Москва-Ленинград: Государственное социально-экономическое издательство.

10. Выготский, Л.С.(1956). Избранные психологические исследования. Москва: Изд-во Акад. пед. наук.

11. Выготский, Л.С. (2000). Психология. Москва: Изд-во ЭКСМО-Пресс.

12. Выготский, Л.С. (2011). Мышление и речь. Москва: АСТ: Астрель.

13. Выготский, Л.С. (1986). Психология искусства. Москва: Искусство.

14. Генес, В.С. (1967). Некоторые простые методы кибернетической обработки данных диагностических и физиологических. Москва: Наука.

15. Жинкин, Н.И. (1958). Механизмы речи. Москва: АПН РСФСР.

16. Жинкин, Н.И. (1964). О кодовых переходах во внутренней речи. Вопросы языкознания, 6, 26-38.

17. Жинкин, Н.И. (1982). Речь как проводник информации. Москва: Наука.

18. Зимняя, И.А. (2001). Лингвопсихология речевой деятельности. Москва: Моск. психол.-соц. ин-т; Воронеж: НПО «МОДЭК».

19. Калмикова, Л.О. (2011). Психологія розвитку мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку. Дис. д-ра психол. наук. Київ.

20. Корнилов, С.А., & Корнилова, Т.В. (2010). Мета-аналитические исследования в психологии. Психологический журнал, 31(6), 5-17.

21. Красных, В.В. (1998). Виртуальная реальность или реальная виртуальность. Москва: Диалог-МГУ

22. Красных, В.В. (2012). Основы психолингвистики. Москва: Гнозис.

23. Лебединский, С.И.(2008). Восприятие устной научной речи:стратегии

24. сегментации звучащей речи и идентификации терминов. (Монография). Минск: бГу

25. Леонтьев, А.А. (1969). Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. Москва: Наука.

26. Леонтьев, А.А. (2003). Основы психолингвистики. (3-е изд.). Москва: Смысл; Санкт-Петербург: Лань.

27. Лурия, А.Р. (1998). Язык и сознание. Е.Д. Хомская (Ред.). Ростов н/Д: Изд-во «Феникс».

28. Лурия, А.Р. (2002). Письмо и речь: Нейролингвистические исследования. Москва: Изд-кий центр «Академия».

29. Лурия, А.Р., & Цветкова, Л.С. (1967). К вопросу о нарушении высказывания при локальных поражениях мозга. Проблемы языкознания (с. 235-239). Москва: Наука.

30. Лурия, А.Р.,& Цветкова, Л.С.(1968). Нейропсикхологический анализ предикативной структуры высказывания. Теория речевой деятельности (с. 219-233). Москва: Наука.

31. Михальчук, Н.О.(2013). Психологія читання літературних творів старшокласниками. Дис. д-ра психол. наук. Київ.

32. Мурзин, Л.Н., & Штерн, А.С. (1991). Текст и его восприятие. Свердловск: Изд-во Урал. Ун-та.

33. Новиков, А.И. (2007). Текст и его смысловые доминанты. Н.В. Васильева, Н.М. Нестерова & Н.П. Пешкова (Ред.). Москва: Институт языкознания РАН.

34. Синиця, І.О.(1974). Психологія усного мовлення учнів 4-8 класів. Київ: Радянська школа.

35. Смирнов, А.А. (1966). Проблемы психологии памяти. Москва: Просвещение.

36. Соколов, А.Н. (1968). Внутренняя речь и мышление. Москва: Просвещение.

37. Соколов, Е.Н. (1969). Механизмы памяти. Москва: Изд-во МГУ

38. Сорокин, Ю.А., Марковина, И.Ю., & Крюков, А.Н. (1988). Этнопсихолингвистика. Москва: Наука.

39. Харченко, Н.В. (2018). Розвиток аудіювання у дітей старшого дошкільного віку. (Монографія). Переяслав-Хмельницький: Домбровська Я.М.

40. Харченко, Н.В. (2019). Психологія розвитку аудіювання у дітей старшого дошкільного віку. Автореф. дис. д-ра психол. наук. Переяслав.

41. Цветкова, Л.С. (2001). Афазия и восстановительное обучение. Москва: МПГУ

42. Чепелєва, Н.В.(1990). Психологія читання тексту студентами вузів. Київ: Либідь.

43. Черниговская, Т (2010). Мозг и язык: врожденные модули или обучающая сеть? Вестник Российской академии наук, 80(5-6), 461-465.

44. Черниговская, Т., & Деглин, В. (1984). Проблема внутреннего диалогизма (нейрофизиологическое исследование языковой компетенции). Ученые записки Тартусского университета. Труды по знаковым системам, 17, 48-67.

45. Alderson-Day, B., & Fernyhough, C. (2015). Inner Speech: Development, Cognitive Functions, Phenomenology, and Neurobiology. Psychological Bulletin, 141(5), 931-965.

46. Allen, P., Aleman, A., & McGuire, P. (2007). Inner Speech Models of Auditory Verbal Hallucinations: Evidence From Behavioural and Neuroimaging Studies. International Review of Psychiatry,19, 409-417.

47. Baddeley, A.D., & Logie, R.H. (1999). Working memory: The multiple-component model. In A. Miyake & P. Shah (Eds.), Models of working memory: Mechanisms of active maintenance and executive control (pp. 28-61). Cambridge University Press.

48. Barnaud, M.L., Bessiere, P., Diard, J., & Schwartz, J.L. (2018). Reanalyzing neurocognitive data on the role of the motor system in speech perception within COSMO, a Bayesian perceptuo-motor model of speech communication. Brain and Language, 187, 19-32

49. Beazley, M.B., Glass, C.R., Chambless, D.L., & Arnkoff, D.B. (2001). Cognitive self-statements in socialphobias: A comparison across three types of social situations. Cognitive Therapy and Research, 25, 781-799. ford University Press.

50. Bock, K., & Levelt, W. (1994). Language production: Grammatical encoding. In M.A. Gernsbacher (Ed.), Handbook of Psycholinguistics (p. 945-984). Academic Press.

51. Briscoe, G. (2002). Language, Inner Speech, and Consciousness. Paper presented at the Association for the Scientific Study of Consciousness. Barcelona, Spain.