Наголосові особливості вербативів третього структурного класу суфіксального акцентного типу в південно-західних говорах української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Наголосові особливості вербативів третього структурного класу суфіксального акцентного типу в південно-західних говорах української мови

Іваночко К.М.

Аннотація

У статті досліджено наголосові особливості дієслів третього структурного класу суфіксального акцентного типу південно-західних говорів української мови. Акцентуаційний аналіз здійснено співвідносно з морфологічними, лексико-семантичними, семантико-граматичними й фонетичними процесами та з урахуванням порівняльного аспекту їхніх наголосових особливостей в літературних варіантах (галицькому та південно-східному) української мови, серед іншого й сучасної української, й інших слов'янських мов. З'ясовано, що вербативи означеного акцентного типу в структурі південно-західного наріччя вирізняються широтою ареальності, продуктивністю вжитку, спроможністю семантичної кореляції з однокореневими дериватами інших структурних класів, позірною одноманітністю наголосових процесів та закоріненням у праслов'янську мовну спільноту. Простежено, що більшість дієслів характеризується тотожністю суфіксальної акцентуації в досліджуваних говорах й у варіантах літературної мови, зокрема й сучасної української. Виявлено, що суфіксальний наголосовий тип дієслів означеної структури завдячує тяглості наголосових процесів, виведених з другої баритонованої акцентної парадигми. Суфіксальне ж наголошування дієслів, у яких не було реконструйовано акцентних парадигм, умотивоване наголосовою аналогією до дериватів окситонованої парадигми.

Специфікою наголошування дієслів є співвіднесення наголосу з фонетичними й морфологічними процесами. Презенсні форми (переважно другої й третьої особи однини) здебільшого в карпатській підгрупі говорів, спорадично - в надсянських та наддністрянських говірках репрезентують фонетичну (повнота й стягненість флексій) та наголосову варіантність (суфіксальна і суфіксально-коренева). Стягнення флексій, детерміноване редукцією афіксів (теперішнього часу -j- та класу основи -а-) і супроводжуване відтягненням наголосу на кореневу морфему, уможливило суфіксально-кореневе наголошування, співвідносне з наголосовими особливостями південнослов'янських мов, зокрема сербсько-хорватської. В інших говорах та у варіантах літературної мови послідовно репрезентовано кореневу акцентуацію.

Ключові слова: південно-західні говори, говори карпатської підгрупи, варіанти літературної мови, праслов'янські мовні спільноти, слов'янські мови, акцентний тип, акцентні парадигми, варіантність акцентуації, акцентна співвіднесеність, кореляція.

Annotation

Ivanochko K. M. Accentuation features of verbatives of the third structural class of the suffix accent type in southwestern dialects of the Ukrainian language. The article analyzes accentuation features of verbs of the third structural class of the suffix accent type in southwestern dialects of the Ukrainian language. The accentuation analysis has been made in relation to morphological, lexical-semantic, semantic-grammatical processes based on a comparative aspect of their accentuation features in literary (Galician and southeastern) variants of Ukrainian, including modern Ukrainian and other Slavic languages. It has been elucidated that verbatives of this accent type are distinguished by the territory they cover, productivity of use, an ability of semantic correlation with cognate derivatives of other structural classes, an alleged monotony of accentuation processes and rooting in proto-Slavic language community. It has been found that most of those verbs are characterized by identical suffix accentuation in southwestern dialects and in variants of literary language, including modern Ukrainian. The analysis proved that the suffix accent type of verbs with this structure established to due to the continuity of accentuation processes derived from the second baritone accent paradigm, and the same goes for the suffix accentuation of verbs with unreconstructed accent paradigms.

There are some special features in the accentuation of the verbs with the given structure - a correlation of accent with phonetic and morphological processes. Present forms, for the most part, in the Carpathian dialects subgroup, sporadically - Nadsiannia and Naddniester dialects, represent phonetic contraction or inflexional completeness and accentuated variation (suffix and suffix-root). Inflexion contraction, caused by the reduction of affixes (the present tense -j- and suffix -a- of the stem type), was accompanied by transference of accent to a root morpheme, allowing the suffix-root accent to be correlated with accentuation features of southwestern languages, especially Serbo- Croatian. In other dialects and variants of literary language, they represent continuity of suffix accentuation.

Key words: southwestern dialects, Carpathian subgroup dialects, literary variants, proto-Slavic language communities, Slavic languages, accent type, accent paradigms, accentuation variation, accentuation correlation, correlation.

Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду

Наголосова система південно- західного наріччя має свою специфіку, у якій переплетено архаїчні явища різних історичних періодів та інноваційні процеси, мотивовані лінгвальними (фонетичними, лексико-семантичними, семантико- граматичними) та позалінгвальними (міграційними й інтеграційними процесами, рельєфом, лексикографічною традицією) чинниками [11, 24], а також наголосовою аналогією. У ній синкретично представлено минуле й сучасне. Закріплені наголосові маркери, на думку І. Огієнка, слугують «міцним і виразним методом означення місця виходу старо- друкованих книжок», як і репрезентантом «національносте рукописних акцентованих пам'яток» [9, 221], рівно ж «національносте старих образів, якщо вони мають акцентовані написи» [9, 224].

У лінгвальній системі південно-західного наріччя дієслову належить особливе місце. У його морфологічній структурі виокремлюють деривати дванадцяти структурних класів, що (при закоріненні в праслов'янську мовну спільноту й неоднаковому ступені діалектної ареальності) репрезентують продуктивність / непродуктивність дериваційних гнізд, спроможність / неспроможність семантичної кореляції з однокореневими дериватами інших структурних класів, перевагу грамеми недоконаного виду, лексико-семантичні, семантико-граматичні, дериваційні, фонетичні й наголосові особливості, у яких відбиті різні історичні етапи функціонування мови.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З опертям на досягнення в галузі української діалектології, передовсім на власний науковий доробок, Я. Закревська також висновковує, що кореневий наголос у всій парадигмі дієслова в південно-західних говорах досить стабільний і не піддається уніфікації з боку нормативного, тобто літературного [3, 132]. В. Русанівський означені вербативи поділяє на «акцентологічні» типи: «дієслова з постійним наголосом на дієслівному корені» (бігати, діяти) [12, 320] і «дієслова із сталим наголосом на суфіксі класу основи в усіх формах, крім пасивного дієприкметника» (бажати) [12, 321]. Досліджуючи акцентуаційні особливості дієслів в історичному аспекті, В. Скляренко виявляє в них не тільки сліди пізньопраслов'янського періоду (належність до баритонованої, окситонованої чи рухомої акцентних парадигм), але й простежує наголосові тенденції [13, 3].

Формулювання мети і завдань статті

Виклад основного матеріалу дослідження

Дієслова третього структурного класу суфіксального наголосового типу в досліджуваному наріччі, як і в українській мові загалом, вирізняються широтою ареальності, високим ступенем продуктивності вжитку, спроможністю семантичної кореляції з однокореневими дериватами інших структурних класів, грамемою (переважно) недоконаного виду, ітеративністю семантики, кореневим, суфіксальним і (рідше) варіантним наголошуванням.

В акцентуаційному аспекті означені дієслова засвідчують домінування наголошеності суфікса класу основи (-я-), який зберігається, на відміну від дієслів п'ятого й десятого структурних класів, в усій граматичній парадигмі:

- (переважно) другу баритоновану: багЯти

(< *bbgаti *bbgаjetb (a II. n.a.) (Скл., 346); вертати (<*vertаti *vertаjetb (a II. n.a.) (Скл., 346); ганяти (<*gan'аti *gan'аjetb (а ІІ.п.а.) (Скл., 346); грЯти(с'і) «coire» (ДСсР, 38) (< *jbgrati * jbgrajetb) (a II.n.a.) (Скл., 346); гуляти, гул'ити «танцювати» (ДСсР, 39) <*gul'ati *gttl'ajetb) (a II.n.a.) (Скл., 346); str'il'ati, -ju, str'il'at «стріляти»; iter. => str'iliti (СКУТГ, 175) (< *strлl'аti *strлl'аjetb (а ІІ.п.а.) (Скл., 346), стреляти «стріляти» (Жел., 926), стріляти (Жел., 928); приступЯйут (< *stзpаti *stзpаjetb (а ІІ.п.а.) (Скл., 346);

- (рідше) окситоновану: сягати <*sзgаti *sзzetb (a.n.b.) (Скл., 234);

- (рідко) першу баритоновану: касЯти < *k'asati *k'asajetb (а І.п.а. (Скл., 346).

Більшість означених дієслів (попри нерекон- струйованість у них праслов'янських акцентних парадигм) репрезентує у всій граматичній парадигмі послідовність, за аналогією до дериватів другої баритонованої акцентної парадигми, суфіксальної акцентуації - незалежно від дії наголосових процесів у них. У говорах здебільшого карпатської підгрупи презенсні форми другої й третьої особи однини вирізняються стягненням (редукцією) пре- зенсного суфікса -j- та флексійного голосного, що стимулювало, на нашу думку, відтягнення наголосу на кореневу морфему, уможливлюючи їм інший наголосовий малюнок (суфіксально-кореневе наголошування), співвідносний з наголосовими особливостями в південнослов'янських мовах, зокрема в сербсько-хорватській. Такі наголосові процеси не стали надбанням варіантів української літературної мови, серед іншого й сучасної української:

качіїти, качЯти(с'а) «качати білизну»

(СБГ, І, 343), качати, чЯйу, качаш (чЯйеш) «те саме, що ґарбуляти»; заст. «вирівнювати качалкою та рублем тканину (білизну)»; «розкачувати тісто для нарізування локшини»: Качати кісто. (Саб., 139), качатися, [качЯтис'а], чайус'а, кЯчас':а (чЯйес':а) «перевертатися, повертатися на чомусь, по чому або чомусь, качатися»; «те саме, що ґарбулятися»; заст. «вирівнюватися качалкою та рублем (про тканину, білизну)»; «розкачуватися (про тісто для нарізування локшини)» (Саб., 139), качйити (тач'йи'ти тачйи'укоу) «качати качалкою тісто», качййтис'і «гратися качалом» (ДСсР, 51), качати «плаття, мед-вино» (Жел., 238), качати, -чЯю, -єш «катати»; «качати білизну»; «розкачувати тісто»; «повалити в болото (про собак)» (Гр. ІІ, 227), качати «вирівнювати, вигладжувати качалкою, рублем полотно, білизну» (СУМ, ІУ, 123);

качуляти [качул'Яти], л'Яйу, чул'аш (л'Яйеш) «те саме, що ґарбул^ти»: Качул'сій єсЄ бервено мсто дсте. (Саб., 140), качул^тися [качул'Ятис'а], л'сійус'а, чул'аса (л'Яйес':а) « те саме, що качатися 1, 2» (Саб., 140);

кл'ікЯти / кл'ікн$ти «ставати на коліна» (ДСсР, 52), кляшти / клякнути (Жел., 351), клятти, -каю, -єш / клякнути, -кну, -неш (Гр. ІІ, 256), клятти, -Яю, -єш/клякнути, -ну, -Єш (СУМ, ІУ, 194), клякЯти «ставати навколішки», клячЯти «стояти навколішках», польськ. kl^kac «ставати навколішки», чеськ. klekati, слц. kl'kat', вл. klakac «тс.», псл. klekati «стояти (іти) зігнувшись» (ЕСУМ, ІІ, 469);

motati, -ju, motat: Pr 'ali na kudeli, dale toydm motali na motovilo (СКУТГ: 125); мотЯти, -сію, -Яєш (Жел.: 454);

рубЯти, «різати, краяти»: рубЯти шнур: Пап'ір рубЯйес"аножиц'ами. (СБГ, ІІ, 194), rubati,-ju,rubat «рубати» (СКУТГ, 161), рубЯти, рубати гучі «проріджувати гущавину, вирубуючи деякі молоді дерева» (СГГБ, 154),рубЯти,рубЯю, -Яєш (Жел., 840);

світЯти, свитат «спати» (СБГ, ІІ, 207), сви- тати (ДСсР, 49), сьвітСти «свитати» (Жел., 856), світЯти, -тЯє «світати, развиднюватися» (Гр. ІУ, 109), світЯти, -сіє (Орф., 682);

тарйитися «качатися по землі (кінь)»

(ДСсР, 51), таратис'а «валятися», «качатися», пол. tarzac si^ (СБГ, ІІ, 280), таряти ся (Жел., 950), тарятися, -р^юся, -єшся «валятися в бруді» (Гр. ІУ, 248);

тачети, тач'ети (маґлювати) (СБГ, ІІ, 281), тачййти «качати (білизну, тісто)» (ДСсР, 87), тачЯ(є)ти (Жел., 952), тачЯти, -чЯю, -єш, тачана «тачати (білизну)» (Гр. ІУ, 250).

У говорах карпатської (бойківських, закарпатських і лемківських), а також і буковинсько-наддністрянської (гуцульських, наддністрянських і надсян- ських) підгруп означені вербативи репрезентують (переважно у формах однини) варіантність презенс- ної парадигми.

Перша парадигма характеризується збереженням реляційного афікса (-/'-) і флексійних голосних (незалежно від акцентованості морфеми - кореневої чи суфікса основи). Друга парадигма репрезентує стягнення флексій «після втрати інтервокального j (aw > a): припов'ідаш, мЯхаш» [2, 178] та наголошеність кореневої морфеми (незалежно від акцентного типу відповідних дериватів). У лемківських говірках більшість презенсних форм аналізованих дієслів засвідчує стягнення флексій (при їхній раритетності): -м (1 ос одн. за аналогією до атематич- них дієслів), -ш- (2 ос. одн.), -т (3 ос. одн.), -ме (1 ос. мн.), -те (2 ос. мн.), -ут (3 ос. мн.).

Дієслова другої граматичної парадигми (при стягненні флексійного голосного) набували іншого наголосового малюнку, можливо, за аналогією до дієслів окситонованої акцентної парадигми, - акцентованості кореня в презенсних формах одни- ни. І. Панькевич «пересунення (...) наголосу на початковий склад» дієслів (зазначеної структури) у закарпатських говірках пояснював аналогією до їх наголошування в «мадярській» мові та в сербсько- хорватських штокавських говорах. Однак, попри сумніви щодо такої мотивації, зазначає, що це явище «мало свій початок таки на слов'янській почві» [10, 328]: поборыкОти, -рьїкаш (-сієш) «безладно порити землю» (Саб., 235); боронОти, -нОйу, -ронаш (-нОйеш) «боронувати» (Саб., 29); vertati, vertat « повертати» (СКУТГ, 197), [vertati]: -ju, vertat «вертати» (СКУТГ, 197); гачкОти, -кОйу, гОчкаш (-кОйеш) « підкочувати штани собі або кому-небудь» (Саб., 46); розгортати, розгортам, -аш «роздягати, скидати верхній одяг; розмотувати щось загорнуте» (Пирт., 270); гуляти «гуляти» (ГБ, 232), але: гулєш (ГБ, 232); гусляти, л'айу, гусл'аш (л'айеш) «грати на скрипці». Див. ще густи.; «муркотати (про кота)»: гус'л'ат; гусл'ат (гусл'Ойе), перен. «хрипіти в грудях у старої або хворої людини» (Саб., 54); поґаджул'ати, поґаджул'ат (СБГ, ІІ, 90); d'ilati, d'ьat «робити» (СКУТГ, 75); дорожати, -рожат (-жайе) «дорожчати» (Саб., 73); dиmвti, dщmat «думати» (СКУТГ, 79); [zadati]: -ju, zadat «бажати» (СКУТГ, 214); зорЯти [зорати], зор'ат (-р'айе) «світати» (Саб., 130); калЯти [кал'Оти], л'айу, кал'аш (л'айеш) «забруднювати болотом, грязюкою, грязнити» (Саб., 138); karati, karat «карати» (СКУТГ, 98); [kasati]: pri=kasati s'a, -ju s'a, pri=kasat s'a «доторкатися» (СКУТГ, 98); катулЯти, каталям, -яш «котити, пересувати круглий предмет у певному напрямі» (Пирт., 133), качуляти, качулят «котити» (Саб., 140), покачуляти, покач^л'аш «покотити» (Саб., 248); kusati, -ju, kusat «кусати» (СКУТГ, 110); лігати, л'ігаш «лягати» (Саб., 162); минати «минати» (ГБ, 219), минаєш «минати» (ГБ, 141); palati, o=palat «віяти зерно (трясучи в решеті)» (СКУТГ, 138); опалсіти, опОлаш «віяти зерно» (Саб., 214), опалсіти, -Олам, -аш «підкидати хліб у формі перед його випіканням, формувати хлібину; очищати зерно від полови в коритці шляхом його підкидання на вітрі» (Пирт., 215); запрічОти, -чОйу, -р'ічиш (-чОйеш), запр'ічОла «забороняти» (Саб., 107); пушчОти, пуш'ч'ат «пускати» (СБГ, ІІ, 163), puscati, puscaju, puscat «пуcкати; сплавляти (ліс)» (СКУТГ, 156), пущОти, -чОйу, пушчаш (-чОйеш) «пущати» (Саб., 304), спущОти, спущам, -аш «спускати, опускати вниз» (Пирт., 290); rubati, -ju, rubat «рубати» (СКУТГ, 161); (i)s'=s'iyati, (i) s'=s'iyot «дотягуватися руками» (СКУТГ, 165); s'idati, -ju, s'idat «сідати (СКУТГ, 165); старОти, старат «добувати», «роздобувати» (СБГ, ІІ, 249); stradati, -ju, stradat «страждати» (СКУТГ, 174).

Стягненням презенсних флексій у локальній марамороській говірці, на відміну від інших говорів карпатської підгрупи, відзначається й дієслово гля- дати, що в зіставлюваних говірках, як і в говорах російської мови, функціонує з варіантною акцентуацією: глядОти «шукати» (СБГ, ІІ, 175), глядати «спрямовувати погляд, прагнучи побачити кого-, що-небудь; дивитися»; «шукати, вдивлятися» (СГЦБ, 100), гл'Одати, гл'Одаш «шукати» (Саб., 49), глядОть, тмб. глодать «дивитися, заглядати, зглядуватися, приглядатися, очікувати» (Даль І, 359).

Серед вербативів суфіксального наголосового типу в досліджуваному наріччі спорадично трапляються деривати, що в говорах карпатської підгрупи, як і (зрідка) - у гуцульських та в г.в.у.л.м., репрезентують кореневу акцентуацію, виведену з другої баритонованої чи окситонованої акцентних парадигм, яка співвідноситься з наголосовими особливостями західнослов'янських та сербсько-хорватської мов. Варіантна акцентуація жодного з аналізованих дієслів не стала надбанням наголосової системи сучасної української літературної мови. До того ж деякі (жвакати, жми(а)кати), не без упливу лексикографічної традиції російської мови (жвОкать «жувати, чавкати, чвакати» (Даль, І, 528), жмОкать «бити, лупцювати, звалювати» (Даль, І, 545)), у п.-с.в.у.л.м. а отже, і в с.у.л.м. функціонують з кореневим наголошуванням:

вонєти (вонити) «смердіти» (СГГ, 41), woniaty (< *von'ati* von'ajetb (ІІ а.п.а.) (Скл., 186), воньити [вон'ити] «погано пахнути, смердіти» (Лес., 93), воняти [вун'Оти], -н'Ойу, -вон'аш (-н'Ойеш) «смердіти»: Шчфс' вонит (вун'Ойе) в хьіжи. Див. ще бзіти. (Саб., 41), воняти (Жел., 120); воніти «смердіти». Ще воняти2 (СБГ, І, 143), воняти «смердіти»: Вонит йак тхир. - Вон'Ойі. Пор. рос. вонять (СБГ, І, 143); воняти, -няю, -єш «смердіти» (Гр. І, 258; СУМ, І, 737);

жвикОти «жвакати»; «жувати» (СГГ, 68), жвакОти, жвякОти, жвєкОти «жувати, поволі їсти» (Голов., 541), жвикОти і жвакати, жвОти «жувати» (Жел., 218), жвакати (жвакати), -каю, -єш «чавкати, жувати» (Гр. І, 417), жвакати «пережовувати їжу, створюючи відповідні звуки» (СУМ, ІІ, 515); жмикОти, жмакати «жувати, м'яти намилену білизну» (ДСсР, 45), жмакОти «прати, здавлюючи руками» (СГГР, 204), жмакОти, жнякОти «жмикати» (ВхЗн, 217), але: жмьїкати «зривати траву» (МСГГ, 56), жмьїкати, жмьїкати, жмо(е)кати, жмиче, жмикайут «прати, здавлюючи руками» (СБГ, І, 252), жмикОти (шмаття), жмакати (Жел., 224), жмикати, -каю, -єш = жмакати «жмикати сорочку»; «м'яти, жмакати» (Гр. І, 487), жмакати, -аю, -єш «м'яти, псувати форму» (СУМ, ІІ, 537), жмОкОти «м'яти; бгати», слц. zmykat' «тиснути, витискувати»; - псл. zeti, Zbmз (ЕСУМ, ІІ, 201);

махала «махати»: ...махала рукою... (ГБ, 170), махали «махати»: Ай махали головами... (ГБ, 166), махОйе (СГГР, 286) < *maxаti *mаsetb (a.n.b.) (Скл., 234); махати, -хОю, -хОєш (-аш) «скручування тонкої нитки з кількох тонших ниток» (Саб., 169), maxati, -ju «махати» (СКТУГ, 119), махати, -аю, -аєш «робити рухи, помахи чимось у повітрі» (СГЦБ, 272), махати (Жел., 430), махати «махати»; «швидко бігти, побігти, їхати, плисти, мчатися» (Гр. ІІ, 412; СУМ, ГУ, 654);

пускОти: пускОти колоски «викидати колос» (СБГ, ІІ, 161), пускОти «пускати» (ГБ, 248), пускОє (ГБ, 231), с'а пускОйе (СГГР, 153), ни пускОйе «дизинфікувати (про горіхове листя)» (СГГР, 177), пусшйут «про парування (кіз, ягниць)» (СГГР, 278), пускайут «перший вигін овець на весні (на пасовище)» (СГГР, 19), пусксіті (УГР (г.), 345), пускану (УГР (г.), 345), пускщет (УГР (г.), 368), пускати «пустити» (Жел., 789), але: пускатисі, пускаїсі «розпочинатися (про дощ) (СГГБ, 148); пускати, -каю, -єш «пускати»; «відпускати»; «випускати»; «спускати» (Гр. ІІІ, 500; СУМ, VII, 392-397);

руш'ити «обертати на другий бік граблями, вилами, щоб підсохло сіно, отаву» (ДСсР, 79), рушати (Жел., 845), рушати, -шаю, -єш /рушити, -у, -шиш «двигати / двигнути, рушати / рушити»; «переміщатися» (Гр. IV, 90), рушати (руш'ати) «сапати картоплю» / рушити «пошкодити»; «вкрасти» (СБГ, II, 198), рушати, -шаю, -аш (-айеш) «вирушати»; «торкати» (Саб., 325), рушать «ділити, краяти, різати (говорять про їжу)» (Даль IV, 115), рушати(ся), -аю(ся), -аєш(ся) /рушити (Орф., 673);

turaty «уважати», «зважати» (SH, 242), турати «дбати; турбуватися про когось, щось» (МСГГ, 197), турати, заст. «зважати, звертати увагу (на щось)» (СГГ, 190), але: турати «дбати», «старатися», пол. turac, слц. turak «мала сума грошей», «невеликі гроші» (СБГ, II, 306), турати1, -ся (Жел., 993), турати2, -ся «втручатися» (Фр.) (Жел., 993), турать, тмб., прм., влгд., астр. «думати, турбуватися» (Даль IV, 443), турати, -раю, -єш «звертати увагу» (Гр. IV, 295), турати, -раю, -єш, діал. «звертати увагу; зважати» (СУМ, Х, 324), турати «звертати увагу; зважати; дбати; старатися; мріяти (Нед.); зневажати, не зважати (Нед.); зволікати; потурати «ставитися поблажливо, зважати, звертати увагу», пол. turac «турбуватися, піклуватися»: - не зовсім ясне (ЕСУМ, V, 678).

Декілька дієслів означеного наголосового типу, незважаючи на широту ареальності, продуктивність ужитку, закоріненість у праслов'янську мовну спільноту, як і варіантність наголошування в окремих мовних варіантах, з огляду на позамовні чинники (належність ілюстративного матеріалу до західноукраїнських джерел) не зазнали внормованості в с.у.л.м.: друґати «сукати нитку»; «витискати мед» (СГГ, 63), друґати «сукати нитки» (МСГГ, 52), але: друґати, друґати, друдже «скручувати нитки на ничниці або на волоки»; «задвійно прясти». Ще дружити. Пор. слц. drugat « прясти -ред. », пол. dru- gac «прясти шнурок з клоччя - ред.»; друґати: 1. див. «другати 2»; «друкувати» (СБГ, I, 236), друґати «сплітати, зв'язувати, обмотувати (Ж.), скручувати нитку на веретені (Шух.)»; - пол. dru- gac «прясти мотузку з клоччя»; - запозич. з чеської чи словацької мови, можливо, через посередництво польської; ч., словац. drugat' «прясти вовну» (ЕСУМ, II, 134); pichaty «товкти в ступі, оббивати луску, пихати»; «товкти» (SH, 163) < (*pbxаti *pbxаtjetb (a ІІ п.а.) (Скл., 186), піхати «товкти у ступі (про збіжжя)»; «обробляти саморобне сукно» (СГГ, 150), пікати / піхкати «бити, дробити; товкти (горіхи, просо, сіль)» (МСГГ, 141), пікати, ткац. «обробляти домоткане сукно»; «лущити насіння»; «докучьити»: Шо ти мене піхаїш та піхаїш, я не піду з тобов на музику! (СГГБ, 135), піхати і тхнути (Жел., 655), пікати, -хаю, -єш «товкти (просо), валяти (сукно) (Шух. I, 113, 151)» (Гр. III, 189); шчибайе; шчибайемо «відбирати (відлучати) ягнята від овець, щоб не виссали молоко перед доїнням на міру» (СГГР, 49;148), щи(і)бати «ламати роги (про худобу)»; «збити, ушкодити (про палець)» (СГГ, 222), щибати «ламати (роги)»; «палицею збивати з дерева (фрукти)»; «пошкодити об камінь палець» (СГГБ, 193), але: шчибати «збивати (фрукти)». Пор. зщибнути 2, скубсти, шибати (СБГ, II, 394), щибатиі «лоптіти» (Жел., 1105), щибати2 «збивати (яблука)» (Жел., 1105), щибати «лоптіти, щеміти» (ВеЗн) (Гр. IV, 535). вербатив суфіксальний фонетичний морфологічний

У досліджуваному наріччі побутує група дієслів на -ati-, -etb- / -jetb-, яким властива варіантність граматичної парадигми й акцентуації (суфіксально- кореневої та кореневої), що виводиться з окситоно- ваної акцентної парадигми. Вони співвідносяться з дієсловами третього й п'ятого структурних класів. У надсянських, західнобойківських і центрально- бойківських говорах ці вербативи функціонують «зі старими формами презенса або імператива» [13, 346-347] (кореляють з дериватами нинішнього п'ятого структурного класу), які характеризуються давнім суфіксально-кореневим наголошуванням. У говорах буковинсько-наддністрянської підгрупи, як і у варіантах літературної мови, а отже, і в с.у.л.м. вони представлені граматичною парадигмою дієслів третього структурного класу та суфіксальним наголошуванням: льітає «літати» (ГБ, 87) < *tetаti *hceth (a.n.b,) (Скл., 346-347), льітаєш (ГБ, 244), льітают (ГБ, 111), літати, ліче «літати»; «бігати» (СБГ, I, 415), l'itati, -ju «літати» (СКТУГ, (14), льічу, льічеш, льіче (льіча) «літати» (ГД, 79), літати, ліче «літати (про птахів)»; «бігати (про корів); лічу, лічеш «швидко виконувати роботу, пов'язану з рухом» (СГЦБ, 258), літати, -айу, -аш (-айеш) «літсіти» (Саб., 162), літсіти, літаю, літсієш (Жел., 409), літсіти, літаю, літаєш «літати, ширяти в повітрі»; «швидко бігати» (Гр. II, 371; СУМ, IV, 527); sukaty (sy) «плести(ся), крутити». sy sucziyt. Sukaty nytku, motuz; drugaty «те саме (лише по-гуцульськи)». Пор.. drugaty, wsukaty, wysukuwaty,zasukaty (SH, 223)

< sttkati *sucetb (a.n.b.) (Скл., 234), сукати «скручувати» (ГБ, 157), сушти, сучу, сучеш «скручувати, звиваючи кілька пасом, виготовляти що-небудь (налигач, мотузку і т. ін.)»; «їсти (перев. багато)» (СГЦБ, 447), сукати, сукати «сукати», сукати нитки «крутити нитки, скручувати нитки», сушти с'вітло «робити ґноти для свічок», сукати цівочки «навивати цівки на кросна» (СБГ, II, 264 - 265), sukati, sucu, -e «сукати» (СКУТГ, 176), сушти (Жел., 934), сукати, -каю, -єш / -чу, -чиш «скручувати» (Гр. IV, 227); хапати(ся), хапле, хапле, хапат (СК) «чіпати, хапати» / хапнути «взяти» (СБГ, II, 337)

< *xapаti *xаpjetb (a.n.b.) (Скл., 234), [xapati / xapati] (K) i (СК), xapl'u, -le «хапати» (СКУТГ, 205), хапати «хапати, схоплювати» (МСГГ, 210), хапеїти, хапсію, хапаєш, хапсіє «хапати» (ГБ, 61), хапала сє «лови- ти(ся)»: ...берега сє хапала... (ГБ, 151), хапати «хопііти» / хіпнути (ГБ, 299); хапеїти (Жел., 1033), хапати, -сію, -єш «хапати»; «красти»; «брати»; «їсти з жадібністю»; «вистачати» (Гр. IV, 386), хапеїти, -сію, -єш (Орф., 815).

Тотожність граматичної парадигми та акцентуації з аналізованими вище вербативами виявляють і дієслова кремсати та плекати. Перше з них (при закоріненні в праслов'янську мовну спільноту, але нереконструйованості акцентної парадигми) у досліджуваних говорах, як і в г.в.у.л.м., репрезентує варіантність акцентуації (кореневу й суфіксально- кореневу), а в п.-с.в.у.л.м., отже, і в с.у.л.м., - кореневу: кремсати «те саме, що крецкотіти»; «обрубувати тонкі сучки сокирою»; «тікати» (СГГ, 104), kremsaty «обтісувати, відтинати галузки із зрубаного дерева» (SH, 107), але: кремсати «обрубувати гілки (сокирою)» (МСГГ, 86), кремсати, кремшу, кремшеш «бити, лупцювати»; «дуже сварити»; «швидко виконувати важку фізичну роботу (перев. вирубувати ліс)»; «колоти з поспіхом дрова» (СГЦБ, 240), кремсати «розрубувати» (Жел., 377), кремсати, -саю, -єш «обрубувати, обтесувати»; перен. «погано, невміло щось робити» (Гр. ІІ, 302), кремсати, -саю, -єш, розм. «грубо, нерівно розрізувати, рубати» (СУМ, IV, 334), кремсати «обрубувати, обтісувати сокирою (Ж.), цюкати (сокирою), возитися з сокирою (коло чогось)» (Ме), слн. krкm- sati «рубати тупою сокирою»; - псл. kremiti <*(s) krem- «крушити, дробити» (ЕСУМ, Ш, 84).

Другий дериват (при граматичній парадигмі дієслів третього структурного класу) у гуцульських, буковинських і марамороській говірках та варіантах літературної мови характеризується, незважаючи на запозиченість з румунської мови, продуктивністю вжитку та превалюванням суфіксальної акцентуації. У західнобойківських говірках він репрезентує суфіксально-кореневе наголошування (при граматичній парадигмі дієслів п'ятого структурного класу); у сучасній українській літературній мові - не зазнав унормованості: plekaty «годувати грудьми» (SH, 167), плекати «годувати груддю»: «годувати, доглядати (про теля, ягня)» (СГГ, 151), плекати «годувати груддю, молочними залозами» (МСГГ, 142), плекати «годувати грудьми або за допомогою соски» (СГГБ, 136), плекати, плекайет «підгодовувати», «пускати ссати (теля)», «кормити (дитину)» (ДСсБ, 64), плекати, плитти, плятти, плекаї «годувати материним молоком немовля чи маля тварини»; «з любов'ю вирощувати» (СБГГ, 429), плешти, -че «кормити груддю, леліяти, доглядати» (СБГ, ІІ, 80), плекати, -тю, пл^каш (-сієш), -ат «годувати груддю» (Саб., 233), плекати, плетти «вирощувати»: плекаю цьвітьі; «годувати (худобу; дитину)»: плекана худоба, плекає дьітту. (ГД, 115), плекана дитина «дитина в добрім догляді» (ГБ, 285; НРС, 208), плекати, -кИю, -єш (Жел., 658), плекати, -кИю, -єш «холи- ти, ніжити, культивувати»; «годувати грудьми» (Гр. ІІІ, 193).

Серед дієслів суфіксального наголосового типу, як і кореневого, трапляються полісемантичні деривати, лексико-семантичні варіанти яких в історичному розвитку мови (деякі з них, можливо, ще на праслов'янському ґрунті) набули омонімічних відношень гомогенної природи та варіантності акцентуації (без диференціації семантики): гукати (С) «кликати» (ГБ, 20) і гукати, гукаю, гукаєш, гукає (К) «кричати» (ГБ, 58); гутти «кликати, кричати» (< гук1 «звук; крик, гомін; гуркіт; водоспад; трубка волинки»), гучсіти, гучніти; - р. гук «стукіт, гуркіт, розмова», п. huk «глухий відголос; гул, крик», ч. houkati «гудіти; гукати», м. гука «воркує», слн. gыkati «кричати»; - псл. *gukrb (*hukb,*xukb), gukati (*hukati, xukati) похідне від звуконаслідувального вигуку gu (hu, xu) (ЕСУМ, І, 615); гутти «видавати звуки за характерним криком»: голуб гукИє. (ГБ, 260), [гук*\ «бугай, пугач»; - схв. hupac «одуд»; - «звуконаслідувальне утворення за характерним криком, що нагадує звукосполучення гу» (ЕСУМ, І, 616); гутти «палитися (льоха) до кнура» (ДСсР, 39), гутти(ся) (Жел., 163), гукати «запліднювати (льоху)» (Гр. І, 337), але: г^катис'а, фізіол. «запалитис'а (про свиню)» (СБГ, І, 198), [гутти2] «запліднювати (свиню), паруватися; бути в період тічки», очевидно, запозич. з польськ. або чеськ. мови: ч. [hukac si^\ «спаровуватися», [houkati se, слц. hukat'sa, пов'язується з п. hukac «кликати», ч. houkati «тс.»\. Див. гукі. (ЕСУМ, І, 615).

Висновки та перспективи подальших досліджень у цьому напрямі

Отже, суфіксальне наголошування дієслів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови, як і в українській мови загалом, належить до високопродуктивного акцентного типу, що виводиться переважно з окситонованої акцентної парадигми. Абсолютна більшість вербативів у різних підгрупах говорів досліджуваного наріччя відзначається наго- лосовою тотожністю - наголошенням суфікса класу основи -а- в усій граматичній парадигмі. Попри наголосову, на перший погляд, одноманітність, дієслова означеного наголосового типу в процесі історичного розвитку мови зазнавали фонетичних, морфологічних, дериваційних і наголосових змін, що по-різному представлено в говорах, як і в літературних стандартах.

Частина дієслів вирізняється тенденцією до варіантності презенсних флексій другої й третьої особи однини, співвідносних з граматичними парадигмами дериватів третього й п'ятого структурних класів, характерних для бойківських, закарпатських, лемківських, давніх надсянських і (спорадично) наддністрянських говірок. Презенсні форми п'ятого класу відзначаються стягненням флексій, спричиненим редукцією реляційного суфікса -j- та суфікса класу основи -а-, що супроводжувалась відтягненням наголосу на кореневу морфему, релевантним із сербсько-хорватськими наголосовими особливостями.

У карпатській підгрупі говорів деякі вербативи аналізованого наголосового типу мають кореневу акцентуацію, співвідносну з наголосовими особливостями західнослов'янських і сербсько-хорватської мов, що, однак, не стало надбанням сучасної української літературної.

Декілька дієслів окситонованої акцентної парадигми на -ati-, -etb- / -jetb- (літати, сукати, хапати) також репрезентує варіантність граматичних форм, співвідносних з дериватами третього й п'ятого структурних класів. У надсянських, західнобойківських і центральнобойківських говірках вони представлені давніми формами, належними нині до п'ятого класу, із суфіксально- кореневим наголошуванням. У говорах буковинсько-наддністрянської підгрупи, як і у варіантах літературної мови, означені вербативи превалюють з граматичною парадигмою дієслів третього класу суфіксального наголосового типу. Набуття ж семемами аналізованих дієслів, порівняно з дериватами кореневого наголосового типу, омонімічних відношень гомогенної природи належить до спорадичних явищ, незважаючи на продуктивність у них лексико-семантичних процесів. Стаття слугуватиме базою для дослідження наголосових особливостей префіксованих вербативів аналізованого структурного класу.

Умовні скорочення

a.n.a. - баритонована акцентна парадигма, Іa.n.a. - перша баритонована акцентна парадигма, ІІa.n.a. - друга бари- тонована акцентна парадигма, a.n.b. - окс

Література

1. Винницький В. Українська акцентна система: становлення, розвиток. Львів, 2002. 578 с.

2. Возний Т М. Система дієслівних форм в говірці села Бітлі на Львівщині. Українська діалектна морфологія. Київ, 1969. С. 177-183.

3. Закревська Я. В. Система особових форм дієслова в західних говорах української мови (Теперішній час). Українська лінгвістична географія. Київ, 1966. С. 132-139.

4. Іваночко К. Акцентуація фауноономатопоетичних дієслівних дериватів у південно-західних говорах української мови. Лінгвістика : зб. наук. праць. Луганськ. 2012. Вип. 2 (26). С. 71-88.

5. Іваночко К. Акцентуація ономатопоетичних ентомологічних суфіксальних дієслівних утворень у південно-західних говорах української мови. Вісник Львівського університету. Філологія. Львів. 2012. Вип. 57. С. 263-274.

6. Іваночко К. Наголосова варіантність предметних ономатопів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія : зб. наук. праць. Одеса, 2017. Вип. 28. С. 15-20.

7. Іваночко К. Наголос як маркер омонімічних відношень вербативів третього структурного класу. Рідне слово в етнокультурному вимірі : зб. наук. праць / гол. ред М. Федурко. Дрогобич, 2017. С. 68-83.

8. Іваночко К. Наголос і становлення гетерогенних омонімів-вербативів третього структурного класу в південно- західних говорах української мови. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія : зб. наук. праць / гол. ред. М. П. Баган. Київ, 2017. Т. 20, № 2. С. 17-27.

9. Огієнко І. Наголос яко метод означення місця наголосу стародрукованих книжок. Замітки з історії наголосу на послугах палеотипії. Записки НТШ. Праці фільольогічної секції. Львів, 1925. Тт. СХХХУІ-СХХХУІІ. С. 19-224.

10. Панькевич І. Українські говори Підкарпатської Русі і сумежних областей. Прага, 1938. Ч. 1. 549 с.

11. Попова Т. В. «Восточнословянские изоглоссы» и проблема дифференциации восточнославянского диалектного континуума. Исследования по славянской диалектологии. Восточнославянская диалектология, лингогеография и славянский контекст. Москва, 2002. № 8. С. 18-25.

12. Русанівський В. Закономірності наголошування дієслівних основ. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / заг. ред. І. К. Білодіда. Київ : Наукова думка, 1969. С. 31-325.

13. Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Дієслово. Київ, 2016. 702 с.

Джерела ілюстративного матеріалу

1. ГД - Верхратський І. Про говір долівський. Зап. Наук. т-ва ім. Т Шевченка. Л. 1900. Т. 35-36. Кн. 3-4. С. 1-128.

2. ГБ - Верхратський І. Говір батюків. Львів, 1912. 308 с.

3. Голов. - Материалы для словаря Малорусскаго нарічія. Мовознавство - першоджерела : наук. зб. Музею української культури в Свиднику. Пряшів. 1982. Т. 10. С. 311-612.

4. Гр. - Словарь української мови : у 4-х томах. Київ, 1958. Т. Т. І, ІІ. 1959. Т. ІІІ, ІУ

5. Даль - Даль В. Толковый словарь живаго великоруского языка : в 4-х т. Москва. 1978. Т. І : 699 с.; 1980. Т. ІУ. 683 с.

6. ДСсБ - Горбач О. Діялектний словник села Бродина повіту Радівці (Румунія). Південнобуковинська гуцульська говірка і діялектний словник села Бродина повіту Радівці (Румунія): Матеріали до української діалектології. Вип. 4. Мюнхен, 1977. 102 с.

7. ДСсР - Горбач О. Словник діалектної лексики північно-наддністрянської говірки сіл Романів, Підсоснів, Під- берізці й Лагодів // Північно-наддністрянська говірка й діялектний словник с. Романів Львівської области. Мюнхен. Т VII (X). 1965. С. 24-103.

8. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови : в 7 т. / гол. ред. О. С. Мельничук. Київ. 1982. Т І. 631 с.; 1985. Т ІІ. 570 с.; 1989. Т. ІІІ. 552 с.; 2006. Т. V 704 с.

9. Жел. - Желеховський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар : у 2 т. Мюнхен, 1982. ТТ. І-ІІ. - 1117 с.

10. МСГГ - Піпаш Ю. О. Матеріали до Словника гуцульських говірок. Ужгород, 2005. 264 с.

11. НРС - Шило Г. Наддністрянський регіональний словник. Львів, 2008. 288 с.

12. Орф. - Орфографічний словник української мови /уклад. С. І. Головащук та ін. Київ, 1994. 864 с.

13. Пирт. - Пиртей П. Короткий словник лемківських говірок. Івано - Франківськ, 2004. 364 с.

14. Саб. - Сабодаш І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району. Ужгород, 2008. 478 с.

15. СБГ - Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : У 2-х ч. Київ. 1984. Ч. І. 495 с.; Ч. ІІ. 515 с.

16. СБГГ - Словник буковинських говірок. Чернівці, 2005. 688 с.

17. СГГ - Гуцульські говірки. Короткий словник. Львів, 1997. 232 с.

18. СГГБ - Негрич М. Скарби гуцульського говору: Березови. Львів, 2008. 224 с.

19. СГГР - Грицак М. Скарби гуцульського говору: Росішка. Львів, 2008. 318 с.

20. СГЦБ - Матіїв М. Словник говірок центральної Бойківщини. Київ - Севастополь, 2013. 601 с.

21. Скл. - Скляренко В. Г Історія українського наголосу. Дієслово. Київ, 2016. 702 с.

22. СКУТГ - Словарь карпатоукраинского торуньского говора. Москва, 2001. 216 с.

23. СУМ - Словник української мови : в 11-ти т. /за ред. І. К. Білодіда. - К. : Наукова думка, 1970. Т І . 799 с.; 1971. Т ІІ. 550 с.; 1973. Т IV 840 с.; 1976. Т VII. 723 с.; 1979. Т. Х. 658 с.; 1980. Т. ХІ. 699 с.

24. УГР (г) - Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії: діалектні тексти. Едмонтон - Львів - Нью- Йорк - Торонто, 2003. 782 с.

25. SH - Janow J. Slownik huculski [text]. Krakow, 2001. 302 s.

Размещено на Allbest.ru