Главная Коллекция "Otherreferats" Иностранные языки и языкознание Становлення тлумачної традиції: генеза та розвиток давньокитайської екзегези традиційних текстів

Становлення тлумачної традиції: генеза та розвиток давньокитайської екзегези традиційних текстів

Розгляд екзегези в діахронічному аспекті та аналіз головних концепцій кодифікації в певний історичний період з оглядом походження цих концепцій та їх втілення у ключових наукових працях. Лексична, синтаксична, стилістична кодифікації китайської мови.

Рубрика	Иностранные языки и языкознание
Вид	статья
Язык	украинский
Дата добавления	26.08.2021
Размер файла	38,6 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ ТЛУМАЧНОЇ ТРАДИЦІЇ: ГЕНЕЗА ТА РОЗВИТОК ДАВНЬОКИТАЙСЬКОЇ ЕКЗЕГЕЗИ ТРАДИЦІЙНИХ ТЕКСТІВ

Костанда І.О.

Київський національний лінгвістичний університет

Статтю присвячено аналізу історичного розвитку та становлення китайської екзегези, яка є традиційним напрямом філології стародавнього Китаю. Методологічно важливими є засади, що кодифікація фіксувала та зберігала мовні особливості, які з часом ставали літературною нормою, а висвітлення традицій екзегези має ключове значення для розгляду та комплексного аналізу кодифікаційних процесів у мовах веньянь та байхуа. У дослідженні засвідчено взаємозв'язок тлумачних традицій із системами кодифікації, від яких залежала не лише наступна форма реалізації мовної норми, а і її подальший розвиток та перехід на інший ступінь функціонування. екзегези лексичний китайський мова

Розгляд екзегези в діахронічному аспекті передбачає аналіз головних концепцій кодифікації в певний історичний період з оглядом походження цих концепцій та їх втілення у ключових наукових працях. Запропонований у статті історично-порівняльний формат дослідження висвітлює той аспект, що тлумачна традиція, з одного боку, залежала від впливу соціальних та культурологічних факторів, які зумовлювали зміну доктрин кодифікації, а з іншого боку, намагалася зберегти та проявити спадкоємність кодифікаційних процесів. Таке поєднання двох протилежних напрямів приводило до формального збереження структурної побудови дослідницьких праць, використання традиційних засобів опису мовного матеріалу, появи великої кількості посилань на стародавні книги, тому навіть при поданні революційних гіпотез та концепцій кодифікації тлумачний текст мав традиційну форму, а обґрунтування побудоване на стародавніх цитатах класиків цієї галузі. Доведено, що зародження тлумачної традиції починається з екзегези конфуціанських канонів та закладає основи для лексичної, синтаксичної, стилістичної кодифікації китайської мови, тож більшість тлумачної літератури має своїм підґрунтям конфуціанську ідеологію: перші тлумачні словники Китаю створено передусім для того, щоб тлумачити зміст конфуціанських канонів, а присвячені тлумаченню конфуціанських канонів дослідницькі праці превалюють серед усієї тлумачної літератури. Отримані на основі історично порівняльного підходу результати дають підстави стверджувати, що конфуціанське вчення є провідним у запровадженні кодифікаційних процесів китайської мови.

Ключові слова: кодифікація, екзегеза, тлумачний словник, стандартизація мови, методи інтерпретації.

Kostanda I.O. Formation of interpretive tradition: genesis and development of ancient Chinese exegesis of traditional texts. The article is devoted to the analysis of the historical development and formation of Chinese exegesis, which is a traditional direction of philology in ancient China. Methodologically important in the study are the principles that codification fixed and preserved linguistic features which eventually became a literary norm, and the coverage of exegesis traditions is essential for the consideration and comprehensive analysis of codification processes in Wenyan and Baihua languages. The author of the article clearly demonstrates the relationship of interpretive traditions with codification systems, which determined not only the next form of implementation of the language norm, but also its further development and transition to another stage offunctioning.

Consideration of exegesis in the diachronic aspect involves analysis of the main concepts of codification in a certain historical period with a review of the origin of these concepts and their implementation in key scientific papers. The historical-comparative format of the research proposed in the article highlights the fact that the explanatory tradition, on the one hand, depended on the influence of social and cultural factors influencing the change of codification doctrines, and, on the other hand, tried to preserve and show the succession ofcodification processes. This combination of two opposite directions led to the formal preservation of the structural construction of research papers, the use of traditional means of describing language material, the emergence of a large number of references to ancient books, so even when presenting revolutionary hypotheses, the concept of codification had a traditional form, the reasoning was built on quotes from the classics of this sphere. It has been proven that the explanatory tradition begins with the exegesis of Confucian canons and becomes the beginning for lexical, syntactic, stylistic codification of the Chinese language, so most explanatory literature is based on Confucian ideology: China's first explanatory dictionaries were created primarily to interpret the content of Confucian canons, and research works devoted to the interpretation of Confucian canons make up the vast majority of all explanatory literature. The results obtained due to the historical comparative approach give grounds to assert that the Confucian doctrine is leading in the introduction of codification processes of the Chinese language.

Key words: codification, exegesis, explanatory dictionary, language standardization, methods of interpretation.

Постановка проблеми та обґрунтування актуальності її розгляду

Засоби кодифікації китайської тлумачної літератури є ключем до розуміння лексики, синтаксису та стилістики тексту сучасної китайської мови путунхуа (), без розуміння принципів кодифікації, її ідеологічного підґрунтя та зміни лінгвістичних ідеологій не можливим стає адекватне розуміння значення і окремих ієрогліфів, і тексту в цілому. Тому важливо розглянути ті засоби кодифікації, які вдалося виявити на сучасному етапі досліджень, та провести їх порівняльний аналіз. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю комплексного вивчення методів та засад кодифікації тлумачної літератури давнього Китаю як носіїв культурологічних та ментальних кодів китайського народу. По-перше, ретроспективний розгляд зародження традицій тлумачної літератури, засобів інтерпретації та кодифікації класичних текстів потрібен для того, щоб мати обґрунтування та докази ідей наступності засобів та методології передачі довідкової інформації; по-друге, розгляд етапів зародження та розвитку засад кодифікації тлумачної літератури спрямований на те, щоб наочно продемонструвати специфіку єдності й різноманіття тлумачної літератури класичних канонів, а самі канони показати як важливе джерело впливу на розвиток китайської мови та культури. Будь-який порівняльний аналіз у цій сфері спрямований на те, щоб збагатити наше уявлення про класичні канони та пов'язану з ними лінгвістичну традицію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

У вітчизняній науковій практиці, на жаль, відсутні наукові роботи з дослідження кодифікаційних процесів китайської тлумачної традиції. Серед іноземних лінгвістів-синологів китайську лексикографічну традицію вивчали Н. Ф. Алефіренко, А. Н. Баранов, Л. А. Введенська, В. І. Горєлов, В. А. Звєгінцев, М. В. Софронов, Р М. Цейтлін. Проте в наукових працях цих дослідників немає розгляду традиційних китайських систем кодифікації, не окреслено залежності кодифікації від змін лінгвістичної ідеології та тлумачних концепцій. Окрім того, розгляд тлумачних досліджень передбачає аналіз лексикографічних аспектів китайської мови в діахронічному розрізі, а наукові праці згаданих науковців мають застарілий фактологічний матеріал з історії та лексикології китайської мови. Немає також консеквентного дослідження історії розвитку китайської тлумачної літератури та опису концепцій екзегези.

Утім дослідження кодифікації тлумачної літератури, історії становлення та порівняльний аналіз кодифікаційних процесів відповідає потребам сучасної лінгвістики, що продиктовано інтересом до історичних реконструкцій давніх мов.

Формування мети і завдань статті. Метою цієї наукової розвідки є дослідження історії виникнення тлумачної літератури давнього Китаю, етапів її розвитку, а також порівняльний аналіз засобів кодифікації. Мета роботи передбачає розв'язання таких завдань:

• розглянути передумови формування тлумачної літератури;

• дослідити історію розвитку тлумачних книг;

• з'ясувати структурні особливості давньокитайських тлумачних книг;

• проаналізувати засади кодифікації тлумачної літератури.

У роботі використано зіставний метод, описовий метод для класифікації та інтерпретації досліджуваних мовних явищ, історичний та порівняльно- історичний методи.

Предметом дослідження є історія виникнення та процес формування головних засад кодифікації тлумачної літератури. Об'єктом - засади кодифікації тлумачної літератури в контексті історичного процесу її формування.

Виклад основного матеріалу дослідження

Вчення про тлумачення слів - екзегетика (СµЪ¬С§) - це традиційна галузь китайської філології. Екзегетика займається дослідженням та тлумаченням мовних особливостей стародавніх канонічних книг, класичної філософської літератури, документів тощо.

Найбільший акцент екзегетика робить на інтерпретуванні значення давньокитайських слів, але також аналізує граматичні та риторичні феномени у стародавніх книгах. Традиція тлумачення стародавньої літератури була розпочата ще до династії Цінь (ђ`, 251-207 рр. до н. е.), але наукові розвідки зазначеного періоду не збереглися до нашого часу. Термін СµЪ¬ складається з ієрогліфа Сµ, який у сучасній китайській мові означає «вчення, припис», та ієрогліфа Ъ¬, який має сучасне значення «інтерпретація».

Найперше поєднання цих ієрогліфів в один філологічний термін зафіксовано за часів династії Хань (єє, 206 р. до н.е. - 220 р. н. е.) у праці Мао Хена (прибл. між III та II ст. до н. е.) під назвою «Мао Ши Сюнь Чжуань» («–СК«Ъ¬Сµґ«», досл. «Вчення про тлумачення класичних віршів пана Мао») [6, 126]. Відомий філолог стародавнього Китаю Кон Інда (ЌEУ±?, 574-648 рр.) так пояснював значення ієрогліфів цього терміна: «Ъ¬ має значення «давній», тобто повідомляє людям різницю між сучасною та стародавньою мовами. ІєрогліфСµ має значення «шлях», що вказує людям на шлях, який проходили всі речі, щоб прийняти властивий їм вигляд» («Ъ¬ХЯ, ЊГ–з. ЊГЌЎ?Њѕ, ’К”VЋgђl’m–з. СµХЯ, “№–з. “№•Ё”V–e€ИЌђђl–з. Ъ¬КЗЅвКНТмСФµД, СµКЗ “№Њ`–e“I») [5, 220]. Відомий китайський лінгвіст ХХ ст. Хуан Кан (‰©Љ¤, 1886-1935 рр.) щодо походження цього терміна висловлює таку думку: «Ієрогліф Ъ¬ первісно мав передавати архаїчне значення ієрогліфа ЊМ «ознайомлювати», тобто «знайомити з первісним значенням ієрогліфа» [6, 140]. А значення [у цьому терміні] ієрогліфа Сµ збігається зі значенням ієрогліфа Лі «йти слідом», тобто пояснення розширених значень [певного ієрогліфа], що «йдуть слідом» (за основним первісним значенням). Поєднання в одному терміні ієрогліфів Сµ та Ъ¬ зазначає, що мовні пояснення включають в себе і первісне, і розширене значення» («Ъ¬ѕНКЗ№К, –{—€“I€УЋv. ‰рКНґКµД±ѕТе. СµѕНКЗЛі, €шђ\“I€УЋv, ‰рКНґКµД €шђ\Те. СµЪ¬КЗУГУпСФАґЅвКНУпСФ, •пЉ‡ґКµД±ѕТе a€шђ\Те») [3].

Практичною метою екзегетичної роботи є усунення мовних бар'єрів під час читання та розуміння стародавніх текстів, здебільшого класичних конфуціанських канонів.

Розглянемо три основних типи проведення екзегетичної роботи. 1. Робота над коментарями (’ЌКН№¤Чч), або робота над наданням нових коментарів (’ЌКН) до тексту чи над опрацюванням стародавніх коментарів, що супроводжують текст («ґ«», «Лµ», «‰р», «Ъ№», «‘`», «Ц¤», «”ч», «Ъ¬», «’Ќ », «ТеЦ¤», «ђіТе») [4].

2. Компіляційна робота (Ћ[ЏWЌHЌм), або робота над складанням тлумачних словників до стародавніх класичних книг. Ці словники складалися з компіляційного матеріалу (переважно з лексичного наповнення конфуціанських канонів), систематизованого за певним принципом. Такими, наприклад, є: тлумачний словник «Ер Я» («¶ыСЕ»), створений на основі лексики конфуціанських канонів, яка систематизована за тематикою; тлумачний словник «Шо Вень Цзе Цзи» («ЛµОДЅвЧЦ»), також побудований на основі лексики конфуціанських канонів, систематизація якої створена за графічним принципом, тобто базується на використанні радикалів (графічної частини ієрогліфа, що передає ключовий зміст усього знака в цілому); тлумачний словник «Ши Мін» («КНГы»), у якому скласифіковано лексику за фонетичним принципом [1, 23]. 3. Дослідницька робота з текстами (ЌlЦ¤№¤Чч), або робота над дослідженням мовних, структурних, графічних, стилістичних та ін. особливостей стародавніх класичних текстів.

В історії екзегези слід виділити три періоди: рання екзегеза, Середньовічна екзегеза та пізня екзегеза.

Наше подальше дослідження буде опиратися на історичний розвиток цієї галузі китайської філології.

Перші згадки про наукові розвідки в галузі тлумачення стародавніх книг з'являються в історичний період «Весни та Осені та Воюючих князівств» (ЏtЏHХЅ№ъК±ґъ, 770-221 рр. до н. е.).

Періодом активного розвитку екзегези стають часи правління династії Хань. Через довгий період війн та значних соціальних змін, що супроводжували останні роки правління династії Цінь, мова зазнала великих змін. А класичну філософську літературу написано ще за часів «Весни та Осені та Воюючих князівств». Літературу доцінського періоду в ті часи називали «Гувенцзин» (ЊГ•¶ѕ). Ця література передавалася в основному усно або була записана офіційною формою, ієрогліфи, якими записано тексти, мали архаїчні значення. За династії Західна Хань (ђјЉї, 206 р. до н. е. - 9 р. н. е.) дуже розповсюдженою стає традиція написання коментарів до «П'ятикнижжя» (п'яти головних канонів конфуціанського вчення, до яких входять: «К«ѕ», «Џ®Кй», «—зјЗ», «Ћь€Х», « Џt ЏH »). Так, наприклад, у випадку з «Книгою пісень» з'являються три різні тлумачні традиції, які мали назву «школа Ці» (ЖлјТ), «школа Лу» (ВіјТ) та «школа Хань» (є«јТ). Екзегетика за династії Хань була розроблена з опертям на вивчення конфуціанської класики, але існували екзегетичні книги, присвячені поясненню слів періоду цієї династії. До основних екзегетичних книг, створених за династії Хань, належать словники: «Ер Я» («¶ыСЕ»), «Фан єн» («•ыЊѕ»), «Шо Вень Цзе Цзи» («ЛµОДЅвЧЦ») та «Ши Мін» («КНГы»). Ці чотири книги стали класичними творами китайської екзегетики, що сформували принципи та традиції тлумачення на багато століть вперед. Тому розглянемо детально загальні характеристики кожної із цих наукових праць. 1. Тлумачний словник «Ер Я» («¶ыСЕ») значиться першим китайським тлумачним словником, який зберігся до наших часів. Перші згадки про цей словник з'явилися за династії Хань [6, 144], але вважається, що сам словник виник набагато раніше (приблизно у часи Воюючих князівств). До наших часів дійшла також багата полеміка щодо походження цього словника: одні дослідники вважають автором Чжоу Гуна (ЋьЊц), інші приписують авторство Конфуцію чи його учням (це одна з причин, чому словник включено до тринадцяти головних конфуціанських канонів).

Призначення «Ер Я» розцінюють по-різному: на думку китайського філолога Лю Ецюй, головним завданням словника було надати пояснення до класичних конфуціанських, але російський учений Ю. В. Рождественський вважає «Ер Я» не звичайним тлумачним словником, а енциклопедією свого часу [1, 24]. «Ер Я» визначено як комплексний словник, який поєднує властивості лінгвістичного та енциклопедичного словників. Значення давньокитайських слів пояснено або перекладено засобами загальнозрозумілої мови того часу. Словник складається з дев'ятнадцяти частин (зокрема 4, 8, 9, 10, 12, 18 та 19 є тематичними), кожна з яких містить рубрики та підрозділи. Число словникових статей - 2219, загальна кількість ієрогліфів - 10819. Читання слів у «Ер Я» здійснювалося за допомогою методу ”ЅђШ, творцем якої є китайський вчений Сунь Ян [3].

Всю лексику словника розподілено на дві групи: звичайну (абстрактну, нетермінологічну) та термінологічну лексику.

Структура і склад словникової статті такі: мінімальна одиниця подання інформації в словнику «Ер Я» - глоса, записана у вигляді тієї чи іншої формули.

Стандартна повноскладова глоса «Ер Я» містить одиницю опису «невідоме» (пояснювальна / тлумачна частина) та тлумачення (пояснює / тлумачить частину [3]). 2. Словник «Шо Вень Цзе Цзи» («ЛµОДЅвЧЦ»).

В епоху Хань виникла потреба у словниках з більш розширеним семантичним полем. Початок роботи над «Шо Вень Цзе Цзи» датовано приблизно 100 р. н. е., а післямова до словника свідчить, що його представили імператору у 121 р. Автором словника, імовірно, був китайський вчений Сюй Шень (РнЙч, I ст. н.е.), який створив більшу частину книги, заклавши таким чином основи теорії словотворення і мовознавства. Це перший словник, у якому слова розташовувались не за категоріями, а залежно від форми знака. Ієрогліфи класифікувалися за т. зв. «ключами», тобто основними, загальними для ряду слів елементами. Сюй Шень назвав їх «бу» (•”), а сама система отримала назву «Бушо цзянцзифа» (•”Ћс јм Ћљ –@). Усього у «Шо Вень Цзе Цзи» налічувалося 540 базових категорій ієрогліфів, які були об'єднані в розряди [3].

Через гоніння науки і конфуціанства робота над словником була призупинена. Її відновлено за часів правління наступного імператора. Після публікації словник був представлений до імператорського двору Сюй Чуном, сином Сюй Шеня, у 121 році [3]. Словник «Шо Вень Цзе Цзи» є цінним джерелом відомостей про мову Стародавнього Китаю, він містить 9353 словникових статті та 10516 ієрогліфів.

Автор словника класифікує ієрогліфи так: прості, що складаються з одного графічного елемента та утворені від ідеограми або піктограми (стародавнього зображення); складні, які утворені способом злиття двох або більше найпростіших графічних елементів.

У межах рубрик ієрогліфи також скомпоновані за тематичним принципом: розділи «небо», «земля» тощо. Словникову статтю «Шо Вень Цзе Цзи» формували: ієрогліф, пояснення його значення, пояснення графічної структури. З'ясування значення ієрогліфа відбувалось за допомогою синонімів.

Менш поширені слова тлумачилися за допомогою більш поширених, стародавні слова - за допомогою сучасних. Вказівка на читання ієрогліфів у словнику «Шо Вень Цзе Цзи» здебільшого відсутня [1, 24]. 3. Словник «Фан єн» («•ыЊѕ»), повна назва «?Рщ ЋgЋТѕшґъУпКН±р№ъ·ЅСФ»), його автором є Ян Сюн (Со —Y, 53 р. до н. е. - 18 р. н. е.) [3]. У цьому словнику за допомогою слів загальної (на той час) мови пояснено значення діалектної лексики. Словникові статті, окрім тлумачення діалектних слів, описували ареал їх розповсюдження. Для позначення ареалів Ян Сюн користувався географічною термінологією трьох видів: назвами китайських царств епохи Чжоу; назвами адміністративних областей, встановлених династіями Цинь і Хань; фізико-географічною термінологією (гори, річки та ін.). Словник містить 13 розділів, 675 словникових статей, 11900 ієрогліфів [3]. 4. Словник «Ши Мін» («КНГы» досл. «Пояснення імен») створив Лю Сі (?к¤) наприкінці правління династії Хань [4]. Новаторство цього словника полягало у використанні омонімів для передачі вимови незрозумілого слова, такий метод мав назву «дужо» (¶БИф), передача звучання відбувалася за схемою: «А читаємо, як В». Такий спосіб читання ієрогліфів в інших філологічних працях називався чжи інь» (’ј‰№, досл. «пряме уподібнення»). Словник містить 27 розділів, 1502 словникові статті, 2091 тлумачне слово [2].

Таким чином, за династії Хань знайдено різні методи систематизації лексичного матеріалу. Найбільш відомі трактування цього періоду - це трактування конфуціанських канонів, а більшість найвідоміших екзегетиків - це писарі та архіваріуси, що сповідували конфуціанство. Також не можна обійти увагою таких дослідників часів династії Східна Хань (ђјєє, 25-220 рр.), як Цзя Куй (јЦеУ), Ма Жун (ВнИЪ), Фу Цянь (•ћеi) та Чжен Сюань (ЦЈРю).

Чжен Сюань залишив по собі багато коментарів до конфуціанських канонів. Він досліджував звучання слів та мовні особливості стародавніх текстів. Його дослідження, разом з працями Сюй Шена, заклали фундамент для автентичної китайської філології - цей напрям має назву «Сюй Чжен» («РнЦЈ», у цій назві поєднано прізвища дослідників).

За періоду правління династій Вей (й°, 220-265 рр.) та Цзінь (ђW, 265-420 рр.) найвідомішими екзегетиками були Чжан І (ХЕТѕ) та Го Пу (Љsач). Чжан І на основі стародавніх книг доханьского та ханьского періодів розробив тлумачний словник лексики конфуціанських канонів під назвою «Гуан Я» («›ц‰л»).

Стиль та форма викладення матеріалу в цьому словнику повністю відповідає словнику «Ер Я», а також доповнює та розширює його матеріал, саме через це він і отримав назву «Гуан Я», тобто «Розширений Ер Я». Чжан І також написав дві філологічні праці (не збереглися до нашого часу) - «Гу цзінь цзи гу» («ЊГЌЎЋљЪ¬», досл. «Різниця у розумінні між старими та новими складними знаками») та «Нань цзи» («ДСЧЦ» досл. «Складні ієрогліфи»).

Найважливішим працями Го Пу були дві збірки коментарів та анотацій до стародавніх книг «Ер Я Чжу» («¶ыСЕЧў», досл. «Примітки до словника Ер Я») та «Фан Єн Чжу» («•ыЊѕ’Ќ», досл. «Примітки до словника Фан Єн»).

Від часу Сун Ці (‘vЖл, 420-502 рр.) з'являється стиль написання тлумачних робіт під назвою «ішу» («ТеКи», досл. «докладний / тонкий коментар значення знаку»). Цим стилем написано такі праці Хуан Кана, як «Лу Цзі Ішу» («—зјЗТеКи», досл. «Докладні коментарі про записи ритуалів») та «Лунь Юй Ішу» («ВЫУпТеКи», досл. «Докладні коментарі про Луньюй»). Існує гіпотеза, що на появу та формування стилю «ішу» вплинула буддистська традиція запису сутр [5, 232].

За періоду Північних та Південних династій (“м–k, 386-589 рр.) у літописах зафіксовано багато праць з тлумачення стародавніх книг. Переважно це були тлумачення конфуціанських канонів, але жодна із цих праці не дійшла до наших часів у повному вигляді. Фрагментарно егзегетичні роботи цього періоду репрезентовані лише в розвідках філологів наступних династій Суй (ђЏ, 581-611 рр.), Тан (“‚, 611-907 рр.) та Сун (‘v, 960-1279 рр.) [2].

За правління династії Суй виходить праця Лу Шаньцзіня (ВЅЙЖѕ) за назвою «Чжаомін Веньсюаня чжу» («Џє–ѕ•¶СЎЧў», досл. «Анотації до Чжаомін Веньсюаня») [4].

За правління династії Тан виходять наступні праці: Лі Шаня (—›‘P) «Вень сюань чжу» («•¶СЎЧў», досл. « Пояснення до відібраних знаків»), Кон Інді (ЌEУ±?, прибл. 574-648 рр.) збірка праць під назвою «У цзін чжен і» («ЊЬѕХэТе», досл. «Вірний зміст п'яти конфуціанських канонів») [4]. Слід зазначити, що більшість із зазначених праць базується на матеріалах дослідників попередніх династій.

Окрім розвитку традиційного тлумачення конфуціанських канонів, з'являються окремі праці з тлумачення лексики або інтерпретації історичних та філософських (не конфуціанських) текстів, прикладами яких можуть бути роботи Ян Ляо (Со‚Љ) під назвою «Сюньцзи чжу» («д¤Ћq’Ќ», досл. «Коментарі до Сюньцзи»), Чен Сюаніна (ђ¬Њє‰p) «Наньхуа Чженцзінь Ішу» («“м»Єђ^ѕТеКи»), Сіма Чженя (ЋiВнХк) «Ши цзі Су-інь» («ЋjјЗЛчТю», досл. «Історичні записи Су-інь»), Чжана Шоуцзе (ХЕКШЅЪ) «Ши цзі Чженъі» («ЋjјЗХэТе», досл. «Вірний зміст історичних записів»), Ян Шигу (СХК¦№Е) «Хань шу чжу» («єєКйЧў», досл. «Коментарі до книг династії Хань»), спадкоємця трону Лі Сіань (—›ПН) «Хоу Хань Шу Чжу («Ќ@єєКйЧў», досл. «Коментарі до книг постханьского періоду») [3].

Також за часів династій Суй і Тан популярними були словники рим, які містили в собі фонетичні тлумачення та пояснення походження звуків.

Династія Сун успадкувала концепції та дослідження попередніх періодів. У цей період також зібрано (зі стародавніх могил) велику кількість храмових дзвонів, посуду та інших стародавніх сакральних артефактів з надписами, що суттєво розширили коло знань про зміст та трактування стародавніх слів.

У тлумаченні змісту конфуціанської класики не відбувається якихось змін. Такою є, зокрема, праця Ояна Сю (‰ў?ЏC) «Ши бень і» («К«±ѕТе», досл. «Первісний зміст віршів «Ши цзіну») [3]. Згодом з'являється робота Ван Аньші (‰¤€АђО, 1021-1086 рр.) «Цзи шо» («ЋљЛµ», досл. «Тлумачення складних знаків»). У ній стверджувалося, що всі поєднання форми (радикалу) та звучання (фонетика) в ієрогліфічному знакові слід вважати не випадковістю, яку не можна пояснити, а навмисною сполукою за змістом (‰п€УЋљ). Наприклад, «те, що має стосунок до міста» («—^—WЊр»), означає Ќx «передмістя» [4].

Але водночас інший учений, Ван Цзишао (‰¤Ћq ио), висунув концепцію про «Пояснення значення правої складової знака» («‰E•¶Лµ»), у якій стверджував, що фонетична складова ієрогліфа (фонетик) не лише вказує на звучання звука, але й виражає значення. Так, згідно з його твердженням, більшість ієрогліфічних знаків з однаковим звучанням і тоном мають спільне основне, глибинне значення: «к§» означає «мало», «трохи», «мала кількість» [3]. Тож за гіпотезою Ван Цзишао, «коли «води» «замало» - це «мілина», коли «мала частинка» «золота» - це «гроші», а коли «мала» «цінність» - це «дешевизна» («ђ…”VЏ¬ЋТћHђу, ‹а”VЏ¬ЋТћHЗ®, ±ґЦ®РЎХЯФ»јъ») [4].

Сін Бін (??, прибл. 932-1012 рр.) і Чжен Цяо (ЦЈ Џї) досліджували словник «Ер Я», результатом їхніх наукових розвідок стали праці Сін Біня «Ер Я Шу» (« ¶ыСЕКи», досл. «Тонке значення знаків словника Ер Я»), а у Чжен Цяо - праця «Ер Я Чжу» («¶ыСЕЧў», досл. «Коментарі до словника Ер Я») [4]. Кожна із цих наукових робіт має свою концепцію та методи.

За часів правління Південної династії Сун ( “м‘v, 1127-1279 рр.) учений-філолог Чжу Сі (Ћйа”, прибл. 1130-1200 рр.) продовжив традиції екзегези та написав «Чжоу-і вень-і» («Ћь€Х–{Те», досл. «Первісний зміст Чжоу-і»), «Ши ці-чжуан» («К«јЇґ«», досл. «Збірка традиційних трактуваннь віршів»), «Си шу чжан цзюй цичжу» («ЋlКйХВѕдјЇЧў», досл. «Збірка коментарів окремих статей та фраз з «Чотирикнижжя»), «Чуци цічжу» («‘^Ћ«ЏW’Ќ», досл. «Збірка коментарів до Чуських строф») [6, 147].

До династії Сун усвідомлення дослідниками відмінностей між стародавнім та сучасним звучанням ієрогліфічних знаків були досить розмитими, щодо цієї проблеми не проведено відповідних досліджень.

Лише в період Південної династії Сун почали порушувати питання та досліджувати особливості стародавнього звучання через вивчення архаїчної системи римування [4]. Тлумачення змісту знака й тексту загалом з урахуванням стародавнього звучання та рими започаткувало нову дослідницьку традицію екзегези.

Із правлінням династії Юань (Њі, 1244-1368 рр.), яку заснували монголи, призупиняється розвиток традиційної китайської філології, ідеї конфуціанства не знаходять підтримки серед правлячої верхівки [3].

Тому цей історичний період відзначився відсутністю будь-яких значних напрацювань у галузі екзегези.

За періоду династії Мін (–ѕ, 1368-1644 рр.) відродження традиційної китайської екзегези ознаменовано появою двох оригінальних праць. Перша - за авторства Чжу Моу (ЋйД±) - називалася «Піань Я» («жйСЕ», досл. «Витончені паралельні строфи»), у якій розглянуто схожі за змістом двоскладові слова зі стародавніх книг [3]. «Піань Я» повністю повторює структуру побудови та стиль написання словника «Ер Я», тому в назві цієї наукової праці вживається ієрогліф ‰л («витончений») [5, 233].

Друга робота, автором якої є Фан Ічжи (•ы€И’q), називається «Тун Я» («’К‰л » досл. «роз'яснення витонченого»). Основою цієї роботи став лексичний матеріал стародавніх книг [4]. У «Тун Я», окрім безпосередньо роз'яснень значення архаїчних слів, простежено взаємозв'язок значення та звучання, діалектної лексики та особливостей простонародних висловів [3].

Роки правління династії Цін (ђґ’©, 1644- 1911 рр.) вважаються періодом становлення засад екзегези. Лінгвісти династії Цин високо цінували класичні роботи екзегези династії Хань. У цей період з'являється велика кількість праць, у яких витлумачено класичні конфуціанські канони. Проте основними об'єктами різнопланового дослідження в цій галузі виступали словники «Ер Я» та «Шо Вень Цзе Цзи» [2]. Головний напрям і розвиток екзегетичних досліджень цього періоду був також тісно пов'язаний з дослідженнями стародавньої фонології, зв'язку між звучанням та змістом знака, а також з дослідженням рим, а через них і звуків у стародавніх конфуціанських канонах «Ши цзін» («€Хѕ», «Канон віршів») та «Чжоу цзін» («€Хѕ» досл. «Книга змін»). Так, наприклад, видатна праця Гу Янву (№ЛСЧОд) «Ін сю у шу» («‰№ЉwЊЬКй», досл. «Дослідження фонології П'яти канонів») базується на матеріалі «Ши цзіну», «Чжоу цзіну» та ін. книг [3].

Найбільший внесок учених династії Цін в теорію екзегетики полягав у передачі взаємозв'язку мови (УпСФ) та тексту (•¶Ћљ) [2]. Розроблено концепцію: щоб зрозуміти текст в цілому та значення окремих знаків, необхідно знати первісне звучання цих знаків; якщо звучання знака невідоме, то його графічна форма буде не зрозумілою, а отже, питання змісту також залишиться відкритим. Оскільки мова використовує звук для вираження значення, а слова є лише символами для запису мови, то спершу необхідно розуміти звучання слів і досліджувати значення знака з урахуванням звучання [4]. Дай Чжень (‘Хђk) сказав так: «Екзегеза та фонологія нерозривно поєднані - зовні і усередині, утворюючи єдине ціле» (« СµЪ¬ТфЙщПаОЄ±нАп») [2]. Це важливе твердження поклало початок розвитку нових підходів до екзегези.

Пізніше Ван Няньсунь (‰¤”OЛп) висловив думку, що «мета екзегези - це встановити первісне звучання, оскільки ієрогліфи, які мають однакове звучання, але різну графічну форму, [усе одно] мають однакове значення, і хоча такі ієрогліфи розподіляють по різних групах, вони все рівно схожі за значенням і належать до однієї групи» («ђЮ€ИЪ¬СµЦ®Цј, –{°ђє‰№. ЊМ—Lђє“ЇЋљ?, ђє‹ЯТеН¬, Лд»тАаѕЫИє·Ц, КµТаН¬Мх№І№б») [2]. Ця цитата стала еталоном для вчених династії Цін при вивченні екзегетики. У цей період екзегеза стає дисципліною із систематичними, теоретичними та чітко визначеними методами.

Розглянемо головні принципи проведення екзегези за династії Цін [5, 270]. 1. Визначати неправильне/запозичене значення слів через звучання.

Основна мета - зрозуміти первісне значення ієрогліфа, яке, як правило, можна чітко визначити з його набутих значень. З опертям на дослідження стародавніх словників рим та на аналіз рими можна виявити, які ієрогліфи мали схоже звучання або були омонімами, а також простежити історичні зміни у звучанні окремого ієрогліфа, а потім, всебічно розглянувши текстове значення певного знака, зробити висновки про його первісне значення. Такий метод дозволяв розв'язати багато складних питань, пов'язаних з тлумаченням змісту у стародавніх книгах та проблем екзегези. Це важливе для лінгвістики відкриття зроблено при вивченні екзегетики за періоду династії Цин. 2. Визначати первісне значення ієрогліфа, яке базоване та простежуване на основі набутих у процесі функціонування значень.

Полісемія - це дуже поширене явище у китайській мові. Дуан Юцай (’i‹КЌЩ) сказав: «Кожен ієрогліф має своє первісне значення і набуті з часом розширені значення. Ті, хто виступають за збереження первісного значення, але нехтують набутими, втрачають ядро; а ті, хто виступають за збереження набутих значень, але нехтують первісним, втрачають оболонку» («–}Ћљ—L–{ТеСЙ, —L€шђ\пЋШ”VвЕТеСЙ. Ћз‘ґ–{Те, Ћ§њP‘ґвЕТеХЯ, ‘ґЋё–зЊЕ; П°ЖдвЕТе, Ћ§–Y‘ґ–{ТеХЯ, ‘ґЋё–з•Б. •Б—^ЊЕЉF•s‰В€ИЋЎѕ») [2].

3. Порівнювати та досліджувати різні коментарі та пояснювальні тексти, щоб встановити первісне значення та звучання слова.

4. Визначати первісне значення ієрогліфа (спершу) через звучання.

Дуан Юцай (’i‹КЌЩ) у своєму коментарі до словника «Шо вень цзе цзи» сказав: «Звучання та значення мають одне джерело походження, тому дуже часто та частина ієрогліфа, що вказує на звучання, за своїм значенням збігається або дуже наближена до значення самого ієрогліфа в цілому» («ђє—^ТеН¬Њґ, ЊМРіЙщЦ®Ж«ЕФ¶аУлЧЦТеПаЅь») [3].

Ще одним важливим спостереженням було те, що ієрогліфи з однаковим звуковим елементом не обов'язково повинні мати подібне або однакове значення, але схожість або подібність звучання в різних звукових елементах завжди вказує на одне джерело походження («“Їё€кўђє•„“IЋљ•s€к’и‘ь—L€кТе, •s“Їђє•„‰№“Ї€Ѕ‰№‹Я“I–з‰В€И—L“ЇТеµД№ШПµ») [3].

Окрім того, була створена концепція співвідношення форми, звучання та значення: від графічної форми залежить звучання, а від звучання залежить зміст [4].

Тож поєднання в одну систему трьох важливих складових слова (форми, звучання та значення) розкрило нові можливості для наукових розвідок.

Екзегеза династії Цин досягла нового рівня наукових досліджень. Сферою дослідження стали не тільки односкладові, а й двоскладові слова; сферою вивчення - не тільки повнозначні слова, але й функціональні слова; з'явилися граматичні категорії; висунуто багато нових ідей щодо інтерпретації стародавніх книг.

Висновки та перспективи досліджень у цьому напрямі

Аналіз історії китайської екзегези та її кодифікації дав змогу дійти таких висновків:

1. Упродовж усієї історії свого існування китайська екзегеза досліджувала та тлумачила здебільшого канони конфуціанського вчення, а саме «П'ятикнижжя».

2. Необхідність тлумачення конфуціанських канонів дає початок традиції кодифікації, результатами цієї традиції стають: - словники «Ер Я», «Шо Вень Цзе Цзи», «Фан Єн», «Ши Мін» та ін., які збирають в собі лексику конфуціанських канонів та є універсальними, незалежними працями з кодифікації; - тлумачні коментаторські дослідження, які переважно коментують один канон та є спеціальними, залежними від оригіналу працями з кодифікації, наприклад «Чжоу-і вень-і» («Ћь€Х–{Те» досл. «Первісний зміст Чжоу-і»), «Ши ці-чжуан» («К«јЇґ«» досл. «Збірка традиційних трактувань віршів з «Ши Цзіну»).

3. З часом (від династій Суй і Тан) перші носії кодифікації, а саме словники «Ер Я», «Шо вень цзе цзи», «Фан Єн», «Ши Мін» та ін., стають також предметом дослідження екзегези, їх включають до конфуціанських канонів.

4. Найбільший інтерес для дослідження і тлумачення протягом історії китайської екзегези викликають словники «Ер Я» та «Шо вень цзе цзи».

5. Упродовж розвитку давньокитайської екзегези для кодифікації запроваджують такі методи систематизації:

- систематизація за тематикою;

- систематизація за графічною формою (ієрогліфи класифікували за наявністю «ключів», тобто наявністю однакових графічних елементів);

- систематизація за звучанням.

Зміна концепцій екзегези змінювала концепцію кодифікації. Перші дослідження були пов'язані з тлумаченням ієрогліфа через його графічну форму, що привело до появи словників із систематизацією ієрогліфів за наявністю певних «ключових» елементів. З появою концепцій про залежність змісту від звучання (династія Цин) з'являються словники з фонетичною класифікацією матеріалу.

Дослідження генезису тлумачної літератури з урахуванням напрямів розвитку давньокитайського соціуму, релігійних та етичних традицій, взаємовпливу культури та філософії допоможе краще зрозуміти особливості вибраного для кодифікації матеріалу, а також засобів його кодифікації, поглибить розуміння полеміки між різними традиціями тлумачення та продемонструє методологічні та змістові запозичення між різними видами тлумачної літератури.

Історія екзегези, аналіз її розвитку та взаємодії з іншими напрямами китайської філології є важливим матеріалом для розуміння та формування лінгвістичних феноменів китайської мови. Детальний розгляд методів та концепцій кодифікації тлумачних словників, їх структури та побудови дає поштовх для нових наукових розвідок у галузі лексикології та лексикографії, фонології та перекладознавства.

References

1. Guryan, N. V. (2015). Evolyutsiya drevnekitayskogo tezaurusa: ot «Erya» do «Shimina». [Evolution of the ancient Chinese thesaurus: from «Erya» to «Shimin»]. Humanitarian research in Eastern Siberia and the Far East, 1, 21-27 [in Russian].

2. Lu Zongda (2005). Xungu xue fuxi ziliao hen quan [Exegetical review materials are complete]. [in Chinese].

3. Qi Peirong (2011). Xungu xue jia de zhuyao zhuzuo. [in Chinese].

4. Su Xin (2019). «Xungu xue» fuxi ziliao [«Exegetics» Review information].

5. Wang Yousheng (2010). Minguo jian gudai wenxue yanjiu mingzhu daodu [A Guide to Ancient Literature Research in the Republic of China] Shanghai: Yuelu Publishing House [in Chinese].

6. Zhou Bingdiao (1955). Gu hanyu zixue shouce. [Ancient Chinese Self-study] Hunan: Hunan renming chuben she [in Chinese].

Размещено на Allbest.ru

статья "Становлення тлумачної традиції: генеза та розвиток давньокитайської екзегези традиційних текстів" скачать

Подобные документы

Походження мови. Історичний розвиток мов
Походження мови як засобу спілкування. Гіпотеза звуконаслідувального походження мови. Сучасна лінгвістична наука. Зовнішні, внутрішні фактори, що зумовлюють зміни мов. Спорідненість територіальних діалектів. Функціонування мов у різні періоди їх розвитку.

реферат [34,0 K], добавлен 21.07.2009
Особливості вживання веньянізмів у фразеологічній системі сучасної китайської мови
Місце класичної китайської мови веньянь та байхуа у розвитку китайської мови. Модернізація писемності. Відмінності в граматичному складі веньянь і сучасної китайської мови. Сфера застосування веньянізмів. Фразеологічна система сучасної китайської мови.

дипломная работа [84,2 K], добавлен 27.12.2012
Гіпотези та проблеми походження мови
Загальна характеристика основних гіпотез виникнення мови, у тому числі теорії божественності її появи. Історичні відомості про проведення "царських експериментів" з визначення природної, "першої правильної" мови. Аналіз походження та джерел Адамової мови.

реферат [27,2 K], добавлен 11.09.2010
Аналіз фонових знань, необхідних перекладачеві для перекладу текстів у галузі неврології
Аналіз фонових знань перекладача, необхідних для роботи із текстами у галузі неврології. Переклад тексту з англійської мови на українську (історія хвороби). Розгляд головних перекладацьких прийомів, застосованих для перекладу термінологічних сполук.

курсовая работа [95,1 K], добавлен 09.05.2012
Наукові та народні орнітоніми: аналіз походження
Збір та характеристика наукових та народних назв птахів, їх походження за етимологічними словниками. Аналіз та механізми взаємозв’язків між науковими та народними назвами та біологією птахів. Типологія наукових і народних назв за їх етимологією.

курсовая работа [50,6 K], добавлен 20.12.2010
Модернизація китайської мови і писемності
Створення загальнокитайської мови і стандартизація вимови. Упорядкування і проблема ієрогліфічної писемності на сучасному етапі. Перехід до алфавітного письма і проблема орфографії. Система сполучення двох методів машинної обробки китайських текстів.

курсовая работа [62,2 K], добавлен 22.12.2010
Особливості класифікації інтернет-лексики сучасної китайської мови
Інтернет-мова як відображення нових форм комунікації. Особливості та класифікація інтернет-лексики сучасної китайської мови. Основні причини, які впливають на специфіку китайської інтернет-лексики, щодо труднощів перекладу та її тематичної класифікації.

курсовая работа [131,0 K], добавлен 13.12.2014
Історія становлення та розвитку англійської мови
Місце англійської мови у загальній мовній системі світу. Зв’язок англійської мови з французькою. Заміщення латинської мови англійськими еквівалентами. Становлення англійської мови як національної. Функціонування англійської мови в різних країнах світу.

курсовая работа [51,9 K], добавлен 30.11.2015
Перекладацький та стилістичний аналіз труднощів текстів в галузі психології
Розгляд фонових знань необхідних для перекладу текстів в галузі психології. Ознайомлення з положеннями перекладу та визначення особливостей перекладу текстів науково-технічної літератури. Систематизація і класифікація труднощів з метою їхнього подолання.

курсовая работа [67,5 K], добавлен 26.02.2012
Сучасні тенденції розвитку мови у сфері економічної термінології
Розгляд проблеми термінології, визначення її місця у структурі мови. Термін як особлива лексична одиниця. Сучасні тенденції розвитку економічної термінології. Вивчення розвитку термінів в галузі економіки. Модель лексикографічного опису мовної динаміки.

статья [64,7 K], добавлен 17.08.2017

Другие документы, подобные "Становлення тлумачної традиції: генеза та розвиток давньокитайської екзегези традиційних текстів"

весь список подобных работ

скачать работу можно здесь

сколько стоит заказать работу?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.