Засоби вираження синтаксичного зв'язку в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримський інженерно-педагогічний університет

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СИНТАКСИЧНОГО ЗВ'ЯЗКУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Грозян Н.Ф., кандидат філологічних наук,

доцент, завідувач кафедри української філології

Анотація

синтаксичний зв'язок мова слово

У статті встановлено повну парадигму засобів вираження синтаксичного зв'язку в сучасній українській мові, проаналізовано формування теоретичних і концептуально-засадничих принципів на типологію синтаксичного зв'язку, схарактеризовано особливості еволюції поглядів на роль порядку слів у структурі речення та простежено варіанти словопорядку в прилеглих, узгоджуваних і керованих формах. З'ясовано роль інтонації в оформленні синтаксичного зв'язку між компонентами словосполучення. Проаналізовано кореляцію між прислівними і неприслівними зв'язками та засобами їхнього вираження в реченні.

Ключові слова: інтонація, порядок слів, семантичні і синтаксичні відношення, синтаксичний зв'язок, флексія.

Abstract

Hrozyan N. F., Candidate of Philology, Associate Professor Head of the Department of Ukrainian Philology Crimean Engineering and Pedagogical University (Simferopol)

MEANS OF EXPRESSION OF SYNTAXIC COMMUNICATION IN THE MODERN UKRAINIAN LANGUAGE

The article establishes the complete paradigm of means of expression of syntactic connection in modern Ukrainian language, analyzes the formation of theoretical and conceptual-fundamental principles on the typology of syntactic communication, characterizes the peculiarities of the evolution of views on the role of the order of words in the sentence structure and tracks the word-order variants in adjoining, coordinated and controlled forms.

The role of intonation in registration of the syntactic connection between the components of the phrase is revealed. The correlation between adverbial and unwelcome connections and means of their expression in the sentence is analyzed.

Key words: intonation, word order, semantic and syntactic relations, syntactic connection, flexion.

Постановка проблеми

Актуальність дослідження зумовлено потребою багатопланового вивчення синтаксичного зв'язку на рівні словосполучення, речення і тексту, створення максимально повної парадигми засобів вираження синтаксичного зв'язку в сучасній українській мові з послідовним встановленням їхньої взаємодії та взаємоперетину.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

У сучасному мовознавстві актуальними є граматичні дослідження, концептуальні засади яких оперті на системний аналіз засобів вираження синтаксичного зв'язку, зокрема це праці таких учених, як О. М. Пє- шковський, О. О. Потебня, Г. М. Удовиченко, В. В. Виноградов, О. С. Мельничук, І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, Н. В. Гуйванюк, А. П. За- гнітко та ін.

Мета статті - здійснити комплексний аналіз засобів вираження синтаксичного зв'язку в сучасній українській мові.

Досягнення мети передбачає необхідність вирішення таких завдань:

1. схарактеризувати засоби вираження синтаксичного зв'язку в сучасній українській мові;

2. з'ясувати граматичну функцію порядку слів у реченні;

3. описати роль флексії та прийменників як виразників синтаксичного зв'язку;

4. визначити знаковість інтонації у висловленні.

Виклад основного матеріалу

Синтаксичний зв'язок - зв'язок слів, членів речення і частин складного речення, що виражає специфіку їх поєднання. Диференційною ознакою, що розмежовує типи синтаксичного зв'язку, править характер синтаксичної залежності - двобічна залежність (взаємозв'язок, предикативний зв'зок), однобічна (односпрямована) залежність (підрядний зв'язок) і відсутність залежності, тобто незалежність (сурядний зв'язок). Залежно від структури опорної синтаксичної одиниці виділяють прислівний підрядний зв'язок і детермінантний підрядний зв'язок [3, с. 595]. Засобами вираження синтаксичного зв'язку є форма слова, службові слова, порядок слів та інтонація.

Форма слова - універсальний засіб зв'язку в українській мові, напр.: Климко йшов іржавою трамвайною колією (Гр. Тютюнник). Службові слова як засоби синтаксичного зв'язку використовують для вираження як прислівного (написати на дошці, підлізти під стіл), так і неприслівного зв'язку, напр.: Він то дивився вперед, то продовжував малювати в уяві жахливі речі (А. Дністровий). У випадках, коли залежне слово не змінюване, тобто відсутні флективні способи вираження зв'язку, воно приєднується до 50 стрижневого слова у своїй єдиній вихідній формі, виявляючи зв'язок із ним семантично, напр.: йти швидко, працювати ефективно, зустрітися опівночі [3, с. 50].

Прийменник, який разом із формою слова, є засобом зв'язку слів, уточнює значення відмінкових форм, пор.: Яке то щастя - свій народ У світлі бачити! (Д. Павличко); Крилата скрипка на стіні, червоний дзбан, квітчаста скриня (Б. Антоненко).

Порядок слів - багатофункційний граматичний засіб, який може виконувати експресивно-стилістичну, напр.: Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй... Ще над Дніпром клубочиться задуха, ще пахне степом сизий деревій. Та верби похилилися додолу, нервові ружі зблідли на виду, бо вже погналося перекотиполе за літом - по гарячому сліду. (Л. Костенко) і семантичну функції, напр.: Я думаю, що років три чаювали б, - зауважує Мелешко, явно пригнічений Зюзевими чотирма нулями (О. Гончар); Сто років їм до культури! (О. Гончар).

Граматичну функцію порядку слів визнають не всі вчені. На думку О. Каминіної, порядок слів не можна ставити в один ряд із такими засобами, як флексія і прийменник, оскільки порядок слів і інтонація висловлюють комунікативно -синтаксичні значення [8, с. 10.]. Безперечно, за наявності прийменника і флексії порядок слів є супровідним у вираженні синтаксичного зв'язку, проте за відсутності інших засобів вираження він стає визначальним у реченні. Пор. 1. Учень зайшов із портфелем і 2. Хлопець із портфелем зайшов до кабінету. Інтонація часто є виразником різних видів зв'язку. В об'єктивному порядку слів інтонація не відіграє суттєвого значення, тому що речення оформляється нейтральною інтонацією, за якої фразові й логічні наголоси збігаються. Проте в інверсії роль інтонації помітно зростає: Кусалися два скажені вовки, аж клацали та скреготали зубами (І. Нечуй-Левиць- кий).

Одні з перших спроб аналізу порядку слів знаходимо у римських граматиках. Якісно інший підхід до вивчення порядку слів характерний для вчених XVII - XVIII століть, зокрема таких як А. Арно, К. Лансло, Ц. Дюмарсе, Н. Бозе, Ш. Бато, І. Аделунг та ін. Представниками школи Пор-Рояля був проголошений універсальний природний порядок слів, згідно з яким суб'єкт має передувати предикату, але при цьому вони зауважували, що неправильність порядку слів із граматичного боку не виключає їхньої довершеності в мовленнєвому аспекті [1].

Н. Бозе пов'язував природний порядок слів із природним перебігом думок. Ш. Бато виділяв два типи словопорядку - «граматичний» і «ораторський». «Ораторський порядок» у Ш. Бато є інверсією щодо «граматичного порядку», проте в окремих випадках ці порядки слів можуть збігатися [5, с. 8385].

О. Крилова відзначає, що на цьому етапі розвитку лінгвістичної думки ще не був вироблений поняттєвий і термінологічний апарат, проте стало зрозумілим, що граматичною характеристикою членів речення не вичерпуються функції словоформ, які утворюють речення [11, с. 119-120].

Наприкінці ХІХ ст. проблема порядку слів набуває психологічного трактування. Основними представниками цього напряму були Г. фон Габе- ленц, П. Фортунатов та ін. Г. Габеленц, аналізуючи послідовність уявлень, що виникають у людській свідомості, доводить, що «першим уявленням, яке виступає як предмет мовлення, є «психологічний суб'єкт», а другим уявленням, що виражає те, що мовець думає про психологічний суб'єкт, є «психологічний предикат» [10, с. 18].

Власне-граматичному, семантичному, асоціативно-граматичному узгодженню притаманний прямий порядок слів у тих випадках, коли узгоджувана форма стоїть у препозиції щодо головного слова: справжній гуляка, цей сирота, червона троянда, напр.: Пропонований читачеві роман мав щастя зажити скандальної репутації задовго до виходу в світ (О. Забужко).

Окремого розгляду потребує умовно -граматичне узгодження, оскільки тут при прямому порядку слів узгоджуваний компонент може стояти як у препозиції, напр.: голосне «ура», тихе «ку-ку», так і в постпозиції, напр.: хтось тривожний, щось нове, хто інший. У випадках сильного, напівсильного та слабкого керування керована форма стоїть у постпозиції щодо головного слова, напр.: подарувати квіти коханій, намалювати картину, готовий до бою, вартий уваги.

Прилеглі форми мають кілька варіантів слово- порядку. Залежні прислівники з дієсловом та іменем можуть уживатися як у препозиції (швидко йде, повільно працює, дорога ліворуч), напр.: Швидко ожив на ваших вітамінах старий! (О. Гончар), так і в постпозиції щодо головного слова (йти годину, писати довго), напр.: Але навіть у великому місті, якщо йти годину без перерви, кудись-таки прийдеш (Брати Капранови).

Для прямого порядку слів притаманний постпозитивний прилеглий інфінітив, напр.: бажання вчитися, почати працювати, поїхати відпочивати. Прислівники зі значенням міра та ступеня та частки стоять у препозиції при прямому порядку слів, напр.: дуже працює, ледве зупинився, уже сказав.

На рівні відмінкового прилягання, утвореного поєднанням іменника з прийменниково-відмінковою чи відмінковою формою імені, прямий порядок слів формований із постпозитивним залежним складником (цвіт троянди, шовк зорі), напр.: Тоді Марфа Галактіонівна допиває свою склянку кофе, допомагає Явдосі поставити посуд в буфет і нарешті сідає проти вікна (М. Хвильовий).

Щодо словникової інформації слова (синтак- тики слова), то О. Кібрик уважає цей засіб надзвичайно важливим і наполягає, що «саме синтактика слова є зазвичай тим відправним моментом, який визначає синтаксичний зв'язок» [9, с. 114], більше того «якщо синтактика слова є його постійною властивістю (закріпленою в словнику), то решта формальних засобів є перемінними властивостями слова» [9, с. 115].

Інтонацію як засіб, що бере участь в оформленні синтаксичного зв'язку між компонентами словосполучення, визнають не всі дослідники (пор., напр., роботи Н. Валгіної, Є. Галкіної-Федорук та ін.). Проте інтонація в деяких випадках відіграє ключову роль в оформленні синтаксичного зв'язку в словосполученнях. Пор., вимовивши речення Читав до крику трагічну епопею мук бентежного живого серця, епопею людської і разом божеської млості перед мученицькою смертю (Іван Багряний) з падінням інтонації на формі до крику та з паузою після неї, маємо словосполучення читав до крику, а вимовивши це саме речення з падінням інтонації на слові читав і з паузою після нього, маємо словос- получения до крику трагічну.

За словами Г. Удовиченка, який глибоко досліджував проблему словосполучення, наявні досить суперечливі судження лінгвістів щодо інтонації як засобу синтаксичного зв'язку між членами словосполучень. Учений наголошує, що інтонацію як активний елемент граматичного зв'язку в словосполученнях розглядали ті мовознавці, «хто розумів словосполучення дуже широко, вкладаючи в цей термін етимологічне значення, або ототожнював його з реченням чи граматичною парою» [12, с. 27]. Більшість науковців, на думку Г. Удовиченка, не вважає інтонацію ефективним способом синтаксичного зв'язку в межах словосполучення.

На наш погляд, сучасні дослідження словосполучень свідчать про необхідність і важливість розгляду інтонації як одного із засобів вираження синтаксичних зв'язків між компонентами цих конструкцій. Таке твердження ґрунтується передусім на тому, що словосполучення, будучи дериваційно пов'язаним із реченням (пор. думку А. Загнітка, що «на сьогодні актуальним постає вирізнення словосполучення з реченнєвої структури й встановлення ємності цієї синтаксичної одиниці» [6, с. 390]), має пропозитивну природу. Різні дериваційні відношення словосполучень (зв'язки з вихідними пропозиціями) актуалізуються у висловленні з огляду на те, з якою інтонацією та паузацією воно вимовлене.

Знаковість інтонації визнано більшістю дослідників (пор. роботи А. Багмут, В. Петрянкіної, Н. Слюсаревої та ін.).

У висловленні мовець робить паузи, інтонаційні акценти, відображуючи об'єктивні зв'язки явищ дійсності та суб'єктивні аспекти сприйняття цієї дійсності. «Паузація мовного потоку, - акцентує А. Багмут, - будучи засобом членування та інтонаційного виділення елементів висловлення, є результатом фізіологічних, семантичних та ритміко- стилістичних факторів. Розчленовуючи мовний континуум на структурно-семантичні одиниці, паузи одночасно служать завданням актуалізації висловлення. Паузація, таким чином, виступає в мовленні не як механічно діючий фактор, а як один із засобів мовлення, тісно пов'язаний з метою висловлення і його змістом» [2, с. 47]. Виступаючи в комплексі з іншими елементами інтонації, пауза стає важливим показником синтагматичного членування не лише між реченнями, а й самого речення [2, с. 102].

Більшість лінгвістів (В. Бєлошапкова, Н. Вал- гіна, А. Загнітко, Г. Удовиченко, Н. Шведова та ін.) висловлює подібні думки щодо засобів вираження синтаксичних зв'язків між компонентами словосполучення.

Прислівні зв'язки, як і неприслівні, зазвичай реалізовані в реченні, проте визначальною для них є не синтаксична позиція слова, а саме слово. На основі прислівного зв'язку пов'язані слова у всіх притаманних їм формах із якоюсь однією формою залежного слова або групою форм (новий будинок, займатися в бібліотеці, повний води), рідше - два незмінних слова (по-осінньому похмуро, дуже добре). Визначувані різними властивостями головного слова: а) граматичними (писати лист); б) семантичними (ніжка стола); в) словотвірними (увійти в будинок).

Прислівні зв'язки, утворювані до речення й зумовлені тими чи тими властивостями головного слова - семантичними, категорійними, словотвірними, виконують номінативну функцію і в речення включаються загалом у тій формі, яка потрібна для цього речення, напр.: І знов минали дні, душні і довгі (В. Винниченко). На основі прислівного зв'язку формована нижча одиниця синтаксису - словосполучення. У сучасній синтаксичній науці сутність цієї синтаксичної одиниці потрактовують неоднозначно. Одні дослідники (А. Гвоздьов та ін.) уважають будь-які сполучення слів у реченні словосполученням, інші (І. Вихованець, В. Бєлошапкова та ін.) виключають із цієї одиниці поєднання слів зі значенням предикативності, треті вважають словосполученнями лиш граматичні єдності, що виражають єдине, хоч і розчленоване поняття або уявлення (В. Виноградов, М. Прокопович, Н. Шведова та ін.). Останнім часом деякі дослідники ще більше звужують обсяг цієї синтаксичної одиниці. Г. Золотова уважає словосполученням лише такі сполуки, між компонентами яких зв'язок узгодження або керування (у вузькому розумінні). Ті ж поєднання, між компонентами яких інший зв'язок, вона називає аналогами словосполучень. «Аналог уподібнюється словосполученню за функцією, як поширена назва предмета, явища... але відрізняється внутрішньою структурою підпорядкування» [7, с. 55]. Конкретні словосполучення використовують у мовленні для задоволення потреб комунікації. Проте створюються вони як речення за певними моделями, структурними схемами, які є в тій чи тій мові. Про це свідчать й індивідуальні, авторські словосполучення, утворені всупереч нормам семантичної сполучуваності несумісних понять, але за мовними моделям, властивими цій мові: гарячий сніг, дзвінка тиша, кривавий захід, сказати мовчки, здоровий хворий та ін. Під словосполученням як синтаксичною одиницею докомунікативного рівня, яка лише через речення бере участь у комунікації, маємо на увазі граматичну єдність, складену з двох або більше об'єднаних граматично і за змістом повнозначних компонентів, що виражають єдине, хоч і розчленоване поняття або уявлення [12, с. 81]. Однією з основних ознак словосполучення є наявність системи форм, парадигми (дівчина в береті, дівчини в береті, дівчині в береті, дівчину в береті та ін.).

Висновки і перспективи

Отже, основними засобами вираження зв'язку між компонентами словосполучення в сучасній українській мові є форма слова, прийменник, порядок слів, синтактика слова та інтонація.

Перспективу подальших наукових пошуків убачаємо в дослідженні типології засобів вираження синтаксичного зв'язку в типологічному аспекті.

Список літератури

1. Арно А. Всеобщая рациональная грамматика (Грамматика Пор-Рояля) / А. Арно, К. Лансло. Ленинград: ЛГУ, 1991. 123 с.

2. Багмут А. Й., Борисюк І. В., Олійник Г. П. Інтонація як засіб мовної комунікації / А. Й. Багмут, І. В. Борисюк, Г. П. Олійник. К.: Наук. думка, 1980. 243 с.

3. Валгина Н. С. Синтаксис современного русского языка: [учеб.для вузов] / Н. С. Валгина. М.: Высшая шк., 1991. 431 с.

4. Вихованець І. Р. Синтаксичний зв'язок / І. Р. Вихованець // Енциклопедія. Українська мова. К.: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000. С. 595.

5. Даниленко В. П. У истоков учения об актуальном членении предложения (период до Анри Вейля) / В. П. Даниленко // Филологические науки. 1990. № 5. С. 82-89.

6. Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис / А. П. Загнітко. Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО», 2011. 992 с.

7. Золотова Г. А., Онипенко Н. К., Сидорова Н. Ю. Коммуникативная грамматика русского языка / Г. А. Золотова, Н. К. Онипенко, Н. Ю. Сидорова. М.: Ин-т рус.языка им. В. В. Виноградова, Моск. гос. ун-т им. М. М. Ломоносова, 1998. 528 с.

8. Камынина А. А. О подчинительных связях в простом предложении / А. А. Камынина. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1970. 44 с.

9. Кибрик А. Е. Очерки по общим и прикладным вопросам языкознания (универсальное, типовое и специфическое в языке) / Кибрик А. Е. М.: Изд-во МГУ, 1992. 336 с.

10. Ковтунова И. И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения / И. И. Ковтунова. М.: Едиториал УРСС, 2002. 240 с.

11. Крылова О. А. Коммуникативный синтаксис русского языка. / О. А. Крылова. М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. 176 с.

12. Русская грамматика: [в 2 т.] / [редкол.: Н. Ю. Шведова (гл. ред.) и др.]. М.: Наука, 1980. Т. 2. Синтаксис. 709 с.

13. Удовиченко Г. М. Словосполучення в сучасній українській літературній мові: монографія / Удовиченко Г. М. К.: Наук. думка, 1968. 288 с.

14. Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды: [в 2 т.] / Ф. Ф. Фортунатов. М.: Учпедгиз, 1956. Т. 1. 450 с.

15. Чеснокова Л. Д. Конструкции с предикативным определением и структура предложения в современном русском литературном языке / Л. Д. Чеснокова. Ростов н/Д.: Изд-во Ростов.ун-та, 1972. Ч. І. 136 с.

16. Gabelentz Georg von der. Die Sprachwissenschaft, ihre Aufgaben, Methoden und bizherigen Ergebnisse / G. von Gabelentz. Leipzig: Т.О. Weigel Nachfolger, 1891. 502 s.

Размещено на Allbest.ru