"Язик козацький": мова як ознака ідентичності в Гетьманщині (друга половина XVII—XVIII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Інститут історії України НАН України

«Язик козацький»: мова як ознака ідентичності в Гетьманщині (друга половина XVII--XVIII ст.)

Андрій Бовгиря

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ української історіографії

Анотація

Мовна палітра ранньомодерної Гетьманщини була доволі розмаїтою і включала канцелярську українську («проста мова»), латину, польську, російську, старослов'янську, розмовну українську мови. На кожну з них покладалися свої функції. Поряд з уявленнями про власні територію, етногенез, картину минулого, пантеон героїв та антигероїв, мова в Гетьманщині XVII-XVIII ст. також була важливим фактором ідентичності. Метою статті є аналіз функціонування мов/мови в Гетьманщині, виокремлення їх функції та сфери вжитку, визначення мови як маркера ідентичності спільноти/спільнот, що мешкали на її теренах. Методологія дослідження базується на деконструкції текстів - актових і наративних, які побутували в Гетьманщині впродовж означеного періоду. Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні значного масиву текстових джерел, що дало змогу реконструювати мовну ситуацію в Гетьманщині, визначити особливості мовного фактора як маркера ідентичності. Висновки. Розмежовуючи сфери вживання різних мов у Гетьманщині, ми бачимо їх використання як прямий або опосередкований конструкт ідентичності. Кожна з них займала властиву їй функціональну нішу, саме існування яких було проявом ідентичності соціуму, що проживав у межах Гетьманщини.

Ключові слова: мова, Гетьманщина, ідентичність, спільнота.

Andrii Bovhyria

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Senior Research Fellow, Department of Ukrainian Historiography, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine)

“Cossack Language”: Language as a Sign of Identity in Hetmanshchyna

(Second Half of the Seventeenth - Eighteenth Century)

Abstract

The language image of the early modern Hetmanshchyna was quite diverse and included ''prosta mova", Latin, Polish, Russian, Old Slavonic, and spoken Ukrainian. Each of them was assigned its own functions. Along with ideas about own territory, ethnogenesis, an image of the past, a pantheon of heroes and antiheroes, language in Hetmanshchyna of the 17-18 centuries was also an important factor of identity. The purpose of the article is to analyze the functioning of languages in Hetmanshchyna, highlighting their function. Defining language as a marker of the identity of the community / communities that lived in its territory. The research methodology is based on the deconstruction of documents and narratives, which existed in Hetmanshchyna during this period. The originality consists the comprehensive study of a significant amount of textual sources, which made it possible to reconstruct the language situation in Hetmanshchyna to identify the features of the language factor as a marker of identity. Conclusions. Distinguishing the spheres of use of different languages in Hetmanshchyna, we see their use as a direct or indirect construct of identity. Each of them occupied its own functional niche, the very existence of which is a manifestation of the identity of the society that lived in Hetmanshchyna.

Keywords: language, Hetmanshchyna, identity, community.

На початку XVIII ст. С.Величко, коментуючи власні джерела, нарікав на те, що тексти «иностранние -- греческих, латинских, немецких и полских гисториграфов достати в Малой Росии невозможно и витлумачити на козацкий язик трудно»* Статтю підготовлено в рамках дослідницького проекту «Києво-руська та литовсько-польська спадщина в по-літичних і соціокультурних практиках ранньомодерної України: дискурси традиціоналізму та новаторства». Величко C. Літопис / Упор. Г.Боряк, Т.Таїрова-Яковлева. -- К., 2020. -- С.121.. Він не раз уживав це означення. Зокрема у сюжеті про переговори Б.Хмельницького з кримським ханом вказувалося на те, що «хан добре знал язик козацкій» Там само. -- С.141.. Звертаючись до своїх читачів у передмові, також згадував про «наречие козацкое» і «простий стиль», котрим написаний його текст для кращого розуміння та зручності «чительника малоросийского» Там само. - С.122..

Що приховувалося за визначенням, глотонімом «козацкий язик»? Які мови функціонували в Гетьманщині в XVII--XVIII ст., якими були їх функції і сфери вжитку? До якої міри мова була маркером ідентичності та яку спільноту/спільноти вона конституювала?

Для того, щоб відповісти на перше запитання, слід звернути увагу на мову самого «Літопису Величка», а також деяких інших історичних наративів Гетьманщини -- «Літопису Самовидця», «Літописця Дворецьких». Вони написані так званою «простою мовою». У сучасних публікаціях її синонімами виступають «староукраїнська», «канцелярська», «книжна», «українська канцелярська» Броджі-Беркоф Дж. Вибір мови та вибір культури в Україні XVII ст. // Київська академія. -- Вип.12. -- К., 2014-2015. -- С.33--46..

М.Мозер підкреслює дві особливості цієї мови -- її надреґіональний характер та певну штучність. Остання полягала у численних запозиченнях з наявних на тоді лінґвістичних систем, створенні граматик з їх реґламентаційними нормами. Водночас подібна штучність, на думку дослідника, була ознакою літературності мови, що передбачала також її надреґіональність Мозер М. Что такое «простая мова»? // Studia Slavica Hung. - 2002. - №47/3-4. - Р.232.. Адресатами й носіями «простої мови» виступав весь «руський народ» Речі Посполитої. Що, звичайно, не заперечує її реґіональні особливості. Найвиразніше вони почали проявлятися після Люблінської унії та поділу «руського» простору між Великим князівством Литовським і Короною Польською. Після 1569 р. Вільно перестав бути головним культурним осередком, поряд із ним у південно-східних воєводствах виникали й інші -- Київ, Острог, Луцьк. Як наслідок, почала розділятися і єдина канцелярська мова, в якій дедалі чіткіше вирізнялися білоруські та українські риси Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. -- Х., 2002. -- С.719..

«Проста мова» для населення південно-східних воєводств Речі Посполитої, як і території колишньої Русі в її межах, разом із православ'ям слугувала додатковим маркером ідентичності в умовах контрреформації і процесів конфесіоналізації суспільства. Ця мова, поряд зі старослов'янською, уживалася для написання полемічних творів, проповідей Мозер М. Причинки до історії української мови. -- Х., 2008. -- С.88., слугуючи певним консолідуючим елементом для руської спільноти, що мешкала на теренах польсько-литовської держави.

Згодом роль «простої мови» як канцелярської поступово занепадала, її витісняла польська та латина. Це викликало спротив у середовищі місцевої еліти. Так, 1571 р. датується вимога шляхти Київського воєводства на виконання норм Люблінської унії, яка ґарантувала в тому числі й використання канцелярської руської мови у судах та місцевих сеймах Там само. -- С.44.. Ці ж проблеми стали ще більш гострими та актуальними і в наступному столітті. Про що, зокрема, свідчить інструкція волинської шляхти від 1638 р. на Варшавський сейм, в якій окремо прописано пункти щодо прав «язика руського» Chynczewska-Hennel T. Swiadomosc narodowa szlachty ukrainskiej i kozaczyzny od schylku XVI do polowy XVII w. -- Warszawa, 1985. -- S.61..

Процес асиміляції мовного простору південно-східних воєводств обіймав не лише політичні, культурні й соціальні фактори. Певну роль тут відігравали об'єктивні процеси розвитку мови, що включали взаємовпливи. Наприклад, синтаксис «простої мови», за спостереженнями фахівців, було сконструйовано на основі польської мови. Із неї ж запозичувалися й окремі елементи лексики У XVI--XVIII ст. існувала практика використання латинського алфавіту для передачі текстів на «простій мові» Див., напр., лист 1651 р. горностайпільського сотника своєму брату, «pisany po rusku» (див.: Джерела з історії Національно-визвольної війни 1648--1657 / Упор. Ю.Мицик. -- Т.2. -- К., 2013. -- С.112).. На початку XVII ст. автор полемічного твору «Пересторога» нарікав на ополячування рідної мови: «Як поляци в свой язык намешали слов латинских, которых юж и простие люди уживают, также и русь в свой язык намешали слов полских» Акты относящиеся к истории Западной России. -- T.IV. -- Санкт-Петербург, 1851. -- С.229. Відомий список «Літопису Грабянки» другої половини XVIII ст., написаний із використанням польської транскрипції (див.: Відділ рукописів Інституту української літератури НАН України. -- Ф.99. -- №252).. Слід відзначити, що аналогічний процес впливу «простої мови» зазнавала й сама польська Serech Y. Ukrainian Influence on the Polish Language in the 16-th and 17-th Centuries // The Annals of the Ukrainian Academy. -- 1952. -- №2. -- P.696--730..

Після 1648 р. статус «простої мови» змінився. Війна Б.Хмельницького, створення нової держави, нової адміністрації сприяли стрімкому зростанню її використання як ділової, канцелярської, як мови гетьманських універсалів, інших актів «внутрішнього вжитку». Вона знову стала мовою еліти, суб'єкта державної влади -- козацької старшини. Напевно, саме зв'язок «простої мови» з державними інституціями (Ґенеральна військова канцелярія, Ґенеральний суд, полкові, сотенні канцелярії та ін.) вплинув не те, що С.Величко вжив означення «козацький язик», убачаючи в ньому певний маркер державної ідентичності. Для Гетьманщини ця мова стане надреґіональною. Тобто не існувало суттєвої різниці між мовою документів, що походили, скажімо, із Гадяцького, Полтавського чи Уманського полків. Лінґвіст Ю.Шевельов означив цю мову як офіційно-ділове койне Гетьманщини Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. -- С.723.. Однією з ознак «унормованості», а отже надреґіональності канцелярської мови в межах української автономії можна вважати так звані «листовні» -- збірники зразків, кліше для укладання офіційних документів, що регламентували сталі вирази, риторичні форми для актів різного рівня та призначення Там само. - С.736.. Надреґіональному характеру канцелярської мови сприяла також і Києво-Могилянська академія, у стінах якої велася підготовка канцеляристів -- «чиновників» державних інституцій. Вони були головними продуцентами текстів, у тому числі й цілого пласту історичних наративів, відомих також як «література канцеляристів» Грушевский М. Об украинской историографии XVIII века несколько замечаний // Известия АН СССР. -- 4.III. -- Москва, 1934. -- С.220--229; Пріцак О. Доба військових канцеляристів // Київська старовина. -- 1993. -- №4. -- С.62--66.. Саме канцеляристи трансформували свої знання у практичне русло, формуючи таким чином і відповідний мовний стандарт.

В основі багатої мовної палітри Гетьманщини XVII--XVIII ст., яка, окрім «простої мови», включала також латину, польську, російський варіант ділової мови, розмовну українську, старослов'янську, лежав принцип мотивації й адресата Броджі-Беркоф Дж. Вибір мови та вибір культури в Україні XVII ст. -- С.35--36.. Він визначав уживання тієї чи іншої мови в конкретній сфері або ситуації. Кожний такий мовний вибір є додатковим маркером для характеристики процесів ідентичності в ранньомодерному суспільстві.

У ранніх документах Гетьманщини періоду Б.Хмельницького в офіційній документації використовувалися три мови -- «проста», латина й польська. Остання слугувала для листування з польськими королями та вельможами. Це також засіб комунікації в дипломатичних зносинах із Кримом, Османською імперією Див., напр.: Документы по освободительной борьбе украинского народа: 1648--1654. -- К., 1965. -- С.50; Універсали Богдана Хмельницького (1648--1657) / Упор. І.Крип'якевич, І.Бутич. -- К., 1998. -- С.67--68.. Латина використовувалася для кореспонденції зі шведським королем, волоським, тран- сильванським монархами.

За безумовної переваги української канцелярської мови для внутрішнього листування між представниками старшин, в універсалах, епістолярії Б.Хмельницького часто звучала польська Універсали та внутрішня кореспонденція наступників Б.Хмельницького -- І.Виговського, Ю.Хмельницького, І.Сомка, П.Тетері -- написані «простою мовою», що є додатковим свідченням піднесення її статусу в Гетьманщині (див.: Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657--1687). -- К.; Л., 2004. -- С.129--249).. Це почасти можна пояснити інерцією річпосполитської політичної культури й інтелектуального впливу, що в поєднання з іншими факторами, наприклад, уявленнями про Річ Посполиту як про спільну Вітчизну, було додатковими свідченнями процесів конструювання ідентичності. Водночас послуговування польською мовою в окремих документах підлягало іншій меті й відображало принцип вибору мови у відповідності з конкретною цільовою аудиторією. Наприклад, гетьманські універсали про заборону завдавати шкоди литовським володінням, попри те, що вони були формально адресовані козакам, Війську Запорозькому, писалися польською, оскільки істинною цільовою аудиторією таких послань була литовська шляхта, котра в гетьманській канцелярії очевидно розглядалася як носій іншої мовної культури Універсали Богдана Хмельницького (1648--1657). -- С.79.. Те саме можна сказати і про аналогічний універсал щодо запобігання нападів козаків на волинські володіння Д.Заславського Там само. - С.80.. Отже волинська шляхта -- істинний адресат цього документа -- сприймалася поза «руським» мовним простором. Аналогічно сприймалися й жителі Львова, до яких Б.Хмельницький у листах звертався польською мовою (1655 р.) Документи Богдана Хмельницького (1648-1657). -- К., 1961. -- С.457; Універсали Богдана Хмельницького (1648-1657). -- С.172--173.. Подібний прийом використовував і його наступник гетьман І.Виговський. Його польськомовний універсал був направлений на Волинь для вербування населення в козацьке військо Універсали українських гетьманів... -- С.90--92.. Примітно, що майже через півстоліття, у 1706 р., І.Мазепа звертатиметься до волинської шляхти з подібним закликом, теж складеним польською мовою Там само. -- С.354--355.. Спираючись на ці моменти у використанні мови, доречним видається проведення аналогій із територіальними уявленнями й конструюванням образу «своєї» землі. Галичина зі Львовом, а також Волинь були включені в ідеальний простір «своєї» землі, заснований на рецепції давньоруського минулого Див. докл.: Бовгиря А. Представление о «своей» земле в исторических нарративах Гетманщины второй половины XVII--XVIII в. // Нарративы руси конца XV -- середины XVIII в.: в поисках своей истории. -- Москва, 2018. -- С.305--308.. Але вони не вписувалися в уявлення про її реальні межі, і в текстах XVII--XVIII ст. часто по- зиціонувалися як окремішня від «України» просторова категорія Варто відзначити, що в межах самої Волині середини XVII ст. сфера діловодства зберігала «просту мову». Запис про згаданий універсал І.Виговського до луцьких актових книг внесено саме цією мовою (див.: Універсали українських гетьманів... -- С.92). Та й самі книги за період 1648--1657 рр. також написані переважно «простою мовою». В актових книгах Володимира і Кременця вживання руської канцелярської мови поряд із польською було паритетним. Польською й латиною зазвичай записувалися всі юридичні терміни (див.: Національно- визвольна війна в Україні (1648--1657): За документами актових книг. -- К., 2008. -- С.18). На Галичині «проста мова» не втратила свого впливу, попри її практичне витіснення з офіційної сфери. Нею у середині XVII ст. написані Львівський і Хмільницький літописи (див.: Бевзо О. Львівський літопис і Острозький літописець. -- К., 1971. -- С.100--124; Хмельницкая летопись // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. -- К., 1878. -- С.77-- 81). П.Кунащак -- львівський міщанин, який жив у місті в період 1663--1696 рр., став автором щоденникових записок, складених на руській і польських мовах. Своєму синові, відповідно до змісту цього щоденника, він найняв учителя для навчання «руської мови» (див.: Кунащак П. Родинна хроніка XVII ст. // Жовтень. -- 1987. -- №4. -- С.97). Статус «простої мови» як ділової, канцелярської у Правобережній Україні проіснував до 1696 р., коли постановою сейму в діловодстві було здійснено перехід на польську й латину. Попри це, «проста мова» продовжувала тут існувати в діловодстві монастирів, у публікаторській діяльності ордена василіан (див.: Getka J. Idee a jзzyk i tozsamosc narodowa mieszkancow dawnych poludniowo-wschodnich kresow Rzeczypospolitej: na materiale drukow typografii bazylianskich (XVIII w.) // Polilog: Studia Neofilologiczne. -- 2014. -- №4. -- S.207-- 208). При цьому через недостатню кількість фахівців, які знали латину та польську, частина документів продовжувала писатися «простою мовою» з використанням латиниці..

Утім мотивація при виборі мови могла не збігатися з ідеальними або реальними межами своєї Батьківщини, а залежати від внутрішніх рубежів, окреслених політичною ситуацією. Прикладом цього слугують універсали лівобережного гетьмана І.Брюховецького до жителів правобережної Гетьманщини. Відомо чотири таких документа схожого ідейного змісту із закликом до об'єднання з Лівобережжям і консолідації перед османською загрозою. Три з них написані польською, а один -- на «простій мові» Універсали українських гетьманів... -- С.307--309.. Залишається лише припускати, чому було надано перевагу польській для спілкування з «єдинокровними браттями», представниками «єдиного» «малоросійського козацького народу», хоч і розділеного на той час Дніпром. До того ж при загальній спрямованості змісту документів універсал на «простій мові» мав більш виражену антипольську риторику, ніж його польськомовні аналоги. Можливо, це були перші, поки незначні, ознаки уявлень про жителів іншого берега як про «інших», -- усе ще представників «козацького малоросійського народу», але вже «тогобочного», «заднепрского» Докл. про це див.: Бовгиря А. «Україна обох берегів Дніпра»: уявлення про єдність вітчизни в інтелектуальній традиції другої половини XVII--XVIII ст. // Academia: Terra Historiae: Студії на пошану Валерія Смолія: У 2 кн. - Кн.2: Простори історика. - К., 2019. - С.333-349.. Надалі, із занепадом козацької державності на Правобережжі, уже на початку XVIII ст. тамтешні мешканці сприйматимуться в Гетьманщині вже як «люди полской нации». Але, слід зазначити, подібний дискурс властивий переважно актовим джерелам. Наративи, написані в кінці XVII -- у середині XVIII ст., хоч і ретроспективно, проте зберегли пієтет і відданість ідеї єдиної спільноти обох берегів Дніпра.

«Проста мова» в Гетьманщині продовжувала функціонувати до другої половини XVIII ст. Усі без винятку універсали Д.Многогрішного, І.Самойловича написано нею. Гетьманство І.Мазепи стало періодом її найвищого піднесення, і не лише у сфері адміністрування. Нею писалися проповіді, учительні Євангелія, житія святих, шкільні драми, інтермедії, складалися граматики, букварі, історичні твори Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. - С.727-730.. Авторами низки текстів виступали інтелектуали свого часу -- Йоаникій (Ґалятовський), Феофан (Прокопович), Стефан (Яворський), Лазар (Баранович).

Водночас при дворі гетьмана І.Мазепи популярною залишалася польська мова. Утім її функції, мотивація до використання та адресати кардинально змінилися. Вона перестала бути мовою протистояння, яку задіювали полемісти століттям раніше для донесення ідей і принципів до своїх візаві -- католиків та уніатів. Це вже й не мова часів Б.Хмельницького, пов'язана зі значним впливом політичної культури, річпосполитською інерцією. Польська мова в Гетьманщині кінця XVII -- початку XVIII ст. -- ознака високого літературного стилю та культури. Нею складалися панегірики, інші віршовані твори -- авторства Я.Орновського, П.Орлика, Стефана (Яворського) Roksolanski Parnas: Polskoзzyczna poezja ukrainska od konca XVI do XVIII w. - T.2: Antologia. - Krakow, 1998.. Курс польської мови був обов'язковим до вивчення в Києво-Могилянській академії. Після 1708 р. умови кардинально змінилися. Образ гетьмана-зрадника у пропаґанді того часу підкріплювався твердженнями про його пропольську орієнтацію, що безумовно вплинуло й на статус самої польської мови. мова язик козацький

Після Полтави «проста мова» поступово витіснялася з ділового вжитку, по- ступаючись місцем канцелярській російській. Утім на канцелярську мову до- полтавского періоду, гетьманства І.Мазепи російська справила помітний вплив. Це відображено в гетьманських універсалах, листуванні з російськими вельможами, яке здійснювалося, виходячи з мотивації або адресата, російською або ж «простою мовою» з використанням елементів російської лексики Moser M. A Linguistic Analysis of Ivan Mazepa's Universals and Letters // Harvard Ukrainian Studies. - 2009-2010. - Vol.33. - №1-4. - P.391-411.. Процес витіснення української канцелярської мови особливо посилився з початком 1720-х рр., коли свою роль відіграли дві ключові події. По-перше, у 1720--1721 рр. вийшло кілька монарших указів, що обмежували публікацію книг на цій мові Полное собрание законов Российской империи. - T.VI. - Санкт-Петербург, 1832. - №3653. - С.245. Докл. див.: Ісаєвич Я. Українське книговидання XVIII ст.: репресії та їх наслідки // States, Societies, Cultures. East and West: Essays in Honor of Jaroslaw Pelenski. -- New York, 2004. -- P.399--413; Огієнко І. Історія українського друкарства. - Л., 1925. - С.280-291.. По-друге, після смерті І.Скоропадського замість виборів нового гетьмана засновано Малоросійську колегію, до складу якої входили російські чиновники. Цей головний орган управління Гетьманщиною був структурою Сенату, тому її діловодство вимагало уніфікації, у тому числі, у сфері мови, відповідно до імперських норм За спостереженнями М.Мозера, до 1719 р. «проста мова» як офіційно-ділова превалювала в усіх актових документах Гетьманщини, за винятком незначних лінґвістичних запозичень із російської. Але вже до 1760-х рр. лише окремі елементи колишньої канцелярської мови проникали в офіційне діловодство. Зміну мови в діловодстві автономії можна простежити за текстами документів (див.: Мозер М. Причинки до історії української мови. -- С.287-292; Ділова документація Гетьманщини XVIII ст. / Упор., авт. передм. та ком. В.Горобець. -- К., 1992)..

«Проста мова» продовжувала функціонувати у провінційному діловодстві Полтавська міська книга (1668--1740) / Упор. В.Ринсевич. -- К., 2015; Свашенко А. Із спостережень над іменниковою парадигмою рукописних Кролевецьких ратушних книг XVII--XVIII ст. // Записки НТШ. -- Т.234. -- Л., 1997. -- С.281--296; Стародубского магистрата книга справ поточных (1690--1722) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. -- Т.6. -- Х., 1894. -- С.259--274; Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. -- С.735--736., а також на повсякденному рівні, не пов'язаному з державним управлінням -- у приватному листуванні, різноманітних збірниках рецептів та ін. Передрієнко В. Формування української літературної мови XVIII ст. на народній основі. -- К., 1979. -- С.20-- 25; Його ж. Приватні листи XVIII ст. -- К., 1987. Утім російська проникала вже й у цю сферу. Старшинська еліта, тісно пов'язана з імперським центром, переймала в тому числі мову як форму спілкування, наприклад в епістолярії, складанні приватних щоденників Дневник генерального хорунжого Николая Ханенка (1727--1753). -- К., 1884; Дневник Петра Даниловича Апостола // Киевская старина. -- 1894. -- №11. -- С.300--303; 1895. -- №7/8. -- С.100--155; Дневные записки генерального подскарбия Якова Марковича (1717--1767) / Под ред. А.Лазаревского. -- Ч.1--4. -- К., 1897; Горобець В. Лексика історично-мемуарної прози першої половини XVIII ст. (на матеріалах українських діаріушів). -- К., 1979., кодифікації місцевого права Права, за якими судиться малоросійський народ / Упор. В.Вислобоков. -- К., 1997..

Зміна статусу і втрата колишньої престижності канцелярської мови, що з 1648 р. була фактично державною, стало одним із наслідків обмеження автономії. Але чи можна стверджувати, що ці зміни кардинально впливали на процеси конструювання ідентичності в Гетьманщині? Наприклад, у період 1720-1760-х рр. було створено ряд наративних текстів, написаних російською, утім пройнятих патріотичною риторикою, в яких від раніших козацьких літописів не тільки сприйнятий та адаптований концепт існування окремішньої держави зі своєю історією і спільнотою -- «малоросійським козацьким народом», але й надано нового імпульсу його існуванню та подальшому розвитку Краткое летоизбрание знаменитых и памяти достойных действ и случаев описание // Южнорусские летописи, открытые и изданные Н.Белозёрским. -- К., 1856. -- С.45--106; Краткое описание Малороссии (1340-- 1776) / Упор. А.Бовгиря. -- К., 2012; Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах 1765 г. -- Москва, 1847; Летописец, или краткое описание знатнейших действ и случаев // Сборник летописей, относящихся к истории Юго-Западной Руси. -- К., 1888. -- С.1--69; Разговор Великороссии с Малороссией // Киевская старина. -- 1882. -- №2. -- С.313--365; №7. -- С.137--148; Лукомский С. Собрание историческое из книг древнего писателя Александра Гвагнина и из старых русских верных летописей, сочиненное в малороссийском городе Прилуки 1770 г. // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. -- К., 1878. -- С.321--372..

Процес знайомства жителів Гетьманщини з російською мовою в офіційній і повсякденній сферах намітився ще за часів Б.Хмельницького з початком перших дипломатичних контактів із Московським царством та особливо посилився зі впровадженням воєводського управління в деяких містах. Тут у першу чергу цікава взаємна рецепція мов. В українських джерелах дуже мало свідчень про те, як сприймалася мова сусідньої держави й чи виступала вона засобом ідентифікації її мешканців. Зустрічаються лише окремі згадки, на кшталт «говорил по-московски», чи навіть «вибранил матерно звичаем московским» Величко С. Літопис. - С.290.. У більш пізніх текстах їх витісняють визначення «російський», «великоруський». Немає жодних відомостей про те, що цю мову не розуміли в установах Гетьманщини або робили переклади офіційних документів, написаних нею. Кореспонденція з Москвою велася переважно на українській канцелярській мові, за винятком царського титулу, який традиційно писався старослов'янською. В офіційній же традиції Московського царства канцелярську мову Гетьманщини було прийнято називати «білоруською» «Білоруський» у московському сприйнятті XVII ст. та в деяких українських текстах аж ніяк не означав прив'язку до території Великого князівства Литовського, а мав більш розлоге значення, охоплюючи весь «руський» простір Речі Посполитої.. Для московських «чиновників» вона була іноземною. Більшість документації з Гетьманщини в Москву, що писалася на «простій мові», перекладали, складаючи «списки з письма белоруского». «Государь сего перевода слушал» -- таку примітку нерідко можна зустріти на документах українського походження Таирова-Яковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской рады (1654-1658). -- К., 2017. -- С.39.. Ці переклади не завжди коректно відображали зміст. У результаті виникали діаметрально протилежні інтерпретації окремих важливих термінів і положень, що в подальшому стало основою взаємонерозуміння й конфліктів між гетьманською та царською адміністраціями Там же. -- С.37--42..

На початку XVIII ст. в петровську епоху чиновники також мали необхідність у «переводчику языка малороссийского» Там же. -- С.38.. Означення «белорусский язык», уживане у другій половині XVII ст., зникло, посупившись «малороссийскому» «языку/наречию». Саме так, наприклад, було ідентифіковано мову мешканців Почепа, які, згідно з однією зі слідчих справ 1728 р., «називали великороссийских людей шавками, то есть по малороссийскому наречии -- погаными собаками» Российский государственный архив древних актов (далі -- РГАДА). -- Ф.248. -- Оп.29. -- Кн.1793. -- Л.76.. А в 1745 р. запорожець І.Таран, як повідомляв у доносі російський офіцер А.Лебедєв, «бранил драгунов малороссийским наречием» Там же. -- Ф.7. -- Оп.1. -- Д.1042. -- Л.4.. Примітно, що відособленість мови, якою користувалися в Гетьманщині, у Росії розуміли не лише на повсякденному рівні. Так, М.Ломоносов 1755 р. у своїй «Російській граматиці» визначав «три діалекти» російської мови -- московський, північний та український. Останній він називав «природным наречием малороссиян» Ломоносов М. Собрание сочинений. -- Т.7. -- Москва, 1952. -- С.430--431..

У Гетьманщині використовувалася також старослов'янська мова, що залишалася мовою богослужіння. «Язик славенский», як вона означена у джерелах того часу, також викладалася в Києво-Могилянській академії й була, перш за все, мовою вченості, ознакою «високого стилю» Мозер М. Причинки до історії української мови. -- С.336; Броджі-Беркоф Дж. Вибір мови та вибір культури в Україні XVII ст. -- С.36--37.. Окрім сфери богослов'я використовувалася також у театральних постановках, нею укладалися й історичні твори, наприклад «Синопсис». Аби показати своє володіння «високим стилем», старослов'янської вживав С.Величко у своєму творі. Автор «Літопису Грабянки» власний текст сильно стилізував під старослов'янську, що може вказувати на духовний сан автора або ж прагнення продемонструвати освіченість.

Крім згаданих мов, у Гетьманщині широко функціонувала ще одна. Назвемо її умовно «українською», оскільки її глотонім, тобто назва сучасниками, нам невідома.

Реконструювати цю мову, позначити сфери застосування порівняно важче. Зі впевненістю можна позначити два види письмових джерел, в яких вона фіксується. Це фольклор, зокрема рукописні збірники пісень XVIII в., а також інтермедії -- невеликі драматичні твори, які ставилися в перервах між актами основної драми. Можливо, українською мовою у XVIII ст. писалися й деякі історичні твори. М.Костомаров у своєму «Богдані Хмельницькому» використовував незбережений до наших днів наративний текст, близький за змістом і структурою до короткої редакції «Літопису Грабянки». Мова цього тексту, судячи з наведених істориком цитат, близька до сучасної української Бовгиря А. «Достовірний руський літопис» в монографії Миколи Костомарова «Богдан Хмельницький» // Історіографічні дослідження в Україні. -- Вип.28. -- К., 2018. -- С.288--296. Так, напр., виглядає один із написаних українською мовою фраґментів анонімного наративу, цитованого М.Костомаровим. Його зміст розкриває деякі реалії після підписання Зборівського перемир'я 1649 р.: «Коли ж ви, панове, чинш на Вкраїні одбиратимете? От уже рік тому есть, як ми вже вам нічого не платим. А може чи не згадаєте ще якоїсь панщини? От із бидла досі не брали десятини, коні ржуть, бидло на ярмарок до Вроцлава хоче» (див.: Костомаров Н. Богдан Хмельницкий // Его же. Исторические монографии и исследования. -- T.XI. -- Санкт- Петербург, 1884. - С.286)..

Якою мовою розмовляли в Гетьманщині? Припустімо, що польська та російська широко вживалися в повсякденні. Є підстави вважати, що українська також використовувалася як розмовна. її сліди можна виявити в текстах, що фіксують пряму мову, коли їх упорядники з різних причин намагалися максимально точно передати почуте. Ідеться, наприклад, про щоденник королівського посланника М'ясковського, направленого для переговорів зі Б.Хмельницьким у лютому 1649 р. Він, зокрема, описував зустріч із гетьманом, який серед іншого говорив: «Wybiju z lackoi nevoli narod ves ruski. A szto perwej o szkodu і krywdu swoju wojowal, teper wojowaty budu o wiru prawoslawnuju nashuju. Pomozet mi to czern wsiaja po Lublin i Krakow». У щоденнику М'ясковського це не єдина фраза, що ілюструє пряму мову гетьмана Воссоединение Украины с Россией: Материалы и документы в трёх томах. -- Т.2 (1648-1651). -- Москва, 1953. -- С.107--110.. Таким чином перед нами текст на польській латиниці, який передає мову (у сприйнятті поляка), що відрізняється від польської та «простої мови», і близька до сучасної української.

Українська мова як пряма «звучить» також і у матеріалах слідств за «словом і ділом» -- тобто розслідування політичних злочинів у XVIII ст. До них належали переважно вербальні дії -- «говорение непристойных слов», «образа величності». У подібних документах їх укладачі намагалися найбільш точно передати зміст сказаного, адже, власне, саме слово й було складом злочину.

Мова, дуже близька до розмовної української, присутня також в інтермедіях Я.Ґаватовича (1596--1679 рр.) -- поляка, який усе своє життя провів на Галичині. Відомо, що в 1655 р. він у складі делеґації львівських міщан брав участь у переговорах із Б.Хмельницьким, чиє військо взяло в облогу місто Павлик М. Якуб Гаватович -- автор перших руських інтермедій з 1619 р. // Записки НТШ. -- Вип.35/36. -- Л., 1900. -- С.27--30.. Ряд фраґментів його інтермедій написано розмовною українською з використанням польської абетки. Тексти Я.Ґаватовича датуються 1619 р., що свідчить про велику поширеність розмовної мови не лише в Гетьманщині за часів її існування, але й у межах «ідеальних» теренів «своєї» території, якими, зокрема, були землі Руського воєводства Речі Посполитої в ментальній географії українських політиків та інтелектуалів другої половини XVII -- початку XVIII ст.

Дуже цікавим джерелом для уявлень про те, як взаємодіяли і взаємоіснува- ли розмовна та книжна мови видається листування гетьмана І.Мазепи з донькою ґенерального судді Мотрею Кочубей Flier M. Love's Labour's Lost: Mazepa's Grammar of Romance // Harvard Ukrainian Studies. -- 2009--2010. -- Vol.33. - №1-4. - P.428-431.. Тут бачимо своєрідне поєднання книжної й розмовної, із переважанням останньої. Автор листів намагався бути зрозумілим, оскільки його адресат -- 16-річна дівчина, представниця некнижної культури Ibid. - Р.426.. «Моя серденко. Зажурилися, почувши от дівки такое слово... Мое серце коханое. Сама знаєш, як я сердечне шалене люблю В.М. Еще нікого на світі не любив так» Ibid. - Р.428-429.. Подібною мовою написані інші поетичні твори, авторство яких приписують І.Мазепі («Дума», «Чайка») Чижевський Д. Українське літературне бароко. - К., 2003. - С.479-481; Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. - Нью-Йорк; К.; Париж; Торонто, 2001. - С.354-361..

«Всі покою щире прагнуть,

А не в єден гуж тягнуть.

Той на право, той на ліво,

А все браття тото диво» Источники малороссийской истории, собранные Д.Бантышем-Каменским. - Часть вторая (1691-1722). - Москва, 1859. - С.109-110. Це уривок із «Думи», яка є складовою доносу В.Кочубея та полтавського полковника І.Іскри проти І.Мазепи. Оригінал цієї справи див.: РГАДА. - Ф.124. - 1708. - №19. Вірш мав слугувати непрямим підтвердженням намірів гетьмана, перед ним є приписка: «Дума гетмана Мазепы, в которой значное против державы великого государя оказуется противление»..

Але чи вбачали сучасники в мові прямий маркер своєї або чужій ідентичності? Знайти такі маркери надзвичайно складно. І все ж вони існують. Одним з яскравих прикладів слугує польська реляція 1649 р. про капітуляцію перед козаками залоги фортеці Кодак. Стверджувалося, що козаки, випустивши обложених, ідентифікували їх саме за мовною ознакою, убиваючи тих, хто «jзzyka ruskiego nie umieli i by! ktory mian za lacha i niemca» Документы об освободительной войне украинского народа. - К., 1965. - С.205..

Означення «jзzyk ruski» часто зустрічається в польських та українських текстах другої половини XVII ст. Можна припустити, що ним позначали «просту мову» й у більшості випадків усе зводилося до простої констатації факту використання мови. Але в окремих випадках народ і його мова ототожнювалися, позначаючи таким чином певну ідентичність. У проекті договору П.Дорошенка з Османською імперією від 1669 р. стверджувалося, що «народ руский не весть иного язика, кроме природного». Тож, як випливає зі змісту документа, листи від султана необхідно писати «по руску», а посли з Порти, «которые будут приходить в наши страны, да всячески глаголют руским диалектом» Універсали українських гетьманів... - С.381.. Також на перемовинах із польською стороною висувалися, серед іншого, вимоги про повернення офіційного статусу руській мові: «Письма наши руские аби знову в канцелярии впроважони били» Там само. - С.396.. В одному з текстів часів гетьманства П.Дорошенка руська мова названа навіть «прирожоним диалектом нашим» Там само.. В інструкції своїм послам на переговори з поляками він окреслював «ідеальні» межі козацької території, що визначалися саме мовою: «Донедле язык народа руского осязает» Там само. - С.381.. У 1659 р. попередник П.Дорошенка гетьман І.Виговський уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, за яким визнавалося існування Великого князівства Руського. Крім його реальних кордонів у трактаті визначено ареал, в якому повинні бути збережені всі права православних -- «докуда язык народа руского достигает» Там само. - С.40.. Шведський посланець до Б.Хмельницького Ґ.Велінґ у своєму донесенні повідомляв королю Карлу Х про претензії гетьмана на «всю стару Україну або Роксоланію, де є грецька віра та існує їхня мова аж до Вісли» Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII-XVIII ст.: проблеми формування, еволюції, реалізації. - К., 1997. - С.92..

Ще одним джерелом для уявлень про мову як маркер ідентичності стали тексти вже згаданих інтермедій. Персонажами цих творів, написаних переважно в кінці XVII -- на початку XVIII ст. в Гетьманщині, були представники різних національностей -- поляки, цигани, німці, росіяни, євреї, греки, литвини, волохи, русини. За кожним із них закріплено певний образ і поведінкове кліше. Так, поляк -- це завжди гордовитий, хвалькуватий шляхтич, єврей -- хитрий, меткий торговець та шинкар, русин -- простодушний мужик або козак. Мова тут виступала головним маркером ідентичності, за допомогою якого глядач повинен був упізнати того чи іншого персонажа. Відповідно, поляк говорив польською, росіянин (москаль) -- російською, козаки й мужики -- розмовною українською або «простою мовою». Щодо інших, мову яких автори інтермедій, очевидно, не знали, також робилася спроба ототожнити їх з окремою мовою, уносячи в їхні репліки елементи справжньої мови або змінюючи, перекручуючи її на певний лад. Візьмімо для прикладу фраґменти з інтермедії до драми М.Довгалевського «Комічна дія» (1720-ті рр.). Не вдаючись особливо в її зміст, відзначимо, що персонажами виступали козак, литвини, поляк і москаль. Козак зустрічається на полюванні з поляком, у них зав'язується суперечка про історію, що зводилася до питання, чи володіла Польща колись Україною. Литвини -- слуги поляка, не вступають предметно в дискусію, розмовляючи між собою про те, як краще прислужитися своєму панові. Москаль виступає на боці козака проти поляків. Причому кожен із цих персонажів промовляє на своїй розмовній мові:

Лях: Nie buy si§, wac, gdyby tu kozacy przyszli,

My by tu ich kanczukiem w lasy wprowadzili! [...]

Козак: А доки ж вы, бестелюгы, будете звегати?

Чи то ми вас не зможем кіямьі прогнаты? [...]

Москаль: Што они тебя, гаспадин пан-казак, не ругают ли?

Козак: Де ж пак не лають? От так лають, що аж лихо!

Москаль: Дабро ти, казак! Вось ми убіером их тихо! [...]

Литвин: Глядзіце ж, як будзеце перед паном гавариць,

Я вас старосцю своєю магу научиць» Інтерлюдії до драми Митрофана Довгалевського «Комическое действие» // Українські інтермедії XVII- XVII ст. - К., 1960. - С.109, 111-112..

Чи була мова засобом ідентичності в Гетьманщині? Безсумнівно, є ряд джерел, які дозволяють стверджувати, що мова виступала певним маркером ідентичності, за допомогою якого визначалося колективне «ми» для вирізнення від «інших». Але в повсякденному житті людина в Гетьманщині XVIII ст. існувала в полілінґ- вічному середовищі. Наведемо приклад типового інтелектуала того часу -- військового канцеляриста. Згідно зі специфікою його служби, він готував документи для органів управління автономії на «простій мові» або на російській. Як і більшість його колеґ, студіював у Києво-Могилянській академії, де вивчав латину й польську. Не виключено, що володів цими мовами, міг читати або використовувати у своїх текстах. Відвідував церковні служби, де богослужіння велося на старослов'янській, безумовно читав тексти цією мовою. У повсякденному житті канцелярист, можливо, використовував розмовну українську. Використання кожної з цих мов залежало від конкретної ситуації, мотиваційного фактора, а також адресатів, до яких він звертався -- усно або у формі різного роду текстів.

Розмежовуючи сфери вживання різних мов у Гетьманщині, ми бачимо їх використання як прямий або опосередкований конструкт ідентичності. Крім того, кожна з них займала властиву їй функціональну нішу. Саме їх існування є проявом ідентичності соціуму, що проживав на теренах Гетьманщини, тому що функціональна палітра мов поза її межами виглядала зовсім інакше. Таким чином, «проста мова» -- це надреґіональна мова для руської спільноти Речі Посполитої, а також маркер політичної ідентичності Гетьманщини як автономної держави, в офіційній практиці якої вживалася особлива мова, що відрізнялася від мови сусідів. У XVII-XVIII ст. вона асоціювалася з особливою корпорацією -- військовими канцеляристами. Пізніше на зміну «простій мові» прийшла російська, що стала діловою та писемною для еліти. Старослов'янська мова -- універсальна й надреґіональна мова богослужіння знову ж таки для «руської» Речі Посполитої, показник освіченості, належності до книжної культури. Польська мова у XVIII ст. -- також мова освіченості, мистецтва, а ще дипломатії. І, нарешті, та невелика інформація, яку вдалося виявити у джерелах, свідчить про існування розмовної мови, відмінної від канцелярської, якою користувалися не лише посполиті, а й еліта (включно з гетьманом).

References

Bevzo, O. (1971). Lvivskyi litopys i Ostrozkyi litopysets. Kyiv. [in Ukrainian].

Bovgiria, A. (2018). Predstavlenie o "svoej'' zemle v istoricheskikh narativakh Getmanshchiny vtoroj poloviny XVII-XVIII. Narrativy rusi kontsa XV - seredinyXViii v.: vpoiskakh svoej istorii. 293-310. Moskva. [in Russian].

Bovhyria, A. (2018). "Dostovirnyi ruskyi litopys" v monohrafii Mykoly Kostomarova "Bohdan Khmelnytskyi". istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, 28, 288-296. [in Ukrainian].

Brodzhi-Berkof, D. (2014-2015). Vybir movy ta vybir kultury v Ukraini XVII st. Kyivska akademiia, 33-46. [in Ukrainian].

Chynczewska-Hennel, T. (1985). Swiadomosc narodowa szlachty ukrainskiej i kozaczyzny od schytku XVi do potowy XVii w. Warszawa. [in Polish].

Flier, M. (2009-2010). Love's Labour's Lost: Mazepa's Grammar of Romance. Harvard Ukrainian Studies, 33/1-4, 391-411.

Getka, J. (2014). Idee a jezyk i tozsamosc narodowa mieszkancow dawnych potudniowo-wschodnich kresow Rzeczypospolitej: na materiale drukow typografii bazylianskich (XVIII w.). Polilog: Studia Neofilologiczne, 4, 205-216. [in Polish].

Horobets, V. (1979). Leksyka istorychno-memuarnoiprozy pershoipolovyny XViii st. (na materialakh ukrainskykh diariushiv). Kyiv. [in Ukrainian].

Isaievych, Ya. (2002). Ukrainske knyhovydannia: vytoky, rozvytok, problem. Lviv. [in Ukrainian].

Isaievych, Ya. (2004). Ukrainske knyhovydannia XVIII st.: represii ta yikh naslidky. States, Societies, Cultures. East and West. Essays in Honor of Jaroslaw Pelenski. 399-413. New York. [in Ukrainian].

Moser, M. (2009-2010). A Linguistic Analysis of Ivan Mazepa's Universals and Letters. Harvard Ukrainian Studies, 33/1-4, 391-411.

Mozer, M. (2002). Chto takoe "prostaia mova"? Studia Slavica Hung., 47/3-4, 221-260. [in Russian].

Mozer, M. (2008). Prychynky do istorii ukrainskoi movy. Kharkiv. [in Ukrainian].

Ohloblyn, O. (2001). Hetman ivan Mazepa tayoho doba. Niu-York; Kyiv; Paryzh; Toronto. [in Ukrainian].

Peredriienko, V. (1979). Formuvannia ukrainskoi literaturnoi movy XViii st na narodnii osnovi. Kyiv. [in Ukrainian].

Peredriienko, V. (1987). Pryvatni lysty XViii st. Kyiv. [in Ukrainian].

Pritsak, O. (1993). Doba viiskovykh kantseliarystiv. Kyivska starovyna, 4, 62-66. [in Ukrainian].

Smolii, V., Stepankov, V. (1997). Ukrainska derzhavna ideia XVii-XViii st.: problemy formuvannia, evoliutsii, realizatsii. Kyiv. [in Ukrainian].

Svashenko, A. (1997). Iz sposterezhen nad imennykovoiu paradyhmoiu rukopysnykh Krolevetskykh ratushnykh knyh XVII-XVIII st. Zapysky NTSh, 234, 281-296. [in Ukrainian].

Tairova-Yakovleva, T. (2017). inkorporatsija: Rossija i Ukraina posle Pereiaslavskoj rady (1654-1658). Kiev. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru