Психолінгвістичний аспект фонетично-орфографічних засобів французького розмовного мовлення в українському перекладі

Соціально марковані фонетичні та орфографічні явища інтенсивно вивчаються психолінгвістами та перекладознавцями у площині різномовних пар у рамках сучасних наукових досліджень. Отже, соціальний та психолінгвістичний чинники варто розглядати як суттєві для психолінгвістичного та перекладознавчого аналізу вимовних явищ зокрема французького розмовного мовлення як літературного, так і нелітературного.

Психолінгвістичний чинник мовлення франкофонів впливає на кількісні й якісні редукції голосних та приголосних, які ведуть до появи фонетичних еліпсів, зумовлених зокрема зміною характеру спілкування і чинниками фоностилістичного порядку, а саме посиленням темпу мовлення, мінімальним контролем з боку мовця за його формою, економією вимовних зусиль, що регулюється ситуацією спілкування. Поява редукованих і асимільованих форм у французькому розмовному мовленні стосується, насамперед, таких частин мови як займенників і часток, а також частин слів - початку, закінчення тощо, що створює значні складнощі у їх відтворенні в українському перекладі у психолінгвістичному контексті.

У нашому дослідженні ми виходимо з положення, що розмовна мова на фонетично-орфографічному рівні відхиляється від мовного стандарту, порушуючи правила вимовно-орфографічного літературного стандарту, що зумовлюється й психолінгвістичними впливами. У перекладознавстві ще не прийшли до одностайної думки щодо шляхів відтворення одиниць фонографічного рівня (Струк, 2016), оскільки «українська мова не має усталеної системи засобів фонографічної стилізації» (Ребрій, 2012: 148) та не враховується психолінгвістичний аспект проблеми, адже розмовному мовленню притаманний, насамперед, психолінгвістичний характер.

Психолінгвістичний аналіз дозволяє з'ясувати, як засоби фонографічної заміни можуть реалізовуватися у процесі реконструкції комунікативної ситуації. Такий підхід допомагає у виокремленні функцій, смислового навантаження та можливого впливу фонетичних аномалій першотвору на читацьку аудиторію. Представники соціальної групи особисто визначать межі, за які не може виходити перекладач. Окрім того, психолінгвістичний підхід надасть перекладачеві ключ до перекладу таких характерних ознак «живого» мовлення, як редукція звуків, палаталізація тощо (Галас, 2010: 196). Проте, фонографічні аномалії художнього твору суттєво відрізняються від ужитих у реальному житті, тому їх відтворення має відбуватися різними способами і прийомами (Струк, 2016) з урахуванням психолінгвістичних особливостей конкретного мовленнєвого акту персонажів.

За браком застосування психолінгвістичного аналізу у перекладі одиниць розмовного дискурсу теоретики радянської доби відносили фонографічні особливості вимови до невирішуваних перекладацьких труднощів. Натомість, вважаємо, що в сьогоднішніх умовах розвитку розмовного дискурсу та психолінгвістичного його розгляду має право на існування альтернативна перекладацька стратегія, яку чітко обґрунтовує О. Ребрій: «Альтернативною можна вважати стратегію, скеровану на відтворення фонографічних засобів мовленнєвої стилізації в мові оригіналу паралельними засобами мови перекладу» (Ребрій, 2012: 149).

У рамках дослідження психолінгвістичного аспекту перекладу розмовного дискурсу цікавою видається позиція В. Ланчікова, що можливою постає перекладацька інтерпретація письменницького прийому і його емотивної сутності з урахуванням його етнокультурного компонента, оскільки «графічний (зоровий) образ завжди конкретніший за образ, створений мовою, а відповідно конкретнішим виявляється і його етнокультурний компонент» (Ланчиков, 2011), як і його етнопсихолінгвістичний різновид.

До важливості психолінгвістичного чинника в перекладі на основі створення «віртуального» образу вихідної мови привертають увагу А. Борисенко і М. Моріні. Дослідники пропонують відтворювати фонографічні маркери зниженого розмовного мовлення за рахунок створення «мови у мові» або «віртуального» образу первинних фонографічних стилізацій, що складаються з неправильних або підлаштованих під місцевий колорит слів і фраз, фонетично адаптованих до правил цільової мови (Morini, 2006). Постійний перекладацький пошук шляхів адекватного перекладу свідчить, що відтворення орфографічних реалізацій фонетичних особливостей мовлення персонажа стає технічно вирішуваним завданням, а створення в одній мові «віртуального» образу іншої мови видається також можливим (Борисенко, 2008), особливо, з урахуванням психолінгвістичного наповнення дискурсу оригіналу і перекладу.

Для відтворення психолінгвістичного аспекту внутрішньої різниці в перекладному дискурсі М. Моріні розглядає три найпоширеніші способи. Якщо два або більше варіантів однієї й тієї ж мови наповнюють один і той же простір першотвору, перекладач може: 1) наповнити перекладний дискурс стандартною цільовою мовою; 2) використати два або більше варіантів цільової мови; 3) відтворити один з варіантів засобами нестандартного (неправильного, просторічного) варіанта цільової мови (Morini, 2005). Очевидно, така позиція заслуговує на увагу, однак, перше рішення навряд чи є вирішенням справи, хоча це може мати певну вартісність у певних конкретних ситуаціях з публікацією перекладу. Друге та третє рішення є ефективнішими, але при цьому постають ще свої проблеми: якщо у вихідному дискурсі використовується соціальний діалект, то у процесі його перекладу відбувається зсув у соціолінгвістичній площині, що може дуже віддалити цільову дискурсну ситуацію від вихідної ситуації; якщо використовується низький, неправильний варіант цільової мови, то створюється ієрархія, яка може чи ж не може бути виправдана внутрішньо-соціальним розподілом наповнення оригіналу, зумовлюючи неадекватне сприйняття його психолінгвістичного характеру.

Третя стратегія перекладу нестандартного мовлення персонажів вихідного дискурсу видається можливою з використанням нестандартного варіанта цільової мови та з урахуванням його психолінгвістичного забарвлення. М. Моріні цілком логічно стверджує, що така стратегія стала улюбленою для всіх тих, хто здійснював переклади для масового читацького ринку. Інакше, якщо перекладачі брали на озброєння «діалектну» стратегію, що траплялося рідко, то зазвичай, такий переклад міг побачити світ лише у дрібного видавця (Morini, 2006).

Крім того, М. Моріні звертається до психолінгвістичної складової перекладу розмовного мовлення, пропонуючи четверту стратегію для перекладача: створення «синтетичної мови», яка могла б слугувати перекладною мовою для першотвору з соціально- діалектним компонентом. Ця «синтетична», тобто неіснуюча цільова мова складалася б із неправильних чи дещо модифікованих слів і фраз соціолектних слів і виразів, взятих більш-менш випадковим чином з різних регіонів і «нормалізовані» відповідно до фонетичних правил національної мови (Morini, 2005).

Існує думка, що значення фонографічних засобів у їх відтворенні не є достатньо вагомим, оскільки фонографічним стилізаціям, зумовлених фізичним та емоційним станом персонажа притаманне оказіональне забарвлення. Однак, саме оказіональність є надто важливою для її врахування у перекладацькому процесі, оскільки вона забарвлена психолінгвістично і ситуативно, що зумовлюється психолінгвістичними та ситуативними характеристиками елементів і стилю розмовного мовлення конкретного мовця. Водночас О. Ребрій і А. Медведєва справедливо зазначають, що оскільки іноземний акцент, соціолекти та просторіччя мають постійний характер, то у такому випадку значення фонографічних засобів зростає (Ребрій & Медведєва, 2014), насамперед, й завдяки їх психолінгвістичному функціонуванню.

Чи не основною (?) стратегією передачі фонографічної стилізації просторіччя, соціолектов і діалектів іноземних мов, з погляду М. Куликової, є компенсація фонографічних засобів лексичними і граматичними засобами просторіччя мови перекладу (Куликова, 2011). Проте така стратегія, на наше переконання, видається можливою до застосування лише у крайньому випадку, оскільки таким чином знижується контрастність мовних характеристик і зумовлюються значні функціонально-стилістичні, психолінгвістичні та прагматичні втрати у перекладі.

Але щоб перекласти те, чого немає в мові перекладу, можна або знайти якийсь функціональний аналог (часом дуже схематичний), або створити штучну мову в мові, в якій читач буде добре орієнтуватися (Борисенко, 2008), зберігаючи таким чином психолінгвістичні характеристики, насамперед, розмовного мовлення.

Зупинимося на психолінгвістичному та перекладознавчому аналізі фонетично-орфографічних особливостей розмовних засобів роману Р. Кено «Зазі в метро» (2015). Завдяки навмисному порушенню загальноприйнятого способу вираження думок автору вдається створити атмосферу протиріччя, оживити виразність мовних засобів, надати висловлювань персонажів самобутній, фамільярний характер (Куликова, 2011).

Р. Кено (2015) дозволяє собі порушувати зовнішню структуру мови, що призводить до елімінації і редукції смислу, надаючи їй певного психолінгвістичного забарвлення. Письменник найчастіше експериментує з формою слів, з одного боку надаючи їм психолінгвістично маркованого фонетико-орфографічного вигляду (так звана ortograf fonйtik - фонетична орфографія): вилучення ненаголошеного невимовного «е» (le ptit type = le petit type), ігнорування подвоєних приголосних (marant = marrant), усічення придієслівних особових займенників (je mpromиne = je me promиne), вилучення приголосної «l» в особовому займеннику «il», вилучення голосної «u» в особовому займеннику «tu» (T'en as), оглушення приголосного звука «je» (Chsuis), а з іншого, прийоми деформації: декомпозиція (pas exeuprиs = pas exprиs), перетворення ритмічної групи в єдине фонетичне слово: dla suite = de la suite, cexй = ce que c'est, об'єднання слів розмовного виразу у монолексему (Skeutadittaleu = Ce que tu as dit tout а l'heure).

Зіставний аналіз оригіналу й українського перекладу роману «Зазі в метро» в авторстві Я. Коваля й Ю. Лисенка дозволив виявити деякі тенденції щодо психолінгвістичного підходу до перекладу засобів розмовної фонетичної орфографії.

Для відтворення психолінгвістичного характеру розмовного висловлення у моновербальній формі doukipudonktan, яке складається зі слів d'oщ, qui, pu, donc, tant, Я. Коваль і Ю. Лисенко добирають адекватний однослівний вираз Ішовонотаксмердить, зберігаючи для читача голос оригіналу:

Doukipudonktan, se demanda Gabriel excйdй. Pas possible, ils se nettoient jamais (Queneau, 1972). «Ішовонотаксмердить?» - у розпачі подумав Габріель. Не може буть, щоб люди ніколи не милися (Кено, 2015: 7).

В іншому фрагменті перекладачам вдається відтворити ще й психолінгвістичний колорит зниженого маркування та експресивності першотвору:

- Skeutadittaleur (Queneau, 1972) Тошотитікошоляпнув (Кено, 2015: 8)?

Психолінгвістичність вилучення голосної «u» в особовому займеннику «tu» не зберігається у перекладі, що свідчить про недостатньо розвинену систему усічень в українській розмовній мові:

- T'entends зa? dit la bonne femme а un ptit type а cфtй d'elle, probablement celui qu 'avait le droit de la grimper lйgalement. T'entends comme il me manque de respect, ce gros cochon (Queneau, 1972)? - Ти чуєш? - спитала тітка у жевжика, який стояв поряд із нею і, мабуть, мав право залазити на неї на законних засадах. - Ти чуєш, як цей кабан нешанобливо зі мною розмовляє (Кено, 2015: 8)?

Натомість Я. Коваль і Ю. Лисенко застосовують прийом психолінгвістично маркованої функціональної заміни (розмовне жевжик) для вихідної лексеми з вилученням ненаголошеного невимовного «е» (ptit), що дозволяє читачеві адекватно сприйняти психолінгвістичне маркування засобів перекладного дискурсу. Розмовне жевжик для відтворення ptit type вживається далі в аналізованому перекладному дискурсі:

1. Un peu йtonnй que le costaud rйpliquвt, le ptit type prit le temps de fignoler la rйponse que voici... (Queneau, 1972). - Здивований, що цей бурмило ще й уміє будувати речення, жевжик відточив отаку-от гідну відповідь... (Кено, 2015: 9). 2. Le ptit type se mit а craindre .(Queneau, 1972). - Тепер жевжик злякався (Кено, 2015: 8).

Але трапляється й вилучення ptit type, що призводить до втрати лінгвостилістичного забарвлення контексту:

Pas mйcontent de sa formule, le ptit type... (Queneau, 1972).

- І залишився дуже задоволений своїм формулюваннячком (Кено, 2015: 8).

Простежуємо використання функціонального відповідника (мамаша) у випадку з вилученням ненаголошеного невимовного «е» у звертанні ptite mиre, що засвідчує тенденцію до застосування стратегії функціональної заміни вихідної фонетично-орфографічної аномалії у перекладному дискурсі Я. Коваля і Ю. Лисенка. Проілюструємо:

1. - Зa, ptite mиre, rйpondit Gabriel qui avait de la vitesse dans la repartie, c'est Barbouze, un parfum de chez Fior (Queneau, 1972).

- Це, мамаша, - відповів Габрієль, який по слово далеко не ходив, - це «Легіонер», дікалон марки «Ідіот» (Кено, 2015: 7).

2. - Si je comprends bien, ptite mиre, tu crois que ton parfum naturel fait la pige а celui des rosiers. Eh bien, tu te trompes, ptite mиre, tu te trompes. (Queneau, 1972). - Як мені здаєцця, мамаша, ви думаєте, що ваш натуральний запах наводить на мисль про троянди на пероні. Так тоді ви дуже, дуже сильно, мамаша, помиляєтесь (Кено, 2015: 8).

Однак, варто зауважити, що лексема мамаша є русизмом, тому адекватним було б українське розмовне мамка. Водночас перекладачі компенсуються психолінгвістично марковану орфографічну втрату препозиційно за допомогою розмовного здаєцця.

Іноді читач, як учасник перекладного дискурсу, не відчуває психолінгвістичного забарвлення фонетично-орфографічного маркування першотвору, як це простежуємо на прикладі з оглушенням особового займенника «je» (Chsuis) та вилучення голосної «е» в особовому займеннику «je» з його приєднанням до дієслова (jparie):

- Chsuis Zazie, jparie que tu es mon tonton Gabriel (Queneau, 1972).

Результатом такого перекладацького добору виявляється стандартизація колоритного розмовного мовлення:

І - Я - Зазі, а ти схоже, мій дядько Габріель (Кено, 2015: 9).

Я. Коваль і Ю. Лисенко доволі часто вдало добирають функціональний відповідник у ресурсах українського розмовного мовлення, щоб хоч частково відтворити розмовний дух і психолінгвістичну конотацію оригінального твору:

- Elle est marante, ta petite niиce, dit Charles qui pousse la seringue et fait tourner le moulin (Queneau, 1972). - Інтересна у тебе племінниця, - каже Шарль, давить на стартер і заводить торохтілку (Кено, 2015: 11).

Звідси випливає, що функціональні розмовно марковані перекладацькі заміни є часто психолінгвістично вмотивованими для адекватного сприйняття перекладного дискурсу українським читачем:

І - Jm'en fous (Queneau, 1972). - До фені (Кено, 2015: 11).

Перекладачі, будучи не в змозі адекватно відтворити психолінгвістичний характер маркерів вихідного спонтанного мовлення відповідними перекладацькими маркерами, змушені віднаходити у цільовій мові психолінгвістичні характеристики, властиві українській мові, і використовувати їх іноді в іншій частині твору, щоб дозволити читачеві відчути присутність голосу, тобто, усного мовлення, зокрема за допомогою повторів ключового слова (істина), чого немає у вихідному тексті.

- La vйritй! s'йcrie Gabriel (geste), comme si tu savais cexй. Comme si quelqu'un au monde savait cexй (Queneau, 1972). - Істина?! - раптом скрикує Габрієль (жест). - А ти хоч знаєш, що є істина? Хоч хтось у світі знає, що є істина (Кено, 2015: 13)?

В іншому фрагменті Я. Коваль і Ю. Лисенко добирають психолінгвістично оправданий розмовний відповідник шоце:

- Eh bien, dit Gabriel, si c'est pas les Invalides, apprends-nous cexй (Queneau, 1972). - Ну якщо це не Дім Інвалідів, тоді поясни нам, щоце (Кено, 2015: 12).

Відтворення прийомів орфографічної деформації створює для перекладачів неабиякі труднощі, але часом вони вдало справляються з такими викликами. Візьмемо, наприклад, декомпозицію pas exeuprиs (pas exprиs) та її психолінгвістично адекватний відповідник не знарошне:

- T'en fais pas, dit Charles а Zazie, il le fait pas exeuprиs (Queneau, 1972). - Не бійся, - каже Шарль до Зазі, - це він не знарошне (Кено, 2015: 13).

Висновки

Билас Андрей

Психолингвистический аспект фонетико-орфографических средств французской разговорной речи в украинском переводе

АННОТАЦИЯ

Цель исследования. Осуществить анализ возможных путей воспроизведения психолингвистического аспекта фонетико-орфографических особенностей французского разговорной речи в украинском художественном переводе. Методы исследования. В исследовании использовались следующие методы: описание и систематизация; методы психолингвистического, переводоведческого, лингвистического, стилистического и сравнительного анализа; контекстуальный и компонентный анализ.

Результаты. Воспроизведение психолингвистической природы орфографических реализаций фонетических особенностей разговорного компонента исходного художественного дискурса становится технически разрешимой задачей, особенно, благодаря предполагаемому созданию «виртуального» образа исходного языка в переводном языке. Приведенные примеры показывают, что надо искать переводческие способы и приемы, сочетая средства целевого языка с авторской креативностью в русле психолингвистического подхода, чтобы попытаться адекватно воспроизвести разговорные фонетикоорфографические проявления в переводе. В общем, переводчикам удается воспроизвести психолингвистический колорит сниженной маркировки и экспрессивности подлинника. Едва ли не основным должен быть поиск соответствующих психолингвистически маркированных графических средств целевого языка, которые, хотя и в определенной степени отличались бы от оригинала, но могли бы передать разговорность и психолингвистическую окраску, сохранить голос живой речи в переводном дискурсе. Переводчик, будучи не в состоянии адекватно воспроизвести психолингвистические маркеры выходной спонтанной речи соответствующими переводческими маркерами, вынужден находить в целевой языке психолингвистические характеристики, присущие украинскому языку, и использовать их в другой части текста, чтобы позволить читателю почувствовать присутствие устной речи в художественном дискурсе.

Выводы. Применение приемов функциональной замены для психолингвистической и орфографической специфики исходных лексем позволяет читателю адекватно воспринять психолингвистическую и разговорную маркировку средств переводного дискурса. Психолингвистические методы исследования оригинала и перевода романа Р. Кено «Зази в метро» способствуют ответу на важный вопрос, какой способ перевода использовать как оптимальный для достижения высокой степени психолингвистической адекватности в переводе с соответствующим восприятием украинском читателем.

Ключевые слова: психолингвистическая окраска, психолингвистический подход, психолингвистическая маркировка, стратегия перевода, воспроизведение, разговорная речь, фонографический маркер, адекватность.

Размещено на Allbest.ru