Міфолорно-авторські образи-дійства в амеріндіанських художніх прозових текстах: когнітивно-семіотичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міфолорно-авторські образи-дійства в амеріндіанських художніх прозових текстах: когнітивно-семіотичний аспект

Світлана Волкова

У статті наведено один з аспектів дослідження міфолорного простору амеріндіанських сучасних художніх прозових текстів, а саме розглянуто міфолорно-авторські образи-дійства як його складники. Міфолорно-авторські образи витлумачено як кумулятивний, когнітивно-семіотичний текстовий конструкт, у якому вплетені риси людини амеріндіанського міфолорного світу та її характеристики як людини сучасності, котра адаптується до життєвого світу всього американського суспільства. У контексті цього дослідження оперуємо поняттям міфолорний простір, який розуміємо як сукупність міфолорних і міфолорно-авторських образів, що, убудовуючись у художній універсум твору, створюють його жанрову своєрідність і наративні особливості, відбиваючи неоміфологічну художню свідомість автора й етнокультурну специфіку світобачення амеріндіанців. Отже, міфолорно-авторські образи-дійства, виявлені нами під час інтерпретативного аналізу фрагментів амеріндіанських сучасних художніх прозових текстів, що постають складними функціональними текстово-мовленнєвими єдностями (описом, роздумом, розповіддю), які структурують думку, упорядковують її розвиток, забезпечують цілісність та завершеність і повістують про проведення обрядових свят і ритуалів. Когнітивно-семіотичний підхід до інтерпретації композиційно-мовленнєвих форм, у яких ідеться про проведення обрядових свят та ритуалів у їх сучасному розумінні, показав, що ритуально-міфологічні світоглядні типи такі як архетипи художніх сюжетів і жанрів, трансформуються в образи-дійства (ритуальний біг, танок сонця, танок кукурудзи тощо).

Ключові слова: міфолорний простір, міфолорно-авторський образ, композиційно-мовленнєва форма, образи-дійства, когнітивно-семіотичний аналіз.

Волкова Светлана. Мифолорно-авторские образы-действа в америндских художественных прозаических текстах: когнитивно-семиотический аспект. В статье представлен один из аспектов исследования мифолорного пространства америндских современных художественных прозаических текстов, а именно рассматриваются мифолорно-авторские образы-действа как составляющие это пространство. Мифолорно-авторские образы определяются в работе как кумулятивный текстовый конструкт, в котором переплетены черты человека америндского мифолорного мира и его характеристики как представителя современности, который адаптируется к жизненному миру всего американского общества. Выявленные нами в ходе исследования текстовые фрагменты, содержащие описание популярных в америндской этнокультуре ритуалов и обрядов, представляют различные типы повествования (описание, рассуждение, размышление). Когнитивно-семиотический подход к интерпретации композиционно-речевых форм нарративной структуры художественных текстов, в которых описывается сценарий проведения обрядовых празднеств и ритуалов в современном их понимании, показал, что ритуально-мифологические мировоззренческие типы, такие как архетипы художественных сюжетов и жанров, трансформируются в образы-действа (ритуальный бег, солнечные пляски, пляски кукурузы и др.). Учитывая тот факт, что в описаниях образов-действ присутствует авторский комментарий, в контексте нашего исследования такие художественные образы получили название мифолорно-авторские.

Ключевые слова: мифолорное пространство, мифолорно-авторский образ, композиционно-речевая форма, образы-действа, когнитивно-семиотический анализ.

Volkova Svitlana. Mytholoric and Literary Images-actions in Amerindian Literary Texts: Cognitive-semiotic Aspect. The article presents one of the aspects from doctoral thesis `Mytholoric space of Amerindian contemporary literary texts: cognitive semiotic and narrative aspects'. It focuses on mytholoric and literary images-actions. Mytholoric and literary image is defined as cumulative, cognitive-semiotic textual construct, which incorporates the features of the person who is Native American, who knows and honors ethnocultural traditions, values and valuable orientations, and the person who can adapt to the New American world with its new laws and beliefs. The main task of our investigation is to reveal mytholoric images, define their typology and ways of embodiment into the literary space of the text. Mytholoric and mytholoric and literary images form mytholoric space of Amerindian literary texts. Investigated literary texts contain fragments, which can be referred to this or that compositional type of narration: description, thinking, telling. Cognitive and semiotic approach to the analysis of these fragments approved that ritual and mythological worldview types, such as archetypes of literary motifs and genres, are transformed into imagesactions (ritual running, Sun Dance, Maize Dance etc.) in literary texts. Taking into consideration the fact of author commentary in describing images-actions, we classify these images as mytholoric and literary.

Key words: mytholoric space, mytholoric and literary image, compositional forms, images-actions, cognitive and semiotic analysis.

Постановка наукової проблеми та її значення. Образ як продукт сприйняття й розуміння світу є категорією свідомості [1, с. 71]. У процесі мовленнєво-розумового переосмислення він стає художнім образом, який вступає в нові асоціативні відношення, потрібні для когнітивного моделювання того чи того феномену національної культури, для формування етнокультурної мовної картини світу у вигляді образних уявлень, утілених у словесну тканину тексту. когнітивний семіотичний міфолорний текстовий

У прозових текстах амеріндіанських письменників другої половини ХХ ст. (Джеральд Візенор, Скотт Момадей, Леслі Сілко, Луїза Ердріч, Лінда Хоган), які розпочали епоху амеріндіанського відродження (термін Кеннета Лінкольна) [7, с. 2], народжуються нові типи художніх образів, у яких синтезуються міфологічні й сучасні вірування про етнокультурні цінності. У контексті цього дослідження виокремлюємо міфолорно-авторські образи, які постають багатовекторною величиною, що інкорпорує три іпостасі (передконцептуальну, концептуальну, вербальну) і характеризується в когнітивно-семіотичному й наративному аспектах. У межах статті зосереджуємо увагу на міфолорно-авторських образах-дійствах і досліджуємо їх функціонування в художньому прозовому тексті з когнітивно-семіотичного погляду.

Аналіз досліджень цієї проблеми. У дослідженнях, виконаних у руслі етнолінгвістичного напряму, наголошено вплив мови на літературу й духовний розвиток людства (В. Гумбольдт); культури корінного населення Північної Америки на загальноамериканську культуру (E. Sapir); розглянуто проблеми співвідношення амеріндіанської мови та культури (F. Boas, E. Sapir); значення «національного духу» мови (О. Потебня, E. Sapir, B. Whorf); визначено місце фольклору у формуванні американської традиції (S. Bronner); зв'язок мови й духовної культури, мови та менталітету народу, мови й народної творчості, їх взаємозалежності (М. Толстой). Об'єктом широкої етнолінгвістики стає вся народна культура, усі її види, жанри, форми (лексика, фразеологія, фольклорні тексти, ритуали, вірування) (М. Толстой), доведено, що людина -- єднальна ланка між мовою та культурою (А. Вежбицька, Д. Крістал, І. Ольшанський), висвітлено питання мови й простору (П. Піпер); символіки світу в народній магії (М. Новикова, Л. Раденкович); народного побуту, мови та поетики фольклорних текстів (К. Мошинський, Б. Малиновський, А. Вежбицька, Є. Бартмінський); культурних явищ як семіотичного цілого, своєрідності текстів у єдності вербальних і невербальних компонентів і просторової варіативності (Ф. Жайворонок, В. Конобородська, В. Ужченко); національних особливостей світосприйняття, менталітету, етноспецифіки мовної комунікації, що відображається в мовній картині світу окремої етнічної спільноти (Н. Арутюнова, О. Залевська, О. Урисон, Ю. Апресян та ін.); етноспецифічні константи мовної свідомості (І. Голубовська); міфопоетична картина світу в порівняльному аспекті (В. Іванов, В. Топоров, О. Колесник); міфологічна образність художнього тексту (О. Ахманова, А. Ліпгарт); особливості наративу в оповіданнях американських індіанців (Stith Thompson); етноспецифічні характеристики амеріндіанської художньої прози (Kenneth Lincoln).

Мета й завдання статті. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі когнітивно-семіотичного підходу до інтерпретації фрагментів сучасних амеріндіанських художніх прозових текстів, у яких ідеться про проведення обрядових свят та ритуалів у їх сучасному розумінні, довести, що ритуально- міфологічні світоглядні типи, такі як архетипи художніх сюжетів і жанрів, трансформуються в образи-дійства, які постають міфолорно-авторськими, оскільки в композиційно мовленнєві форми їх розгортання вплетено авторський коментар.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Обряд як подію, процес, дискурс, семіотичний текст лінгвіст досліджує «не в аспекті розгляду мовних явищ як одиниць кодової системи, а в аспекті реконструкції суспільних концептів, збережених у мовних проявах» [5, с. 29]. Важливе й актуальне системне вивчення символіки того чи того народу, тому що кожний із нас тією чи тією мірою пов'язаний із конкретним часом в історії людства. Попередні покоління залишають духовні скарби як матерію свого життя, закодовану в системі символів, що також мають історичні межі. Наша свідомість здатна «оживити» вічні духовні цінності, що накопичувалися впродовж століть, за умови, що нас «утаємничили в систему сигналів, зрозумілих для нас, і ми, подібно до Орфея, навчимося давати свободу власній пісні. Адже саме впорядкованість знаків, азбука символів та ритуалів визначає рівень цивілізації» [3, с. 120]. Символ -- матеріальний інструмент у пізнанні духовного світу предків. У широкому значенні - це завжди «упаковка» для тих чи тих знань. «Розриваючи лушпиння» матеріального символу, відкриваємо шлях до ідеального, духовного світу - духу предків. Очевидний і зворотний зв'язок між духом та матерією у вигляді архетипів (або світова душа, або колективне підсвідоме, або духовний світ) - символів. Отже, символи в загальному значенні були продуктом первісного чи міфологічного мислення, яке зумовило тотожність різнорідних предметів, а в мові первісних людей різнорідні предмети називали одним і тим самим словом. Пригадаємо, що символ походить від грецького symbolon, що означає «зв'язати щось разом». І він справді з'єднує суперечності й нівелює незгоду.

В амеріндіанських прозових текстах уявлення про циклічність буття, про те, що все в природі розвивається за колом і повторюється, об'єктивується в текстах міфів і легенд про створення світу, в описах народних обрядів та ритуалів, які логічно вплітаються в тканину художнього повістування. Події, про які йдеться в автохтонних амеріндіанських текстах, тематично пов'язані з тими, що трапляються з головним персонажем у новому американському суспільстві. У художніх текстах такі включення виконують прогнозувальну або узагальнювальну функцію, оскільки вони розвивають світогляд читача й занурюють його у світ уявлень, переконань та етнокультурних цінностей амеріндіанського етносу. Завдяки наявності в художньому тексті обрядових та ритуальних сцен із життя амеріндіанців, що розповіда про циклічність буття, створення світу, художній простір тексту постає тотожним міфолорному просторові. Міфологема Створення Світу, що розгортається в процесі опису обрядових і ритуальних сцен, народних легенд про героїв, які здобули вогонь, воду, світло для свого народу, уключає низку міфем про початок і кінець життя, центр Всесвіту, циклічність розвитку життя, вплив Духів Сонця, Дощу, Вітру на життя людини, про майбутній врожай, щасливе мисливство тощо. Так, наприклад, становлення характеру амеріндіанця передбачає проходження низки випробувань, у яких він повинен довести, що є справжнім мисливцем або землеробом, уміє працювати й захищати свій народ і шанує етнокультурні цінності. З етнографічних джерел відомо, що хоча амеріндіанець і був вимушений убивати тварин та птахів, щоб здобути їжу для свого племені, проте він відчував себе винним перед природою, тому перед і після полювання проводив певні ритуальні дії, у яких просив Творця вибачення за втручання у світ природи [6; 8].

У романі-міфі Скотта Момадея «Дім, зі світанку створений» головний персонаж полює на орлів і здобуває майже найбільшу орлицю: “Theeaglessoaredsouthward, highabovetheValleGrande. They were almost too high to be seen. He [Abel] saw her [eagle] in the instant she struck. When the center of her weight touched down upon the trap, he reached for her. His hands closed upon her legs and he drew her down with all his strength. For one instant only did she recoil, splashing her great wings down upon the beams and boughs - and she very nearly broke from his grasp; but then she was down in the darkness of the well, hooded, and she was still. [...] He could see it still in the mind's eye and hear in his memory the awful whisper of its flight on the wind. It filled him with longing. He felt the great weight of the bird which he held in the sack. The dusk was fading quickly into night, and the others could not see that his eyes were filled with tears” (“House Made of Dawn”, p. 20). У наведеному фрагменті йдеться про те, що Авель, головний персонаж роману, упорався зі своїм завданням і здобув священного птаха. Незвичайні фізичні можливості головного персонажа гіперболізуються на тлі характеристик, властивих орлам, які літають дуже високо, мають великі крила: герой переміг орлицю, узявши її голими руками, коли центр її тіла торкнувся пастки. Авель здобув священного птаха, хоча й відчував свою провину за втручання у світ природи. У сцені прощання з орлицею виявляється парадоксально сенситивна ознака риси характеру героя: дивлячись на вбиту орлицю, його очі наповнюються сльозами жалю до неї. Епізоди, у яких через мотив подолання/збереження природи розкриваються стосунки між людиною та природою, слугують окремою ланкою в загальному сценарії формування міфолорно-авторського образу в художньому тексті.

З усіх ритуалів для індіанців важливими були ті, що пов'язані з тваринами й птахами. Наявність атрибутів, які нагадують ту чи ту тварину або птаха, була важливою для учасників дійств. Під час ритуального танцю індіанці прикрашали себе пір'ями сакрального птаха або шкірою тварини. Уважали, що торкаючися священної істоти, учасник ритуального дійства впускав у себе її дух і таким способом укріплював власну внутрішню силу [9, с. 199]. У наведеному нижче фрагменті йдеться про проведення свята, присвяченого врожаю, одним з обов'язкових ритуалів є виконання «Танцю Сонця». Його виконували на святі, що проводилось усередині літа. Великого значення цьому танку надавали дакоти, арапахи, шаєни. Святкування, присвячене Духу Сонця, тривало чотири дні. Сам танець сонця був кульмінаційним на святкуванні. Його виконували чоловіки, які пройшли певні випробування й були готові до духовного спілкування з вищими силами: “Early one morning they had brought a great buffalo in from the plain. Everyone went to see and to pray. We heard a great many voices. One man said that the lodge was almost ready. Everybody was holding a piece of cloth to tie it to the Tai- me tree.

And when the branches were tied in place, again there was singing:

Let the boys go out.

Come on, boys, now we must get the earth.

The boys began to shout. Now they were not just ordinary boys, not all of them; they were those for whom prayers had been made, and they were dressed in clothes decorated with eagle feathers. There was an old, old woman. She had a bag full of earth on her back. It was a certain kind of sandy earth. That is what they must have in the lodge. The dancers must dance upon the sandy earth. The old woman held a digging tool in her hand. She turned towards the south and pointed with her lips. It was like a kiss. That was the beginning of the Sun Dance. The dancers treated themselves with buffalo medicine, and slowly they began to take their steps ... And all the people were around, and they wore splendid things - beautiful buckskin and beads. The chiefs wore necklaces, and their pendants shone like the sun. There were many people, and oh, it was beautiful. That was the beginning of the Sun Dance. It was all for Tai-me” (“The Way to Rainy Mountain”, p. 88). Ритуал шанування природних сил має певний сценарій, у якому міфологема Світотворення розгортається через міфеми духовного очищення (everyone went to see and to pray), віри в щасливе майбутнє (everybody was holding a piece of cloth to tieit to the Tai-metree), закликання до щедрості від землі (now we must get the earth), установлення гармонії (it was beautiful). Персонажний образ старої жінки-шаманки, medicine woman, котра насипає пісок (sandy earth), на якому танцюристи мають виконувати ритуальний танець (Sun Dance), - потрібна ланка в образі-сценарії, оскільки стара жінка - це носій етнокультурних традицій і включення цього образу в авторську оповідь про виконання танцю вважається символічним. Ритуальний танець виконують для звернення до Духів Сонця, Неба, Землі з проханням забезпечити потрібними природними умовами для безпечного людського буття. Отже, учасники цього ритуального дійства мають різні символічні атрибути: їх одяг прикрашений орлиними пір'ями, шкірою бізона тощо.