Емотивність як невід’ємна дискурсивна категорія сучасного англомовного дипломатичного дискурсу

Стаття присвячена дослідженню дискурсивної категорії емотивності в сучасному англомовному дипломатичному дискурсі. Уточнено поняття категорії емотивності та визначено її місце в категоріальній сітці дискур - сивних категорій дипломатичного дискурсу. З'ясовано, що категорія емотивності разом із засобами, які її творять, слугує для передачі інформації в дипломатії. Вона однаковою мірою дозволяє привертати увагу, увиразнювати ідеї і, навпаки, надавати їм нечіткості, приховувати, завуальовувати. У статті проаналізовано лексико-стилістичні ресурси, за допомогою яких ця категорія реалізується в дипломатичних текстах. Особливу увагу присвячено аналізу дипломатичної комунікації як середовища вербалізації емотивних ресурсів. Здійснено критичний огляд предметної сфери дипломатія та схарактеризовано особливості її субмови. Виявлено, що емоційність є характерною рисою дипломатичної комунікації і може проявлятись на вербальному та невербальному рівнях. Автор робить спробу довести, що невербальні засоби відіграють не менш важливу роль у дипло - матії, ніж вербальні. Як одну з форм невербальної комунікації виділено мовчання, яке є особливим контекстом для мовлення і водночас особливою формою спілкування в дипломатії. Серед головних засобів, що слугують для вираження дискурсивної категорії емотивності, автор робить наголос на важливості аналізу метафори. Як ефективний спосіб аналізу дипломатичної метафори автор пропонує її диференціацію за прагматико -комунікативними типами. У цій праці представлено характеристику прагматико-комунікативного типу “небезпечна метафора” (“dangermetaphor”). Дослідження дало змогу схарактеризувати дискурсотвірний потенціал метафори у її вербальному і невербальному проявах на матеріалі дипломатичних промов і твіттер-мікроблогів дипломатів. англомовний дипломатичний метафора вербальний

Ключові слова: дипломатичний дискурс, дискурсивна категорія, категорія емотивності, метафора, субмова.

Кащишин Наталья. Эмотивность как неотъемлемая дискурсивная категория современного англоязычного дипломатического дискурса

Статья посвящена исследованию дискурсивной категории эмотивности в современном англоязычном дипломатическом дискурсе. Уточнено понятие категории эмотивности и определено ее место в категориальный сетке дискурсивных категорий дипломатического дискурса. Выяснено, что категория эмотивности вместе со средствами, которые её создают, служит для передачи информации в дипломатии; она в равной степени позволяет привлекать внимание, подчеркивать идеи и, наоборот, придавать им нечеткости, скрывать, завуалировать. В статье проанализированы лексико-стилистические ресурсы, с помощью которых данная категория реализуется в дипломатических текстах. Особое внимание посвящено анализу дипломатической коммуникации как среды вербализации эмотивных ресурсов. Осуществлен критический обзор предметной области дипломатия и охарактеризованы особенности ее субязыка. Обнаружено, что эмоциональность является характерной чертой дипломатической коммуникации и может проявляться на вербальном и невербальном уровнях. Автор делает попытку доказать, что невербальные средства играют не менее важную роль в дипломатии, чем вербальные. В качестве одной из форм невербальной коммуникации выделено молчание, которое является контекстом для речи и вместе с тем особой формой общения в дипломатии. Среди главных средств, служащих для выражения дискурсивной категории эмотивности, автор делает упор на важности анализа метафоры. Как эффективный способ анализа дипломатической метафоры автор предлагает ее дифференциацию по прагматическо-коммуникативными типами. В данной работе представлена характеристика прагматическо- коммуникативного типа “опасная метафора” (“dangermetaphor”). Исследование позволило охарактеризовать дискурсоформирующий потенциал метафоры в ее вербальном и невербальном проявлениях на материале дипломатических речей и твиттер-микроблогов дипломатов.

Ключевые слова: дипломатический дискурс, дискурсивная категория, категория эмотивности, метафора, субязык.

Kashchyshyn Nataliia. Emotivity as an Inherent Discursive Category of Modern English-language Diplomatic Discourse

This article is devoted to the research of the discursive category of emotivity in modern English diplomatic discourse. The concept of the category of emotivity is specified and its place in the categorical grid of discursive categories of diplomatic discourse is determined. It is stated that the category of emotivity, together with the means that generate it, serves to facilitate the transfer of information in the diplomatic field. It makes it possible simultaneously to attract attention and to convey ideas, or else to incorporate vagueness into the expression of ideas, or to conceal or disguise certain elements. In this article an analysis is given of lexical and stylistic resources by which this category is manifested in diplomatic texts. Particular attention is given to the analysis of diplomatic communication as an environment for the verbalization of emotive resources. A critical review of the subject area of diplomatic discourse was carried out and the peculiarities of its sublanguage has been described. It is illustrated that emotionality is actually a characteristic feature of diplomatic communication and it may be evident both at the verbal and the nonverbal level. The author seeks to demonstrate that nonverbal means play a role that is no less important role in diplomacy than verbal means. Particular emphasis is placed on silence as one of the forms of non-verbal communication. It is highlighted that silence is a special context for speech and, at the same time, a special form of communication in diplomacy. Among the main means that serve to express the discursive category of emotivity, the author emphasizes the necessity of analysing metaphor. As an effective strategy for analyzing diplomatic metaphor, the author suggests differentiating between pragmatic and communicative types. In this paper a description of the pragmatic communicative type “dangerous metaphor” is presented. This study made it possible to characterize the discourse-forming potential of metaphor in its verbal and nonverbal manifestations based on the source material of diplomatic speeches and twitter microblogs by diplomats.

Key words: diplomatic discourse, discursive category, category of emotivity, metaphor, sublanguage.

Постановка наукової проблеми та її значення

Розуміння механізмів лінгвістичного впливу в міжнародній політиці й дипломатії вимагає детального аналізу природи дипломатичного дискурсу (далі - ДД). На сучасному етапі розвитку ДД особливої ваги набуває вивчення його категоріальної сітки. Серед дискурсивних категорій ДД помітну роль відіграє категорія емотивності, адже важко переоцінити роль емоцій у дипломатії як на вербальному, так і на невербальному рівнях спілкування.

Аналіз досліджень цієї проблеми

Дослідження англомовного ДД на сучасному етапі його розвитку, його терміносистеми, жанрів, прагматичного потенціалу, дискурсивних категорій та ін. представлено в наших попередніх працях [5; 6; 8; 19; 21; 22]. Феномен емотивності становить певну складність у сучасній лінгвістиці, про що свідчить відсутність цілісного опису емотивності як категорії. Однак, знаходимо поодинокі розвідки, присвячені мовним засобам, які виражають емоції [7; 18; 20]. Щодо категорії емотивності, яка є у фокусі цього дослідження, то її опис на прикладі конкретного дискурсу рідко ставав окремим об'єктом для дослідження. Теоретичною базою для дослідження категорії емотивності слугували праці, присвячені текстово-дискурсивним категоріям загалом (Ф. Бацевич [1], С. С. Вауліна, О. В. Девіна [2], В. І. Карасик [4], І. Кочан [10], В. Н. Мещеряков [11], О. О. Селіванова [12] К. С. Серажим [13]).

Мета і завдання цієї статті

Мета роботи полягає в аналізі англомовного ДД через опис його головних дискурсивних категорій, зокрема категорії емотивності. Ця категорія станов - лять особливе зацікавлення для вивчення через особливий клішований та нормативний характер ДД як різновиду інституційного, що, на перший погляд, виключає існування емоційних засобів у ньому. Категорія емотивності та її головні засоби мають особливі функції і прагматичний потенціал, які і є предметом нашого дослідження.

Завданням цієї статті є описати емотивні мовні засоби й дипломатичну сферу як особливе середовище функціонування цих мовних засобів, які беруть участь у творенні емоційності ДД і дають підґрунтя вважати категорію емотивності самостійною дискурсотвірною категорією у складі категоріальної сітки англомовного ДД.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

У нашій роботі опираємося на визначення дискурсивної категорії, запропоноване в попередніх наших розвідках, яке полягає у її розумінні як дискурсивної ознаки, комплексу характерних рис, спроможних повною мірою виявити взаємозв'язок елементів дискурсу та забезпечити його творення і функціонування в усій його специфіці [6, Ц 4].

Беручи за основу диференціацію категорій, запропоновану Ф. Бацевичем, згідно з яким існує 3 групи категорій: 1) формально-структурні, синтаксичні за природою; 2) семантичні (онтологічно-семантичні та змістовно-семантичні); 3) прагматичні [1, с. 183-184], наголосимо, що для опису ДД особливе значення мають семантичні та прагматичні категорії [6, с. 5], серед яких на особливу увагу в контексті сучасної дипломатії заслуговує категорія емотивності (емоційності). Зазначимо, що деякі дослідники, зокрема О. О. Селіванова, розглядають цю категорію як підкатегорію в межах категорії модальності. Як стверджує дослідниця, емоційність як текстово-дискурсивна підкатегорія характеризується емоційною спрямованістю авторських стратегій і відображається в емоційності тексту і його компонентів, а також емоційній налаштованості інтерпретатора [12, с. 214].

На нашу думку, категорія емотивності разом із засобами, які її творять, слугує для передачі інформації вдипломатії; вона однаковою мірою дозволяє привертати увагу, увиразнювати ідеї і, навпаки, надавати їм нечіткості, приховувати, завуальовувати. Отже, емотивність дискурсу як категорія - це сукупність вербальних і невербальних засобів, здатних надавати емоційної забарвленості його змісту і керувати почуттями слухача/читача. Ця категорія становить особливий інтерес для нашого дослідження з огляду на його об'єкт - ДД, який є різновидом інституційного дискурсу.

Як відомо, інституційний дискурс є спеціальним клішованим видом спілкування. Типовими рисами дипломатичного тексту як зразка інституційного дискурсу є дотримання строгої традиції викладу інформації та дипломатичного етикету, логічності, використання термінів, кліше, особливих синтаксичних конструкцій. Будь-яке відхилення від цих норм у дипломатичному усному чи письмовому мовленні, на перший погляд, може призвести до руйнування особливого дипломатичного стилю. Як підтверджує наш аналіз, емоційна мова завжди була невід'ємною рисою дипломатичного спілкування і саме поєднання емоційності та строгості й чіткості сприяло становленню особливого виду спілкування, який притаманний дипломатичній сфері. Для того, щоб детально описати суть та роль категорії емотивності у ДД, пропонуємо цю розвідку, присвячену опису його середовища функціонування.

Отже, термін “diplomacy” є французьким запозиченням і був вперше вжитий в англійській мові суспільно-політичним діячем Едмундом Бурке в 1796 році. Однак французька лексема “diplomatique” є також запозиченням і походить від грецького слова “diploma”, що означає “складений вдвоє”. Свого часу це був новий спосіб згортання документів, на відміну від скручування. У часи Римської імперії термін “diploma” використовувався для позначення своєрідних паспортів. Згодом це слово розповсюдилося на всі офіційні документи. Ще пізніше так назвали мистецтво й науку укладання документів. Першою книгою, де цей термін вжито в сучасному значенні, була “De ReDiplomatica” (1681), автором якої є вчений-бенедиктинець Дон Жан Мабілон з абатства Сен Жермен де Пре. Книга є початком відліку існування як самого терміна “дипломатія”, так і цілої науки ведення переговорів. Отже, термін “дипломатія” в сучасному значенні вживають приблизно з XVIIстоліття. Однак, дипломатія не як термін, а як соціальний інститут, а разом з ним і мова, що його обслуговує, має набагато давнішу історію [9].

Як стверджують дослідники, найдавніший приклад дипломатичної мови - це угода про мир і дружбу, яку укладено близько 2400 р. до н. е. між королівствами Ебла і Гамазі (Месопотамія). Їївступначастиназвучитьтак: “.. .Ikbar-Damu, King of Ebla, brother of Zizi, King of Hamazi; Zizi of Hamazi, brother of Ikbar-Damu, King of Ebla.”[19, с. 117].

Незважаючи на те, що таке формулювання може викликати посмішку, а манера величати себе може здатись застарілою, сьогодні, у часи демократії, ми знаходимо цю ж ідею, виражену такими ж термінами:

“His Majesty the King of Belgians,Herroyal Highness the Grand Duchess of Luxembourg, her Majesty the Queen of the Netherlands” [19, с. 117].

Форма може бути іншою, але суть не змінилась, незважаючи на тисячоліття, які відділяють ці два документи (один укладено в Месопотамії у 3 тисячолітті до н. е., а інший у Європі у 3 тисячолітті н. е.) [ 9].

Мова дипломатії - відображення цієї довгої взаємодії та спілкування між народами. Результатом припинення такого спілкування завжди був конфлікт. Однак, нерідко мова й сама була причиною непорозумінь і конфліктів. Для опису дипломатичної мови у іноземних дослі - дженнях вживають термін “commonform” бо вона інтегрує як різні мови (англійську, французьку, латинську), так і різні субмови (політичну, юридичну, економічну), а також різні функціональні стилі (офіційно-діловий, публіцистичний).

Отже, говорячи про дипломатичну мову, важливо наголосити на її складній і суперечливій природі. Беручи до уваги розуміння дипломатичної мови як особливої субмови, що функціонує в різноманітних жанрах ДД (дипломатична промова, міжнародна угода, твіттер-мікроблог та ін.) і забезпечує комунікацію в дипломатичній сфері, виділяємо такі її риси, як точність, клі- шованість, чіткість, ритуалізованість, консерватизм, з одного боку, та навмисну двозначність, натяк, значну залежність від фонової інформації, важливість попередніх знань, з іншого. Постійна потреба поєднати непоєднуване (чіткість і натяк) вимагає в дипломата сумлінної роботи над словом. Їх часто називають “intuitivesemioticians”,“architectsofdiplomaticsaying”. Говорять також про “sematicobsession” [14; 17], з якою вибудовують дипломатичне спілкування.

Згадана вище специфіка дипломатичної мови зумовлена постійною потребою передавати, викликати та сприймати емоції, які постійно присутні в напруженому дипломатичному світі. Зауважимо, що не лише слова володіють емоційним потенціалом. Не можна не погодитись, що невербальна комунікація у дипломатії є не менш важлива, ніж вербальна. Важко переоцінити важливість відбору послів, подарунків. Навіть тиша в дипломатії, тобто відсутність відповіді, має певне значення. У дипломатії “робити - означає казати” і “казати - означає робити”, а мовчання іноді красномовніше, ніж найгучніші заяви [9]. Особливе значення в дипломатичному спілкуванні має мовчання. Будучи однією з форм невербальної комунікації, мовчання є контекстом для мовлення, його основою, а подекуди і самим змістом. Для дипломатії змістовним є твердження Л. Вітгенштайна, відомого австрійського лінгвістичного філософапро те, що “мова маскує думку. І маскує так, що з зовнішньої форми маски не можна скласти уявлення про форму замаскованої думки, бо форму маски утворено зовсім не для того, щоб з неї можна було впізнати форму тіла” [3, с. 36]. Утримання від розмови, замовчування або демонстративна тиша була і залишається традиційними видами відповіді в дипломатичному спілкуванні. Можна з певністю стверджувати, що в дипломатії мовчання є специфічним ритуалом. Так, емоційний компонент завжди присутній у дипломатичному спілкуванні як у його вербальному, так і у невербальному проявах.

Важливе місце серед мовних засобів, здатних вербалізувати категорію емотивності, є метафора. З огляду на специфіку дипломатичної комунікації можемо стверджувати, що метафора відіграє важливу роль у міжнародних перемовинах та налагодженні діалогу. Нерідко виникає необхідність у тому, щоб дипломатичний текст був орієнтований не тільки на надання інформації, але й на здійснення впливу і переконання. Ретельно продуману дипломатичну мову використовують як для приховування інформації, так і для виявлення того, що приховують. Очевидно, що метафора в дипломатії функціонує як форма лінгвістичної прикраси, але цей “орнамент” має особливий характер і функції. Метафора є потужним засобом для проведення порівнянь, підкреслення ключових проблем і їх аспектів, зняття акценту з другорядних. Її можна вважати одним із найпотужніших лінгвістичних інструментів, що є у розпорядженні дипломата.

На відміну від традиційного розуміння метафори як вербальної прикраси (“verbalornamen- tation”), [23, c. 290], або як системної стилістичної стратегії, про що читаємо ще у Сократа, сьогодні лінгвісти вбачають у метафорі відображення когнітивного процесу [15, c. 164], основний спосіб пізнання дійсності і опису правди [16, c. 189]. Метафора становить зацікавлення не лише для лінгвістичних і літературних розвідок, але й стала невід'ємною частиною політичної та суспільної комунікації. У дипломатичній сфері - це ефективний метод спростити опис складних понять і процесів, передати значну кількість інформації, структурувати інформацію, пропонувати нову точку зору, оминати квазі-норми дипломатичного етикету, впливати, переконувати, викривати, натякати, завуальовувати. Дослідження, покликане продемонструвати ефект метафори в дипломатії, насамперед має фокусуватись на реальності, яку метафори приховують. Метафора в дипломатії - це значною мірою індивідуальна інтерпретація подій дипломатом, яка, тим не менше, несе в собі відображення національної колективної свідомості [8, с. 110].

У контексті цього дослідження емотивності як самостійної дискурсивної категорії та її лексичних ресурсів видається доцільним запропонувати диференціацію метафор дипломатії відповідно до їхнього прагматичного потенціалу. У цій праці зосереджуємо увагу на метафорах, які становлять небезпеку для дипломатичного діалогу (“dangermetaphors”). Як робочий пропонуємо термін “небезпечні метафори” і вважаємо, що “небезпечні метафори” - це один із прагматико-комунікативних типів дипломатичної метафори, який базується на потенційно оманливій аналогії, провокує конфлікти в міжнародній сфері та може призвести до краху діалогу. Як відомо, для того, щоб проводити аналогію та порівнювати, мовець припускає, якщо дві речі схожі за одним параметром, то значною мірою їхня схожість є й у всіх інших характеристиках. Однак, такі припущення часто призводять до “небезпечних” узагальнень і порівнянь. Якщо припущення неправильні, то й висновки хибні, а результати перемовин негативні. Найбільшою небезпекою аналогії у дипломатії, на нашу думку, є, наприклад, проектування образу дипломата на всю країну, яку він представляє. Нерідко образа дипломата сприймається як образа країни, хоча його особистість має мало спільного з цілим народом. Як приклад метафор, що провокують / позначають небезпеку, наводимо метафоричний вираз “dominoeffect”, який уживається для позначення реакції західних держав на процеси, які відбуваються в соціалістичних державах. Однак, застосування цієї метафори для опису інших країн може призвести до краху діалогу в міжнародній політиці.

Іншими прикладами “небезпечних метафор” є “to lift your own people out”, “to take leadership from the top”, “to preserve their grip on power”, “at the bottom of a list of rankings”. В усіх цих прикладах простежуємо прагнення до домінування, агресію, надмірність. Про це свідчать такі лексеми, як “yourownpeople ”, “leadership”,“grip on power” та ін.