"Тверда" і "м'яхка" хахлацька мова

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ТВЕРДА» І «М'ЯХКА» ХАХЛАЦЬКА МОВА

мова хахлацький говірка східнослов'янський

Григорій Аркушин

Східноєвропейський національний

університет імені Лесі Українки

Уздовж східного кордону Республіки Польща на Підляшші побутують східнослов'янські говірки, які територіально поділяють на південнопідляські (Люблінське воєводство) і північнопідляські (Підляське, давніше - Білостоцьке воєводство). Корінні мешканці добре відчувають особливості мовлення і безпомилково визначають білоруські говірки, відділяючи їх від хахлацьких. Місцевий термін хахлацька мова вживаний у нейтральному значенні. Крім цього, самі носії цю мову поділяють на м'яку та тверду відповідно до вимови звукосполук [ли] - [л'і], [ни] - [н'і], [ди] - [д'і], [си] - [с'і] та ін.

Ключові слова: Підляшшя, підляські говірки, українська (хахлацька) мова, тверда і м'яка вимова передньоязикових приголосних.

Аркушин Григорий. «Твёрдая» и «мягкая» хахлацкая речь. Вдоль восточной границы Республики Польша на Подляшьи бытуют восточнославянские говоры, которые территориально разделены на южноподляшские (Люблинское воеводство) и северноподляшские (Подляшское, раньше - Белостокское воеводство). Коренные жители хорошо чувствуют особенности речи и безошибочно определяют белорусский говор, отделяя его от украинского. Местное название хахлацкая речь употребляется в нейтральном значении. Кроме этого, сами носители эту речь разделяют на мягкую и твердую разновидности в соотвествии с произношением звукосочетаний [ли] - [л'1], [не] - [н'е], [ди] - [д'1], [си] - [с'1].

Ключевые слова: Подляшье, подляшские говоры, украинский (хахлацкий) язык, твердое и мягкое произношение переднеязыковых согласных.

Arkushyn Hrygory. "Hard" and "Soft" Ukrainian Dialect Variants. It is a fact of common knowledge, that Western Polissia consists of three parts, and they are the parts of different states: Volynian Polissia (Ukraine), Beresteyshchyna (Republic of Belarus) and Podlasie (Republic of Poland). Eastern Slavic dialects are commonplace along the eastern border of the Republic of Poland on Podlasie, which are territorially divided into the Southern-Eastern (Lublin Voivodship) and the North Podlasky dialects (Podlaskie, formerly the Belostok Voivodship). Many old-established features can be traced in the Ukrainian dialects that are spoken beyond the bounds of modern Ukraine since there is almost no contact with other main dialects in this area. Even the dwellers of these territories feel sometimes vexed regarding the key question: what language is their language - Ukrainian, Belarusian, Russian or Polish? Indigenous inhabitants of these territories comprehend the dialectal peculiarities of their speech, but they can not always determine which language their dialect belongs to. However, all respondents determine one thing unmistakably: their dialects do not belong to the Belarusian language. To define their speech they use the names: simple language, Orthodox, Russian, Hahlats'ka, tuteisha, but specify that their language is closest to the Ukrainian language. Note that the local term Hakhlats'ka language is used in a neutral sense. Since the dialect speakers can not define their dialect, they can not correctly determine their national affiliation: they call themselves Orthodox, Rus'ki, Hakhly, tuteishni, etc.

In addition, the dialect speakers themselves divide this language into soft and hard, according to the pronunciation of the sound combinations: [ли/ly] (khodyly) - [л'1] (khodily, khodili), [не/ne] (nedaleko) - [н'е] (niedalieko), [ди/dy] (odyn) - [д'1] (odin), [си/sy] (syrota) - [с'1] (sirota), etc.

Key words: Podlaskie, Podlaskie dialects, Ukrainian (Hakhlats'ka) language, hard and soft pronunciation of front-lingual consonants.

Вступ

Як відомо, Західне Полісся поділене на три частини у складі трьох держав: Волинське Полісся (Україна), Берестейщина, включно з Пінщиною, (Республіка Білорусь) і Підляшшя (Республіка Польща) (див.: [1]). І кожна з цих складових має свою історію формування та характеризується оригінальними мовними рисами корінних мешканців, однак існують і спільні ознаки, якими ці говірки об'єднуються в один діалект - західнополіський.

Багато давніх рис збережено в українських говірках, що побутують поза межами сучасної України, оскільки тут майже немає контактування з іншими материковими діалектами і відсутній вплив літературної мови. Навіть у самих жителів цих територій виникає ключове питання: до якої ж мови - української, білоруської, російської чи польської - належить їхнє мовлення. Це питання набуває актуальності ще й тому, що на Підляшші помітно, «як стрімко на схід пересувається міжмовна границя, як зменшується територія поширення українських говірок» (ГП, с. 8).

Східнослов'янські - українські і білоруські - говірки простягаються уздовж майже всього східного кордону Республіки Польща, при цьому Підляшшя охоплює значну частину цієї території. Його межі визначають так: / п'ідЛ'аша / йакШо Іходит' о Іп'івден' то начиІнайец':а од воЛодави і: Ір'ічки воЛодавки / і так пірост'іі Л'ін'ійі до остірога л'убел'с'кого / в'ін давін'іше називавс'а ост... / остр... / Іострив п'ідЛ'ас'киї // то Іто вже граіниц'а буде Іп'івдн'а // а на Іп'івноч'і то: до Ір'ічки: Інарви / Інарви / там п'іділ'ас'ке войеб'ідств'і // то Ітам буде на Іп'івноч'і // а на / на всІход'і то Ір'ічка: бухг / бух // а: на баход'і то буде / и: / мижиІр'іч:а / оІтут п'ід радин'ом / там // то буде/ Ітого / то / вже/за мижиІр'іч:ем то вже буде Іпол'с'ка гов'ірка // о то Ітут п'ідл'аша / (ГП, с. 460), тобто увесь ареал південного Підляшшя в сучасному Люблінському воєводстві (чи воєвідстві, як пише українська преса Польщі), а північне - в Підляському (давніше - Білостоцькому) (див. додані мапи).

Мета дослідження - встановити, як носії підляських говірок характеризують своє мовлення, визначаючи його особливості, та як себе самоідентифікують.

Матеріал і методи дослідження. Аналіз проведено за матеріалами нашого видання «Голоси з Підляшшя», де вміщені польові аудіозаписи кінця ХХ - початку ХХІ століття (після цитат з цього видання у круглих дужках указуємо ГП і сторінку). Використано метод компонентного аналізу для з'ясування розуміння підляшуками особливостей свого мовлення та мовної ідентифікації рідної говірки. За допомогою порівняння говіркових рис з літературною мовою встановлено «твердість» та «м'якість» підляського мовлення, а за допомогою лінгвогеографічного картографування визначено межу цих рис.

Мешканці Підляшшя свою та сусідні говірки характеризують насамперед на фонетичному та лексичному рівнях, залишаючи поза увагою словотвір, морфологію і синтаксис, пор.: / Ікажде сеиЛо иіначеі говорит'/ (Зубачі; ГП, с. 140); /тут йак вв'ати прав'е шчо сеЛо то тІроху Іін:а Мова / (Дубичі-Тофіловці; ГП, с. 298); / в нас Ікажут корова кун'/ а в йіх вже к'ін'/ (Даші; ГП, с. 192); / воз'М'іте с'уда-о за бот'ки вже троха іНачеі називайут // в нас Ш'епка а Ітам Шапка // в нас говорат д'іс'аї/ а тут за бЧел'ск'і ну Іто Інин'і Кажут / (Кнориди; ГП, с. 310, с. 312). Ці слова підтверджують висновок дослідника підляського фольклору І. Ігнатюка: «Ствердив я, що на Підляшші майже в щодругому селі трохи інакше говорять» [2, с. 9].

Результати дослідження та дискусія. Для сучасного пересічного поляка усі східні слов'яни - руські. Це означення перейняли й жителі Підляшшя: [Хто за національністю живе у вашому селі?] / руск'і / руск'і / [Хіба ви по-російськи говорите?] (сміється) / йа нив'ідомо //мойа систра в ров'ійі прийідут то воІни не так... / (Чехи-Орлянські; ГП, с. 258).

[Себастянюк:] /ми руск'і//

[Занькевич:] / б'ілоруси //

[То ви по-білоруськи говорите?]

[Занькевич:] /н'е Ін'е//ми похахЛацк'і/попростому в нас//

[Себастянюк:] / ми йак то Ікаже / обиваШел'і Пол'с'к'і / бо в Пол'шч'і живемо // не поЛ'ак'і/ і не хахЛи / а ми правосЛавн'і/ми Лод'ім до реркв'і/ не до кос'р'ола //оІно до Церкв'і/ (Клейники; ГП, с. 388).

Як бачимо, підляшуки часто себе ідентифікують просто православними у протилежність католикам, тому і їхня мова - православна: [Яка у вас мова?] / чисто правосЧавнайа / (Мощона-Крулевська; ГП, с. 132); / то ми правосІлавни Імусит / (Вітово; ГП, с. 272); а йа Шил'ко зІнайу / шо йа правосІлавниі / а йаІкиі йа / цчи б'ілорус чи украйінец то йа того... / чи поЧ'ак/ йа того неимову скаЗати / (Ставище; ГП, с. 154).

Інше визначення підляського мовлення - говорити по-свойому: [Якою мовою з рідними говорите?] / йа посвойому / і вун посвойому / посвойому говору и вв'о / мн'е наїй'епвї / наїпрошввї / (Мощона- Крулевська; ГП, с. 132); / посвойому /ми так йак посвойому/ (Черемха; ГП, с. 176); /ми говоримо невидомо пойавому / посвойому / ни... / ни поволвк'і ни поруск'і / ни поукрайінск'і / (Пилипки; ГП, с. 422); / а тут не в'еду йак [говорять] /посвойому/ (Курашево; ГП, с. 366).

До речі, 2008 року в Гайнівці відбулася конференція «Gwary pogramcza polsko-ukrainsko-bialoruskiego pomostem w dialogu mІQdzykulturowym», матеріали якої вміщені у збірнику «Gwary p61nocnego Podlasia» з доданим електронним оптичним диском місцевого мовлення «Howorymo po swojomu» [6].

Досить поширене синонімічне до попереднього означення - говорити по-простому: / ваша Імова вивод'іт / ну / тавайа просІтайа / [Клейники; ГП, с. 390]; / а в нас тавий (гордо і голосніше) ку:у!ток / попросту ми (з гордістю) трвмайімс'а / так говорим йак Інаш'і диди- прадиди говорил'і/ (Дубичі-Церковні; ГП, с. 282).

Ще одна назва місцевої говірки - тутейша мова: / норІма:ал'на наша розмова / туІтеїша мова / (Ставище; ГП, с. 156).

Означити свою національність та мову мешканцям Підляшшя, як і Берестейщини, надзвичайно важко, пор.: / йа не зІнайу йайайа то мова // ну н'іукрайін'с'ка / н'і б'ілорус'ка / (Кнориди; ГП, с. 322) (див. попередні і наступні цитати).

Подібна ситуація і на Берестейщині. І лише той факт, на думку О. Скопненка, що «Берестейсько-Пинське Полісся було занадто пізно втягнене в процес націотворення ХХ ст., призвів до відсутності в носіїв цих говірок належності до українського етносу» [4, с. 20]. Це ж саме можемо сказати і про Підляшшя.

А оскільки північне Підляшшя межує з Республікою Білорусь (див. додані мапи), то корінних жителів без їхньої згоди записали білорусами, хоч ніхто не враховував того, що в сусідній Берестейщині побутують українські говірки (до речі, їх теж не всі визначають українськими, насамперед білоруські мовознавці): [Хто ви за національністю?] / б'ілоруска / [З чого видно, що ви білоруска?] / н'еуІм'ейу поб'елоруск'і/то ми правосвавни Імусит // ну б'ілорус / ну вл'і йа зІнайу чом ми поб'елоруск'і не говорим? // отаІко йайас' Інаша мова / йа зІнайу? / таІка одрембна / (Бітово; ГП, с. 272); [А ким ви записані за національністю?] / б'елоруси /хоч наша розмова не подобна до б'елорускойі влв в'ішемос'же йако бвлоруси / (Риболи; ГП, с. 444).

Однак місцеві жителі не хочуть бути білорусами і свою мову не називають білоруською, оскільки відсутні її типові ознаки, пор.: / йа не зІнайу йаІкайа то мова // ну н'і украйін'с'ка / н'і б'ілорус'ка / б'ілорус'ка Ітоже н'е/н'е/ н'е/н'е/ (Кнориди; ГП, 322); /а воІни б'алоруси //та:ак/ бо воІни гаворат н'ешітак г$'е ти пайехал? / (Ставище; ГП, с. 156); / мусит' н'е / поб'елоруск'і йак йа сІлухайу рад'іо б'елосІток / то хоруї говорат / (Видово; ГП, с. 346); / побилоруски то треба веншаї хаі^'іц'і її раб'іц'і // а ми н'е / ми ходити робити / (Черемха; ГП, с. 176); / не поб'елоіруску ми говоримо/ (Версток; ГП, с. 228).

Таким «не-білорусам» ще з кінця ХІХ століття був «причіплений» ярлик-етнонім хахли, пор.: / Часом звут нас ну хахЛи / (Клейники; ГП, с. 388); / а ми йав'іс' Шафли може йав'ійе // чи хахЛи // (Видово; ГП, с. 346); / йак хто / Іинши Кажут же ми шашливи чи йак називайут / (Грабовець; ГП, с. 270).

М. Лесів так пояснює це прізвисько-номен: «Цю останню назву, яка на Підляшші побутує донині - гаомщ po chachlacku - <..> принесли з царської армії додому місцеві хлопці, бо там саме їх, мабуть, за мовою визначили, як українців, малоросів, себто кахлів» [3, с. 283]. І далі: «Це, можливо, було перше усвідомлення національної приналежності через мову, яка могла бути осмішувана тими, що в армії неприхильно ставилися до всього, що неросійське або трохи неподібне до російського» [3, с. 283]. Тепер на Підляшші цей етнонім уживають без будь-якого негативного маркування.

Отже, в хахлів і мова хахлацька, пор.: /ну Певно / шо хахвац'ка Імова// (Чехи-Орлянські; ГП, с. 258); / хахЛац'ка Ікажут / (Дубичі-Тофіловці; ГП, с. 298); / ну йа не в'іду йавайа ваша мова / йавас' хахвац'ка тавайа чци йавайа / (Єльонка; ГП, с. 236); / а йа зПайу пойавому ми говорим? / поховол'с'ку дес'/ (сміється) / невидомо пойавому / а ни побвлоруску / а ни поукраШінс'ку/ (Райки; ГП, с. 336); / ми похахІлацк'і/попростому в нас / (Клейники; ГП, с. 388); / то таІка упІше хахІлацкайа мова / (Костомлоти; ГП, с. 96); /ну / йавайас' кол'іс' каЗал'і хахІлацка/а тевер вже не говорат / (Курашево; ГП, с. 364); хахл'ача (Пилипки; ГП, с. 422).

Зауважимо, що місцевий термін хахлацька мова вживаний лише в нейтральному значенні і не має негативної конотації, виступаючи синонімом до терміна українська мова: [А до якої мови говірка ближча?] / мусит' до хахл'ачойі / (Пилипки; ГП, с. 422).

Здебільшого мовці правильно визначають приналежність своєї говірки: / йавик наш бол'ше по... / доукраШінс'кого поІхожи // бо б'ілорус' вже вначеї говорат // а в нас бол'ше поукраШінс'кому говорил'і / (Мельник; ГП, с. 110); / а ми таІко... / ми б'іл'ш пудводит' / йа бачу / поукрайінс'ки / (Ставище; ГП, с. 156); / Паша мова бул'ша украШінс'ка / вже ми украйінс'койу Імовойу / (Версток; ГП, с. 228); / а ми бул'ш Імус'іт' пуд украйін'с'ки / мова тавайа / (Койли; ГП, с. 358); / и наш йаЗик / о / так йак ми говоримо / йа з вами / ну то вун бул'ш звйазаниї / бул'ш бл'іск'іїукраШінс'кому /украШінс'кому / а в д'івйаШосто пйаІти процентах то... / то украШінс'киї / (Дубичі-Церковні; ГП, с. 280).

Безперечно, кожна говірка має багато своїх особливостей, якими відрізняється від літературної мови, тому в підляському жарті подана така характеристика української літературної мови: / укІрайінец Ійіде деревйан:им возом / йак коІл'іс'вс'і деревйан:и / говору / їне пошмаровав / то пишвит Ітейе Шол'есо / хаїхол / мазіниц'а / дайе / дражіниц'а / (Грабовець; ГП, с. 268).

Зазначимо, що говірку відносять до української мови насамперед ті, хто хоч рік навчався в українській школі: / и ни буїло шіколи / буїло йайиїс' ч'ес Імусит'руокукрайін'с'койі//дес'з ґаЛ'іцийі був науЛиц'ел' йайиїс'то/ (Горостита; ГП, с. 52); / за Ін'імц'ч'а булаукрайін'ска шІкола // йа вже/ і йа вже сІкончилаукрайін'ску шІколу / (Кривоверба; ГП, с. 60); / то таІкаупШе хахІлацкайа Мова // [До якої мови вона ближча?] / на Мене / до украйін'с'койі // бо йа тут йак був / в Час'і вуїйи буІла тут украйін'с'ка шЛола // р'ік Часу два рази ходив до украйін'с'койі // йак застав // за неМетчини // йак Ч'імец завуйував тут // і ми там буІли //уЧител'ка була//тут був// и: бат'ушка бувукрайінс'к'і православниї//іуЧител'ка була // поукрайін'с'кому уЧилис'а / (Костомлоти; ГП, с. 96).

На запитання - де живуть українці на Підляшші? - респонденти відповіли: / нуукрайінц'і / йак скайати?/ Ітута пшеважн'е то л'убел'с'ке вже л'ій'ілос'а до украйіни // ну / (Кнориди; ГП, с. 310); / йежел'і росІход'іц':е о народовос'ц'і украйін'ску / ну то Ітам уІже за б'ел'ск / до черемухи' / то там уІже украйінц'і // то там бул'ш // ну войи вже там Л'ішуц':а украйінц'ами / і йіхн'а / е / мова йест тайайа украйінс'ка / (Риболи; ГП, с. 444); / то ш йиби ми звеІмос'а украйін'ц'ами / то ї украйін'с'ка мова // йл'е то тайа вже украйін'с"ка мова дал'еко / перейлет'ана с Лол'с'койу / (Кривоверба; ГП, с. 62); / ми належим до украйінц'ув / ми украйінц'і / (Войнівка; ГП, с. 208).

«Тверда» і «м'яка» мова. Підляшуки розрізняють тверду і м'яку вимову звукосполук передньоязиковий + и чи е, насамперед у сполучення [ли] та [ле]. Зазначимо, що перша звукосполука досить частотна в дієсловах минулого часу множини, що і стало для багатьох визначальною рисою: / в нас Ітута йа зйайу / так тай'і мйахк'і й'ібито розговор / сЛухал'і / пришЛ'і / о // (Зубачі; ГП, с. 140); / оІто ходили роїбьільї говорат /а в нас хоід'іл'і роб'іл'і/мйако вже/ (Зубово; ГП, с. 438); /у йас ґвара... // ну йак тут можна скайат'і? / а н'і украйінс'ка Чисто / йн'і Чисто б'елоруска // н'е ^'екайут і так йак на украйін'е (виділяючи) не декайут / (Риболи; ГП, с. 444); / вже в кузІлах чи дубйажен' твердо так говорат //ходи /роби / а в насуІже мйахко /ход'іт'і роб'іт'і/ (Райки; ГП, с. 33б).

Інші зразки «м'якості» звукосполуки [л'і], що відповідає літературному [ли]: н'ев'ел'іка (Старий Брус; ГП, с. 34); бул'і, ходил'і, залоІжил'і, кол'і, заробил'і, забрал'і, прийіхал'і, окруІжил'і, обл'івал'і, заплаІтил'і (Кривоверба; ГП, с. 70); Чл'і, кол'іс', каЧал'і (Мельник; ГП, с. 102, с. 106); кол'і, ховал'і, повийопувал'і, повивоз'іл'і, бил'і, йл'і, каІтол'ічку, охрес'т'іл'і (Мощона Крулевська; ГП, с. 114, с. 118, с. 120); куйил'і, йіздил'і, пикл'і, розвал'ілас'а, йул'іцу, куІл'іс' (Зубачі; ГП, с. 142, с. 144); бил'і, дал'і, пусІтавил'і, куІл'іс' (Жирчичі; ГП, с. 148); Чл'і, зобрал'іс'а, жил'і, бул'і, зберийал'і, в'іл'іку, бл'ішйит (Черемха; ГП, с. 166, с. 168, с. 170, с. 178); !ал'і, декол'і, кол'іс' кайал'і, кол'іс'а збирал'і, бул'і, йул'іци, називал'і, понасадил'і, войил'і, в'іл'ікиї (Даші; ГП, с. 180, с. 182, с. 184); йіхал'і, буїл'і, поконв'ел'і, побудувал'іс', годовал'і (Полічна; ГП, с. 194, с. 196) та багато інших прикладів. Це явище на Підляшші, у порівнянні з [ли], творить найбільший ареал (див. мапу 2).

Так уже склалося (саме? чи хтось запропонував?), що деякі білоруські і польські мовознавці підляські українські говірки зараховують до білоруських насамперед за вимовою фіналі -л'і в дієсловах минулого часу множини, на що білорусист М. Саєвич зауважив: «Сам факт, що ці говірки мають м'яку або пом'якшену вимову приголосних перед і, є, на нашу думку, недостатнім критерієм» [7, с. 102], бо «з дотеперішніх досліджень, які стосуються східнослов'янських говірок Білосточчини, виникає, що автори застосовують неоднакові критерії для їх класифікації. Недоліком деяких досліджень є відсутність об'єктивності, використання ненаукових аргументів, ігнорування дотеперішнього доробку в галузі діалектології та історії (напр., «Лі1а5и gwar ш5сЬо^іо5;1:ошіаГЇ5кісЬ Біаї05Іосс2у2пу»), а також використання поспішних висновків» [7, с. 100].

Лише «тверда» звукосполука [ли] в таких дієсловах, на думку респондентів, указує на українськість говірки: / в ставишч/то вже коЛи пошЛи // то бул'ш поукрайінс'ку // (Зубачі; ГП, с. 140); / вже черемха то так Шаг би вс'о таІко пошЛи ходили/ (Даші; ГП, с. 192).

Так само вимова сполучника аІле чи ввв II 1ал'і диференціює внутрішній поділ підляських говірок, виступаючи теж одним із «мірил»: / та в нас Ітутика вйоска йе ставишч'і / там / ну то там воНи вже аЛе говорат // а то украйінс'ка / (Полічна; ГП, с. 202). За цією особливістю носіїв цих говірок прозивають алекачами.

Таким же «мірилом» м'якості виступає і -ти неозначеної форми дієслів: / там Шакос' таІко ход'іт'і роб'іт'і //а в нас так ни говорат ход'іт'і роб'іт'і / в нас оІно в Імене йе суІс'ітка / с нурр'а // то вода теш таІко ход'іт'і роб'іт'і / таІко вс'о на Ітойе // в нас так ни /у нас то тверда Імова / <...> / в нас ІтаГ би тверд'іши вирази / (Даші; ГП, с. 192); / говоримо посвойому // ну / туди на штокмави / уЖе івачиї акцент Імайут / ну /ход'іт'і там / в нас робити / там роб'іт'і/ а ми роб'іти / важем твердо/ (Бітово; ГП, с. 272); /ми ходити робити// (Черемха; ГП, с. 176) (див. мапу 1). При цьому зауважимо, що ареал з [л'і] не збігається з територією поширення [т'і].

Ще декілька прикладів м'якості звукосполук передньоязиковий + и, е:

[Не] (відповідно до літературного [не]): н'едал'еко, н'еввл'іка (ГП, с. 34), в'е било (ГП, с. 100, с. 148), н'е було (ГП, с. 196, с. 198), н'е звайу (ГП, с. 140), н'екол'іс' (ГП, с. 222), н'едал'еко (ГП, с. 238) та ін.;

[д'і] (відповідно до літературного [ди]): л'уд'і, ход'іла (ГП, с. 100, с. 102); отКод'іла, вивод'іни, зд'івав'ів, з дРт'інства (ГП, с. 114, с. 118, с. 124, с. 132), род'ів (ГП, с. 152), од'інацит' (Полічна; ГП, с. 196) одва род'іна (ГП, с. 238) та ін.;

[т'і] (відповідно до літературного [ти]): дУт'інство (Мельник; ГП, с. 100); охрес'т'іл'і; роскрут'іл'і; його Мат'і; з д'іт'інства (Мощона- Крулевська; ГП, с. 120, с. 124, с. 132);

[з'е] (відповідно до літературного [зе]): З'емл'ах (ГП, с. 238), уз'ен'ка (ГП, с. 162), Ьз'еро (ГП, с. 200);

[с'і] (відповідно до літературного [си]): запроС'іла (ГП, с. 106), с'іротойу (ГП, с. 118), спаС'ібо (ГП, с. 186) та ін.

І таких прикладів у збірникові текстів «Голоси з Підляшшя» знаходимо багато.

Висновки

Отже, для визначення українськості говірки підляшуки обрали одну рису - відсутність білоруського дзекання та цекання. Такі характерні фонетичні ознаки, як рефлекси * є (графічно t) чи *о, *е в новозакритих складах, ними до уваги не взяті. А відсутність злиття в одному звукові праслов'янських *і та *ы стає визначальною рисою м'якості хахлацької мови. Ю. Шевельов уважає, що таке м'якшення в підляських говірках виникло без впливу польської мови, бо «в ній t' і d' перейшли в С і З, чого в аналізованих говірках не спостерігається (d'en' - пор. пол. dzien)» [Шевельов, с. 243].

Відзначимо, що твердість приголосних здебільшого властива дослідженим південнопідляським говіркам і лише одній північнопідляській - с. Ставище ґміни Черемха Підляського воєводства та менш виявлено в говірці Черемха-Село.

Список використаних джерел та їх умовних скорочень

ГП - Аркушин Г. Голоси з Підляшшя. Луцьк: Вежа, 2007. 534 с.

Список використаної літератури

1. Аркушин Г. Межі західнополіського діалекту // Волинь філологічна: текст і контекст. Західнополіський діалект у загальноукраїнському та всеслов'янському контекстах. Луцьк: Вежа, 2007. Вип. 4. С. 9-31.

2. Ігнатюк І. Українські говірки Південного Підляшшя (опис, тексти і словничок). Люблин : Episteme, 2013. 108 с.

3. Лесів М. Українські говірки у Польщі. Варшава: Український архів, 1997. 496 с.

4. Скопненко О.І. Генеза берестейсько-пинських говірок: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10. 02. 01; 10. 02. 03. Київ, 1997. 21 с.

5. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. Харків: Акта, 2002. 1054 с.

6. Gwary pфfnocnego Podlasia. Bielsk Podlaski - Puchfy, 2008. 109 s.

7. Sajewicz M. O biaforusko-ukrainskiej granicy jзzykowej na Biafostocczyznie // Ze studiфw nad gwarami wschodnioslowianskimi w Polsce. Rozprawy Slawistyczne. 12. Lublin: Wydawnictwo UMCS, 1997. S. 91-107.

References

1. Arkushyn, H. (2007). Mezhi zakhidnopoliskoho dialektu [Boundaries of the Western Polissian Dialect]. Volyn filolohichna: tekst i kontekst. Zakhidnopoliskyi dialekt u zahalnoukrainskomu ta vseslovianskomu kontekstakh. Lutsk: Vezha, 4, 9-31. [in Ukrainian].

2. Ihnatiuk, I. (2013). Ukrainski hovirky Pivdennoho Pidliashshia (opys, teksty i slovnychok) [Ukrainian Subdialects of the Southern Pidliashshia]. Liublyn: Episteme. [in Ukrainian].

3. Lesiv, M. (1997). Ukrainski hovirky u Polshchi [Ukrainian Subdialects in Poland]. Varshava: Ukrainskyi arkhiv. [in Ukrainian].

4. Skopnenko, O. I. (1997). Heneza beresteisko-pynskykh hovirok [Origin of the dialect Beresteisko-Pinski]: Extended abstract of the candidate's thesis. Kyiv. [in Ukrainian].

5. Shevelov, Yu. (2002). Istorychna fonolohiia ukrainskoi movy [Historical Phonology of the Ukrainian Language]. Kharkiv: Akta. [in Ukrainian].

6. Stepaniuk, M. (Ed.). (2008). Gwary poinocnego Podlasia. Bielsk Podlaski - Puchiy. 109 s. [in Polish].

7. Sajewicz M. (1997). O biaiorusko-ukrainskiej granicy jqzykowej na Biaiostocczyznie. Ze studiow nad gwarami wschodniostowianskimi w Polsce. Rozprawy Slawistyczne. 12. Lublin: Wydawnictwo UMCS, 91-107. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru