Актуалізація південнопідляської говірки у творах Степана Сидорука

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуалізація південнопідляської говірки у творах Степана Сидорука

Юрій Громик, Андрій Яворський

У статті проаналізовано особливості місцевої української говірки на матеріалі творів поета з Південного Підляшшя (Польща) Степана Сидорука, зокрема прокоментовано специфіку рефлексації давніх голосних, відмінності у вживанні приголосних, простежено специфіку формотворення іменників, прикметників, дієслів, займенників, виявлено лексичні діалектизми. З'ясовано специфіку використання автором діалектних елементів.

Ключові слова: Степан Сидорук, Підляшшя, говірка, підляська говірка, діалектизм.

Актуализация южноподляшского говора в произведениях Степана Сидорука. В произведениях поэта из Южного Подляшья (Польша) Степана Сидорука проанализированы особенности местного украинского говора, в частности прокомментирована специфика рефлексации древних гласных, различия в употреблении согласных, прослежена специфика формообразования существительных, прилагательных, глаголов, местоимений, выявлены лексические диалектизмы. Указаны особенности использования автором диалектных элементов.

Ключевые слова: Степан Сидорук, Подляшье, говор, подляшский говор, диалектизм.

The issue of literary and dialectal languages interaction is a topical problem of theoretical and practical importance in modern linguistics. One of its aspects is the use of dialects in the artistic texts that influence the dynamics of style and general literary norms through the aesthetic function of the language. The elucidation of the individual author's specifics of presenting the communicative elements in the artistic texts contributes to creating a complete picture of the tendencies in dialectal literary interaction in general and the modern trends in the development of language and literature in particular.

The interest of the writers of Podlasie (Republic of Poland) to the folk language clearly manifested itself in the 80s of the twentieth century. The young poets, the bearers of the Ukrainian dialects, having realized their distinctiveness from the Poles and Bielorussians, began to seek self-expression in the artistic word, actualizing the features of the local speech in their texts. Stepan ydoruk supported the trend of creating literary works in Ukrainian using dialectal elements.

The source of the research are the poetic and prose texts from the collection of Stepan Sydoruk «All the Cranes are Assembling». The purpose of the study is to trace multilevel features of the South Podlasie Ukrainian dialect in the works of Stepan Sydoruk.

The analyzed texts convincingly testified that S. Sydoruk, writing his works predominantly in the Ukrainian literary language, reproduces various levels of the Podlasie dialect peculiarities with varying degrees of frequency and sequence. At the phonetic level, he is disposed to preserve the specificity of reflexion of the ancient and positional variants of modern vowel phonemes, differences in consonant phonemes loading, combinatorial sound changes. At the morphological level, the most prominent dialect phenomena are those connected with the peculiarities of the substitution of the nominal parts of language and verbs. The features of the morphemic composition of adverbs are also in the focus of the study. S. Sydoruk also used a lot of dialectal tokens, but unfortunately, did not explain their meaning, which complicates the perception of the texts by an unprepared reader.

The study seeks to reveal the most accurate reproduction of all the features of the dialect and argues that it is hardly possible at all. However, the use of the Podlyasie dialect elements is undoubtedly the stylistic device that allows to reproduce the language specifics of the region and, moreover, they create an effect of a subjective narrative.

Key words: Stepan Sydoruk, Pidliashshya, dialect, Podlasie dialect, dialectisms.

Вступ. Взаємодія літературної і діалектної мов - важлива теоретична і практична проблема сучасної лінгвістики. Один із її виявів - використання в художніх текстах діалектизмів, які через художньо - естетичну функцію мови впливають на динаміку стильових та загальнолітературних норм. З'ясування індивідуально-авторської специфіки представлення говіркових елементів у художніх текстах дозволить скласти повне уявлення про тенденції діалектно-літературної взаємодії загалом та на сучасному етапі розвитку мови і літератури зокрема. сидорук діалектний лінгвістика

Жоден із поліських діалектів упродовж усього ХІХ ст. та фактично до кінця 80-х рр. ХХ ст. не був системно представлений у художній літературі. Звичайно, вплив північноукраїнської мовної стихії якоюсь мірою відчутно було у творах Лесі Українки, Ганни Барвінок, С. Васильченка, Федора Одрача, П. Куліша, П. Тичини, О. Довженка, М. Олійника, П. Маха та ін., проте він обмежений тільки окремими вкрапленнями. Зацікавлення письменників поліськими говірками в Україні посилилося, по суті, лише в кінці 80-х рр. ХХ ст., особливо виразно - від початку 90-х рр. На Підляшші (Республіка Польща) воно виявилося трохи раніше у зв'язку з тим, що молоді поети - носії українських говірок - усвідомили свою мовну окремішність від поляків та білорусів, тому стали шукати самовираження в художньому слові, актуалізуючи в такий спосіб у текстах риси місцевого мовлення.

Степан Сидорук (1919-2012 рр.) - поет із Південного Підляшшя, який мешкав у селі Ставки біля Володави в Люблінському воєводстві Республіки Польщі, був членом літературної секції загальнопольського «Stowarzy szema Tw6rc6w Ludowych». Від С. Сидорука як носія говірки с. Ставки Михайло Лесів 1967 р. записував матеріали до «Атласу української мови» [4, с. 140].

С. Сидорук писав вірші і прозу польською та українською мовами, використовуючи елементи рідної південнопідляської говірки. Його художні тексти українською мовою друкували в різних польських часописах та антологіях, а 1983 р. у Варшаві вийшла збірка «Над Бугом» (в упорядкуванні М. Лесіва), 2005 р. та 2013 р. у Любліні - наступні збірки «Журавлі стелять гнизда над Бугом» та «Скликуются всі журавлі» (обидві в упорядкуванні Т. Карабовича).

Південнопідляський колорит поетичного мовлення текстів С. Сидорука ще 1980 р. відзначив Михайло Лесів: «Можна їх також сприймати як якийсь посередній документ місцевого українського підлясько-холмського мовлення над Бугом» [3, с. 5]. У вступному слові до збірки «Над Бугом» 1983 р. учений подав найчастотніші фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми, представлені в поезії цього автора [2, с. 4-5] (у післямові до збірки «Скликуются всі журавлі» 2013 р. М. Лесів цей перелік доповнив [4, с. 144-147], зауваживши: «Мова віршів поета... українська з деякими підляськими говірковими вкрапленнями» [4, с. 143]). Остап Лапський, 2002 р. прочитавши добірку віршів С. Сидорука в «Українському літературному провулку», написав: «.Явилася вона мені трохи чи не історичним документом-свідченням Південного Підляшшя» [1, с. 7].

Мета дослідження - простежити в художніх творах Степана Сидорука різнорівневі особливості української південнопідляської говірки. Реалізація мети передбачає виконання таких завдань: а) визначити корпус використаних автором діалектних явищ; б) систематизувати засвідчені в текстах діалектизми і прокоментувати їх із погляду походження; в) простежити місце й функції говіркових елементів у текстах.

Матеріал і методи дослідження. Джерельна база - поетичні та прозові тексти зі збірки Степана Сидорука «Скликуются всі журавлі».

Дослідження фактичного матеріалу проведене в аспекті синхронії методом лінгвістичного опису із властивими йому прийомами зовнішньої (діалектні явища певного рівня досліджено у зв'язку з елементами інших мовних рівнів) та внутрішньої (для інвентаризації, диференціації та класифікації лінгвальних елементів) інтерпретацій. Для встановлення специфіки підляських фонетичних, морфологічних, лексико-семантичних явищ застосовано зіставний метод (порівняння фактів говірки та літературної мови). Частково використано прийоми внутрішньої та зовнішньої реконструкцій із метою з'ясувати походження деяких поліських діалектизмів.

Результати дослідження та дискусія. Підляські говірки, як і інші діалекти північного наріччя, від решти українських говорів відрізняє найперше специфіка рефлексації давніх голосних *о, *е, *ё, % *і, *у. Тексти Степана Сидорука відображають цю специфіку, хоча й написані загалом українською літературною мовою.

Опрацьований матеріал ілюструє характерний для всього північноукраїнського ареалу монофтонг [о] відповідно до давнього *о в ненаголошених новозакритих складах: жартобливо (С., с. 134), остров(С., с. 6), чоботьми (С., с. 7), костьми(С., с. 17), за окном (С., с. 24), в окні (С., с. 84), з фольварку(С., с. 87), найчастіше в префіксах, прийменниках од-/ от- та под-: одпливав (С., с. 72), оддати (С., с. 5), одлетіла (С., с. 8), одмерзає (С., с. 10), одхілити (С., с. 22), отгороджоне (С., с. 47), подходив, подвезти, подманити (С., с. 129), подпалю(С., с. 122), подстеляєш (С., с. 103), подгризают (С., с. 63), под вечур (С., с. 8) та ін. Рефлексацію *о > [о] виявлено й у структурі префіксів по-, до- в словах на зразок пойти(С., с. 90), не поймеш (С., с. 131), дойти(С., с. 47), натомість секундарний [о] в префіксах та прийменниках збережено у випадках во мні (С., с. 69), возьми (С., с. 72), зорвати (С., с. 22) та ін. З історичного погляду закономірна звукова структура префікса в словоформах одозветься (С., с. 61), одорветься (С., с. 95), де перший [о] збережено у відкритому складі, а другий [о] - секундарний; у відкритому складі виправданий [о] й у випадку в оконці (С., с. 35). Монофтонг [о] на місці давнього *о в наголошеному новозакритому складі простежено хіба в словоформах окнах (С., с. 58), скончили (С., с. 130) та прислівнику потом (С., с. 123). Лише зрідка в закритих складах представлено розвиток етимологічного *о в [у]: пруйде(С., с. 133), вирус(С., с. 112), частіше у відповідних прикметникових флексіях: кобилі дурнуй (С., с. 103), в клунінуй тіні (С., с. 134), в березовуйчечоті (С., с. 5). Новий [і] на місці давнього *о в закритому складі відображено й у випадках Біг (С., с. 20), молідь (С., с. 33), а за аналогією - навіть у відкритому складі: мніго (С., с. 124). Голосний [и] відповідно до давнього *о трапився лише у флексіях займенників, прикметників у випадках в каждим календарі (С., с. 120), на каждим кроці (С., с. 98), на каждим вільним пляцові (С., с. 131), на вишшим берегу (С., с. 125). На місці секундарного [о] <*ъмонофтонг [и] помічено у формі зийде (С., с. 114).

В іменнику клін (С., с. 59) у наголошеному новозакритому складі монофтонг [і] на місці *е закономірний, якщо взяти до уваги форму *к1впъ, паралельну до *к1ьпъ(ЕСУМ 1, с. 458), а от у словоформі пощірбляний (С., с. 18) поява [і] на місці секундарного [е] спричинена аналогією до рефлексів давнього *е в закритому складі. У структурі поперід (С., с. 119) появу [і] в повноголоссі можна пояснити так само дією аналогії. Іменник попил(С., с. 48) у ненаголошеному закритому складі засвідчує розвиток етимологічного *е в [и]; у випадках вечур (С., с. 8), в нашуй сім'ї (С., с. 98), Божуй Матері (С., с. 5) на місці *е в такій позиції після шиплячого розвинувся лабіалізований рефлекс [у].

Послідовніше і більшою кількістю прикладів Степан Сидорук проілюстрував північноукраїнську рефлексацію ненаголошеного *ё, вживаючи в цій позиції (очевидно, за традицією своєї говірки) то [е] після твердого приголосного: перетекає (С., с. 53), бежить (С., с. 51), занеміло (С., с. 49), потрепати (С., с. 71), переспешили (С., с. 131), припекало(С., с. 133), метлою(С., с. 21), на лещині (С., с. 40), на стені (С., с. 130), метлу(С., с. 122), облепився (С., с. 16), в сем'ї (С., с. 114), то [и]: цвите (С., с. 78), повинчаємся(С., с. 54), нарикати (С., с. 48), диток(С., с. 40), прибижи (С., с. 39), вигрибати(С., с. 29), биді (С., с. 27), диляницю (С., с. 132), надлитає (С., с. 10), линиво, мизерні (С., с. 125), руминіют (С., с. 58), хоча й зарумінилися (С., с. 49), пор. *гитёп-(ЕСУМ 5, с. 141), та ін., зокрема й у відповідних флексіях іменників на зразок в місти (С., с. 120), в обшири (С., с. 125), в хати (С., с. 7), (сипнути) кобили (С., с. 122). Тільки в структурі посядали (С., с. 29) на місці ненаголошеного *ёпомічено [а] зі збереженням м'якості попереднього консонанта (проте поява [а] тут може мати нефонетичний характер). Відмінні від [і] рефлекси наголошеного *ётрапилися хіба в словоформах сєчкі (С., с. 129), а також у виразних полонізмах цалу (С., с. 40), цалий(С., с. 117), бляском (С., с. 127), пор. варіант *ЫёБкъ, паралельний до *Ыкъ, *Ь\ІБк- (ЕСУМ 1, с. 210).

С. Сидорук через свої художні тексти ілюструє й характерну для підляських говірок рефлексацію давнього *і як [і]; таке явище відображене найчастіше після бокового [л], як-от: началі, утялі(С., с 29), наліває(С., с. 130), залів (С., с. 46), налів (С., с. 129), хоча можливе й після інших приголосних: гусі (С., с. 52), до ніх (С., с. 130), шіршу (С., с. 112), пахучій (хліб) (С., с. 71), корзіну (С., с. 134). У багатьох словоформах позначено новий [і] на місці етимологічного *у після задньоязикових та фарингального приголосних: лемкі, бойкі (С., с. 5), тількі (С., с. 11), кісіль (С., с. 13), сосонкі, іголкі (С., с. 23), на бакір (С., с. 29), гадюкі, онукі (С., с. 95), одхілити (С., с. 22), молодухі (С., с. 119), юхі (С., с. 120), пирогі (С., с. 12), догінає (С., с. 24), погінула (С., с. 124) та ін.

Кореневий вокалізм у словоформах глубини (С., с. 26), глубокій(С., с. 34) відображає рефлекс кореня *д1оЬ-, паралельного до псл. *дІуЬ- (ЕСУМ 1, с. 523). Закономірний рефлекс давнього носового заднього ряду передано у випадку дуброва (С., с. 73). В іменнику огледини (С., с. 118) на місці давнього *§ простежено монофтонг [е] після депалаталізованого бокового консонанта.

Опрацьовані тексти передають також специфіку рефлексації в підляській говірці ненаголошеного редукованого *ъу позиції після сонорних плавних, зокрема не тільки закономірний в українській мові розвиток звукосполук*лъ, *ръу [ли], [ри], як-от: вЯбличній (С., с. 126), але й можливість появи сполучень [ло], [ро}: яблока(С., с. 82), яблоньовим (С., с. 75), дрожать(С., с. 122), дрожала(С., с. 5), очевидно, за аналогією до наголошеної позиції або ж у результаті чужомовного впливу. У словоформі іголкі (С., с. 23) збережено початковий [і], що постав з *)ь, мабуть, ще на ґрунті праслов'янської мови, пор.: ]ьдьїа (ЕСУМ 1, с. 549), натомість варіант заржавіли (С., с.10) у кореневій морфемі засвідчив відсутність початкового секундарного [і], появу якого в українській мові спричинив занепад зредукованого після сонорного.

Виразними прикладами в текстах С. Сидорука відображено й специфіку позиційної реалізації в підляських говірках сучасних голосних. Скажімо, простежено результат підвищення і звуження артикуляції ненаголошеного [е], наслідком чого стає заступлення його, як правило, звуком [и]: висною (С., с. 56), помилом (С., с. 71), забиріте (С., с. 73), тиче(С., с. 74), Питро (С., с. 12), бристи (С., с. 26), чикає (С., с. 30), кусинь (С., с. 32), пирину (С., с. 33), стукниш (С., с. 118), (через) щилюби (С., с. 17), пор. *бсєіь(ЕСУМ 6, с. 511), та ін. У позиції після [й] ненаголошений [е] внаслідок акомодації зазнає більшого звуження і більшою мірою підвищує артикуляцію, через що реалізується у звукові [і]: зближуїмся (С., с. 131), виседзуїтеся (С., с. 134), відчовуїм (С., с. 131), танцюїм (С., с. 30). Розвиток [е] > [і] в позиції без наголосу представлено й після задньоязикового у варіантах кіпкувати (С., с. 29), окіяні (С., с. 19).

Помічено й наслідки дзеркального фонетичного процесу - обниження артикуляції [и] > [е] в позиції без наголосу: протерали (С., с. 90), подевися (С., с. 88), преніс (С., с. 71), седить (С., с. 6), не девися (С., с. 8), детинство (С., с. 17), двегтить (С., с. 30), позберати (С., с. 104) та ін. У випадках пшаницю, до пшаниці (С., с. 133), пшаничних (С., с. 84) С. Сидорук відобразив характерне для говірки обниження артикуляції ненаголошеного [е] до [а], що, очевидно, було зумовлено акомодацією [е] як звука переднього ряду середнього піднесення до попереднього депалаталізованого шиплячого. Про розвиток [е] > [а] в ненаголошеній позиції можна говорити й стосовно звукової структури іменника палюхі (С., с. 21), який пов'язують із пелюстка, пелюшка (ЕСУМ 4, с. 333), та дієслова страпнеться(С., с. 51), пор. трепет.

Як і в підляських говірках, у текстах маніфестовано новий голосний [о], що виник незалежно від наголосу на місці [е] після історично м'яких приголосних перед твердими; як правило, таке заступлення супроводжує збереження м'якості попереднього консонанта: вітьор (С., с. 10), весьоло(С., с. 40), чорнозьому (С., с. 88), виньон (С., с. 48), розвиньоного (С., с. 134), відчиньоною (С., с. 113), але шиплячі та вібрант у цій позиції пережили ствердіння: опущоній (С., с. 136), впечоний (С., с. 71), отгороджоне (С., с. 47), витверозився (С., с. 8) та ін. Лише у випадках всьо (С., с. 133), всьой (С., с. 89), усьоє (С., с. 109), пісонька (С., с. 102) це саме явище виявлено в кінці слова або перед м'яким приголосним.

Відповідно до фонетичних особливостей своєї говірки С. Сидорук уживає дієслівні деривати з ненаголошеним суфіксом -ова- (без розвитку [о] > [у]): захвильовала (С., с. 134), впаковалася (С., с. 129), протанцьовани(С., с. 30), куповати, сторговала(С., с. 31), раховала (С., с. 50), поціловав (С., с. 81) та ін. Подібне збереження ненаголошеного [о] без посилення його лабіалізації і підвищення артикуляції помічено й у дієслові ворошися (С., с. 133), пор. споріднене Vогхъ«купа хліба для обмолоту» (ЕСУМ 1, с. 429), а також у першому складі в словоформі бохонців (С., с. 50), пор. варіант бохонъ(1529 р.) (ЕСУМ 1, с. 311), хоча іншого разу використано буханцьом(С., с. 17). У випадку богатими (С., с. 134), а також у другому складі в структурі бохонців відсутнє заступлення в ненаголошеній позиції [о] > [а] перед складом із наголошеним [а], натомість дистантну регресивну асиміляцію голосних ілюструють дієслівні форми позамакають (С., с. 28), харащав (С., с. 50), стосовно якої відновлюють *хорошати «каструвати тварин» (ЕСУМ 6, с. 203). Посилення лабіалізації і підвищення артикуляції ненаголошеного [о] > [у] ілюструє хіба прикметник у словосполученні панува донька (С., с. 87).

Використані С. Сидоруком варіанти могітньому (С., с. 19), тютін (С., с. 31) відображають гіперкоректну заміну [у] > [і] в наголошеному закритому складі як наслідок відштовхування від характерного для частини північноукраїнських говірок заступлення *о > [у] в такій позиції. У випадках дерво (С., с. 44), дерва (С., с. 63) передано редукцію другого - ненаголошеного - голосного в складі повноголосся.

Виразними прикладами С. Сидорук маніфестував специфіку підляськогоконсонантизму, зокрема тенденцію до ствердіння вібранта, як-от: богатира (С., с. 16), говорат (С., с. 63), вітрака, вітракі, урадовці (С., с. 124), воротара (С., с. 125), монастира, для монастиру (С., с. 126), розговорує (С., с. 78), журуся (С., с. 28), трох (С., с. 127), двери(С., с. 30) та ін.; четверту неперехідну палаталізацію задньоязикових перед [і]-рефлексом давнього *у: бойкі (С., с. 5), на бакір (С., с. 29), гадюкі, онукі (С., с. 95), одхілити (С., с. 22), молодухі (С., с. 119), пирогі (С., с. 12), догінає (С., с. 24), а також перед [е]: великє (С., с. 132), гіркє (С., с. 53); непослідовність стягнення подовжених приголосних в іменниках середнього роду колишніх */о-основ: на обличу(С., с. 88), надбанє (С., с. 109), гаданьом (С., с. 114), зданя, питаня (С., с. 116), до раня(С., с. 127) та ін., хоча й волоссє, колоссє (С., с. 17), життя (С., с. 69), взуттє (С., с. 73), диньовиннє (С., с. 31), жиніння (С., с. 135); непослідовність ствердіння шиплячих: на обличу(С., с. 88), очи(С., с. 25), наши(С., с. 6), гроши(С., с. 31), але шіршу (С., с. 112), пахучій (хліб) (С., с. 71); втрату [й] на межі префіксальної та кореневої морфем: приняти (С., с. 129), прошло(С., с. 15), хоча й пойти(С., с. 90); ствердіння свистячого [з'] у словоформі від колодяза (С., с. 133). Відображено також деякі комбінаторні зміни в групах приголосних, зокрема прогресивну суміжну асиміляцію за місцем і способом творення [мй] > [мн']: памнятали (С., с. 23), за способом творення [с'т'] > [с'ц']: продасць (С., с. 109), часьцій (С., с. 131); регресивну суміжну асиміляцію за місцем і способом творення [вн'] > [мн']: підрімнював (С., с. 134), за способом творення [н:] > [лн]: гумелником (С., с. 120), [кт] > [хт]: дохторант (С., с. 55), за твердістю [л'н] > [лн]: весілникі (С., с. 119), за глухістю [дк] > [тк]: жертку (С., с. 77), [бч] > [пч]: пчолярі (С., с. 103), пор. *Ьъсе1а, *ЬьсеІа (ЕСУМ 1, с. 158), [бт] >[пт]: задоптуються (С., с. 61), пор. *dъbъtati (ЕСУМ 2, с. 110), за дзвінкістю [пл'] > [бл']: зблющив (С., с. 8). У випадках вижши (С., с. 12), вижшим (С., с. 125), вивижшати (С., с. 22) передано наслідок поліетапності комбінаторних змін асимілятивного та дисимілятивного характеру: [сш] > [ш:] > [жш]. Дієслівні форми допкав, подопкати, здопкати (С., с. 15) відображають прогресивну дистантну дисиміляцію за місцем творення [д..т] > [д..к], пор. *dъbъtati (ЕСУМ 2, с. 110). На відміну від літературної норми, підляський діалектизм ручникі (С., с. 135) не зазнав регресивної дисиміляції за способом творення [чн] > [шн]. У структурі збірного числівника в словосполученні вбідвирукі (С., с. 15) представлено результат так званої часткової аферези [о] > [у] > [в], у прислівнику зара (С., с. 64) - апокопу [з]. У словоформах гінша (С., с. 119), гінших (С., с. 129) зауважено протезу [г], натомість відсутній приставний приголосний у випадку ухо (С., с. 47). Збереження дзвінкого шиплячого африката ілюструє іменникова словоформа саджу (протерали) (С., с. 90), водночас прислівник-полонізм незабарзо (С., с. 125) засвідчує заступлення дзвінкого свистячого африката щілинним [з]. Варіант окіяні (С., с. 19) свідчить про тенденцію до уникнення збігів голосних завдяки появі епентези. Словоформа до скіри (С., с. 80) зберігає зв'язок зі *Бкога (ЕСУМ 5, с. 280), отже, на противагу літературному українському відповідникові шкіра, зберігає початкове сполучення [ск] без переходу його в [шк]; натомість розвиток початкового кореневого [ск] > [шк], а також [ст] > [шт ] представлено у випадках шкло (С., с. 122), шклом (С., с. 58), на шторцъ(С., с. 134). Фонетичне оформлення лексеми стовб (С., с. 130) не пов'язане з комбінаторними змінами, а зберігає звукову структуру давнього варіанта *зґьІЬь, паралельного до *Бґь1рь (ЕСУМ 5, с. 421). Початковий етимологічний [в] представлено в словоформі воробці (С., с. 7), пор. *уогЬъсъ(ЕСУМ 1, с. 570). Безпосередній зв'язок із давнім *теёуёёъ(ЕСУМ 1, с. 343-344) простежено в іменнику медвъ(С., с. 103), що не зазнав метатези, як його літературний український відповідник.

С. Сидорук у своїх текстах позначив найвиразніші особливості субстантивної словозміни в підляських говірках, зауваживши переважно інновації фонетичного походження або такі, що зумовлені були граматичною аналогією. Найповніше відображено словозміну іменників чоловічого роду ІІ відміни. Маніфестовано більшу стосовно літературної мови частотність флексії -а в родовому відмінку: того світа (С., с. 22), з-за ліса (С., с. 65), закінчення -ови в давальному відмінку: жидови (С., с. 102). Іменники ІІ відміни обох родів м'якої групи в орудному відмінку однини засвідчують наслідок вирівнювання за зразком твердої групи: огнъом(С., с. 133), за Коднъом(С., с. 128), з ячменъом(С., с. 56), з ключом(С., с. 15), з буханцъом(С., с. 17), саминцъом(С., с. 58), за тдвфцъом(С., с. 96), крилъцъом(С., с. 49), над полъом(С., с. 40), ГенГанъом(С., с. 131), гаданъом(С., с. 114), гранъом(С., с. 84), з коршъом(С., с. 11). Колишні */о-основи середнього роду зберігають флексію називного та знахідного відмінків однини -є, а також у різних відмінках ілюструють непослідовність процесу стягнення в кінці основи подовженого консонанта: щастє (С., с. 101), надбанє (С., с. 109), взуттє (С., с. 73), життє (С., с. 19), волоссє, колоссє (С., с. 17), диньовиннє(С. 31), на обличу(С., с. 88), гаданьом (С., с. 114), зданя, питаня (С., с. 116), до раня(С., с. 127) та ін. У місцевому відмінку в іменниках обох родів ІІ відміни простежено велику (через дію аналогії) частотність флексій -ови, - ові, зокрема й у випадку м'якої групи та середнього роду: на слупови (С., с. 122), на верхови (С., с. 125), в амокови (С., с. 115), при бокові (С., с. 81), у куткові (С., с. 13), у вельонові (С., с. 118), на ковріткові (С., с. 119), на коньові(С., с. 135), на пляцьові (С., с. 131), на пальцьови (С., с. 121), в сінови (С., с. 129), збереження архаїчних форм із закінченням -і <*ё,перед яким задньоязикові зазнали другої перехідної палаталізації: о світанці (С., с. 54), в барханці (С., с. 54), в язиці (С., с. 24), а також фонетично спричинене ненаголошене закінчення -и <*ё: в обшири (С., с. 125), у повали (С., с. 95), в місти (С., с. 120), поширення флексії -у (-ю) за аналогією до субстантивів середнього роду: на обличу(С., с. 88), в серцю (С., с. 108), та колишні *-о- основи чоловічого роду: на берегу (С., с. 125).

Специфіку відмінювання іменників І відміни передано через ненаголошене закінчення -и <*ёв давальному, місцевому відмінках однини: (сипнути) кобили (С., с. 122), в хати (С., с. 7), на доріженьци (С., с. 59), та форму орудного однини долонєю (С., с. 129). Місцеві явища словозміни іменників ІІІ відміни показано тільки через форми родового відмінка: історично закономірну пам'яти (С., с. 11) та кровлі (С., с. 134) аналогійного походження, IV відміни - через збереження суфікса у формі орудного відмінка з дитятом (С., с. 95).

Із діалектних явищ множини С. Сидорук використав форми називного відмінка з флексіями -е, -и, -і: люде (С., с. 87), двери(С., с. 30), гроши(С., с. 31), очи(С., с. 25), гусі (С., с. 52), оригінальну форму орудного відмінка людьмима (С., с. 77), яка засвідчує поєднання флексій множини та двоїни. Зауважено також форми родового відмінка, співвідносні з формами знахідного: (погодуєш) онукі (С., с. 95), без гроши(С., с. 131).

Розвиток звукосполучень *gy, ky, *xyв [г'і], [к'і], [х'і] простежено у відповідних відмінкових формах в іменниках різних родів: лемкі, бойкі (С., с. 5), сосонкі, іголкі (С., с. 23), гадюкі, онукі (С., с. 95), молодухі (С., с. 119), юхі(С., с. 120), пирогі (С., с. 12) та ін. Відображено й специфічне родове значення деяких іменників: у літрову бутлю, о дно бутлі (С., с. 129), моя шоса, від шоси (С., с. 46), сивого гадюкі (С., с. 95), юнош молодий (С., с. 101), якійсь мечет(С., с. 132), поза клуньом (С. с. 31), хоча з-під тамтеї клуні (С., с. 136).

У системі словозміни прикметників, порядкових числівників та родових займенників С. Сидорук проілюстрував збереження повних нестягнених форм жіночого і середнього родів: густаятовпа (С., с. 131), гарная дівчина (С., с. 90), бистрая чайка (С., с. 49), чорнявую косу (С., с. 39), новоє кочовище (С., с. 36), вкраденоє сало (С., с. 90), чумацькоє добро (С., с. 54), сонце одноє (С., с. 22), тая (С., с. 118), що такоє (С., с. 19), тоє диво (С., с. 127), усьоє (С., с. 109). У нестягнених формах множини представлено флексію -иї: молодіжниї літа (С., с. 120), подібниї збитки (С., с. 123), незнаниїрічкі (С., с. 125), дурниїпитаня (С., с. 116), тиїянталігенти (С., с. 134), люде тиї (С., с. 94), тамтиї літа (С., с. 65), нашиї пісні (С., с. 61), а після задньоязикових - -ії: поліськіїзвістуни (С., с. 103), морози тенґії (С., с. 129); у стягнених формах - -и: непобіджени вояки (С., с. 134), дні повни (С., с. 15), чорни очі (С., с. 74), груби сурми (С., с. 25), нашикожухі (С., с. 85). Повною нестягненою формою представлено займенник чоловічого роду всьой (світ) (С., с. 89).

Часто вживано нестягнені форми непрямих відмінків присвійних займенників мій, свій зі зміною суфікса -йе- > -йо-: у мойому садочку (С., с. 39), в свойому обшири (С., с. 125), на свойому порозі (С., с. 46), для мойогоПетрика(С., с. 118); лише один раз використано частково стягнену форму середнього роду в родовому відмінку: мойго поля (С., с. 17). Натомість С. Сидорук позначив тільки стягнені форми родового відмінка займенників жіночого роду та, уся: теї зіркі (С., с. 9), до теї Європи (С., с. 131), до теїпшаниці (С., с. 133), з-під тамтеї клуні (С., с. 136), усєї (С., с. 130).

Чимало діалектних явищ у словозміні прикметників та співвідносних із ними інших слів - це інновації, що склалися через типові фонетичні закономірності говірки. Наприклад, у формах давального та місцевого відмінків жіночого роду зауважено флексію -уй, де [у] <*о, *е в закритому складі: кобилі дурнуй (С., с. 103), в клунінуй тіні (С., с. 134), в березовуйчечоті (С., с. 5), в нашуй сім'ї (С., с. 98), Божуй Матері (С., с. 5); чоловічого роду - закінчення -им,де [и] <*о, *е в закритому складі: в каждим календарі (С., с. 120), на каждим кроці (С., с. 98), на каждим вільним пляцові(С., с. 131), на вишшим берегу (С., с. 125).

Інший чинник появи морфологічних інновацій - це граматична аналогія. Скажімо, у текстах простежено вирівнювання форм твердої групи за зразком м'якої: пустинній вітьор (С., с. 32), земельній закон (С., с. 22), хата рідня (С., с. 36), народньоїпори (С., с. 85), весільнім гуртом (С., с. 118), зокрема й у родовому відмінку в жіночому роді: стареї газети (С., с. 134), від стареї (С., с. 131), до Великєї Європи (С., с. 131), з якеїсь Волині (С., с. 124), такєїюхі (С., с. 120), з такеїхмари (С., с. 117), такеївітчизни (С., с. 88), для самеї (С., с. 133). Натомість в орудному відмінку прикметники жіночого роду м'якої групи зберігають свої історичні флексії: раннєю весною (С., с. 103), літнею порою (С., с. 101), чужею (С., с. 15). У множині зберігає своє історичне відмінювання за м'яким зразком указівний займенник сей: до сіх пір (С., с. 24).

Із підляського мовлення С. Сидорук перейняв і закономірні з погляду історичної фонетики форми давального, місцевого відмінків займенника першої особи мні (С., с. 9) та родового відмінка предметно-особового займенника жіночого роду єї (С., с. 114); унікальну прийменникову форму знахідного відмінка предметно-особового займенника середнього роду у нє «в нього» (С., с. 34), яка постала на базі відомого з пам'яток варіанта ~ шляхом додавання початкового [н]; прийменникову форму орудного відмінка предметно-особового займенника жіночого роду без початкового [н] з єю (С., с. 127); указівні прономени з основою там-, яка вказує на віддаленість об'єкта: тамтиїліта (С., с. 65), з-під тамтеї клуні (С., с. 136), означальні займенники каждий (С., с. 12), жадна (С., с. 22), заперечні з часткою ни-: нихто (С., с. 130), ничого (С., с. 78), зокрема й полонізм ниц(С., с. 131), неозначені деривати (очевидно, запозичення) коє-що (С., с. 9), никотриї (С., с. 132), чим то (С., с. 130).

Підляську специфіку дієслівного формотворення передано через виразні морфологічні архаїзми, зокрема: а) форми 3 особи теперішнього часу: шумит(С., с. 10), руминіют (С., с. 58), говорат (С., с. 63), подгризают(С., с. 63), райцюют (С., с. 103), роблят (С., с. 115); б) форми 2 особи множини наказового способу: поверніте, заткніте (С., с. 63), забиріте (С., с. 73), пливіте, всадіте (С., с. 9), сваріте (С., с. 31), заходіте (С., с. 90), торопітеся (С., с. 57); в) складені форми майбутнього часу, що продовжують так званий перший майбутній: меш заходити (С., с. 101), меш перетинати (С., с. 89), міш товчи (С., с. 70), ме виглядати (С., с. 28), мем махати (С., с. 29), мете везти (С., с. 9); г) форми минулого часу з особовими енклітиками, що переважно зазнали зрощення зі службовими словами: том направив (С., с. 33), щоби-м вертався (С., с. 122), єсь говорив (С., с. 136), якую б єсь пісню почав (С., с. 66), що жесь впився (С., с. 8), кім жесь би не був (С., с. 109), щоби-сь пам'ятала (С., с. 5), босьте началі, босьтеутялі (С., с. 29). С. Сидорук із підляської говірки перейняв також архаїчні інфінітиви на зразок товчи (С., с. 70), спечи (С., с. 50) та новіші варіанти стягчи (С., с. 122), потягчи (С., с. 123); специфічні форми 2 особи однини наказового способу: влази (С., с. 65), злази (С., с. 48), прибіж (С., с. 38); форму 3 особи множини теперішнього часу мчуть (С., с. 66), що склалася через аналогійний вплив із боку відповідних форм І дієвідміни; спеціальну форму 2 особи однини теперішнього часу дієслова бути - їстесь (С., с. 124), що продовжує польську jestes.

Відтворюючи говіркові особливості в морфемному складі прислівників, С. Сидорук використовує: а) архаїчні відзайменникові деривати на зразок куда(С., с. 98), сюда(С., с. 58), нигде(С., с. 88), нигди«ніколи» (С., с. 89), скіль «звідки» (С., с. 52), з кіля «т. с.» (С., с. 120), покіль«поки» (С., с. 109), пока«поки» (С., с. 130), до кіль «доки» (С., с. 5), пощо «для чого» (С., с. 135); б) похідні від первинних прислівників пізніші новотвори або варіанти: неде «ніде» (С., с. 96), товди «тоді» (С., с. 75), скільсь«звідкись» (С., с. 134), зтамтіль «звідти» (С., с. 1154), сюд і тут «час від часу» (С., с. 33), сюд - де тут «т. с.» (С., с. 118); в) форми вищого ступеня порівняння з суфіксом -ій: далій (С., с. 23), темній (С., с. 46), шляхетній (С., с. 121), міцній (С., с. 51), часьцій (С., с. 131), ліпій (С., с. 74), охочій (С., с. 75), хучій (С., с. 11), а також компаратив прислівника лихо «погано» - лихше (С., с. 82); г) відприкметникові похідні префіксально-суфіксального творення на зразок по-циганську (С., с. 135), по європейську (С., с. 131). У текстах зауважено варіанти загальновживаних структур, як-от: тепера (С., с. 52), зара «зараз» (С., с. 131), вельме (С., с. 28), неохочо (С., с. 11), на шторць (С., с. 134), полонізми вчорай (С., с. 74), правє «майже» (С., с. 126), забарзо«зашвидко» (С., с. 125) та ін.

У текстах С. Сидорука відтворено деякі відмінності в оформленні службових слів, але вони в основному пов'язані з регулярними фонетичними процесами. Окрім того, як свідчить письменник, у підляському ареалі збережено прийменник о: просять о даток (С., с. 78), просячи о інтерв'ю (С., с. 127), о згоду не спитає (С., с. 109), говорили о судах, о корові (С., с. 135), розговорує о душах, о людях, о дикіх тернинах (С., с. 78), спам'ятався о світанці (С., с. 54), хату о трьох шибках (С., с. 35); протиставний сполучник но: дає но їй кістю в горлі стає (С., с. 80), о тому не говорять но вже видно (С., с. 63); розділовий сполучник альбо: невістка альбо хліб (С., с. 50); видільну частку оно«тільки»: ни в чернь одягали оно в світкі біли (С., с. 9). У творах використано також новотвори будьто«начебто, буцімто» (С., с. 80), будь би то «т. с.» (С., с. 119), частку-полонізм нех (С., с. 20) та ін.

С. Сидорук використав чимало лексичних діалектизмів, щоправда, не витлумачив їх у примітках; на жаль, відсутній і спеціальний словник, а він дуже допоміг би читачеві, який не знає підляської говірки. Значення більшості лексем допомагають з'ясувати хіба що лексикографічні праці або контекст: ногавиці «штани» (С., с. 133), сафандула «дурень» (С., с. 119), цуґ «тяга в печі» (С., с. 122), ленгуз «лежень» (С., с. 134), папруга «ремінь» (С., с. 135), весілники «учасники весільного обряду» (С., с. 119), ковріток«пристрій для прядіння» (С., с. 119), слуп «стовп» (С., с. 122), полап «стеля» (С., с. 130), крипа, кріпа «човен» (С., с.103), зданє «думка» (С., с. 116), кондигнація «поверх» (С., с. 12), вакат «порожнє місце» (С., с. 12), диньовиннє «стебла гарбуза» (С., с. 31), передшколякі «дошкільнята» (С., с. 131), гандель «торгівля» (С., с. 131), шильд «вивіска» (С., с. 131), калдун«живіт» (С., с. 119), установа «звичай» (С., с. 118), юха «кров» (с. 120), флюнта «мисливська рушниця» (С., с. 103), ошоломілий «приголомшений» (С., с. 119), тенґий «великий» (С., с. 98), наремний «впертий (?)» (С., с. 8), латвий «легкий» (С., с. 12), приганути«згадати» (С., с. 96), райцювати«розмовляти» (С., с. 103), тровити «переслідувати, цькувати» (С., с. 6), торопитися «витріщатися» (С., с. 7), язготіти «набридливо, уїдливо говорити» (С., с. 134), понагляти «квапити» (С., с. 6).

На жаль, значення деяких місцевих слів не вдається з'ясувати з контексту чи за доступними діалектними словниками, а це ускладнює сприйняття творів: носатрізна (С., с. 130), осілка (С., с. 134), ситанє (С., с. 84), кац (С., с. 82), лігня (С., с. 51), риковісько (С., с. 33), ревір (С., с. 33), чечота (С., с. 5), амок(С., с. 115), ретьман (С., с. 19), собовтір (С., с. 120), нешпатірний (С., с. 119), котлуватися (С., с. 122), призукати (С., с. 70), манувати (С., с. 13), мускінути (С., с. 129), зареквірувати (С., с. 129). Тут важливо було б мати авторські коментарі до творів.

Висновки та перспективи дослідження. Аналізовані тексти переконливо засвідчили, що С. Сидорук, пишучи загалом українською літературною мовою, з різним ступенем частотності й послідовності відтворює різнорівневі особливості підляської говірки.

На фонетичному рівні передано специфіку рефлексації давніх та позиційні варіанти сучасних голосних фонем; відмінності в навантаженості приголосних фонем; комбінаторні звукові зміни. На морфологічному рівні найвиразнішими діалектними явищами відтворено особливості словозміни іменних частин мови і дієслів; ілюстровано особливості в морфемному складі прислівників. С. Сидорук використав також чимало діалектних лексем, проте, на жаль, не пояснив їх значення, що ускладнює сприйняття текстів непідготовленим читачем.

Звичайно, говорити про максимально точне відтворення всіх рис говірки не можна (художній текст, зрештою, не діалектографічна праця). Водночас використання підляських елементів - це, без сумніву, вдалий художній прийом, що дозволяє передати мовний колорит краю і створює ефект суб'єктивної оповіді.

Перспективи дослідження визначає потреба глибшого аналізу діалектизмів як стилістичної категорії.

Список використаних джерел та їх умовних скорочень

1. ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: у 7 т. / за ред. О. С. Мельничука. Т. 1-6. Київ: Наук. думка, 1982-2012.

2. С. - Сидорук С. Скликуются всі журавлі. Люблин: Episteme, 2013. 152 с.

3. Лапський О. Молода українська поезія // Наше слово. 2002. № 6. С. 7.

4. Лесів М. Вступне слово // Сидорук С. Над Бугом. Варшава, 1983. С. 4-5.

5. Лесів М. Поезія рідної хати // Наше слово. 1980. № 24. С. 5.

6. Лесів М. Про українсько-підлясько-холмські вірші Степана Сидорука та їх мовну форму // Сидорук С. Скликуются всі журавлі. Люблин: Episteme, 2013. С. 137-147.

References

1. Lapskyi, O. (2002). Moloda ukrainska poeziia [Young Ukrainian Poetry]. Nasheslovo, 6, 7. [in Ukrainian].

2. Lesiv, M. (1983). Vstupne slovo [Introductory word]. In Sydoruk, S. NadBuhom. (pp. 4-5). Varshava. [in Ukrainian].

3. Lesiv, M. (1980). Poeziia ridnoi khaty [Homy Poetry]. Nasheslovo, 24, 5. [in Ukrainian].

4. Lesiv, M. (2013). Pro ukrainsko-pidliasko-kholmski virshi Stepana Sydoruka ta yikhmovnuformu [Stepan Sidoruk's Ukrainian-Podlasie-Kholm Poems and Their Linguistic Forms]. In Sydoruk, S. Sklykuiutsia v sizhuravli. (pp. 137-147). Liublyn: Episteme. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru