Незакінчені речення в ідіостилі Архипа Тесленка як спосіб вираження експресії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Незакінчені речення в ідіостилі Архипа Тесленка як спосіб вираження експресії

Б. Сахно, студ.

У статті досліджується комунікативно-прагматичний потенціал незакінчених конструкцій як мовленнєвої реалізації речень-висловлень, що характеризуються особливим вираженням експресії.

Досліджуючи мову, яка реалізує себе в мовленні, вчені виокремили виразно індивідуалізовану синтаксичну одиницю - незакінчене речення, що не має внутрішньої структурної організації речення, характеризується змістовою й інтонаційною незавершеністю. Ці речення передають ті похибки, що стосуються не мови, а саме індивідуального мовлення, в якому певною мірою порушуються мовні норми. Такі відхилення виявляються на етапі породження думки і зумовлюються як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками.

Незакінчені речення були об'єктом дослідження Дудика П. С., Загнітка А. П., Іванової Л. І., Пітеля В. І., Сковороднікова А. П, Цоя А.А., Попової А. І., Каранської М. І.

Структурно незакінчене речення може бути вербально позбавленим одного чи кількох складових елементів, виражених у мові будь-яким членом речення в будь-якій позиції. З огляду на це дослідники не мають одностайної думки щодо номінації таких речень. Їх маркують як: "еквіваленти речень" (Іванова Л. П.), "обірвані неповні речення" (Каранська М. І.), "нерозгорнуті речення" (Попова А. І.), незакінчені, усічені, недовисловлені, а на стилістичному рівні - речення з апосіопезою. Одним із перших про апосіопезу (умовчання) як лінгвістичну одиницю згадував польський мовознавець Антоній Красновольський, визначивши речення з апосіопезою та зарахувавши його до граматично неповних (за його термінологією - еліптичних). речення висловлення синтаксичний

Іванова Л.П. не відносить такі конструкції до речень в канонічному значенні, вважає їх уривками речень, позбавленими стабільного синтаксичного оформлення, предикативності, проте такими, що співвідносні з реченнями, оскільки функціонують поряд із ними або ж замість них.

Загнітко А.П. аналізує незакінчені синтаксичні конструкції в межах контекстуально неповних речень, оскільки вся інформація компенсується попередніми реченнями - контекстом, а сам термін "речення" вважає коректним, оскільки вони мають виражені "реченнєвовідтворювальні начала" [3, 629].

Пітель В. І. також розглядає незакінчені конструкції як "речення", оскільки вони містять основні ознаки цієї синтаксичної одиниці: структурну схему, предикативність (яка реалізується в ньому більшою кількістю засобів, ніж в інших реченнях, що пов'язано не лише з формальними засобами самої синтаксичної структури незакінченого речення, а й з контекстуальними показниками), можливість бути засобом формування та вираження думок, виконувати комунікативну, когнітивну функції. Крім того, мовознавець наполягає на відмежуванні незакінчених речень від власне неповних, наголошуючи на тому, що для незакінче- них конструкцій важливі не лише контекст чи ситуація, а й підтекст у значенні вербально не вираженої семантики [6].

Так, Дудик П.С., розмежовуючи неповне та незакінчене речення, зауважує, що "чим легше ми відчуваємо, що в реченні пропущено певний елемент його структури і чим очевидніший такий пропуск з контексту, тим ближче таке речення до неповного, тим більш відмінне воно від обірваного (незакінченого - Б. Сахно)" [2, 11].

Узагальнюючи всі погляди, можемо говорити про незакінчене речення як про "фрагментарну ситуативно-мовленнєву реалізацію речення як висловлення з невираженими ознаками внутрішньої структурної організації і комунікативно-інформативної завершеності" [9, 405].

На письмі такі речення оформлюються за допомогою відповідного знака пунктуації - "три крапки", що є основним показником структурної, змістової та інтонаційної незавершеності, а в усному мовленні - тривалою паузою.

Незакінчені речення є предметом вивчення експресивного синтаксису, який розглядає афективний рівень як обов'язковий компонент висловлювання. Маючи імпліцитний смисл та прихований спосіб передачі інформації, висловлювання взаємодіє не лише зі знаннями отримувача тексту, зокрема з інформацією, що береться з контексту та ситуації спілкування, а й з підтексту (вербально не вираженої семантики), що є однією з найголовніших ознак незакінченості речення. Через незакінчені конструкції автор залучає читача (слухача) до відтворення, а часто до співтворення тексту, впливаючи на реципієнта й активізуючи його сприйняття. Особливо гостро відображена у таких конструкціях категорія суб'єктивності, про що свідчить їхній високий експресивний рівень та емоційний заряд. Саме згорнена структура речень дозволяє заповнити мовний простір емоціями, урівноважуючи при цьому зміст та форму речення.

Архип Тесленко - один із авторів української літератури, який активно та доцільно вживає незакінчені речення для яскравого й живого відображення дійсності, створення образу людини, її бурхливих переживань. Сегментовані конструкції у прозі А. Тесленка переважно виконують функцію динамічного й напруженого розгортання подій, у процесі розкриття внутрішньої суті образів, виражають некатегоричність викладу, діалогічність мови, загострюють увагу читача.

Короткі, не перевантажені зайвою інформацією, речення звучать напружено й виразно. Авторська ідея передати внутрішній стан, внутрішню динаміку поведінки героя досить вдало реалізується за допомогою незакінчених синтаксичних конструкцій, які посилюють напруженість мови.

На нашу думку, з огляду на незавершеність семантико-син- таксичної структури незакінчені речення в ідіостилі А. Тесленка доцільно поділити на такі групи.

1. Незакінчені речення, що є ознакою захоплення. Почуттєво насичене мовлення, викликане позитивними враженнями, супроводжується затамуванням подиху: А як ось тут гарно!.. гіллячко... сонечко в дірочки... мережечки... ну й гарно! [10, с. 74]; Гратиму!... й я гратиму? Ну й... - глянув навкруги, - ну й життя гарне!.. [10, с. 80]; "- А там... Великдень... Соловейки... Садки зацвітуть". - Ах, коли б швидше! - всміхається Таня. - А там... там літо... Боже! Знов гай, місячні ночі. А там... вчиття покінчають, - поберуться... Коли б! він інженер, вона лікарка. Економія у його, в неї... Живи, поживай! - І Таня аж бровою моргнула, так гарно їй зробилось. [10, 220].

2. Незакінчені речення, що виникають унаслідок обурення й водночас нерозуміння, на що вказує питальний тип речення: І я... А як же... як воно... як жить у такому? [10, 80]; А хіба... хіба душа в мене... хужа? [10, с. 77]; Мм. Що?.. Що ви?.. Кому ви?.. Ви... знаєте, хто я? Я, я... [10, с. 399]. Компоненти одного речення (часто сполучні або займенникові слова) переходять в наступне речення, що концентрує увагу на проблемі та створює ефект загострення ситуації.

3. Незакінчені речення, що констатують сумнів. Автор зазвичай використовує їх із метою передачі характеру персонажа - людини, невпевненої в собі, безініціативної, невольової, позбавленої динамічності, активної діяльності: Хм... там десь. - жінка йому. - Та... те й упослі б, а тут... он... - та очима на Миколку й показує. [10, 76]; Та... не знаю...[10, 88]; Ем, ем... Дмитре Йвановичу, чуєте? [10, 397]. Речення містять слова- звуконаслідування.

4. Незакінчені речення, що передають роздуми персонажа, відображають послідовний потік думок: Запідозріли в чімсь, чого й не було. не казали нічого. не питали. і не знаю й за віщо. і .уволили. [10, 367]; непослідовність думки: Ох і дядько, - думає. -1 піди ти з ним. ось хоч і мені. Хм-хм!.. "Україна". "щось окреме". "своє щось". Як так? - думає. - Скінчив ось семінарію вчительську з год ось уже, а про це... хто він, що він? - і не думав. Знав: Малоросія, малороси, а далі... Хм-хм!.. "Україна"... "українці". Так воно і в піснях є, а він .як-таки так? усе вважав, що українець - це українофіл, партієць якийсь". [10, 193] або ж раптову зміну думки в процесі мовлення: проходить молодість марно, одноманітно, безглуздо. А там. а там і все життя так. І нічого, нічого. Могила одна. Так хоч би з минулого згадати що було!.. Вчився - жив мріями, почав учителювати - не дали. Ой сумно, тяжко. Де дітися? Як убити час? А піду я до Мартина. [10, 171]; Природо, красо свята, божественна! Так ти і минулий рік робила це ж саме, розцвітала. і раніш, і на той рік це ж саме робитимеш, і ще й ще. А я. розцвів од цвіту незабаром і. ніколи вже, ніколи не зацвіту більш. [10, 171];

Ех, - обізвався Омелько. - Це в селі у нас. рай. Річка, верби, лука. Підеш було. от!.. - Тулить бур'янинку до пики. Помовчав. - А що, як, бува, і довго сидіть отак прийдеться?.. Подать би прошеніє куди. [10, 180].

5. Незакінчені речення, які відтворюють психологічний стан розпачу, глибокої психологічної схвильованості: Помовчав- помовчав, далі так якось глухо: - Якби. якби оце хто. вбив мене. [10, 91]. Такі речення також завершують твори Архипа Тесленка, перегукуються з назвами творів, обрамлюючи їх, створюють відчуття приреченості, а також надають тексту особливого трагізму: Не треба нічого, нехай. Або. он що: я з такою боллю написав цей щоденник, - виберу дещо з його та пошлю до редакції, надрукують, може, і. це буде до речі, взнають ще про одно самогубство. А прийду, в садок мерщій і. про-о-щай життя! - раз і назавжди!

До незакінченості семантико-синтаксичної структури змушують не лише внутрішньо-психологічні причини відображення людських почуттів і переживань, а й зовнішні, незалежні від адресата. Наприклад, незакінчене речення, що відображає крик, який переривається втручанням зовнішніх впливів (надмірна затрата зусиль, відстань, відлуння тощо): - Пра-а-здников пра(.)здник, - чується з церкви [10, 107]; - Пач-ч-порт!.. Пач- порт!.. Ваші...тчпорт! [10, 89]. При цьому обриваються не лише речення, а й окремі слова.

Слова можуть обриватися й у тому випадку, коли незакінчене речення передає емоційний стан пригніченості, що супроводжується її фізичним вираженням - плачем: - Чого, що таке? - вчитель йому. - Б... били. - Хто? - Батько. - За віщо? - За.за. - та й не доказало за плачем [10, 74]; - Т.татусю. - Чого? - На. наберіть. - Пальчик в рот та й похнюпилась. - Чого наберіть? - На. на спідничку [10, 67]. У деяких випадках плач супроводжується схлипуванням. Така інформація не зазначається у авторській мові, проте читач (слухач) може вивести її з відповідної інтонації та ритмомелодики, що присутні в структурі речення: - Що ж. оце. як. батько побачить? - плаче, так плаче Миколка [10, 76]. Характерно виділений жіночий плач, подібний до голосіння: О що ж я наробила!? О синочку мій, синочку!... (Плаче). Що ти винен, що прийняв такі муки?.. Муки од рідної матері!.. і я мати?! Боже. боже!.. (Плаче) [10, 357].

Інколи паузами рвуться на частини слова, щоб максимально точно відтворити живе мовлення з усіма його огріхами, зокрема

- обмовками: Кашлянула та й собі таки - тільки так несмілко:

- Здр. Христос воскрес!.. з празником з святим будьте. - та й руку простягла-таки. [10, 105].

У деяких випадках незакінчені речення використовуються з метою характеристики стильової манери мовлення персонажів, закріплюючи за ними впізнавані ознаки їх освіченості, комунікативної спроможності: Куди твоє діло?.. Чи воно старшина ще не скоро?.. Закурить би. - вийняв люльку з кишені, кресало. - Куди твоє діло!.. Оце то й іти. против зими. скоту того, овець!..Не бійсь, чуєш!.. Я вже водив старців там, знаю. я. знаю, чуєш. Куди твоє діло! Та там бува, що попадається добре, так і зна його морока!.. [10, 42]; Ніджя!.. Два карбованчі. менш ніджя. как же!.. і конь іжморілась, і я, і. брічке, і. менш ніджя. і всьо. і дорога погана, і ями. і єхать погано, і. ніджя, єй-богє, ніджя. [10, 365]; ...закрились карі очі. замовкла цікава, срібна річ. перестало биться потухше серце - навіки. навіки!.. Що ж тепер миле на світі?.. [10, 370].

Оригінально подане дитяче мовлення, що також містить незакінчені структури: - А мені... а мені... пилога ж... ж ожю- мом... [10, 67]. Повторення компонентів співвідноситься з психологічними проявами дитини - намірами наполягання.

Не лише мовленню героїв малої прози Архипа Тесленка характерне використання незакінчених речень, а й мова самого оповідача в авторських відступах також насичена такими конструкціями: Надійшов вечір. Засвітили... Біжить Миколка [10, 77]. Автор стає невід'ємним учасником своїх творів, а його мова разом із мовою сюжетних персонажів творить своєрідну, складну, але в лінгвістичному сенсі єдину мовленнєву канву.

Індивідуально авторське використання пунктуаційних знаків, їх нанизування та комбінування передає різні відтінки й рівні прояву емоцій. Поруч із незакінченими активно вживаються парцельовані речення з метою вираження особливої експресії. Розчленування синтаксичного цілого на кілька окремих речень дає змогу посилити експресію у графічному відображенні тривалого мовчання. Крім того, А. Тесленко залучає невербальні засоби (міміку та жести), які зазначає поруч у дужках: Дума їм! Добре ж! (сідає до столика). Зараз... (Пише). Гм! Ах ти ж мужва! Он уже що! Дума! Так...(Написавши, чита) [10, 414].

Отже, виконуючи прагматичну функцію, незакінчені речення передають нервозність внутрішнього стану героя, відсутність внутрішньої логіки його поведінки, відображають непослідовність, невмотивованість вчинків і подій, створюють відчуття роз'єднаності людини з навколишнім світом, а також передають емоційний стан, динаміку живого мовлення. Комунікативно- прагматичний аналіз незакінчених речень у творчості Архипа Тесленка дозволяє виявити внутрішні мотиви обірваності думки, їхні можливості як засобу вираження експресії в загальній вербальній репрезентації мовної картини світу автора.

Список використаних джерел

1. Дудик П.С. Синтаксис української мови: Підручник / П.С. Дудик, Л.В. Про- копчук. - К., 2010.

2. Дудик П.С. Обірвані, або незакінчені речення / П.С. Дудик // Українська мова в школі. - 1955 - № 4 - С. 11-14.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика сучасної української мови: морфологія, синтаксис / А.П. Загнітко. - Д., 2011.

4. Іванова Л. І. Еквіваленти речень в російській мові / Л. І. Іванова // Мовознавство. - 1980 - № 1. - С. 19-25.

5. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української мови / М.У. Каранська. - К., 1995.

6. Пітель В. І. Функціонально-семантична структура незакінчених речень у сучасній українській мові : дис.... канд. філол. наук / В. І. Пітель. - Івано- Франківськ, 2000. - 188 с.

7. Сковородников А.П. Экспресивные синтаксические конструкции современного русского литературного языка / А.П. Сковородников. - Т. - 1981.

8. Цой А.А. О так называемых усеченных, или недоговоренных, предложениях / А.А. Цой. // Русский язык в школе. - 1971 - № 6 - С. 76-79.

9. Українська мова: Енциклопедія. - К., 2004.

10. Тесленко А.Ю. Повне зібрання творів / А.Ю. Тесленко. - К., 1967.

Размещено на Allbest.ru