Суб’єктивна модальність як лінгвістичний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єктивна модальність як лінгвістичний феномен

Карина Ченцова

Науковий керівник - кандидат філологічних наук

доцент Нестеренко Т. А.

Статтю присвячено аналізу поглядів на суб 'єктивну модальність як лінгвістичний феномен. Доведено, що суб'єктивна модальність як факультативна ознака висловлювання характеризує ставлення мовця до висловленої думки; серед засобів її вираження - порядок слів, лексичні повтори, інтонація, модальні слова, частки, вигуки, вставні та вставлені конструкції. Визначено роль модальності в аналізі тексту.

Ключові слова: модальність, суб 'єктивна модальність, засоби вираження модальності, суб 'єктивна модальність у тексті.

суб'єктивна модальність лінгвістичний

Модальність є однією з найскладніших проблем сучасної лінгвістики. Попри те, що модальність як одна з провідних категорій, які формують безпосередній зв'язок висловлювання з позамовною дійсністю, довгий час була об'єктом наукового інтересу лінгвістів (В. Адмоні, Ш. Баллі, О. Бєляєва, О. Бондарко, Ф. Брюно, В. Виноградов, В. Гак, Г. Золотова, Л. Єрмолаєва, Г. Колшанський, П. Лекант, Т. Ломтєв, Р. Мразек, Г. Нємєц, Ф. Палмер, В. Панфілов, В. Хричиков, В. Ярцева), досі актуальним залишається питання про змістовий обсяг цієї категорії та способи її вираження.

Співвідношення універсальної змістової основи мовних значень і особливостей їх вираження в кожній мові має свою традицію, тому на українському матеріалі розв'язання проблеми модальності набуває самобутнього вияву. Серед вітчизняних учених, які цікавилися тими чи тими аспектами модальності,І. Вихованець, А. Загнітко, Н. Костусяк, В. Ткачук, В. Шинкарук та ін.Потребують особливої уваги природа, зміст і способи вираження одного з виявів модальності - суб'єктивної, що й зумовило вибір теми нашої розвідки. Метою статті є аналіз теоретичних аспектів суб'єктивної модальності як лінгвістичного феномену; огляд дискусійних поглядів на природу суб'єктивної модальності в її опосередкованому зв'язку з об'єктивною модальністю; визначення ролі суб'єктивної модальності в аналізі художнього тексту.

Більшість російських мовознавців приєднуються до думки О. Бондарка, який визначає модальність як функційно-семантичну категорію, що «виражає різні види відношення висловлювання до дійсності, а також різні види суб'єктивної кваліфікації повідомлення» [1, с. 27]. Водночас погляди вчених на обсяг цього поняття та охоплені ним мовні явища суттєво різняться. Дефініція поняття «модальність» у сучасному мовознавстві надзвичайно широка, але в будь-яке тлумачення входить компонент оцінності, тому слова «погляд», «відношення», «ставлення» в прямому або безпосередньому значенні обов'язково вкраплюються в дефініцію цієї категорії [4, с. 101].

У західноєвропейській лінгвістиці поширена концепція модальності Ш. Балі, суть якої полягає в тому, що в будь-якому окремому висловленні можна виділити основний зміст (диктум) та його модальну частину (модус), що виражає емоційне, інтелектуальне або вольове судження мовця по відношенню до диктуму [1]. Серед українських мовознавців на цю концепцію спирався В. Шинкарук [10].

Не викликає заперечень твердження, що категорія модальності - це одна з мовних універсалій, яка може знаходити вираження на різних рівнях мови, зокрема морфологічному, граматичному, синтаксичному, інтонаційному, стилістичному. Безперечно, ця категорія має місце й серед характеристик тексту, а особливо експресивного типу - художнього. Дослідженням цього аспекту реалізації модальності займалися В. Адмоні, О. Бондарко, Є. Падучева, Д. Парамонов.

Модальність може мати різні значення, зокрема ствердження, побажання, наказу, припущення, реальності, достовірності чи нереальності. З огляду на те, що піддається лінгвістичній оцінці - позамовна дійсність чи саме висловлювання, - виокремлюють два типи модальності: об'єктивну (виражає відношення змісту висловлювання до дійсності з погляду мовця) та суб'єктивну (передає відношення мовця до змісту його висловлювання) [3, с. 57]. Варто зауважити, що комплексно вони функціонують як єдине мовне ціле, зокрема на рівні текстового феномену.

Об'єктивна модальність - обов'язковий компонент будь-якого висловлення, одна з категорій, що формують предикативну одиницю - речення. Цей вид модальності виражає відношення повідомлюваного до дійсності в аспекті реальності (можливості чи неможливості бути здійсненим). Об'єктивна модальність тісно пов'язана з категорією способу (реальні / ірреальні способи) та часу (часова означеність / неозначеність).

Суб'єктивна модальність - це особисте ставлення мовця до повідомлюваного, вона є факультативною ознакою повідомлення, проте це не зменшує її лінгвістичної вартості. Змістову основу суб'єктивної одальності формує поняття оцінки в широкому розумінні, що включає не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію повідомлення, а й різні види емоційної (ірраціональної) реакції реципієнта. Суб'єктивна та об'єктивна модальності - два боки єдиного цілого. Це означає, що ми не можемо відсторонювати зміст висловлення від мовця, тобто розглядати об'єктивну модальність як самостійну категорію, так само як і опосередковувати ставлення мовця до висловлення від дійсності, виокремлювати суб'єктивну модальність. За визначенням М. Телеки, суб'єктивна модальність - це особисте ставлення мовця до змісту речення, яке виражається системою додаткових граматичних і лексико-граматичних засобів, а також інтонацією. «Будь-яке висловлення, в принципі, уже детерміноване як суб'єктивний акт за змістом і формою, і представляє собою результат взаємодії людини (суб'єкта пізнання) з об'єктивним світом», - твердить учений [6, с.84].

Вивчення суб'єктивної модальності та засобів її вираження з позицій функційної граматики видається пріоритетним через орієнтованість останньої на єдність функційного, семантичного і структурного аспектів граматики (О. Бондарко, В. Ярцева). Виділення семантичної модальності як окремого підвиду модальності уможливлює розгляд її як основи для побудови окремого мікрополя всередині більш загального лінгвістичного явища- функційно-семантичного поля модальності (Г. Брінкман, О. Гулига, І. Харитонова, Є. Шендельс).

Об'єктивна та суб'єктивна модальності виявляються, на думку Дж. Ліча, в рамках епістемічної. Об'єктивну модальність Дж. Ліч пов'язує з логікою і її поняттями необхідності та можливості. У суб'єктивній категорії він протиставляє поняття впевненості та невпевненості щодо фактуального. Детальне дослідження об'єктивної та суб'єктивної епістемічно виражених модальностей і засобів їхнього маркування провів Дж. Лайонз. Автор об'єднує модальні дієслова, прислівники, модусні дієслова й модальні предикативні конструкції в один блок показників суб'єктивного вираження епістемічної модальності. Дослідник доходить висновку, що основним критерієм будь-якого висловлювання крайнього спрямування є категоричність констатації наявності або відсутності факту. М. Халлідей відносить модусні дієслова до дистинкторів суб'єктивної модальності. Автор проводить розмежування між засобами вираження суб'єктивної та об'єктивної модальностей на матеріалі модусних дієслів і прислівників, вважаючи їх показниками оцінювального компонента в позиційних висновках індивідуума.

Аналіз попередніх досліджень дає змогу стверджувати, що поняття об'єктивної модальності використовують за характеристик відношень між висловлюванням і дійсністю, а поняття суб'єктивної модальності - за характеристики ставлення мовця до висловлювання.

Суб'єктивна модальність - це вираження ставлення особи мовця до висловлювання (впевненість / невпевненість, згода / незгода, експресивна оцінка). Вона є, з одного боку, факультативною ознакою висловлювання, проте, з іншого боку, її семантичний обсяг ширший за семантичний обсяг об'єктивної модальності. Мовними засобами цього виду модальності є інтонація, лексичні повтори, модальні слова, частки, вигуки, вставні та вставлені конструкції, порядок слів у реченні. Змістову основу суб'єктивної модальності утворює поняття оцінки в широкому сенсі цього поняття, включаючи не лише логічність кваліфікації повідомлюваного, але й різні види емоційної реакції. Одним з головних засобів вираження суб'єктивної модальності є дієслова з модальним значенням та лексико-граматичний клас модальних слів. Модальні слова передають суб'єктивне ставлення мовця до висловлювання, виражають оцінку мовця, відношення між твердженням у реченні та реальністю Ця оцінка може бути представлена різним ступенем упевненості, сумніву, бажаності дії, вираженої в реченні [8, с. 27].

Л. Войналович диференціює модальні слова на три групи:

слова-ствердження;

модальні слова-припущення;

модальні слова, що дають оцінку висловлювання з погляду бажаності чи небажаності [2, с. 30].

Модальний компонент тексту охоплює цілий спектр відношень і є понятійної категорією, пов'язаною з

важливими аспектами мови. Аналіз модальних компонентів будь-якого тексту містить його стильове спрямування, комунікативну мету автора, експресивні та оцінювальні засоби. Оскільки текст - головний об'єкт вивчення функційного мовознавства, то стилістична модальність виступає в лінгвістиці категорією, що характеризує текст певного стилю, важливим елементом якого є суб'єктивна модальність.

Використання відповідного стилю й методу зумовлює співвідношення основних компонентів значення модальності. Вивчення мовних процесів не можна ґрунтувати лише на семантичному підході, адже сприйняття загальної моделі мови неможливе без прагматичного аспекту. З огляду на це актуальним є поєднання в рамках однієї теорії семантичні та прагматичні аспекти мови, оскільки прагматичне пояснення повинно висуватися тільки для тих явищ, які не можна пояснити з семантико-синтаксичних позицій. Прагматика тексту представляє собою властивість як цілого тексту, так і його окремих одиниць надавати цілеспрямований вплив.

О. Пєшковський відносить категорію модальності до прагматичних категорій. Він трактує її як комплексну та багатоаспектну категорію, що активно взаємодіє з цілою системою інших функційно- семантичних категорій мови, тісно пов'язаних з категоріями прагматичного рівня. «З цих позицій категорія модальності відображає складну взаємодію між чотирма факторами комунікації: мовцем, співрозмовником, змістом висловлювання та дійсністю» [5, с. 143].

Семантика повинна бути доповнена прагматикою. З. Тураєва вважає, що прагматичний аспект висловлювання містить інформацію про умови комунікації, враховує фактор рольових відносин. Вивчення прагматичного контексту знаменує перехід від аналізу стабільного значення до аналізу мінливого змісту висловлювання [9, с. 107]. Модальність цілком пронизана прагматикою, бо в її основу покладено оцінку мовцем висловлюваного змісту.

Під модальністю художнього тексту (суб'єктивною модальністю) розуміємо оцінне ставлення автора до зображуваного персонажу, що поширюється на текстові фрагменти, у яких виявляється присутність автора, що виявляється за допомогою художньо-образної конкретизації (термін М. Кожиної).

Суб'єктивна модальність художнього тексту відображає здатність мовця критично осмислювати своє мовлення з позицій ставлення до дійсності, своїх знань, оцінок, суб'єктивного ставлення до мовленнєвої ситуації. Реалізація завдань суб'єктивної модальності здійснюється через змістову організацію речення. Ієрархію засобів вираження суб'єктивної модальності тексту репрезентують такі мовні рівні:

інтонаційний - розповідна, спонукальна, питальна (прохальна чи наказова, ввічлива чи категорична);

морфологічний - способові й часові та форми особи і числа дієслів, модальні слова, частки;

синтаксичний - реченнєві конструкції різного виду й типу;

фонетико-графічні засоби - авторські розділові знаки;

сфера граматичної стилістики - види модальності, вставні слова і конструкції, функції імператива. Отже, суб'єктивна модальність, на відміну від об'єктивної, є факультативною ознакою висловлювання,

що виражає суб'єктивне ставлення мовця до висловленої думки. Її виразниками є порядок слів, лексичні повтори, інтонація, модальні слова й дієслова, вигуки, вставні слова і словосполучення, вставні речення, порядок слів у реченні. Вивчення суб'єктивної модальності художнього тексту дає змогу розширити структуру модальності, продовжити дослідження модальності як особистісно-суб'єктивного компоненту висловлення.

Бібліографія

Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М. : Свет, 2001. 129с.

Войналович Л. П. Модальність як багатоаспектна лінгвістична категорія. Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Серія : Філологічні науки. 2013. Кн. 3. С. 28-32.

Мещеряков В. Н. Модальность текста. Филологические науки. № 4. 2001. С. 99-105.

Парамонов Д. А. О грамматическом выражении модальности в современном русском языке. Вестник Омского университета, № 2. 1998. С. 47-53.

Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. М. : Учпедгиз, 1956. 512 с.

Телеки М. Суб'єктивна модальність висловлення у писемній комунікації. Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. 2014. № 4. С. 82-89.

Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность; под ред. А. В. Бондарко. Л. : Наука, 1990. 263 с.

Ткачук В. М. Категорія суб'єктивної модальності : монографія. Тернопіль : Підручники & посібники, 2002. - 240 с.

Тураева З. Я. Лингвистика текста. М. : Наука, 1986. 128 с.

Шинкарук В. Д. Категорія модусу і диктуму у структурі речення: монографія. Чернівці : Рута, 2002. 272 с.

Размещено на Allbest.ru