Антоніми в художньому дискурсі поетів Кіровоградщини

факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Ліштаба Т.В.

Схильність до протиставлення - один із характерних виявів природної особливості людського мислення. У процесі пізнавальної діяльності індивідуум уявно порівнює предмети, властивості, процеси й дії навколишньої дійсності, зіставляє їх. Об'єктивний світ, розчленований у свідомості індивідуума на пари полярних понять, вербалізується в лексичних одиницях із контрастною семантикою - антонімах. Отже, антонімія як складне й багатоаспектне лексико-семантичне явище ґрунтується на взаємодії позамовних категорій, концептів мислення та мовних одиниць [2, с. 1].

Останнім часом проблеми антонімії перебувають у колі інтересів багатьох науковців. Теоретичні питання лексичної антонімії як семантичної універсали на матеріалі різних мов (зокрема, російської, болгарської, англійської, німецької, французької) досліджували Л.О. Новиков, О.В. Круківська, В. І. Круковський та ін. Синонімічно-антонімічну парадигму вивчали Л.О. Введенська, Д.Л. Докторевич, Г.М. Лукіна. Антоніми в системі ідіостилю привертали увагу Ю.М. Лотмана, Л.В. Матвієвської та ін. У дослідженнях Р.П. Зорівчак, Л.М. Арутюнової, Т.В. Булигіної, О.М. Шмельова та ін. відображено сучасний стан вивчення названого лексико-семантичного явища. Лексикографічний аспект антонімії опрацьовували Л.О. Введенська, В.О. Тимофєєв. лексичний антонімія мова

В україністиці загальнотеоретичні проблеми антонімії розглянуто водночас із дослідженням лексики (Л.А. Лисиченко, В.М. Русанівський та ін.) або стилістики (А.П. Коваль, О.Д. Пономарів, Л. І. Мацько та ін.). Окремим питанням лексико-семантичних відношень антонімії присвячено наукові розвідки Н.М. Бобух, С.Я. Єрмоленко, В.С. Калашника, В. І. Кононенка, М.П. Кочергана, Л.О. Пустовіт, Л.О. Ставицької, О.О. Тараненка, В.А. Чабаненка та інших українських дослідників.

На нашу думку, найменш дослідженим досі залишається аспект взаємодії протилежностей у тексті, закономірності використання антонімів, зокрема, у поетичному творі. Саме це зумовило актуальність обраної теми.

Метою статті є виявити й описати структурно-семантичні й функціональні особливості антонімів у художньому дискурсі Т.В. Андрушко та В.Я. Бровченка. Досягнення мети здійснюється через розв'язання таких основних завдань: 1) визначити ключові опозиції в поетичних текстах; 2) здійснити семантико- структурний і функціональний аналіз лексичних антонімів досліджуваних текстів.

В описовому мовознавстві антоніми традиційно розглядають з опертям на логічні й мовні категорії. Наприклад, у "Лингвистическом энциклопедическом словаре" зазначено: "Антонімія - універсальне явище, притаманне всім мовам світу. Його логічну основу створюють протилежні видові поняття, що являють собою межу вияву якості (властивості), визначеної родовим поняттям: гарячий - холодний (температура), важкий - легкий (вага), падати - підніматися (вертикальний рух) тощо" [4, с. 35]. Однак, вивчаючи семантичні особливості антонімів, потрібно звертатися не стільки до понять і реальних явищ, скільки до структури лексичних значень слів, що створюють мовну опозицію. Про це ще в середині ХХ ст. попереджав дослідників В. І. Коміссаров: "Відразу можна відзначити, що протилежність значень слів-антонімів не пов'язана безпосередньо з якими б то не було явищами, які вони відображають. Немає підстав стверджувати, що слова-антоніми називають якісь особливі предмети або явища, протилежні самою своєю природою" [3, с. 53]. У цьому ми постійно переконуємося, виявляючи й аналізуючи контрастиви в художньому дискурсі Т.В. Андрушко та В.Я. Бровченка.

Аналізуючи представлені в збірках антоніми, варто зауважити, що в науковій літературі поширений поділ антонімів на симетричні та асиметричні, тобто залежно від їх розміщення (на однаковій або неоднаковій віддалі) від осі симетрії, яка існує реально чи уявно (Є. М. Міллер), або на повні і неповні ("квазіантоніми") (Л.О. Новиков).

Компонентам симетричних антонімічних пар властива морфологічна однотипність, семантична однорідність, відсутність стилістичного забарвлення. Вони вступають в антонімічні відношення й поза контекстом, пор.: Зима, зима... Знайома і незнана[1, с. 15]; Ми в цьому світі поряд і окремо, /Ми в цьому світі - смутком у саду... [1, с. 17]; Гадатиметься в радості і в тузі / Та де ж він, де мій призабутий шлях? [1, с. 21]; І спробуймо хоч якось врівноважить /Два вічних зла і два хистких добра... [1, с. 34].

Складникам асиметричних опозицій семантична однорідність не властива, вони містять семантичні відтінки, що підсилюють чи послаблюють значення протиставлюваних лексем, репрезентують різний ступінь вияву ознаки. До асиметричних зараховуємо також опозиції, компоненти яких стилістично різнопланові: Сльозами зрад і втіх скропивши квіти, /Щезає той, хто вірив і радів [1, с. 15]; То ласкаві і ніжні, а то - вередливі і злі [1, с. 37].

Одним із різновидів асиметричних антонімів є контекстуальні опозиції, члени яких набувають антонімічного значення в певній лексичній сполучуваності. Як свідчить досліджений матеріал, вони зберігають антонімічні відношення й поза контекстом, а лексичне оточення сприяє повнішій реалізації потенційно протиставлюваних значень: Ще до мене трунку перепито /1 богами, й смертними, авжеж [1, с. 5]; Квіти... Дійсність? Сон? [1, с. 13].

Розглядаючи структурні особливості опозитів зазначимо, що існують два підходи. Одні вчені, зокрема Л.А. Булаховський, І. Г. Мхітарян, вважають антонімами лише різнокореневі лексеми з протилежними значеннями. Інші дослідники, Л.О. Новиков, Л.О. Введенська, Л.А. Лисиченко, Л.М. Полюга,

О.О. Тараненко, до антонімів зараховують як різнокореневі, так і спільнокореневі слова.

Вважаємо обґрунтованішим другий підхід, адже в результаті проведеного дослідження переконались у тому, що опозити можуть мати і спільні, і різні корені.

У поетичні мові Т.В. Андрушко та В.Я. Бровченка різнокоренева антонімія представлена різними частинами мови, проте їхня роль в утворенні антонімів неоднакова. Найбільшу кількість опозицій засвідчено серед прикметників, які називають якості і властивості, що можуть виявлятися різноступенево й навіть перетворюватися в протилежні: То ласкаві і ніжні, а то - вередливі і злі [1, c. 37]; Я сам собі - старе і все нове [3, с. 257]; Де звіку ми солом'яно жили, /Гуртом, ріднею, ближчою і дальньою [3, c. 87]; Хай чорні квіти стануть білими / У трепеті лунких мембран [1, c. 36]. Значна кількість дієслівних антонімічних пар пов'язана зі здатністю їхніх компонентів означати протилежну спрямованість дій: То замовкне, немовби не в дусі, / То говорить бджола до джмеля [3, c. 139]; Впадуть сніги. Впадуть сніги й розтануть [1, c. 16]; Вільно вмирати /жити невільно [3, c. 81]. Не менш частотними є й антонімічні пари, члени яких виражені іменниками: Я сам собі товариш, раб і пан [3, с. 257]; Землі й небес метаморфози / Все погримляють доокруж [3, с. 173]; Радість повінчала - сум не роз'єдна [3, с. 37]. Властиві аналізованій поезії й прислівникові контрастиви: Ми в цьому світі поряд і окремо, / Ми в цьому світі - смутком у саду...[1, c. 17]; Пали мене денно і нічно, Паліївко, /Першословом живих голосів [3, с. 47].

Спільнокореневих опозитів менше, морфологічно вони представлені переважно прикметниками: Зима, зима... Знайома і незнана [1, c. 15]. Спільнокореневі прикметникові контрастиви в досліджуваних текстах утворюються внаслідок приєднання до безпрефіксної основи префікса не-: Зима, зима... Знайома і незнана [1, с. 15]; Нас з тобою повінчали, / На спокуту неспокутну [1, с. 20]; Затужила голубом на білім полотні, / В серці осінь мила чи немила, /Наче лід у теплому вині [1, с. 23].

Доцільно зазначити про наявність міжчастиномовних антонімів, зокрема оксиморонних сполучень слів: Нас з тобою повінчали, /На спокуту неспокутну [1, c. 20]; Кохання для нас - забава, / Самотність удвох - не диво! [1, c. 16]; Все чин-чином... Такий собі... паня /На невільничім вільному ринку [3, c. 116].

Функціонально-семантична класифікація антонімічних лексем, виявлених у поетичних творах Т.В. Андрушко та В.Я. Бровченка, дає підстави для виокремлення опозицій, які є засобом характеристики індивідуума, та опозицій, що вживаються для оцінки предметів, явищ і процесів об'єктивної дійсності.

Аналізовані опозиції першої групи вживаються на позначення характеристик фізичного та емоційного стану, емоцій тощо. Розрізняємо антонімічні лексеми, що характеризують:

а) психічний стан, емоції, почуття: Гадатиметься в радості і в тузі /Та де ж він, де мій призабутий шлях? [1, с. 21]; То ласкаві і ніжні, а то - вередливі і злі [1, c. 37]; Радість повінчала - сум не роз'єдна [3, с. 37]; Я сам собі і сміх, і плач та ще й заплачка, /Я сам собі - старе і все нове [3, с. 257];

б) фізичні властивості і стан людини: Я сам собі і сміх, і плач та ще й заплачка, /Я сам собі - старе і все нове [3, с. 257]; І що він скаже /1 мертвому, і тому, хто живий? [3, с. 42];

в) дії людини: Поряд "славити" і "ганьбити" [3, c. 66]; Вільно вмирати /жити невільно [3, c. 81]; То замовкне, немовби не в дусі, / То говорить бджола до джмеля [3, c. 139];

г) стосунки з іншими людьми: Добридень, друже, / Чи - будь проклят, враже? [3, с. 42]; Де звіку ми солом 'яно жили, /Гуртом, ріднею, ближчою і дальньою [3, c. 87]; Сонце, хто ти, мій кат чи добродій /В цьому царстві, на самому дні? [3, c. 139];

ґ) соціальні явища, статуси: Я сам собі товариш, раб і пан [3, с. 257]; Невідомі "герої" й відомі /Довели до жебрацтва людей [3, c. 105];

д) вік: Потоптавши старого й малого /Не гуляли наїзники злі [3, c. 112].

Антонімічні пари, що належать до другої функціонально-семантичної групи, номінують полярні предмети, явища й процеси об'єктивної дійсності, а також репрезентують темпоральні відношенні. Серед них виокремлюємо кілька підгруп:

1. Опозиції, компоненти яких репрезентують контрастні поняття, пов'язані з навколишньою природою, тобто називають:

а) пори року та їх ознаки: Зима, зима... Знайома і незнана [1, c. 15]; Затужила голубом на білім полотні, / В серці осінь мила чи немила, / Наче лід у теплому вині [1, с. 23];

б) природні властивості, явища: Впадуть сніги йрозтануть [1, с. 16]; Відлунює під спекою чи зливою... [3, c. 87];

2. Просторові антонімічні пари, які вказують на:

а) місце дії: І де ти, справедливосте, живеш: / На небі, в морі чи на рідній суші? [3, с. 50]; Досить, хлопці-лоботряси, / Ми вже місто, не село [3, с. 51];

б) орієнтири в просторі: Ми в цьому світі поряд і окремо, / Ми в цьому світі - смутком у саду... [1, c. 17]; Що по праву руч - то Лелеківка, /Що по лівуруч - Лебедин [3, с. 167]; Ох не кінчаються напасті / Ті, що від Неба й до Землі [3, c. 84];

3. Антонімічні пари, що репрезентують темпоральні відношення, мають такі різновиди:

а) опозити, компоненти яких передають значення минулого, теперішнього або майбутнього часу: З тобою, Боже, хай добро пребуде /Для сущих і грядущих поколінь [3, c. 78]; Що на день проминулий кивати? / Нам прийдешній в неволі яснів [3, c. 105];

б) антоніми з компонентами - назвами частин доби: Пали мене денно і нічно, Паліївко, / Першословом живих голосів [3, с. 47]; Думав, що день, а воно вже і сутінки [3, c. 64];

в) опозиції, у яких семантично протиставлювані лексеми передають часові відношення за порами року: О невмирущі степові мелодії! / Звучіте в листопаді і в маю [3, c. 88]; Де з ранньої весни по листопад /Бринять бджолині трудолюбні душі [3, c. 98]; А я тебе виглядую з весни, /Хоч осінь завмира у винограді [1, с. 30];

г) опозити, складники яких окреслюють часові межі: Не жалійте, фотографи, плівки! /Познімайте усі - від і до [3, c. 96].

4. Опозиції, компоненти яких репрезентують контрастні абстрактні поняття, тобто:

а) поняття моралі: І спробуймо хоч якось врівноважить /Два вічних зла і два хистких добра... [1, c. 34]; За тим вікном, між снами злими й добрими / Світ пізнавав - і не пізнав мене [1, c. 35]; Сльозами зрад і втіх скропивши квіти, /Щезає той, хто вірив і радів [1, с. 15]; А правда гола, як і кривда гола, - /Вони ніяк не діляться навпіл [3, c. 65]; Добро і зло ніяк не кінчать серцю, І кров із ран Христових не стече [3, c. 79];

б) психоемоційні поняття: Нас з тобою повінчали, /На спокуту неспокутну [1, c. 20];

в) результат дії: Удачі святкувати як поразки /1 забувати, хто кого кохав [1, с. 34];

5. Антонімічні пари, компоненти яких називають контрастні ознаки, якості та властивості предметів. Такі опозиції позначають:

а) розмір, форму: Усім великим і малим язикам /Не пошкодуй святих своїх щедрот [3, c. 78];

б) колір, відтінок: Допоки ми на білім /На чорнім світі є [3, c. 86]; Хай чорні квіти стануть білими / У трепеті лунких мембран [1, c. 36].

Отже, вагомою частиною мовної палітри творів Т.В. Андрушко та В.Я. Бровченка є антоніми. Вони дають можливість простежити важливі особливості художньої творчості поетів. Адже колорит поетичної мови митців вражає нас своєю внутрішньою красою, щирістю почуттів, смисловою наповненістю. Класифікація лексичних опозицій, що ґрунтується на встановленні співвідношення з денотатами, дає підстави стверджувати, що антонімія охоплює основні тематичні групи лексики. Слова з протилежними значеннями, що так майстерно вплітаються авторами в художню канву поетичної оповіді, є надзвичайно виразним стилістичним засобом. Витворюючи яскраві контрастні картини, вони вичерпно розкривають зміст різноманітних понять, допомагають розмежовувати якості, почуття, дії, стани, утверджують діалектику життя, що є постійною боротьбою протилежностей.