Типологія та стилістичні функції присудків у творах О. Жовни

Размещено на http://www.allbest.ru/

7

ТИПОЛОГІЯ ТА СТИЛІСТИЧНІ ФУНКЦІЇ ПРИСУДКІВ У ТВОРАХ О. ЖОВНИ

Олена Колос

(студентка II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету філології та журналістики)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Демешко І.М.

Присудок - головний член двоскладного речення, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, граматично пов'язаний із підметом. Як зазначає І. Р. Вихованець: «В історії синтаксичної думки обґрунтовано два принципи виділення типів присудка: перший базується на морфологічній природі присудкової форми, другий - на способі вираження модально-часових значень». Тобто за морфологічними параметрами він об'єднує присудки у два типи - дієслівний та іменний присудки, а залежно від способу вираження модально-часових значень поділяє на простий, складений і складний. Актуальність дослідження зумовлена потребою вивчення специфіки різних типів присудка як формально- граматичного компонента у творах О. Жовни.

Мета статті - з'ясувати типи присудка та їхні стилістичні функції у творах О. Жовни. Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) визначити морфологічні засоби вираження та типи присудків у творах О. Жовни; 2) з'ясувати стилістичні функції присудків у творах О. Жовни.

М. В. Мірченко, аналізуючи структуру синтаксичних категорій, виокремлює формально-граматичну категорію присудка та зазначає, що вона охоплює вісім грамем: «грамему простого дієслівного присудка, грамему нульового присудка, грамему дієслівного складеного присудка, грамему іменного складеного присудка, грамему подвійного присудка, грамему ускладненого складеного присудка, грамему інфінітивного присудка, грамему вторинного присудка» [2, с. 237]. Простий дієслівний присудок буває лексично вираженим і нульовим. Лексично виражений простий дієслівний присудок у сучасній українській мові реалізований у двох різновидах - власне-дієслівному і вигуково-дієслівному. Складені присудки являють собою поєднання двох нерівноправних компонентів (основного та допоміжного), складні - двох повнозначних компонентів [3, с. 17]. Упродовж тривалого часу в мовознавстві тривали дискусії про те, який із двох головних членів речення важливіший. Переважна більшість мовознавців стверджувала, що таким членом є підмет. Однак на сучасному етапі все частіше схиляються до міркування О. О. Потебні, що в граматичному розумінні присудок важливіший для речення. І. Р. Вихованець стверджує, що за формальною та семантичною складністю і роллю в реченні жоден член речення не може зрівнятися з присудком: дія граматичних категорій присудка охоплює ціле речення й визначає його специфіку [1, с. 308].

Оскільки за структурою присудки поділяються на прості та складені, то такі одиниці представлені в романі в достатній кількості. Варто приділити увагу частинам мови, за допомогою яких виражаються присудки. Аналіз твору засвідчує, що письменник О. Жовна використовує двоскладні речення і насамперед простий дієслівний присудок, що виражений особовою формою: Сьогодні опівдні хуртовина нарешті стихла(3 ос. одн., ж. р.). Пилипок дивився(3 ос. одн., ч. р.) у вікно, де на розмальованій морозом шибі в кутку залишилась(3 ос. одн., ж. р.) невеличка пляма(1, с. 24). Двоє дівчаток і хлопчик дивились чомусь не на нього, а на почорнілий шматок у його руках і мовчали(3 ос. мн.) (1, с. 25). Він ішов і йшов не оглядаючись (3ос. одн., ч. р.) (1, с. 27).

Присудки аналітичного типу:

1) допоміжне дієслово, що означає початок дії: Пилипок узяв шматок і став його жувати(1, с. 25). Сонце зайшло за дерева, і з того боку, звідки він прийшов, на ліс став насуватися смерк(1, с. 28). Він ткнув носа у комір і почав дрімати(1, с. 28). Пилипок жив у келії братів-художників і згодом почав допомагати їм у ремеслі(1, с. 33). Пилипок пройшов до столів, на яких лежали неґрунтовані дошки, і став щось шукати серед них(1, с. 39);

2) допоміжне дієслово на позначення тривання дії: Пилипок махнув на сича рукою, аби налякати, але той, кліпнувши очима, продовжував дивитись(1, с. 27). Пилипок залишився сидіти, і тепер йому вже ніхто не заважав плакати(1, с. 27). Вона продовжувала дивитися на Пилипка широкими байдужими очима і не рухалась(1, с. 35);

3) допоміжне дієслово зі значенням можливості чи неможливості дії:

Хтось намагався відчинити двері(1, с. 24);

4) модальні дієслова з різними відтінками волевиявлення: Пилипок хотів було ворухнутись, але рука була такою важкою, що він не зміг навіть зрушитись і продовжував лежати(1, с. 24). Пилипок хотів взяти яблуко, але руки його були такими важкими, що він не в силі був відірвати їх від себе(В., с. 28). Одного разу Михайло дав Пилипкові спробувати намалювати що-небудь самому, і Пилипок намалював великого білого голуба з розставленими крилами(1, с. 34);

5) усталені сполуки: Пилипок хотів взяти яблуко, але руки його були такими важкими, що він не в силі був відірвати їх від себе(1, с. 28);

6) допоміжне дієслово зі значенням закінчення дії: Чорні дядьки перестали посміхатися, щось пробурмотіли незрозуміле і перехрестилися(1, с. 29);

7) допоміжні дієслова зі значенням суб'єктивно-емоційної оцінки: Пилипкові подобалось допомагати

монахам, і коли звичайна сіра дошка спочатку ставала білою, як сніг, а потім золотою мов сонце, а потім на тому золоті з'являлися обличчя святих, Пилипок відчував і свою причетність до появи тих образів та завжди був зачарований майстерністю братів (1, с. 34).

О.Жовна широко використовує аналітичні іменні присудки: виражені іменною частиною в поєднанні зі зв'язкою (Ще вчора увечері воно було теплим і зігрівало Пилипка, а сьогодні було холодним (1, с. 23). Рука її, що обіймала Пилипка, теж була холодною (1, с. 24). Пилипок хотів було ворухнутись, але рука була такою важкою, що він не зміг навіть зрушитись і продовжував лежати (1, с. 24). Він був солоний від сліз (1, с. 26). День був тихий, сонячний (1, с. 27). Лебединська обитель була обгороджена високим кам'яним муром (1, с. 29). За муром височіла церква і кілька довгих будинків, що прилягали до неї і були об'єднані в одне суцільне коло (1, с. 30). Усі ті очі були темними і похмурими, і ніби про щось застерігали (1, с. 30). І лише очі в неї були не карими, а блакитними, як крильця серафимів (1, с. 35);

Нульова зв'язка з прикметником: У француза дуже хвора дочка (1, с. 36). День сьогодні добрий, сонячний (1, с. 39). Ти сильний (1, с. 41). Прізвище відоме всьому Закарпаттю (1, с. 360).

Стилістично присудки різних структур у творчості О. Жовни представляють науковий інтерес через їх видове різноманіття. Автор часто послуговується складними реченнями з різними видами зв'язку, одним із способів ускладнення яких є саме однорідні присудки різних структур. Такий стилістичний прийом

О.Жовна використовує для того, щоб створити емоційну напругу, надати реченню смислової ваги, створити в читача відповідний настрій. Оскільки творчість митця присвячена гострим соціальним проблемам, а саме: життю і смерті, самопожертви, знаходженню свого місця на землі, то створення емоційної напруги є необхідною умовою передачі важкої атмосфери складного життя, що випало на долю героїв його оповідань. Оскільки присудок як граматична основа речення несе ще й основний смисл речення, нагромадження цього головного члена речення є виправданим та вмотивованим.

Ось чому для творів О. Жовни характерні однорідні присудки - прості та складені, виражені різними частинами мови, з використанням модальних дієслів. Присудки виконують такі функції: 1) опису складного життя хлопчика-сироти в оповіданні «Маленьке життя»: Вже більше тижня мела хуртовина, і невеличкий хутір, в якому з десятка хат з людьми залишилось менш ніж половина, майже зник під снігом (2, с. 39). На хуторі панував голод. Пилипок перевів погляд на мамину руку, що обіймала його, і йому чомусь стало страшно доторкнутись до неї (2, с. 41). Він майже знав, що коли доторкнеться, то відчує холод, і Пилипок знову заплющив очі. Білі кучугури, що різали очі, лежали надворі (2, с. 43). Хату замело під самі вікна. Селантій брів, провалюючись у сніг, і тяжко дихав. Пилипок сидів у дядька на руках, жував буряк і думав, чому це дядько забрав його від мами і чому мама так довго спить і ні з ким не говорить (2, с. 44). Двоє дівчаток і хлопчик дивились чомусь не на нього, а на почорнілий шматок у його руках і мовчали. Минув ще один день. Наступного ранку, коли Пилипок прокинувся, то знову згадав про маму і заплакав. Але тепер вже тихо, щоб ніхто не почув (2, с. 46). Потім він побачив, що ні тітки, ні дядька не було. Дівчатка і маленький хлопчик ще спали. Плачучи, Пилипок зліз з печі, одягнув свою шапку, свитку і вийшов надвір (2, с. 48).

2) глибшого занурення читача в почуття, що переживали головні герої оповідання «Її тіло пахло зимовими яблуками»: Від'їжджаючі і проводжаючі вдихали той запах, і обличчя їхні були сонні й бридливі (2, с. 235). Той запах, заволодівши їхнім настроєм, створював бридкий образ оточуючого, і навіть симпатичні приємні перехожі сприймалися спотвореними і неприємними, як сам запах (2, с. 238). Я не знав чому, але у мене з'явились якісь абсолютно безпідставні радість і бадьорість (2, с. 240). Ваше прізвище пов'язане з квітами... Хоча ні... Скоріше вже плоди, і вони червоні...Я зазирнув у її очі. В них зникла посмішка і з'явилася увага (2, с. 242). Я був на сьомому небі (2, с. 245). Мені вдалося це! Вона по- справжньому була здивована, навіть вражена. У мене з'явився особливий настрій. Дівчина дивилась на мене і мовчала. В очах її знову з'явилися спокій і якась особлива лагідність (2, с. 253).

3) перебігу подій, коли автор бажає детально описати ситуацію, яка характеризує певну подію: Я мовчу, потім відводжу їх убік і уникаю розмови. Пилипок махнув на сича рукою, аби налякати, але той, кліпнувши очима, продовжував дивитись. «Чи не той то злий... дух, що діток малих забирає?» - подумалось Пилипкові, і він перехрестився (2, с. 37). Подвір'я монастиря було вимощене брущатим каменем і вичищене від снігу так ретельно, що на ньому не лишилось жодної білої цятки. Взагалі все навколо було дуже охайним і чистим (2, с. 34). Посеред двору в огорожі, вся заледеніла, стояла криниця. Зверху над криницею нависала невелика баня з хрестом (2, с. 33). Пилипок обдивлявся подвір'я і мружив очі від сліпучого сонця. Вони минули криницю і зайшли у великі відчинені двері(2, с. 39). Далі пройшли вузьким темним коридором і прочинили ще одні двері, за якими Пилипок побачив чудо. Великий золочений іконостас засяяв у глибині темної зали, безліч свічок мерехтіли навколо нього (2, с. 37). Монахи перехрестились, і Пилипок, дивлячись на них теж перехрестився (2, с. 38).

Таким чином, присудок в оповіданнях О. Жовни структурно є різноманітним та виконує стилістичні функції передачі авторського бачення описуваної ситуації у творі. Письменник послуговується простим присудком, вираженим такими частинами мови: іменником, особовим дієсловом, інфінітивом, а також фразеологізмами. Складений іменний присудок виражається структурою «дієслово « бути» + іменні частини мови (іменник, прикметник) та прислівник». Складений дієслівний присудок виражається формулою «модальні дієслова «бути», «могти», «мусити», «почати», «стати», «хотіти» + особове чи безособове дієслово», а також поєднанням двох смислових дієслів, одне з яких найчастіше виражається особовою формою, а інше - інфінітивом.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Присудки як формально-граматичні компоненти за способом вираження модально-часових значень мають два типи - прості і непрості (складені і складні). В оповіданнях О. Жовни за морфологічним вираженням прості присудки тільки дієслівні, складені - дієслівні, іменні, інфінітивні, зрідка складні. Прислівникові не засвідчено. Щодо стилістичних функцій, то присудки слугують для створення певного емоційного настрою читача, для його глибшого занурення в почуття героїв і для деталізації перебігу подій.

морфологія твір стилістична функція присудок

БІБЛІОГРАФІЯ