Інтерферентні явища в мовленні української еміграції як свідчення зміни мовно-культурної ідентичності (порівняння мовленнєвої поведінки українців, які проживають у Японії та Ізраїлі)

ХХІ століття й епоха глобалізації остаточно стерли кордони між державами, й міграція у різних її проявах уже стала буденним явищем. Не лишилася осторонь цих глобальних процесів й Україна: мільйони українців мігрують до інших держав у пошуках добробуту і стабільності. Опинившись в іншій країні, наші співвітчизники змушені адаптуватися до її реалій, а опановуючи мову нової батьківщини, вони також всотують у себе весь її культурний пласт, що не може не позначитися на їхній мовній ідентичності. Вивчення змін, які відбуваються в ідентичності української еміграції, є ключовим для вироблення грамотної державної політики взаємодії з діаспорою, адже вона може стати як захисницею наших державних інтересів за кордоном, так і навпаки. Тож мовознавці недаремно вже давно звернули увагу на особливості мовної ідентичності наших мігрантів; не можна не згадати, приміром, ґрунтовне дослідження Б. Ажнюка [1], який, однак, зосереджує свою увагу передусім на мовленні українців, що емігрували на Захід. Звісно, на Заході українська діаспора найчисленніша і найпотужніша, однак чи можемо забувати про наших співвітчизників (нерідко вже колишніх) на Сході? Адже їх не бракує і там. І саме у країнах Сходу, культура й ментальність яких надзвичайно сильно контрастує з українською (на відміну від європейської), і відбуваються найпомітніші зміни у мовній поведінці наших емігрантів, що, безперечно, тягне за собою зміщення мовної ідентичності. Серед країн Сходу, які приймають наших співвітчизників, нас найбільше зацікавили Японія і Держава Ізраїль як країни з діаметрально протилежною мовленнєвою культурою: скута, скупа на слова Японія, де мовець найбільше боїться зачепити гідність чи почуття свого співрозмовника, а тому ніколи не скаже йому слово "ні", зате постійно повторюватиме "вибачте"; і розкутий, галасливий Ізраїль, де не прийнято мовчати, перепрошувати чи приховувати свої емоції від співрозмовника. Пересвідчитися у цьому твердженні ми мали нагоду, опинившись під час перебування у кожній із країн в ідентичній ситуації, коли незнайома людина помилилася номером телефону. На нашу репліку: "Тут така людина не живе " японська співрозмовниця відповіла приблизно таке: "Вибачте, будь ласка, я дуже перепрошую, я помилилася номером, даруйте, що потурбувала Вас". Реакція ж ізраїльтянки на цю саму репліку була такою: "Що ти таке кажеш?! Що ж із нею (цією людиною) сталося?! Де ж це вона поділася?!". Така полярна мовленнєва поведінка, притаманна цим країнам, природним чином упливає на мовну ідентичність емігрантів, що і спонукало нас розглянути ці зміни детальніше. Зазначимо, що соціолінгвістичні аспекти життя українських емігрантів у країнах Сходу ґрунтовно досі не описано, за винятком хіба невеличких розвідок В. Морозова і В. Скопіної-Парадіас про адаптацію російськомовних емігрантів в Ізраїлі. Зважаючи на це, вважаємо обрану тему актуальною. Об'єктом нашого дослідження виступає інтерфероване мовлення української еміграції в Ізраїлі та Японії, а предметом - зміна мовно- культурної ідентичності через особливості мовленнєвої поведінки і мовної інтерференції (іврит - російська / українська; японська - українська / російська) у мовленні емігрантів.

Метою нашої розвідки є описати зміну мовно-культурної ідентичності українських мігрантів через інтерфероване мовлення, яке вони виробили, проживаючи в Ізраїлі чи Японії. З огляду на мету ставимо перед собою такі завдання: 1) класифікувати іншомовні мовні одиниці, які потрапляють до інтерферованого мовлення емігрантів; 2) визначити з-поміж них ключові слова, засвоєння яких тягне за собою зміну комунікативної поведінки; продемонструвати взаємозв'язок інтерферованого мовлення і зміщення мовно-культурної ідентичності.

Для досягнення мети статті ми послуговувалися кількома методами, а саме: спостереженням як методом польових досліджень, лінгвістичним описовим методом, елементами зіставного аналізу.

Наукова новизна цієї розвідки полягає в систематизації власного мовного матеріалу, зібраного у результаті спостереження за мовленнєвою поведінкою емігрантів.

Для початку з'ясуймо, у якій мовній ситуації опинилися наші співвітчизники в Ізраїлі та Японії. І Держава Ізраїль, і Японія схожі в тім, що мають єдину державну офіційну мову і доволі жорстку мовну політику, вимагаючи від своїх мешканців знання державної мови на доволі високому рівні, без якого годі шукати престижної роботи. Тверду мовну політику Ізраїлю, яка визнає лише іврит єдиною мовою офіційного спілкування, не похитнуло навіть серйозне зростання частки емігрантів із країн колишнього Радянського Союзу. Вивчення івриту є обов'язковою умовою соціальної адаптації емігрантів в Ізраїлі, функціонування ж рідної мови обмежене лише неофіційною сферою, яка, однак, також є доволі широкою, оскільки ледве не п'ята частина ізраїльтян є вихідцями з колишнього Радянського Союзу Щодо Японії, то емігрантів ця країна приймає дуже неохоче, тож іноземців, які постійно проживають у ній, надзвичайно мало (кількість українців, які живуть у Японії, становить лише кілька сотень). Отже, у Японії сфера використання рідної мови обмежена практично виключно сімейним колом, та й то не завжди (приміром, якщо йдеться про мішані японсько-українські шлюби). Тобто в Японії вживання рідної мови є набагато обмеженішим, ніж в Ізраїлі, де сфера послуг усе-таки більш-менш орієнтується на російськомовного споживача, та й відсоток емігрантів із пострадянських країн доволі високий. Відповідно, можна припустити, що мов- нокультурна ідентичність українців, які проживають у Японії, змінюється швидше, й інтерферентні явища у їхньому мовленні також відбуваються швидше, ніж в українців, що проживають в Ізраїлі і мають змогу послуговуватися рідною мовою у більшій кількості ситуацій. Дійсно, з погляду логіки мало би бути так.

Але на практиці ми спостерігали, що практично всі новоприбулі емігранти з України, опинившись в Ізраїлі, відразу переходять на інтерфероване мовлення зі значною часткою слів і цілих висловів на івриті. На нашу думку, така стрімка мовна інтерференція нових емігрантів викликана низкою взаємопов'язаних причин: по-перше, вони намагаються якомога швидше опанувати державну мову, необхідну для комфортного проживання у країні; по-друге, стикаються з певними реаліями, добрати назву яким у рідній мові буває непросто. Але найвагоміша, на нашу думку, причина полягає у простому наслідуванні: новоприбулий емігрант чує, як спілкуються емігранти, так би мовити, "зі стажем", і прагне не виділятися на їхньому фоні. Домішок слів та фраз на івриті робить мовця "своїм", допомагає йому швидше асимілюватися, додає престижу і справляє враження, ніби людина вже давно проживає тут і знається на всіх особливостях життя у країні. Даються взнаки і певні очікування оточуючих, які передбачають, що людина буде поводити себе так, а не інакше. З очікуваннями людей, що оточують мовця, як відомо, тісно пов'язане поняття соціальної ролі - типової мовленнєвої поведінки особистості в соціумі, що зумовлена її становищем у суспільстві і правилами поведінки, прийнятими у тій соціальній групі, до якої ця особистість належить [4, с. 445]. Отже, новий емігрант починає послуговуватися інтерферованим мовленням, оскільки так спілкуються оточуючі, й вони очікують і від нього такої самої манери спілкування. Наприклад, від емігрантки з лише двомісячним стажем ми почули таку фразу (тут і далі приклади наводимо мовою оригіналу з транслітерацією запозичених слів засобами цієї самої мови): ”Вот вчера моя знакомая, ле дугма, заказала у вас подобную услугу” (івр. ле дуґма - наприклад).

Здавалося б, який резон уживати івритську фразу на місці ідентичної за змістом російської? Але, беручи до уваги те, що розмова відбувалася з представником агенції з надання екскурсійних послуг, розуміємо, що респондентка у розмові підсвідомо намагалася видати себе за "свою", емігрантку зі стажем, оскільки в Ізраїлі до цієї соціальної групи ставлення геть інше, ніж до новоприбулих. Власне, таке наслідування апріорі ненормативного мовлення суто з принципу "говорю так, як говорять інші" тягне за собою неадекватне оцінювання власного мовлення, нехтування рідною мовою ("яка різниця, адже у цій країні вона все одно нікому не потрібна"), що відтак спричинює деградацію мовної свідомості, фактично зводячи її нанівець [6, с. 23-26].

Наразі поміркуймо над тим, які розряди мовних одиниць потрапляють до інтерферованого мовлення наших мігрантів у країнах Сходу, а вже відтак на базі цього спробуймо простежити зрушення мовної ідентичності наших колишніх співвітчизників.

Очевидно, що першими до активного мовленнєвого вжитку емігрантів потрапляють лексеми на позначення місцевих реалій, які являють собою безеквівалентну лексику. Існування такого роду слів є природним в інтерферованому мовленні й не потребує зайвих пояснень. Власне, не буде помилкою навіть стверджувати, що інтерфероване мовлення мігрантів і перетворюється на інтерфероване саме з потраплянням до нього слів-реалій. Реалію, як пам'ятаємо, визначають як монолексемну чи полілексе- мну одиницю, що містить у собі як основне лексичне значення традиційно закріплений комплекс краєзнавчої інформації, чужої для об'єктивної дійсності мови реципієнта (визначення Р.П. Зо- рівчак) [2, с. 142]. Реалії є віддзеркаленням релігійної, історичної, міфологічної картини світу народу, являючи собою маркери традицій та побуту певної культури [5, с. 287]. В інтерферовано- му мовленні емігрантів наявні всі розряди реалій:

1) побутові реалії, що стосуються житла, інструментів, одягу, кухні, професій і роду занять, грошей [2, с. 142] (івр. хумус - хумус (паста із бобових), метапелет - доглядальниця за літніми; яп. хаші - палички для їжі, місошіру - суп місо);

2) етнографічні та міфологічні реалії, що охоплюють етнічні й соціальні групи, регіональні звертання, народні свята й танці, назви богів, казкових і міфологічних персонажів [2, с. 142] (івр. ашкеназі - ашкеназійський єврей (родом зі Східної Європи), Песах - свято Пейсах, шабат - субота, святий день; яп. Хінама- цурі - свято Хінамацурі, Аматерасу - богиня Аматерасу);

3) реалії світу природи, до яких належать назви тварин, рослин, ландшафтів [2, с. 142-143] (івр. цабар - солодкий плід кактуса; яп. танукі - єнотоподібний собака, вакаме - водорості вакаме);

4) реалії державно-адміністративного устрою і суспільного життя, які охоплюють назви адміністративних одиниць і державних інститутів, суспільних організацій і партій, підприємств і закладів торгівлі, військових та поліцейських підрозділів, громадських професій і посад [2, с. 143] (івр. гітнахалут - єврейське поселення на палестинській території, бітуах-леумі - національне страхування, кібуц - кібуц; яп. коккай - парламент Японії, комбіні - крамничка, Джіейтай - Сили самооборони);

5) ономастичні реалії, що вказують на національну належність назви - загальні антропоніми, індивідуальні антропоніми (імена видатних діячів країни), звичайні топоніми, меморативні топоніми, імена літературних героїв, назви стадіонів, аеропортів тощо [2, с. 143] (івр. Давід - Давид, Натбаґ - аеропорт Бен-Ґуріон; яп. Нарі- та ку:ко: - аеропорт Наріта, Тойотомі Хідейоші - полководець Тойотомі Хідейоші, Асакуса - токійський район Асакуса);

6) асоціативні реалії, у межах яких В.С. Виноградов виділяє: рослинні символи, анімалістичні символи, кольорові символи, загальнокультурні фольклорно-літературні та історичні алюзії, мовні алюзії - натяки на відомий фразеологізм [2, с. 142] (івр. кріат Ям Суф - розсування Червоного моря (вислів зі Старого Заповіту, переносно - щось неможливе, надскладне), цабар - солодкий плід кактуса, а також корінний ізраїльтянин (як і плід кактуса, зовні непривабливий, але добрий усередині), меґілат Естер - сувій Есфір - стос паперів, велика за обсягом писанина (пор. укр. талмуд); яп. кіку - хризантема - квітка-символ Японії, аой - блакитний колір - символ молодості, то:куте чікакі ва данджьо-но нака - пристрасть між чоловіком і жінкою спалахує несподівано (вислів нині є фразеологічним, але його автор - Сей Шьонаґон), шірану ґа бака (незнання - це дурість) - жартівлива алюзія на фразеологізм шірану ґа Хотоке (незнання - це святість самого Будди).

Ці та інші реалії повсякчас потрапляють до інтерферованого мовлення емігрантів, наприклад:

"Вчора їздили на Ханабі-кай” (яп. Ханабі-кай - традиційний фестиваль феєрверків);

”Я саме зараз іду в комбіні скупитися " (яп. комбіні - невеличка крамниця);

"Взимку у нас було 6 градусів у приміщенні. З котацу взагалі не вилазила" (яп. котацу - традиційна піч);

"Це ж цую зараз" (яп. цую - сезон дощів у Японії);

"Були на онсені" (яп. онсен - курорт на термальних джерелах);

"Я все равно эту книжку в фурухоне купила" (яп. фурухон 'я - букіністична крамниця);

"Вони з цим "Коджінхо" просто помішалися" (яп. Коджінхо: - Закон "Про персональні дані");

"Коло нас немає хякуена" (яп. хякуен-шьоппу - магазин "Усе по 100 єн");

"Мне надо еще забежать в маколет" (івр. маколет - (невеличкий) гастроном);

"После моцаэй шабата откроется" (івр. моцаей шабат - вихід суботи (вечір суботи, коли вже можна працювати);

"Он в эзор таасиеработает" (івр. езор таасія - нежитлова промзона на околиці міста);

"Я уже в монитку села" (івр. моніт - (маршрутне) таксі).

Як бачимо, іншомовні слова-реалії нерідко стихійно набувають у мовленнєвому потоці українських чи російських закінчень і спроб відмінювання за правилами української / російської граматики, що є характерною рисою інтерферованого мовлення наших емігрантів.

Одначе інтерферентні явища у мовленні української еміграції не обмежуються лише вкрапленням іншомовних реалій у мовленнєвий потік. Зокрема, яскравою особливістю інтерферованого мовлення українських мігрантів є повсякчасне включення до мовленнєвого потоку низки іншомовних просторічних слів і висловів, похідних вигуків і слів-паразитів, які вживають і корінні мешканці країн Сходу. До речі, саме цей пласт іншомовної лексики поряд із реаліями відразу запозичують і нові емігранти. Наприклад:

"Бэсэдэр" (івр. беседер - добре, гаразд, окей);

"Ма питом я буду це делать?! " (івр. ма піт 'ом - чого раптом);

"Это не то, чтоб дафка" (івр. дафка - спеціально, якраз, саме);

"Ну и шо, ма зэ мэшане?" (івр. ма зе мешане - яка різниця);

"Ой, а я как раз вспоминала о тебе, ма зэ вспоминала о тебе, хаваль аль а зман!" - івритський вислів ма зе важко перекласти, еквівалентним йому приблизно є ой, як же (дослівно що це); ха- валь аль а зман - вислів-паразит без конкретного значення, що може бути перекладений як хай йому грець, просто немає слів, щось неймовірне (дослівний переклад шкода часу);

”Кусо!” (японський вульгаризм, дослівно лайно, можна перекласти як от халепа!);

"Наруходо" (японський похідний вигук, що у мовленні нерідко виступає як слово-паразит, приблизно означає так, дійсно, Ви маєте рацію);

"Та ну! Усо!" (яп. усо - брехня; у просторічному мовленні - женеш, не вірю);

"Це був реальний шіцурей" (яп. шіцурей - грубість, але слово набуло етикетного значення і почало позначати будь-яку поведінку, що не відповідає японським канонам увічливості, а також дії, що можуть зачепити зону комфорту співрозмовника і змусити його почуватися ніяково; окрім цього шіцурей перетворилося на формулу вибачення за всі можливі незручності, яких тільки можна своєю поведінкою чи словами завдати співрозмовникові);

"та це чьотто..." (яп. чьотто - дослівно трохи, але слово набуло клішованого вживання на позначення ввічливої відмови чи заперечення слів співрозмовника замість слова "ні", оскільки "ні" у японській культурній традиції трактують як надзвичайно різке і грубе, тож мовці всіляко намагаються його уникати, вживаючи натомість чьотто як своєрідний евфемізм).

Як бачимо, такі одиниці нерідко важко перекласти дослівно, вони, вочевидь, були засвоєні в результаті повсякчасного спілкування з місцевим населенням, і їхнє відтворення доведене до автоматизму, як і вживання слів чи висловів такого штибу в будь-якій мові загалом. Автоматичне включення таких іншомовних одиниць до мовленнєвого потоку спричинене, як ми вважаємо, також законом економії зусиль, або ж найменшого спротиву, коли мовці не бажають докладати зайвих зусиль задля того, щоби зробити своє мовлення правильним і грамотним. Дійсно, у стихійному мовленнєвому потоці дуже важливою є швидкість і максимальна зрозумілість для реципієнта, і, якщо для співрозмовника так само звично чути і вживати розмовні елементи з новозасвоєної мови, то він навпаки здивується й не зрозуміє, почувши переклад останніх на українську / російську. Окрім цього, переклад таких одиниць вимагає зайвих зусиль і від мовця, що веде за собою уповільнення реакції й гальмування процесу комунікації.

Окрім іншомовних слів на позначення місцевих реалій та етикетних чи просторічних кліше до інтерферованого мовлення мігрантів потрапляють також іншомовні слова на позначення предметів зі сфери новітніх досягнень науки і техніки, що були невідомі емігрантам на батьківщині, а тому іншомовні назви цих предметів у лексиконі наших колишніх співвітчизників є єдиними і не мають перекладних відповідників. Цю групу слів спостерігаємо, зокрема, в інтерферованому мовленні емігрантів, які полишили Україну 20 і більше років тому. У цьому разі запозичене слово ввійшло до лексикону емігрантів разом із новим, невідомим їм раніше поняттям:

”Ой, как душно. Включи мазган” (івр. мазґан - кондиціонер);

"Разогрей в микрогале” (івр. мікроґаль - мікрохвильова піч);

"Перезвони мне на пелефон " (івр. пелефон - мобільний телефон);

"Мне еще забежать в каспомат снять деньги с картиса" (івр. каспомат - банкомат і картіс - (банківська) картка);

"В джидохамбайки дешевле" (яп. джідо:хамбайкі - автомат із продажу напоїв, тютюну, квитків тощо);

"Ми купили кейджідошя, вона економна на пальне, тому податки суттєво менші навіть порівняно з міні-авто" (яп. кей- джідо:шя - малолітражний автомобіль нового покоління).

Нерідко при цьому іншомовні іменники емігранти пристосовують під морфологічні особливості рідної мови, намагаючись їх відмінювати за правилами граматики рідної мови.

Однак, якщо включення до інтерферованого мовлення іншомовних слів-реалій, слів-паразитів і слів на позначення новітніх здобутків науки і техніки ще можна якось пояснити, то причини запозичення цілої низки іншомовних слів, які мають повноцінні відповідники в українській чи російській мовах, обґрунтувати вельми складно. Річ у тім, що інтерфероване мовлення української еміграції як у Японії, так і в Ізраїлі, рясніє іншомовними словами, запозичувати які здавалось би, немає жодної причини. Напевно, у цьому й полягає вся стихійність та асистемність явища змішування мов, за якого теоретично будь-яке слово із новозас- воєної мови може потрапити до мовленнєвого потоку. Тут, вочевидь, можемо погодитися з Л.Т. Масенко в тому, що хаотичність і спонтанність інтерферованого мовлення свідчить про те, що воно радше являє собою сукупність ідіолектів, оскільки різні мовці можуть до свого мовлення включати різні іншомовні слова [3, с. 72]. Наведемо кілька прикладів:

"Он работает на мифале” (івр. міфаль - завод);

"Надо поехать в Украину встретиться с мишпахой" (івр. мішпаха - сім 'я);

"Зі мною одна дівчина працює на нікайоні" (івр. нікайон - прибирання);

"Ви підете на месібу?" (івр. месіба - вечірка);

"Ніяка я не біджін" (яп. біджін - красуня);

"Я тільки прошу натякати мені про свої вподобання, а я вже зроблю бесуточьойсу" (яп. бесуто-чьойсу - найкращий вибір, вислів прийшов у мову з англійської);

"В мене все-таки з нею айшьо ґа варуй" (яп. айшьо: ґа варуй - погані стосунки);

"Яне хочу бути шюфу" (яп. шюфу - домогосподарка);

"У нас треба виходити в ґенкан, щоби побачити, хто прийшов" (яп. ґенкан - передпокій).

Таким постало перед нами інтерфероване мовлення українців Японії та Ізраїлю. Поміркуймо тепер над тим, як же у цьому мішаному мовленні виявляється зміна мовно-культурної ідентичності. Ще на самому початку нашої розвідки ми вказали мовно-культурну характеристику Ізраїлю та Японії: Ізраїль - галасливий, емоційний, прямолінійний; Японія - стримана, підкреслено ввічлива, делікатна. Недаремно одними з перших іншомовних слів і висловів, які в емігрантів потрапляють до активного вжитку, стають:

- хуцпа (нахабство) в Ізраїлі і шіцурей (вибачте мене за мою грубість) у Японії;

- ма піт 'ом? (чого це раптом?) в Ізраїлі й чьотто (це трохи незручно) в Японії;

- ма ата омер? (що це ти кажеш?) в Ізраїлі й мо:ші ваке арімасен (мені немає прощення) в Японії.

Засвоюючи ці частотні мовні одиниці, наші емігранти всотують і весь той культурний пласт, який лежить у їхній основі, всі комунікативно-поведінкові стереотипні ситуації, які вживання цих слів передбачає:

"Шо це за хуцпа мин а клаль?" (надзвичайне нахабство);

"Не поняла, ма зе а хуцпа а зот?!" (що це за нахабство таке);

"Здесь надо быть хуцпани" (нахабний);

"Ма питом я буду це делать?" (чогораптом);

"Лё, ма питом?!" (ні, чого це раптом);

"Тебе не кажется, шо це вже йотер мидай?” (йотер мі дай - занадто);

"Ма зот омерет?!” (що це значить);

"Це не буде шіцурей?” (грубо, негарно);

"Тепер відмовитись - це величезне шіцурей” (грубо, негарно);

"Це буде чьотто складно” (трохи незручно; вся фраза виступає евфемізмом до слова "ні" і є дуже частотною у ситуаціях ввічливої відмови).

При цьому набута комунікативна поведінка, непритаманна українцям, виявляється навіть там, де очевидного інтерферова- ного мовлення не спостерігаємо:

"Чо це вдруг?!";

"С какого такого перепугу?!";

"Мені тепер здається, що така щедрість це якось ненормально, дико, величезна послуга мені, за яку я не знатиму, як віддячити

"Трохи прикро, що це був ґірі-пурезенто з твого боку. Вибач " (вимушений подарунок - подарунок у відповідь, що не був запланований, але його треба дарувати, оскільки перед цим щось подарували тобі);

"Дякую, що так реагуєш!”.

Виходить, що в українських емігрантів, які постійно проживають в Ізраїлі та Японії, разом із появою інтерферованого мовлення відбувається зміщення мовно-культурної ідентичності: інтерфероване мовлення українців Японії втілює відчуття необхідності повсякчас перепрошувати, дякувати, уникати прямолінійності (що притаманне ідентичності японців); а інтерфероване мовлення українців Ізраїлю пов'язане з відчуттям природності різкого реагування на фрази співрозмовника, апелювання до емоцій, гіперболізації (що є характерним для мовленнєвої поведінки ізраїльтян).

Отже, підіб'ємо підсумки: 1) до інтерферованого мовлення (яке притаманне емігрантам із будь-яким стажем) потрапляють різнорідні й різностильові івритські та японські слова (серед яких особливе місце посідають реалії), при цьому вони зазнають спотворень за граматичними правилами української / російської мови; 2) ключовими мовними одиницями, що потрапляють до мовленнєвого фонду емігрантів, є івр. хуцпа і яп. шіцурей; 3) інтерфероване мовлення українських емігрантів в Ізраїлі та Японії тягне за собою зміщення мовно-культурної ідентичності, що свідчить про мовну і культурну адаптацію емігрантів у чужому мовно-культурному середовищі. мовлення емігрант культурний ідентичність

На нашу думку, актуальним напрямом подальших досліджень соціолінгвістичної природи мовлення українських емігрантів є з'ясування тієї межі, коли інтерфероване мовлення перетворюється на мішане, й остаточно стирається межа між усвідомленням мовцем розмежування двох мов.

Список використаних джерел

1. Ажнюк Б. М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна / Б. М. Ажнюк. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 1999. - 452 с.;

2. Кияк Т. Р. Перекладознавство (німецько-український напрям): підручник / Т. Р. Кияк, А. М. Науменко, О. Д Огуй. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. - 543 с.

3. Масенко Л. Т. Суржик: між мовою і язиком. - К.: Видавничий дім "Киє- во-Могилянська академія", 2011. - 135 с.

4. Матвеева Т. В. Полный словарь лингвистических терминов /Т. В. Матвеева. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2010. - 562 с.

5. Пилипчук М. Стратегії очуження та одомашнення в перекладі українських реалій // Фаховий та художній переклад: Теорія, методологія, практика: зб.наук.пр. - К.: Аграр Медіа Груп, 2016. - С. 287-291

6. Селігей П. О. Мовна свідомість: структура, типологія, виховання. - К.: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2012. - 118 с.

Размещено на Allbest.ru