Відтворення вербалізованих засобів нагнітання жаху в українському перекладі твору Стівена Кінга "Воно" порівняно з перекладами іншими мовами

Key words: horror, literary translation, sensation, emotions.

Виклад основного матеріалу

Come on back and we'll see if you remember the simplest thing of all - how it is to be children, secure in belief and thus afraid of the dark.

(Stephen King "It")

На питання, чому люди читають і полюблять літературу жанру хорор відповісти так само важко, як на питання, чому люди взагалі читають. Автор книги вкладає у свій твір мільйони відвертих думок, секретів, поглядів на життя, які накладаються на читачеві сприйняття з його власними думками, поглядами та секретами. І ось цей дивний, але магічний симбіоз створює взаємопроникнення двох різних світів, далеких один від одного, світ автора й читача. Ми плачемо, сміємося, переживаємо та боїмося разом із книжковими героями, відволікаючись від буденності, або навіть називаючи це своєрідною формою ескейпізму. Однак література жаху, або ж по-західному хорор, навряд зможе принести якусь душевну гармонію й позитивне налаштування. Вона викликає здебільшого негативні емоції, тримає в напрузі, змушує серце калатати від страху. То чому ж люди мучать себе, читаючи жахи? Хіба мало страх пронизав сучасний реальний світ?

Література жаху - жанр дуже специфічний. Специфіка полягає вже у тому, що саме визначення жанру не обмежується одним терміном. Таку літературу часто називають просто "жахи" або навіть "ужастики", іноді використовуючи запозичене з англійської "хорор" [4, с. 1-10]. Звичайно, старовинні закинуті замки, ніч, темний ліс, завивання чи то вітру, чи то вовка не можуть лишити байдужим. Готику можна назвати темною казкою, але все ж казкою, тому людям, а особливо дітям, і подобається читати про вампірів, вовкулаків та привидів. Але нижче мова піде про сучасну літературу жаху, ніяк не готику чи романтизм, де страх стає реальним, близьким, чому і треба шукати джерело читацького захоплення дещо глибше, на психологічному рівні.

Згідно з думкою одного з найвеличніших "темних чародіїв" сьогодення, а саме найпопулярнішого автора хорору Стівена Кінга, жах стає мистецтвом вже лише тому, що шукає дещо, що лежить за кордонами мистецтва, дещо, що йому передує. Жах шукає те, що він називає критичною точкою фобії. Добряча страшилка веде вас у танці до самих глибин вашого єства і знаходить ті таємничі двері, які наче нікому не відомі, але ви насправді про них знаєте: Альбер Камю та Біллі Джоел вказували, що Чужинець змушує нас нервувати. Але в глибині душі нас приваблює можливість зустрітися з ним сам- на-сам [9, ст. 4]. Стівена Кінга часто запитують, навіщо він створює жахи, коли у світі їх і так повно? Він каже: "Я описую надумані жахіття, щоб допомогти людям впоратися з реальними". І його відповідь можна вважати цілком доцільною. Користуючись поняттям катарсису та взагалі нескінченної фантазії людського інтелекту знаходити шляхи емоційного маніпулювання, можна з впевненістю сказати, що література, просякнута тривогою та жахом, несе в собі якусь своєрідну емоційну розрядку.

Отже, повертаючись до слів про те, що у процесі читання відбувається нібито злиття двох світів, авторського та читацького, варто додати те, що це можливо лише за умови прямого сприйняття оригінального твору читачем. Тому, відповідно, існує ще один приток до цього струмка осяяння - перекладач. Саме його майстерність впливає на те, чи порине читач у світ автора, чи пройде повз нього, лише зазирнувши за скляний паркан.

Ключовою особливістю перекладу жанру хорор, на яку повинні зважати перекладачі, є створення певного настрою твору. На думку Г. Ф. Лавкрафта, "основний критерій, який дозволяє віднести твір до жанру літератури жахів є не конкретний сюжет, а створення певного настрою в читача - глибокого відчуття страху під час контактування з невідомими силами" [7, с. 16]. переклад лексичний хорор кінг

Але не стільки важливий переклад "дослівний", за першим значенням у словнику, скільки той, що адекватно відтворює світобачення героїв письменника, тих пазурів підсвідомості, що витягують з показного спокою американської буденності дію жорстоких, паранормальних сил, що нищать суспільство, моральність в гуманність. Для цього цілком доречним є використання певних перекладацьких трансформацій, а іноді - зміна чи заміна цілих конструкцій. Яким би захопливим для перекладача та читача не було вторгнення Кінга у сферу надприродної та екстрасенсорної перцепції, "для самого письменника це всього лише спосіб зробити реальну небезпеку пізнаваною" [1, с. 46-47].

Складність для перекладу полягає ще й у амбівалентності світу та героїв, створених Королем жаху, тому що він не намагається виліпити зі своїх "паранормальщиків" страждальців-великомучеників. Мимоволі, можливо, на підсвідомому рівні, вони сіють помсту та влаштовують демоверсії апокаліпсису, але в той же час, сурмлять про першочерговість базових людських цінностей: чесності, дружби, відповідальності [2, с. 135-140]. Звичайно, що жанр хорор ще дуже юний, якщо ми розглядаємо його, як певне окреме відгалуження від відомого з давніх-давен готичного та романтичного літературного скарбу. Тому, окрім присудження Кінгу титулу "автор оригінальний", можна додати ще одну регалію - новатор. Книга "Воно" схожа на чарівний чабан чаклуна, в якому він(автор) вимішує своє жахливе магічне зілля (не отруту). Тут є всі грані та зерна страху: злив у ванній, що плює потоками крові, туалет, що вибухає і слугує монстрові порталом, муніципальний колектор, що всередині більше схожий на склеп з'їдених за понад два століття дітей.

І це лише мала доля того моторошного захвату, що розкидана по сторінках. Пристрасні читачі знають, що родзинкою твору Джорджа Мартіна, під назвою "Гра престолів" є те, що цілої коробки кольорових книжкових закладок може бути мало, аби позначити усі смерті цієї довгої історії. Так само й у Кінга: приблизно кожні 20-30 сторінок на читача виринає якесь нове жахіття, повторюючи собою цикл сплячки та активності самого Воно. Чаклун Кінг підсипає у своє зіллячко ще й літаючі п'явки, жахливе око, розміром більше за вантажівку пива, смертоносного птаха з розмахом крил реактивного винищувача, та інші смертельні викрутаси невгамовної уяви письменника [6, с. 120-130].

Однак ця книга, окрім вигадливого бестіарію, є ще й філософською притчею - фундаментальною боротьбою добра і зла, яка у вигаданому світі автора вмістилася в часові межі з червня 1958-го по червень 1985-го. У кращих традиціях своєї ж творчості, Кінг знов розгортає кривавий сюжет у малесенькому містечку Деррі, штату Мейн, що само по собі є втіленням зла. Головними героями виступають семеро дітей, "клуб невдах" (losersclub), ніби спеціально володіючи якимись соціальними або фізичними вадами, що у поєднанні дають силу надзвичайної потужності, здатну навіть побороти багатовікове зло. Ця компанія складається з потворного гладкого хлопця, що марить книгами, солодощами та подругою Беверлі, дотепного блазня, що обожнює імітувати чужі голоси та обожнює свою подругу Беверлі, чорношкірого хлоп'яти, що страждає через втрату пса, цікавиться історією містечка та своєю подругою Беверлі, малого єврея, що страждає від своєї уявної астми, контролю істеричної матусі та від захоплення своєю подругою Беверлі, педантичного мало- го-орнітолога, що рівноцінно захоплений птахами і подругою Беверлі, лідера невдах, хлопця-заїки, який жадає помсти за смерть брата і жадає свою подругу Беверлі, і врешті - Беверлі, жертви постійних побоїв батька та жертви сорому від пубертатного періоду.

Щодо постаті монстра, тобто ще одного головного героя, це, звичайно, Воно. І користуючись стилем містера Кінга опис образу монстра постане поетапно. Уява Кінга породила не просто павука, як у Гаррі Поттері, а просунутого павука, справді мерзенне створіння здатне на метаморфози. Перевертень? Є у списку. Клоун-маніяк? Плюс один - одна з причин, чому більшість дорослих людей на планеті ненавидять цирк. Воно керує думками людей, тому до його іпостасей можна додати ще й населення самого містечка Деррі, що роками не чує і не бачить вбивств у себе під носом. І от страхіття живиться дитячими страхами, періодично засинаючи для перетравлення "обіду", аж доки доброчесні невдахи не вступають у боротьбу зі Злом, озброєні дитячою безпосередністю, навіть у майже 40-річному віці.

У своїх аналітичних щодо жанру та літератури загалом творах Кінг виділяє так би мовити основні архетипи монстра в літературі: Вампір (Vampire), Перевертень (Werewolf) і Щось-без-імені (Thing Without a Name), які втілюються, відповідно, у "Дракулі" Брема Стокера, "Докторі Джекілі і містері Хайді" Роберта Л. Стівенсона і "Франкенштейні - сучасному Прометеї" Мері Шеллі [5, с. 65-66]

Що важливо, демонічне Воно об'єднало у собі усі три риси: їсть дітей, змінює форму, не має імені. Танцюючий Клоун Пеннівайз - найхарактерніший і найстрашніший образ, є лише образом, так само, як Роб Грей, Перевертень, Мумія і т. д.

Детальніше зупинимось на імені клоуна - Пеннівайз. Для англофонного світу відомим є вираз penny wise and pound foolish, що метафорично можна перекласти як економити на сірниках, або ж більш точно копійку зекономив, а гривню втратив [15, с. 56].У цьому випадку перекладачі застосували стратегію транслітерації, що зберігає англофонну специфіку слова, але не дає пояснень щодо його змісту. Доцільність використання такого методу виправдовує його можливу недовершеність, тому що перекладач неминуче потрібен враховувати не тільки питання точності перекладу, але й милозвучності. Танцюючий Клоун Крохобор звучить неприродно та нелогічно. До того ж, залишаючи Пеннівайз у перекладі, читач приймає моторошний образ монстра саме під таким ім'ям і краще асоціює свій страх з більш абстрактним словом, аніж якби це було замінено на лексему Скнара. А от французький переклад Кінга є, мабуть, чи не єдиним випадком, де це відоме ім'я має своє звучання - "Grippe- Souleclown", тобто перекладач вдався до калькування, буквально переклавши лексему Pennywise. З огляду на традицію збереження, та наближеність до реалій власної країни - цей крок є цілком прийнятним, але задля відтворення саме американського духу роману було би краще залишити інтернаціонально відоме ім'я.

Варто зауважити також, що знання англійської мови або перекладацькі пояснення краще відкривають образ іншомовної лексеми для україномовного читача - pennywise - потроху, по крихті збирає те, що йому необхідно, що додає сатири до образу. Мовляв, нічого, окрім відірваних ніг та рук не станеться, та й ненадовго з'являється монстр із свого каналізаційного царства, аби поласувати кимось.

Як було вже раніше зазначено, дітям вдалося відшукати зброю проти Кошмару - віра у Зубну Фею та Санта Клауса робила їх найсильнішими ворогами у світі, а тому усіляке блюзнірство, пародіювання, недоречне і раптове пригадування усіх назв птахів з орнітологічного словника, жарти у поєднанні з хоробрістю завдають фатальних поранень Старому Злу. І в цьому контексті особливо знаковою є фраза хлопця Білла Денбро (BillDenborough), який із дитинства страждав заїканням і усіляко намагався його позбутись. Як логопедична вправа йому потрібно було без зупинки та спотикання повторити скоромовку "He thrusts his fists against the posts and still insists he sees the ghosts " Г13, c. 597] Однак він використовує цю фразу, аби блокувати свою свідомість від зв'язку з Воно, щоб одночасною недоречністю та силою цієї фрази змусити Зло відступити. По-перше, тут треба дещо детальніше зупинитися на оригінальній фразі, а вже потім - на перекладі.

Для американської спільноти ця фраза не є загальновідомим набутком фольклору, але все ж більшість читачів можуть відчути у Кінговій фразі данину містеру Курту Сьодмаку з його романом "Мозок Донована", де головний герой повторював цю фразу, щоб перемогти мозок [8, с. 235].

У своїй книзі "Dancemacabre", а також у іншій авторській критичній книзі, Кінг наголошує на своєму неавторстві, вказуючи на те, що у персонажа Сьодмака ця фраза вперше трапилась у 1942 р., коли насправді вона існує ще з далекого 1843 р. і звучить повністю як Amidst the mists and fiercest frosts, With barest wrists, and stoutest boasts, He thrusts his fists against the posts, And still insists he sees the ghosts.

Український переклад скоромовки такий: "Стовпи пхає та штовхає - привидів бачить, всіх запевняє" [10, с. 688]. При перекладі скоромовки був застосований синонімічний переклад задля збереження змісту, але зі зміною схеми римування. Якщо взяти для порівняння російський переклад книги, який,до речі,піддано різкій критиці, то побачимо, що у фразі "Через сумрак столб белеет, в полночь призрак столбенеет" римування більш наближене до оригіналу, але використовується метод скоріше описового перекладу, ніж синонімічного [11, с. 744]. Перекладач не до кінця дотримується змісту оригінальної фрази, намагаючись відтворити не лексичний набір, а скоріше моторошний настрій фрази, тобто денотативна інформація відступає на задній план або майже анулюється, а переважає інформація конотативна, зокрема національно-культурна, локальна. Французькі перекладачі в цьому сенсі дуже відрізнилися від слов'ян, зберігши невимовність скоромовки лише з натяком на залякування: "Les chemises de l'archiduchesse sont-elles sиches, archi-sиches pour les six spectres". Підрядковий переклад скоромовки такий: "Чи висохли сорочки Ерцгерцогині, чи добре висохли для шести страховиськ?" [14, с. 669] Французький перекладач дотримувався принципу еквівалентної заміни, але з погляду змістового насичення, оригінальна фраза має свої переваги у тому, що лексема ghost у сполученні toseeaghost викликає більш точну реакцію читача, аніж французький відповідник spectre (привид) у сполученні les sиches pour les specters (сорочки для привидів). З огляду на таке порівняння, можемо зробити висновок, що український переклад найближче відтворив національну реалію, а та- кож,якщо судити вужче, авторський задум.

Наступним пунктом для розгляду стане термін Deadlights, на позначення найстрашніших із можливих "домівок" зла. Специфіка життя Воно дещо нагадує історію з Чахликом Невмирущим, який своє життя зберігав дубі, в дубі - скриня, в скрині - заєць, в зайці - птаха, в пташці - яйце, а в яйці - голка. "Знайдеш - Чахлику не жить" [12, с. 78]. Так і у Воно: живе в Деррі, завжди гуляє десь біля Каналу, переховується в каналізації під землею Деррі. Звідти - підземними сморідними тунелями аж до малесеньких дверей з дивним малюнком на них, що ховають за собою дивну кімнату, а в тій кімнаті - павук сидить, і тільки підсвідомість, щось сюрреалістичне, що віднаходить у собі в дитинстві Білл Денбро, а в дорослій битві зі Злом ще й інші герої, може сяйнути Мертвих Вогників, тобто Deadlights, своєрідної матриці, метафізичної подоби Страхіття, а за сумісництвом - очей Воно. Перебування в цьому місці звичайної людини спричиняє втрату глузду або навіть смерть, бо це розташовано далеко за кордонами фізичної реальності. Чому як в українському, так і в російському перекладі фахівці використовують зменшувально-пестливу форму лексеми, нарікаючи її Вогники - загадка. Як Мертві Вогники, так і Мертвые огоньки входять до однієї категорії перекладацьких трансформацій, а саме - калькування. Цей принцип виправдовує себе, оскільки повністю сягає як рівня розуміння читача, так і відтворення іноземної реалії. Щодо пестливої форми слово Вогні-Вогники, то можна вважати, що перекладачі вдалися до техніки смислового розвитку, прийому контекстуальної заміни, коли в перекладі використовується слово, значення якого є логічним розвитком значення слова, що перекладається. Подібні відхилення від "букви"оригіналу іноді необхідні для досягнення адекватності перекладу, оскількив мовах оригіналу й перекладу можуть діяти різні мовленнєві норми таіснувати різні традиції мовлення [3, с. 281. Це також може мати свою інтерпретацію: якщо розглядати твір із погляду страшної казочки для діточок, які потрапляють у величезну халепу, бо їх вабить клоун, кульки, запах поп-корну й цукерки, то цілком логічно, що штаб-квартира найзлішого світового Жаху буде саме у Вогниках, а не у Вогнях.

Не раз вселялось Страхіття у розум і підсвідомість багатьох негативних героїв, їхніми руками творячи зло. У випадку з пожежею на Black Spot батько майбутнього члена Клубу Невдах Вілл Хенлон переконується на власному досвіді, що не людьми єдиними кояться вбивства та терор. Black Spot був своєрідним клубом переважно чорношкірих солдат, але згодом став популярним місцем і серед білого населення доти, доки the Maine Legion of White Decency не спалив його до самого попелу.

Black Spot в українській інтерпретації виглядає як "Чорна мітка", у російській - у першому перекладі твору "Черное местечко", в останньому - "Черное пятно", а у французькій - le Black Spot (словниковий переклад La Tache Noir).

Зі всіх перерахованих варіантів лише останній російський переклад застосовує метод калькування, залишаючи значення плями. Французький перекладач застосував метод транслітерації, що на відміну від перекладу ім'я клоуна, згаданого на початку, вводить у французьку версію роману своєрідний інтернаціоналізм. Використання лексеми мітка або местечко (рос.) лише підкреслюють багатозначність оригінальної лексеми Spot, можливо, залучаючи також в метод конкретизації при перекладі назви, що не втручається у розуміння задуму та мови оригіналу. Отже, методом порівняльного перекладознавчого аналізу ми змогли отримати дані про ступінь близькості творів на рівні змісту оригіналу та перекладу, визначити прийоми досягнення чи недосягнення еквівалентності та прийоми відтворення лексичних і стилістичних особливостей при перекладі оригінального тексту. Для повноти дослідження було взято також переклад твору "Воно" російською мовою та твір "Зa" французькою мовою. Усі досліджувані переклади мають різний рівень адекватності перекладу ключових одиниць, що втілюють вербалізовану форму нагнітання жаху на читача, оскільки перекладачі обирають різні методи для їхньої інтерпретації (калькування, транскрибування, описовий переклад). Переклад "Воно" у виконанні Олександра Красюка, Сергія Крикуна та Анастасії Рогози є набагато більш вдалим, порівняно з минулим досвідом Олександра Красюка, Сергія Крикуна, Романа Трифонова, Михайла Каменюка, який було піддано руйнівній критиці на підставі звинувачень перекладу не з оригінального тексту, а з російського підрядника.

Список використаних джерел

1. Адамс Т. Стивен Кинг: "Король ужасов" - это всего лишь ярлык / Т. Адамс. Ровесник. 2001. № 7. С. 44-47.

2. Бриних М. Непрочитаний і незбагненний Стівен Кінг / М. Бриних // Всесвіт. 2001. № 7-8. С. 135-140.

3. Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури / В. І. Карабан. Вінниця: Нова книга, 2001. Ч. 2.

4. Логінов С. ЯКИЙ ЖАХ! Horror: The 100 BestBooks / editedbyStephenJones&Kim Newman, withaforewordbyRamseyCampbell. Caroll & Graf, 1998. C. 477.

5. KingStephen Dance Macabre /London.: Warner Books, 1993 - Р. 512.

6. King Stephen On Writing: A Memoir of the Craft/: Scribner Classics. 2010. July 6. Р. 279.

7. Lovecraft Hovard Phillips Supernatural horror in literature / Booklassic, 2015. Р. 152.

8. Server Lee Encyclopedia of Pulp Fiction Writers facts on file, inc.new York 2002. Р. 303.

9. Strengell HeidiDissecting Stephen KingFrom the Gothic to Literary Naturalism. The Popular Press, 2006. Р. 320.

Размещено на Allbest.ru