Концептосфера постмодерного художнього дискурсу на матеріалі заголовків прози Хуліо Кортасара

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНЦЕПТОСФЕРА ПОСТМОДЕРНОГО ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ НА МАТЕРІАЛІ ЗАГОЛОВКІВ ТВОРІВ ХУЛІО КОРТАСАРА

Чорна Н.В., кандидат філологічних наук, доцент

кафедри романської філології Інституту філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

Зацікавлення сучасного мовознавства вивченням художнього тексту, його системним, функціональним і генеративним аспектами, стало тим спільним концептуально-методологічним фундаментом, який об'єднав мовознавство і літературознавство. Вивчення процесу формування постмодерної концептуальної картини світу актуалізується в останні десятиліття як наслідок появи нових тенденцій у культурі, у художній творчості та науковій сфері, що включає в себе новітні технічно-інформаційні розробки, політичні технології, нові способи комунікації та інтерактивне спілкування людей, засоби масової комунікації та виникнення нових міждисциплінарних підходів у лінгвістиці, таких як нейролінгвістична психологія, психолінгвістика, когнітивна лінгвістика, соціолінгвістика, що зумовлює актуальність дослідження постмодерної картини світу сучасного суспільства. кортасар постмодерний концептуальний мовний

Найсуттєвіша частина інформації, яку несе будь-який текст, підкріплюється у його сильних позиціях. Сильні позиції слугують безпосередньо для розуміння художнього тексту, який починається з заголовка. У процесі проведення концептуального аналізу заголовків всіх творів Хуліо Кортасара ми виділяємо концепти, що утворюють композиційний та мовний рівень тексту, виступають смисловими виразниками мовної картини світу письменника, авторського задуму та авторських інтенцій. У нашому дослідженні ми прирівнюємо функції заголовка до функцій текстового концепту, який завдяки метакомунікативній та метамовній функціям стає важливою ознакою розвитку жанрово-стильової системи постмодерного періоду. Заголовок несе в собі згорнуту концентровану інформацію, є одним з найважливіших елементів смислової та естетичної організації художнього твору, тому інтерпретація заголовків - одна з найскладніших задач для філолога.

Джерелами концептуальної картини світу художнього дискурсу Хуліо Кортасара є універсальні концепти - людина, простір, час - та індивідуальні марковані концепти - гра, можливий світ, текст, двійники, емоції, метафора, які ми виділяємо завдяки поглибленому лінгвокогнітивному аналізу та декодуванню інформаційного масиву заголовків всіх творів письменника із залученням фонових знань, які активно діють у когнітивній побудові та репрезентації структури мовної картини світу письменника. Розподіл заголовків за категоріями дозволяє виявити не тільки загальні тенденції створення концептуального простору дискурсу письменника, але й дослідити концептосферу постмодерного художнього дискурсу Латинської Америки взагалі.

Ключові слова: концептосфера, концепт, постмодерний художній дискурс, постмодерна картина світу, концептуальний аналіз, лінгвокогнітивний аналіз.

Annotation

Chorna N. The conceptsphere of postmodern literary discourse based on the study of Julio Cortazar literary work's headings

The interest of modern linguistics for the study of literary work, its structural, functional and generative aspects has become that conjoint conceptual-methodological aspect which combined linguistics and the study of literature. The study of postmodern conceptual picture of the world has been actualized in the recent decades as the result of new tendencies in culture, art and science including new IT developments, political technologies, new ways of interactive human communication, mass media and new interdisciplinary approaches in linguistics such as neurolinguistic psychology, psycholinguistics, cognitive linguistics, sociolinguistics that stipulate the actuality of work of postmodern picture of the world of modern society.

The most substantial part of the information which any text carries is reinforced by its strongest positions. Strong positions serve to understand the literary text that starts with the heading. During the conceptual analysis of the heading of all Julio Cortazar's works we emphasize the concepts that create compositional and linguistic level of the text, express author's language picture of the world, author's conception and author's intentions. In our research study, we equate the functions of the title with the functions of the text concept, which becomes an important sign of the genre-style system in the postmodern period, due to metacommunicative and metamorphous functions. The headline contains concentrated information - is one of the most important elements of the semantic and aesthetic organization of the literary work, therefore the interpretation of the titles is one of the most difficult tasks for philologist.

The sources of the conceptual world picture of the Julio Cortazar's discourse are universal concepts - human, space, time - individual concepts - game, possible world, text, twins, emotions, metaphor, which we emphasize due to deep linguocognitive analysis and decoding the information array of all writer's titles by attracting background knowledge which actively works in the cognitive construction and representation of the author's language picture of the world. Division of the titles by the category, gives the possibility identify, not only common tendencies of the conceptual space of the writer's discourse, but also explore the conceptsphere of postmodern literary discourse of Latin America in general.

Key words: conceptshpere, concept, postmodern literary discourse, postmodern world picture, conceptual analysis, linguocognitive analysis.

Постановка проблеми

Зміна наукового пізнання ХХІ століття призвела до появи нової когнітивної парадигми лінгвістичних досліджень, що своєю чергою зумовило появу нових підходів та принципів до вивчення постмодерного художнього дискурсу. Процес інтерпретації постмодерного художнього дискурсу постійно відшукує нові об'єкти семантизації, які, проходячи інтерпретаційний фільтр читача, набувають нового значення. Постмодерний художній дискурс є відображенням засад і поглядів суспільства нового покоління, що характеризує особливий спосіб світовідчуття сучасної людини зі складним баченням реалій дійсності як фрагментарного, відкритого, поліфонічного простору. Категорії та принципи постмодерністської поетики пояснюють внутрішню концепцію та структуру постмодерного художнього дискурсу. Аналіз концептуального простору реалізується шляхом дослідження концептів, вивчення їх текстуальних, стилістичних та лексичних аспектів, що сьогодні перебувають у процесі дослідження сучасної лінгвістики. Актуальність обраної теми дослідження зумовлена необхідністю розкриття інтенцій та мотивацій письменників-постмодерністів із залученням інструментарію не тільки лінгвістики, але й когнітивістики, психології, соціології. Аналіз концептосфери постмодерного художнього дискурсу уможливлюється завдяки застосуванню когнітивних механізмів інтерпретації художнього дискурсу на основі його жанрової ідентифікації, концептуального аналізу когнітивних схем, лінгвостилістичного та наративного підходів.

Метою наукової статті є аналіз концептуального простору постмодерного дискурсу Хуліо Кортасара на матеріалі заголовків творів письменника, які є смисловими виразниками мовної картини світу письменника, авторського задуму та авторських інтенцій. У нашому дослідженні ми намагаємося прирівняти функції заголовка до функцій текстового концепту, який завдяки метакомунікативній та метамовній функціям стає важливою ознакою розвитку жанрово-стильової системи постмодерного періоду. Заголовок несе в собі згорнуту концентровану інформацію, є одним з найважливіших елементів смислової та естетичної організації художнього твору, тому інтерпретація заголовків - одна з найскладніших задач для філолога.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичною базою статті послугували праці відомих українських і зарубіжних вчених, які вивчали структурний аспект заголовка та визначали його як вторинний знак дискурсу та тексту (Ю.М. Лотман, З.Я. Тураєва), заголовок та його функціональний і семантичний аспекти (І.В. Арнольд, В.А. Лукін), заголовок з позиції певних категорій (Л.Г Бабенко), лінгвокогнітивний аспект художнього дискурсу (В.Б. Бурбело, Л.І. Бєлєхова, Дж. Лакофф, О.С. Кубрякова, О.М. Кагановська, О.О.Селіванова).

Предмет дослідження - концептуальні та лінгвокогнітивні особливості заголовків постмодерного художнього дискурсу Хуліо Кортасара.

Методи дослідження базуються на концептуальному та лінгвостилістичному аналізі, узагальненнях, порівняннях, систематизації.

Наукова новизна полягає у постановці проблеми, запропонованих методах дослідження та відібраному матеріалі.

Виклад основного матеріалу

У науковій статті планується окреслити коло проблем, які пов'язані із застосуванням концептуального аналізу постмодерного тексту. Зокрема, це буде спроба проаналізувати концептуальний простір авторської картини світу за допомогою аналізу заголовків та їх ролі в організації постмодерних творів. Концептуальний аналіз є одним з етапів лінгвістичного аналізу дискурсу, метою якого є виділення головних концептів та побудови концептосфери дискурсу. Л.Ю. Бабенко відзначає, що метою концептуального аналізу є виявлення парадигми культурно-смислових концептів та опис їх концептосфери, тобто тих компонентів, які складають ментальне поле концепту [1, с. 57], та виділяє такі етапи концептуального аналізу дискурсу:

1. виділення передтекстових пресупозицій;

2. аналіз семантики заголовка та його семантичного радіусу у тексті;

3. виявлення ключових слів тексту;

4. визначення основного концепту тексту;

5. побудова концептосфери твору [1, с. 55-85].

Авторську картину світу ми розуміємо як складу ментально зумовлену систему відношень, яка включає в себе відношення між автором, текстом, читачем та реальністю, просторові, темпоральні та ідейні позиції щодо сприйняття світу, внутрішній емоційний стан письменника. Це складний комунікативний процес, в якому водночас реалізовані різноманітні аспекти мови і мислення, особливий вид діяльності та спосіб зберігання і передачі інформації, форма існування культури певної історичної епохи.

Світ художнього тексту складається з певного семантико-емоційного простору мовних одиниць та виразів, який націлений на актуалізацію сприйняття шляхом впливу на певні когнітивні процеси та механізми. Саме постмодерний художній дискурс перетворює цей вплив на свідому стратегію комунікативного впливу на читача, за допомогою якого автор програмує читача. Заголовок у такому разі стає текстотвірним компонентом та комунікативною стратегією, яка провокує читача на свідоме складне читання, де моделюється неоднозначна ситуація багаторазового читання з множинністю смислових тлумачень, трактувань, інтерпретацій. Наприклад, у романі Хуліо Кортасара «Гра в класики» в одній з глав автор передає ментальний процес, який відбувається в голові героя за допомогою стратегії подвійного читання. Текст роману та думки героя викладаються паралельно, одна строчка - це думки, інша строчка курсивом - це текст роману Переса Гальдоса, який читає герой. У такий спосіб письменник створює подвійний текст, кожен з елементів якого є окремим ментальним простором. Ця комунікативна ситуація подвійного фрагментованого читання є актуальною як для психологів (наприклад, феномен вибіркового читання (selective reading)), так і для лінгвістів та письменників [1].

Заголовок функціонує як текстовий концепт художнього постмодерного дискурсу, сутність якого полягає у тому, що він визначає концептуальну сутність художнього тексту, окреслює головну ідею та натякає на проблему твору і є невід'ємною композиційною складовою частиною будь-якого твору. Заголовок являє собою певний текстовий концепт, який розкривається у дискурсі, тому інтерпретація заголовка визначає мотивацію, звертає на себе увагу читача, визначає певне коло очікувань, головну ідею, сюжетну лінію твору. Соціологи та психологи кажуть, що заголовок стає своєрідною гарантією успіху, має на меті привертати увагу максимальної кількості читачів, тому повинен бути зрозумілим за змістом, резюмуючим та легко запам'ятовуватись. Заголовок несе на собі велике функціональне навантаження, тому що повністю розкривається та інтерпретується тільки у завершеному когерентному тексті. Постмодерний художній дискурс тяжіє до фрагментарності, безсистемності, децентричності, але здебільшого поєднується певним смислом та стає текстом попри тяжіння до руйнування текстуальності. Заголовок може набувати особливого значення у відкритому постмодерному тексті, ставати повністю самостійним текстовим елементом, набувати інтертекстуальних та інтратекстуальних характеристик. Заголовки як текстові концепти можуть бути об'єктивовані різноманітними мовними засобами, це можуть бути окремі слова, словосполучення, тексти або сукупність текстів.

Заголовок є першим маркером того, що буде відбуватись у творі, має складну структуру, впливає на створення єдності художнього твору та відіграє важливу роль у художньому дискурсі. Як зазначає З.Я. Тураєва, заголовок займає сильну позицію, привертає увагу читача, ілюструє множинність інтерпретацій, включає в семантичну структуру слова додаткові значення, які не входять в головне смислове ядро [2]. І.В. Арнольд пропонує два види заголовків: перший тип базується на структурно-семантичних характеристиках (слова, словосполучення, складносурядне або складнопідрядне речення, тропи), другий тип базується на виразності, на внутрішніх зв'язках зі змістом тексту [3]. Повне осмислення заголовку можливе лише у мегаконтексті, у мегатексті або на широкому історично-культурологічному тлі, тому що багато заголовків містять в собі алюзії та потребують від читача спеціальних знань, наприклад, міфології або історії [3]. Л.Г. Бабенко пропонує класифікацію за когнітивно-тематичним принципом, наприклад, заголовки класифікуються за категоріями «людина», «подія», «річ», «час», «простір». Останні три категорії складають основу будь-якого художнього твору [1, с. 156].

Для проведення концептуального аналізу постмодерного дискурсу Хуліо Кортасара на матеріалі заголовків його творів ми використовуємо класифікацію Л.Г. Бабенко [2]. Джерелами концептуальної картини світу художнього дискурсу Хуліо Кортасара є універсальні концепти - людина, простір, час - та характерно марковані концепти - гра, можливий світ, текст, двійники, емоції, метафора, які ми виділяємо завдяки поглибленому лінгвокогнітивному аналізу та декодуванню інформаційного масиву заголовків всіх творів письменника із залученням фонових знань, які активно діють у когнітивній побудові та репрезентації структури мовної картини світу письменника. Розподіл заголовків за категоріями дозволяє виявити не тільки загальні тенденції створення концептуального простору дискурсу письменника, але й дослідити концептосферу постмодерного дискурсу Латинської Америки взагалі.

Згідно з проведеним кількісним підрахунком концепт «простір» превалює. Далі йдуть концепти «час», «людина», «можливий світ», «текст», «гра», «двійники», «емоції», «метафора». Проаналізуємо всі концепти детальніше.

Концепт «ПРОСТІР» розкривається через індивідуальну авторську модель світу, яка поглинена постмодерністським сприйняттям реальності письменником. Сама мова трактується письменником як прояв певного семіотичного простору, а художній текст - це модель замкненого в собі простору за класичною структурою наративу або модель відкритого поліфонічного простору за принципами постмодерністської поетики. Отже, текстовому простору приписуються такі характеристики моделі семіосфери: семіотична різнорідність, наявність центру і периферії, ієрархічна організація з підпорядкуванням нижчих рівнів вищим [4, с. 165]. Для Хуліо Кортасара простір - це, з одного боку, взаємодія множинності поглядів (автора, персонажа, читача), з іншого, - єдність реальності, людини, тексту, автора, що спрямовує нас до міфологічного сприйняття дійсності. Для розкриття концепту «ПРОСТІР» проаналізуємо заголовки оповідань, які містять смислові маркери поняття «простір». У цьому контексті варто почати з роману “Rayuela” Х. Кортасара, текстуальний простір якого є гарним прикладом постмодерного фрагментованого відкритого простору. Цей роман можна читати за інструкцією автора або на власний розсуд, визначаючи послідовність окремих частин. Назви оповідань “La puerta condenada”, “Las puertas del cielo”, “Continuidad de los parques”, “La otra orilla”, “El rio”, “Alguien que anda por ahi” асоціюються з відкритістю, безмежністю, незавершеністю, невизначеністю завдяки лексемам “puerta", “continuidad", “rio", “mar", “alguien" та повторам в назві оповідання “Buenos Aires, Buenos Aires”, що в іспанській мові є засобом посилення значення, експресією. Значна частина назв вказує на закритість (“Reunion”, “Octaedro”, “Omnibus”, “Territories”, “La escuela de noche”, “La casita de los Morelli”, “Lugar llamado Kindberg”, “Viaje alrededor de una mesa”), завершеність (“Casa tomada”, “La autopista del mar”, “La barca o nueva visita a Venecia”, “Viaje alrededor de una mesa”), віддаленість (“Lejana”, “Viajes, La isla al mediodia”) як посилання на інший, можливий, уявний світ. Частотними є лексеми “otro", “cielo", “lejos" (“El otro cielo”, “La otra orilla”, “De otros lados”, “Lejana”, “La isla al mediodia”, “Ahi pero donde, como”).

Окремо хотілось би зупинитись на назвах, які є базою для розгортання концепту «ТЕКСТ» як образу завершеного штучного простору, якій несе в собі метафору «текст - світ»: “Libro de Manuel”, “Relato con un fondo de agua”, “Manuscrito hallado en un bolsillo”, “Texto en una libreta”, “Historias que me cuento”, “Historias de Gabriel Medrano” завдяки таким лексемам, як “libro, relato", “manuscripto", “texto", “historia". Концептуально простір сприймається як художній світ оповідання, манускрипту, тексту, історії, про яку йдеться.

Концепт «ПРОСТІР» тісно пов'язаний с концептом «МОЖЛИВИЙ СВІТ», смислове розкриття якого є принциповим для розуміння концептуальної картини світу письменника, що відсилає нас до теорії можливих світів. Семантика можливих світів подається як семантика просторово-часових світів, у співвідношенні яких створюються ситуаційні можливі світи, сформовані внутрішнім сприйняттям читача. Можливі світи в художньому дискурсі характеризуються різноманітністю просторово-часових відношень, що зумовлюють композиційні та сюжетні особливості дискурсу, та проникненням до психологічної сутності об'єктів і подій художнього дискурсу з наступним їхнім відображенням як реальних [5]. Просторово-часовий аспект в оповіданні Х. Кортасара “Casa tomada” базується на поданні ретроспективного опису будинку оповідача як такого, що має дві особливості. З одного боку, будинок розглядається як фортеця, з другого боку, у переносному сенсі - це споруда, що відкрита небесним силам і таємницям людських переживань, тобто щось суто особисте, майже інтимне, а отже, позбавлене сталості, мінливе. У оповіданні “Anillo de Moebius” головна героїня після смерті перебуває на межі двох можливих світів, рухаючись колом, вона переходить з одного фізичного стану в інший [7, с. 42]. Продовжуючи аналізувати концепт «МОЖЛИВИЙ СВІТ», ми можемо визначити, що для концептуальної картини світу Хуліо Кортасара можливий простір - це завжди світ літератури, відкритий, самостворюючий та самодостатній, який постійно оновлюється, повторюючи кожного разу самого себе в нових формах. Можливий світ - це й художній світ Мануєля у романі “Libro de Manuel”, це й гра у романі “Rayuela”, це й тяжкі сновидіння в оповідання “Pesadillas”, це й розповіді про хронопів та фанів у “Historias de cronopios y de famas”. Концепт «МОЖЛИВИЙ СВІТ» розкривається через такі лексеми у назвах оповідань письменника, які, зокрема, несуть в собі поняття тексту: книжка (“Libro de Manuel”, “Prosa del observatorio”, “Diario para un cuento”, “Cuento sin moraleja”), історія (“Historias de Gabriel Medrano”, “Historias de cronopios y de famas”, “Sus historias naturales”, “Historias que me cuento”), інструкція щодо того, як користуватись можливим світом (“Breve curso de Oceanografia”, “Prolegomenos a la Astronomia”, “De la simetria interplanetaria”, “Los limpiadores de estrellas”, “Instrucciones para matar hormigas en Roma”, “Instrucciones para dar cuerda al reloj”, “Instrucciones para subir las escaleras”, “Instrucciones para entender tres pinturas famosas”, “Maravillosas ocupaciones”, “Prosa del observatorio”, “Fantomas contra los vampiros multinacionales”).

Аналізуючи концепт «ЧАС» у концептосфері Хуліо Кортасара, ми стикаємося з проблемою внутрішнього часу і внутрішнього простору. Як, наприклад, за час поїздки у метро протягом двох-трьох хвилин - від станції до станції - встигаєш згадати багато подій зі свого минулого життя, подробиці, людей, але якщо спробувати викласти ці спогади на папері, це займе не менше години, як описано у романі “Rayuela”: “Te das cuenta de lo que podria pasar en un minuto y medio <...> Entonces un hombre, no solamente yo sino йsa y tu y todos muchachos, podrian vmr cientos de anos, si encontraramos la manera podriamos vivir mil veces mas de lo que estamos viviendo por culpa de los relojes, de esa mama de minutos y de pasadomanana <...>" [8, c. 245]. Схоже описано в оповіданні “Deshoras”: “Tu tiempo es de Cook, aunque pretendas llenarlo de metafisica. El mw en cambio lo decide mi capricho, mi placer, los horarios de trenes que prefiero o rechazo" [7, c. 53]. На думку письменника, особливість людського розуму полягає у тому, що час тісно пов'язаний з простором, час набуває просторових характеристик, а простір - часових. У художньому дискурсі лінгвістичні рівні оповіді (минуле, теперішнє, майбутнє) можуть вважатися відповідними ментальними просторами, можливими світами.

Особливості внутрішнього часу письменник намагається виявити в повісті “Perseguidor” [8, c. 230]. Це історія геніального саксофоніста, який намагається знайти сенс життя за допомогою музики та досягти абсолютної свободи, відмовляючись від часу. Аналіз часового плану в оповіданні “Las caras de la medalla” дає нам яскравий приклад руйнування часового плану, зміщення послідовності подій. Час - це гра, це випадок, який дає нам доля або який ми можемо створити самі. У оповіданні “La isla a mediodia” автор іронічно намагається привести реальність до ладу за допомогою часу. Тільки завдяки постійним уточненням реального часу реальний світ пов'язується з можливим світом. У оповіданні “Lejana” головний герой виказує зневагу до часу, оскільки час ніби набридає оповідачеві, час стає повноправним героєм оповідання, сприймається читачем як один із художніх образів. Концепт «ЧАС» формується у такий спосіб: кінець (“Final del juego”, “Fin de etapa”, “Fin del mundo”), або, навпаки, нескінченність (“Continuidad de los parques”, “Deshoras”), останній (“Ultimo round”), другий (“Segunda vez, Segundo viaje”), ніч (“La noche boca arriba”, “La noche de Mantequilla”, “La escuela de noche”), день (“La isla al mediodia”, “La vuelta al dia en ochenta minutos”).

Для розкриття концепту «ЛЮДИНА» проаналізуємо заголовки, які містять семантично марковані посилання на головного персонажа оповіді, на персоналії героїв. У назвах досить часто трапляються власні імена, займенники та дії, які виконують персонажі. Важливо відзначити, що назви, побудовані на асоціаціях з історичними особистостями, мають більш конкретний характер (“Circe, Instrucciones para John Howell”), назви з вигаданими образами не завжди можуть однозначно трактуватись, є поліфонічними (“Libro de Manuel”, “Un tal Lucas”, “Carta a una senorita en Paris”, “La Senorita Cora”, “En nombre de Boby”), є заголовки, які вказують на діяльність, статус (“Bruja”, “El hijo del vampiro”, “El perseguidor”, “La banda”, “Los amigos”), назви, які вказують на дію (“Liliana llorando”, “Alguien que anda por ahi”, “Queremos tanto a Glenda”, “Profunda siesta de Remi”, “Usted se tendio a tu lado”). Концепт «ЛЮДИНА» розкривається через образ двійників та розкривається за допомогою концептуальних метафор: “es doble juego de la vida, es repeticion, es azar de los encuentros, es territorio inseguro”. Людина дивиться у дзеркало і бачить своє відображення, свого двійника, який існує в іншoму вимірі: “Desde su lado de la medalla Javier solo pudo decir que s<...>”, “Luc era yo, lo que yo haMa sido de nino, pero no se imagine como un calco”, “Todo era amlogo<..>” [7].

Аналіз заголовків дозволяє виділити текстовий концепт «ГРА» як центральну концептуальну метафору, яка створює цілу низку образів-концептів. У романі “Rayuela” ГРА ідентифікується з дитячою грою в класики - камінець і класики на асфальті. Дитина, яка грає, повинна стати на квадрат під назвою “Tierra”, закинути камінець до певної цифри та дострибати до квадрата з цією цифрою. Так, до фінального квадратика, який має символічну назву “Cielo”: “<...> deteniйndose en las placitas confidenciales para besarse en los blancos o mirar las rayuelas, los ritos infantiles del guijarro y el salto sobre un pie para entrar en el Cielo” [8, c. 145]. ГРА сприймається як досягнення певної мети, яка найчастіше стає іншою альтернативною реальністю, що дозволяє залучати стратегії семантики можливих світів. Світ є водночас двома світами, балансування між якими складає семантичну сутність текстового концепту «ГРА». Концепт «ГРА» перетворюється на мегаконцепт у концептосфері письменника завдяки інтерпретації назв всіх шістьох романів письменника - “Divertimento”, “El examen”, “Los premios”, “Rayuela”, “62 Modelo para armar”, “Libro de Manuel”, семантика яких об'єднується мегаконцептом «ГРА». Метафоричне постмодерністське сприйняття життя як гри яскраво проявляється у романі “Rayuela” та поступово розкривається у назвах інших романів. Rayuela - гра в класики, експліцитно та імпліцитно містить асоціацію з грою. Будьяка гра - це розвага (“Divertimento”), яка, по-перше, потребує певної інструкції або моделі (Modelo) для виконання, по-друге, вимагає певного інструментарію (para armar) в позитивній чи негативній конотації, що ми бачимо у назві роману “62 Modelo para armar”. Цифра 62 у цьому випадку також може викликати певні асоціативні поля: 62 - кількість рухів у грі в класики (“Rayuela”), 62 - кількість питань на іспиті (“El examen”), 62 - кількість подарунків (“Los premios”), 62 - кількість книжок (“Libro de Manuel”). Будь-яка гра вимагає певної дії, випробування, апробації, іспиту, що є прямим посиланням на назву роману “El examen”. За кожним успішно пройденим випробуванням настає нагорода, заохочення - “Los premios”. ГРА - це стан (estado), який визначається категоріями часу (tiempo) та простору (espacio). Концепт «ГРА» формується через лексеми «гра» (“Final del juego”, “Dos juegos de palabras”, “Reunion”, “Puzzle”, “Maravillosas ocupaciones”, “Simulacro”) та «інструкція» (“Instrucciones para matar hormigas en Roma”, “Instrucciones para dar cuerda al reloj”, “Preambulo a las de instrucciones para dar cuerda al reloj”, “Instrucciones para subir las escaleras”, “Instrucciones para entender tres pinturas famosas”, “Instrucciones para llorar”, “Instrucciones-ejemplos sobre la forma de tener miedo”).

Також дуже цікавими у контексті вивчення концептосфери постмодерного дискурсу Хуліо Кортасара є метафори у назвах, які не численні, але є концептостворюючими та виражають постмодерне авторське сприйняття дійсності: “Las babas del diablo”, “Casa tomada”, “Las puertas del cielo”, “Continuidad de los parques”, “Las armas secretas”, “Todos los fuegos - el fuego”, “La salud de los enfermos”, “El otro cielo”, “Las caras de las medalla”. У аспекті емоційного сприйняття дійсності заголовки творів письменника не є репрезентативними, але певною мірою виражають чутливість автора завдяки вживанню таких лексем, як “tristeza” (“Tristeza del cronopio”), “alegr^a” (“Alegria del cronopio”), “bueno” (“Los buenos servicios”), “culpa” (“No se culpe a nadie”), “querer” (“Queremos tanto a Glenda”, “Nicaragua tan violentamente dulce”).

Висновки

Отже, природна властивість заголовків володіти концептуальною інформацією призначена віддзеркалювати загальні тенденції оповіді, вказує на можливість функціонувати у якості ментального сховища комунікативно-когнітивної інформації тексту. Завдяки своїм метамовним та метакомунікативним функціям заголовок містить в собі всі властивості текстового концепту, тому що назва твору є не лише засобом підвищеної експресивності, емоційності, а й виступає у ролі інтенсифікатора компресії інформації, оскільки як вияв загального через одиничне, має здатність стисло реалізувати у невеликому тексті поетичні образи. На концептуальному рівні окреслюється тенденція композиційно незалежного положення заголовків у постмодерному художньому дискурсі, які в імпліцитній формі відповідають подальшому спрямуванню текстових концептів.

Література

1. Бабенко Л.Г Лингвистический анализ художественного текста. Теория и практика. Москва, 2009. 220 с.

2. Тураева З.Я. Познание, коммуникация, лингвистика текста. Актуальные проблемы семасиологии. Москва, Изд-во РГИИ им. А.И. Герцена, 1991. С. 210-241.

3. Арнольд И.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста. Иностранные языки в школе. 1978. № 4. С. 23-31.

4. Лотман Ю.М. Семиосфера: Культура и взрыв: Внутри мыслящих миров. Москва, Санкт-Петербург: Искусство, 2000. 704 с.

5. Хинтикка Я. Ситуации, возможные миры и установки. Знаковые системы в социальных и когнитивных процессах. Новосибирск: Наука, 1990. С. 3-12.

6. Кагановська О.М. Текстові концепти художньої прози: монографія. Київ: Вид. центр Київськ. нац. лінгв. ун-ту, 2002. 292 с.

7. Cortazar J. Los relatos, 3 pasajes. Madrid, Alianza Editorial, 2000. 298 p.

8. Cortazar Julio. Rayuela. Madrid, Edicion de Andres Amoros, 2000. 615 p.

Размещено на Allbest.ru