Елементи ораторського мистецтва у форматі занять з курсу "Українська мова (за професійним спрямуванням)" для студентів-аграріїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Елементи ораторського мистецтва у форматі занять з курсу "Українська мова (за професійним спрямуванням)" для студентів-аграріїв

Автори:

Марцінко Т.І., Москаленко І.В.

У статті порушується питання відродження і розвитку мистецтва переконання у студентів аграрного закладу освіти за умов реформованої освіти.

Стан дослідження проблеми. Згідно з вимогами чинної програми з української мови для аграрних закладів освіти III-IV рівнів акредитації кінцевою метою навчання української мови студентів усіх спеціальностей є набуття ними умінь та практичних навичок побудови досконалого тексту переважно в межах наукового та офіційно-ділового стилів.

Формування необхідних умінь та навичок, зокрема у діловому стилі, неможливе без оволодіння майбутніми аграріями, поряд з іншими видами мовленнєвої діяльності, усним діловим спілкуванням, що вивчається у розділі “Елементи ораторського мистецтва”.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Порушене питання набуло висвітлення у наукових доробках таких вчених, як Г. М. Сагач, О.М. Біляєв, М.С. Вашуленко, Л.І. Мацько, В.М. Плахотник. Однак дослідники здебільшого провадять розгляд мистецтва переконання як інструмента професійної діяльності майбутніх педагогів. Формування риторичної культури у студентів непедагогічних спеціальностей й досі є недостатньо вивченим питанням.

Актуальність проблеми навчання студентів ораторського мистецтва з метою вдосконалення якості підготовки фахівців аграрної галузі України, брак уваги до неї у сучасній теорії та практиці й зумовили мету нашої статті.

Метою статті є аналіз сучасного стану комунікації переконання у студентів вищого аграрного закладу освіти та пошук шляхів вирішення зазначеного питання, зокрема у форматі занять з курсу ''Українська мова (за професійним спрямуванням)''.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодні ми визнаємо те, що у нашій країні тривалий час панував культ сили, тому життя кожного представника держави чітко регламентувалося ортодоксальними, догматичними, політико-ідеологічними стандартами, нормами і правилами. Найбільший вплив тогочасної ідеології позначився на мові - своєрідному коді нації, показникові розвитку окремої людини. Учені-словесники стверджують, що у часи тотальної диктатури спостерігався феномен лінґвогіпнозу, коли вся суспільна комунікація була пронизана лінґвістичними стереотипами і канонами. Світ і людина в подібному суспільстві спрощувалися, духовна атмосфера забруднювалася. Відповідно, у мовній підготовці тогочасного покоління не враховувалося активне мовне начало, у результаті збіднювалося мислення, ставало стереотипним, примітивним. Адже мовлення є основним засобом висловлення думки. Сформована таким чином особистість свою діяльність підпорядковувала чиїсь волі, реалізовуючись за чужим сценарієм.

Однак, здобувши незалежність і прагнучи до політичної і міждержавної взаємодії в умовах глобальної гуманітаризації людства, Україна змушена визначитися з пріоритетами стратегії формування духовної сфери. Наразі перед нами відкрилися широкі перспективи цивілізованого конструктивного діалогу, мовного порозуміння.

Отже, виникає нагальна потреба в риторичних особистостях, які вміють самостійно мислити, мають громадянський світогляд, сповнені патріотичного і гуманістичного переконання, сповідують активну життєву позицію та володіють якісним літературним мовленням, умінням переконувати живим словом.

Нині, спостерігаючи за мовленнєвою культурою українського соціуму, на жаль, доводиться констатувати таке:

· залишається залежність деяких представників суспільства від тоталітарного мовленнєвого ідеалу;

· набуває поширення американський ідеал мовлення, який не властивий слов'янській культурі, зокрема українській;

· триває падіння загального рівня культури, мовленнєвої зокрема.

Тому, за умов, що склалися, у процесі соціальної взаємодії підсилюється необхідність переходу від зовнішнього примусу у мовленнєвій діяльності (на зразок наказу) до внутрішнього, коли найважливішою одиницею стає переконання.

Наша спільнота також повинна створити умови для росту духовної, творчої особистості, яка відповідатиме за мовлене нею слово. На шляху до творення демократичного суспільства нам, українцям, які з діда-прадіда працювали біля землі і з неї черпали глибину красномовства, необхідно відродити багатий духовний світ наших предків. Тому для відродження риторичних традицій та побудови нової науки переконуючої комунікації саме студенти-аграрії - нащадки славних хліборобів - повинні осмислити той невмирущий скарб, який отримали у спадок.

Вважається, що саме риторика допомагає якнайповніше розкрити весь потенціал особистості. Адже поєднує у собі моральне, дієве і матеріальне (словесне) начало - слово, думку, дію, які, як відомо, тісно пов'язані між собою. Висока культура слова зумовлює відповідний рівень мислення, і навпаки: висока культура слова і мислення обумовлює культуру діяння. Ігнорування будь-якого складника тріади слово - думка - дія у процесі навчання і виховання людини є неприпустимою педагогічною помилкою. Завдання риторики, як навчального предмета, полягає в тому, щоб перший складовий елемент цієї тріади (слово) набув гармонійної відповідності з іншими двома (думка - дія). Не можна розвинути мовну діяльність учня, не працюючи над удосконаленням його мислення. Своєю чергою брак розвиненого мислення обумовлює недостатню ефективність діяння, позбавляючи його найголовнішої продуктивної ознаки творчості.

Наші спостереження (на прикладі Вінницького національного аграрного університету) за абітурієнтами вказують на недостатньо серйозну підготовку у сфері усно-мовної комунікації - у спілкуванні часто інтровертні, відчувають дискомфорт, коли необхідно аргументовано висловити власну думку. Більшість з них стають згодом студентами I курсу, які на заняттях з української мови та інших дисциплін гуманітарного циклу, як правило, уникають публічних виступів, не завжди вірять у свої ораторські вміння, мають недостатню ораторську практику. Зокрема, лише 15 % студентів I курсу виявили виразну тенденцію до середнього рівня володіння усно-мовною комунікацією, виходячи з таких основних показників:

- культура мислення (логічна культура);

- культура мовлення (лінгвістична культура);

- техніка мовлення;

- культура спілкування з аудиторією (психолого-педагогічна культура).

Визнаємо, що за поданої ситуації позитивним є те, що деякі студенти прагнуть до демократичного ведення дискусій, але для проведення їх на високому рівні бракує тієї ж елементарної мовленнєвої практики. Захищаючи реферати на заняттях з української мови, історії, культури, студенти тяжіють до стереотипних “папірцевих ” ораторів, мають слабо розвинені навички та уміння спонтанного імпровізаційного публічного монологічного мовлення.

Згідно зі статтею 10 чинної Конституції державною мовою в Україні є українська. Таким чином, українська літературна мова відіграє провідну роль універсального комунікативного забезпечення реалізації потреб наших громадян у всіх сферах їхньої діяльності. Тому, очевидним є те, що у державному навчальному закладі, який готує фахівців для всіх напрямів аграрної галузі, навчання риторики має здійснюватися українською мовою. Наразі така вимога обґрунтовується ще й поширенням у багатьох сферах російської мови, що призводить до порушення мовних норм і, як наслідок, панування так званого суржику, який став візитівкою цілковитого невігластва.

Під час формування мовленнєвих навичок у студентів-аграріїв ми маємо також пам'ятати про розвиток мислення як невід'ємної складової тріади, зазначеної вище.

Учені, педагоги здавна полюбляють уживати афоризм „Хто ясно думає, той ясно висловлюється”. Причинно-наслідкова залежність між частинами цієї фрази має двосторонній характер: ясність висловлювання залежить від ясності думання, а здатність ясно думати обумовлена рівнем володіння мовою. Людське мислення є мовним за своєю природою, і людина з бідним запасом слів не в змозі ні ясно думати, ні ясно висловлюватися. Неспроможна вона й адекватно сприймати чуже мовлення [1, с. 17]. Отже, однією з головних особливостей мислення є нерозривний зв'язок з мовою.

Оскільки УМПС є предметом, який читається на початковому етапі здобуття вищої освіти (перший рік навчання), тому розвиток уміння переконувати словом слугуватиме своєрідною цеглиною підмурку знань, на які згодом накладатимуться вміння і навички фахових дисциплін.

Однак, коли мова йдеться про формування в студентів риторичних умінь, то варто пам'ятати, що пояснення і демонстрація, самі по собі, ніколи не стануть тлом для справжніх стійких знань. Безумовно, згадана діяльність може бути ефективною за умови творчого підходу.

Зважаючи на зазначене, з цілої системою методів, прийомів і засобів навчання мови ми б радили обирати за основу ті з них, які б стимулювали пізнавальну активність і самостійність студентів під час вивчення мови професійного спілкування. Тобто, студент у процесі навчання має, з одного боку, бути об'єктом впливу викладача, а з іншого - суб'єктом цієї взаємодії, активним учасником навчального процесу.

Таким чином, тлом для формування риторичних навичок і вмінь має стати активування навчальної діяльності студентів за допомогою спілкування: студента зі студентом, з групою студентів, з викладачем; викладача з представником групи, з групою студентів, з усією слухацькою аудиторією. Таке навчання в методиці має назву комунікативно-ділового або інтерактивного. Згідно з дослідженнями, проведеними вченими, інтерактивне навчання сприяє збільшенню обсягу матеріалу, засвоєного студентами. Наприклад, під час роботи студентів у дискусійних групах засвоюється близько 50% матеріалу, практики через дію - 75%, навчання інших, застосування здобутих знань відразу - 90%.

На наш погляд, формування риторичної культури особистості студента вищого навчального закладу нерозривно пов'язане з мовленнєвою культурою педагога. Як свідчать дослідження доктора технічних наук А. Я. Савельєва, які проводились у 90-і роки ХХ ст., динаміка оцінок професійного та культурного рівня викладачів ВНЗ (за 5-бальною системою) мала такі параметри: рівень професіоналізму й компетентності - 3,8; інтелігентності, загальної культури - 3,6 [3]. На жаль, ці дані залишаються актуальними і нині для багатьох ВНЗ Вінниччини.

Аналіз спостережень, проведених нами у Вінницькому національному аграрному університеті, за ораторською культурою педагогічних кадрів свідчить, що викладач здебільшого піклується про оновлення знань, а не підвищення майстерності переконуючої комунікації. Результати опитування викладачів дозволяють говорити, що це педагогічне перевантаження, брак часу стають на заваді у роботі над своїм мовленням.

Вихід із поданої ситуації ми вбачаємо у тому, щоб створювати умови для удосконалення педагогічної майстерності наукових працівників аграрного закладу шляхом їх навчання на факультетах підвищення кваліфікації, участі у роботі практикумів з розвитку культури мовлення.

Висновки

текст мова стиль

Очевидно, що українська мова в аграрному закладі є курсом практичного напрямку, тому на заняттях передбачена робота, скерована на підвищення культури усного мовлення студентів. Для досягнення цієї мети проводяться монологічні усні перекази та діалоги, виступи перед аудиторією з повідомленням чи доповіддю. Проте, як згадувалося раніше, зустрічаються помилки, над якими потрібно багато працювати.

Як бачимо, курсу ораторського мистецтва, риторики програма аграрного закладу поки що не має. Звичайно, певною мірою ці прогалини заповнюються висококваліфікованими викладацькими силами кафедр гуманітарного спрямування: мови, історії (у курсах культурології, історії, етики і естетики, педагогіки, психології), якісним проведенням виховних заходів із включенням студентів у активний процес збереження духовності нації.

Загалом, можна дійти висновку, що невикористаних резервів у формуванні риторичної особистості у аграрному ВНЗ є чимало, а окремі аспекти цієї проблеми потребують подальшого вивчення. Вирішення питань, порушених у статті, вбачається нами, першою чергою, у напрацюванні системи з навчання мистецтва переконання та впровадження її в навчальний процес аграрного ВНЗ.

Література

1. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. - Львів: В-во “СПОЛОМ”, 2001.

2. Поль Л. Сопер. Основы искусства речи. - Ростов н/Д: Феникс, 2002. - 448 с.

3. Сагач Г. М. Риторика: Навч. посібник для студентів серед. і вищ. навч. закладів. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. - 568.

4. Смелзер Н. Социология: пер. англ.- М.: Феникс,1994. - 688с.

5. Україна ХХI століття. Державна національна програма “Освіта”. К., 1992. - С. 16;

6. Щербакова О.А. Проблема формування національної еліти України крізь призму преси 90-х років. - К., 1999.

Размещено на Allbest.ru