Реконструкція першозначень ціннісно-мотиваційного ядра концептів істина і правда

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реконструкція першозначень ціннісно-мотиваційного ядра концептів істина і правда

Стефанова Н.О.,

докторантка кафедри загального мовознавства та германістики Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

Анотація. У статті продовжується дискусія навколо походження лексем істина і правда крізь призму теорії множинності етимологій, розробленої В.М. Топоровим, а також з позицій нової когнітивно-мотиваційної компаративістики. Розглядається, зокрема, питання щодо їх смислового співвідношення і підтримується припущення про те, що обидві лексеми як імена концептів ІСТИНА і ПРАВДА перебувають у тісних семасіологічних зв'язках, але не є абсолютними синонімами. Окрему увагу приділено аналізу семантичних переходів першозначень лексеми істина та їх рефлексів у лексемах бути, суще, віра і правда. Обговорюється також питання про сакралізацію уявлень архаїчної людини про істину, їх табуювання шляхом чуттєво-наочної метафоризації, а згодом і метонімізації. Послідовно аргументується думка про відображення й подальшу менталізацію первісних уявлень про істину в міфолого-синкретичній свідомості індоєвропейців і давніх слов'ян, на базі яких формувалися їхні розуміння про ціннісно-цивілізаційні засади світоустрою й людського Буття загалом. Наводяться фрагменти різних етимологій (та власний до них коментар) і різних версій їхнього прочитання щодо фономорфологічних і семасіологічних зв'язків індоєвропейських першозначень лексеми істина, основні з яких: «те, що є стабільним», «те, що відповідає дійсності», «щось справжнє», а ще «твердість», «міцність» та інші. Простежуються семантичні переходи цих першозначень у значення «існувати / бути наявним», «перебувати», «проявлятися», які реконструюються у дієслова бути і демонструють також семантичні рефлекси зі словом віра. Зроблено попереднє припущення про те, що першозначення слова істина концептуалізувалися в етнічні індоєвропейські константи (ціннісно-мотиваційне ядро), а згодом перейшли і у праслов' янські константи з уже новими для того лінгвокультурного (як сакрального, так і профанного) середовища домінантами, які показують, як відбувався процес руху до Віри, що є тією Буттєвою Істиною, яка виявляється в усвідомленні світопорядку й світоустрою. Доведено, що семантичні переходи першозначень слова віра кореспондуються з першозначеннями слова правда у напрямах «прямий», «правильний», очевидно, шлях до пізнання істини.

Як висновок пропонується така гіпотеза. У міфології слов'ян і в давніх українців як їхніх нащадків у процесі поступового переходу від язичництва до християнства наочно-чуттєві уявлення про стійкість буття відтворювалися шляхом матеріально-культурних і водночас космогонічних артефактів, пов'язаних із деревом: «космогонічний стовп», «дерев'яний стовп», «стіл». Усе, що уявлялося як прямостояння, мало семантичні рефлекси зі словом правда, насамперед з одним із його значень - «прямий», утвореним шляхом метонімійного перенесення (стовбур як частина дерева) і дотичного до одного зі значень слова істина у церковнослов'янській мові. Це все свідчить про збереження у семантичних структурах обох слів архетипного ядра - етнічної константи індоєвропейців - сакрального священного дерева. Вихідний порядок (ІСТИНА), започатковуючи ритуал шляхом правильного виконання в ньому прописаних (як певного порядку, якого слід дотримуватися) обрядодій, водночас постає як ПРАВДА в міфології слов'ян і давніх українців зокрема.

Ключові слова: теорія множинності етимологій, лексеми «істина» і «правда», семантичні переходи, першозначення, сакралізація архаїчних уявлень. першозначення концепт істина правда

Постановка проблеми. Сучасна когнітивно-мотиваційна лінгвокомпаративістика (О.Л. Березович, Л.П. Дронова та інші) продовжує пошуки відповіді на ті цивілізаційно-екзистенційні питання, які неодноразово дискутувалися у плані їх онтології і первісних іменувань безпосередньо в етимологічних студіях (а також у суміжних дотичних до етимології сферах), але так і не дістали достатньо узгодженої позиції щодо їх першозначень. І, безумовно, до таких категорійних, складних у смисловій близькості, питань належать істина і правда, які не є цілком тотожними в цьому плані, і через це окремі дослідники (М.В. Черников) їх уважають «квазісинонімійними поняттями». Надаючи пояснення своїм твердженням, М.В. Черников уважає, що хоча «вони і утворюють специфічний концептуальний тандем, де на перший план виходить їх нерозривна єдність і смислова цілісність, проте глибше вивчення кожного з цих феноменів засвідчує його самобутність / унікальність і заперечує постулат про їхню повну синонімію і взаємозамінність [24, с. 164].

Звісно, що ця проблематика не є суто лінгвістичною, як припускає у своїх працях К.Є. Смирнова, і для її дослідження потрібна синергія різних наук, з позицій яких учені з давніх часів намагалися розкрити сутність цих категорій, починаючи з праць Аристотеля. Авторка стисло подає історіографію і динаміку наукових поглядів з цієї проблематики і зазначає, що в античній філософії істину витлумачували як відповідність знань певним речам, як незмінну і вічну абсолютну властивість ідеальних об'єктів тощо [32]. Згодом Д. Юм, І. Кант та інші філософи почали її розглядати як апріорні форми мислення та відчуття суб'єкта. У релігійному розумінні істина усвідомлювалася як протиставлення земної реальності іншому світові, наданому людині в одкровенні [18, с. 169-170].

Звісно, що філософський і релігійний підходи до осмислення понять істини, як і правди, стали джерельною базою для лінгвокомпаративного аналізу процесу їхнього іменування і первісної семантизації, що є наскрізно метафоричним і ґрунтується на механізмах сакралізації. При цьому варто наголосити, що давня метафора, чи міфологійна метафора, за словами

A.О. Батуєвої, є явищем абсолютно відмінним від сучасної метафори як за походженням, так і за змістом, бо в метафоризації архаїчної культури брали участь такі маркери, як сакральний акт, магічні слова, ритуальні рухи і дії тощо. А тому всі слова, пов'язані з сакральним актом через табу, є первісними чуттєво-наочними метафорами. Це означає, що основні сакральні поняття, зазнавши процесу метафоризації, у процесі тривалого розвитку мов були контаміновані й утворили «етимологічні гнізда» [4, с. 2]. У зв'язку з цим слід згадати слова В.І. Абаєва, який говорив про те, що «будь-яке слово певної мови, перш ніж отримати сучасне повсякденне значення, пройшло складну семантичну історію, яка зрештою сягає первісних словотворчих зусиль людини [1, с. 14], пов'язаних з її тогочасними когнітивними здібностями. І відтворити історію бодай одного слова - це значить долучитися, за словами вченого, до розкриття таємниці людського мовлення й мислення» [1, с. 14].

Реконструювати семантичну історію концептів ІСТИНА І ПРАВДА намагалися представники різних наукових шкіл, і на сучасному етапі ці питання не втратили своєї актуальності й продовжують обговорюватися передовсім у плані уточнення наявних етимологічних версій їхніх імен - лексем істина і правда (Н.Д. Арутюнова, А.О. Батуєва, О.Ю. Бобилєва, Ж.Є. Гостєва, К.Є. Смирнова, М.В. Черніков та інші).

Мета статті - виявити семантичні переходи індоєвропейських і праслов'янських першозначень лексем істина і правда й довести припущення, що саме на їхньому ґрунті сформувалися ядерні ціннісно-мотиваційні концептуальні ознаки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний підхід до етимологічного аналізу передбачає вивчення історії походження слова з позицій полідисциплінарності, яка дає змогу розглядати фономорфологічні й семантичні закономірності комплексно, як результат дивергентно-конвергентного, а ще й історико-культурного його іменування. І лише за такого підходу вивчення глибокої діахронії (тобто до-історії) слова сприятиме відтворенню окремих найважливіших елементів картин світу носіїв певної мови і культури, визначення особливостей пізнання дійсності суб'єктами-носіями мови в певний період часу [4, с. 10].

Етимологія слова завжди є гіпотезою, вірогідність якої залежить від коректності залученого генетичного матеріалу (фонетичних, словотвірних і морфологічних дериватів) і його достатності для виконання реконструкції етимонів на рівні мовної сім'ї й на рівні мовної групи (тобто від глибини реконструкції). У пропонованій статті вдосконалено теорію множинності етимологічного аналізу, розроблену свого часу

B.М. Топоровим, за рахунок методологічних принципів сучасної теорії когнітивної лінгвокомпаративістики (Л.П. Дронова, А.В. Корольова, О.О. Черхава), яка передбачає виконання процедури реконструкції структур давньої свідомості людини (архетипів) через наявний широкий етимологічний коментар її вербалізаторів - реконструйованих праформ імен базових концептів культури.

У зв'язку з тим, що давня людина співвідносила одні й ті ж предмети або дії з різними предметами або діями, припускаємо вірогідність одночасного існування кількох семасіологічних зв'язків (переходів) у розвитку одного й того ж значення слова [4, с. 10]. Уважаємо таку методику оптимальною, бо вона, як уже вище згадувалося, заснована на полідисциплінарному принципі, що дає змогу залучити широкий нелінгвістичний матеріал (етнографічний, антропологічний та інші) для виконання комплексного аналізу (фономорфологічного і семасіологічного) змін значення слова з урахуванням історико-культурної еволюції його семантичної структури та різних запропонованих етимологій.

Під час вивчення діахронійного ядра концептів, де відображено і збережено релікти архаїчної свідомості, стає очевидним, що в основу сприйняття світу давньою людиною було покладено не наукове пізнання, а міфологійна традиція, головна відмінність якої полягала в тому, що у свідомості первісної людини ще не відбулося диференціації образу речі від самої речі, об'єктивного від суб'єктивного тощо. Власне так слід коментувати семасіологічні зв'язки у семантичній структурі етимологізованого архаїчного слова.

Попри різночитання етимологічних версій (як і наявність множинність етимологій: див. дискусію [11]) імен концептів ІСТИНА і ПРАВДА, слід сказати, що їхня внутрішня форма, за спостереженнями дослідників у сфері язичницької філософії (О.Ю. Бобилєва), містить і зберігає донині надважливу глибинно-діахронійну інформацію про способи мислення людини часів слов'янської міфології, коли продовжувалися формуватися ціннісні світоглядно-цивілізаційні засади Буття загалом.

Зазвичай у класичній слов'янській етимології походження слова істина (укр. Істина) пов'язують зі ст.-сл. истина («капітал», «готівка») і відсилають до слова истый (укр. їстий, їстний «істинний», «справжній»), що сягає ст.сл. истъ- (истовъ) - прикметника зі значенням «істинний, сущий, справжній» (болг. ист «той самий»), а також слов. Шъ - займенникового утворення від *іш-о- зі значенням, «той самий», «точний») [21, с. 80; 28, с. 142-143, 144], реконструйованого від псл. кореня *шЪ «стояти, стати», первісними значеннями якого були ті, що сягають і.-є. кореня *st- «те, що є стабільним», «те, що відповідає дійсності», «щось справжнє», а також і.-є. кореня *иеш- «бути» (див. нижче).

Отже, лексема істина є похідною від слова истый «справжній», що сягає стсл. истъ «сущий, істинний», утвореного шляхом злиття прийменника із і форми стъ. Найяскравішим підтвердженням цих семантичних і фономорфологічних генетичних зв'язків є укр. лексема істота - «єство», «суть, сутність», «щось живе», а також п. ішШа - «єство», «суть, сутність», ШоПіе - «дійсне», ішМес - «дійсно існувати». Звідси, ще значення (и)істий «дуже схожий», «подібний», «точний» (етимологічні версії при цьому відсилають ще до значень слів благо, суть/суще, єство).

В індоєвропейських мовах слова з коренем вказували на «твердість, міцність», «прямостояння (стовбур)» - на те, що може і має лежати в основі чогось і передусім - самого Буття / Життя, Космосу: д.-інд. шШгаш - «міцний»; лит. stдras - «сильний», «важкий»; д.-ісл. stдrr - «великий, величний, гордий»; укр. старий (у значенні «мудрий, досвідчений»). У зв'язку з цим сакральними стали першозначення таких слів, як укр. стовп, стовб та інші. Слов'яни-язичники зображали верховного бога, бога вогню Перуна у вигляді дерев'яного ідола - стовпа. У зв'язку з цим заслуговують на окрему увагу першозначення назв в українській мові і багатьох інших слов'янських мовах, виготовлених із дерева, зокрема, слова стіл, що насамперед осмислюється космічно як «престол», «вівтар», «ложе», на якому народжують і на яке кладуть померлого; стіл - це те, що стоїть (див. вище значення псл. кореня *sbt) і водночас є основою, опорою, стовбуром (пор.: в англійській мові семантичні переходи образу дерева (стовбуру) також в істину): до речі, одна з середньовічних карт світу зображена на столі. Принагідно згадаймо назву роботи П. Флоренського «Столп и утверждение истины», для якого «істина - це сутність, єство, на відміну від уявного і такого, що не існує» [22, с. 139].

Очевидними є семантичні переходи першозначень істини, навіть корелятивні рефлекси, з дієсловом бути «існувати / бути наявним», «перебувати», «проявлятися», яке походить від ст.сл. быти, спорідненого з д.-інд. bhutis «гарний стан», «бути», «успіх» [27, с. 260], bhuta-m «істота», «світ», а ці останні - від і.-є. кореня *bhei - «бити, розсікати / розривати / розтинати». З цього випливає, що поняття «сущого» як втілення і вираження «бути» пов'язане з космогонічним поняттям «небесного розриву / удару, розтину»: пор., і.-є. *bei- «бити, розсікати/розтинати» і англ. be - «бути, існувати»; а також тох. (A) tak «бути, існувати», що співвідноситься з і.-є. коренем *kes (і.-є. *ues) «розсікати / розтинати». Тут наявні й фонетичні відповідники у сучасній українській мові бити - бути.

У наведених значеннях синкретичною була первісна семантика «удару». Первісною людиною удар сприймався як творчий акт, який оживляє, а ще запобігає хворобі: пор. і.-є. *kel- «завдавати удару», проте ц.-слов. celiti «лікувати», англ. health «здоров'я». Язичники лякали, відганяли злих духів ударами палиць, барабанним боєм. І як наслідок, ціннісний смисл удару в первісній індоєвропейській етнічній свідомості мав очисну символіку: і.-є. *kes- «бити», але укр. чистий; д.-англ. hrinan «бити», але і.-є. *rein («чистий», «безгрішний»), англ. rain «дощ» (зв'язок із небом; очисна функція дощу і життєдайна його сила).

З іншого боку, Буття пов'язується з символікою поняття «тягнутися догори» - міфологічного верху / неба, «займати вертикальне положення» (і.-є. *bhu- «тягнутися вгору»). При цьому нагадуємо, що першозначення «вертикальний» асоціювалося в первісній свідомості язичників із чимось священним і божественним.

Наведені паралелі (семантичні переходи і рефлекси істини і бути) аж ніяк не є випадковими, адже вони відображають давню космогонічну парадигму про створення Всесвіту, коли Божество розірвало Хаос усередині Всесвіту. Цікаво, що і в сучасній фізичній концепції йдеться про первинний «космічний вибух», що став імпульсом до створення світів.

Не менш переконливим є і біблійно-християнське розуміння істини, яке пов'язують із д.-євр. коренем -mn- і, зокрема, із похідним від нього дієсловом oman, яке означає «підтримав, став опертям» (див. вище значення «стовбур»); omna - «колона», amon - будівельник; omen - учитель, тобто «будівельник душі»; amen або Новозаповітне біблійне Амінь - «слово моє є твердим і міцним», «воістину» «так має бути» і «нехай буде так». Це біблійне християнське слово, як пише П. Флоренський [30, с. 17-19] і на якого покликається М.В. Черников [24, с. 167], служить формулою для скріплення союзу або клятви.

Клятва (обітниця, договір, згода тощо) становила певний ритуал, і лат. veritas має безпосереднє відношення до ритуалу. Veritas - це передусім слово («дав слово - дотримуйся обіцяного»), правдивість, істинність якого ритуалом засвідчено, скріплено; слово, яке визначає долю людини і цілого роду, слово, яке передане людям богами через посередника [15].

Пор., генетично споріднене д.-ісл. varar «договір», «обітниця», авест. vвr- «вірити», varsna- «віра», нім. wahr, арх. ірл. fir «вірний, правдивий, істинний»; арх. фризьк. swera, гот. swaren, арх. сканд. sverja, нім. Schwцren, д.-а. sverge «клястися, поклястися» і безпосередньо англ. swear «клятва, обітниця», «урочиста обіцянка».

У ритуалі клятви давали слово, клялись у вірності на крові (пор. англ. blood swear), а тому невипадковими, а закономірними є такі генетично споріднені відповідники з шум. щri- «кров», з уг. vйr «кров», а також із іншими мовами фіно-угорської мовної групи, зокрема з ест. verevanne «обітниця, клятва на крові». Загалом клятва вірності на крові (уг. vйrszerzфdйs) була угорською традицією з ХІІ століття.

Наведені семантико-генетичні й фономорфологічні зв'язки лат. veritas є очевидними також з укр. віра (ц.-сл. впра), які сягають і.-є. кореня *uer- з численними його синкретичними першозначеннями («повертати», «гнути», «зв'язувати» та ін., переходи яких О.О. Черхава вбачає у значенні «повертати на шлях істинний» [26, с. 165-167], тобто «вірний», а тому «правильний» уточнення - Н.С.), з-поміж яких є і значення «говорити» (Слово). Індоєвропейські похідні вказаного кореня: *uera «віра», *ueros «істинний» (Істина) дістали подальшого семантичного розвитку, зокрема в латинській мові: лат. verum «правда», «істина» (пор. verum - verbum «слово»), у д.-в.-нім. wara «істина».

Отже, попередні спостереження за першозначеннями поняття «істина», які сформували етнічні індоєвропейські константи, а згодом і праслов'янські константи з їх уже новими для того лінгвокультурного (як сакрального, так і профанного) середовища домінантами, дають підстави для узагальнення про те, що саме динаміка процесу руху до Віри як до пікового, актуального статусу Буття і є тією екзистенціальною Істиною, яка виявляється в розумінні й сприйнятті Реальності навколишнього світу. А тому інваріантним ядром (етнічною індоєвропейською / язичницькою, а згодом і християнською констан-тою) істини є її зв'язок із Сущим, що і є наявним, стабільним (і.-є. *st) порядком.

Veridicus - «істинний», «правдивий», veratrix - «віщун»; verax - «той, хто сповіщає істину, пророкує». Дослідники (Т.В. Васильєва, О. Мартиненко та ін.) відмічають, що в пізнішій латині veritas стає юридичним поняттям і терміном, і в такий спосіб відбувається зближення істини і закону [7; 15]. Проте все ж таки можна припускати первинну єдність істини-закону (синкретичності), що цілком природно в рамках ритуалу, який відтворює справжній міф, тобто міфічну істину космічного закону, переданого людям богами. Те, у що можна було лише вірити (пор. укр. віра і лат. verus (-um) «істина») [15, с. 22-23]. Пор., лат. rite «ритуал» та генетично споріднене з ним давньоведійське rtв-, яке у Ведах позначало універсальний космічний закон, що забезпечував і перетворення хаосу на порядок, і збереження основних умов існування Всесвіту й людини, світу речей і світу духовних цінностей [22, с. 142].

Згодом з розвитком диференційованої свідомості «істина» і «закон» розділилися і стали термінологійними поняттями. При цьому семантичні зв'язки істини й закону послідовно доводять у найновіших філософсько-етимологічних джерелах і студіях [16]. Так, зокрема, М.В. Черников і Л.С. Перевозчикова у своїй статті переконливо демонструють, що витоки першозначень істини пов'язані зі стабільним порядком й етимологічно сягають слова устав у значенні «закон» [25, с. 147].

Безумовно, устав, як і істина, зберігає у своєму морфемному складі і.-є. корінь *вї, який пов'язаний із семантикою «установлення стабільності, порядку, укладання договору», в основі якого лежало надане усне (-т- випало унаслідок дії закону спрощення приголосних в українській мові) слово, а тому можна припустити походження слова устав від уста - «губи» (див. вище перехід у значення «говорити»), а ще зі значенням псл. кореня *sъt «стояти», від якого походить слово устої, тобто «порядки, норми, власне закони». Про це пише і О.М. Трубачов, коли говорить про розвиток семантичної структури слова закон, пов'язуючи його першозначення з «установленням, регламентацією поведінки між людьми, їхніх обов'язків спершу в язичницьких культурах» і доводячи закономірність того факту, що ця первісна семантика була доповнена згодом у християнстві новим смислом «установлення порядку від єдиного Бога» [23, с. 103].

Діада «істина - закон» завжди розглядається крізь призму їхнього співвідношення з розумінням поняття «правда» [20, с. 455-471].

У традиційній слов'янській етимології слово правда виводять із псл. кореня *prav- «прямий - який не відхиляється вбік», «правильний», «правий». Ці значення пов'язують як з просторовою орієнтацією, так і з моральною (зокрема і релігійною) цінністю [25, с. 147-148]. З першого просторового первісного значення «прямий» розвинулося друге - уже морально-ціннісне значення з ідеєю «правильності» як проходження прямого, кращого шляху. Показово, що саме поняття шляху в давнині означало пряму дорогу, прокладену за оптимальним напрямом [19]. На цій основі згодом виникають смисли вказівки на «правильний» (прямий) шлях - звідси значення на зразок «скеровувати» та його подальші семантичні зсуви у «керувати, наставляти (можливо, звідси уже християнське: «наставляти на шлях істинний, тобто праведний»), «керівник, наставник» та ін. (див. про це: [26]).

Безпосередньо морально-ціннісна сема архетипного значення «правий» диференціюється семами «діяти/чинити правильно, по совісті», «невинний», «чесний», «справедливий». По суті, «правий» означає «такий, що є нормою, або вказує на норму для наслідування» [12, с. 228; 29, с. 372].

Відповідно, правда виступає як загальне поняття для встановлення й дотримання норми, і у плані того, що приймається за норму, і у плані виконання, реалізації норми (правду правити). Тому лексема правда мала такі першозначення, як «обітниця, обіцянка», «заповіт», «правила, закони - устав», «договір», «права» [24, с. 166]. Ці ж першозначення, як уже було прокоментоване вище, були характерними і для істини, і для віри.

Однак правда тяжіє все ж таки до знання нормативного (прескриптивного) плану, в якому задається певна модель дії, стратегія того, що і як праведна людина повинна робити. Тим часом істина орієнтується на знання дескриптивного плану, де визначається модель дійсного стану справ, модель сущого, сутності, наявності.

Висновки з дослідження і перспективи подальших пошуків. Отже, ціннісне діахронійне ядро концептів ІСТИНИ і ПРАВДИ у свідомості давніх українців формувалося шляхом послідовного становлення світоглядних цивілізаційних засад БУТТЯ (світобудови і світопорядку) індоєвропейців, а згодом і праслов'ян.

Вихідна система значень і смислів ціннісно-світоглядної моделі світу, які започатковують й організовують порядок людського існування, була спроектована на природне і культурне оточення людини. В язичницькій моделі світу порядок і стабільність забезпечував ритуал (як віра в його обов'язкове виконання для забезпечення зв'язків із богами) і культ дерева як наочно-чуттєвого сприйняття світу, крона якого метафорично відчувалася як символічний верх - небо, для якого, власне, і відбувався ритуал, стовбур - мислився як непохитна і міцна віра в магічну силу ритуалу, коріння ж - як побутове існування - низ - земля.

Індоєвропейські й язичницькі слов'янські ціннісні константи у добу християнізації під впливом ідеї трансцендентного Бога, єдиного Бога-Творця продовжували кодувати установки, прийняті як нормативні, проте з домінуванням уже концепту ВІРА.

Література

1. Абаев В.И. Понятие идеосемантики. Язык и мышление. Москва-Ленинград: Издательство Академии наук СССР, 1948. Вып. XI. С. 13-28.

2. Арутюнова Н.Д. Истина. Добро. Красота: взаимодействие концептов. Логический анализ языка. Языки эстетики: Концептуальные поля прекрасного и безобразного / Отв. ред. Н.Д. Арутюнова. Москва : Индрик, 2004. 720 с.

3. Арутюнова Н.Д. Истина: фон и коннотации. Логический анализ языка. Культурные концепты. Москва : Наука, 1991. С. 21-30.

4. Батуева А.А. Мифологема добра и зла в индоевропейских язиках : автореф. дисс. ... канд. філол. Наук : Специальность 10.02.20 «Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание» / Алёна Александровна Батуева. Москва, 2008. 23 с.

5. Березович Е.Л. Язык и традиционная культура. Этнолингвистические исследования. Москва : Индрик, 2007. 600 с.

6. Бобылева Е.Ю. Феномен правды как онтолого-аксиологическая доминанта русской культурной традиции : дисс. ... канд. филос. наук : 24.00.01 / Елена Юрьевна Бобылева. Тамбов : ТГУ 2007. 154 с.

7. Васильева Т.В. Х.-Г Гадамер. Что есть истина? Н. П. Грин- цер. Греческая ЛцВеш: очевидность слова и тайна значения. Комментарии к курсу истории античной философии. Москва, 2002. С. 35-38.

8. Владимирова Т. Е. Дохристианские верования восточных славян. Лингвокультурологические исследования. Логический анализ языка. Понятие веры в разных языках и культурах / Отв. ред. Н. Д. Арутюнова, М. Л. Ковшова. Москва : Г нозис, 2018. С. 421-433.

9. Гостева Ж.Е. Средства выражения концепта «истина» в английском языке : дис. ... канд. филол. наук : Специальность 10.02.04 «Германские язики» / Жанна Евгеньевна Гостева. Архангельск, 2004. 209 с.

10. Дронова Л.П. Энантиосемия производных слав. *Ыуай. Этнолингвистика. Ономастика. Этимология : материалы III Междунар. науч. конф. Екатеринбург, 7-11 сентября 2015 г. / [отв. ред. Е.Л. Березович]. Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 2015. С. 102-105.

11. Журавлев А.Ф. По поводу истины (семантико-типологический комментарий). Эволюции смыслов. Москва : Издательский дом ЯСК, 2016. С. 247-261.

12. Иванов В. В., Топоров В. Н. О языке древнего славянского права (к анализу нескольких ключевых терминов). Славянское языкознание. VIII Международный съезд славистов. Москва : Наука, 1978. С. 221-240.

13. Корольова А.В., Черхава О.О. Феномен реконструкції у класичній лінгвокомпаративістиці. Проблеми зіставної семантики / відп. ред. А.В. Корольова. Київ : Вид. центр КНЛУ, 2015. Вип. 12. С. 128-135.

14. Левицкий В.В. Семантические и фонетические связи в лексике индоевропейского праязыка / Виктор Васильевич Левицкий. Чер-новцы : Рута, 2008. 231 с.

15. Мартиненко О. Проблема істини у філософському та науковому пізнанні. Релігія та Соціум. 2016. №1-2 (21-22). С. 22-27.

16. Михальчук И.П. Концептуальные модели в семантической реконструкции (индоевропейское понятие «закон»). Известия РАН. Серия литературы и языка. 1997. Т. 56. № 4. С. 29-39.

17. Смирнова Е. Е. Концепт «правда» в русском языковом сознании (на материале фольклорных текстов, толковых и фразеологиче-ских словарей современного русского языка). Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. 2010. № 5. Вып. 1. С. 355-361.

18. Смирнова Е.Е. Смысловое наполнение концепта ИСТИНА в лексико-семантической системе русского языка (по данным лексикографических источников). Научный диалог. 2017. № 11. С. 169-182.

19. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Союмонов: пер. с англ. С.А. Сидоренко. Москва : Политиздат, 1992. 543 с.

20. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры [изд. 3-е, испр. и доп.]. Москва : Академический Проект, 2004. 991 с.

21. Топоров В.Н. Этимологические заметки (славяно-италийские параллели). Краткие сообщения Института славяноведения АН СССР. Вып. 25. Москва, 1958. С. 74-87.

22. Топоров В.Н. Ведийское rta- : к соотношению смысловой структуры и этимологии. Этимология 1979 [под ред. Ж.Ж. Варбот, Л.А. Гиндина, ГА. Климова, В.А. Меркуловой, В.Н. Топорова,

О.Н. Трубачева]. Москва : Наука, 1981. С. 139-156.

23. Трубачев О.Н. В поисках единства. Русская речь. 1990. № 2. С. 97-108.

24. Черников М.В. Концепты «правда» и «истина» в русской культурной традиции. Общественные науки и современность. Москва : Наука, 1999. №2. С. 164-175.

25. Черников М.В., Перевозчикова Л.С. Категории «правда» и «истина» в русской культуре. Историческая психология и социология истории. Том 8. № 2. 2015. С. 141-157.

26. Черхава О.О. Реконструкція теолінгвістичної матриці релігійно-популярного дискурсу (на матеріалі англійської, німецької та української мов) : монографія. Київ : Вид. центр КНЛУ 2017. 401 с.

27. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-х т. : Пер. с нем. Russisches etymologisches Wцrterbuch / Перевод и допо-лнения О.Н. Трубачёва. 4-е изд., стереотип. Москва : Астрель, 2004. Т. 1. 588 с.

28. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : В 4-х т. : Пер. с нем. Russisches etymologisches Wцrterbuch / Перевод и дополнения О. Н. Трубачёва. 4-е изд., стереотип. Москва: Астрель, 2004. Т. 2. 671 с.

29. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-х т.: Пер. с нем. Russisches etymologisches Wцrterbuch / Перевод и дополнения О. Н. Трубачёва. 4-е изд., стереотип. Москва: Астрель, 2004. Т. 3. 830 с.

30. Флоренский П.А. Столп и утверждение истины. Москва : Правда, 1990. Т. 1 Ч. 1. 352 с. Т. 1. Ч. ІІ. 447 с.

31. Этимологический словарь славянских языков: Праслав. лекс. фонд. / [под ред. О. Н. Трубачева]. Москва : Наука, 1981. Вып. VIII. 252 с.

32. Stefanova N. Parametric categorization model of axioconceptosphere. Odessa Linguistic Journal. Research and practice journal. / chief editor N.V. Petliuchenko. Odessa : National University “Odessa Law Academy”, 2018. Issue 11. P 174-183.

Stefanova N. Reconstruction of value and motivation core of the concept Truth and Veracity

Summary. The article continues the discussion about the origin of the lexemes truth and veracity from the perspective of the theory of multiple etymology suggested by V. M. Toporov, as well as from the standpoint of the new cognitive and motivational comparativistics. The issues of their semantic relationship are considered and assumption that both lexemes as names of the concepts TRUTH and VERACITY are in close semasiological relations but are not absolute synonyms is supported. Special attention is paid to the analysis of semantic transitions of the primary meanings of the lexeme truth and their reflexes in the lexemes exist, being, faith and veracity. The issues of the sacralization of archaic person' s ideas about truth, their tabooing by sensual and visual metaphorization, and then metonymization, are also discussed. The author consistently argues for the reflection and further mentalization of primary ideas about the truth in the mythological and syncretic consciousness of Indo-Europeans and ancient Slavs, on the basis of which their understanding of the value and civilization principles of the world order and human existence as a whole were formed. There are fragments of different etymologies (and own comment to them), versions of interpretation of phonomorphological and semasiological relations of Indo- European primary meanings of lexeme truth, the main of which are: “something that is stable”, “something that corresponds to reality”, “something that is real”, and “solidity”, “firmness”, etc. The author traces the semantic transitions of these primary meanings into the following sense: “to exist”, “to be”, “to manifest”, which are reconstructed in the verb to be and also demonstrate semantic reflexes with the word faith. We made a preliminary assumption that the primary meaning of the word truth was conceptualized into ethnic Indo-European constants (value and motivation core), and then moved into the protoSlavic constants with already new dominants for that linguistic and cultural (both sacred and profane) environment. They show the process of movement to Faith, which is the Existential Truth, and which manifests itself in the awareness of the world order and world structure. It is proved that the semantic transitions of the primary meanings of the word faith correspond to the word veracity in the sense of “straight”, “right”, obviously, the way to the cognition of truth.

As a conclusion, such hypothesis is proposed. In mythology of Slavs and ancient Ukrainians as their descendants in the process of gradual transition from paganism to Christianity visual and sensual views about sustainability of genesis were reproduced by material, cultural and cosmogenic artifacts, associated with tree: “cosmogonic pillar”, “wooden pillar”, “table”. Everything that seemed as an upright had semantic reflexes with the word veracity, first of all, with one of its meanings - “straight”, formed by metonymic transfer (trunk as part of a tree) and contiguous to one of the meanings of the word truth in the Church Slavonic language. It testifies to the preservation of the archetypal core - the ethnic constant of the Indo-Europeans - of the sacred holy tree in the semantic structures of both words. The archetypical order (TRUTH), starting the ritual by means of correct performance of prescribed (as a certain order to be followed) rites, appears as the TRUTH in the mythology of the Slavs and ancient Ukrainians in particular.

Key words: the theory of multiple etymology, lexeme Truth and Veracity, semantic transitions, primary meanings, sacralization of archaic ideas.

Размещено на Allbest.ru