Судовий переклад у парадигмі громадського перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Судовий переклад у парадигмі громадського перекладу

Поворознюк Р.В.

Постановка проблеми. Хоч таксономічний розподіл різновидів посередницької діяльності із забезпечення міжмовної й міжкультурної комунікації в умовах підвищеного стресу, а то й ризику юридичної відповідальності для реципієнта (мігранта, що не володіє офіційною мовою нової країни його проживання) дещо розрізняється в європейських державах, США, Канаді й Великобританії, проте намітилися певні функціонально-семіотичні вектори, які дають змогу запропонувати найбільш загальні дефініції:

юридичний переклад є широкою поняттєвою категорією, що включає судовий переклад і будь-яке міжмовне посередництво у рамках юридичної (правничої) діяльності;

громадський переклад автор вбачає як ще ширшу категорію, що в деяких країнах включає, проте не обмежується юридичним перекладом. Оскільки в основі громадського перекладу лежить забезпечення рівних прав доступу до інформації особам, що не володіють мовою державного закладу, який вирішує їхню долю, парадигма громадського перекладу виключає, зокрема, конференційний, військовий, медіа-переклад, а також (згідно з деякими джерелами [6, с. 17]) переклад як супроводження ділової комунікації. Переважна більшість дефініцій «громадського перекладу» актуалізує те, що бенефіціантом виступає особа, а не державна установа;

У більшості країн світу судовий переклад протиставляється громадському як більш усталений, професійний і формалізований різновид посередницької діяльності. Хоч судовий переклад є елементом системи юридичного, більшість освітніх закладів США й Канади, що займаються підготовкою перекладачів, майже повністю зосереджені на викладанні стратегій і тактик судового перекладу, що можна легко пояснити з історичної перспективи. У правничому просторі будь-якої держави саме суди найбільше опікуються питаннями стандартизації й акредитації, а отже, вони й виступали ініціаторами, замовниками, оплачували перекладацькі послуги.

Чимала кількість правничих процесів відбуваються поза стінами суду, а отже й послуги юридичного перекладу відносяться до так званої «сірої», тобто проміжної зони, що відділяє громадське міжмовне посередництво від юридичного [1, с. 95-96]. До типових прикладів відносяться:

Переклад імміграційних проваджень.

Переклад проваджень, що випливають зі скарг на дискримінацію.

Робочий арбітраж.

Провадження щодо питань розлучення й присудження опіки над дітьми.

Переклад для правоохоронних органів.

Переклад з аркуша будь-яких форм (документів), що супроводжують взаємодію приватних осіб та державних організацій.

«Квазі-юридичного» перекладу нерідко потребують:

Притулки для жертв домашнього насильства.

Центри для переселенців та біженців.

Соціальні служби захисту дітей або літніх людей.

Органи, задіяні в розслідуванні випадків знущання над дітьми або літніми людьми.

Медичні заклади (наприклад, під час збирання свідчень жертв військових дій, стихійних лих, насильства тощо).

Збори шкільної адміністрації, де рішення щодо прийнят- тя/відсторонення учнів від навчального процесу можуть відбуватися в присутності юристів.

Консультації з отримання соціальної допомоги.

Правозахисні й анти-дискримінаційні провадження.

Деякі приватні перекладацькі агенції також надають свої

послуги:

Консультаційним центрам із надання юридичної допомоги.

Неприбутковим організаціям, що працюють у царині трудового, сімейного, імміграційного права, захищають права споживачів тощо.

Юристам, що працюють pro bono (у США).

Медичним амбулаторіям.

Юридичним клінікам при університетах, неприбуткових організаціях [4, с. 11-24].

Хоч усвідомлювати демаркаційну лінію між громадським і юридичним перекладом дуже важливо, перекладачі рідко можуть похвалитися такими знаннями. У США було проведено експеримент: двоє суддів і професійних юристів отримали вище наведений перелік установ, що визначають контекст міжмовного й міжкультурного посередництва, й спробували розділити відповідні перекладацькі послуги на три категорії: юридичний, квазі-юридичний і громадський переклад. У більшості випадків вони так і не дійшли згоди [5, с. 367].

На практиці перекладачі виконують професійні настанови, що побутують у секторі міжмовного й міжкультурного посередництва, де вони працюють найчастіше. Також має вагу спеціалізація, отримана посередниками у відповідному навчальному закладі. Так, судові перекладачі за будь-яку ціну відстоюють принцип нейтральності й навіть у позасудовому контексті намагаються не виявляти ініціативи, хоч ситуація й вимагає втручання. З іншого боку, громадські перекладачі не усвідомлюють вимог, які на них накладає ситуація громадського перекладу (наприклад, бесіда жертви з лікарем або психологом), на противагу ситуації юридичного перекладу (бесіда тієї самої жертви з юристом).

На їхній захист можна вказати на те, що навіть у «юридично цивілізованих» державах комплекс етичних норм та стандартів, що обумовлюють юридичний переклад поза судом, залишається недостатньо розробленим. Натомість у рамках громадського перекладу юридичні інтереси вразливої сторони, для якої нібито й створений був цей напрям, так і залишаються незахищеними.

Мета статті - проаналізувати різноманітні вияви й форми реалізації судового перекладу як фаху, визначити диференцій- ні ознаки, що відрізняють судовий переклад від юридичного, й провести порівняння канадського й американського досвіду залучення судових перекладачів. У процесі дослідження було встановлено «сіру зону» перетину функціональних полів громадського й судового перекладів, описано передумови її виникнення. Це явище підказало низку наступних дослідницьких завдань: екстраполювати існуючі у світі передумови перекладацької діяльності, що провокують виникнення вищевказаної «сірої зони», запропонувати диференційні ознаки, що розмежовують судовий і юридичний та судовий і громадський переклади, запропонувати гіпотетичну модель розв'язання проблеми «сірої зони».

Виклад основного матеріалу.

Диференційні ознаки судового перекладу

Незважаючи на проміжний статус своєрідної «сірої зони» між громадським і юридичним різновидами міжмовного й між- культурного посередництва, судовий переклад все ж має дифе- ренційні ознаки:

Специфічна термінологія, яку поділяють юридичні й судові перекладачі, проте з огляду на її вживання в умовах дефіциту реального часу й опредметненого в мовленні розвою судової комунікації слід відзначити такі риси, як більша конкретність, клішованість, переважання коротких, економних мовних засобів, рідше, порівняно з юридичним перекладом, вживання латини, а також професіоналізмів.

Специфічні комунікативні бар'єри. На шляху точності перекладацького викладу стоїть, зокрема, високий регістр, який застосовують юристи, низький освітній рівень осіб, які потребують послуг судових перекладачів, та культурні бар'єри.

Тиск з боку представників суду. Юристи, необізнані з етичним кодексом і професійними нормами перекладацької професії, можуть створювати умови, які ускладнюють міжмовне посередництво. Ще складніше виглядає ситуація в країнах, де етичні норми перекладацької професії досі не розроблені (Україна).

Тиск з боку клієнтів. Не усвідомлюючи контекст міжмовної комунікації в стінах суду, клієнти можуть звертатися за допомогою й роз'ясненнями до перекладача, змушуючи його стати на бік однієї зі сторін.

Ризик залучення перекладача в тристоронню комунікацію. Замість того, щоб спілкуватися одне з одним напряму, адресант і адресат починають звертатися до перекладача, не усвідомлюючи, що підривають основний етичний принцип громадського перекладу: «Усе, що сказане, повинне бути перекладене».

Юридичний переклад, що відбувається за межами суду

У переважній більшості випадків вважається, що юридичний переклад, який відбувається за межами суду (зокрема, бесіди юриста й клієнта (attorney-client interviews), допити в поліцейському відділку), є менш формальним через відсутність безстороннього арбітра (судді, посадовця, що керує усним розглядом). Нерідко у міжмовному посередництві прослідковуєть- ся переважання медичного складника (наприклад, під час судово-медичної експертизи, перемовин щодо виплати трудової компенсації, допомоги з непрацездатності, страхових виплат).

За таких умов перекладачі особливо гостро відчувають тягар своєї професії. По-перше, вони змушені виходити за рамки суто перекладацької компетенції, адже представники уряду очікують оцінки розумових здібностей клієнтів або достовірності їхніх свідчень, обізнаності з етнокультурними компонентами, що становлять тло комунікації, й нерідко навіть виконання різноманітних вимог клієнтів, тлумачення юридичної (або медичної) інформації тощо.

Особливим різновидом позасудового перекладу є слухання щодо надання політичного притулку, допити жертв сексуального насильства, тортур тощо. У цьому разі перекладачі переживають такі сильні емоції, що часто стають жертвами vicarious trauma (субститутивної травми внаслідок емпатії з жертвою), не можуть зосередитися, від чого неминуче страждає точність викладу [3, с. 107-115].

Настанови Американської асоціації судових перекладачів (National Association of Judiciary Interpreters and Translators (NAJIT), розроблені спеціально для регулювання позасудового міжмовного посередництва, носять швидше прескриптивний, аніж дескриптивний характер [7]:

Перекладачі не можуть виступати експертами-свідками або оцінювати розумовий стан людини, слова якої вони перекладають. Для цього в них нема ні спеціальної освіти, ані досвіду.

Тлумачення й розпитування допускаються тільки у випадках, коли в мовленнєвому акті однієї зі сторін виник незнайомий (або неоднозначний) термін. За інших умов такі прояви перекладацької ініціативи вважаються хибами або потенційними етичними порушеннями різного ступеня тяжкості.

Перекладач не є антропологом або культурологом і тому не має права давати виступати експертом з етнокультурних питань. Кожен клієнт в першу чергу є індивідуумом, а не продуктом породжуючої культури.

Виявляючи ініціативу з надання будь-якої інформації поза відтворюваним мовленнєвим актом, перекладач автоматично бере на себе юридичну відповідальність. Якщо його прорахунок буде доведений, сам перекладач або його роботодавець можуть понести матеріальні збитки.

Узагальнений (скорочений) виклад усного або письмового юридичного тексту суворо заборонений, адже перекладач не може приймати рішення щодо важливості/недоречності інформації. В крайньому випадку він може звернутися із запитанням до юриста, проте найбезпечнішими методиками обробки незрозумілої інформації є транскрибування (письмовий виклад) або синхронний переклад (усний виклад).

Володіння мовою клієнта не означає повної обізнаності з його етнокультурним походженням.

Етичні передумови діяльності судового перекладача

Деякі дослідники вважають термін «судовий переклад» не зовсім точним, оскільки більшість юридичних консультацій, що передбачають присутність перекладача, відбуваються за межами суду. До них, зокрема, належить попереднє (ініціальне) консультування, складання заповітів, різноманітні запити й клопотання (патенти, імміграційне супроводження, питання, пов'язані з поданням податкових декларацій), підготовка клієнта до слухань у суді.

Незважаючи на те, що судовий переклад обіймає чільну позицію в парадигмі міжмовного громадського посередництва, статистично він відбувається найрідше. Натомість процедурна база, що обґрунтовує норми й стандарти професійного поводження судового перекладача в позасудовому контексті, не розроблені навіть в юридично розвинених державах, що вже говорити про Україну, де професія судового перекладача досі не оформлена.

Оскільки юристи зобов'язані виконувати етичний кодекс, порушення якого призводить до широкого комплексу різноманітних санкцій (у тому числі втрати ліцензії), вони вимагають від перекладача виконання таких самих етичних норм, тобто перекладач фактично перетворюється на асистента юриста, члена юридичної команди. Потенційним наслідком цієї вимоги є те, що перекладач змушений забезпечувати функції, які знаходяться поза межами його компетенції. Злиття перекладацької й юридичної компетенції (тобто так звана «сіра зона» судового перекладу) є наслідком перетину категорій конфіденційності, конфлікту інтересів і уникнення протизаконної юридичної практики.

Порівняльний аналіз судового перекладу в парадигми реалізацій громадського перекладу на прикладі США й Канади

Громадський переклад у США

У Сполучених Штатах Америки парадигма громадського перекладу є надзвичайно розгалуженою, й окремі її гілки (медичний, судовий, сурдопереклад) функціонують автономно від конференційного перекладу й перекладу в царині бізнесу. Більшість громадських перекладачів США не мають професійної підготовки й, незважаючи на це, виконують культурне посередництво, навіть відстоюють інтереси клієнта (advocacy), що передбачає наявну розвинену компетенцію й досвід. «Сіра зона» судового перекладу виникає через те, що згідно зі стандартами професійної діяльності перекладачі не мають права виступати культурними посередниками або заступниками, але поза стінами суду вони перебирають функції громадських перекладачів на вимогу клієнтів.

Судовий переклад у США має ряд виявів, що ускладнюють процес надання професійних послуг, а саме:

Більшість позасудових консультацій перекладають громадські тлумачі, що не мають відповідної підготовки, не дотримуються юридичної етики тощо.

Механістичне виконання професійних принципів юридичного фаху обмежує свободу перекладацьких рішень у поза- судовому посередництві.

Судові перекладачі нерідко відмовляються роз'яснювати незрозумілі концепти, усувати комунікативні бар'єри, тим самим антагонізуючи клієнтів.

Юристи часто мають нереалістичні очікування щодо підготовки й компетенції перекладачів.

Поза межами великих міст важко знайти кваліфікованого перекладача, який володіє малопоширеною мовою.

Незважаючи на вищезазначену думку про обмеження, що спричиняються браком фахової підготовки громадських перекладачів, автор визнає, що ситуація в США швидко покращується. Так, громадський коледж у Де-Мойні, штаті Айова, присуджує звання асоціата (молодший вчений ступінь) наук з усного й письмового перекладу, якщо випускник прослухав програму, що включає 35 кредитів та 5 спеціальностей, серед яких переклад у царині освіти, бізнесу, охорони здоров'я, соціальних служб, а також більш популярний юридичний переклад. Переважно диплом громадського перекладача отримують випускники громадських коледжів та коледжів повного курсу або вищої ланки. Поза тим, голістичний підхід до викладання перекладу в США досі не розроблений, і тому можна сказати, що Україна в цьому аспекті попереду.

Громадський переклад у Канаді

У Канаді існує набагато різноманітніша система номінацій, що характеризують компетенцію й царину діяльності перекладачів. Так, громадський переклад також називається «усним перекладом у державних службах», «культурним», «діалогічним», «інституційним», «перекладом-супроводом» та «ad hoc перекладом». Таким чином реципієнти отримують дещо чіткіше враження про царину застосування міжмовного та міжкуль- турного посередництва [8, с. 7-26].

«Судовий переклад» визначається, як той, що відбувається в стінах суду, де перекладач послідовно або синхронно відтворює інформацію для особи з обмеженим володінням англійською або французькою мовою, яка є стороною судового процесу.

Існує відмінність і у тому, як канадські посадовці характеризують «усного перекладача» та «професійного усного перекладача». Перший є особою, яка уможливлює спілкування між двома сторонами, що не володіють спільною мовою, шляхом правильного відтворення оригінального повідомлення цільовою мовою. Професійного ж перекладача вважають особою, що вільно володіє двома мовами, має відповідну підготовку й досвід, здатна відтворювати зміст послідовно й точно, дотримується Стандартів професійної практики й Етичних принципів [2].

Канада є країною, де професійна культура громадського й судового перекладу варіює залежно від провінції. Так, у Британській Колумбії судовий переклад вважається більш престижною професією, аніж громадський, і судові перекладачі отримують вищу платню. Натомість, в Онтаріо погодинна ставка судового й громадського перекладача практично не відрізняється.

Усвідомлюючи вище окреслену «сіру зону», куди потрапляють різноманітні форми громадського перекладу, що не отримали достатньо чіткого регламентування, перекладацькі гіганти - асоціації Language Industry Association (AILIA), Association of Canadian Corporations in Translation and Interpretation (ACCTI), Critical Link (CLI), що відповідає безпосередньо за громадський переклад, та Healthcare Interpretation Network (HIN) - речник медичних перекладачів - об'єдналися в коаліцію, щоб розробити єдині професійні стандарти й вимоги до якості перекладу [2].

Саме десятиріччя панування парадигми «культурного перекладу», що мав на меті захист інтересів соціально вразливих сторін і надання інформації щодо культурних особливостей комунікантів, дали змогу ухвалити єдиний голістичний підхід до визначення перекладацької професії й викладання перекладу. Натомість узагальнена програма обмежує можливості виокремлення професії «судового» або «юридичного перекладача», оскільки міжмовні посередники до кінця не усвідомлюють свій статус, етичні норми й особливу відповідальність юридичного характеру, що пов'язана з їхніми діями. От чому Рада канадських перекладачів і термінознавців, Canadian Translators, Terminologists and Interpreters Council (CTTIC) започаткували одразу три програми сертифікації: для конференційних, судових та громадських перекладачів [9, c. 283-297].

У межах професійних вимог до діяльності судових і громадських перекладачів, які в Канаді майже повністю збігаються, втручання з метою надання інформації або урівнювання сторін забороняється, на відміну від США, де воно досі припускається, хоч і в обмежених формах. Розмежування «судового» й «юридичного» перекладів у Канаді також відсутнє, в той час як у США «судовий переклад» вважається «усним різновидом юридичного».

Історичний контекст, на тлі якого розвивалася перекладацька професія, також накладає свій відбиток. У США громадський перекладач функціонує як місток між новоприбулими іммігрантами й державними установами. Натомість, у Канаді він допомагає знайти спільну мову носіям англійської й французької (двох офіційних мов країни), а також інтегрувати тубільне населення (так звані «Перші нації», тобто інуїтів або метисів) у загальнонаціональну канву. судовий переклад міжмовний юридичний

Висновки

В основі судового перекладу лежить ряд категорій, що є одночасно універсальними (оскільки прописані в регулятивних актах) й культурно-специфічними, з огляду на відмінності законодавства країн.

До них автор відносить:

Право адвоката на нерозголошення інформації, отриманої від клієнта. Клієнт розраховує на те, що конфіденційність охоронятиметься й судовим перекладачем.

Медіація, тобто санкціоноване втручання перекладача в судове провадження з метою усунення мовного, культурного або системного комунікативного бар'єра, що заважає вільному та рівноправному отриманню юридичних послуг, захисту юридичних прав тощо.

Мовна медіація, тобто санкціоноване втручання перекладача в судове провадження з метою усунення суто мовних бар'єрів.

Практика без дозволу, тобто надання юридичних або перекладацьких послуг особами, що не мають відповідного дозволу, підготовки або компетенції.

Мовна медіація протиставляється загальній (заступництву) та культурній з огляду на те, що в процесі судового провадження можуть виникнути ситуації, коли непорозуміння, викликане банальним неволодінням мовою співрозмовника або поганою чутністю, вимагає втручання перекладача.

Задля того, щоб мовна медіація відбулася, перекладач повинен:

Оцінити ситуацію, слідкуючи за її перебігом.

Встановити для себе тригер непорозуміння, що викликав потребу в медіації.

Прийняти рішення про абсолютну необхідність медіації або знайти альтернативні шляхи забезпечення точності відтворення.

Розробити стратегію медіації.

Загалом успішна мовна медіація включає кілька етапів:

Перекласти останню вимовлену репліку (якщо міжмовний посередник її зрозумів).

Звернутися до юриста, представившись як перекладач («Перекладач просить юриста роз'яснити термін»).

Здійснити лаконічну, зрозумілу й доречну медіацію.

Перекласти її клієнтові.

Як тільки юрист або клієнт розпочне давати відповідь, долучитися до її відтворення.

Продовжити переклад.

Що ж до категорії «практики без дозволу», варто пам'ятати, що в США будь-яка порада перекладача клієнтові може інтерпретуватися як юридична консультація й таким чином підлягати покаранню законом.

Не так важливо, є судовий переклад частиною громадського чи автономною професією, як те, що судові перекладачі повинні здійснювати свої обов'язки коректно, професійно й доречно. Якість перекладу напряму залежить від підготовки, компетенції й професійного досвіду його виконавця. Таким чином, голос перекладача дійсно перетворюється на голос права.

Література

1. Bancroft, Marjory A., Bendana, Lola, Bruggeman, Jean, Feuerle, Lois. Interpreting in the Gray Zone: Where Community and Legal Interpreting Intersect [Текст] / Marjory A. Bancroft, Lola Bendana, Jean Bruggeman, Lois Feuerle // The International Journal of Translation and Interpreting Research. 2013. 5 (3). P 94-113.

2. Critical Link Canada (CLC), Language Industry Association (AILIA), Association of Canadian Corporations in Translation and Interpretation (ACCTI). National Standard Guide for Community Interpreting Services (NSGCIS) / Critical Link Canada (CLC), Language Industry Association (AILIA), Association of Canadian Corporations in Translation and Interpretation (ACCTI). Toronto : Healthcare Interpretation Network (HIN), 2007. 45 pp.

3. Fischman, Yael. Secondary trauma in the legal professions: a clinical perspective [Текст] / Yael Fischman // Torture. 2008. 18 (2). P. 107-115.

4. Framer, Isabel, Bancroft, Marjory A., Feuerle, Lois, Bruggeman, Jean. The language ofjustice. Interpreting for legal services: A training manual [Текст] / Isabel Framer, Marjory A. Bancroft, Lois Feuerle, Jean Bruggeman. Washington, DC : Ayuda, 2010. 125 pp.

5. Gonzalez, Roseann Duenas, Vasquez, Victoria F., Mikkelson, Holly. Fundamentals of court interpretation [Текст] / Roseann Duenas Gonzalez, Victoria F. Vasquez, Holly Mikkelson. Durham, North Carolina : Carolina Academic Press, 2012. 645 pp.

6. Kelly, Nataly, Stewart, Robert G., Hegde, Vijayalaxmi. The interpreting marketplace: A study of interpreting in North America [Текст] / Nataly Kelly, Robert G. Stewart, Vijayalaxmi Hegde. Lowell, MA : CommonSense Advisory, 2010. 88 pp.

7. NAJIT. Code of ethics and professional responsibilities/National Association of Judiciary Interpreters and Translators. 2003.

8. Roberts, Roda P. Community interpreting today and tomorrow [Текст] / Roda P. Roberts // Carr S. E. et al. (eds). The Critical Link: Interpreters in the Community. Amsterdam; Philadelphia : John Benjamins Publishing Company, 1997. P 7-26.

9. Van den Bogaerde, Beppie. Interpreter Training from Scratch [Текст]/ Beppie van den Bogaerde // C.Wadensjo et al. (eds). The Critical Link 2: Professionalisation Of Interpreting in the Community. Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2007. P. 283-297.

Анотація

Громадський переклад є одним із найдавніших різновидів міжмовного й міжкультурного посередництва, проте його нормативні й функціональні підвалини в Україні лише закладаються, що й визначає актуальність дослідження. Послуговуючись міжнародним досвідом, можна стверджувати, що розмаїтість і затребуваність послуг громадських перекладачів є, в першу чергу, результатом залучення в його парадигму судового перекладу. В Україні судовий переклад як різновид міжмовної й міжкультурної діяльності із захисту інтересів соціально вразливої сторони (мігранта, переселенця, експата), яка не володіє офіційною мовою в достатніх обсягах, у суді майже повністю відсутній.

З недостатньої розробленості його статусу, а також із необхідності створити нормативно-правову, фахово-кваліфікаційну й акредитаційно-ліцензійну базу самої професійної діяльності й випливає новизна дослідження. Автор взяв за мету проаналізувати різноманітні вияви й форми реалізації судового перекладу як фаху, визначити диферен- ційні ознаки, що відрізняють судовий переклад від юридичного, й провести порівняння канадського й американського досвіду залучення судових перекладачів.

У процесі дослідження було встановлено «сіру зону» перетину функціональних полів громадського й судового перекладів, описано передумови її виникнення. Це явище підказало низку наступних дослідницьких завдань: екстраполювати існуючі у світі передумови перекладацької діяльності, що провокують виникнення вищевказаної «сірої зони», запропонувати диференційні ознаки, що розмежовують судовий і юридичний та судовий і громадський переклади, запропонувати гіпотетичну модель розв'язання проблеми «сірої зони».

Були проаналізовані позасудові й середсудові різновиди перекладацької діяльності з точки зору їхнього наближення до юридичного або громадського відповідника. Розглянуті Норми й Стандарти професії судового перекладача, розроблені асоціацією NAJIT (США) й канадськими професійними осередками громадських перекладачів (AILIA, ACCTI, CLI, HIN), проведений порівняльний аналіз їхніх основоположних принципів. Описаний американський і канадський досвід підготовки й ліцензування судових перекладачів, окреслені культурно-специфічні особливості в підходах. Висновки автора стосуються переважно розробки концептуально-предметного категорійного апарату, що ляже в основу подальших досліджень царини судового перекладу в Україні.

Ключові слова: громадський переклад, судовий переклад, юридичний переклад, середсудовий та позасудовий переклад.

Community interpreting is one of the oldest types of the interlingual and intercultural mediation; however, its normative and functional foundation is only being laid down in Ukraine, the fact substantiating the topicality of the present study. Taking into account the international experience, we may claim that the diversity and demand for the community interpreting services result, first and foremost, from the integration of court interpreting into the paradigm. Nevertheless, in Ukraine the court interpreting as a subtype of the interlingual and intercultural activity of the socially vulnerable party (migrant, the relocated individual, expat with limited language proficiency) interests' defense in court is almost completely absent.

Due to an inadequately developed status, need for a normativelegislative, professional-qualification and accreditation-licensing foundation of the present professional activity we claim the study's novelty. Our aim was to analyze various manifestations and forms of court interpreting being enacted as a profession, to determine differential qualities separating the court interpreting from the legal one and to compare the Canadian and US experience of the court interpreter involvement.

The study detected a “gray zone” of overlapping community and court interpreting functional fields, described the prerequisites of its occurrence. This phenomenon prompted a range of the following study tasks: to extrapolate the extant global pre-requisites of the interpreting activity provoking the above mentioned “gray zone”, to suggest the differential markers to distinguish legal and court interpreting, and community and court interpreting, to offer a hypothetical model of “gray zone” resolution. The in- and out-of-court varieties of interpreting were analyzed from the perspective of their approaching the legal or community counterpart.

The Norms and Professional standards of court interpreting developed by the NAJIT (USA) and the Canadian community interpreter societies (AILIA, ACCTI, CLI, HIN) were delved into; a comparative analysis of their key principles performed. The US and Canadian experience of court interpreter training and licensing was described; cultural-specific features of their methodologies outlined. Our conclusions primarily deal with the development of conceptual-referential and categorical apparatus inciting further research into the court interpreting field in Ukraine.

Key words: community interpreting, court interpreting, legal interpreting/translation, in- and out-of-court interpreting.

Размещено на Allbest.ru