Інтимна лірика Поля Верлена у переспівах Миколи Лукаша

Размещено на http://allbest.ru

ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом»

Інтимна лірика Поля Верлена у переспівах Миколи Лукаша

Москвич Ю.В.,

кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри іноземної філології та перекладу

Вступ

Постановка проблеми. Справжнім скарбом філологічної сфери вважаються надбання світової літератури через їхню значущість у людському житті, важливість у формуванні соціуму, цінність у становленні гуманістичних засад культури. Вони є ознакою духовності освіти, взірцем, на який має рівнятися навчально-виховний процес. Сучасна вища школа, дотримуючись стратегії полікультурності, спирається на багатий пласт художніх шедеврів, які дійшли до нас як в оригінальному варіанті, так і в мистецькій обробці перекладачів. Зразком непересічної літературної інтерпретації французької поезії в українській культурі вважають творчу спадщину М.О. Лукаша. Роль його художнього здобутку вагома як для носіїв української мови, так і для тих, хто її вивчає.

Актуальність обраної теми полягає в потребі сучасного всебічного підходу до вивчення доробку тих митців, кому на довгі десятиліття було заборонено висловлюватися через їхню любов до українського слова, розуміння значущості національної мови в житті народу. Показовим прикладом такого відсторонення та замовчування з боку тоталітарної влади була діяльність непересічного майстра художнього слова Миколи Лукаша, який здолав непідкорених українському перекладачеві «Фауста» Й. Гете та «Дон Кіхота» М. де Сервантеса.

Дивовижне володіння рідною мовою, ставлення до перекладу як до творчості зумовили взірцевість літературної спадщини М. Лукаша в галузі художньої рецепції та визначили перспективність цього дослідження в контексті філологічної двомовної освіти з урахуванням її лінгвокультурологічних чинників.

Відкинувши радянську завісу заанґажованості, українське літературознавство спробувало заповнити лакуну в об'єктивному вивченні доробку українських майстрів слова, досліджуючи маловідомі факти їхніх біографій. Новаторство М. Лукаша як перекладача, його складний життєвий шлях стали предметом дисертаційної праці В. Савчин [5], двотомного видання Л. Череватенка [4], книжки Б. Жолдака [2], статей Б. Чернякова [6], Р. Зорівчак [3] та ін., декількох наукових конференцій та інтернет-публікацій. Проте зацікавленість багатогранним талантом майстра не вщухає і сьогодні. Оригінальність викладу

М.Лукаша, авторська манера роботи з іноземною літературою, уміння переспівати чужинне на український лад, створивши самобутній зразок національної спадщини, розширює горизонти вивчення його творчості як із позиції літературознавства, так і з погляду лінгвокультурології.

Розглянути спадщину майстра через призму взаємодії людини, мови та культури, її роль у формуванні суспільства - мета нашої роботи.

Ціль охоплює розв'язання декількох завдань:

ь схарактеризувати особливості авторської манери М.Лукаша;

ь проаналізувати специфіку переспівів інтимної спадщини П. Верлена;

ь визначити лінгвокультурологічні риси, властиві творчості українського майстра;

ь з'ясувати критерії впливу мистецького доробку М. Лукаша на формування молодого покоління; - підкреслити роль спадщини майстра у сучасному освітньому процесі.

Виклад основного матеріалу

Риси, що визначають самобутність авторської манери талановитого перекладача - національна ідентичність і щира любов до української мови, -викарбували його ім'я на скрижалях нашої історії як незламного та відчайдушного митця, зрілість таланту якого припала на 2 пол. ХХ ст. Відверта підтримка поглядів І. Дзюби, викладених літературознавцем у книзі «Інтернаціоналізм чи русифікація?», і подальше поділяння переконань колеги призвели до усунення М. Лукаша від можливості займатися перекладацькою діяльністю, публікуватися. Тривале перебування під наглядом, злидні, у яких жив відомий поліглот через відсутність роботи, домашній арешт не зламали його непохитної віри в ідеали, омріяні шістдесятництвом. Упевненість у їхній істинності та правильності, бажання вільно жити й говорити надихали цю відірвану від суспільства людину, давали їй сил вистояти й подужати суворі обставини. Він, як і його однодумці, став тим вугіллячком, у якому жевріла незгасима українська ідея національної самосвідомості, самобутності, унікальності.

Розуміння себе як частини рідного українського народу, почуття автохтонності, підсвідомого зв'язку із предками, любов до національного фольклору - все це відбилося у спадщині М. Лукаша. Насиченість українськими образами, українська ритмомелодика європейських творів, ним переспіваних, доводила незаперечну аксіому про українськість митця, якою він простодушно пишався. Перекладачу не один раз закидали його надмірну інтерпретацію світових літературних шедеврів, майже повну трансформацію сюжету й образів, підлаштування їх під українські реалії - у цьому полягав професійний принцип майстра. Це було його гордістю й водночас трагічним дисонансом особистого життя.

Знавець 20 мов, М. Лукаш мав природний хист до перекладу. Його переспіви з оригіналів Г Лорки, Г. Аполлінера, Р. Бернса, Ф. Шиллера, Г Гейне вражають своєю експресивністю, українською образністю, чуттєвістю. Перекладаючи лірику французького поета-символіста П. Верлена, вдавався до свого улюбленого засобу - трансформації літературного матеріалу за канонами українського віршописання.

Уся творчість французького символіста є наочно-біографічною: вірші поета не лише передають внутрішні переживання героя, вони відображають його злети і падіння, життєві негаразди та яскраві моменти письменницької долі. Усвідомлення свого високого й водночас нелегкого призначення відлунює в кожній збірці П. Верлена, перегукуючись із обставинами його життєвого шляху.

Неординарна постать іспанського улюбленця Дон Кіхота стала центральною в ранній ліриці талановитого митця. Безліч разів обіграна у світовій літературі, доля цього персонажа, на думку багатьох дослідників, є втіленням прихованих поривань людини, її внутрішнім, не цілком розкритим світом бажань, надій, прагнень. Ім'я героя через свою типовість набуло загального значення, уособивши гірку самоіронію над власною легковажністю і замріяністю.

Тема смерті характерна для раннього Верлена - так називався один із перших його віршів, написаних майстром ще в юнацькому віці, цей самий мотив домінує в міркуваннях поета про творчу долю в ліриці «А Don Quichotte», створеній шістьма роками пізніше: En vain la foule absurde et vile rit de toi : / Ta mort fut un martyre et ta vie un poиme [10]. Її піднесе- но-розпачливий настрій, що відчувається в численних звертаннях і вигуках, антонімічній парі смерть - життя, у якій останнє є уособленням поезії, дивакуватий і навіть божевільний вигляд митця передають бентежні почуття П. Верлена, його хитання між покликанням і реальністю, віру у високість обраної мети та, як наслідок, самотність творчої людини.

Не оминув улюбленого «донкіхотства» і М. Лукаш, інтерпретуючи образ світової класики під радянську дійсність. Якщо у П. Верлена ця алюзія зберігає рису візуальної химерності творчої особи, то в українському контексті дивакуватість набуває форми юродивості, яка долає бар'єри політичної обмеженості літератури: Рушай же з вірою до правди напрямки, / На тім чуднім коні так любимо тебе ми... /Як і в старі часи, закони скрізь ламкі, /А кривди вистачить на всі, як є, системи [1, с. 7]. У переспіві М. Лукаша французьке захоплення відчайдушністю іспанського ідальго перетворюється на єдиний спосіб подолання культурної заанґажованості. Мелодійність рядків П. Верлена загартовується викарбуваною римою перекладача, що додає рядкам динамізму, рішучості, упевненості. Юнацька завзятість молодого французького символіста поступається зрілості майстра рецепції. Переспів убирає в себе мрії та сподівання української інтелігенції, яка намагалася вийти за межі соцреалізму в мистецтві. «Дон Кіхотові» в обробці М. Лукаша сприймається в національній літературі як виклик тогочасному режиму, існувати митцю в межах якого можна лише засобом алегорії.

Тому не дивно, що верленівський віршований життєпис викликав у видатного перекладача непідробне зацікавлення. Колізії долі французького майстра поезії перегукувалися із загальним станом заціпеніння та розповсюдженої покірливості митців в епоху тоталітаризму. Поодинокі випадки супротиву владі, як доводить біографія М. Лукаша, зазнавали швидкого припинення, а й почасти знищення з боку режиму. Покірливість долі, бездіяльність, спричинені бурхливою молодістю П. Верлена, відображені в рядках його «Rйsignation». У них автор передає своє становлення як письменника, що починалося з рожевого світу дитинства: sous des toits en or, / Parmi les parfums, au son des musiques, / Des harems sans fin, paradis physiques! [8, с. 13]. Перейшовши двадцятирічний рубіж, поет відчув і присмак дорослого життя, і руйнацію мрій. Незважаючи на молодість і гарячкуватість, його внутрішнє життєрадісне божевілля перетворюється на меланхолію з її байдужістю до довкілля. Не вабить уже героя ні таємниця міфічного Сарданапала, ні близкість чарівної жінки - поезія просякнута уповільненим плином часу, відірваністю від реальності.

У «Резиґнації» М. Лукаша ритмомелодика кожної строфи нагадує годинникові ходики, які відмірюють певні проміжки життя. Пластичне і неквапливе спливання дитячих років змінюється активністю юнацького віку, і ось герой наближається до зрілості, відчутній у рвучкому русі теслярського інструменту, що наче зчісує кожну мить різким звуком «-руг»: Та не все ще згладив буднів сірий струг. / Мрій широколетних звужується круг... [1, с. 12]. Метафорично зображена українська реальність радянського періоду є яскравим свідченням доместикації перекладів М. Лукаша. Відтворення сучасних митцю національних суспільних тенденцій попри поширену в рецепції відповідність оригіналу доводить характерний для М. Лукаша тісний зв'язок з українською традицією, його біль за долю рідної держави, духовну спорідненість автора з її культурою.

Збірка молодого французького письменника «Сатурнічні поезії» вже мала всі риси неповторного верленівського стилю: мелодійність, тендітність, вразливість, витонченість. Сама її назва натякала на нещасливе особисте життя ліричного героя, розчарування, мінорність настрою. Ефект розпачу і самотності передавався у використаних образах осінньої природи, згаслої на сонці, тягучості оповіді, що застигала, як і думки ліричного героя, у «млявому повітрі», сповненому «монотонних променів»: Souvenir, souvenir, que me veux-tu? L'automne /Faisait voler la grive а travers l'air atone, /Et le soleil dardait un rayon monotome / Sur le bois jaunissant oщ la bise dйtone [8, с. 15]. «Nevermore» у П. Верлена звучить як даність, фатум, якому не варто чинити опір, достатньо насолоджуватися спогадами про минуле.

Інтонації перекладу М. Лукаша витримують «мляво-напівсонну» риторику верленівських переживань, але українська інтерпретація набуває насиченого, енергійнішого забарвлення за рахунок використаної алітерації «ж», образу фагота, який за своїм звучанням доволі експресивний і багатий на обертони. У П. Верлена відчувається певна знеособленість, скореність ліричного героя, М. Лукаш залишається вірним українській традиції оспівування кохання, звеличення об'єкта милування. Суто українськими символами перекладач змальовує красу високого почуття, п'янкість від нього, захоплення жінкою: Ах, ніжні первістки лілей благоуханних, /Як запах ваш п'янить, як солодко бринить / Несміливе «люблю» уперше з уст коханих! [1, с. 23]. У цих рядках відлунює традиційна українська естетика кохання через замилування, звеличення, схиляння перед жінкою.

Близька читачеві і мова квітів, якими рясніє образна палітра інтимної лірики П. Верлена. В українському перекладі зберігається її символічне значення. Подекуди поезії настільки багаті на пейзажні замальовки, що смислове сприйняття тексту поступається зоровим образам. Картина старого саду, до якого по трьох літах повертається ліричний герой, сповнює трепетним щемом його бентежне серце. Автор уживає епітет «старий» зі значенням «незмінний», щоб передати істотність моментів, пов'язаних із перебуванням ліричного героя в цьому місці. Важливість цих миттєвостей посилюється символікою крапель роси на яскравій зелені як своєрідних маркерів життєдайності. Уособленням плинності часу й водночас утіленням вічності є образ фонтана, який «струмить-дзюркочить». У цю ранкову ідилію природи ніжно вплітаються гордовиті лілеї - частий мотив верленівської лірики - із їхнім цнотливим розумінням кохання та пристрасні троянди, у яких пульсує полум'я високого почуття: Les roses comme avant palpitent; comme avant, / Les grands lys orgueilleux se balancent au vent [8, с. 17]. Наслідує перекладач і символіку резеди, цілком природно використовувану французьким символістом. Модна у Франції ХІХ ст., ця квітка отримала народне визнання завдяки Наполеону Бонапарту, котрий був вражений її чудовим ароматом і привіз резеду як дарунок із Єгипту своїй коханій Жозефіні. Прикметно, що, окрім пахощів, ця квітка широко застосовується в народній медицині як заспокійливий засіб і ліки проти серцевих хвороб.

У переспіві французької лірики М. Лукаш зберігає авторські малюнки природи, інколи додаючи в них власні відтінки. Здебільшого це використання образу дрозда замість вжитого П. Верленом жайворонка. Українському перекладачеві з його завзятою вдачею наче бракує поетової рефлексії, краси в передачі почуттів. М. Лукаш у найдрібніших деталях відображає жагучість, спраглість кохання. Яскравий співочий дрізд із ніжним мелодійним голосом колоритно вирізняється з-поміж інших пташок і стає акцентом у персоніфікованому світі ожи- лої у старому саду любові.

Протягом творчого шляху П. Верлена міняється настрій його інтимної лірики: від захопливо-бентежної в ранній поезії до жагучих споминів і болісних розчарувань у зрілій ліриці. Життя французького символіста зазнало всіх колізій бурхливої долі творчої особистості: забезпечена молодість, одруження із шістнадцятирічною дівчиною, знайомство з А. Рембо, пияцтво та палкі стосунки з близькими людьми - все це відображене в рядках його поезій. Здебільшого в ній присутній мотив споминів про колишнє кохання та біль розлуки. Ліричний герой живе саме думками про минуле, вони навіюють йому примхливі образи, сентиментальні переживання, зрідка П. Верлен передає природний стан речей.

Передчуття здійсненності мрій, осяжності жадань присутнє у збірці «Добра пісня», що побачила світ у період закоханості й одруження автора з Матильдою Моте. Незримо в цій ліриці з'являється ще один персонаж - друга половинка ліричного героя. Він вже не самотній, йому є, із ким поділитися, його переповнюють почуття до коханої людини. М. Лукашу яскраво вдаються ці блискучі картини внутрішньої задоволеності, всеохопного щастя, що променіє з кожного рядка поезії. Строфи переспіву наливаються золотими та сріблястими кольорами замріяної природи, що, за українською традицією, є відлунням внутрішнього стану ліричного героя, його порадником. Навіть у сумні моменти, які в ліриці П. Верлена є домінантними, відчувається спокій і врівноваженість закоханого, а не приреченість, покірливість долі, як у ранніх збірках поета: З висі тремкої / Тиша злина, / В мирі й спокої / Спить осяйна / Світу будова... /Хвиля чудова! [7, с. 1]. Можливо, через власне нерозділене кохання М. Лукаш настільки тонко відчуває всі відтінки верленівської лірики: від меланхолії та спліну до сентиментально-розважливих, заспокоєних нот. Перекладачеві імпонує пейзажний колорит поезії французького символіста, який майстер переспіву оздоблює яскравими українськими барвами, одомашнюючи в такий спосіб шедевр світової класики, наближаючи його до сприйняття нашого читача.

Вириваючись за межі усталеного французького віршописання, П. Верлен надає музикальності своїм творам. Автор досягає ефекту мелодійності за рахунок численних асонансів, алітерацій, паралелізмів із музикою. Він намагається передати суголосся слова й пісні, вплітаючи в канву вірша рясні музикальні елементи, оперуючи більше звуком, ніж словом. Яскравим прикладом цього є збірка поета «Романси без слів».

Наче відчуваючи швидкоплинність свого життя, П. Верлен ніби уривав всі його моменти, занурювався в них із головою, навіть не встигаючи вповні прожити ці миті, віддатися їм. Він схоплював життя похапцем, тому його збірки, хоч і тяжіють до сугестії, мінорності, замисленості, різняться настроєм, мотивами, відчуттями.

Ліричний герой тридцятирічного П. Верлена - це людина, яка багато втратила, за яку викрикує її душа: Cette вme qui se lamente / En cette plainte dormante / C'est la nфtre, n'est-ce pas? [9, с. 4].

М. Лукаш тяжіє до обертонів душі, передаючи їх фонетичними повторами шиплячих, приглушуючи дзвінкість перших рядків «Забутих арієт». Миті життя, зафіксовані в окремих звукових сполуках, ідуть одна за одною, як окремі відблиски пам'яті, що цими звуками прощального зникнення залишають по собі приємну згадку: О, цей шелест, шемріт, шепіт, / Воркіт, туркіт, цвіркіт, щебет, / Журкіт, муркіт, свист і писк, / Трав розмайних шелевіння, / Шум води по моховинню, / По камінню плеск та блиск... [1, с. 32]. Перекладач відтворює найтонші відтінки оригіналу поезії, переспівуючи її на манер, адаптований під українського читача. Йому вповні вдається передати глибину людських почуттів, стилістичне оформлення поезії П. Верлена.

Висновки

Володіючи усім багатством українського художнього слова, маючи надприродні лінгвістичні здібності, М. Лукаш вперше в українській літературі перетворив шедеври світової класики на близькі нашому читачеві тексти. На думку С. Дзюби, майстер рецепції відійшов від прийнятної в національній культурі форми переказу світових шедеврів і в мистецький спосіб передав справжній зміст класичних творів.

Завдяки вжитим М. Лукашем лінгвокультурологічним засобам французька поезія П. Верлена викликає в українського читача відчуття дотичності, співпереживання ліричному герою, розуміння та зацікавлення. Вона зачіпає ті ментальні чинники, що передаються українцю на підсвідомому рівні, формують його національний характер, душевність.

Поетичне слово М. Лукаша не просто знайомить сучасника із класикою світової літератури, воно впливає на становлення його ціннісних орієнтирів, закладених у кращих зразках художньої спадщини людства. Перекладацький доробок майстра є зразком стійкості духу та вірності своїм принципам, прикладом гуманізму в культурі.

Переспіви М. Лукаша покликані виховувати духовно багату особистість, інтелектуально розвинену, закохану в українську мову, але й обізнану з культурою різних народів. Саме завдяки перекладу як сучасному методу освіти здійснюється її подальший розвиток, входження у європейський навчальний контекст, відбувається удосконалення комунікативних навичок студентів.

Література

1. Верлен П. Лірика / пер. з франц. М. Рильського, М. Лукаша та Г. Кочура. Київ : Дніпро, 1968. 174 с.

2. Жолдак Б. Під зіркою Лукаша. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2018. 320 с.

3. Зорівчак Р Черпаючи із Лукашевої скарбниці. Народна воля. 2001. 4 жовтня.

4. Наш Лукаш : у 2 кн. / упоряд. Л. Череватенко. Київ : ВД «Києво- Могилянська академія», 2009.

5. Савчин В. Микола Лукаш - подвижник українського художнього перекладу : монографія. Львів : Літопис, 2014. 374 с.

6. Черняков Б. З криниці Лукашевої спадщини. Літературна Україна. 2001. 12 квітня.

7. Verlaine Paul. La Bonne Chanson. Paris : Lйon Vanier, libraire-йditeur, 1891. 41 p.

8. Verlaine Paul. Poиmes saturniens. Lemerre, 1866. 153 p.

9. Verlaine Paul. Romances sans Paroles. Paris : Lйon Vanier, libraire- йditeur, 1891. 63 p.

10. Verlaine Paul. А Don Quichotte. URL: https://www.poesie-francaise. fr/paul-verlaine/poeme-a-don-quichotte.php.

Анотація

Інтимна лірика Поля Верлена у переспівах Миколи Лукаша. Москвич Ю. В., кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри іноземної філології та перекладу ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом»

Статтю присвячено дослідженню однієї з важливих сторінок творчої біографії відомого київського перекладача М. Лукаша, а саме аналізу переспіваної ним поетичної спадщини французького символіста П. Верлена. Здобуток українського майстра розглянуто крізь призму взаємодії людини, мови та культури, її ролі у формуванні суспільства.

Схарактеризовано особливості авторської манери М. Лукаша; визначено лінгвокультурологічні риси, властиві творчості українського майстра; з'ясовано критерії впливу мистецького доробку М. Лукаша на формування молодого покоління; підкреслено роль спадщини перекладача у сучасному освітньому процесі.

Особливу увагу приділено трансформації поетичних образів, використанню художніх засобів у рецепціях митця. Встановлено, що основними рисами, які визначають унікальність перекладацької діяльності М. Лукаша в контексті світової літератури та є предметом цієї статті, виступають зв'язок із національною спадщиною та розуміння себе невід'ємною частиною рідного українського народу.

Зауважено, що мовні засоби, якими послуговувався майстер перекладу, полегшують сприйняття українським читачем французької інтимної поезії, викликають у книголюбів відчуття дотичності, співпереживання ліричному герою, розуміння та зацікавлення. Акцентовано увагу на мистецькій інтерпретації М. Лукаша, її ролі у формуванні національного характеру українця. лірика лукаш перекладач верлен

У ході дослідження надано оцінку нюансам поетичного слова талановитого українського поліглота, підкреслено вплив літературного тексту на становлення ціннісних орієнтирів сучасника.

Відзначено унікальність перекладацького доробку майстра, який обстоював національну ідею в умовах жорсткого політичного тиску, збагачував і розвивав лексику української мови. Розкрито специфіку відтворення музикальності поетичного зразка інтимної лірики шляхом звукового й образного суголосся.

У статті визначено, що завдяки перекладу як сучасному методу освіти здійснюється її подальший розвиток, входження у європейський навчальний контекст і відбувається удосконалення комунікативних навичок студентів.

Ключові слова: інтимна лірика, переклад, лінгвокультурологічні риси, національна ідентичність, міжкультурна комунікація.

Summary

Verlaine's intimate lyrics in variations by Mykola Lukash. Moskvych Yu.

The article is devoted to the study of one of the important aspects of the creative biography of the famous Kiev translator M. Lukash, namely, the analysis of the rewritten poetic heritage of the French symbolist P. Verlaine. Achievements of the Ukrainian master are considered through the prism of human interaction, language and culture, its role in the formation of society.

The characteristic features of the author's manner M. Lukash; defined linguistic and cultural features inherent creativity of the Ukrainian masters; clarified the criteria influence artistic heritage of M. Lukash in the formation of the young generation; the role of the translator's heritage in the modern educational process is emphasized.

Special attention is paid to the transformation of poetic images, the use of artistic means in the artist's receptions.

The main features that define the uniqueness of translation M. Lukash in the context of world literature and is the subject of this article, are the national heritage and the understanding itself an integral part of the native Ukrainian people.

It is noted that the language tools used by the translation master facilitate the perception of French intimate poetry by the Ukrainian reader, cause book lovers to feel a sense of touch, empathy for the lyrical hero, understanding and interest. Attention is focused on the creative interpretation of M. Lukash, its role in the formation of the national character of the Ukrainian.

The study assessed the nuances of the poetic word in the work of a talented Ukrainian polyglot, and emphasized the influence of the literary text on the formation of value orientations of the contemporary.

The author notes the uniqueness of the translation heritage of the master, who defended the national idea under severe political pressure, enriched and developed the vocabulary of the Ukrainian language.

The author reveals the specifics of reproducing the musicality of a poetic sample in intimate lyrics by means of sound and image voices.

The article defines that translation as a method of education is used for its further development, integration into the European educational context, and improvement of students' communication skills.

Key words: intimate lyrics, translation, linguistic and cultural traits, national identity, intercultural communication.

Размещено на Allbest.ru