Типові помилки нормативності мовлення в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типові помилки нормативності мовлення в сучасній українській мові

У статті акцентується увага на небезпеці порушення нормативності мовлення в сучасній українській мові працівниками ЗМІ та іншими представниками гуманітарних професій.

Постановка проблеми. Важко переоцінити значення культури мовлення для нації і суспільства - це, як слушно зауважив Я. Радевич-Винницький у своїй праці «Мова і нація», найяскравіший показник стану моральності суспільства, його духовності й культури взагалі. А для багатьох категорій мовців плекання культури мовлення входить у професійні обов'язки. Це освітяни, працівники культури, державного апарату, засобів масової інформації, духовенство. І особлива відповідальність, як зазначає науковець, лежить на працівниках радіо і телебачення, мовлення яких часто не відповідає нормам сучасної української літературної мови. Вимагати від цих людей високої культури мовлення - право громадськості та відповідних керівних установ (міністерств та відомств) [3, с. 56].

Чи досягне людина успіху в певній сфері діяльності, якщо вона не дотримується в мовленнєвій діяльності усталених норм усної та писемної форм літературної мови, не використовує її виражальні засоби залежно від стилю, жанру? Безперечно, ні. А якщо і буде мати успішну кар'єру, то це свідчить, на жаль, про байдуже до своєї культурної спадщини духовно нездорове суспільство, що забезпечує таким «фахівцям» успіх.

Кожен студент, готуючись стати фахівцем у галузі юриспруденції, журналістики, соціології, політології та інших наук, вивчає мовознавчу науку - культуру мови.

Культура мови на основі даних лексики, фонетики, граматики, стилістики формує критерії усвідомленого ставлення до мови майбутнього спеціаліста та виробляє механізми нормування і кодифікації мови (фіксації мовних норм у словниках).

Мовна особистість формується в процесі вивчення наукової, культурної спадщини нації, відбувається вдосконалення мови, знайомство з кращими зразками мовної поведінки, що були відшліфовані в процесі більш як тисячолітнього культурного розвитку українського народу (Х--ХІІ ст. - написи на стінах Софії Київської -- найдавніший приклад письменства українців) [7, с. 30]. Культура мовлення є свідченням особистісного рівня лінгвістичної компетенції кожного індивіда. Як відомо, на формування мовленнєвої культури особистості впливають не тільки граматика і стилістична грамотність, володіння законами логіки, вміння висловлюватися доречно, лаконічно, зрозуміло, практичне використання законів милозвучності мови, а й, звісно, мовна освіта і загальна освіченість мовців. Передусім, ці вимоги стосуються вищезазначених майстрів слова (працівників ЗМІ, державних діячів, освітян), позаяк саме вони істотно впливають на загальний рівень освіченості суспільства, його мовної культури і масової національної свідомості в цілому.

Мета статті - привернути увагу до небезпечних для культури української мови мовленнєвих примітивізмів, вульгарщини та суржику, що лунають зі ЗМІ, навчальних аудиторій та судових зал.

Виклад основного матеріалу. За нашими спостереженнями, в сучасних ЗМІ набула поширення тенденція «утворювати» нові слова, вульгаризуючи вже існуючі в українській літературній мові. Таке «новоутворення» ведучих провідних каналів українського телебачення - слово «автівка» (1+1 «Сніданок» 18.01.2018; СТБ «Вікна» 19.01.2018; 24 канал «Новини»

28.01.2018, 15.00, «№ШО№» 28.01.2018, 16.00...; а саме:

«...щоб дістати з автівки...» - 1+1 «ТСН», 13.02.2018;

«...дві автівки зіткнулися...» - «Україна», «Сьогодні», 15.02.2018;

«...автівки збиралися ще з ночі...» - «ЮГУ», «Факти», 19.02.2018, 12.53 тощо.

З поданих мовленнєвих конструкцій можна ідентифікувати семантичне значення «новоутворення» «автівка» - це автомобіль (чи скорочено - іншомовна загальновживана частка - авто) - іменник іншомовного походження, II відміни (ч.р.), м'якої групи. З погляду відмінювання іменники іншомовного походження поділяються, як зазначають вітчизняні науковці (тут наводимо думку проф. І.П. Ющука), на три групи:

1) іменники, що мають відмінкові форми однини і множини (автомобіль - автомобілі, Р.в. - автомобіля, автомобілів і т.д.);

2) іменники, що мають тільки відмінкові форми множини (Альпи - Альп, Альпами і т.д.);

3) невідмінювані іменники, що функціонують в українській мові в одній незмінній формі. Як правило, це іменники з кінцевими: -а (бра, амплуа..), -е (кафе, турне..), -і (таксі, колібрі..), -У (урду, шоу..), -о (авто, кіно..). Зауважимо для ведучих ЗМІ - на авто, немає авто., виняток становить слово пальто (воно відмінюється) - немає пальта, на пальті, пальтом.

Оскільки слова автомобіль, авто належать до літературної української мови, використовуються в офіційно-діловому, публіцистичному і науковому стилях, то «новоутворення» із суфіксом -к- вульгаризує, спрощує це поняття і переносить його в розмовний стиль мови, який є недоречним у ЗМІ (якщо це не цитата), хоча дане «новоутворення», на нашу думку, грубе і вульгарне навіть для розмовного стилю. Так само неправильним є вульгаризоване слово з розмовного стилю «маршрутка» (правильно для публіцистичного стилю (увага! ЗМІ) - маршрутне таксі. І подібних прикладів, на жаль, безліч [7, с. 310-311].

Як видно з наведених прикладів, треба уникати вживання в мові засобів масової інформації (тобто в публіцистичному стилі) слів із розмовного стилю із суфіксами збільшеності чи зменшеності, а саме: для іменників жіночого роду суфікс -к- означає суб'єктивну оцінку для позначення здрібнілості і зневажливого ставлення (проф. Ющук І.П.). [7, с. 306]

Особливого значення ця аксіома українського правопису набуває у:

- назвах іменників на означення статусу, професій, посад, звань (у більшості випадків) вживаються без суфікса -к- та в чоловічому роді (вчені Ющук І.П., Погиба Я.Г., Грибіни- ченко Т.О., Баган М.П. та ін..):

Форми жіночого роду (але без суфікса -к-) набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо.

Наприклад: неправильно - «Викладачка відмовилася підписати папери» («24 Канал» «Новини» 20.02.2018) і правильно - «Викладач відмовилася підписати папери» [4, с. 182-183].

У цьому ключі, на нашу думку, є актуальним питання щодо практичного вживання (особливо в офіційно-діловому, науковому, публіцистичному стилях) займенників їх/їхніх.

Щодо вживання особового займенника їх (родовий відмінок (або знахідний) особового займенника вони - нема їх)) і присвійного займенника їхній (відповідає на запитання чий?), як бачимо з численної навчальної літератури, «одностайної думки» у філологів-науковців немає.

Як слушно зауважує визначний майстер української літератури і знавець багатств української мови Борис Антоненко-Давидович, займенник їх звичайно є родовим або знахідним відмінком множини від займенника вони: «Товкло б їх отак головами!» (М. Рубашов). Цей займенник трапляється іноді й у функції присвійного займенника (ХІХ ст., період розвитку української мови, в поезії): «На їх окраденій землі...» (Т.Шевченко). Проте мова вдосконалюється і розвивається в бік унормованості, тобто логічно-правильної вживаності. Нині в художній літературі перевага надається, якщо це відповідає контексту, присвійному займеннику їхній, що, на думку багатьох науковців: Ющука І.П., Антоненка-Дави- довича Б., Кримського А. та ін., найбільш точно передає зміст повідомлення [1, с. 47].

Наприклад: «Батьки ніколи не знають того, що одбувається в душі їхніх дітей» (А. Кримський); «Їхня кров ще гаряча на ранах; їхні рани горять ще в огні» (О. Олесь).

У наукових, зокрема юридичних, текстах та текстах ділових паперів, на нашу думку, особливо важливо передати точність та правдивість повідомлення і водночас зберегти принцип єдності терміносистеми юриспруденції. Саме з цієї причини ці два різних за лексичним значенням займенники не можуть вживатися паралельно в жодному контексті.

Наведемо приклад правильного доцільного вживання займенника їхній в юридичному тексті:

- для цивільних правовідносин у цілому характерно те, що:

а) їхні учасники стосовно одне одного виступають як юридично рівні суб'єкти;

б) їхні учасники виступають як носії цивільних прав і обов'язків...; ...незалежно від того, чи є суб'єкт особою публічного права чи приватного права, їхня участь у цивільних відносинах регулюється цивільним законодавством» [4, с. 85].

Безперечно, некоректним є висловлювання на сторінках підручників деяких авторів, що присвійний займенник їхній і особовий їх вживаються паралельно. Перший, вважають вони, має відтінок розмовності (їхній), другий (їх) - книжності. «Для уникання зайвого паралелізму, краще в діловому мовленні додержуватися Р чи Зн. відмінків їх, ніж присвійного займенника їхній. Неправильно - їхнє обладнання. Правильно - їх обладнання...» [2, с. 208].

На нашу думку, в наведеному прикладі вживання особового займенника вони у Рв. (нема кого? їх) замість присвійного (чиє обладнання? їхнє) - «класичний» приклад потворного суржику. Оскільки різні за семантичним значенням займенники не можуть бути використані паралельно або замінювати один одного в будь-якому стилі мовлення, а особливо - в офіційно-діловому стилі.

Отже, як слушно зазначає Б. Антоненко-Давидович, щоб уникнути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а навпаки, створює плутанину, краще в нашій усній і писемній мові додержуватися морфологічних норм української мови, а саме - присвійного займенника їхній, якщо цього вимагає контекст: «У їхній стороні й зимою сонце» (Леся Українка).

Наведене зумовлює актуальність звернення до майстрів слова, перш за все, представників гуманітарних професій, що підвищуватиме рівень нормативності мовлення, тому що стилістична виразність і комунікативна доцільність спираються на правильність.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення:

- читати вголос, із дотриманням усіх норм літературної української мови;

- опанувати українське ділове мовлення, тобто офіційно-діловий стиль;

- вивчати мовлення майстрів слова (виписувати вдалі мовленнєві моделі, заучувати напам'ять уривки художніх або публіцистичних творів);

- систематично записувати власні думки та аналізувати записане на грамотність (самоаналіз і самоконтроль);

- і, нарешті:

«< . .>Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка і Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад».

М. Рильський, 1956 р.

Високий рівень культури мовлення - це не забаганка філо- логів-науковців, а життєва необхідність для громадян України. Неповага до мови знецінює її носіїв - мовців, знищує, принижує націю та її культуру.?

Література

письменство мовлення помилка

1.Антоненко-Давидович. Як ми говоримо. Київ. Либідь, 1991. 256 с.

2.Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова: підруч. для вищ. та серед. навч. закладів. 9-те вид., доп. та перероб. Х.: ФОП Співак Т.К., 2001. 400 с.

3.Іванішин В.,Я. Радевич-Винницький. Мова і нація. Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1994. 218 с.

4.Погиба Л.Г, Грибіниченко Т.О., Баган М.П. Складання ділових паперів. Практикум: навч. посібник. Київ: Либідь, 2002. 640 с.

5.Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Видання четверте, перероблене та доповнене. Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. 1200 с.

6.Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: підручник. 3-тє вид., К.: Алерта, 2013. 696 с.

7.Ющук І.П. Українська мова: підручник. 3-тє видання. К.: Либідь, 2004. 640 с.

Размещено на Allbest.ru