Звукова гра слів як фоностилістичний прийом художньо-образної організації поетичної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Звукова гра слів як фоностилістичний прийом художньо-образної організації поетичної мови

Беценко Т.П.

У статті подано спробу з'ясувати поняття «звукова гра». Розглянуто способи творення словесно - образної гри слів. Проаналізовано використання прийомів звукової гри у поетичній мові.

Фоностилістичні можливості мови поки що недостатньо вивчені. Натомість фонічний елемент є художньо-виразовим засобом поетичного текстотворення. Пізнання природи звукової організації віршового тексту дасть змогу осмислити роль звукового компонента як образотворчого складника поетичної моводійсності.

На значущість фонічних елементів мови звернули увагу зарубіжні та вітчизняні вчені-лінгвісти (Ш. Баллі, К. Бюллер, В. Вундт, М. Граммон, О. Єсперсен, Ж. Марузо, Е. Сепір, І. Тоцька, Р Якобсон та ін.). Варті уваги розвідки І. Богіна, Г. Векшина, І. Вороніна, Ж. Ганієва, О. Журавльова, І. Качуровського та ін. Однак природа звукового текстотворення поки що з'ясована не на належному рівні.

Мета статті - схарактеризувати поняття звукової гри в художній мові; розглянути способи творення та образного обігрування думки за допомогою звукоповторюваних елементів та близькозвучних слів у поетичній мові.

Звукова гра в художньому тексті виникає внаслідок того, що письменник добирає співзвучні слова, розташовуючи їх у горизонтальному чи вертикальному контексті. Ці слова, маючи відмінне значення і деякою мірою подібне звукове оформлення, допускають і продукують переосмислене тлумачення образно представленої думки на основі врахування семантики та конотативних відтінків кожного з компонентів висловлювання. Враження звукової гри базується на логічному та образному інтегруванні в міні - контексті полярних за змістом слів за відносною схожістю їх фонетичної оболонки. Отже, звукова гра - створення ефекту несподіваності, незвичності, комічності тощо завдяки доборові та комбінуванню у висловленні різних за семантикою, але близькозвучних слів (омонімічних, паронімічних, тавтологічних та ін.). Використання прийому звукової гри зумовлене естетичною природою художньої творчості.

Звукову гру (словесно-образну гру - повтор близькозвучних слів у міні-тексті) розглядаємо як невід'ємну ознаку художньої мови, найбільше - поетичної. Наприклад:

Я знаю: соняшники карі,

І карий грім у гримині,

Та чемодан у автокарі,

І ти, як свічка, в далині. (М. Вінграновський) - помітно, тут взаємодіють, перетинаються два види близькозвучних слів: грімгримині (оказіоналізм), карі - карий - автокарі, що й створюють ефект несподіваності, художньої виразовості.

Явище звукової словесно-образної гри легко розпізнається у фонетично схожих словах, розташованих у міні-контексті. Наприклад:

Біднесенький мій ліс, він задубів!

Він ждав мене і думав про розлуку.

Вже листопад підкрався з-за дубів І гай знімає золоту перуку.

(Л. Костенко)

звуковий гра художній поетичний

Привертають увагу римовані слова задубів - дубів, розлуку - перуку. Найбільший змістовий та емоційно-експресивний акцент припадає на співзвучні слова задубів - із-за дубів (ліс задубів - очевидно, замерз; але в ньому є дуби (листопад підкрався з-за дубів); тому дієслово задубів сприймається неоднозначно: воно воднораз поєднує різні плани змісту: зв'язок з лексемою дуб (предмет) та зв'язок з лексемою задубіти (дія)); вертикальне розташування розгляданих слів детермінує емоційно-змістову динаміку тексту.

Трикратне обігрування співзвучних у фонічному оформленні слів у поетичних рядках Ліни Костенко є свідченням не тільки майстерності, а й показником тонкого чуття мови: І сонце - найвищий Коран,/1 крона - найвища корона. Коран, крона, корона - близькозвучні слова, абсолютно відмінні за значенням. їх змістове, художньо-образне обігрування, що ґрунтується на фонетичній подібності, засвідчує ефект вишуканості слововживання, передає витонченість думки, воднораз актуалізує максимальний обсяг інформації: внаслідок переосмислення відомих реалій (їхнього змістового наповнення) та їх естетизації в художньому контексті.

Звукова гра слів є неодмінною, суттєвою ознакою поетичного тексту, який за своєю природою вимагає стислого, лаконічного, водночас об'ємного і влучного слововиражен - ня, що прямо пропорційне образотворенню. Пор., наприклад:

Пережили ми жаль і таки вижили,

Тільки від сліз лишилося вижолобків пару.

(І. Калинець),

Коли вже одною ногою на березі березня

(І. Калинець),

Ось наша вулиця, вілл вутлі вушки,

Зачахлих дерев скам'янілі скульптури.

За вуаллю слів роздмухуєм спогадів вулик,

Пам'яті вузлик вустами розплутуєм.

(І. Калинець),

Віримо, суєвіри, у дно глека і штольні (доннички, дивнички, доннички).

Бездонність, бездомність, бездольність - Невже це під сонцем-сонечком?

І. Калинець)

У першому випадку звуковим образом мікротексту є жаль; навколо нього формується звукове поле із співзвучними лексемами з частотно вживаними звуками ж, л: пережили, вижи-

Помітно, що звукове «переплетення» слів граєте - раєм посилює осмислення семантики слів і спричинює їхню взаємодію (грає так, що на сцені постає картина раю - найомріянішого, найзагадковішого і найкрасивішого місця: рай «перен. красива, благодатна місцевість»; «насолода, блаженство, щастя»). Відтак зміст висловленої у художній формі думки набуває особливої глибини та значущості.

Крім того, звукова гра сприяє підкресленню лейтмотиву твору. Наприклад: Де у Гаях бував Гаркуша,/ А в Смілому - гримів Таран, -/ Вкраїнська доля прагіркуща/ Не злічить досі власних ран. (А. Гризун) - ідейний зміст виразно інтенсифікують повторювані елементи, значущі у смисловому плані: Гар - куша - прагіркуща, Таран - ран. У результаті обігрується не тільки звукова, а й внутрішня форма слів. Асоціативність виникає на різних рівнях організації тексту, охоплюючи ідейно-тематичний зміст, композицію, основні мовні рівні: фонетичний, лексичний, синтаксичний тощо.

Майстерна гра близькозвучними словами показова в тому плані, що скріплює емоційно-логічні «вузли» тексту. Наприклад: О осене! - Едем озимини!/ Кохання може скластись або й ні./ Отож мене мерщій ти осіни/ На бас високий, на рвучкі пісні./ Лиш не на передсмертні позивні. (А. Гризун)

Увагу привертають співзвучні слова осене (іменник у кличному відмінку) та осіни (дієслово у наказовому способові). Іменник у кличній формі (о осене) ужитий на початку строфи, а дієслово осіни - у кінці третього рядка. Автор вдається до своєрідного обрамлення поетичної оповіді; завдяки цьому звукоподібні слова емоційно та логічно виділяються на тлі тексту, активізуючи сприйняття повідомлюваного та викликаючи незвичні асоціації.

Загальний звуковий малюнок поетичного твору - звукова гармонія - формується внаслідок наскрізної алітерації - повтору с (осене, скластись, осіни, бас, високий, пісні, передсмертні), н (осене, озимини, кохання, ні, осіні, пісні, передсмертні, позивні) та асонансу о (о осене, кохання, може, високий, отож, осіни, позивні), також завдяки епіфорі: вертикальній (озимини - осіни; ні - пісні - позивні) та горизонтальній (передсмертні позивні)

У поетичних контекстах гра звуком є показником тонкого чуття мовної матерії. Наприклад: Одвідси Псел поплив до інших плес (А. Гризун) - алітерація с, л, п, асонанс и, о підкріплені грою слів Псел - плес, які схожі, майже подібні за звуковим оформленням, різняться лише послідовністю розташування звуків. Внаслідок поєднання слів із звукоповторюваними комплексами авторові вдається передати враження плинності води, викликати в нашій уяві картину широкого водного простору тощо.

Уміння віднайти співзвучні слова, об'єднати їх в одному контексті також слугує ознакою майстерності, таланту. Наприклад: Бо кожна хвиля - баритон/ Погідний, повнозвукий;/ Отож не бійся - бери тон,/ А ще - любов на руки (А. Гризун). Римовані слова баритон - бери тон об'єднуються деякою мірою за семантикою («звукові» слова) та близькістю звучання; повнозвукий - руки мають однакові звукові елементи. Вертикальне розташування звукоподібних одиниць задає тональність всьому тексту, створює враження злагодженості, внутрішньої впорядкованості та довершеності словесно-образної організації віршового малюнка.

Гра співзвучними словами - закономірна реалія словесно-образної організації тексту. Пор.:

1) Проліски -

про ліски світлі голосочки.

До весни довгі сни бачать сині очки

(Т. Герасименко)

2) Українці місяць розорали Мислію Кондратюка -

І скропили спечні Кос-Арали Слізьми академіка із кріпака (А. Гризун)

3) Пам'ятаймо останній день інків,

І останній схід сонця для майя, - Бо не тільки Антон Денікін

Не сприймає нас… і не сприймає (А. Гризун)

Спостережено, що особливо ефектна гра за умови звукового збігу (звукової подібності) вертикально розташованих слів, коли автор віднаходить схожість у двох різних словах, що, поєднуючись, ніби творять інше, нове слово (проліски - про ліски; день інків - Денікін; Святослав - свята слав та ін.).

Звукова гра з'являється і у випадку, коли одиниці групуються епіфорично; при цьому одне з епіфоризованих слів (розташованих вертикально чи горизонтально) повторює (засвідчує у своєму складі) друге (повторюваний звукокомплекс одночасно є і частиною слова, і самостійним словом). Так виникає своєрідне звукове дублювання:

Безмір існує без мір - Лиш камертонить серцем.

Фетровий сніг.

Кашемір.

Тепло сьогодні зайцем

(А. Гризун),

А щоб орлій поет не розпростер,

Не плекав поем, як газони, - Мовчкома загнали аж в Остер:

Будь дітям Чорнобильської зони.

(А. Гризун),

Од мису Тарханкут - По гору Аю-Даг В глухий заперто кут Тут наш державний змаг.

(А. Гризун),

Перепалений степ.

Взеленілий сам бір Залишився, як птах без крильцяти.

По весні вас везли в Туркестан і в Сибір,

Як селян українських в двадцятих.

(А. Гризун),

Усіх країн зацьковані вигнанці Могли зустріти в танці і в альтанці (Л. Костенко),

Та їх давно вже хтось би зупинив!

… Тим часом ми проходим серед нив (Л. Костенко),

… От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.

Шепоче ліс: - Живе із кам'яним!

(Л. Костенко),

Бо не страшні вже їй, золотолицій,

Імперська лють і тристалітній щем!

От-от осяють сонашним дощем Блакитну даль визвольні вістівниці.

І, покидаючи полчища ниці,

Ти вниз гунеш із кривди палашем.

(Яр Славутич)

Словесно-образну гру звукоподібними словами спостерігаємо тоді, коли в тексті емоційно та логічно консолідуються слова (вертикально, горизонтально чи вертикально-горизонтально), що засвідчують у своєму складі одне з повторюваних слів. У результаті виникає подвійний, потрійний і більше звуковий асоціативний повтор. Наприклад:

А перса ніжніші - у хмар.

Кричу до них:

- Ви ж напівдіти,

Мене хоч одна охмарь,

Бо вам ще летіти й летіти.

(А. Гризун),

Озовись своїм поглядом карим,

Хоч зорею крізь ніч пролети!.

Де шукатиму більшої кари?

Більше щастя де можу знайти?

(М. Лазарко),

Осінній карнавал - вітрів навал.

Осінній карнавал - все кар і кар.

(П. Михно)

Паронімія як звукова подібність слів також може бути засобом творення поетичної гри:

Потяг від того мчить І навідмість злу.

Ледве встигає лічить Погари та золу.

(А. Гризун),

Була це просто золота пора Для музики, для поезії і пера (Л. Костенко),

Сіна трунок, сіна.

Не стоги - чаї.

Довгі голосіння, - Не питай чиї.

(А. Гризун)

Естетизує художню мову повтор звукоподібних слів з омонімічними коренями у міні-контексті (словосполученні, реченні). Наприклад: Над гаєм хмара руку простягає,/ І гається, і гається над гаєм. (М. Вінграновський). Відзначаємо, що художньо-образний ефект тут продукують (одночасно з іншими засобами) слова гаєм і гається, що абсолютно розбіжні за семантикою, проте подібні за звуковою оболонкою. Окрім того, дієслово гається метафоризоване.

Засобом, що породжує виникнення звукової гри у художньому тексті, може бути і наголос у омонімічних словах, що розташовуються поряд (особливо, якщо сприймати текст вголос): Телефоную:

- Алло!

- Ало, -

В слові тремтять твої очі.

(А. Гризун)

Явище звукової гри (тобто використання співзвучних слів, суголосних звукосполук у міні-контексті) спостерігаємо і у випадку тавтологічного вживання слів, коли повторюються (навмисне чи ненавмисне добираються) у межах словосполучення, речення спільнокореневі слова. Наприклад: І душить душу зраджена любов (М. Вінграновський), В безнебнім небі (М. Вінграновський), Батьку мій, я знаю / Бачиш нас ти, / Як ми громадою / Громадим / Комунізм (Г Кириченко).

Звукова гра є необхідним і важливим елементом організації художнього тексту, насамперед - поетичного. Використання такого прийому свідчить про стилістичну вправність митця.

Висновки. Отже, явище звукообразної гри - продукт мис - летворчої діяльності людини. Воно пов'язане із взаємодією різних рівнів мовної діяльності: тому не постає ізольовано, відокремлено. Звукову гру осмислюємо як складний комплекс мовно-образних інтелектуально-почуттєвих операцій. Крім того, факт наявності звукового обігрування слів у тексті кваліфікуємо як феноменальну властивість мови - універсальної знакової системи, що передбачає творче використання її знакових (і дознакових) елементів з естетичною метою.

Уживання звукоповторюваних одиниць у художньому тексті підпорядковане естетичному задумові митця: викликати несподівані, оригінальні асоціації (пов'язати далекі, несумісні предмети, явища, дії) і в такий спосіб випродукувати виняткові образи.

Література

звуковий гра художній поетичний

1. Беценко Т.П., Голуб І.Б. Стилістика сучасної української мови. Фоніка. Суми: ВВП «Мрія», 2015. 324 с.

2. Гризун А. Перстень-зодіак. Суми: Мрія-1, 2014. 162 с.

3. Вінграновський М. Цю жінку я люблю. К.: Дніпро, 1990. 206 с.

4. Костенко Л.В. Сад нетанучих скульптур. К.: Рад. письм., 1987.

207 с.

Размещено на Allbest.ru