Місце безсполучникового речення в системі складного речення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце безсполучникового речення в системі складного речення

Хірочинська О. І.

Анотація

Стаття присвячена характеристиці безсполучникового речення як одиниці синтаксису. Розглянуто питання місця безсполучникового речення в загальній класифікації складного речення. Проаналізовано наявні підходи до інтерпретації безсполучникових конструкцій у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці. Акцентовано особливу увагу на аналізі їхніх структурно-семантичних особливостей у французькій мові.

Проаналізовано складні речення закритої та відкритої структури. Встановлено, що безсполучникові речення закритої структури становлять окремий тип, у якому зняте протиставлення сурядного та підрядного зв'язку та відсутні специфічні засоби його вираження.

Наведено приклади існування у французькій мові синтаксичної підрядності, яка немаркована сполучником. Порівняльний аналіз безсполучникових речень із відношенням сурядності та складнопідрядних речень дав змогу встановити, що вони мають чимало спільних рис.

Зроблено спробу простежити в усному мовленні межу між сполучниковими реченнями з відношенням сурядності та безсполучниковими реченнями з відношенням підрядності. Встановлено, що безсполучникові речення з відношенням сурядності ближчі до складносурядних речень, ніж до безсполучникових із відношенням підрядності, як і безсполучникові речення з відношенням підрядності ближчі до складнопідрядних, ніж до безсполучникових із відношенням сурядності.

На основі проведеного дослідження зроблено висновок, що немає достатніх підстав розглядати безсполучникові речення як особливий структурно-семантичний тип складного речення, який можна було б протиставити сполучниковим реченням. Досліджено, що у французькій мові безсполучникові речення порівняно зі сполучниковими характеризуються цілою низкою специфічних особливостей, які можуть стати предметом теоретичних досліджень і повинні враховуватись у викладанні французької граматики. безсполучниковий речення французький підрядність

Ключові слова: складне речення, сполучниковий зв'язок, безсполучниковий зв'язок, сурядність, підрядність, зіставлення, структура, семантика.

Постановка проблеми. У сучасній лінгвістиці немає вдосталь розроблених теорій, присвячених проблематиці безсполучникового зв'язку. Питання про природу безсполучникового речення є одним із найбільш важливих і спірних у синтаксисі, оскільки безпосередньо пов'язане з проблемою визначення меж складного речення. З вивченням безсполучникового речення пов'язаний особливий комплекс загальнотеоретичних питань, як, наприклад, співвідношення сполучникових і безсполучникових сурядних структур; перегляд статусу цілої низки лексичних одиниць у структурі безсполучникового складного речення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зарубіжній романістиці проблема безсполучникового зв'язку висвітлювалася у працях G.Antoine, G. Galichet,A. Martinet, M. Mahmoudian, J. Pinchon та інших. При цьому безсполучниковість розглядалась або як просте зіставлення предикативних одиниць, або як стилістичний варіант сполучникових складносурядних речень. Сьогодні спостерігається неабиякий інтерес до цієї теми серед закордонних лінгвістів, а саме: L. Emirkanian, М. Hobaek Haff, Н. Pinkster, М. Ruppli та інших. Є низка спеціальних досліджень, присвячених проблемам, які пов'язані з особливостями безсполучникового зв'язку. У слов'янському мовознавстві відомі фундаментальні дослідження О.М. Пєшковського, Н.С. Поспєлова, Є.М. Ширяєва, Л.Д. Беднарського, О.Г. Руднєва, А.Б. Шапіро, В.А. Бєлошапкової, В.Г. Гака, Є.А. Реферовської, Н.Ю. Шведо- вої, А. Сеше та інших учених, присвячені різнобічному опису безсполучникових речень.

Мета статті полягає в дослідженні безсполучникового зв'язку на матеріалі французької мови та визначенні місця безсполучникового речення в системі складного речення в організації дискурсу.

Виклад основного матеріалу. З безсполучниковим реченням пов'язаний цілий комплекс складних і спірних питань, серед яких - встановлення меж між складним безсполучниковим реченням і поєднанням простих незалежних речень. Інше не менш складне питання - визначення місця безсполучникового речення в системі складного речення.

Безсполучникове речення не має, як відомо, єдиного трактування не тільки в спеціальних теоретичних працях, а й у граматиках і навчальних посібниках. Воно розглядається як різновид складносурядного та складнопідрядного речення, як третій тип складного речення або як особливий синтаксичний тип, який протиставляється сполучниковому складному реченню загалом. Відповідно, немає одностайності й щодо самої класифікації складного речення.

Сьогодні, на думку переважної більшості синтаксистів, безсполучникове речення вважається самостійним структурно-семантичним типом складного речення, зі своїми специфічними ознаками та характером відношень його складових компонентів. Така думка відображена в багатьох дослідженнях вітчизняних лінгвістів і трапляється й в інших мовах, зокрема у французькій (статті, кандидатські дисертації). Водночас слід зазначити, що деякі лінгвісти, протиставляючи безсполучникові речення сполучниковим, вважають, що сурядний і підрядний зв'язок можна простежити лише в реченнях сполучникового типу, тоді як у безсполучниковості такої різниці немає, оскільки компоненти безсполучникового речення вступають у такі відношення, які не збігаються з відношеннями складносурядних і складнопідрядних речень. Ось чому пропонується така класифікація складного речення: поділ складних речень на сполучникові / безсполучникові; поділ складних речень за ознакою сурядності / підрядності, що є можливим лише в сполучникових реченнях; нарешті, поділ складних речень на структурно-семантичні типи. Деякі синтаксисти вносять модифікації в цю класифікацію. Наприклад, В.А. Білошапкова вважає основним синтаксичним протиставленням відкритість / закритість структури, у якій виокремлюються безсполучникові речення. При цьому в межах закритої структури безсполучниковий зв'язок чітко протиставляється сполучниковому та утворює недиференційований тип синтаксичного зв'язку. І, навпаки, у відкритих структурах протиставлення безсполучникового зв'язку сполучниковому не є суттєвим [2, с. 186]. Отож таке виділення безсполучникових речень в особливий структурно-семантичний тип складного речення обмежується сферою речень закритої структури.

Варто зауважити, що у французьких граматиках безсполучниковим реченням (як і складним реченням загалом) приділяється значно менше уваги. Звичайним для них є виділення трьох типів складного речення: складносурядних (coordination), складнопідрядних (subordination) і зіставних (juxtaposition). Терміном «зіставлення» французькі граматисти хочуть підкреслити, що, на відміну від складносурядних і складнопідрядних речень, синтаксичний зв'язок у цьому типі речень не позначений спеціальним формальним засобом, а виражений тільки розміщенням речення одне біля одного: je suis venu, j'ai vi, j'ai vaincu. Отже, термін «зіставні речення» (propositions juxtaposйes) відповідає в загальних рисах українському терміну «безсполучникове речення», проте його використання для позначення певного типу складного речення не можна вважати вдалим, оскільки цей термін застосовується й до складних слів, а також він не має досить чіткого змістового наповнення, навіть на рівні синтаксису, оскільки ним позначаються й компоненти єдиного безсполучникового речення та поєднання окремих самостійних речень (граматики, словники).

Крім терміна juxtaposition, у зарубіжних граматиках в тому ж (або близькому) значенні використовуються терміни parataxe та asyndиte [5, с. 92]. Спроби розмежувати всі три терміни стосовно безсполучникового зв'язку не вирішують, однак, проблему безсполучникового речення як синтаксичної одиниці.

Питання про те, яке місце посідає безсполучникове речення в загальній класифікації складного речення, пов'язане з низкою труднощів. Вирішення цього питання залежить від того, яка ознака складного речення визнається головною. Одні вважають, що це тип синтаксичних відношень між складовими компонентами складного речення, інші - наявність / відсутність формального засобу зв'язку. У першому випадку безсполучникове речення не протиставляється сполучниковому, а розглядається як його різновид. У другому - воно виділяється в самостійний тип.

Незважаючи на те, що концепція безсполучникового речення як особливого типу складного речення має велику кількість прихильників, вона все ж не є безсуперечною та єдино можливою. Т.Д. Грінштейн уважає, що слід поставити під сумнів тезу про те, що відношення сурядність / підрядність виділяється лише в сполучниковому реченні та замінюється «загальним недиференційованим» або «особливим» видом зв'язку в безсполучниковому [5, с. 118].

У французькій мові, як і в багатьох інших, є різні типи безсполучникових структур, компоненти яких пов'язані явним відношенням сурядності. Наприклад, у реченнях: Elle se poudra, remit du rouge sur ses lиvres (G. Simenon) Il respirait profondйment, allongeait son pas peu а peu (F. Sagan) Il йtait effarй, n'osait pas rйpondre (G. Simenon) і т.п. є всі ознаки сурядного зв'язку: рівнофункціональність компонентів, відкритість структури, однакові модально-часові форми дієслів, можливість підстановки сполучника et. Однак деякі лінгвісти схильні розглядати перерахування як особливу структуру, протиставлену як сурядності, так і безсполучниковості [3, с. 13] До того ж не всі безсполучникові речення характеризуються відношенням перерахування. Це можна простежити в зіставних реченнях типу: La lampe de la salle а manger restait allumйe, celle de la chambre йteinte (G. Simenon), у яких також можливий сполучник et. Важливо підкреслити, що безсполучникові речення, які пов'язані сурядним відношенням (elle se poudra, remit du rouge...), мають ще одну ознаку сурядного зв'язку, характерну для французької мови - можливість невживання в другому компоненті особового суб'єктного займенника, який є обов'язковим під час відношення підрядності.

Отже, немає підстав виключати відношення сурядності зі сфери безсполучниковості (хоча в безсполучникових реченнях сурядний зв'язок має деякі специфічні особливості, зокрема менше семантичне розмаїття).

З іншого боку, було б важко заперечувати існування у французькій мові складних безсполучникових речень із суто підрядним зв'язком. Наприклад: Vienne l'йtй, le rossignol s'arrкte (Duhamel) ; Maintenant le voudrais-tu, tu ne le pourrait pas (F. Mauriac); Qu'elle le voulыt ou non, elle йtait а lui (L. Aragon). Необхідно зауважити, що елемент que не є сполучником, він виконує функцію формальної ознаки умовного способу (subjonctif).

У вищезгаданих і подібного типу реченнях ознакою підрядних відношень є семантика складного речення (чітко виражена умовна та допустова (концесивна) залежність), інверсія підмета (не тільки іменника, а й займенника), особливі модально-часові форми дієслова, закритість структури.

Можна, отже, безумовно стверджувати, що відсутність сполучника не є ознакою недиференційованого синтаксичного зв'язку на рівні складного речення, як вважають деякі лінгвісти, та сама собою не усуває можливості підрядності. Остання досить чітко виражається іншими формальними засобами (наприклад, інверсією займенникового підмета, яка є неможливою за сурядності). Синтаксична підрядність, немаркована сполучником, є цілком реальним фактом і визнається багатьма синтаксистами [8, с. 102], звідси й широко поширений термін «безсполучникове підрядне».

Отже, в межах безсполучникового речення цілком чітко виділяються відносини сурядності та підрядності, а тому твердження про їх відсутність, навіть якщо йдеться тільки про замкнуті структури, не має досить вагомих підстав. Очевидно, що класифікація складного речення (як і будь-яких інших одиниць) повинна ґрунтуватися на єдиному принципі. На цій підставі запропоноване більшістю лінгвістів виділення трьох типів - складносурядного, складнопідрядного і безсполучникового речення - не можна визнати вдалим, оскільки в його основі лежать різні критерії: характер відношення компонентів і наявність / відсутність формального засобу зв'язку.

М. Васильєва вважає, що більш послідовною була б дихотомічна класифікація, тобто виділення двох основних типів: або 1) складносурядного і 2) складнопідрядного речення, а всередині кожного - сполучникового та безсполучникового типів, або 1) сполучникового і 2) безсполучникового речень із подальшим розподілом того та іншого на складносурядні та складнопідрядні [2, с. 12]. Щодо питання, якій із цих двох класифікацій віддати перевагу, то це залежатиме від того, як зазначалось раніше, яка з ознак складного речення матиме більшу розмежувальну силу, а саме - характер синтаксичних відношень або наявність / відсутність формального засобу зв'язку.

Що стосується французької мови, то варто, найімовірніше, вибрати першу ознаку не тільки тому, що сурядність / підрядність є основним синтаксичним протиставленням, але найперше через те, що обидва відношення характеризуються на рівні складного речення комплексом особливих структурних і семантичних ознак. Сукупність цих ознак протиставляє складні речення одне одному чіткіше, ніж одна тільки ознака наявності / відсутності сполучника. Звернімося до фактів. Безсполучникові речення з відношенням підрядності та складнопідрядні речення мають чимало збігів у своїх найбільш загальних рисах.

Характер семантичних відношень: усі види обставинних значень, типові для безсполучникових речень, можливі й у складнопідрядному сполучниковому реченні з тією лише відмінністю, що кількість їх у безсполучниковому реченні є більш обмежена. Переважно це умовні й допустові, рідше часові відношення. Наприклад:

N'eыt йtй sa toilette verte, on l'eыt pris pour un magistrat (A. France);

Le maоtre se retournait-il, le bruit cessait (P. Vaillant-Couturier);

C'est qu'il vait des raisons, si vagues soient-elles, de suspecter le stomatologiste aux cheveux roux (G. Simenon);

Qu'il ouvrit ou fermвt ses paupiиres dans le noir, il les voyait lа, devant lui... (R. Merle);

A certains moments, il aurait prйfйrй qu'elle lui pose des questions, fussent-elles embarassantes (G. Simenon).

Ці та інші подібні до них безсполучникові речення можуть бути перетворені на відповідні сполучникові:

Si ce n'est pas sa toilette verte, on l'aurait pris (on l'eыt pris) pour un magistrat. Dиs que le maоtre se retournait, le bruit cessait.

... qu'elle lui pose des questions, quelque embarassantes qu'elles fussent.

Закритість структури - складне речення складається лише з двох компонентів.

Нефіксована позиція підрядного компонента, зокрема можливість інтерпозиції (третій приклад).

Обов'язкове вживання особового суб'єктного займенника в підрядному компоненті за відсутності іменного підмета.

Можливість вживання в підрядному компоненті таких модально-часових форм, які в сучасній французькій мові можуть використовуватися тільки в підрядному реченні - форми минулих часів subjonctif (четвертий і п'ятий приклад).

Н.М. Васильєва вважає єдиною відмінністю безсполучникового речення від складнопідрядного інверсію підмета в підрядному реченні, що в цьому випадку виступає замінником підрядного сполучника, компенсуючи його відсутність [3, с. 18].

Отже, розрізняючись за ознакою наявності / відсутності сполучника, безсполучникові речення з відношенням підрядності та складнопідрядні речення збігаються водночас за низкою інших ознак.

Безсполучникові речення з відношенням сурядності та складнопідрядні речення мають теж чимало спільних рис:

Сполучниковий зв'язок, неускладнений жодним обставинним значенням (оскільки і в безсполучникових реченнях із підрядним зв'язком, коло семантичних відношень тут більш обмежене, ніж у сполучникових реченнях). Наприклад: Il ne se leva pas, ne salua pas (G. Simenon).

Elle devanait amicale, faisait venir du thй, posait des questions (F. Sagan).

Відкритість структури. Порівняйте речення типу: Il observa Maigret, hйsita, fit encore le tour de l'йtroite piиce, gromniela (G. Simenon);

Son complet est neuf, son linge neuf, ses chaussures neuves (G. Simenon).

Можливість вживання тільки дійсного способу, найчастіше однакових часових форм. Вживання умовного способу subjonctif (тільки у формі теперішнього часу) обмежується реченнями типу: Que les uns s'occupent du bouton, les autres du tissu (G. Simenon).

Можливість невживання особового займенника-підмета другим і наступними компонентами.

Отож, очевидною є співвідносність такого типу безсполучникових речень із сполучниковими реченнями із сурядним сполучником et, який майже у всіх випадках може входити до складу безсполучникових речень. Водночас не тільки не змінюється характер відношень, але, на відміну від речень із підрядним зв'язком, не змінюється і структура складного речення, порівняйте: Il ne se leva pas et ne salua pas. Que les uns s'occupent du boutons et les autres du tissu. Здебільшого обидві конструкції (сполучникова та безсполучникова) взаємозамінні. їх співвідношення може варіюватися залежно від стилю мовлення.

Усе вищесказане дає змогу зробити висновок, що безсполучникові речення з відношенням сурядності ближчі до складносурядних речень, ніж до безсполучникових із відношенням підрядності. Так само безсполучникові речення з відношенням підрядності ближчі до складнопідрядних, ніж до безсполучникових із відношенням сурядності. До аналогічного висновку приводить низка досліджень на матеріалі інших мов, наприклад О.В. Гулиги на матеріалі німецької мови, Я. Светліка і Я. Бауер на матеріалі слов'янських мов. Заперечуючи, зокрема, віднесення безсполучникових і складносурядних речень до двох різних типів, Я. Бауер [1, с. 170] зазначає, що за такої класифікації, крім інших її недоліків, неможливе історичне вивчення складного речення.

Межа між безсполучниковими реченнями з відношенням сурядності та безсполучниковими реченнями з відношенням підрядності є ще більш чіткою в усному мовленні, де обидва типи безсполучникових структур чітко розрізняються інтонацією [10, с. 301].

Висновки

Матеріал французької мови показує, що немає достатніх підстав розглядати безсполучникові речення як особливий структурно-семантичний тип складного речення, який би протиставлявся сполучниковим реченням.

За своїми формальними ознаками безсполучникові речення мають спільні риси з або складносурядними, або складнопідрядними реченнями. Семантичні відношення, властиві безсполучниковим реченням, також характеризують рівною мірою складносурядні та складнопідрядні речення.

Виділення безсполучникових речень в окремий самостійний тип складного речення ускладнює їх класифікацію внаслідок існування в безсполучникових реченнях різних синтаксичних структур, що призводить також до труднощів практичного характеру, оскільки синтаксичне розмаїття безсполучникових речень не дає можливості аналізувати їх за певними схемами. Виокремлення ж безсполучникових структур у межах складнопідрядних і складносурядних речень усуває значною мірою ці труднощі, оскільки створює під час аналізу складного речення можливість спиратися на єдиний критерій - сурядний / підрядний зв'язок.

Водночас не можна не визнати, що у французькій мові (як і в інших мовах) безсполучникові речення порівняно зі сполучниковими характеризуються цілою низкою специфічних особливостей, які можуть стати предметом теоретичних досліджень і повинні враховуватися у викладанні французької граматики.

Література

Бауэр Я. Структурные типы славянского предложения и их развитие. Языкознание в Чехословакии. Москва : Прогресс, 1978. С. 163-180.

Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис: учебник. Москва : Высшая школа, 1977. 248 с.

Васильева Н.М. О принципах анализа сложного бессоюзного предложения. Теоретические вопросы романо-германской филологии. Горький, 1976. С. 11-24.

Вихованець І.Р Граматика української мови. Синтаксис : підручник. Київ : Либідь, 1993. 368 с.

Гринштейн Т.Д. Категория соположения в современном французском языке : дисс. ... канд. филол. наук :10.02.05. Москва. 1973. 215 с.

Дмитришина ГА. Бессоюзные сложные предложения (на материале современного французского языка) : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : 10.02.05. Воронеж, 1972. 28с.

Карцевский С.О. Бессоюзие и подчинение в русском языке. Вопросы языкознания. 1961. №2. С. 34-41.

Переплетчикова Н.Е. Сложные предложения с пояснительными отношениями в современном французском языке : дисс. . канд. филол. наук : 10.02.05. Ленинград. 1985. 171 с.

Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. Москва : Яз. славян. культуры А. Кошелев, 2001. 510 с.

Размещено на Allbest.ru