Комунікативно-прагматична категорія ввічливості й поняття соціальної та психологічної дистанції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка

Комунікативно-прагматична категорія ввічливості й поняття соціальної та психологічної дистанції

Болотнікова А.П.

Постановка проблеми. Зацікавлення комунікативістикою наприкінці XX століття викликало прагнення до розуміння й пояснення механізмів вербальної інтеракції, яка перебуває під впливом установлених соціумом норм. У зв'язку із цим увагу дослідників привертає низка питань, пов'язаних із проблемами комунікації: виокремленням мінімальних одиниць спілкування - мовленнєвих актів, правил їх уживання, притаманних їм категорій, що забезпечують успішність контактування. До однієї з таких належить категорія ввічливості. У теорії мовленнєвих актів, започаткованій Дж. Остіном і Дж. Сьорлем, доведено, що конвенційні правила й сценарії мовленнєвої поведінки детермінують слововжиток і граматику вербальної інтеракції, яка вможливлює не тільки реалізацію намірів, а й з'ясування інтенцій співрозмовників. Цю граматику умовно можна назвати граматикою ввічливості та інтерпретувати в комунікативно-прагматичному контексті, виокремлюючи марковані нею морфологічні й синтаксичні категорії, що поряд із традиційними граматичними значеннями стають ще й індикаторами ввічливості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Із кінця XX ст. категорію ввічливості аналізують досить різнобічно. Не оминули її представники комунікативної лінгвістики, насамперед у теорії мовленнєвих актів (А. Вежбицька, Є. Клюєв, Дж. Остін, Г Почепцов, П. Стросон, Дж. Сьорль та ін.); теорії мовленнєвої діяльності (X. Абельс, В. Гурєєв, О. Даниленко, О. Леонтьєв, Є. Тарасов та ін.) й особливо мовних стереотипів (Н. Баланді- на, Ф. Бацевич, Т. Ларіна, М. Марцяник, К. Ожуґ, К. Сікора, І. Томан, Н. Формановська та ін.).

З погляду лінгвопрагматики увічливість розглядають як комунікативно-прагматичну стратегію, зорієнтовану на досягнення позитивного результату процесу спілкування (П. Браун, Г Грайс, Дж. Лакофф, С. Левінсон, Дж. Ліч, Р. Сколлон, С. Сколлон, Т. Ларіна та ін.), яка має категорійний характер (В. Алпатов, Р Гуща, О. Земська, Т. Ларіна, І. Піірайнен, Ю. Скрипник, Й. Стернін та ін.). Функційна граматика акцентує увагу на проблемі адекватного й однозначного окреслення комунікативного наміру вербальними засобами (А. Акішина,

Бондарко, М. Колтунова, С. Шабат-Савка, Н. Формановська та ін.). Крім того, доведено, що ввічливість має глибоке психологічне коріння й репрезентує лінгвокультурні народні традиції (Н. Бабич, М. Білоус, С. Богдан, Т. Ларіна, О. Миронюк, Я. Радевич-Винницький, М. Скаб, М. Телеки, В. Шинкарук, Шкіцька та ін.).

Дослідження граматики різних мов у працях Н. Баландіної, О. Бондарка, О. Земської, М. Марцяник, Г. Почепцова, М. Ска- ба, Н. Формановської, Р. Гущі, В. Шинкарука вможливили її сприйняття як комунікативного явища, що в реальному мовленні має специфіку й типологічно відрізняється від традиційного. Це вплинуло на переорієнтацію вчених із розгляду граматичних категорій як іманетного набору індикаторів мовної форми на виявлення в них глибинного комунікативного змісту й здатності ставати маркерами символічної поведінки, правила якої чітко регламентовані набором конкретних максим чи постулатів.

Категорійний характер увічливості на рівні вербальної інтеракції пояснюють реалізацією стратегій позитивної й негативної ввічливості, які об'єктивовані лінгвальними засобами, обраними комунікативними партнерами для регулювання міжособистісних взаємин, що варіюються залежно від дистант- ності/контактності, симетричності/асиметричності в системі координат «далі - ближче», «вище - нижче» [1, с. 18-19; 2].

Мета статті - з'ясувати, яку роль відіграє поняття дистанції в розрізненні позитивної та негативної ввічливості.

Виклад основного матеріалу. Актуальною для цього дослідження є теорія позитивної й негативної ввічливості П. Браун та С. Левінсона [7]. Соціолінгвісти розглядають увічливість із позиції реалізації стратегій мовців - у дотриманні конвенційних норм з метою шанування власного «лику» й «лику» партнера [7]. П. Браун та С. Левінсон описали механізми збереження «лику», пояснюючи його як універсальне поняття, що репрезентує своєрідний соціальний імідж, у збереженні якого зацікавлений кожен співрозмовник [7, р. 61]. Важливо, що збереження «лику» - це не мета комунікації, а умова й без її виконання неможлива подальша інтеракція. Позитивний «лик» (Positive Face) - це «бажання бути сприйнятим, шанованим», а негативний «лик» (Negative Face) - це «бажання бути незалежним, не відчувати перешкод». Саме це дало поштовх до виокремлення позитивної й негативної ввічливості [7, р. 129].

У розрізненні позитивної й негативної ввічливості суттєву роль відіграє поняття дистанції, прототипове значення якого - «фізична відстань між двома пунктами (у просторі, часі)» [5, с. 286]. Дистанція репрезентує модус мислення й поведінки людини. Це своєрідний структурувальний культурно-специфічний принцип комунікації. Дистанція в її метафоричному розумінні пояснює стосунки людей із погляду кохання, дружби, поваги (чи її відсутність), стриманості, зарозумілості тощо. Інтимне коло спілкування пояснюють фізичною дистанцією між комунікантами. Емоційно близьку відстань оцінюють позитивно (близький друг, бути разом, разом і назавжди), а далеку, відповідно, - негативно (далекий знайомий, далекий родич). Можна говорити й про певну межу інтимності, пересікання якої свідчить про порушення дистанції (сунути носа не у свої справи, причепився як реп'ях). В офіційних взаємостосунках, навпаки, близьку фізичну відстань оцінюють негативно (безпосередність, брак поваги), а далеку - позитивно (зберігати дистанцію).

Соціальна дистанція, концептуалізована завдяки поняттю горизонталі й вертикалі, маркує статусну різницю. Ця ознака є відносно стабільною: адресант оцінює її на основі перцепції соціального статусу комунікативного партнера, обираючи власну позицію як вихідний пункт. Психологічна дистанція - це горизонтальна відстань, яка вказує на рівень близькості, знайомства, інтимності. Вона динамічна, оскільки має тенденцію до змінюваності внутрішніх станів мовця. Ці два поняття взаємопов'язані, але демонструють різні аспекти інтеракції. Способи оцінювання дотримання соціальної й психологічної дистанції ментально зумовлені. Кожна національна культура має загальні для конкретної спільноти інтелектуально-емоційні складники (норми та правила поведінки, цінності, звичаї і традиції тощо). Отже, дистанція - це двовекторне поняття, яке носії конкретної лінгвокультури можуть оцінити негативно через брак інтимності, приязні, щирості між співрозмовниками («свої») і позитивно, якщо воно означає повагу до кому- нікантів («чужі»). Мовні засоби можуть позначати дистанцію. Так, граматичні засоби маркують відстань між співрозмовниками безпосередньо (дейксис особи) й опосередковано (епіс- темічна дистанція та атмосфера спілкування). Під епістеміч- ною дистанцією розуміють оцінку мовцем імовірності певної ситуації, яка ґрунтується на його метафоричній віддаленості [9, р. 371-395].

Теорію П. Браун та С. Левінсона міжкультурним аспектом увічливості доповнили Р Сколлон та С. Сколлон [15]. Дослідники звернули увагу на парадокс концепції позитивної й негативної ввічливості (з одного боку, мовці демонструють взаємо- зацікавлення й повагу, а з іншого - дотримуються дистанції). На вербальному рівні зацікавлення реалізоване висловленнями компліментів, підкресленням згоди й оптимізму, уживанням імен, афектонімів - увічливість солідарності [15, p. 37]. І, навпаки, дотримуючись дистанції, комунікативні партнери вдаються до гоноративів, вибачень, уникають тиску на адресата, дбають про збереження його «лику» - увічливість дистанції [15, р. 38]. Автори теорії акцентують на важливості балансу двох аспектів увічливості, тобто мовці одночасно дбають про незалежність (independence) і зацікавленість (involvement).

Лінгвісти зауважують, що будь-яка комунікація відбувається в межах трьох систем увічливості:

респекту (deference politeness system);

солідарності (solidarity politeness system);

ієрархії (hierarchical politeness system) [15].

Перша система є симетричною (рівний соціальний статус співрозмовників), але дистанція між ними виникає через офіційність спілкування (наприклад, уживання гоноративів пане/ пані, Sir/Madam, звертання на Ви, You). Друга - передбачає симетричність, але дистанція завдяки неофіційній інтеракції зменшується, звідси високий рівень зацікавленості (наприклад, уживання вокатива власне ім'я, звертання на ти). Третя система є асиметричною - мовець із нижчим статусом удається до стратегій дистанціювання, а з вищим - може керуватися засадою зацікавленості [15, р. 41-46].

З погляду соціального статусу протиставлення позитивна - негативна ввічливість відображає протиставлення персональна - соціальна дистанція [3, с. 60-87]. Комунікація на персональній дистанції вимагає щирості, а на соціальній - формального дотримання правил пристойності й стриманості. Повагу на персональній дистанції сприймають як симпатію, позитивне емоційне ставлення до адресата, а на соціальній дистанції - як визнання переваги, дотримання субординації.

Польська дослідниця етикету М. Марцяник, розглядаючи ввічливість як набір стратегій тактовної гри, сформулювала такі засади: солідарність, добродушність, применшення власної значущості й заслуг і, відповідно, перебільшення заслуг партнера тощо [11, s. 24-36]. Мовознавець виокремила дві суспільно апробовані норми, які регулюють увічливу поведінку в польській комунікативній культурі:

повага до комунікативного партнера за умови одночасного применшення власної позиції (увічливість підлеглого);

зацікавлення справами, важливими для співрозмовника [12, s. 85]. Лінгвістка наголошує на значенні прагматичних чинників, які впливають на ввічливу поведінку, з-поміж них - ситуація спілкування, комунікативна інтенція, характеристика інтерактантів (вік, соціальний статус, рівень знайомства) [12, s. 32].

Більшість мовознавчих студій, що продовжують традицію, започатковану П. Браун та С. Левінсоном, уможливлюють установлення правил і норм увічливої поведінки на рівні комунікативних стратегій, які стосуються насамперед поведінкових і психологічних характеристик.

Сьогодні до поняття ввічливості виокремився дискурсивний підхід, який пов'язаний із контекстами, урахуванням ролі адресата. Його прихильники С. Блум-Кулка [6], С. Міллз [13], Р Уоттс [16] підкреслюють необхідність аналізу комунікації як процесу й пропонують вивчати стратегії, функції та мовне вираження ввічливості через суб'єктивне сприйняття інтерак- тантами [14; 16]. На думку Р Уотсса, співрозмовники з метою оптимізації спілкування використовують усі можливості вербальної й невербальної поведінки (від прямої, грубої, агресивної, до ввічливої) [16]. Крім того, виокремлюють два поняття ввічливості: Politenessj (розуміння ввічливості/неввічливості носіями мови на побутовому рівні) й Politeness2 (інтерпретація ввічливості як наукового терміна в теоретичних міркуваннях) [8, р. 163-164]. прагматичний ввічливість вербалізація дистанція

Критика ввічливості як універсальної категорії полягає в тому, що вона переважно демонструє західноєвропейську дійсність [6; 13; 16], із чим важко не погодитися. Поняття ввічливість має неоднакову реалізацію в різних національних культурах [4; 15; 16]. Так, британська лінгвістка С. Міллз, визнаючи важливість універсальної теорії ввічливості для подальшого розвитку лінгвопрагматики, указує на її обмежений характер. на думку дослідниці, увічливість репрезентує складніший феномен, ніж це запропоновано в універсальній теорії [13, p. 57-58].

Вибудовуючи власну теорію ввічливості, р. уоттс [16] пропонує тріаду (три зразки поведінки): увічлива поведінка - неввічлива поведінка - соціально доречна (немаркована) поведінка (politic behavior). За його вченням, кожен учасник комунікації може визначити, яка поведінка в тій чи тій ситуації спілкування є оптимальною, відтворити її у відповідному контексті. Запропоновано розрізняти поняття розсудлива поведінка (politic behavior) і поняття ввічливість (politeness), а також акцентовано на важливості прагматичного підходу до аналізу ввічливості, а саме необхідності врахування прагматичного контексту (комунікативної мети, часу й місця, інтенцій інтерак- тантів, їхніх статусів, соціобіологічних характеристик, правил і конвенцій мовленнєвої поведінки, прийнятих у тому чи тому суспільстві тощо). теорія р. уоттса є важливою щодо класифікаційних ознак поведінки й пояснює способи вираження ввічливості на національному лінгвальному матеріалі.

Висновки

Увічливість - це комунікативно-прагматична категорія, яка покликана регулювати процес спілкування й сприяти створенню гармонійних і доброзичливих взаємин засобами мови. крім того, увічливість як необхідний складник ефективного спілкування впливає на процес комунікації, а також репрезентує залежність уживання мовних засобів і категорій від ситуативного контексту. на тлі ґречності найсуттєвішим прагматичним параметром є соціальний статус, який зі свого боку пов'язаний із поняттям соціальної та психологічної дистанції. реалізація стратегій позитивної й негативної ввічливості передбачає дотримання чи зменшення дистанції, що впливає на вживання відповідних мовних індикаторів вираження категорії ввічливості. успішність спілкування залежить від правильного й доречного вибору мовних засобів, доцільне використання яких викликає потрібний ефект. Для його пояснення застосовувалася низка прагматичних параметрів, таких як комунікативна ситуація, комунікативно-прагматичні компетенції співрозмовників, соціобіологічний паспорт інтерак- тантів тощо. Перспективним видається виокремлення й аналіз мовних засобів вираження категорії ввічливості з погляду протиставлення персональна - соціальна дистанція.

Література

1. Баландіна н.Ф. Функції і значення чеських прагматичних кліше в комунікативному контексті: монографія. київ: АСМІ, 2002. 332 с.

2. Болотнікова А.П. Граматичні індикатори вираження категорії ввічливості в українській мові: дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.02.01. Запоріжжя 2018. 257 с.

3. Карасик В.И. Язык социального статуса. Москва: Ин-т языкознания рАн; Волгоградский государственный педагогический институт, 1992. 330 с.

4. Ларина Т.В. категория вежливости и стиль коммуникации. Сопоставление английских и русских лингвокультурных традиций. Москва: рукописные памятники Древ. руси, 2009. 512 с.

5. Blum-Kulka S. Pragmatyka dyskursu. Dyskurs jako struktura iproces / pod. red. Teun A. van Dijk. Warszawa: Wydawnictwo naukowe PWN, 2001. S. 214-241.

6. Brown P., Levingson S. Politeness: Some Universals in Language. Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1987. 345 p.

7. Eelen G. Politeness and Ideology. Pragmatics. 1999. Vol. 9. № 1. P 163-173.

8. Evans V., Melanie G. Cognitive Linguistics. Introduction. Edinburgh: Edinburgh University Press, 2006. 830 p.

9. Hogan K. The Psychology of Persuassion. How to Persuad Others to Your Way of Thinking. Gretna: Pelican Publishing Company, 2004. 288 p.

10. Marcjanik M. Polska grzecznosc j^zykowa. Kielce: Wyzsza Szkola Pedagogiczna im. Jana Kochanowskiego, 1997. 285 s.

11. Marcjanik M. W kr^gu grzecznosci. Wybor prac zza zakresu polskiej etykiety j^zykowej. Kielce: Wydawnictwo Akademii Swi^tokrzyskiej, 2001. 205 s.

12. Mills S. Gender and Politeness. Cambridge: Cambridge University Press, 2003. 266 p.

13. Mills S. Discursive approaches to politeness and impoliteness. Discursive approaches to politeness / ed. Linguistic Politeness Research Group. Mouton series in pragmatics. Berlin; Boston: de Gruyter Mouton, 2011. P 19-56.

14. Scollon R., Scollon S. Intercultural communication: A discourse approach. Oxford: Basil Blackwell, 1995. 336 s.

Анотація

У статті проаналізовано поняття соціальної та психологічної дистанції, їх вплив на комунікативно-прагматичну категорії ввічливості. Зосереджено увагу на категорії ввічливості з погляду лінгвопрагматики. З'ясовано, що в розрізненні позитивної й негативної ввічливості суттєву роль відіграє поняття дистанції. Описано комунікативно-прагматичний потенціал мовних засобів вираження категорії ввічливості й механізм вербаліза- ції стратегій позитивної та негативної ввічливості на тлі порушення чи дотримання соціальної дистанції. Розкрито роль категорії ввічливості в процесі спілкування та її лінг- вопрагматичні ознаки. установлено, що ввічливість реалізується через складну систему стратегій і тактик, спрямованих на досягнення ефективного спілкування.

Ключові слова: категорія ввічливості, соціальна дистанція, психологічна дистанція, позитивна ввічливість, негативна ввічливість, мовні індикатори.

В статье проанализированы понятия социальной и психологической дистанции, их влияние на коммуникативно-прагматическую категорию вежливости. Внимание сосредоточено на категории вежливости с точки зрения лингвопрагматики. Установлено, что в различении позитивной и негативной вежливости существенную роль играет понятие дистанции. Описан коммуникативно-прагматический потенциал языковых средств выражения категории вежливости и механизм вербализации стратегий позитивной и негативной вежливости в плане нарушения или соблюдения социальной дистанции. Раскрыты роль категории вежливости в процессе общения и ее лингвопрагматические признаки. Установлено, что вежливость реализуется через сложную систему стратегий и тактик, направленных на достижение эффективного общения.

Ключевые слова: категория вежливости, социальная дистанция, психологическая дистанция, позитивная вежливость, негативная вежливость, языковые индикаторы.

The article analyzes the concept of social and psychological distance, their influence on the communicative-pragmatic categories of politeness. The focus is on the category of politeness in terms of lingual pragmatics. It has been found out that in distinguishing between positive and negative politeness the notion of distance plays a significant role. The communicative-pragmatic potential of language means of expressing the category of politeness and the mechanism of verbalization of strategies of positive and negative politeness against the background of violation or observance of social distance are described. The role of politeness category in the communication process and its linguistic and pragmatic features has been revealed. It has been found out that politeness is realized through a complex system of strategies and tactics aimed at achieving effective communication.

Key words: category of politeness, social distance, psychological distance, positive politeness, negative politeness, language indicators.

Размещено на Allbest.ru