Функціональна палітра поняття домінувальності в жанрових теоріях перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФУНКЦІОНАЛЬНА ПАЛІТРА ПОНЯТТЯ ДОМІНУВАЛЬНОСТІ В ЖАНРОВИХ ТЕОРІЯХ ПЕРЕКЛАДУ

Іваницька Н.Б., доктор філологічних наук,

завідувач кафедри іноземної філології та перекладу

Вінницького торговельно-економічного інституту

Київського національного торговельно-економічного університету

Анотація

домінанта жанровий переклад лінгвістичний

У статті проаналізовано функціонування метаодиниці «домінанта» в сучасних теоріях жанрового перекладу. Здійснено ретроспективний аналіз вживання терміна в суміжних лінгвістичних науках із позицій формалізму, функціоналізму та психолінгвістики. Простежено шляхи адаптації поняття домінувальності в транслятологічних студіях з опорою на методологічні засади дискурсології. З'ясовано сутнісні виміри домінанти як ключового поняття розвитку перекладацьких стратегій і тактик.

Ключові слова: домінанта, теорія і практика перекладу, жанрові теорії перекладу, лінгвістика тексту, художній переклад, поетичний переклад.

Аннотация

Иваницкая Н. Б. Функциональная палитра понятия доминантности в жанровых теориях перевода

В статье произведен анализ функционирования понятия «доминанта» в современных теориях жанрового перевода. Осуществлен ретроспективный анализ употребления термина в смежных лингвистических науках с позиций формализма, функционализма и психолингвистики. Установлены пути адаптации понятия доминантности в переводоведческих трудах с опорой на методологические основы дискурсологии. Выяснены сущностные измерения доминанты как ключевого понятия развития переводческих стратегий и тактик.

Ключевые слова: доминанта, теория и практика перевода, жанровые теории перевода, лингвистика текста, художественный перевод, поэтический перевод.

Annotation

Ivanitskaya N. Functional palette of the notion of dominance in genre translation theories

The article analyzes the functioning of the concept of «dominant» in modern theories of genre translation. A retrospective analysis of the using of the term in adjacent linguistic sciences from the standpoint of formalism, functionalism, and psycholinguistics was carried out. The ways of adapting the notion of dominance in translational works based on the methodological foundations of discourse were established. Essential measurements of the dominant as a key concept of the development of translation strategies and tactics are clarified.

Key words: dominant, translation theory and practice, genre translation theories, text linguistics, literary translation, poetic translation.

Постановка проблеми

Сьогоденна наука все активніше тяжіє до міждисциплінариості, що значною мірою впливає на взаємопроникнення в термінологічні системи різних галузей знань метамовних одиниць. Потрапляючи до галузевих наукових дискурсів, такі терміни, не втрачаючи своїх первісних онтологічних ознак, набувають специфічних характеристик. Одним із свого роду «універсальних» метазнаків виступає поняття «домінанта», яким широко послуговуються в дослідженнях із нейрофізіології, біології, генетики, архітектури. Змістове наповнення цього слова («основна, пануюча ідея; головний, пануючий принцип / основна ознака або найважливіша складова частина чого-небудь») [12] уможливлює вживання зазначеного терміна для наукового осмислення ключової властивості аналізованого об'єкта.

Відносно тривалу історію метаоднинця «домінанта» має і у сфері філології. Її залучають для означення широкого кола явищ, що охоплює фонетичний рівень мови, лексичну систему, граматичну будову. На його базі утворено такі терміни, як «домінантна фонема», «домінанта синонімічного ряду», «фразеологічна домінанта», «домінантна ідіома», «домінантна граматика» та іи. Науковці виділяють рематнчиі домінанти (ГО. Золотова ), емоційно-смислову домінанту (В.П. Бєлянін), граматичну домінанту (О.І. Москальська). Поняття домінанти стало панівним для жаирології, де визначають жанрово-стилістичні домінанти текстів та ідіостилів письменників. Термін «домінанта» поступово занурюється й у сферу перекладознавства, набуваючи нових обрисів та підтекстів, що актуалізує Здійснення ретроспективного критичного аналізу використання метаоднинць із ключовим словом «домінанта» на теренах сучасної траислятології.

Аналіз попередніх досліджень

Теоретнко-методологічие осмислення поняття «домінанта» відбувалося в руслі різних теорій перекладознавства, де виділення різнотипних стратегій і тактик відтворення вихідного тексту в цільовій мові неминуче стикалося з проблемою визначення основної, доміиувальиої, панівної ідеї, ключового принципу розуміння траислятологічних процесів. У працях досвідчених зарубіжних і вітчизняних перекладознавців (Л.С. Бархударов, С. Бассиетт, Ґ.Р. Ґачечнладзе, В.В. Демецька, РП. Зорівчак, В.Н. Комісаров, В.В. Коптілов, А. Лєфевер, К. Райс, О.І. Чередниченко, М. Фрідберг та інші) поняття домінанти прямо чи опосередковано виступає ключовим моментом для визначення і доведення перекладацьких принципів. Власне саме поняття домінувальності в різних аспектах і спектрах його вияву лягло в основу методології аналізу перекладацьких практик (Е. Бальцежаи, М.П. Браидес, К. Лукас, О.В. Ребрій, Б. Шульце), взаємозв'язків траислятології та семіотики й культурології (Ю.М. Лотман, Ю.М. Караулов, НО. Якобсон). Та попри активне проникнення поняття «домінанта» до транслятологічннх студій, питання його адаптації саме в царині цієї науки і донині залишається до кінця не вивченим, що і спонукало нас зупинитися на функціонуванні цієї унікальної метаодиниці власне в галузі теорії і практики перекладу.

Мета нашої статті - з'ясувати основні тенденції проникнення поняття «домінанта» у сферу перекладознавства, зокрема художнього перекладу.

Виклад основного матеріалу

Варто зауважити, що поняття домінанти в перекладознавстві набуває розвитку на основі сформованих концепцій лінгвістики тексту, що проектує вектор нашого аналізу на «лінгвістичне життя» терміна «домінанта» насамперед у дискурсологічній практиці. Важливо, що домінанта стала «одним з найбільш <...> продуктивних» понять в концепції слов'янського формалізму [16, с. 56], де її трактують через поняття функції, що є базовим для визначення специфіки типу тексту. На думку НО. Якобсона, домінанту можна визначити як «фокусуючий компонент», який мотивує інші його елементи і «забезпечує інтегрованість структури» [16, с. 56]. Дослідник небезпідставно висловлює думку про вплив домінанти того виду мистецтва, який є панівним у той чи інший час, а отже, має непересічний вплив на інші види художньої діяльності людини (наприклад, значимість візуальних мистецтв в епоху Відродження або вплив музики на метрику і строфику поезії в епоху Романтизму).

Водночас літературна еволюція грунтується на принципі зсуву домінанти, що означає зміну взаємин між елементами системи. Подібних поглядів дотримується і Я. Славіиськнй, який слідом за НО. Якобсоном зауважує, що домінантна функція визначає характер висловлювання, «підпорядковує собі інші функції і проектує їх розташування в ієрархії» [11, с. 259]. Домінантною в поетичному творі, на думку Я. Славіиського, виступає поетична функція, або поетичність. Її основну реалізацію дослідник вбачає у спрямованості «на власне мовне повідомлення» [11, с. 261], і в цьому сенсі в «егоїзмі», що обумовлює високий рівень організованості і виразності поетичного тексту, побудованого за принципом паралелізму його елементів, який має наслідком багатозначність художнього слова, образність і особливу цілісність твору. Оскільки в поєтичній мові бєзпєрєрвно відбувається переосмислення властивостей мовних знаків, то формулою такого тексту Я. Славінський називає мєтафору [11, с. 271].

Загалом «егоїзм» поетичної функції призводить, на думку вченого, з одного боку, до інформаційного збагачєння повідомлення, з іншого - до «онтологічного парадоксу поетичності». Сутність останнього полягає в протиріччі поетичної функції самому поняттю функціональності, що пояснює і характєрний для творів словесного мистецтва «стан напруги: між поетичністю і нєпоєтичністю» [11, с. 265].

Поняття домінанти використовують також у дослідженнях граматики тєксту (у визначенні функціональної напруги граматичних одиниць і катєгорій). «Ті з них, які пєрєважають в тексті, заповнюють в ньому сильні позиції і бєруть участь у формуванні його концєптуального семантичного простору, називаються граматичними домінантами» [2, с. 328]. Ю.С. Маслов звєртається до поняття домінанти при розгляді неоднозначного щодо розв'язання питання про характєр прєдикативного зв'язку [8, с. 1987].

Розглядаючи комунікативні аспєкти російського синтаксису, ГА. Золотова вводить поняття рєматичної домінанти текстового фрагмєнта [3, с. 306-315] і розробляє її типологію, орієнтуючись на сємантику текстових фрагмєнтів. При цьому розрізняють прєдмєтну, якісну, акціональну, статичну, статично-динамічну та імпрєсивну рєматичну домінанти. Предметна рєматична домінанта виявляється в текстових фрагмєнтах семантичного типу «опис місця», дє в позиції рєми пєрєбуває предметність. Якісна рєматична домінанта властива текстовим фрагмєнтам, що характєризують пєрсонаж або прєдмєт. Логічний наголос у даному випадку отримують прикметники, дєад'єктиви, іменникові поєднання, якісні прислівники. Дієслова в текстових фрагмєнтах з предметною або якісною рєматичною домінантою нєакціональні, тоді як текстові фрагмєнти, що пєрєдають динаміку дії, мають акціональну рєматичну домінанту, яка виражається дієсловами зі значенням дії. Статична рєматична домінанта зустрічається в тєкстах, які розкривають стан, і об'єктивується за допомогою слів відповідної сємантики, при цьому вживаються дієслова на позначення припинення або відсутності дії. Статично-динамічну домінанту мають текстові фрагмєнти, що описують поступову зміну стану, що пєрєважно втілюється за допомогою фазово-динамічних дієслів. У текстових фрагмєнтах семантичного типу «суб'ктивно-оціннє сприйняття дійсності» рєматична домінанта має імпрєсивний характєр. У даному випадку логічний наголос падає на якісно-оцінні іменники і прикметники, а також на слова, що позначають стан.

Необхідно зазначити, що в лінгвістиці тєксту поширеним є поняття «стильова тєкстова домінанта» [13, с. 142], під яким розуміють порушення канону, що володіє виразністю і в силу цього має Здатність до набуття статусу основної стилєтвірної ознаки.

Поняттям домінанти опєрує і Ю.В. Казарін, розглядаючи поетичний текст як систему і виділяючи в ньому одиниці, що виконують домінувальні та побічні функції. Одиниці-домінанти, що є в певному поетичному тексті, визначають константними, розмєжовують на лінгвістичні, культурні, естетичні, духовні, психологічні, соціологічні, емотивні та комплексні [7, с. 70].

із позицій психолінгвістики поняття домінанти мало дєтальну розробку у співвідношенні з поняттями сєнсу, «смислових віх» і змісту тєксту в концепції А.І. Новікова, який вивчав закономірності сприйняття тєксту і виділяв у цьому процєсі два єтапи: 1) «впізнавання» знака, що відбувається при Безпосередньому впливі матєріальної форми тєксту на сенсорний апарат рєципієнта і включає трансформацію нервових імпульсів в образ символу, що сприймається; 2) «розпізнавання» інформації, при якому здійснюється пєрєхід від образу форми знака до образу його змісту [10, с. 35]. Основними мєханізмами розуміння тєксту є внутрішня мова, що характєризується предикативністю, і згорнутість, що обумовлює таку закономірність розуміння, як згортання інформації. Рєзультатом розуміння тєксту є формування його змісту і сєнсу. При цьому якщо зміст розглядається в даній концепції як мєнтальнє утворення, що моделює фрагмєнт дійсності, то сєнс як мєнтальнє утворення, що моделює відношення до нєї. На основі психолінгвістичних експериментів А.І. Новіков вважає домінантність одним із основних принципів формування змісту в процєсі транспозиції при сприйнятті тєксту.

Природно, що сформовані в лінгвістичних дослідженнях тєксту трактування поняття «домінанта» отримують свій розвиток у пєрєкладознавстві як самостійній ділянці філологічної науки. Зокрєма з поняттям функції воно співвідноситься в загальній тєорії пєрєкладу, розроблєній А.Д. Швєйцєром на основі ідей НО. Якобсона, дє використовують поняття функціональної домінанти тєксту і функціональної еквівалентності. З огляду на залежність пєрєкладу від мовних і позамовних чинників, А.Д. Швєйцєр вважає його «односпрямованим і двофазним процесом міжмовної і міжкультурної комунікації, при якому первинний текст, що потрапляє під цілєспрямований «пєрєкладацький» аналіз, перетворюється на вторинний текст (мєтатєкст), що заміняє первинний в іншому мовному і культурному сєрєдовищі [14, с. 75]. До мовних факторів віднесено відмінні риси систем і норм мов, а також функціональні домінанти тєксту, уявлєння про які формується на прийнятті ідеї про його поліфункціональність.

Згідно з концепцією А.Д. Швейцера, такі фактори постають комплексом основних функціональних характеристик тексту, «відповідають комунікативній настанові відправника та визначають закономірності аналізу і синтезу текстів у процесі перекладу» [14, с. 35]. Конфігурація функціональних характеристик кожного тексту індивідуальна. У єдності з комунікативною установкою і соціокультурними нормами вони, на думку дослідника, визначають той інваріант, який необхідно відтворити при перекладі. Вважаючи, що функціональні домінанти оригіналу значною мірою впливають на встановлення еквівалентних відносин з текстом перекладу, А.Д. Швейцер доповнює ієрархічну семіотичну типологію рівнів еквівалентною їй одновимірною функціональною типологією.

Відповідно до виділених РО. ЯкоБсоном функцій тексту, які відрізняються установкою на різні компоненти комунікативного акту, А.Д. Швейцер виділяє наступні види еквівалентності: референтну, експресивну, конотативну, фатичну, металінгвістичну та поетичну.

Що складнішими є комунікативні умови та функціональні параметри тексту, то мєншою видається ймовірність дзеркального перекладу і встановлення відношень повної еквівалентності між первинним і вторинним текстами. Так, відношення між оригіналом і текстом перекладу, що виникають при прозовому перекладі поезії, розглядаються дослідником як часткова еквівалентність, оскільки припускають передачу референтної, а не поетичної функції вихідного тексту.

Результат передачі функціональної домінанти тексту в згаданій теорії має безпосередній зв'язок із поняттям адекватності, що означає оптимальну відповідність, яка досягається компромісним шляхом і має наслідком відсутність прямої залежності між вимогами еквівалентності та адекватності: «<...> переклад, повністю еквівалентний оригіналу, не завжди відповідає вимогам адекватності. і навпаки, виконаний адекватно переклад не завжди будується на відносно повній еквівалентності між вихідним і кінцевим текстами» [14, с. 97]. Наприклад, поетичний переклад часто є адекватним, але еквівалентним лише частково.

Слід зауважити, що в загальній теорії перекладу поняття домінанти продовжує розвиватися також у контексті встановлення співвідношення між поняттями змісту і сенсу тексту, зокрема в концепції Н.М. Нестерової, що розглядає вторинність як онтологічну властивість перекладацької діяльності і перекладного тексту, залежну від типу тексту, методу перекладу і особистості перекладача [9, с. 3]. Міжмовний переклад у концепції цієї дослідниці постає «універсальним семіотичним процесом, який є сутністю мовленнєвої діяльності», а вторинність трактується в контексті філософії постмодернізму як вияв інтертекстуальності. При цьому інтертекстуальність набуває статусу абсолютної характеристики процесу текстотворення і розглядається як послідовність операцій, для виконання яких необхідний «пусковий механізм». із точки зору Н.М. Нестерової, ступінь Близькості первинного і вторинного текстів залежить від ступеня сформованої в інтелекті реципієнта ментальної освіти, яка є результатом розуміння оригіналу. При цьому вона виступає як аналог авторського задуму в перекладі і має такі онтологічні характеристики: варіативність, неоднорідність, залежність від первинного тексту і від співвідношення в ньому внутрішньої і зовнішньої форм. Відповідно до описаної концепції аналог авторського задуму формується за принципом домінантної на першому етапі перекладу, що є перехідним від вихідного до цільового текстів і постає взаємоспрямованим проектуванням первинного тексту на свідомість перекладача і навпаки. Так, при сприйнятті вихідного тексту його зміст, що розуміється як модель предметної ситуації, проектується на свідомість перекладача, яка реагує на цю проекцію, включаючи наявну в нього інформацію, що відноситься до спроектованої ситуації, і забезпечуючи її раціональну та емоційну оцінку. Цей процес називається наданням сенсу первинному тексту в процесі його сприйняття. Утворений за принципом домінантної смисловий комплекс є основою для виникнення задуму тексту перекладу [9, с. 16-17].

Поняття домінанти використовується і в типології перекладу при вивченні типу тексту як одного з основних факторів, що обумовлюють специфіку і проблеми наукового, художнього, ділового, публіцистичного перекладу. У цьому випадку розглядаються типологічні властивості тексту, що підлягають репрезентації в процесі перекладацької діяльності [і, с. 4-6; 17; 18]. Так, в концепції наукового перекладу, що розробляється Л.М. Алєксєєвою, вихідним положенням є теза про співвіднесення наукового перекладу «з науковим типом тексту і типом комунікації» [1, с. 25]. Науковість визначається як домінантна ознака наукового тексту, що включає такі його властивості: теоретичність, інтелектуальність, концептуальність, метафоричність, конфліктність, гіпотетичність. Суть даного типу перекладу - у трансляції продуктів наукової діяльності, а до його найважливіших механізмів належить рефлексія. На першому етапі процесу, на думку Л.М. Алєксєєвої, відбувається перекладацька інтерпретація оригіналу, що означає переклад «вихідного концептуального змісту тексту на свою власну мову внутрішнього простору» [і, с. 59], що вимагає моделювання, призводить до формування розумового конструкту, на другому - об'єктивація зрозумілого особливого значення за допомогою мови перекладу. Зважаючи на зазначене, методика навчання науковому перекладу в даній концепції використовує поняття перекладацької домінанти, якою виступає поняття “Interpret”, що заміняє поняття “Traduce” [і, с. 102], що до певної межі пояснюється розвитком лінгвістики тексту.

Досліджуючи специфіку і проблеми поетичного перекладу, науковці оперують поняттям типологічної домінанти тексту при розгляді сутнісних властивостей поетичного тексту, що відрізняє його від інших типів тексту [15]. Типологічна домінанта поетичного тексту - це його якість, тобто стійке взаємовідношення властивостей, що становить його сутність і специфіку. Розвиваючи традиції, закладені в теоретичній поетиці й перекладознавстві, ця риса, на думку дослідників, може бути означена терміном «поетичність». Убачається за можливе визначити зміст поняття «поетичність» з огляду на специфіку того виду діяльності, у процесі якого поєтичний текст породжується, а також на основі принципу цілісності поетичного тексту як єдності його форми і змісту.

Оскільки в процесі художньої діяльності відбувається пізнання ціннісного аспекту відношення людина - світ, у результаті якого виробляється інтелектуально-емоційне ціле, що знаходить реалізацію в образах і має естетичне об'єктивування, можна виділити систему таких типологічних властивостей поетичного тексту: як ідейність, емотивність, образність і естетична мовна (у вузькому сенсі віршована - Н. Б.) форма. Уважається, що в єдності вони утворюють типологічну домінанту поетичного тексту, яка, таким чином, має комплексний характер і відтворює властивості його глибинного та поверхневого рівнів.

Дослідження поетичного перекладу у співвідношенні з поняттям типологічної домінанти тексту дає змогу охарактеризувати ступінь транслювання суті первинного тексту як цільовий, а також визначити типи поєтичного перекладу.

Так, російська дослідниця Н.В. Шутьомова розглядає поетичність з точки зору рефракції (відображення) [15]. Поетичність твору при цьому може отримати різне заломлення у свідомості різних перекладачів. Складність постає в тому, що поетичність потребує потрійного заломлення: у свідомості перекладача, коли він усвідомлює типологічну домінанту вихідного тексту і формує перекладацьку модель об'єкта; у процесі реалізації обраної моделі безпосередньо в акті і тексті перекладу; у процесі сприйняття цільового тексту реципієнтами. Відповідно мінімальний, середній, максимальний та нульовий ступінь заломлення так званої типологічної домінанти тексту з розмежуванням когнітивного і трансляційного етапів поетичного перекладу визначають три типи заломлення домінанти тексту (консонансний, дисонансний та консонансно-дисонансний), на основі чого конструюється матриця комбінацій засвоєння і трансляції типологічної домінанти оригіналу.

Високий ступінь репрезентації в мові перекладу текстової домінанти означає, що в цільовому тексті передані всі типологічні властивості оригіналу, що утворюють його поетичність, тому такий тип перекладу можна розглядати як консонансний щодо вихідного тексту. Середній ступінь репрезентації типологічної домінанти вихідного тексту в цільовому характеризується редукцією однієї з властивостей, що обумовлюється його нерозумінням на етапі доперекладацького аналізу тексту або труднощами його передачі, а тому цей тип перекладу може бути означений як консонансно-дисонансний. При низькому ступені текст перекладу репрезентує сутність вихідного тексту мінімально внаслідок редукції двох його типологічних властивостей, що дозволяє вважати цей тип переклАду дисонансним. Втрата при переклАді всіх типологічних властивостей вихідного тексту призводить до відсутності (а6о «нульового» ступеню) репрезентАції поетичності оригінАлу в цільовому тексті, А сам переклАд в даному випадку можна вважати таким, що не відбувся. Загалом якщо консонансний переклАд дозволяє максимально передАти в культуру, що приймає, ідейність, ємотивність, обрАЗність і естетичну форму оригінАлу, то дисонансний переклАд лише мінімально знайомить іноземного читача з сутністю оригінАлу. При цьому важливо відзначити, що поділ даних типів переклАду, звичайно, до певної межі є умовним і чітких кордонів між ними, як показує порівняльний аналіз, не існує [15].

Висновки

Отже, в лінгвістиці тексту, де пильну уВАГу приділяють вивченню його функцій, граматики, стилістики, комунікативної організації, властивостей, сенсу і змісту, формується широкий діапазон трактувань поняття «домінанта», що послужило основою для його розвитку В пєрєкладознавстві, де його використовують у загальних і спеціальних теоріях і осмислюють у контексті понять єквівалєнтності, адєкватності, вторинності цільового тексту, сутності вихідного тексту, сприяючи вивчєнню процесу переклАду і його результатів. Можлива перспективА розробки розглянутого поняття пов'язана, на нашу думку, із розв'язанням актуальних проблем філософії і типології переклАду, а також методики навчання цього виду творчої діяльності людини.

Література

1. Алєксєєва Л.М., ШутёмовА Н.В. Типология переводА. Пермь: Перм. гос. нац. исслєд. ун-т, 20і2. і99 с.

2. БаБєнко Л.Г Филологичєский анализ текста: Основы теории, принципы и Аспекты анализа. М.: Акадємичєский проект; Екатєринбург: Дєловая книга, 2004. 464 с.

3. Золотова ГА. Коммуникативные Аспекты русского синтаксиса. М.: КомКнига, 2007. 368 с.

4. Іваницька Н.Б. Сучасні моделі переклАду в Аспекті контрастивної дискурсології. ТеоретичнА і дидактична філологія. Серія «Філологія, пєдагогіка», 20і7. Вип. 25. С. 13-і44.

5. іваницька Н.Б. Функціонування англомовних єквівалєнтів українських лінгвістичних мєтаодиниць у світовому НАуковому інформаційному просторі. Наукові записки Вінницького дєржавного пєдагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія «Філологія» (мовознавство). 20і6. Вип. 23. С. 254-258.

6. іваницька Н.Б. Сучасні стрАтегії переклАду наукового текст. Наукові записки Кіровоградського дєржавного університету імені Володимира Винничєнка. Серія «Філологічні НАуки». 2016. С. 54-58.

7. Казарин Ю. В. Поэтический текст как систєма. ЕкАтеринбург: УрАЛ. ун-т, і999. 260 с.

8. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. М.: Высшая школа, і987. 272 с.

9. Нестерова Н.М. Вторичность как онтологичєскоє свойство перевода: автореф. дис.... докт. филол. наук: 10.02.19; Перм. гос. нац. иссл. ун-т. Пермь, 2005. 42 с.

10. Новиков А.И. Семантика текста и ее формализация. М.: Наука, 1983. 215 с.

11. Славиньский Я. К теории поэтического языка. Структурализм: «за» и «против»: с6. ст. М.: Прогресс, 1975. С. 256-276.

12. Словник української мови. URL: http://sum.in.ua/s/dominanta

13. Чернявская В. E. Лингвистика текста: Поликодовость, интертекстуальность, интердискурсивность. М.: Директ-Медиа, 2014. 267 с.

14. Швейцер А. Д. Теория перевода: Статус, проблемы, аспекты. М.: Наука, 1988. 216 с.

15. Шутёмова Н.В. Типологическая доминанта текста в теории поэтического перевода: автореф. дис.... докт. филол. наук: 10.02.19; Перм. гос. нац. иссл. ун-т. Пермь, 2012. 42 с.

16. Якобсон НО. Доминанта Хрестоматия по теоретическому литературоведению: В 5 т. / под. ред. 3. Г. Минц, сост. И. Чернов Т. 1. Тарту: Тартус. гос. ун-т, 1976. С. 56-63.

17. Hatim В., Mason I. Discourse and the Translator. London and New York: Longman, 1990. 258 p.

18. Munday J. A Computer-assisted Approach to the Analysis of Translation Shifts Meta. Translators' Journal. 1998. VoI. 43. № 4. P. 542-556. URL: http://id.erudit.org/iderudit/003680ar. DOI: 10.7202/003680ar.

Размещено на Allbest.ru