Прагматика проповіді в просторі релігійної комунікації

Анотація

У статті розглядаються процеси оновлення релігійного дискурсу в аспекті прагматичної ретрансляції. При цьому особливу увагу приділено осучасненню гомілетики, потенційним проблемним колізіям, що визначаються специфікою нової комунікативної ситуації текстової репрезентації.

Ключові слова: проповідь, вербальний вплив, продуктивна маніпуляція, непродуктивна маніпуляція, лінгвістична експертиза.

Аннотация

Климентова Е. В. Прагматика проповеди в пространстве религиозной коммуникации

Ключевые слова: религиозная коммуникация, проповедь, вербальное воздействие, продуктивная манипуляция, непродуктивная манипуляция, лингвистическая экспертиза.

Summary

Klymentova O. Pragmatics of sermon in the space of religious communication

The article focuses on the problems of religious communication's renovation, which are corresponded to the media retranslation. A special attention is devoted to sermons and the potential problematic collisions, which are caused by the new communicative situations of text representation.

Key words: religious communication, sermon, verbal influence, productive manipulation, unproductive manipulation.

Постановка проблеми. Сучасний етап становлення релігійного дискурсу в Україні позначений зміною набору алгоритмів комунікації із суспільством. Релігійна комунікація в Україні стає все більше соціоорієнтованою. На це прямо вказує поява нових форм комунікативної взаємодії в релігійній сфері, що набули репрезентативного вияву в жанровій парадигмі релігійної комунікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення прагматичних жанрів мовлення як форм комунікативної поведінки, об'єктивації соціолінгвістичних, лінгвокультурологічних, концептуальних, ціннісних позицій у релігійній комунікації здійснюється вітчизняними й зарубіжними науковцями, таким як О.В. Бобирєва, В.І. Карасик, Н.Б. Мечковська, Г.Г. Почепцов, Н.В. Слухай, О.Й. Шейгал та інші.

Мета статті дослідити інноваційні способи комунікативної взаємодії в релігійному дискурсі. Актуальність дослідження інноваційних форм релігійної комунікації зумовлюється тим, що соціоорієнтовані форми релігійної взаємодії, зокрема, залишаються слабо осмисленими щодо здатності певних феноменів дискурсу рухати його вперед, сприяти загальному розвитку, еволюціонувати.

Виклад основного матеріалу. Інституційне оновлення релігійного дискурсу потягло за собою увиразнену диференціацію векторів релігійних почувань вірян і посилило тенденцію до соціально-політичної корекції процесів релігійної сфери. Стрімка динаміка не оминула й власне комунікативну специфіку релігійної сфери, що об'єктивується новими інтерпретаційними моделями, використанням сучасних технологій інформаційного впливу й новими ефектами впливової дії. Зокрема, ресурс Catholicnews стверджує, що дослідження ефективності Інтернет-євангелізації засвідчує її високу результативність: «Більше половини тих, що прийняли рішення йти за Ісусом завдяки Інтернету, згодом ділилися своєю вірою з іншими, згідно з дослідженням під назвою Християнський Індекс Росту, в якому взяло участь більше 100 000 людей по всьому світу» [3].

У релігійній комунікації алгоритм взаємодії з аудиторією віками напрацьовувався насамперед у процесах ефективної передачі вчення, зокрема й проповіді, призначеної для «наставлення вірних згідно з істинами християнської віри» [11, с. 109]. Текст проповіді як жанровий різновид базується на такому типі прагматичної вербалізації, в якому репрезентуються матриця можливих подій, ролі учасників; контексти сприйняття подій; структурні та інтеракціональні принципи, за якими ситуації ідентифікуються і зберігаються у вигляді досвіду [7, с. 152]. При цьому очевидно, що текст проповіді, який традиційно існував «тут і зараз», за умови його телевізійної чи Інтернет-трансляції змінює свої впливові ефекти й характер комунікативної взаємодії. релігійний дискурс гомілетика текстовий

Ця взаємодія формується різними чинниками. З одного боку, жанр безпосередньо впливає на смислове сприйняття повідомлення і слугує розпізнаванню комунікативних намірів мовця. Так, К.А. Долінін зазначає: «Знання жанрових канонів (...) забезпечує ідентифікацію жанру адресатом (для чого часто вистачає навіть порівняно невеликого сегмента дискурсу), тобто орієнтування в мовленнєвій події, в якій він бере участь, активацію відповідного сценарію, що зберігається в довготривалій пам'яті, і, відповідно, налаштування на потрібну хвилю, активацію відповідної установки, перцептивної та діяльнісної, і, як результат, можливість прогнозувати наступні мовленнєві дії партнера. Подальше розгортання дискурсу й подальше адекватне реагування на нього» [2, с. 10]. Усі згадані параметри, сформовані попередніми етапами функціонування проповіді, за нових умов здатні забезпечити нову потужну хвилю соціальної рефлексії на релігійні ідеї.

Натомість, з іншого боку, аналіз функціонування інформаційних технологій у різних комунікативних дискурсах дав змогу науковцям зібрати доволі багато матеріалу щодо численних «побічних ефектів», порушень вимог «комунікативної відповідальності» й «комунікативної етики» тощо. З урахуванням того, що інвентарний перелік комунікативних категорій, які регламентують рекомендаційні, заборонні та експланаторні (як варто розуміти комунікативні дії) [13, с. 161] виміри комунікативного процесу, для української комунікативної свідомості в парадигмі комунікативної поведінки етносу перебуває у стані невизначеності й зазнає потужних небезпек узагалі бути поглинутим стандартами чужих лінгвокультур, об'єктивується проблема перспектив українського релігійного дискурсу, що формуються динамічними процесами його оновлення на сучасному етапі становлення.

нещодавно українськими богословами-науковцями репрезентовано концепцію оновлення сучасної проповіді. Так, проректор Київської духовної академії з науково-богословської роботи, один із авторів інноваційного підручника з гомілетики В.В. Бурега, представляючи підручник, зауважив, що проповідь повинна змінювати аудиторію [10]. Якщо цього не відбувається, проповідь не досягає своєї мети. На його думку, в класичних підручниках із гомілетики не приділялося належної уваги зворотному зв'язку зі слухачами проповіді. Мовиться про її вплив на розум, почуття й волю вірян. За оцінками В.В. Буреги, у традиційних підходах не усвідомлюється діалогічна природа проповіді, натомість підтримується її монологічність. Саме тому в новому підручнику авторами враховано досвід католицької, протестантських, Помісних православних церков, а також проповідницьку практику інших конфесій в аспекті прийомів ефективної комунікації, вперше здійснено спробу осмислити впливову специфіку ретрансльованої проповіді у вигляді друкованого тексту, аудіота відеозапису, Інтернет-проповіді.

Спроби об'єктивного аналізу глядацького сприйняття телевізійних, радіопроповідей та Інтернет-проповідей, вивчення їх із позицій комунікативних девіацій і комунікативної успішності реалізовані в нових дидактичних підходах, які віднині студіюватимуться слухачами Духовної академії.

Характер запропонованих інновацій, на нашу думку, свідчить про те, що проповідь має змінитися співвідносно із сучасними тенденціями розвитку комунікативних технологій, зокрема медійних, мережевих тощо. Це відбуватиметься шляхом освоєння психолінгвістичних моделей сприйняття конфесійної інформації, що традиційно для релігійного дискурсу репрезентується системою бінарних опозицій. Разом із тим зауважимо, що натепер накопичено великий досвід функціонування цих моделей в інших прагматичних дискурсах. він засвідчує, що ефективність цих моделей зазвичай залежить від реалізації цілей мовця, що їм відповідають різні композиційні схеми; наявності чи відсутності «прагматичного фокусу» в повідомленні, динамічної чи резонансної взаємодії інтенцій мовця [1, с. 31], що, у свою чергу, корелює з «мовленнєвою маніпуляцією», в межах якої розрізняють «продуктивну» й «непродуктивну маніпуляції» [12, с. 213].

Така маніпуляція нині визнається соціально та етично прийнятною, результативною в асиметричних статусно-рольових комунікативних сценаріях із прозорим кодексом морально-етичних вимог (педагогічний, медичний, психотерапевтичний дискурси), може бути свідомо обраним засобом досягнення успіху у фаховій діяльності чи іншій соціальній взаємодії, вкорінена в практичні потреби пошуку засобів ефективної комунікації. Водночас ідентифікація продуктивна/непродуктивна здійснюється відносно комунікативних інтенцій мовця (Седов, Кутуза, Климентова та інші), тоді як прийоми впливу мають амбівалентний характер. У наукових підходах вектор маніпулятивності об'єктивується лінгвістичною експертизою. Натомість у релігійній комунікації безпечність і небезпечність інформації, її етичний статус визначаються релевантністю до певної інтерпретаційної моделі, що відповідає конфесійним конвенціям чи здійснює їх ревізію [5].

Практика засвідчила, що активне використання медійних та Інтернет-технологій, ресурсу мережевої комунікації в діяльності деномінацій відкрило нові можливості для популяризації їх доктрин і нарощення електорату. У зв'язку з цим змінився склад активних учасників релігійного дискурсу й, відповідно, пожвавилася боротьба за розподіл зон впливу в інформаційному просторі України. традиційні конфесії до останнього часу практично не використовували цей ресурс, хоча в боротьбі за паству проповіді як інструменту формування конфесійного світогляду завжди надавалося особливе значення в релігійній комунікації. Проповідь це своєрідна пропаганда винятковості власної конфесійної доктрини. Разом із тим якщо раніше конкурували релігійні ідеї, то з новим ресурсом стратегічну перемогу отримують ті, хто краще знається на технологіях інформаційного впливу.

Розрізняючи терапевтичний і патогенний вплив на аудиторію як результат застосування продуктивної чи непродуктивної маніпуляції, зауважимо, що ідентифікація впливової специфіки в релігійних текстах обтяжується тим, що стосовно релігійного дискурсу й досі не вироблено чітких і послідовних вимог до контролю за інформаційною безпекою. Сакральні тексти виведені за межі антиекстремістських законодавств, а тексти другого кола, до яких належать і проповіді, системно апелюють до священного першоджерела. Це ускладнює їх лінгвістичний аналіз, заважає виявленню прийомів прихованої персуазивності, як наслідок, гальмує своєчасну наукову кваліфікацію маніпулятивних стратегій і тактик, що живлять їх комунікативну конфліктогенність, часто глибоко латентну.

З огляду на це, проблема осучаснення практики проповіді шляхом адаптації до можливостей медіапростору й Інтернет-ресурсів, ресурсу соціальних мереж і нарощення її впливової здатності втрачає свою комунікативну автономію й піддається прогнозуванню за сценарієм усіх впливових дискурсів (політичного, рекламного тощо), коли інформаційність підміняється емоційністю. Реляція з певною інтерпретаційною моделлю, стосовно якої традиційні релігії та неокульти протиставлялися, за нових умов є недостатньою. Крім того, неокульти, як відомо, доволі часто практикують непродуктивну маніпуляцію і зловживають довірою вірян. Попри те, постійно перебуваючи в зоні репутаційних ризиків, вони демонструють здатність нарощувати електорат і забезпечувати медійну та Інтернет-активність в українському інформаційному полі.

Проте, на наш погляд, практика ефективного використання впливових текстів у релігійній комунікації стане більш безпечною в разі об'єднання зусиль науковців і представників церкви в намаганні бути відповідальними, маючи справу з медіа, Інтернетом і мережевими технологіями впливу.

Зауважимо, що, відповідно до сучасних наукових підходів в осмисленні законів циркуляції інформації та їх реляції з комунікативним потенціалом людей, Україна належить до суспільств нового типу, а саме інформаційних суспільств, зокрема, за типологією японського науковця Йнедзі Масуда [6, с. 37]. Еволюційна модель функціонування інформації в інформаційному суспільстві, де «обмін інформацією не має жодних часових, територіальних або політичних меж» [6, с. 37], створює нові, небачені раніше можливості для всіх типів самоідентифікації, а отже, й релігійної.

З ідей Й. Масуда, перенесених у релігійний дискурс, теоретично випливає, що в умовах соціоорієнтованого суспільства й із урахуванням актуальних для такого суспільства норм комунікативної поведінки проповідник, окрім конфесійних цінностей, має поважати «етичні цінності керованих демократій». При цьому стандарти безпечної комунікації в інформаційному просторі обґрунтовуються у фреймах «суспільства довіри», когнітивної багатовекторності, консенсусу, що взагалі не властиво теологічній риториці. Тому, на наше переконання, є потреба опановувати нову концептологію проповіді в ширшому за конфесійні інтерпретаційні моделі контексті з урахуванням параметрів психоекологічної комунікації в суспільствах інформаційного типу з їхньою поліпарадигмальною реальністю.

Натомість практично в умовах гібридної війни, що ведеться в Україні, подібні зміни формату в релігійній комунікації слугують підставою для навчання проповідників ідентифікувати на наукових підставах маркери текстової патогенності. Що ж до українського соціуму загалом, то вкотре актуалізується потреба в розширенні набору завдань лінгвістичної експертизи релігійного тексту й контролю за його інформаційною безпекою з боку компетентних соціальних інституцій.

Окрім того, з огляду на базову категорію розрізнення різних типів впливу комунікативну поведінку мовця [13], постає потреба в науковому дослідженні ситуативних, різноаспектних і параметричних моделей комунікативної поведінки релігійного лідера думки. Такі дослідження становитимуть логічну перспективу вивчення комунікативної специфіки релігійного дискурсу. З огляду на певну спорідненість релігійної й політичної комунікації, зокрема, в аспекті категорій ініціативності, реактивності, квеситивності, рольового розподілу, полярної оцінності тощо, в основу аналітичної моделі можуть бути покладені підходи, вже розроблені для політичного дискурсу [9], але доповнені актуальними для релігійної комунікації ознаками.

Зокрема, для наративного аналізу такими, на наше переконання, є кількість контактів, вибір інформаційних каналів, час і послідовність контактів; для мотиваційного інтенції (експліковані, імпліковані), комунікативні стратегії й тактики, прийоми мовного впливу; для когнітивного й операційного аналізу конфесійна доктрина, її кореляція з каноном, концептосфера (ядро, периферія, контекстні фрейми, бінарні опозиції тощо), емотивний модус; контент-аналіз може базуватися на показниках динаміки кількості прихильників доктрини, соціальних функцій, комунікативних ознак маркетингової успішності/провальності мережевих ресурсів; психолінгвістичне портретування мовця (рівень мовної компетентності, ідіостиль, темперамент, релевантність, манера, планування комунікативних дій, комунікативна невербаліка, специфіка самопрезентації, рольова гра тощо). така аналітична модель, що, безперечно, може бути доповнена, здатна забезпечити експерта з мовної аналітики конкретним аргументативним матеріалом і слугувати розбудові адекватної лінгвістичної експертизи релігійного тексту.