Соціальні та універсально-культурні етимони і деривати концепту "місто" в індоєвропейських мовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальні та універсально-культурні етимони і деривати концепту «Місто» в індоєвропейських мовах

Олександр Кирилюк

Етимологія дає можливість зазирнути у глибину тисячоліть та з'ясувати, якими були смислові підстави для номінації того чи іншого явища. Різні народи одні й ті ж самі явища могли іменувати за допомогою зовсім відмінних лексичних засобів, оскільки вважали найважливішою рисою різні властивості чи ознаки відповідного явища. Концепт «місто» також фіксувався за допомогою відмінних слів, що утворювались на підставі розвитку лексичного складу мов. Метою статті є виявлення тих смислів, котрі носії різних мов індоєвропейської родини пов'язували з таким об'єктом номінації, як місто. Відповідно, для досягнення цієї мети автор ставить перед собою завдання з'ясувати, які саме етимони має концепт «місто» у мовах цієї мовної сім'ї, тобто, на підставі яких слів чи часто штучно реконструйованих коренів (що позначається значком *) протоіндоєвропейської прамови він утворився, і які він має деривати, тобто, похідні від нього лексичні одиниці. Таке комплексне дослідження етимології концепту місто здійснюється вперше, у літературі є аналіз походження лише окремих лексичних форм концепту «місто».

Місто. Stadt. «Місто» з різними варіаціями зустрічається в усіх слов'янських мовах у значенні великого населеного пункту, базарної площі, місця, місцини. Вважається, що українська запозичила його із західнослов'янських мов, де воно було калькою ср.-верх.-нім. Stat «місце, город». Тобто, первісним значенням цього слова було місце, у значенні «умісто», «умісті», що бере початок зі слов'янського *mesto - «місце». Давнішим за нього є значення «накидане на землю покриття для розташування», пов'язане з metati, mesti - «кидати», близьке до лит. misti «харчування» [Місто 1989: 484]. М. Фасмер у своєму етимологічному словнику також наводить литовські споріднені слова лит. mintu, mitau, misti «харчуватись» та maistas «харчування», а також maitinu, maitinti «годувати»; латиське mitu, mist «мешкати, знаходитися, харчуватися»; авест. maetana «місце перебування, житло, дім», mitayaiti, mithnaiti «живе, перебуває». Слово Stadt сходить до ср.-в.-нім. stat, а це - до др.-в.-нім. stat «місце», яке йде до прагерм. *stadiz з тим же значенням, а воно - до пра-і.є. *stehtis («стояти» + суфікс -tis). Stat споріднене з англ. stead «місце» та з однокореневими словами інших мов з тим самим значенням. Слово зафіксоване з VIII ст., але сучасний сенс отримало у XIII ст.

У складових назвах міст вживання слова «місто» не зустрічається (хоча ним можуть позначатися певні райони великого міста - «старе місто»), натомість -stadt при утворені назви міст не є рідкісним - це рос. Кронштадт, нім. Карл-Маркс-Штадт (Хемніц), Вайль-Дер-Штадт, Інгольштадт та інші.

Город. За Л. В. Успенським, це слово було вже у загальнослов'янській мові і звучало воно як *гордь з первісними значеннями «огорожа», «тин». З цього ж кореня пішли слова город, огорожа, рос. огород, ограда. Пізніше воно позначало «обнесене частоколом селище», «крепостицю». М. М. Шанський еволюцію смислів даного слова вбачає у переході від назви речі, котра робила дане місце огородженим (власне огорожа, жердина - «те, що огороджує») через позначення внутрішньої площі, що обмежувалась цією огорожею (огороджене місце, огород) до сучасного значення рос. город, крепость. Такої ж думки з цього приводу А. В. Семенов, за яким городом почали називати велике поселення з будинками, що було обнесене захисними фортифікаційними спорудами вочевидь досить пізно. Але, як виявляється у процесі заглиблення у матеріал, така скорочена етимологія копцепту город у даних авторів не згадує інших важливих моментів досить змістовної його історії.

Ширшу етимологічну базу города наводить М. Фасмер, котрий вважає, що укр. город, рос. город сходять до ст.-слав. градъ, як і болг градъет, сербохорв. град, словен. graаd, чеш. hrad, польск. grod, в.-луж. hrod, н.- луж. grod, кашуб. gard, полаб. gord. Витоки слів город та огород як огородженого місця (др .-исл. geri «огороджена ділянка землі») сходять до слів із значенням огорожа, паркан, а також жердина, за допомогою яких, власне, це місце огороджували.

На думку багатьох дослідників, спорідненими на підставі прадавньої лексичної основи є давн-інд. grhas «будинок», авести. geredo «печера», гот. gards «будинок», давн-ісл. gerdi «обгороджена ділянка землі». Більш далеким джерелом города є індоєвропейський корінь gh та слово gherdh «окреслений колом», з чим пов'язані лит. gardas «ограда», лтш. zardi мн., др.-прусск. sardis «паркан», алб. garth, -dhi «паркан». З індоєвропейським коренем gh також співвідносяться значення, що виводять нас не тільки на огороджену ділянку землі, але й на певну господарську діяльність на ній. Так, з відмінністю лише у наголосі від городу в український мові існує слово для позначення місця для сільськогосподарської роботи на «огородженій ділянці землі» - городі, на якій вирощуються здебільшого овочеві або коренеплідні рослини, тоді як сад в основному позначає штучні деревні, переважно фруктові, насадження. Натомість в інших мовах саме від первісного смислів огородженої ділянки походять слова, що позначають саме сад (англ. garden, нім. Garten та, вочевидь, рум. gradina). До в'язки значень слів, утворених на базі цього кореня, М. Фасмер відносить також лит. gardinys «хлів для дрібної худоби», жем. gardis «гратчастий борт воза». З сільськогосподарськими реаліями пов'язане також однокореневе слово рос. озород - «споруда з жердин для сушки сіна або снопів, та укр. ожередь - «ріштування з жердин».

Далі, етимологію давн-гр. khortos як «огороджене місце для годування тварин», «сарай», «пасовище», далі, «харчові продукти для тварин», «сіно», «трава» (останнє значення збережене і у новогрецькій), або «х|ірчування в цілому» словникові статті на це слово прив'язують до інд.-є. g er, а його - до протоіндоєвропейського oortos, близьким до якого є санскритське gha, лат. hortus, давн.англ. Eard та англ. yard - «двір» [Hortos 2019]. Вказане слово спочатку, як бачимо, мало значення, тотожне з оборою - «відгородженою частиною сільського подвір'я з приміщення ми для худоби», і лише згодом почало позначати двір взагалі.

За допомогою цього слова сформувалися назви таких міст, як, приміром, укр. Білгород-Дністровський, Болград, Вишгород, Городище; чеш. Буштеград; польс. Терногород; рос. Петроград та інші.

Urbs. Ч. Льюис та Ч. Шорт [Urbs 2011] зводять urbs до санскр. vardh- «робити сильнішим», наводячи перс. vard-ana - «місто» з пізнішим значенням місто, захищене стінами (a walled town), а потім просто місто (a city). Сучасні міста чи селища з включенням до їхньої назви кореня urb- невідомі, хіба що Урбіно (рим. Urvinus Mataurense) на сході Італії, хоча іноді цю назву прив'язують до етруського uruvo - «межа, кордон». З Плінія відоме село Urbis в Ефіопії (6. 180), а також два сусідніх муніципальних містечка під однією назвою Urbinum, котрих розрізняли завдяки різним епітетам (3.14).

Town. Це слово у сучасній англійській мові походить від давн.-англ. Tun із ранніми значеннями «огорожа», «сад», «поле», «двір», «ферма», «садиба», «житловий будинок», «особняк», та пізнішими - як «група будинків», «село». Воно було запозичене з протогерманських *tunaz, *tunan - «укріплене місце», які є спорідненими з іншими однокореневими словами різних германських народів із значеннями «огорожа», протоіндоєвропейська основа яких реконструююється у коренях *dhu-no- «укріплене місце», «городище як фортеця на пагорбі». З онлайнового етимологічного словника, звідки взяті ці відомості, ми дізнаємося також, що після норманського завоювання у відповідності до французького ville з середини ХІІ-го ст. town отримає значення «населеного пункту, більшого за село». Сучасне значення застосовується до міст достатньо великого розміру, а також до місцин, котрі посідають проміжне місце між містом (city) і селом (village) [Town 2019].

Цікавим є та обставина, що англ. town та укр. тин мають спільне джерело походження. За матеріалами М. Фасмера, слав. tym є чи не найдавнішим запозиченням (до ІІ ст. після Христа) з мов східно-германських народів з вже відомими нам семантиками «паркана, огорожі, укріпленого місця», як це видно з Новгородського літопису, чому є відповідні аналоги - герм., ср. др.-исл. tun «усадьба, двор, сад», англос., др.-сакс. tun, д.-в.-н. zun «забор», которые родственны ирл. dun «крепость». Тобто, значення тину майже співпадають із значеннями граду.

Тоді, якщо ця назва позначала «форт», «крепостицю», «фортецю», то урбаністичні топоніми мали б хоча б іноді включати до себе як словоутворюючу частинку -тин. І дійсно, ті німецькі землі, де колись мешкали прибалтійські слов'яни, мають чисельні найменування населених пунктів на -тін - Dobbertin, Mellentin, Zarrentin, Roggentin та багато інших. Що саме ця частинка позначає, фахівці точно сказати не можуть, а якщо так, то логічно припустити найбільш ймовірне - вона позначає містечко з фортифікаційними укріпленнями, що підтверджується ідентичними назвами без цієї частинки, з іншими закінченнями, скажімо, є Zarrentin, а є й Zarrendorf (dorf - нім. «село»), і це останнє таких укріплень не мало. Так само відомі Roggentin та Roggow, або Dobbertin та Doberan, Parkentin та Parkow [Несколько интересных... 2012]. З цього видно, що -тін або -тину назви містечка чи міста не є випадковими, коли, як у випадку з топонімом Zarryn- завдяки закінченню -tin розрізняли укріплене місто і відкрите для нападів село з однаковою назвою.

Цьому припущенню було знайдене підтвердженн у спірній, але гідній увазі гіпотезі у галузі альтернативної історичної лінгвістики Валентина Стецюка. Він знайшов в Україні майже шістсот топонімів, що можуть мати англосаксонське походження, і половина з них містить у собі кінцевий формант -tyn/-tin/-ten/-den. Ним робиться припущення, що -тин як частина складової назви має конкретне значення. Надалі цей автор зазначає, що «пошуки його першооснови були проведені в декількох мовах і найбільш слушним для топоніма виявилося д.-анг tun “огорожа”, “поле”, “двір”, “дім”, “житло”, “село”, “місто” (суч. am. town “місто”) [Стецюк]». За цим дослідником, з цього словотворення виникли такі урбаністичні топоніми, як Козятин, Кривотин, Правутин, Люботин. Назви населених пунктів з подібними формантами tyn/tin/ten/den часто зустрічаються в Центральній Європі та Великій Британії. Наводить цей автор і чисельні чеські топоніми з основою tyn, такі як Тин над Бечевою, Тин над Влтавою, Тинечек, Тиніштько, Тиніштє, Тинец (над Лабем і над Сазавою) [Стецюк]. В Україні, додам, окрім названих, є такі топоніми на -тин, як Літин, Пирятин, Гусятин та інші.

Розглянутий варіант іменування міста включено до назв амер. Елізабеттауну, півд.-афр. Кейптауну, столиці Сьерра-Леоне Фрітауну тощо.

Burg. Це слово поєднує обидва значення концепту «місто» - і як town, і як city. Сходить воно до borough (боро) - «район, округ, містечко». Давньоанглійські burg, burh позначало або житло взагалі, або житло у межах укріпленої огорожі, протогерм. *burgs - форт на пагорбі, фортецю, ст.- норв. borg - стіну, замок, ст.-нім. burg, buruc - укріплене містечко, цитадель, готс. baurgs - місто [Borough 2019]. У свою чергу, етимологи зводять ці слова до протоіндоєвропейського кореня *bhergh- «високий» з дериватами, що відносяться до пагорбів, фортів на них, чи взагалі до укріплених висот [Bhergh- 2019]. Прикметно, що попри поширене значення укріпленого міста у готській це слово мало сенс не просто міста, а громадянської спільноти (civic community). концепт мова етимологічний топонім

Староанглійське byrig (байріг) збереглося у теперішніх назвах деяких англійських міст як -bury - і як власне Bury (Бері), так і, приміром, як Бери- Сент-Эдмундс (Bury St. Edmunds). Міст, у складі назв яких присутнє -burg досить багато, достатньо назвати Страсбург чи (штучно запозичено) Оренбург. Власне borough присутнє у широковідомій через брендову марку сигарет назві старовинного англійського міста Марлборо (Marlborough). З burgh 'у як варіанту borough у шотландській та англійській у назвах міст Единбург (Edinburgh) та Пітсбург (Pittsburgh) burgh фігурує у сенсі «району».

Polis. Загальновизнаними значеннями слова polis є такі значення, як «цитадель», «форт», «місто», «місто-держава», «громада», «громадяни», і походить воно від протоіндоєвропейське *tpolh- «цитадель» з первісною семантикою «замкнутий простір, часто на вершині пагорба». Власну етимологію слова polis, пов'язуючи його з протоіндоєвропейським коренем *kw el (з якого виводять також термін культура), пропонує Жан-Виктор Верне. За ним, корінь *kwel позначає те, навколо чого організована діяльність або місце, де людина живе. Як бачимо, з точки зору універсально- культурного підходу плекання життя слід класифікувати як культивацію вітальності. Посилаючись на Фукідіда (II, 15, 3), Ж.-В. Верне наполягає, що у того йшлося не про фортифікаційне укріплення, а про ту частину Атен, де мала місце найдавніша концентрація жителів, і в ті дні ті, хто йшов туди, говорив: «Я йду в місто» [Vernhes 2013]. Насправді, вже важко встановити, чи має давньогрецькеpolitis («громадянин») первісне значення «мешканець цитаделі», можливо, якщо судити за аналогією з burg, так і було, але, можливо, через те, що саме ці мешканці мали всю повноту політичних прав, їхнє іменування як politis визначило зміну значення терміну polis з «фортеці» на «місце, де сконцентровано все політичного життя».

Урбаністичними топонімами, що склалися за допомогою цього слова є, приміром, укр. Севастополь, Сімферополь, Бориспіль, Ямпіль, Томашпіль, грець. Александруполіс, итал. Неаполь, польск. Семпополь, амер. Індіанаполіс та інші. Дериватами цього слова є такі слова, як політика, політичний, поліція тощо.

Civitas. Civitta. Citta. City. Латинське dvitas із значенням «місто» [Civitas 2008] споріднене з civilis - «що має відношення до громадян, цивільного, усього ... політичного, правового, що стоїть на захисті приватних прав та власності громадян» [Civilis 2011]. Витоки dvitas йдуть до civis «місцеве, корінне населення (native), городянин, громадянин». Протоіндоєвропейським коренем цього слова є *key- «лягати в основу, оселитися, дім, родина, любов, улюблений», споріднене з давн.-англ. hiwan - мн. «члени домогосподарства, челядь», тобто, «домашні».

Термін dvitas фіксував належність до певної «спільної справи», до республіки (res publica), і людність цієї res publica розумілася як спільнота громадяни з повними політичними правами. У даному смислі фізичне місто, або urbs, мало суттєву відмінність від політичного міста, або civitas, хоча пізніше, за часів імперії, деякі міста почали включати civitas (згодом - civita або civida) у свої назви. Таким чином, civitas - це більшою мірою політико- правове, семіотичне, а не фізичне місто.

Цікаво, що подібний поділ на громадян та негромадян існував й у ранньомодерному Львові у XVI ст., мешканці якого поділялися на громадян (cives), котрих було вписано до реєстрів міського права та просто мешканців міста (incolae). Перші користувалися міськими привілеями, другі - ні. Останні постійно боролися за урівняння у правах з cives, особливо у сфері торгівлі. Належати до міських громадян українцям та євреям заважала їхня віра - адже, за магдебурзьким правом, громадянство могло бути надане лише католикам, коли представники «інших релігійно-етнічних груп не були повноправними міщанами» [Гуль 2019].

Вочевидь, такий поділ на громадян та негромадян сходить ще до давньогрецьких часів, де корінні мешканці міста мали політичні та громадянські права, визначені законами полісу, звідки походить politis - «громадянин». Але у давніх греків була ще одна назва міста - astu - «місто, його населена частина, не цитадель». Це слово походить від від протоеллінського*wastu, з можливим зв'язком зсанскритським васт («будинок») та протоіндоєвропейським джерелом *h?wostu, з що, у свою чергу, бере початок з *hjwes - «мешкати, жити» та *hjwostu - «дім, будинок». З найменування міста astu виникло й слово astos із значенням, майже тотожнім з polites, іноді з синонімічним вживанням як «громадянин, уродженець міста-полісу», але з однією суттєвою відмінністю - це був вільний громадянин, не раб, котрий, як іммігрант, метік, переселенець з іншого міста, мав, на відміну від politest як корінного громадянина, лише громадянські, а не політичні права [Astos 2019].

Від civitas бере походження і англійське слово city. Вважається, що воно пов'язане із серед.-англ. dte, котре запозичене зі старо-франц. cite. У свою чергу, воно має своїм джерелом лат. dvitas «громадянство, спільнота, місто із внутрішніми територіями». Це слово замінило традиційне ст.-англ. burgh, borough (боро) - «укріплене місто». Окрім того, слід сказати, що цілком природно латинське dvitas дало через певні мовно-історичні трансформації ісп. ciudad (сьюдад), португ cidade (сідаджи), каталанс. ciutat (сіутат), італ. citta (чітта) - «місто» тощо. Дериватами civitas є такі слова, як цивілізація, цивільний, цивілізований тощо.

Серед сучасних міст, в назвах яких фігурує civita або civida, можна назвати італ. Чивіта ді Баньореджо, Чивітавекк'я, Чивідале-дель-Фриулі та інші, ісп. Сьюдад-Реаль тощо.

Висновки

Таким чином, розгляд етимонів концепту місто показав, що значну їхню частину складають слова, які позначали огороджене поселення, землю, що обробляється и засаджена деревами чи овочами, будинок, помешкання тощо. Інваріантом значень цих слів є значення місця, обмеженого по периметру певними штучними засобами - жердинами, парканом, стінами або іншими спорудами, і його величина може коливатися від площі господарської будівлі (хлів, будинок, двір) до пізніших значень як цілого міста, округи чи навіть держави, що отримала назву від свого головного міста. Смислові параметри міста прив'язувались також до змісту діяльності в його межах - це була діяльність, спрямована на забезпечення людей харчуванням.

В універсально-культурному контексті тут мова йде про культивацію аліментарності, і цей код специфікує вітальний аспект мешкання не тільки у забудованому місті, але й у його окрузі, котра разом з містом часто складала єдину адміністративну одиницю. Що стосується концепту місто як укріплення, фортеці, то тут у першу чергу мова йде про агресивне кодування, з боку місцян - табуйоване, коли його мешканці для відбиття збройних зовнішніх атак споруджують навколо міста захисні мури, котрі заважають нападникам його захопити. У старовинних коренях слів із значенням «місто» простежується й еротичний код у сенсі родинного життя у любові та взаємному піклуванні.

З суттєвою зміною змісту міського життя, коли воно набуло правових форм, зі слів із значенням місто виникли похідні слова, що позначали суб'єктів цих відносин: з рос. города походить «гражданин», у германських мовах з burg виникло «бюргер» з тим самим значення, але раніше, у XVII ст. - у значенні «вільний міщанин», буквально - «мешканець фортеці». У наступному столітті виникає термін «буржуазія», спочатку у сенсі «група вільних людей французького міста» як «французький середній клас», котрий поширився і в інших країнах та став позначати певний соціальний клас. Джерелами цього слова було вже згадуване протоіндоєвропейське bhergh, франкське *burg «місто», похідне від нього ст.-франц. ви^е^ (бюрже) та borjois (буржуа) «мешканець міста» (на відміну від селянина). Аналогічного походження й укр. міщанин та рос. мещанин - запозичено з польської mieszczanin «городянин» від miasto, звідси міщанський, спочатку «міський», польск. mieszczanski. Мешканець міста отримав найменування за аналогією з іншими мовами - містянин, але це слово не отримало значення «громадянин».

Втім, цей процес не був прямолінійним - як вже зазначалось, у готів слово, похідне від кореня *bhergh- разом із значенням укріпленого міста вже позначало громадянську спільноту, що можна пояснити римських впливом, оскільки до готів, що були сусідами Риму і часто перебували у нього на військовій службі, застосовувалось такі ж закони, як і до римлян у межах загального права (jus commune), а едикти Теодеріха прямо ґрунтувалися на римському праві. Римлянин, що переїжджав до іншого міста, переставав бути cives і набував статусу incola («житель»), але готи у Римі не могли набути й такого статусу, не кажучи вже про cives, і цілком можливо, що вони, за прикладом римлян, застосовували у себе аналогічний з cives статус для повноправосуб'єктних мешканців власних міст.

Але у цілому слова із значенням громадянин у політичному сенсі були дериватом слів із значенням мешканець (укріпленого) міста. Особливості формування цих слів полягають у тому, що вони утворюються на підставі слів із значенням «місто» начебто за аналогією з утворенням слів громадянин у давньогрецькій та латинській мовах. Насправді це не так, civitas - «місто» походить з civis - «громадянин». Річ у тім, що у давньогрецькій та латині існував термін, що позначав місто як фізичний об'єкт - urbs. Civitas хоча і позначало «місто», але не у фізичному сенсі як сукупності будівель на обвалованій території, а як політико-правову комунікативну віртуальну систему, коли можна було бути мешканцем urbs 'а, але не належати до civitas, тобто, не належати до класу cives, або civis (класу патриціїв та знатних плебеїв) з найбільшими майновими та політичними правами, тобто, можна було бути (рос.) горожанином, але не бути (рос.) гражданином.

Список використаної літератури

1. Гуль, О. (2019) «Чужі у своєму місті»: протистояння національних громад Львова у XVI ст., в: Україна модерна. Міжнародний інтелектуальний часопис. № 26. Дата звернення: 01.04.19. Режим доступу: http:// uamodema.com/md/gul-lviv-medieval.

2. Місто (1989), в: Етимологічний словнік української мови, у 7 т., т. 3, Київ: Наукова думка, 552 р.

Анотація

У статті розглянуто етимологію слів місто, город, Stadt, town, burg, urbs, polis, civitas. Усі вони, за виключенням останнього, мають своїми етимонами протоіндоєвропейські корені, що означали огорожу, замкнутий простір, укріплене поселення, а також будинки, дворові споруди, господарське та родинне життя у цьому поселенні або культуру в цілому. Відповідно, у тих смислах, котрі пов'язувалися з містом, відобразилися й культурні універсали. Вітальну (життєву) універсалію ми можемо побачити у тих випадках, коли слово фіксувало господарське та родинне життя. Ця категорія кодифікувалась у харчовому (аліментарному) та у репродуктивному (еротичному) смислах як сімейне життя у спільному вживанні їжі та у взаємній любові.

Мортальна (смерть) культурна категорія тут табуюється через захист міста фортифікаційними стінами. Дериватами деяких з цих слів (місто, город, burg) стали слова, що позначали мешканців цихміст-фортець (місцянин, рос. горожанин, бюргер), а з розвитком соціально-політичної системи ці слова набули класового забарвлення (міщанин як становий статус, рос. гражданин, буржуа). На відміну від них, civitas утворилося як політико- правовий термін, беручи походження від іменування того класу громадян (cives - громадянин) фізичного міста (urbs), котрі користувались найбільшими політичними правами. У цьому випадку слова, що позначали певний клас, стали етимонами для слів, що почали позначати місто як політичну комунікативну систему. У свою чергу, дериватами цих слів стали слова цивілізація, цивільний тощо. В українському суспільстві центр правового регулювання був зосереджений на селі (загальне право). Тому українське «місцянін» не отримало значення рос. «громадянин». Натомість його відповідністю стало «громадянин» як представника «громади», руральної спільноти типу Gemeinschaft.

Ключові слова: етимологія, універсалії культури, місто, город, Stadt, town, burg, urbs, polis, civitas.

Этимология «города» восходит к словам со значением «ограда», позднее -- «укрепленное поселение, крепость». Дериватами этих слов стали термины, обозначавшие жителей этого поселения (мещанин, горожанин, бюргер), которые с развитием политической жизни приобрели социально-классовое значение (мещанское сословие, гражданин, буржуа). В отличие от этого латинское civitas (город) возникло противоположным образом, являясь дериватом слова cives (граждане с наиболее полными политическими правами). Таким образом, в результате исследования выяснено, что сначала ключевым признаком города считалось то, что он является укрепленным поселением, а потом - что он представляет собой средоточие политико-правовой жизни ощества с его лидирующей ролью в развитии государства по сравнению с селом. В отличие от них в украинском сообществе центр правового регулирования был сосредоточен в селе (общее право). Поэтому украинское «м^цянин» так не получило значение рос. «гражданин». Его соответствием стало «громадянин» как представителя «громади», сообщества типа Gemeinschaft.

Ключевые слова: этимология, универсалии культуры, урбанистика, место, город, Stadt, town, burg, urbs, polis, civitas.

The etymology of the words “мюто, город, Stadt, town, burg, urbs, polis “ and “civitas“ is considered in the article. All of them, except last, have proto-Indo-European etymological roots, which means “fence, enclosure, fortified settlement“, as well as “houses, courtyards, farm and family life in this settlement“ or “culture“ in general. Accordingly, cultural universalias are also reflected in the sense that were associated with the city. We may see the vital (life) universalia in the sense that fixed the economic and family life. Category «life» here was codified by the nutritional (alimentary) code as joint cooking, and by the reproductive (erotic) code as family life with mutual love. The mortal (death) cultural category is denied (tabooed) by the fortification walls of the city, which at the first time were considered such its main feature. Derivatives of some of these words (мкто, город, burg) became the words, which were denoting the inhabitants of these fortress cities (м^цянин, горожанин - «city dweller», burghers). With the development of the socio-political system, these words acquired a class meaning (ukr. мщанин as “urban social class “; rus. гражданин as “citizen, civilian, voter, individual“ or “a legal entity of the state “; bourgeoisie). So, at first the most important feature of the city wеre a defensive walls, then - that it is a closed place for dwelling, and later - that it is a communicative political community of citizens. In this way, words denoting a particular class became etymons for words that began to designate the city as a political communication system. In contrast, civitas was formed as semiotic term, originating from the naming of cives (citizen) of the physical city (urbs), who enjoyed the most political rights. In turn, the derivatives of these words were the words civilization, civil etc. Thus, in one case the word «citizen» was formed from the word «city», in the other case the word «city» was formed from the word «citizen». Thus, the study found that at first the key feature of the city was that it was a fortified settlement, and then that it was the center of the political and legal life of society with its leading role in the development of the state compared to the village in most cases. On the contrary, in the Ukrainian community, the center of legal regulation was concentrated in the village (common law), while the cities were populated mainly by colonialist. That is why ukr. «mistsyanin» (city dweller) did not get the value of a citizen. An analogue of the word «citizen» has become the ukr. word «hromadjany“n» as a representative of a rural common (Hromada), community of Gemeinschaft type.

Keywords: etymology, universalias of cultures, urban studies, place, city, Stadt, town, burg, urbs, polis, civitas.

Размещено на Allbest.ru