Средства выразительности в поэзии Т.Г. Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Средства выразительности в поэзии Т.Г. Шевченка

Пилиева В.З.

студентка 3 курс, филологический факультет ГБОУВО РК КИПУ

г. Симферополь Научный руководитель: к.ф.н., доценткафедры украинской филологии Масликова О.С. ГБОУВО РК КИПУ г. Симферополь

Аннотация: Проблемные вопросы взаимодействия фольклорного и индивидуально-авторского составляющих в поэтическом наследии Т.Г. Шевченко изучались и анализировались большим количеством исследователей языкового творчества поэта. Синтетический характер лингвостилистики Т.Г. Шевченко едва ли отобразился в его тропеичной системе. В процессе художественного освоения мира Т.Г. Шевченко находит языковые выразительные особенности в традиционных эпитетах, открывая их новые качества. Мастер слова творчески переосмысливает фольклорные образцы, выявляет их структуру, благодаря чему в контексте эпитетные единицы приобретают различные коннотации, становятся выразительными стилистемами, носителями микростиля автора.

Ключевые слова: эпитет, метафора, олицетворение, автор, мастер слова, языкознание, исследование.

Annotation: Problematic issues of interaction between folklore and individual author components in the poetic heritage of Taras Shevchenko were studied and analyzed by a large number of researchers of the poet's linguistic creativity. The synthetic nature of the linguistic style of T. G. Shevchenko hardly appears in his tropical system. In the process of artistic development of the world Taras Shevchenko finds language expressive features in traditional epithets, revealing their new qualities. A master of words creatively reinterprets the folklore samples, identifies their structure, so in the context of epithets units acquire different connotations, become expressive stritemname, native microstyle of the author. фольклор лингвостилистика поэзия шевченко

Key words: epithet, metaphor, personification, author, master of words, linguistics, research.

У кожного народу є святині. Український народ щасливий, що має свої святині, серед них дві найголовніші книги буття нашої нації. Одна навчає нас любові до людей, самопожертви, віри до Бога, а друга навчає до самозабуття любити Україну. Ці книги - «Біблія» і «Кобзар». Т.Г. Шевченко [ 1, с. 43].

Тарас Григорович Шевченко є центральною постаттю українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала важливе значення у становленні й розвитку нової української літератури. Великий майстер утвердив в ній загальнолюдські демократичні цінності та підніс її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Тарас Шевченко звертався до тем, проблем та ідей соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх, які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено [ 2, с. 76 ].

Т.Шевченко перший піднісся до синтетичності і соборності літературної мови в історичному і географічному розрізі, по-новому використав архаїзми, слов'янізми, різноманітну палітру засобів художнього вислову, говір- кові елементи різних українських діалектів - південно-східних, північних, південно-західних, але переважно вже усталених у художній практиці полтавсько-харківських мовних рис.

Комплексного опису мови творів Т. Шевченка, навіть з огляду на відомі монографічні дослідження, досі, на жаль, немає. Вивчення особливостей мови Т. Шевченка розпочалося на початку ХХ століття [6].

Митрополит Іларіон, власне, один із перших окреслив основні особливості літературної мови Кобзаря -в основному на рівні лексики ( наприклад, відсутність полонізмів, русизмів, архаїзмів, запозичень, уникання спрощення, тобто просторічного мовлення та ін.) - спочатку у статтях «Шевченковамова» (1934 р.), «Значення Шевченка в історії української літературної мови (1935 р.) та «Навчаймося літературної мови від Шевченка. Словник мови «Кобзаря» (1935 - 1939 р.), а потім у ґрунтовній праці «Історія української літературної мови» (Вінніпег, 1949) [6].

Тарас Шевченко використовує для своїх творів народнорозмовну основу, історичні джерела, церковнослов'янізми, інтернаціональний контекст творчості.

Фраземіку в текстах Т. Шевченка і крилаті та афористичні вислови поета досліджували Коломієць М. П., С. Я. Єрмоленко, Л. І. Добржанська та ін. Фонетичні, орфоепічні й ритмічні особливості мови Т. Шевченка були в центрі уваги таких мовознавців, як О. Н. Синявський, А. С. Колодяжний, О. Клименко [ 3, с.45].

Поезія автора дуже багата на художні засоби, які властиві для усної народної творчості, бо ще з дитинства увагу поета привертало життя народу, зокрема покріпачених селян.

Автор написав поезію «Садок вишневий коло хати...» у 1847 році, перебуваючи під слідством в камері-одиночці Петропавловської фортеці. В ті сумні дні, коли він очікував вироку, автор згадував мальовничі картини рідної України: її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. Поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства чи вже ні [ 3, с. 105 ].

У фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір'ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів - «Садок вишневий коло хати». Він увійшов до поетичного циклу «В казематі»[3, с. 106 ].

У цьому вірші автор використовує такі художні засоби, як: епітети -- садок вишневий, вечірня зіронька, маленькі діточки; метафори -- хрущі гудуть, зіронька встає, соловейко не дає.

«Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть...

... Сем'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

.Так соловейко не дає.

. Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх.»[4, с.267 ].

Від перших досліджень творчості Тараса Шевченка і до нашого часу не припиняється суперечка щодо ставлення поета до Бога. У деяких віршах він сперечається з Богом, навіть заперечує його існування, в інших - широко використовує біблійні види і теми, творчо переосмислює, переспівує Книжку книжок, а в багатьох надає приклади релігії як джерела поетичного натхнення, як застави святого життя на нашій планеті.

Тарас Шевченко виріс у патріархальній українській родині, де віра в Всевишнього була обов'язковим елементом існування. Потреба благання була такою ж необхідною, як повітря і їжа, а кріпацтво було перепоною навіть в цьому.

Вірш «Росли у купочці, зросли» Тарас Григорович написав У Петербурзі 25 липня 1860 року. Поет звертається до Бога, він хоче, щоб Всевишній сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися. У цьому вірші автор дуже вдало застосовує такі художні засоби: повтори: «росли- зросли», «розійшлись ... зійшлись», «на той світ тихий» [ 4, с. 256 ]; риторичні оклики: «Неначе й справді розійшлись!», «Подай же й нам, всещедрий боже!» [ 4, с.256 ]; епітети: «в тяжкій дорозі», «світ тихий», «любов безвічна» [ 4, с.256 ].

«Росли укупочці, зросли;

Сміятись, гратись перестали...

Неначе й справді розійшлись!..

Зійшлись незабаром. Побрались.

...Подай же й нам, всещедрий боже!..

.. .Не сварячись в тяжкій дорозі,

На той світ тихий перейти.

Не плач, не вопль, не скрежет зуба

Любов безвічную, сугубу

На той світ тихий принести» [ 4, с. 256].

За участь в Кирило-Мефодіївському товаристві Тараса Шевченка орештували, його ув'язнили в казематах Третього відділу. Незабаром був виголошен вирок -- призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.Солдатчина для поета була гірше ніж тюрма, але Шевченко продовжував писати, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря [ 3, с. 89 ].

Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої...» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України. У вірші були ужиті такі художні засоби: звертання «думи мої», «мої голуб'ята», «мої любі»; епітети: «думи мої єдині», «лиха година», «тихимиречами»; порівняння: «привітаю, як діток».

«Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!..

.Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!..»[ 4, с.68 ].

Автор звертається до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників. Він переконен, що тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

Постійні епітети у творчості Т. Г. Шевченка часто трансформуються в синекдоху. Створюється форма, що містить лише епітет до припущеного означуваного. Такі епітети « можливі в силу особливої узвичаєності, що створює їм умови і для відірваного функціонування»:

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити (I, с.51);

Прокинься, чистая! Схопись,

Убий гадюку, покусає! (ІІ, с.22).

Отже, традиційні художні засоби у поезії Т.Г. Шевченка яскраво репрезентують особливості його художньої системи. Фольклорні епітетні вирази є образно-змістовими єдностями, проте не засвоюються поетом бездумно. Т.Г. Шевченко використовує контекст для зміни семантики постійного епітета, проте кожен художній засіб вжито тільки там, де він найбільше необхідний. Своїм світоглядом, системою художніх образів і засобів Тарас Шевченко дуже близький до народної творчості, але завжди їх тонко трансформує на власний літературний рівень.

Список використаної літератури

1. Білецький О. Тарас Шевченко/О. Білецький. - К., 1982. - 256 с.

2. Клочек Г. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація / Г. Клочек. - К., 1998. - 168 с.

3. Клименко. О. З творчої лабораторії Шевченка: Ритміко-інтонаційні зміни// Зб. Праць двадцять сьомої наукової шевченківської конференції. -К., 1989. -345c.

4. Степанишин Є. Тарас Шевченко/ Є. Степанишин. - К., 1999. -167 с.

5. Шевченко Т.Г. Зібрання творів / Т. Г. Шевченко. - К. Наукова думка. Т.1. - 2001. - 784с.

6. Шевченко Т. Г. Збірка віршів [ Електронний ресурс] / Т. Г. Шевченко. - Режим доступу: http://www.shalash.dp.ua/index.php/9-biblioteka/9b-ukr- lit/878-t-shevchenko-sadok-vishnevij-kolo-khati-dolya-rosli-ukupochtsi- zrosli.

7. Синявський О.Н. Дещо про Шевченкову мову. Спроба виявити декотрі сумнівні моменти Шевченкової вимови // Україна. - 1925. -No 1-2.

Размещено на Allbest.ru