Дискурсивний простір концепту, або концептологія дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дискурсивний простір концепту, або концептологія дискурсу

Постановка проблеми та актуальність. Пропонована праця присвячена вивченню одного із актуальних питань лінгвокогнітології--онтологічнійсутності (лінгво)концептів та їх системній організації в ракурсі когнітивно-дискурсивної парадигми знання.

Об'єктом пропонованої розвідки є два когнітивно- комунікативні феномени -- дискурс і концепт. У своїх попередніх працях [6; 7] ми звертали увагу на те, що відштовхуючись від постулату про відсутність одно- однозначних відповідностей між дискурсом і концептом, можна констатувати наявність певного роду конфігуративного дуалізму в концептуальній організації дискурсу, який уможливлює два шляхи руху наукової думки: дискурсоцентричний (від дискурсу до концепту -- дискурсивна концептологія) та концептоцентричний (від концепту до дискурсу -- концептологія дискурсу) /див. рис. 1 і 2/.

Перший передбачає вивчення концептів у межах епістемічної перспективи «від комунікації до когнітивної семантики», а другий -- «від когнітивної семантики до комунікації».

Тож предметом аналізу цієї праці є організація соціодискурсивних просторів під кутом зору концептології дискурсу. Попри те, що спеціальна література вже володіє певним досвідом такого вивчення [2; 3; 5; 9], визнати проблему вичерпаною було б зарано.

Метою цієї статті є з'ясування шляхів і способів концептивного аранжування дискурсу (рис. 2), а точніше -- з'ясування того, як поводить себе концепт у різних дискурсивних формаціях і які дискурсивні конфігурації він утворює.

Викладення основного матеріалу. Концептологія дискурсу спирається на екстенсивний підхід до аналізу матеріалу, оскільки передбачає вивчення концепту в декількох дискурсивних формаціях. Такий аналіз засвідчує, що концепт виявляється a priori наділеним певним когнітивно-комунікативним потенціалом, який забезпечує його апелювання до різних дискурсів, при цьому демонструються процес і результат реінтеграції людських знань, розосереджених у різних соціодискурсивних просторах.

Дискурсологічне вивчення концептів спирається на ідею того, що концепт чи поле, до якого він входить, володіє певного роду когнітивно-семантичною вибірковістю щодо можливостей своєї актуалізації в тій чи іншій дискурсивній формації. Ця вибірковість нагадує синтаксичну валентність слова -- його інгерентну здатність сполучуватися або не сполучуватися з іншими одиницями у процесі своєї комунікативної реалізації. Остання може бути обов'язковою та необов'язковою. Тож і концепт володіє такою властивістю з тією різницею, що ця сполучуваність не має жорстких приписів, а нагадує лише тенденцію. Наприклад, автохтони Бог, віра, ікона як облігаторні одиниці релігійного дискурсу можуть вибірково актуалізуватися як аллохтони політичного, медичного, спортивного та інших дискурсів, тоді як для карнавального вони будуть маловірогідними.

З іншого боку, концепт може преферентно актуалізуватися в одному дискурсі та індиферентно поводити себе по відношенню до іншого. Проте переважна їх більшість не має прив'язки до якогось одного типу дискурсу, а може широко використовуватися у двох, трьох і більше його типах. Очевидно, таке використання залежить ще й від категоріального статусу дискурсу -- його зумовленістю модусом, середовищем чи стилем спілкування. Концепт має в собі певного роду потенціал, що уможливлює його апелювання до різних дискурсів -- соціокультурно маркованих продуктів комунікації.

Вивчення дискурсивних реалізацій концепту є надзвичайно важливим насамперед для моделювання структури концептів. Оскільки дискурс є одночасно і середовищем побутування, і інструментом об'єктивації останніх, у ньому відбувається розширення й поглиблення структури концептів, актуалізація їх прихованих властивостей, становлення їх стильового і/або метафоричного профілю. Дискурс уможливлює включення до сфери дослідження варіативної компоненти концепту, що створюється його функціонуванням у різних типах вербальної комунікації, у різних мовленнєвих жанрах, різних ідіостилях, різних соціокультурних стратах.

Для наочності звернемося до мегаконцепту час з метою відслідкувати шляхи і способи його актуалізації в різних дискурсивних формаціях.

Система членування топохронного континууму в цілому та часового зокрема є однією із основних характеристик дискурсу. Вивчення концепт-ідеї ЧАС у межах дискурсивної категорії «стиль спілкування» уможливлює аналіз шляхів і способів його когнітивно- семантичної профілізації, а також з'ясування ергономічних і синергетичних засад взаємодії різнорівневих засобів темпорального аранжування дискурсу та впливу функціонально-комунікативних факторів на вибір часових маркерів. Добротний зразок такого аналізу в різних типах дискурсу сучасної англійської мови пропонує Є. В. Бондаренко [1]. Вона, зокрема, доводить, що у всіх цих дискурсах спостерігається прагнення до когнітивно спрощеного і перлокутивно дієвого оформлення часової перспективи повідомлюваного.

У цілому використання часу в різних типах дискурсу скеровується загальною тенденцією до заощадження мовних ресурсів і мовленнєвих зусиль, що сприяє аранжуванню часової інформації в матеріально спрощеній, а тому і в оптимально сприятливій для декодування формі, що значною мірою зумовлюється тактиками і стратегіями мовленнєвого спілкування.

Узгоджуючи використання різнорівневих засобів, тактико-стратегічні принципи спілкування приводять до рівноваги й гармонізації темпоральної карти дискурсу. Особливо помітним це стає у плані реалізації екзистенційного та метричного часу, а також механізмів їх когнітивної метафоризації. Так, розмовний дискурс з перевагою хронолексем екзистенційності тяжіє до асоціативно-образного, а офіційно-діловий з домінуванням показників метричного часу -- до раціонально-логічного представлення часової інформації, тоді як у мас-медіальному дискурсі використання індексів екзистенційного і метричного часу виявляється пропорційно збалансованим.

Дискурсивна профілізація часу в межах категорії «середовище спілкування» відрізняється ще більшою своєрідністю: подібно до «дволикого Януса» феномен ЧАС постає тут у виглядівласне-концептивного і дискурсивного феноменів. Дискурсивний час - один з інструментів виконаннябільш-менш віддалених комунікативних завдань,регулятор інтенсивності текстопородження і якості породжуваних текстів, концептивний же ЧАС пов язаний радше із суспільним ідеалом, проголошуваним у рамках певної соціокультури [8, с. 107-109].

У політичному дискурсі концептивний ЧАС є лінійним і дискретним. Основною міткою на шкалі часу цього дискурсу є така подія, як вибори. Вибори представлені тут як поворотна подія, від результату якої залежить майбутнє адресатів політичних текстів. Лінійність часу в цьому випадку супроводжує потенційна можливість як прогресивного його руху (перемога своєї партії), так і регресивного (перемога суперників). «Політичний час» -- циклічний: після виборів інтенсивність комунікативних подій різко падає, щоб знову вирости при наближенні нових виборів.

У рамках рекламного дискурсу концептивний ЧАС також членується на два основні періоди: до купівлі рекламованого товару (час вагань), після купівлі (час задоволення). Однак, на відміну від політичного, цей дискурс орієнтований не на здійснення його колективним клієнтом глобального одномоментного вчинку (голосування), а на нескінченну низку ідентичних дій окремих індивідів (покупки), тому дискурсивний час тут недискретний, а інтенсивність його впливу постійна. Єдиний фактор членування «рекламного часу» пов'язаний з паразитарною природою рекламного дискурсу: реклама прагне захопити саме ті точки часо-простору, в яких кількість потенційних реципієнтів максимальна («прайм- тайм»).

Концепт ЧАС у релігійному дискурсі залежить від цінностей конкретної релігії (напр., для християнства - це лінійний час із початковою й кінцевою точками). Перевага ритуальності зумовлює регулярність повтору всіх комунікативних (по)дій через фіксовані відрізки часу (недільна меса в католицизмі, інтервалізація буття від саббату до саббату в іудаїзмі, намаз у мусульманстві). Регулярна інтенсифікація спілкування відбувається також під час релігійних свят. «Релігійний час» також циклічний, але, на відміну від політичного, початок і кінець циклу орієнтовані не на майбутню подію (вибори), а на події, що вже відбулися в минулому (Різдво, Саббат, Рамадан).

Для педагогічного дискурсу характерно двояке ціннісне ставлення до часу. З одного боку, будучи спрямованим на соціалізацію індивіда, цей дискурс дотримується прийнятих у суспільстві ідеологічних настанов, що не може не відбитися на формуванні концепту час. З другого, тут імпліцитно присутнє уявлення про час як про лінійний рух у напрямку прогресу, оскільки сама ідея освіти ґрунтується на можливості позитивного розвитку індивіда в часі. Ця поступальна лінійність відбивається й у «педагогічному часі»:поступово ускладнюється зміст спілкування, вводяться нові жанри спілкування, що вимагають більш високої комунікативної компетенції.

Тож концепт ЧАС у комунікативному середовищі розпадається в точці біфуркації на дві іпостасі -- власне- концептивнии час і дискурсивний час. У кожній із них він стає об'єктом специфічної рефлексії з боку агентів і клієнтів дискурсу та піддається регулярному дискурсивному осмисленню, у результаті чого набуває подальшої спеціалізації («політичний час», «діловий час», «рекламний час», «побутовий час», «релігійний час», «юридичний час», «педагогічний час»), модифікується і навіть термінологізується («художній час»). У різних дискурсах концепт ЧАС профілюється по-різному за рахунок широких аранжувальних можливостей мови, у т. ч. й метафоризації. Актуалізуючи в дискурсі приховані від безпосереднього спостереження властивості, концепт- ідея ЧАС поповнюється додатковими понятійними ознаками, збагачується яскравими образами, розширює свій ціннісний субстрат. У такий спосіб концепт ЧАС обертається новими гранями, конотаціями і асоціаціями.

За аналогією до запропонованого можуть бути піддані аналізу й інші концепти -- категоріальні (напр., ПРОСТІР, БУТТЯ, ЖИТТЯ), теософські (краса, гармонія, добро, гріх), телеономні (щастя, любов), емотивні (РАДІСТЬ, подив) тощо, де предметом наукової рефлексії може стати дискурсивно зумовлена варіативність концепту, втілена різними мовними засобами.

Вивченню специфіки дискурсивної реалізації теософського концепту рос. КРАСОТА і англ. BEATY присвятила своє дослідження Ю. В. Мещерякова, де основним предметом аналізу стала їх естетична оцінка в чотирьох типах комунікації -- художній, мас-медіальній, розмовній і карнавальній [4].

Мовна репрезентація естетичної оцінки в концепті краса розпадається на спеціалізоване його втілення у двох іпостасях:контрастній (прекрасне vs. потворне) і комбінованій (у частоті зустріваності з концептами добро, ЗЛО, ЗОВНІШНІСТЬ, ПРИРОДА, МИСТЕЦТВО, здоров'я, душа). Загальнокультурні ознаки концепту краса в межах позитивної естетичної оцінки зводяться до відповідності з ідеалом, наявності інтенсивних уточнень, амбівалентної характеристики гарної зовнішності, а в межах негативної -- до страху перед негарною та у зневазі пересічної зовнішності.

Концепт краса є яскравим проявом того, що ми називаємо концепт-ідеєю: він уникає прямих іменникових номінацій, онтологізується опосередковано через об'єкт, якому приписуються ті чи інші атрибути краси шляхом використанняад'єктивних,фразеологічних,

метафоричних та інших її субститутів, які зі своїм безмежним інтерпретативним потенціалом здатні розлого маркувати ознаковий простір концепту краса. Пор. англ.: perfect, fine, nice, charming, attractive, lovely, splendid, brilliant, exquisite, delightful, handsome, good-looking, magnificent, stately, princely, excellent, slender, terrific, terrifically, grand, grandly, improve, picturesque, decorate, adorn, ornate, immaculate, dainty, comely, stunning, ripping, shapely, superb, gorgeous, embroider, shining, glossy, sleek, dazzling, knockout, flawless, enchanting, captivating, fascinating, delicious, grace, graceful, gracious, glory / glorious, elegant, golden, style та багато інших. Подібні синонімічно-інтерпретативні ряди існують у логосфері культури й для його негативного кореляту (потвора) у будь-якій природній мові.

Перелічені інваріантні риси концепту краса інтерпретуються в різних типах дискурсу варіативно в якісному відношенні, але майже однаково в кількісному: висловлення з позитивною оцінкою завжди значно перевершують висловлення з негативною оцінкою. При цьому порівняно з художнім і публіцистичним найвищою їх кількістю вирізняється розмовний дискурс.

У розмовному дискурсі концепт КРАСА об'єктивується обмеженою кількістю стереотипних вербальних реакцій замилування й відрази стосовно предмета естетичної оцінки. Краса тут має тенденцію до порівняння із творами мистецтва, божеством, квітами й зірками, гарними птахами і тваринами. Некрасива зовнішність людини уподібнюється брудній, відразливій тварині. Для російської мовної свідомості більшу значимість має здоров'я як підстава краси, для англійської -- визнання її ефемерності, що корелює з усталеними уявленнями англійців про МОЛОДІСТЬ як фактор краси. В обох мовах послідовно культивується ідея оманливості краси, що аргументується у зв'язку з користю і моралю як негативними протичленами зіставлення: fair without, false within; fair face may hide a foul heart; снаружи красота, внутри пустота; не та мила, что хороша, а та мила, что по сердцу пришла; родилась пригожа, да по нраву не гожа; в уборе и пень хорош.

В англійському художньому дискурсі акцентується суб'єктивно-емоційна відносність у позитивній кваліфікації краси (Beauty dies and fades away, but ugly holds its own; Beauty is a living thing; Good fame is better than a good face; Handsome is as handsome does). Для негативної оцінки таке протиставлення не актуальне, оскільки будь-яка оцінка є емоційно маркованою. У російському художньому тексті доволі значущим є протиставлення зовнішньої та внутрішньої краси, зовнішнього і внутрішнього неподобства. Досить часто тут проводиться ідея про наявність доброї душі в негарній зовнішності. Це відповідає російській етнокультурній традиції протиставляти красу зовнішню і красу внутрішню.

Естетичний профіль концепту КРАСА в карнавальному дискурсі зводиться лише до зовнішності людини. Висміюються дурні красуні й люди, що марно намагаються виглядати краще, ніж вони є насправді. В англійських анекдотах різко негативно, іноді цинічно характеризуються люди з дефектами зовнішності та люди похилого віку, у російських предметом жартів зазвичай стає невідповідність між потугами пересічних чоловіків домогтися уваги гарних жінок і даремність спроб поліпшити свою зовнішність.

У такому крос-дискурсивному феномені, як афоризм, концепт краса моделюється у фокусі його виняткової цінності у зв'язку з іншими цінностями (Beautiful people are forgiven more often than the rest; Красота -- это форма, ставшая прозрачной и раскрывшая дух. Это дорога от формы к духу). Разом із тим, афоризми постійно педалюють ідею оманливості жіночої краси (Женская красота увековечена бюстом; Не так страшна женщина, как она себя малюет). В англійських афоризмах проголошується єдність краси, волі й радості, з одного боку, та акцентується її ефемерність і беззахисність, невміння і/або небажання людей бачити й цінувати красу, з іншого (Beauty is only a skin deep; All that's beautiful drifts away like the waters). Російські мислителі підкреслюють в афоризмах ідею єдності краси і добра, краси як гармонії і правди, краси як принципу світобудови: Красота спасет мир (Ф. М. Достоєвський); Не всякая правда -- красота, но всякая красота -- правда (К. С. Станіславський); То, что радует, называется красотою, любовь как предмет созерцания есть красота (П. А. Флоренський).

У дискурсивній профілізації концепту краса чітко відбивається й ідіоетнічна компонента в и позитивній і негативній кваліфікації. В англомовному дискурсивному просторі позитивна естетична оцінка в більшості номінацій характеризує об'єкт комплексно, виділяючи в ньому ознаки віку, здоров'я, якості виготовлення, дорожнечі, відповідності моральним нормам. Важливою відмінністю слов'янської лінгвокультури є підкреслення зачарування, чудесної сутності краси. Прекрасне не вибирається, а дано людині як дарунок. При негативній оцінці краси англійською лінгвокультурою найбільш актуальними є ознаки заподіяння збитку зовнішності, необробленості, відсутності прикрас. Важливою характеристикою англомовного уявлення про потворне є підключення ознак відрази, злиденності, бруду. Воно постає в менталітеті англійців як результат неправильної поведінки людини.

Отже, дискурсивна профілізація окремо взятого концепту свідчить про багатогранність і потенційну невичерпність його образних і ціннісних властивостей. Це зумовлюється двома синергетичними факторами: з одного боку, концепт завжди багатше тих ознак і властивостей, які виявляє в ньому суб'єкт, що апелює до нього, а з іншого, -- концепт є об'єктом постійної рефлексії агентів дискурсу, що піддає його регулярному осмисленню і переосмисленню. У результаті постійних «інтелектуальних атак» у комунікативній практиці концепт збагачується новими властивостями, ознаками і рисами.

Оскільки концепти можуть бути соціальними, особистісними, національно специфічними і загальнолюдськими, вони «живуть» у різних типах свідомості побутовій, науковій, офіційно-діловій, художній тощо. Звідси випливає, що аналіз контекстів / дискурсів, у яких функціонує слово, є необхідною умовою для виявлення його концептуальної специфіки. Попри те, що охопити останню у всіх видах дискурсів, жанрів, текстів і контекстів практично неможливо, вона може бути змодельованою на певних дослідницьких підставах.

Дискурсивна реалізація концепту спирається щонайменше на дві його інгерентні властивості: парадигматичну (сукупність ознак, формування яких протікає природно, без цілеспрямованого впливу якого- небудь соціального інституту) і синтагматичну (складається в результаті інтенціональних дій, спрямованих на формування нового профілю). Основними способами синтагматичної «перепрофілізації» концепту є стереотипізація шляхом постійних повторів, маніпуляція словниковим значенням і регламентація мовного узусу.

Висновки й перспективи

Відштовхуючись від постулату про відсутність однозначних кореляцій між концептом і дискурсом, у когнітивно-комунікативній організації останнього можна відзначити наявність певного роду конфігуративного дуалізму, що допускає два шляхи його вивчення - дискурсо- і концептоцентричний. Перший уможливлює рух наукової думки від дискурсу до концепту (дискурсивна концептологія), другий -- від концепту до дискурсу (концептологія дискурсу).

Окреслена специфіка ситуативно стійких дискурсивних конфігурацій концептів у рамках режиму, середовища і стилю спілкування виглядає цілком дієздатною в синхронному зрізі. Але сам по собі дискурс не є захололим комунікативним феноменом. У своїй поступальній динаміці він живе й розвивається за об'єктивними законами природи, суспільства і мислення, разом із якими безупинно уточнюються, модифікуються й видозмінюються і самі концепти, і їх конфігурації в дискурсі.

У цьому відношенні кореляція "дискурс - концепт" становить собою неабияку перспективу свого подальшого вивчення у розрізі лінгвокультурології, лінгвопоетики, лінгвосинергетики тощо.

Література

концепт дискурс комунікативний

1. Бондаренко Е. В. Время как лингвокогнитивный феномен в англоязычной картине мира:монографія. Харьков :ХНУ им.В. Н. Каразина, 2009. 377 с.

2. Довганюк Е. В. Еволюція концепту КРАСА в англомовному дискурсі XIV - XXI століть : Дис. канд. філол. н.: 10.02.04 - германські мови. Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2017. 259 с.

3. Єсипенко Н. Г. Базові англосаксонські лінгвокультурні концепти: когнітивний і квантитативний підходи (на матеріалі англомовної прози ХVШ - XX століть)” : Дис. докт. філол. н.: 10.02.04 - германські мови. Чернівці : ЧерНУ ім. Ю. Федьковича, 2012. Т. 1 457 с.; Т. 2. 317 с.

4. Мещерякова Ю. В. Концепт "красота" в английской и русской лингвокультурах : Дис. ...канд. филол. наук: 10.02.20. Волгоград, 2004. 235 с.

5. Мунтян Л. В. Актуалізація концепту GLOBALISATION в сучасному науковому та мас-медійному дискурсах” : Дис. канд. філол. н.: 10.02.04 - германські мови. Чернівці : ЧерНУ ім. Ю. Федьковича, 2014. 276 с.

6. Приходько А. Н. Дискурсообразующий потенциал концептов (на материале викторианского дискурса) / Язык. Текст. Дискурс. Научн. альманах Ставроп. отд. РАЛК / Под. ред. проф. Г. Н. Манаенко. Ставрополь : СГПИ, 2011. Вып. 9. С. 105-114.

7. Приходько А. М. Концепт у зіставних і типологічних дескрипціях ) / АНаукові записки. Серія : Філологічні науки. Мовознавство. Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013. Вип. 116. С. 404-409.

8. Слышкин Г. Г. Лингвокультурные концепты и метаконцепты. Волгоград : Перемена, 2004. 290 с.

9. Турченко В. О. Когнітивно-комунікативні характеристики концепту скромність в англомовному дискурсі Х^-ХХІ століть : Дис. канд. філол. н.: 10.02.04 - германські мови. Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2014. 241 с.

Размещено на Allbest.ru